Незалежна Україна існує всупереч США

Часопис Бінтел: Україна залишатиметься незалежною всупереч усім ненависникам - Борисфен Інтел

газета Контекст Причорномор`я: Незалежна Україна існує всупереч США

газета Чорноморські новини: Незалежна Україна існує всупереч США - № 12 (22539) четвер 27 березня 2025 року - Одеська обласна газета «Чорноморські новини»

            Виникнення незалежної України – це восьме чудо світу, яке явилось світу аж наприкінці двадцятого сторіччя. Україна ще була частиною Радянського союзу, коли  вперше за всю історію Сполучених штатів Америки її відвідав американський президент. Це був республіканець Джордж Буш-старший, що прибув до української столиці 1 серпня 1991 року за кілька місяців до проголошення незалежності України. Він виступив у Верховній Раді УРСР зі знаменитою промовою, яку згодом нарекли "Chicken Kyiv speech" (Куряча київська промова). У ній Буш застеріг українців від "самовбивчого націоналізму" та закликав залишатися у складі Радянського Союзу. Українські депутати не сприйняли серйозно це застереження і згодом проголосували за незалежність України. Але даремно їх не насторожила ця промова. Ні, за незалежність України вони проголосували абсолютно правильно, але не зауважили небезпеку подальших кроків Сполучених штатів супроти нової незалежної держави.

            А Сполучені штати почали реалізацію глобальної програми підготовки реінтеграції України до колишнього Радянського союзу. Оскільки Україна мала третій за потужністю ядерний потенціал світу, то про повернення України до складу Радянського союзу шляхом прямої військової агресії не могло бути і мови. Спочатку Україну слід було позбавити цієї ядерної парасольки. Для цього Сполучені штати, Велика Британія і Російська федерація змусили Україну підписати Будапештський меморандум (5 грудня 1994 року) про без`ядерний статус України. Цей документ надавав гарантії безпеки України в обмін на відмову від ядерної зброї. Згодом один з підписантів – Російська федерація напала на Україну, а два інші підписанти: Сполучені штати і Велика Британія висловили глибоку стурбованість. Надалі певний час вони спостерігали за розвитком подій і коли зрозуміли, що швидка перемога Російській федерації не світить, почали надавати військову і економічну допомогу Україні у розмірах достатніх для затягування військового конфлікту, але не достатніх для перемоги України. Стало очевидно, що нинішній стан свідомості українців не дозволить Російській федерації навіть у разі її швидкої військової перемоги так само швидко ідеологічно перетравити великий українській народ. Війна, якщо не дати Україні її виграти, призведе до втрати більшості національно свідомого українського елементу, а тоді вже можна повести мову і про капітуляцію України.

            Але повернімось до часів підписання Будапештського меморандуму. Коштом Сполучених штатів 1900 ядерних боєголовок були передані Україною Російській федерації. Це було свідченням того, що Російська федерація зовсім не розглядалась Сполученими штатами як загроза їх національній безпеці. Загрозу чомусь вони бачили у маленькій незалежній Україні.     Але навіть і попри втрату ядерних боєголовок Україна все ще залишалась потужною військовою державою. Вона мала 100 міжконтинентальних балістичних ракет. Якби ці ракети зараз були у України, то навіть при використанні звичайної вибухівки в разі військової агресії Російської федерації за лічені години Москва перестала б існувати. Ці ракети коштом Сполучених штатів були просто знищені. Підірвані були і шахтні пускові установки їх базування. А це для чого? Я особисто, через свою допитливість, відвідав дві такі руїни. Враження якогось апокаліптичного безумства. Щоб Україна не дай бог не відновила свій ракетний потенціал?

