Кому потрібна правда?

Віктор Суворов

Новый меридиан. - № 1237. - 08.09.2017. - 1 Nelson Ave. St. Island/ NY 10308

(переклад українською)

      За півтора сторіччя після страти Пугачова Гітлер завдав нищівного удару Радянському союзу. І було виголошено, що війна Радянського союзу проти Німеччини і Велика і Вітчизняна.

      Але чому ж архіви радянсько-німецької війни так само міцно закриті як і справа Пугачова? Ось у чому питання.

      Війна проти Гітлера - не один рік, як проти Пугачова, а чотири роки. Ця війна не проти самозванця, що оголосив себе царем, а проти іноземної навали.

      Ця війна не в далеких уральських степах. Гітлерівці зайняли колосальні терени, на яких мешкали десятки мільйонів наших громадян. На цих теренах знаходились сотні і тисячі промислових підприємств, тут створювалась більшість продукції промисловості і рільництва Радянського союзу. Нацисти дійшли до стін Москви і Ленінграда, прорвались до Неви, Волги і Тереку. Народу нашого на війні полягло оком не охопити. Руйнування не описати і не уявити. Не дивлячись на це, після поразки Німеччини кремлівські вожді історію війни з Гітлером створювати не поспішали.

      Зрозумілі мотиви російських царів, які ховали правду щодо війни з Пугачовим, Але в чому мотиви генеральних секретарів і всіх тих, хто правили країною після них? Чому історія радянсько-німецької війни так і не була написана? Мені заперечать, що за Хрущова вийшла шеститомна «Історія Великої вітчизняної війни Радянського союзу. 1941 – 1945», за Брежнєва «Історія Другої світової війни. 1939 – 1945» у дванадцяти томах. Мені скажуть, що в Радянському союзі книг про Другу світову війну було надруковано більше, ніж у решти країн світу разом взятих. Рахунок на десятки тисяч назв. Саме так, - на десятки тисяч.

      До цього додадуть: чого варті лише мемуари Жукова, оголошені «самою правдивою книгою про війну». Хіба цього мало?

      Так, панове, мало.

      На мій погляд, дійсно наукова історія радянсько-німецької війни має містити наступні елементи:

      Перше. Ідеологічний, моральний, культурний, науковий, технологічний, індустріальний, транспортний, рільничий, сировинний, військовий, дипломатичний, пропагандивний потенціали супротивників. Простіше: співвідношення сил сторін.

      Друге. Мета країн учасниць війни на довгострокову стратегічну перспективу. Простіше кажучи, необхідно чітко визначити, до чого прагнули правителі і народи: до звільнення сусідніх країн від рабства, до розширення життєвого простору, до захоплення Чорноморських проток, до світового панування, або ще до чогось. Тільки визначивши довготривалі прагнення кожної з країн і її очільників, можливо подати остаточне рішення про те, хто досяг своєї мети, а хто ні.

      Третє. Географічний і геополітичний стан сторін.

      Четверте. Наявність реальних і потенційних союзників і противників.

      П`яте. Рівень розвитку військової теорії, відповідність рівня теорії конкретному стану речей.

      Шосте. Наявність і розташування стратегічних запасів.

      Сьоме. Системи управління і зв` язки держав і військових сил.

      Восьме. Склад сил. Тобто структура вищих органів вищого політичного і військового керівництва, кількість фронтів, флотів, груп військ, військових округів, армій, корпусів, дивізій і бригад, їх нумерація і командний склад.

      Дев`яте. Співвідношення чисельностей військ і озброєнь.

      Десяте. Угрупування військ. Тобто їх розташування вздовж фронту і у глибину.

      Одинадцяте. Військові плани сторін.

      Дванадцяте. Стан розвідувальних структур, ступінь обізнаності сторін про сили і задуми своїх супротивників.

      Тринадцяте. Мобілізаційні ресурси і плани, мобілізаційна готовність промисловості, транспорту, сільського господарства, збройних сил.

      Чотирнадцяте. Хід бойових дій.

      П`ятнадцяте. Втрати сторін.

      Якщо хтось вирішить написати справжню наукову історію радянсько-німецької війни, то він невідворотно має доторкнутись і величезної кількості інших аспектів і проблем.

      Тепер давайте заради цікавості розкриємо офіційну шеститомну історію, придуману за Хрущова, дванадцятитомну офіційну версію війни, вигадану за Брежнєва, або мемуари Жукова, і спробуємо знайти відомості хоча б про співвідношення сил на 21 червня 1941 року.

      Що знайдемо?

      Знайдемо твердження про багаторазову числову перевагу ворога.

      Але що таке «багаторазова»? Вп`ятеро у німців було більше танків, літаків і артилерії, чи всемеро? Чи можливо заяви про «багаторазову» перевагу вважати науковим?

