«Разом ми знову зробимо Америку величною», — сказав у своїй інавгураційній промові 45-й президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп. Це сильні і правильні для Америки слова, це слова надії для людей всього світу, що пов’язують зі світовим лідерством цієї держави свої сподівання на краще життя і справедливіший світ. Перемога Сполучених Штатів у холодній війні і саме існування цієї економічної й політичної надпотуги зробили можливим існування незалежної Української держави ось уже протягом чверті століття. Ми, як ніхто інший у світі, зацікавлені, щоб і надалі Америка нікому не поступилася своїм лідерством. Тим паче, що альтернативних варіантів зовсім небагато: Китай — другий за військовими витратами після США, який навіть за дуже великого бажання не можна назвати демократичною державою, та Московія — третя за військовими витратами країна, що була пострахом для всього цивілізованого світу впродовж ХХ сторіччя й залишається таким і надалі.
Але чому Дональд Трамп відніс можливу велич Америки до майбутнього? А тепер що, Америка вже не є величною державою? Більшість простих людей абсолютно переконана, що Америка не тільки була, але й сьогодні є такою.
ДЛЯ ТОГО щоб зрозуміти слова Трампа, давайте порівняємо річні внутрішні валові продукти (ВВП), тобто кількості матеріальних благ, створених за рік, у США і, наприклад, у Китаї. ВВП США у 2016-у склав 17 трильйонів 419 мільярдів доларів (22,37% світового ВВП), а Китаю — лише 10 трильйонів 355 мільярдів доларів (13% світового ВВП). Здається, що в Америки нема підстав для великого неспокою. Але подивімося на структуру ВВП у США у 2016 році: промисловість — 15% ВВП, сільське господарство — 1% ВВП. У Китаї доля промисловості у ВВП приблизно втричі більша, а в сільському господарстві вдев’ятеро більша за відповідні показники Америки. Тобто вже сьогодні вартість виробленої промислової продукції Китаю більш як у півтора раза, а сільськогосподарської продукції — у п’ять з лишком разів перевищує відповідні показники США.
Втім, перевага США порівняно з Китаєм у загальному обсязі ВВП також ілюзорна. Розглянемо приклад. Вартість проїзду в київському метро — 4 гривні, в московському — 55 рублів, в лондонському метро на максимальну відстань — 6 фунтів. Обмінявши рублі на гривні, отримаємо 22 гривні, що рівноцінно чотирьом з половиною поїздкам на метро в Києві. Обмінявши фунти на гривні, отримаємо 200 гривень, або 50 поїздок на метро в столиці України. Отже, одна і та ж послуга або товар коштує по-різному в різних країнах. Тому за загальними величинами ВВП ще не видно конкретного обсягу послуг або товарів, які цим числам відповідають.
Об’єктивнішим показником економічної діяльності країни є не ВВП, а ВВП (ПКЗ), тобто ВВП, перерахований за паритетом купівельної здатності різних валют щодо долара. Із 2014 року ВВП (ПКЗ) Китаю почав перевищувати ВВП (ПКЗ) Сполучених Штатів. За даними МВФ, у 2014-у ВВП (ПКЗ) Китаю склав 18 трильйонів 228 мільярдів доларів, а США — лише 17 трильйонів 393 мільярди доларів, у 2015-у — 19 трильйонів 696 мільярдів і 18 трильйонів 37 мільярдів відповідно. Якщо перерахувати ці показники у фізичний обсяг промислової і сільськогосподарської продукції, то розрив між Китаєм і США ще відчутніше збільшиться на користь КНР. Так, президент Трамп правий: Сполучені Штати сьогодні вже не є промисловим лідером світу.
Знову слово Дональду Трампу: «Американці бажають якісних шкіл для своїх дітей, безпечних районів для своїх родин і пристойної роботи для себе. Але для надто великої кількості наших громадян реальність зовсім не така. В наших містах матері і діти животіють у злиднях, розкидані по країні заводи нагадують надгробки на цвинтарях, а система освіти, хоч і переповнена грошима, не дає нашій молоді належних знань. Злочинність, банди, наркотики зіпсували багато життів і вкрали у нашої країни великий нереалізований потенціал». (Нібито це і про Україну сказано). І ще: «Одна за одною зачинялися фабрики і пливли за океан. І ніхто навіть не думав про мільйони американських робітників, їх просто забули. Наш середній клас розорили, відібравши його багатства і роздавши їх всьому світу» . (І це майже про Україну, щоправда, наші заводи та фабрики різали на брухт).
ВАМ ЦЯ КАРТИНА нічого не нагадує? Мені нагадує. Велику депресію початку тридцятих років. З моєї точки зору, справжньою причиною тієї депресії була фантастично швидка модернізація (індустріалізація) економіки Радянського Союзу. Тоді американські заводи також знімалися з підмурків і вивозилися до СРСР. Тоді також американський середній клас скоротився до мінімуму і багато фахових робітників, інженерів, представників творчої інтелігенції стояли в черзі за безкоштовною юшкою. Хто це зробив? Той, хто мав владу в Америці, не формальну владу, пов’язану з виборними державними посадами, і не фабриканти, для яких ця депресія мала катастрофічні наслідки, а ті, хто отримав владу разом з грошима. Чи назвав цих людей Дональд Трамп? Назвав, але досить невиразно: «Надто довго невелика купка людей у столиці насолоджувалася лаврами влади, а народ за це платив». Навіть в Америці складно називати речі своїми іменами.