            Україна мала 130 стратегічних бомбардувальника ТУ-160 і ТУ-95МС, які всі були передані Російській федерації. Тепер ця авіаційна армада ефективно руйнує інфраструктуру України і забирає життя у десятків тисяч українців. А 1000 крилатих ракет повітряного базування, переданих Російській федерації? Їх використання у війні проти України вже забрало десятки тисяч життів українців і ще забере не менше.  А вони могли б служити безпеці України. Могли, але тепер служать для України фактором її колосальної небезпеки.

            Саме це стратегічне роззброєння України і стало вирішальним фактором, що спровокував Російську федерацію на збройну агресію проти України. І це роззброєння відбулось коштом Сполучених штатів, під постійним тиском Сполучених штатів і з метою поразки України у майбутній війні з Російською федерацією. Так само, як Версальський «мирний» договір запрограмував через 20 років Другу світову війну, так само Будапештський меморандум і його послідовне і комплексне виконання запрограмували через 20 років нинішню російсько-українську війну з варіантом переростання її у Третю світову. Моральна відповідальність за цю війну повністю лежить на Сполучених штатах. А Російська федерація? Моральні оцінки для цієї країни не застосовні. Це, за влучним висловом Рональда Рейгана, – імперія зла, я б сказав абсолютного зла. Вона такою була завжди, такою є нині і такою завжди буде, поки світ не зрозуміє, у першу чергу це стосується Сполучених штатів, що світ став би набагато кращим без цього всесвітнього джерела зла. Найбезпечніший варіант зменшити це зло – це повна дезінтеграція того, що називається Російською федерацією.

            Після 1994 року Сполучені Штати брали активну участь не лише в ядерному роззброєнні України, а й у скороченні її звичайних озброєнь. У 1990 роках знищено понад 4000 танків, бронемашин та артилерійських систем. Демонтована величезна кількість військових баз  і складів боєприпасів. Тепер ми по всьому світу вишукуємо і це озброєння, і ці боєприпаси. У ті ж роки була, фактично, знищена протиповітряна оборона України. За фінансування Сполучених штатів були демонтовані зенітно-ракетні комплекси С-200 та М-75. Українці, коли десь поряд ви чуєте вибухи ворожих ракет, не забувайте дякувати кожного разу дядька Сема. Він добряче попрацював, щоб ми залишились беззахисні. Цікаво, що кількість озброєнь у Російській федерації дядька Сема не хвилювала. Московити тоді нічого свого не знищували, а лише нарощували свій військовий потенціал і зараз, під час війни, продовжують знімати із зберігання раніше законсервоване озброєння. Все-таки, чим пояснити такий підвищений інтерес Сполучених штатів до роззброєння України? Були знищені навіть 1.5 млн. одиниць стрілецької зброї та мільйони одиниць мін і снарядів.

            Які збройні сили мала Україна перед російським вторгненням? 1.Сухопутні війська – 57 тисяч осіб. 2.Танки Т-64, Т-72, Т-80 – 700 штук. 3.Бронетранспортери – 200 штук. 4.Артилерійські системи – 1500 штук.             5.Бойові літаки (переважно винищувачі)  160 штук. Таку армію поряд з військовим монстром-Російською федерацією можна було б назвати хіба що оперетковою. Все це подавалось українцям як реформування української армії і ключову роль у цьому «реформуванні» відігравали Сполучені штати. Да, недооцінили українські депутати у 1991 році факту приїзду до Києва американського президента. Не сприйняли його заклик до збереження Радянського союзу, як реальну загрозу українській незалежності у наступні роки. Чомусь Сполучені штати боялись незалежної України і тому почали її активно роззброювати, паралельно доозброюючи Російську федерацію. Якою ж тоді була їхня справжня мета? Відповідь проста – знищення незалежної української держави.

            Що сталося б з людиною, яка при зустрічі з серійним убивцею  демонстративно відкинула від себе зброю самозахисту? Якраз це ми і бачимо тепер, щодня втрачаючи сотні українців – справжніх українців, найкращих українців. Як на таке демонстративне роззброєння могли піти очільники нашої держави? Я думаю, що їм не уникнути суду українського народу, який тепер сотнями тисяч життів сплачує їх національну зраду. Суд має відбутись навіть попри відсутність цих очільників з природних причин серед живих. Їх пам`ять має бути проклята у віках.