      На мій погляд, ні. Це не наука. Це імітація наукового пошуку. Це пропаганда. Наука вимагає точності. Нашим науковим світочам і геніальним полководцям слід назвати кількість німецьких танків і літаків та кількість радянських. А ми вже й самі змогли б порівняти. Але вони цього робити не стали.

      Якщо хтось написав історію якоїсь війни без аналізу співвідношення сил сторін, то одного цього досить, щоб не вважати таку працю науковою.

      Якщо Жуков вигадав «найправдивішу книгу про війну», але питання про угрупування військ обійшов хвацьким кавалерійським маневром, то одного цього достатньо, щоб віднести цю працю до розряду імітаційних.

      Заради того ж інтересу спробуємо у «найправдивіших» творах знайти свідчення про розташування радянської авіації.

      Де, дозвольте спитати, карта всіх льотовищ на 21 червня 1941 року? Де таблиця наявності на кожному льотовищі літаків з зазначенням їх типів?

      Можемо пошукати свідчення про командні пункти, вузли і лінії стратегічного зв`язку.

      Можемо побіжно зачепити питання скільки було зосереджено гвинтівок і автоматів, скільки 76 мм і 122 мм снарядів, скільки пар чобіт, тон сухарів, цистерн дизельного пального тощо.

      І кожного разу, - це гарантую, - у «найправдивішій книзі війни», котру ніби сам придумав Великий Полководець, виявите спогади і міркування на сторонні теми. Але точних даних не шукайте. Їх там немає і ніколи не було. А що ми знаємо про втрати? Давайте погортаємо всі шістнадцять видань «самої правдивої книги», Жуков описує численні операції, але жодного разу, жодним словом не торкається втрат Червоної армії в жодній з них. Якщо втрати малі, або нехай - не малі, але прийнятні, то чому б не похвалитись: ось так, на кожного убитого німця ми втратили лише п`ять-сім убитих наших солдат.

      Проте ніхто нам цього не повідомляє.

      Тому що в усіх операціях, від ганебної «оборони Брестської фортеці» до такого ж ганебного штурму Берліна, втрати були не прийнятними.

      Чи давайте візьмемо найзагальніші питання.

      В чому полягала стратегічна мета Німеччини напередодні Другої світової війни? Вам будь-який московський академік не спиняючись скаже: у захопленні світового панування.

      Звідки він це знає?

      З «Майн Кампф».

      А нам можна почитати?

      Ні, не можна. Заборонена література.

      Але чому заборонена? Невже той, хто забороняє, думав що наш Ваня, прочитавши книгу про те, що він повносправною людиною не є, тут же поспішить записуватись у нацистську партію або малювати свастики на парканах? Якщо книга Гітлера про те, що нацистам потрібно захопити весь світ, якщо книга про те, що слов`яни – нижча раса, що їх потрібно підкорити і знищити, то таку книгу слід друкувати мільйонними накладами, роздавати безкоштовно на базарах двірцях: ось вона – причина війни. Ось теоретичне її обгрунтування. Гітлер сам все сказав, сам у своїх злочинних намірах розписався.

      Якщо «Майн Кампф» - план захоплення світового панування нацистами, то ця книга має бути першим томом нашої офіційної історії Другої світової війни: ось що нелюди задумували, о ось, що з цього вийшло, - читайте у наступних томах.

      Але наукову історію війни академіки так і не придумали. І «Майн Кафмпф» друкувати не поспішають. Але ж якщо це книга дійсно містить плани нашого підкорення, то лише ознайомлення широких народних мас з людожерськими задумами могло б замінити сотні томів самих «правдивих книг».

      У чому ж полягала довгострокова стратегічна мета миролюбного Радянського союзу напередодні Другої світової війни?

      Про це «найправдивіші книги» мовчать. Але!

      Але до самого розвалу Радянського союзі і навіть після того як непорушний Союзі розвалився і розсипався, стояла на базарі бабка Маруся, насінням торгувала, на кожній заробленій нею копієчці була Земна куля, а поперек неї – символ комунізму: серп і молот.

      На кожному карбованці – Земна куля. І на решті грошових купюр також.

      Для чого ж символ комунізму на Земну кулю накладати?

      Та так просто.

      Типу: давай пофарбуємо холодильник у чорний колір.

      Уявляєте, якби Гітлер свастику поперед Земної кулі поклав. Ото було б галасу. А нам можна.

      Кажуть, що товариш Сталін від ідеї Світової революції відмовився. Все може бути. Але якщо так, то зняв би серп і молот з Земної кулі, а Земну кулю з герба Радянського союзу. Намалював би білочку або зайчика. Або ще якусь пташку або звіринку. Але ні. Не зняв товариш Сталін Земну кулю з герба Радянського союзу.

