Перейти до основного вмісту

Друга світова війна

 



Початок Альтернативний погляд на Другу світову війну (Чорноморські новини - 2021 рік / № 94-95 (22313-22314) четвер-субота 25-27 листопада 2021 року)

 

 


Так німці наступали у 1941 році

https://chornomorka.com/archive/22313-22314/a-15583.html

    «Выпьем за Родину, выпьем за Сталина, выпьем и снова нальем». Оскільки інших слів пісні компанія не знала, то наведена фраза повторювалася знову і знову. В ці слова вкладалося стільки щирого натхнення, що, здавалось, вони ринули з глибини душі кожного співака. Далі залунала українська пісня «Несе Галя воду»...

    Я сидів перед відчиненим вікном на дачі й писав статтю якраз про Сталіна, про початок радянсько-німецької війни, а в сусідів був званий обід. О, український народе! Воістину ти заслужив свою гірку долю.


Полонені бійці радянської армії у 1941 році

    ПОЧАТОК радянсько-німецької війни — один з досі чесно не висвітлених її періодів. Тези про напад зненацька і про неготовність до війни Радянського Союзу не варті обговорення. Натомість проаналізуємо реальне співвідношення сил обох сторін.

    Мозок війни — це невелика група військових вищого рангу, що розробляють і приймають важливі для війни рішення. З боку Радянського Союзу це був генералісимус Сталін (Джугашвілі) — син шевця. Мав закінчену початкову освіту — чотири класи духовного училища і незакінчену середню — чотири класи духовної семінарії (з п’ятого був відрахований за неявку на іспити), річна з математики — трійка, в армії не служив. Зате мав великий досвід участі у терористичних актах напередодні і під час Першої світової війни: рекет на нафтових промислах Баку, організація заворушень, збройні напади на поштові карети, банки. Шість разів потрапляв до в’язниці, але поблажливі, як на мене, судові вироки у кожній справі примушують припустити його співпрацю з правоохоронними органами імперії.




Найбільша танкова битва Другої світової війни під Бродами


    Найближче оточення Сталіна з військових складали маршали. Георгій Жуков — син селянина, освіта початкова, у роки Першої світової (далі — просто війна) — унтер-офіцер. Його позиція щодо українців сконцентрована в одній фразі: «Чим більше хохлів у Дніпрі потоне, тим менше після війни доведеться висилати до Сибіру». І потонуло при штурмі Дніпра близько мільйона. Семен Будьонний — син селянина, до школи не ходив, на війні був рядовим. Климент Варошилов — син селянина, освіта початкова, не воював. Костянтин Рокоссовський — син службовця, освіта початкова, у роки війни — унтер-офіцер. Іван Конєв — син селянина, освіта початкова, у роки війни — унтер-офі-цер. Григорій Кулик — син селянина, до школи не ходив, у роки війни — рядовий. Семен Тимошенко — син селянина, освіта початкова, на війні — рядовий. Родіон Малиновський — освіта початкова, на війні — єфрейтор. Олександр Василевський — син священника, освіта середня (духовна семінарія), у війну дослужився до звання штабс-капітана. Кирило Мерецков — син селянина, освіта початкова, не воював. Борис Шапошников — перед війною закінчив Академію генерального штабу, за час війни до-служився до звання полковника.



"Славне" кримінальне минуле вождя

Борис Шапошников був єдиним офіцером, до кого Сталін звертався на ім’я та по батькові, і єдиним, хто мав професійну військову освіту. Але ж у так звану громадянську війну до червоної армії були примусово мобілізовані десятки тисяч офіцерів царської армії. Їх тут було більше, ніж у білій армії. Куди ж вони поділися потім? Спочатку червона армія за допомогою царських офіцерів розібралася з офіцерами білої армії, а далі червоні комісари у шкірянках і з маузерами в руках так само розібралися з колишніми царським офіцерами. Офіцери, які не захотіли загинути з честю, загинули без честі з кулею в потилиці. Борис Шапошников якось уцілів. До речі, шкірянки, маузери й будьонівки, а також гроші на утримання багатомільйонної армії — це подарунок більшовикам від їхніх симпатиків з-за кордону, доставлений, швидше за все, через порти Мурманська, Одеси, Владивостока, контрольовані під час громадянської війни військами Антанти.






                   Віктор Суворов: Маршал Жуков в ріках крові броду не шукав

    Якщо вважати названих вище людей мозком війни, то це мозок аматора-початківця, який взявся не за свою справу.