            На момент проголошення незалежності Україна мала лише половину того населення, яке могла б мати, якби українська незалежність стала фактом новітньої історії людства ще на початку двадцятого сторіччя. Так дорого коштувало українцям зволікання із становленням власної незалежної держави. Версальська мирна конференція (1919–1920) відіграла ключову роль у післявоєнному врегулюванні після Першої світової війни, але вона вороже поставилась до створення незалежної української держави.

            Перша світова війна закінчилася 11 листопада 1918 року підписанням Комп’єнського перемир’я між Німеччиною та країнами Антанти. Після розпаду Російської та Австро-Угорської імперій на території України у 1918 році утворилися Українська Народна Республіка (УНР) та Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Уряд УНР намагався добитися свого міжнародного визнання саме на Версальській конференції. Делегацію очолював голова Директорії Симон Петлюра, але українських представників навіть не допустили до перемовин.

          Хоча Сполучені штати приєднались о Антанти лише у 1917 році і втратили на завершальному етапі війни лише 117 тисяч солдат із приблизно 10 мільйонів втрат воюючих сторін, їх голос у післявоєнному врегулюванні у Європі і світі вже тоді був вирішальним. Президент США - демократ Вудро Вільсон 8 січня 1918 року запропонував свою Програму з 14 пунктів як основу для мирного врегулювання. Всебічне послаблення позицій Німеччини у післявоєнній Європі було не єдиною метою цієї програми. Практично ніхто не звернув увагу на те, що ще однією метою програми було всебічне послаблення України. З метою реалізації першої ідеї за рахунок колишніх територій Німецької, Австро-Угорської і частково Російської імперій на європейському континенті була створена низка нових незалежних держав: Польща, Чехословаччина, Австрія, Угорщина, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Югославія. Про незалежність України чомусь мова не йшла. Більше того, для ускладнення її шляху до незалежності у майбутньому, її територія була поділена між сусідніми з нею державами. За рішенням конференції, Східна Галичина, Волинь, Лемківщина, Надсяння і Холмщина були передані Польщі. Буковина відійшла до Румунії, Закарпаття відійшло до Чехословаччини, а більша частина України відійшла до страхітливої нової держави на європейському континенті – більшовицької Росії. Як з`ясувалось згодом, саме з моменту становлення цієї оновленої імперії зла і до тепер вона стала  незмінним пріоритетом зовнішньополітичної діяльності Сполучених штатів. Так німецький народ – народ найпотужнішої до початку Першої світової війни європейської держави і український народ, який лише мріяв про свою незалежну державу, опинились на одному сміттєзвалищі. 8 місяців ці два народи були союзниками під час Першої світової війні (часи гетьмана  Павла Скоропадського). Цей союз міг радикально вплинути на підсумки війни на користь Німеччини і України, але вчасно спровокована дітьми диявола революція в Німеччині зруйнувала зсередини і Німеччину, і цей союз. 

            Але найтрагічніше в американо-українських стосунках було попереду. Це була Друга світова війна, підготовка якої почалась вже на Версальській мирній конференції. Німеччину потрібно було змусити до реваншу, зробивши умови мирної угоди для неї максимально принизливими і нестерпними. Для того, щоб Німеччина наважилась на реванш, її потрібно було допомогти відродити у певних межах економіку і військовий потенціал. Щоб наступна війна була ще жорстокішою і кривавішою за Першу світову, для Німеччини потрібно було підібрати противника, який би прагнув перемоги не рахуючись із втратами. Цій війні потрібно було дати розгорітись на повну силу, а у вирішальний момент при загальному ослабленні сторін, можна було б утрутитись у цю війну на боці однієї з сторін, не Німеччини, і нанести останній вирішальну поразку. Тобто мова йшла про повторення сценарію Першої світової війни.