      І товариш Хрущов не зняв. І Брежнєв. І Андропов. І Черненко. І Горбачов. На останньому етапі комуністичного правління останній правитель Горбачов, обдурив сотні мільйонів громадян країни. За його наказом були надрукована величезна маса паперових грошей і вкинуті в обіг. Потім за наказом того ж Горбачова ці гроші були оголошені недійсними. Ви вирощуєте хліб і варите сталь, будуєте космічні кораблі і атомні криголами, кремлівські вожді платять вам гроші за працю, а потім ними ж видані гроші оголошують фальшивими. І друкуються нові маси грошей іншого забарвлення. Але знову з Земною кулею і символами світової влади комуністів над всією планетою. Символи річ важлива, але не головна. Головне, - не слова і символи, а справи.

      За Леніна і Троцького були здійснені вдалі і невдалі спроби нав`язати комунізм Естонії Латвії, Литві, Грузії, Азербайджану, Арменії, Україні, Індії, Польщі, Німеччині, Угорщині, Болгарії, Фінляндії. За Сталіна нав`язані комуністичні режими Монголії, Естонії, Литві, Латвії, Польщі, Угорщині, Чехословатчині, Болгарії, Югославії, Китаю, Північній Кореї, Північному В`єтнаму, Албанії, Східній Німеччині. Були спроби нав`язати такі ж режими Іспанії, Туреччині, Греції, Іранському Азербайджану, Бразилії, Аргентині.

      Вже після Сталіна: Єгипет, Сирія, Індонезія, Ірак, Алжир, Конго, Куба, Ефіопія, Ангола, Мозамбік, Чилі, В`єтнам, Південний Ємен, Лівія, Афганістан, Сомалі, Нікарагуа, Гренада і т. д. і т. п. І утримання за рахунок народів нашої країни комуністичних партій США і Канади, Уругвая і Парагвая, Австралії і Австрії і т. д і т. п.

      Якщо це не боротьба за світове панування, тоді – що?

      Кажуть, що Гітлер свою програму чітко і ясно виклав в «Майн Кампф». Нехай буде так. Повіримо на слово, якщо читати заборонено. Але, громадяни, ви випадково не читали «Маніфест комуністичної партії» Карла Маркса? А «Декларацію про утворення Союзу радянських соціалістичних республік»? Декларація була прийнята 30 грудня 1922 року. Її ніхто не відміняв до самої загибелі Радянського союзу у грудні 1991 року. А в ній говорилось, що створення Радянського союзу «є новий рішучий крок на шляху об`єднання трудящих всього світу у Світову соціалістичну радянську республіку». Але який стосунок має Декларація і Маніфест до так ніколи і не написаної історії Другої світової війни?

      Безпосередній.

      Головне у підготовці наукової праці про війну, що відлунала, - чітко визначити, яку мету перед собою ставила кожна із сторін на довготермінову стратегічну перспективу. Будь-яка спроба написати правдиву історію Другої світової війни буде лише імітацією наукового пошуку, якщо автори обійдуть мовчанкою стратегічну мету Радянського союзу перед війною, протягом війни і після неї.

      А мета ця була визначена гранично чітко.

      На кожній заробленій копійчині.

      Мене попрікають: чому не пишеш про роль США, Великобританії, Франції у розв`язанні війни? Адже там також не все чисто. Там також є за що зачепитись.

      Вірно.

      Проте нехай вони самі із своєю історією розбираються.

      Падіння довільної цивілізації починається з того момента, коли очільники і народ перестають помічати свої помилки, свої прорахунки і злочини, тобто з моменту, коли перестають вивчати власну історію, з того моменту, коли знання історії замінюється дивовижними баладами про нечуваний героїзм і всеперемагаючу шляхетність.

      Якщо самий чесний урядовець і його і його поплічники раптом з ідеальних міркувань вирішать використати історичну науку в якості посібника для виховання патріотизму, то вони просто зобов`язані вичистити з науки все те, що такому вихованню не сприяє.

      Але народ, що підлягає вихованню на однобічній, суттєво позитивній історії попередніх поколінь, спочатку повільно і потроху, а далі все швидше перетворюються в отару мавп. Це вже не люди, а мавпи і орангутанги. Якщо ті, хто населяє США, Велику Британію, Францію, сповнені рішучості вижити в суворому ХХІ сторіччі, то нехай самі пишуть свою правдиву історію.

      Якщо їм хочеться милуватись собою, якщо вони бажають знати лише парадно-показушну історію своїх країн, не помічаючи власного невігластва, підлості і злочинів, то добром це не закінчиться. А ми давайте займатись власною історією – точніше питанням її відсутності, якщо бажаємо вижити у нашому суворому тисячолітті.

      Чи можна вважати Криголам науковою спробою написати історію радянсько-німецької війни?

      Ні, громадяни, так вважати не можна. Таку мету я перед собою не ставив. З такою темою мені не впоратись. Не по Сеньці шапка, не по Хуліо самбреро.

      «Криголам» - це всього лише боязка спроба відповісти на питання, чому кремлівські верховоди так не бажають допустити народ до вивчення власної історії. Але ж дивно: вимирає покоління тих, хто народився після Другої світової війни, а історію цієї війни кремлівським ідеологам так і не вдається придумати.