    З німецького боку — Гітлер, син службовця, освіта незакінчена середня, у роки Першої світової, на яку пішов добровольцем, — фельдфебель, виявив неабияку хоробрість. Його соратниками були генерал-фельдмаршали. Федір фон Бок — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова. Першу світову війну (далі — просто війна) закінчив у званні майора, як зазначалося в одному з нагородних листів, виявив неймовірну хоробрість. Ернст Буш — син чиновника, освіта вища військова, війну закінчив командиром батальйону, виявив надзвичайну хоробрість. Гайнц Гудеріан — син військового офіцера, освіта вища військова, під час війни навчався в академії генерального штабу. Евальд фон Кляйст — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія генерального штабу), війну закінчив офіцером генштабу 225-ї піхотної дивізії. Гюнтер фон Клюге — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія генштабу), війну закінчив офіцером генштабу 89-ї піхотної дивізії. Генріх фон Клюге — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія генштабу), закінчив війну начальником оперативного відділу штабу 9-ї піхотної дивізії. Вільгельм фон Лееб — з аристократичної родини, освіта вища військова (академія генштабу), закінчив війну офіцером генштабу групи військ. Вільгельм фон Ліст — з родини лікаря, освіта вища військова, війну закінчив офіцером генштабу баварської піхотної дивізії у званні майора. Еріх фон Манштейн — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія генштабу), війну закінчив на посаді начальника оперативного відділу 213-ї піхотної дивізії у званні гауптмана. Моріц Модель — з родини викладача музики, війну закінчив офіцером штабу 36-ї резервної армії у званні гауптмана. Фрідріх Паулюс — з родини бухгалтера, освіта незакінчена вища, війну закінчив офіцером генштабу у званні гауптмана. Герд фон Рундштедт — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія генштабу), війну закінчив на посаді начальника штабу 53-го армійського корпусу у званні майора.


Генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн -

    Мозком німецької армії були офіцери з унікальним військовим досвідом, гранично високою професійною підготовкою і непересічною особистою хоробрістю. Зауважу, що німецька армія не програла Першу світову війну. Війну програла Німецька держава, до влади в якій у висліді революції прийшли пройдисвіти зразка тих, що й у Московії. Від імені німецького народу вони, на що не мали жодного морального права, поклали всю відповідальність за цю війну на Німецьку державу.

    Порівнювати вищий офіцерський склад радянської та німецької армій, як бачимо, просто немає сенсу через невідповідність його потенціалів. Як нема сенсу порівнювати й решту складу двох армій. Уже той факт, що вся кадрова армія Радянського Союзу під кінець 1941 року була або знищена, або опинилася у німецькому полоні, свідчить сам за себе. Тому порівнюватимемо матеріальні засоби війни.


Генерал-фельдмаршал Ервін Ромель

    ЗБРОЯ ВІЙНИ може бути такою, що використовується у наступальній війні (танки, штурмові гармати, авіація) й оборонній війні (артилерія, обладнані оборонні споруди). З наведених у таблиці даних видно, що у СРСР танків і штурмових гармат було майже вчетверо більше, ніж у Німеччини. Серед них — значна кількість важких танків, відсутніх у Німеччини. Майже втричі більше було і середніх танків, причому за своїми тактико-технічними даними вони перевищували німецькі. Гармати навіть легких радянських танків пробивали броню середніх німецьких танків. У німців легкі танки взагалі не мали гармат, а лише два кулемети. Коли ми говоримо про німецькі танки, то насправді це танки всієї підкореної німцями Європи. На початок війни кількість танків у Радянському Союзі більш ніж утричі перевищувала кількість танків решти світу.

Радянський середній танк Т-34

    Майже вчетверо більше у радянській армії було і сучасних на той момент літаків. А от гармат і мінометів, які потрібні для оборонної війни, у СРСР було лише на 33% більше, ніж у Німеччини. Стандартний підхід до наступальної війни передбачає потрійну перевагу в озброєнні та особовому складі. З огляду на інтелектуальний потенціал очільників радянської армії, навряд чи вони мислили інакше. То до якої війни готувався Радянський Союз, маючи щонайменше потрійну перевагу в озброєнні над рештою світу? При цьому слід зважити, що озброєння з лінії оборонних споруд на старому радянсько-польському кордоні було демонтоване.


Німецький середній танк

    Але ж особовий склад Радянської армії, кажуть московські історики, був меншим за особовий склад німецької армії, зокрема і в прикордонній зоні. Чи так це насправді?

    Попри необ’єктивність і явну брехливість московських інформаційних джерел, певне уявлення про справжній розклад сил перед початком радянсько-німецької війни дає документ, складений не раніше 15 травня 1941 року першим заступником начальника оперативного відділу генерального штабу збройних сил Радянського Союзу, майбутнім маршалом О.М. Василевським: «Соображения Генерального штаба Красной Армии по плану стратегического развертывания Вооруженных Сил Советского Союза на случай войны с Германией и ее союзниками». [5]. Тут він точно фіксує розташування німецьких дивізій на території Європи і визначає кількість дивізій збройних сил Радянського Союзу — 303. (Сюди слід додати ще дивізії НКВС [6]. Їх було 58 і 23 окремі бригади.) Тоді як кількість усіх німецьких дивізій у прикордонній зоні документ оцінює у 112. Далі йдеться, що в разі нападу на Радянський Союз Німеччина зможе виставити 180 дивізій. Це число й перекочувало згодом у підручники історії. Тому говорити про німецький напад зненацька просто несерйозно, як і про кількісну перевагу особового складу німців. Слід зазначити, що наведене співвідношення особових складів двох армій відповідало ситуації, коли німецька армія була відмобілізована за законами воєнного часу, а в Радянського Союзу все ще була армія, так би мовити, мирного часу, при тому, що її мобілізаційний потенціал утричі перевищував німецький, який значною мірою вже був використаний.