             З підготовкою до війни Німеччини було все просто. Німеччина відродилась і економічно, і військово самостійно при мінімальному зовнішньому кредитуванні. З Радянським союзом справа була складнішою. Останній не мав ні належної промислової культури, ні важкої промисловості, ні інженерних кадрів, ні сучасного менеджменту. Єдине, що він мав з надлишком, - це нестримне бажання захопити весь світ тепер вже під гаслом світової революції. Це нестримне бажання експансії володіло дикою залісською ордою ще з часів Давньої Русі. Воно підсилилось у подальшому загарбницькою політикою Золотоординських ханів і їх імперських нащадків. Але тепер діти диявола підкинули московитам ідею світової революції і зробили їх флагманом цієї революції, революції, яка ніби обіцяла свободу і рівність черні всього світу, а насправді це гасло, як і всі інші гасла дітей диявола, мало прямо протилежний сенс. Цей сенс полягав у побудові світового концтабору. І Радянський союз між двома світовими війнами ідеально відповідав саме цьому сенсу і своїм щоденням, і своїм прагненням накинути цей концтабір всьому світу.

            Для перекачки колосальних ресурсів із Сполучених штатів до Радянського союзу з метою індустріалізації останнього, була штучно викликана так звана Велика депресія. Це питання ми тут не будемо детально обговорювати, зазначивши, що на американські гроші, американським обладнанням, американськими інженерами і навіть робітниками в Радянському союзу були побудовані тисячі підприємств. З точки зору промислового і військового потенціалів він був цілком підготовлений до наступної війни. За законом збереження, який діє також і в економіці, стрімке нарощування економічного потенціалу в одному місці планети було можливе лише при такому ж стрімкому економічному занепаді в іншому місці планети. Результати Другої світової війни цілком перекрили всі втрати Сполучених штатів у висліді Великої депресії. Тобто остання була цілком виправдана з економічної точки зору.

            Але слід було врахувати певний досвід Першої світової війни. Завдяки політичному союзу Німеччини і незалежної України тоді виникла реальна загроза країнам Антанти програти цю війну. Для запобігання цієї небезпеки вдруге, українську інтелігенцію слід було деморалізувати репресіями або краще знищити. Реалізований був другий варіант. Українське селянство – стихійного носія українського духу також потрібно було по-можливості фізично знищити, а залишки деморалізувати. На мою думку, штучний голод в Україні 1932-33 років служив переважно якраз цій меті. 10.5 млн. осіб втратило українське селянство за ці два роки. Ті з них, що вижили, вже і думати не могли про якусь там незалежність. За моїми підрахунками середня тривалість життя українських селян у передвоєнні роки становила 17-20 років і це поза трагічними 1932-33 роками. Побоювання дітей диявола з цього приводу були не безпідставними. Навіть винищене і деморалізоване село мої батьків на Одещині зустріло прихід німців у село хлібом-сіллю. А від бабусі своєї дружини, що з села на Кіровоградщині, в хаті якої була німецька комендатура, я не раз чув слова: «Не вірте нікому, що німці погані люди. Вони нікому, нічого поганого не зробили».