Німецький важкий танк Королівський тигр

    Документ містив таку рекомендацію: «Вважаю за необхідне у жодному разі не давати ініціативи діям німецькому командуванню, випередити противника у розгортанні й атакувати німецьку армію в той момент, коли вона перебуватиме у стадії розгортання і ще не встигне організувати фронт та взаємодію родів військ».

    Загальна багатократна перевага збройних сил Радянського Союзу, і в першу чергу наступального озброєння, свідчить про його підготовку до наступальної війни. Невелика перевага німецької армії в особовому складі у прикордонній області доводить, що наступати радянська армія планувала не відразу після початку війни.

    Основні цифри, наведені в документі, підтвердив і Сталін у своєму виступі на прийомі у Кремлі випускників військових академій 5 травня 1941 року. Зокрема, він сказав: «У нас із Німеччиною не склалися дружні відносини. Війна з Німеччиною неминуча». І далі: «Мирна політика — справа хороша. Ми до пори до часу проводили таку лінію на оборону — доти, поки не переозброїли нашу армію, не забезпечили армію сучасними засобами боротьби. А тепер, коли ми нашу армію реконструювали, наситили технікою для сучасного бою, коли ми стали сильними, — тепер треба перейти від оборони до наступу. Червона армія є сучасною армією, а сучасна армія — армія наступальна» [7].


Радянський важкий танк

    Отже, наступ радянської армії з метою захоплення всієї Європи був неминучим, але за яким сценарієм?

    ПЕВНИМ ДИСОНАНСОМ здаються такі слова Сталіна: «Війна з Німеччиною неминуча, і (повернувшись до Молотова) якщо товариш Молотов та апарат Наркомзакордонсправ зуміють відтягнути початок війни, то це наше щастя».

    Отже, 5 травня 1941 року Сталін прагнув відтермінувати війну. Що він мав на увазі? Думаю, те, щоб віддалити війну ближче до осені, коли дороги стануть непрохідними. Доріг у Радянському Союзі насправді не було — були лише напрямки. Перші нормальні дороги німці почали тут будувати лише після окупації відповідних територій. Вести маневрену війну вони могли лише за сухої теплої погоди. Таке відтягування початку війни було додатковим застережним заходом проти можливої поразки. Якби німці розпочали свій наступ на місяць раніше, то, з високою ймовірністю, вони захопили б Москву ще до початку зими. Тож радянські дипломати зіграли важливу роль у виживанні СРСР. Але той факт, що, готуючись до наступальної війни, Сталін намагався відтягнути перший постріл цієї війни ближче до осені красномовно свідчить про те, що першим пострілом мав бути німецький.



    Відомий письменник і військовий аналітик Віктор Суворов вважає, що радянська армія планувала напасти першою і що лише на лічені дні німці її випередили. На мою думку, такий план існував, але це був план Б. Слова Сталіна свідчать про те, що основний сценарій війни — план А — полягав у тому, що наступ радянської армії мав розпочатися у відповідь на спробу німецької армії перейти кордони Радянського Союзу. Що свідчить на користь цієї точки зору, крім слів Сталіна?

    Розташування радянських військ мало три стратегічних ешелони. Лише перший з них розміщувався безпосередньо біля радянсько-німецького кордону. Другий і третій були на значній від-стані від нього, але паралельно до нього. Про існування цих двох додаткових стратегічних ешелонів німці нічого не знали. У них не було аналогу Комінтерну на теренах Радянського Союзу. Перша мета такого розташування військ, з моєї точки зору, — страхування на той випадок, якщо з першим ешелоном станеться щось не за сценарієм. Друга — не налякати німців надто великою перевагою радянської армії на лінії майбутнього зіткнення в зоні дії їх військової розвідки. Тому в прикордонних районах радянських військ було навіть дещо менше, ніж німецьких.



    Ще одна важлива обставина. Для тотальної переваги над німцями в особовому складі доцільно було провести на території Радянського Союзу загальну мобілізацію. Тобто десь потроїти і так колосальну армію. Але початок тотальної мобілізації, за військовими канонами, — це і є початком війни, а війну першими починати не хотілося. Гасло «На нашу мирну країну підступно напали без оголошення війни» було надто привабливим і гарантувало моральну, а за нею й необхідну матеріальну підтримку, в разі необхідності, Сполучених Штатів. Наскільки Радянський Союз в озброєнні переважав решту світу, настільки США переважали його економічно. Війну міг виграти лише той, на чиєму боці була матеріальна підтримка Сполучених Штатів. Тому СРСР першим нападати не хотів. Це була ще одна страховка від непередбачуваного розвитку подій. Як з’ясувалося пізніше, саме цей застережний захід і врятував Радянський Союз від поразки.

    МАЙБУТНЯ ВІЙНА була не першою з участю СРСР. До того була війна з Фінляндією. Там теж, за версією Москви, фіни здійснили військову провокацію проти Радянського Союзу — нібито зробили гарматний постріл по радянських військах. Світ не повірив у цю пропагандистську качку. СРСР виключили з Ліги націй, він потрапив у політичну ізоляцію. Перед тим була ще одна війна — з Польщею. На неї домовилися напасти одночасно з німцями. Німці напали 1 вересня 1941 року, і вже за кілька днів Франція й Велика Британія оголосили Німеччині війну, а Радянський Союз — усе вичікував. І лише 17 вересня радянська армія розпочала свій «визвольний похід» на Польщу. Ця теза й досі підтримується офіційною Москвою. Цей трюк дозволив уникнути війни з Францією і Великою Британією. У країни Прибалтики радянські війська були введені під приводом захисту цих країн від німецької агресії, але це швидко закінчилося їх приєднанням до СРСР. Франція, Велика Британія і Сполучені Штати знову це проковтнули. Тобто обгортка для загарбницької війни мала важливе значення.



    Досвід Фінляндії свідчив, що довіри до Радянського Союзу нема і звичайна провокація не може бути причиною для Великої війни проти Німеччини й подальшого захоплення всієї Європи. Було потрібно, щоб перші бої Великої війни розгорнулися саме на території СРСР. Для цього війну мали почати німці. Дати можливість німецьким військам зайти на територію Радянського Союзу, щоб у військових зведеннях пролунали назви радянських міст, отримати привід для тотальної мобілізації й багатократно переважаючою силою завдати німцям нищівного удару — ось кришталева мрія генералісимуса. Заради цього можна було навіть пожертвувати першим стратегічним ешелоном. Тому на кордоні знімалися дротяні загорожі, залишалися недоторканими переправи через прикордонні річки, не споруджувалися навіть польові укріплення. І хоча про день та час німецького нападу було заздалегідь відомо, радянська армія не приводилася у бойову готовність. Перехід кордону німецькими військами мав відбуватися у комфортних для них умовах.

    Але одночасно з перших днів червня з усіх точок Радянського Союзу у бік західного кордону пішли ешелони з військами. Назад вони вже не повернулися. Думаю, що, відповідно до цитованого вище документа, тоді ж почалася і прихована масова мобілізація до радянської армії. За два місяці вона поповнилася 11 мільйонами солдатів. Зазвичай схожу мобілізацію проводять перед початком війни, оскільки відірвати такі маси чоловіків від продуктивної праці й утримувати без використання є доволі дорогою справою. Ще не пролунало жодного пострілу, а війна вже почалася. При цьому вже не мало жодного значення, чи буде перший постріл цієї війни німецьким (план А, що давав німцям хоч якийсь шанс на перемогу, але, водночас, давав Радянському Союзу величезний шанс не програти цю війну) чи радянським (план Б, який, фактично, гарантував розгром Німеччини, однак через американський фактор робив сумнівною ідею захоплення всієї Європи).



    Показовою є оборона Брестської фортеці. Нею керували кілька лейтенантів, один капітан, один майор і навіть рядові бійці. А де були старші за званням військові? Перед початком війни там розміщувався штаб піхотної дивізії й численні підрозділи різних родів військ. Припускаю, ці підрозділи були відведені далі від кордону перед початком війни. Навіть зручність оборони цієї унікальної фортеці не примусила залишити там основну масу радянських військ. Не дай Боже, вдалося б зупинити німців на підступах до Бреста. Спробуй тоді довести світові, що бої йшли саме на радянському боці кордону.

    ПІСЛЯ ВІЗИТУ в кінці 1940 року Молотова до Берліна німці зрозуміли, що війна з Радянським Союзом неминуча і приступили до розробки плану «Барбаросса». Загарбницькі апетити СРСР перевищували колишні апетити Московії. Навіть захоплення проливів Босфор і Дарданелли разом із Стамбулом для нього було недостатнім. Чекати першого удару проти себе німці не могли. За наявної колосальної переваги радянської армії за всіма кількісними параметрами вони навряд чи змогли б протриматися більш ніж пів року. Їх перший удар давав хоч якийсь шанс на перемогу. І від безвиході вони вдарили. Думаю, що ефект від їхнього першого удару був неочікуваним навіть для самих німців. За пів року війна добігала кінця. І так би воно й сталося, і були б збережені десятки мільйонів життів радянських людей, якби не одна важлива обставина…