            Переполовинили московити і їх хазяї український народ перед Другою світовою війною, щоб німці не мали реальної опори на цей народ у війні із світовим злом-більшовизмом. Але і німці виявились не на висоті. Попри мізерність свого військового потенціалу проти радянського, вони все ж таки мали шанси виграти цю війну. «Дайте селянам землю і вони ваші» - сказав один із радянських генералів у німецькому полоні. Не дослухались, не дали. Через свою чесність, що межувала з дурістю, навіть не пообіцяли те, що після перемоги могли б і не виконати. Значить у них були якісь інші плани на українську землю. І від цих планів вони не відмовлялись навіть перебуваючи на краю прірви військової поразки. Так, старші німецькі офіцери, пам`ятаючи минуле, толерантно ставились до українців. У перші місяці війни вони відпустили додому з полону сотні тисяч українців. Так опинився дома влітку 1941 року мій дід по матері і мій дядько по батькові. Навіть в останні дні німецької окупації мій дід з власної ініціативи обігрів і нагодував німецького солдата, що чергував у кулеметному гнізді у нього на городі, прикриваючи відхід німців з села. Дід знав, що німці вже не повернуться, що ось-ось у село зайдуть червоні, але віддав останню шану німецькому солдату.

            Був шанс у німців виграти цю війну, але їх політичне керівництво виявилось не на висоті. Родовитий аристократ – імператор Німеччини у 1918 році в повній мірі скористався потенціалом України, що прагнула незалежності, а фюрер-простолюдин не зумів піднятись до стратегічної висоти мислення, підтримавши прагнення українців до незалежності, і програв війну, занапастивши свій народ.

            Але який стосунок мали Сполучені штати до найбільшої трагедії мирного часу і в історії України, і в історії світу – штучному голодомору 1932-33 років? В центрі Європи в мирний час в Україні були знищені 10.5 млн. осіб. Я стверджую, що без інформаційного супроводу на міжнародній арені геноцид такого масштабу був би неможливим. Жодна американська газета словом не прохопилась про цю національну трагедію українців. Можливо у американців не було інформації про ці події? Таку версію можна серйозно не розглядати. Тисячі американських інженерів і десятки тисяч американських робітників працювали тоді на будовах комунізму. Величезний потік американських ділових людей постійно відвідував Радянський союз. Жодна інша країна світу не мала такого жвавого обміну людьми з Радянським союзом як Сполучені штати. Американці не могли не бачити трупи померлих людей на центральних вулицях великих міст. Безумовно бачили, безумовно чули, безумовно розповідали про все це у себе на батьківщині. Але американська преса ніби води в рот набрала. Оце і була її справжня ціна, це і було відповіддю на запитання про свободу слова у тодішній Америці. Не свобода слова, а монопольний контроль за всіма провідними засобами масової інформації причому з одного центра. Абсолютно очевидно, що цим центром не міг бути центральний уряд і президент-демократ Теодор Рузвельт.

            Коли черговий геноцид українського народу добігав кінця і можна було підвести його попередні підсумки, 17 листопада 1933 року Сполучені штати офіційно визнали Радянський союз і встановили з ним дипломатичні стосунки. Тим самим вони зробили вигляду що з Радянським союзом все гаразд і його можна приймати до демократичного міжнародного співтовариства. Своє домашнє завдання він виконав на відмінно. Українському народу, як вони думали, був нанесений смертельний удар. Те, що справа була не в американському уряді, а у значно потужніших силах свідчить факт нагородження найвищою міжнародною нагородою у царині журналістики – Пулітцерівською премією 1932 року кореспондента газети The New Your Times Волтера Дюранті за серію статей про щасливе життя у Радянському союзі і про відсутність у ньому навіть натяку на голод.

               Єдиною державою світу (яка страшна характеристика тогочасного світу), що засудила Голодомор, була націонал-соціалістична Німеччина. Про нього в своїх промовах не раз говорили Адольф Гітлер і Йозеф Геббельс, що викликало рішучі протести офіційної Москви. Так, 1935 року, на з’їзді Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, міністр освіти та пропаганди Йозеф Геббельс виголосив славнозвісну промову «Комунізм без маски». Прочитавши її (вона є в інтернеті), кожен може пересвідчитись, що вже тоді Німеччина визнавала страшний злочин більшовицького режиму стосовно українського народу. Адольф Гітлер наказав надавати державну підтримку громадським організаціям, що збирали гроші для надання допомоги співвітчизникам, і особисто пожертвував 1000 марок до фонду допомоги німцям, які голодували в Україні. Ця допомога потрапляла і до українців, які жили поряд із німцями.