Ціна війни

    За різними джерелами, 42-49-53 мільйони людей не дорахувався Радянський Союз у 1945 році проти 1941-го. Це була плата радянських громадян за можливість і далі жити в концтаборі й час від часу використовувати одне одного як їжу. Великий соціальний прошарок населення Російської федерації ще й тепер б’ється в істериці зі словами: «Ми перемогли і можемо повторити». Це прошарок людей з крайнім ступенем інтелектуальної та моральної деградації. Вони, ці люди, вкрай небезпечні для решти світу. Пам’ятаймо про трагедію другої Великої війни й остерігаймося тих особин і країн, які готові все це знову повторити. А для себе знаймо, що це була не наша війна, хоча ми за-платили за неї 14 мільйонами життів українців. А чи, зважаючи на такі втрати, виграв цю війну Радянський Союз? Переконаний, що його безславний кінець у 1991 році був зумовлений саме цією ціною. Нищівної поразки зазнала й Німеччина, але кров’ю німецьких солдатів наступ азійської орди на Європу був зупинений.



Висновки

1. Головною ідеологічною передумовою Другої світової війни була ідея світової революції, що оволоділа умами очільників Радянського Союзу і була логічним продовженням споконвічного прагнення Московії до територіальної експансії.

2. Другою передумовою був несправедливий щодо Німеччини Версальський мирний договір за результатами Першої світової війни.

3. Після проведення кривавої індустріалізації в СРСР ідеологічна передумова була підкріплена безпрецедентною військовою могутністю цієї країни.

4. Радянсько-німецька війна була неминучою й мала розпочатися влітку 1941 року.

5. У висліді розгрому німецької армії Радянський Союз планував захопити всю Європу.

6. Для виправдання цієї експансії Німеччина мала зробити перший постріл у війні.

7. Якби німці не наважалися на цей крок, то війну за «визволення» Європи мала розпочати радянська армія.

8. Головним винуватцем Другої світової війни був Радянський Союз.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук,
професор.

2021 рік № 86-87 (22305-22306) четвер-субота 28-30 жовтня 2021 року

    Кожна велика війна починається за десятки років до першого пострілу.

    «Ми склали документ, що гарантує початок війни через 20 років… Коли висуваєш умови, які народ (Німеччини — В.Ш.) не здатен виконати, то примушуєш протилежну сторону або порушити домовленість, або почати війну». Цей прогноз надалі здійснився з точністю до одного року, але локомотивом нової Великої війни стала не Німеччина.


Пакт Молотова Рібентропа, що зробив Другу світову війну неминучою


    Наведене висловлювання належить одному з авторів Версальського договору Ллойду Джорджу. Це один з видатних політиків Великої Британії всіх часів і прем’єр-міністр країни у часи підписання Версальського мирного договору. Цей договір не відповідав його переконанням, але не він грав першої скрипки серед тих, хто вирішував долю Німеччини. Велика Британія була переможцем у Першій світовій війні суто формально. Вона зіграла внічию, залишивши недоторканною свою імперію, однак істотно виснаживши ресурси. Справжнім переможцем були Сполучені Штати Америки. Вони теж формально нібито нічого не виграли, проте вперше відчули свій вирішальний вплив на світові події і наче провели генеральну репетицію перед остаточним захопленням верхньої сходинки світової піраміди влади.



    Сполучені Штати вступили у війну приблизно за рік до її завершення на боці Антанти. Вони жодним чином не були ініціаторами війни. Але саме їх промисловий і фінансовий потенціал відіграв вирішальну роль у перемозі Антанти. Розуміючи, що війна неминуча, ще у 1913 році у США для максимальної консолідації всіх фінансових ресурсів держави був створений центральний банк — Федеральна резервна система. Саме цей банк надалі здійснював емісію доларів у країні. Його унікальність серед центральних банків інших провідних держав світу полягала у тому, що він був приватним. Контрольним пакетом у момент створення володіла найбільша фінансова сила тодішнього світу — Ротшильди (нині цей контрольний пакет належить Рокфеллерам).



    Ротшильди були провідною фінансовою силою у багатьох країнах Європи, найбільше — у Великій Британії. Ефективне функціонування Британської колоніальної імперії значною мірою завдячувалося саме Ротшильдам. На початку ХХ сторіччя британський фунт-стерлінгів був засобом міжнародних платежів. Який був сенс Ротшильдам ініціювати створення конкуруючого фінансового центру у Сполучених Штатах і, відповідно, підсилювати конкуруючу валюту? Сенс був. Фунт стерлінгів друкувався казначейством Великої Британії та обслуговував інтереси цієї країни. Долар з моменту створення Федеральної резервної системи друкувався приватним банком.


Федеральна резервна система

    Фактично із створенням на території Сполучених Штатів Федеральної резервної системи на світовій арені з’явився новий самостійний інтернаціональний гравець, не тотожний США, хоча саме він відповідав за емісію національних грошей країни. Головним інтересом цього гравця було зробити долар засобом міжнародних платежів. Це дозволило б певній групі банкірів впливати на економічні процеси у всьому світі.



Наскільки це вигідно? Припустимо, ви монопольно забезпечуєте світ грошима. Припустимо далі, що товарообіг країн світу зріс на 10%. Для забезпечення міжнародної торгівлі за стабільними цінами потрібно приблизно на 10% збільшити грошову масу. Ви створюєте ці гроші і впроваджуєте їх у міжнародний обіг. Як впроваджуєте? Видаєте іншим державам кредити на цю суму або купуєте товари за кордоном. У будь-якому разі ви обмінюєте універсальний еквівалент вартості на саму вартість — на реальні ресурси.

    Наскільки це вигідно країні, від імені якої друкуються ці гроші? На перший погляд, начебто вигідно, але, вивозячи за межі держави гроші, ви завозите у державу товари на цю ж суму. Цим ви знищуєте власну промисловість. Звідси — спад виробництва, безробіття, соціальна напруга і маса інших проблем. Отже, експорт грошей вигідний банкірам, але не вигідний промисловцям. Коли міжнародні гроші друкує держава, то вона шукає компромісу між усіма силами, задіяними в економіці країни. Коли ж гроші друкують приватні банкіри, то в першу чергу беруться до уваги їхні інтереси.



    До вершин світової влади прагнула і Німеччина. Величезні досягнення у всіх сферах людської діяльності — культура, наука, технології — робили її лідером у всіх цих царинах. Однак вона пізно консолідувалася в окрему державу, коли весь світ уже був поділений між старшими за віком державами.

    Ще одним гравцем на міжнародній арені був сіонізм. Єврейський народ, розкиданий по всьому світу, прагнув створити власну державу. У тодішньому світі потужних імперій це було неможливо. Як висловився один з авторитетних діячів сіонізму: «У єврейської держави є шанси постати лише у разі, якщо провідні світові країни будуть послаблені взаємною війною». Подібні надії мали й багато інших народів, включно з українцями, що входили до складу, наприклад, Австро-Угорської чи Московської імперій.

    Перевага євреїв перед іншими недержавними народами полягала в тому, що за ними стояв колосальний фінансовий капітал, зосереджений у руках єврейських банкірів. Це десятки відомих прізвищ: Ротшильди, Опенгеймери, Шифи та ін.



    Найдивовижнішою особою у цьому довгому списку я вважаю Бернарда Баруха. Почавши свою фінансову кар’єру з нульовим капіталом, він залишив після себе (1965-й) трильйон доларів. Значно багатшими були Ротшильди, але їхнє багатство створювалося багатьма поколіннями й належало кільком гілкам їхньої великої родини. Багатшими були й Рокфеллери — німці за походженням, але тут та сама історія. Не кожні гроші є владою, але їх можна конвертувати у владу. Бернарду Баруху це вдалося. У 1912 році своїми грошима (50 тисяч доларів) він підтримав Вудро Вільсона на президентських виборах у Сполучених Штатах. Як подяку за це Вільсон під час Першої світової війни призначив його головою Військово-промислового комітету, через який фінансувалися військові витрати країни. Після закінчення війни Барух став економічним радником Вудро Вільсона, а також наступних американських президентів — Воррена Гардінга, Герберта Гувера, Франкліна Рузвельта, Гаррі Трумена.



    Вразливим місцем сіонізму було те, що у світі не було території з компактним проживанням євреїв, на яку вони могли б спиратися, як на свою історичну батьківщину. У всіх інших недержавних народів такі території були.

    Незмінним борцем за світове панування завжди була Московська імперія. Не маючи фінансової, промислової чи культурної потуги, рівної з можливостями інших провідних країн світу, Московія прагнула до світового панування через безмежне розширення своїх кордонів. Починаючи зі свого статусу улусу Золотої Орди, вона спочатку заволоділа всією спадщиною імперії Чингісхана, далі — спадком Давньої Русі (України), далі була Річ Посполита. На початку ХХ століття дійшла черга до спадку Візантійської імперії — проливів Босфор і Дарданелли разом із Константинополем (Стамбулом). Московія завжди розпочинала загарбницькі війни при першій-ліпшій нагоді й такою залишається дотепер. Зазвичай нагодою для війни ставала суттєва військова перевага Московії над потенційними жертвами агресії.

    Об’єктивні передумови для Великої війни склалися на початку ХХ сторіччя, і війна почалася. Постріл у Сараєво, що обірвав життя спадкоємця престолу Австро-Угорської імперії, був не більше, ніж приводом. Якби не ця, то була б якась інша подія.

    Кривавою була Перша світова війна. Приблизно 10 мільйонів життів коштувала вона світу. Європа захлинулася кров’ю своїх громадян. Через поразку від німецької армії, прискорену революцією у Московії, остання вибула з війни. Через рік революція в Німеччині унеможливила її перемогу на Західному фронті. Після цього війна швидко закінчилася поразкою Німеччини — поразкою, яка не була результатом воєнної поразки, а лише результатом дії політичних чинників. Дивним чином уся відповідальність за цю війну була покладена саме на Німеччину. Умови мирного договору були не сумісними з можливістю навіть біологічного існування німецького народу. Повоєнні роки у Німеччині добре описані у романах Еріха Марії Ремарка.