               Під час Голодомору (1932-1933 років) Папа Пій ХІ був одним з небагатьох світових лідерів, хто відкрито говорив про цю трагедію. У своїх зверненнях він називав більшовизм «смертельною небезпекою» і висловлював співчуття постраждалим.

               Українці за кордоном СРСР зверталися із протестами до Ліги Націй, до урядів різних держав. 27 вересня 1933 р. представник Уряду УНР в еміграції Олександр Шульгин звернувся до 14-ої Асамблеї Ліги Націй з листом, у якому приверталася увага світової спільноти до голоду в Україні. 29 вересня 1933 році у Женеві відбулося таємне засідання Ліги Націй за участі 14 держав. Представник українського уряду чотири рази брав слово, намагаючись переконати представників країн-учасниць у важливості допомоги Україні. Проте Ліга Націй відкинула можливість допомоги голодуючим українцям через те, що СРСР не є членом Ліги Націй, і, таким чином, голод – це внутрішня проблема СРСР. «За» висловилися лише три держави (націонал-соціалістична Німеччина, фашистська Італія та Ірландія), «проти» – 11 країн, серед яких були всі провідні «демократичні» країни Європи, а вже у наступному році Московію прийняли до Ліги Націй. Тепер вже Ліга Націй схвалила внутрішню і зовнішню політику Московії. Велика гра тривала, і життя мільйонів українців у цій грі нічого не важили. Це черговий раз підтверджує історичний урок – не чекай справедливості від чужинців, а будь сильним і вмій постояти за себе.

               Я наполягаю на моральній відповідальності Сполучених штатів за голодомор в Україні. Я наполягаю на тому, що важливою метою цієї трагедії була підготовка Радянського союзу до майбутньої війни з Німеччиною. Аналогічні профілактичні заходи (голодомор) були реалізовані і проти Донського та Кубанського козацтв. Вони виявились недостатніми і під час Другої світової війни на боці німців воювали такі козацькі підрозділи: 1-а Донська казача кавалерійська дивізія; 2-а Кавказська кавалерійська дивізія; 3-а Пластунська казача дивізія; 1-а Казача російська кавалерійська дивізія військ СС ФХА_СС; 1-а Донська казача піша дивізія Казачого корпусу; 2-а Кавказька казача піша дивізія Казачого корпусу; 3-а Пластунська казача дивізія.  

               Але чому нині ,не зважаючи на свою явну симпатію до Московії (Сполучені штати навіть не назвали її агресором), вони економічно і військово підтримують Україну, хоча досі їх політика щодо України була відверто ворожою? Моя відповідь така: часи змінились. Якщо у ХХ сторіччі американський уряд міг практично не рахуватись з думкою американського народу щодо більшості питань зовнішньої і внутрішньої політики, то тепер це не так. Американський народ стає важливим гравцем на світовій арені і симпатії цього народу на нашому боці. Проте слід розуміти, що обсяги цієї допомоги завжди будуть недостатніми для виграшу у війні, але достатні для тривалої війни на наше етнічне виснаження. Всі розмови про припинення вогню лише сприяють затягуванню війни, оскільки не вирішують жодного питання, що лежать в її основі.  Досягти довготривалого миру для України можна лише вигравши цю війну. Вигравши попри те, що за плечима агресора стоять ті ж Сполучені штати. Ця перемога потрібна Україні, ця перемога потрібна і оновленій Європі, яка разом з Україною отримає свій другий шанс на провідне місце у світі в царині не лише культури, але і науки, і економіки, і військової справи.

Інші статті автора:

Національна асоціація дослідників Голодомору - геноциду українців | Публікація 26Національна асоціація дослідників Голодомору - геноциду українців | Публікація 15

Валерій Швець