Але єдиним винуватцем зробили Німеччину


    Зауважимо, що серед наслідків Великої війни були й позитивні. Незалежність отримала ціла низка країн: Фінляндія, Литва, Естонія, Латвія, Польща, Угорщина, Чехословаччина. Іншим недержавним народам, включно з українцями, слід було чекати наступної Великої війни для нової спроби реалізації своєї державності.

    Після завершення світової війни жодна країна Європи, крім однієї, не хотіла нової. Цією однією країною була Московія. Після 1918 року Європа поволі поверталася до мирного життя. Продовжувала воювати лише одна країна — Московія. За відсутністю зовнішнього ворога вона воювала сама з собою. Це була так звана громадянська війна. Кількість жертв цієї внутрішньої війни врешті перевищила загальну кількість загиблих у Першій світовій. До 1920-го освічена частина Московської імперії була або винищена, або витіснена за кордон. Війна мала б припинитися, але не припинилася. Гасло «Даєш світову революцію!», тобто даєш нову світову війну, спрямувало не вгамовану попередньою різаниною чернь до зовнішньої експансії. Тільки мужність і героїзм поляків, які розбили більшовицькі орди на підступах до Варшави, зупинили на деякий час цю експансію до Європи. Воювати все ще хотілося, але не було чим. Потрібна була зброя, багато сучасної зброї, а насамперед — заводи для її виготовлення, заводи, яких імперія не мала. Зате імперія мала нафту. До половини тодішнього світового видобутку нафти (приблизно 10 млн. тонн) видобувалося у Баку.


Карта розміщення концтаборів системи ГУЛАГ  (СРСР) На цьому фоні система німецьких концтаборів виглядає дужу скромно

    Московія на певний час відклала війну почала індустріалізацію. Рокфеллери — головні гравці на світовому нафтовому ринку — стали першими потужними інвесторами цієї індустріалізації. Їхній інтерес полягав у бакинській нафті. Вони отримали право її продажу на світовому ринку. Експортний нафтовий потік з Московії стрімко наростав — відкривалися та освоювалися нові й нові нафтові родовища у різних кінцях імперії. У Московії була мета і були засоби для її досягнення. Конкретний постачальник економічних послуг тут грав другорядну роль. Прості оцінки показують, що прибутки Радянського Союзу від продажу нафти у десятки разів перевищували прибутки від продажу зерна. Так, у найтрагічнішому для українців 1933 році за кордон був проданий лише 1 млн тонн зерна. Українці помирали мільйонами не тому, що помилково вивезли за кордон цей мільйон тонн зерна, а цей мільйон тонн вивезли спеціально для того, щоб мільйони українців померли з голоду. У Голодомору в Україні та Казахстані було інше — позаекономічне — призначення.


Претензії на світове панування відображені у самому гербі СРСР


    Не обійшлося тут і без Федеральної резервної системи. Від початку 1920-х років остання стрімко збільшувала обсяг грошової маси у країні, видаючи багато дешевих кредитів. І раптом грошова маса у США різко зменшилася через стрімке здорожчання кредитів. Який економічний процес запускає таке подорожчання?

    Розглянемо це на прикладі будівельної компанії. Стрімке подорожчання кредитів різко зменшує продаж збудованих квартир, оскільки значна їх частина купувалася у кредит. Зменшення продажу призводить до зниження цін. Зниження цін призводить до зменшення прибутку компанії. Але перед цим, у часи дешевих кредитів, компанія закупила у кредит обладнання і будівельні матеріали. Ці кредити потрібно повертати, а отриманого прибутку недостатньо. Компанія змушена брати новий, уже дорогий, кредит. Так запускається механізм банкрутства.

    І лавина банкрутств розпочалася. 28 жовтня 1929-го, на другому році першої у Радянському Союзі п’ятирічки, стався крах головної біржі Сполучених Штатів на Волл-стріт. Куди ділися гроші з внутрішнього обігу? Хоча платіжний баланс Радянського Союзу тих років ще й досі засекречений, наважуся припустити, що саме у кінці 1920-х СРСР були надані колосальні кредити. Стрімке падіння цін на обладнання і банкрутство цілої низки промислових підприємств внаслідок економічної кризи у США дозволило за безцінь скуповувати те обладнання. Безробіття серед технічного персоналу дозволило за безцінь наймати американських інженерів для проєктування та будівництва більш як 9000 середніх і великих підприємств на території Радянського Союзу. Вважаю, що Велика депресія у США та індустріалізація СРСР тісно пов’язані між собою. На те, що Федеральна резервна система була ініціатором цієї кризи, вказує і той факт, що жодний її акціонер не постраждав. Більше того, Бернард Барух, щоб показати могутність системи, запросив майбутнього прем’єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля на біржу Нью-Йорка саме в день біржового краху, про який він, очевидно, знав наперед.


Безробіття у США під час депресії

    На мою думку, Велика депресія у Сполучених Штатах була революцією групи банкірів задля захоплення влади. Велика депресія дозволила досягти таких цілей:

1) банкрутства більшості незалежних дрібних і середніх банків, тобто консолідації фінансових ресурсів країни у руках небагатьох банкірів;

2) витіснення з ключових позицій в економіці країни представників промислового капіталу. Навіть знаменитий підприємець Генріх Форд мало не збанкрутував під час цієї кризи. Зауважимо, що ХІХ сторіччя у Сполучених Штатах було сторіччям промисловців;

3) на фоні економічної та політичної нестабільності привести до влади в країні «свого» президента. Ним став Франклін Рузвельт. Фізична слабкість — паралізовані ноги — лише збільшувала його керованість. Саме керованість Франкліна Рузвельта з боку фінансового олігархату дозволила йому, всупереч американській конституції, обіймати посаду президента чотири рази поспіль;

4) нова економічна політика, проголошена Франкліном Рузвельтом, означала великі державні інвестиції в економіку країни. Кінцевим пунктом призначення цих капіталовкладень був переважно військово-промисловий комплекс. Тобто Сполучені Штати хотіли повторити сценарій Першої світової війни, краще підготувавшись до нього у військовому сенсі;

5) у найтрагічнішому для українців 1933 році уряд Франкліна Рузвельта визнав СРСР, що потрібно було для ефективнішого забезпечення економічної співпраці з ним. Засоби масової інформації США, та інших країн, де їх можна було контролювати, придушували всі намагання чесних людей донести до міжнародної громадськості правду про геноцид українців і казахів;

6) провідні банки США отримали колосальні прибутки за рахунок величезних кредитів, наданих Радянському Союзу.



    Стрімке наростання військового потенціалу на тлі агресивної зовнішньої й антилюдської внутрішньої полі-тики СРСР створювало реальну небезпеку існуванню всіх без винятку європейських держав. Попри своє небажання, вони змушені були також розпочати реалізацію програми озброєння. Але й цього було замало.

    Радянський Союз створив міжнародну терористичну організацію під назвою Комінтерн. У кожній європейській країні існувала гілка цієї організації. Метою Комінтерну було силове захоплення політичної влади у відповідних країнах. Ідеї більшовизму, що оволоділи черню Московії, швидко поширювалися серед черні європейських держав. На відміну від СРСР, де чернь досягла своєї критичної маси, потрібної для насильницького захоплення політичної влади, в країнах Європи такої критичної маси ще не було, але Велика депресія сприяла пролетаризації населення Європи і досягнення такої критичної маси було лише питанням часу.

    Ідеям більшовизму можна було протиставити лише співмірні за силою ідеї. Суть більшовизму в тому, щоб відібрати і поділити, чого цілком достатньо для черні. Захід Європи відрізнявся від її Сходу наявністю значного прошарку представників середнього класу. Ідеї черні його не надихали, а от ідеї національної гідності, честі цілком відповідали його менталітету. Тому практично в усіх європейських країнах — Іспанії, Португалії, Італії, Великій Британії, Німеччині, Австрії, Румунії, Угорщині, Хорватії, Словаччині тощо — пожвавилися націоналістичні рухи. І саме на ці рухи зробили ставку тверезі ділові кола Європи та світу. Націоналісти країн Європи отримали необхідну їм матеріальну підтримку. Рокфеллери завжди пам’ятали про своє німецьке походження. Хоча у Німеччини не було нафти, яка могла б їх зацікавити, вони надали колосальну допомогу відновленню її економіки.


Мета комінтерну - знишення світової цивілізації

    Найуспішнішими у справі національної консолідації були Італія та Німеччина. У Німеччини, крім страху перед воєнною експансією Радянського Союзу, потужним чинником зовнішньої політики було національне приниження за наслідками Першої світової війни. Більшовицький ідеологічний наступ на Європу був зупинений, але військова загроза з боку Радянського Союзу наростала. І почалося військове переозброєння більшості країн Європи. Гонка озброєнь — це, найчастіше, предтеча війни. Війна зазвичай починається тоді, коли найагресивніший учасник цієї гонки досягає піку своєї готовності. Такого піку першим досяг СРСР, оскільки першим почав переозброєння. У червні 1941 року ще не пролунав жоден постріл, але в усій країні вже розпочався рух. З усіх куточків Радянського Союзу у бік захід-ного кордону потягнулися ешелони з військами. Назад вони вже не повернулися. Ще не пролунав жоден постріл, а нова Велика війна вже фактично розпочалася. Чий буде цей перший постріл — уже не мало жодного значення.


Радянські війська на марші

    І ми повертаємося до цитованого вище висловлювання Ллойда Джорджа. Чому двадцять років? Бо стільки років потрібно для переозброєння головного агресора і втягнення у гонку озброєнь інших потенційних учасників війни.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук,
професор.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Незалежна Україна існує всупереч США "Борисфен Інтел"

Парадокси Другої світової війни."Літературна Україна"

Чи українці і німці один народ? "Світогляд"