Чому Дональд Трамп?
Для чого була сплачена така ціна? Для того, на мою думку, щоб створити на Сході Європи озброєний до зубів осередок агресії, спрямований проти Європи Західної. І створили. На момент початку Другої світової війни кількість сучасного озброєння у Радянського Союзу в рази перевищувала кількість озброєння решти світу. Чому ж перебіг війни був таким трагіч-ним для Радянського Союзу? Лідери країни, що мали лише початкову осві-ту, інакше воювати не вміли, а народ, який цих лідерів переважно ненавидів, помирати за них не хотів. (Сталін мав лише незавершену середню духовну освіту: чотири роки духовної семінарії, перед тим шість років вчився у чотирирічному духовному училищі. Предметами там були: закон Божий і священна історія, читання за книгами громадянської і церковної печаті, письмо, перші чотири дії арифметики, церковний спів. Думаю, що дій з дробами він не знав. Його улюбленець мар-шал Жуков мав лише три класи церковно-приходської школи, близький соратник — маршал Будьонний до школи не ходив, близький соратник і член політбюро, перший маршал Радянського Союзу Ворошилов мав два класи церковно-приходської школи. Цей перелік можна продовжувати довго. Спадкоємець Сталіна на посаді генерального секретаря комуністичної партії Радянського Союзу — Микита Сергійович Хрущов до школи не ходив. Слова партійного гімну «Кто был никем — тот станет всем» не були просто словами).
Тоді цивілізований світ дорого заплатив за модернізацію Радянського Союзу. Ті сили, що модернізували й озброїли СРСР перед Другою світовою війною, років через тридцять після неї вдруге здійснили ту саму акцію, але вже щодо Китаю. Модернізація Китаю в принципі не змогла б відбутися без максимального сприяння хазяїв світових грошей, без експорту в Китай цих грошей і сучасних західних технологій. Цього разу індустріалізація Китаю нібито не мала таких катастрофічних наслідків для західного світу. Просто ту лихоманку, що стрясала Європу і США на початку 1930-х, розтягнули на півстоліття. ВВП США та інших провідних держав Заходу весь цей час нібито зростав. Але тільки-но у 1970-х по-чалася модернізація Китаю, це зростання стало символічним у межах одного-двох відсотків. І чи було воно взагалі реальним? Але те нібито зростання мало приховати від громадськості той простий факт, що реальне виробництво у США і деяких європейських країнах усі ці роки швидко скорочувалося. Американські та європейські заводи масово перекочовували в Китай. На підтвердження — знову слова Дональда Трампа: «Десятиліттями ми збагачували іноземну промисловість на шкоду американській... Ми витрачали трильйони доларів за океаном, поки американська інфраструктура занепадала. Ми робили інших багатими, тоді як наше власне багатство, сила і впевненість випаровувалися».
Чому це було зроблено? Один з варіантів відповіді — для стримування Радянського Союзу, який після Другої світової війни не збавив своєї агресивності, перенісши її на весь світ. Спочатку була модернізована Японія, думаю, з цією ж метою. Але вперте небажання Японії ставати військовою потугою Азії, мабуть, змусило розглянути інші варіанти. Китаю, здається, роль військової потуги, вже не тільки Азії, а й цілого світу, подобається, і він швидко нарощує свій військовий потенціал. Причому темпи зростання військових витрат, навіть за офіційними даними, значно перевищують темпи зростання ВВП. Китайська армія тепер є найчисельнішою в світі і добре оснащеною. Формально військові витрати Китаю в декілька разів менші за військові витрати США, хоч і значно перевищують російські, але в які це часи бодай якась комуністична країна світу повідомляла про свої реальні військові витрати? Краще було б сказати, що ми не знаємо про військові витрати Китаю. Якщо ВВП Китаю десь уп’ятеро перевищує ВВП Московії, армія — вдвічі, мобілізаційний потенціал — вдесятеро, то про який баланс сили між Китаєм і Московією може йти мова? До того ж області Московії, прилеглі до території Китаю, є переважно економічно де-пресивними. Як і чим їх захищати? Як би цього не хотіла уникнути Московія, але остаточно її доля вирішуватиметься саме на Сході і навряд чи на її користь.
ЧИ СУЧАСНА Московія є загрозою для Сполучних Штатів? Безумовно, є, і не тільки для них, а для будь-якої країни світу, що становить для Московії хоча б якийсь інтерес або складає їй конкуренцію. Але чи є Московія найбільшим у світі викликом для Сполучених Штатів? Про це не прийнято говорити, але найбільшим викликом для США, беззаперечно, є Китай. Саме він може позбавити Америку ролі світового лідера, забравши у неї друкарський верстат для світових грошей і залишивши її наодинці із залишками колись колосального власного матеріального виробництва.
У цьому зв’язку зрозуміле бажання Дональда Трампа домовитися з Московією. Правда, не тільки американський президент, а й більшість провідних західних політичних діячів не розуміють, що домовитися з Московією неможливо. Це країна, де слово традиційно нічого не варте — ні на рівні державних діячів, ні на рівні пересічних громадян. Якщо до розпаду Радянського Союзу Сполучені Штати намагалися стримати його за допомогою Китаю, то тепер є сенс спробувати стримати Китай за допомогою Московії. Оскільки ліки (Китай) виявилися небезпечнішими за хворобу (Московію), то доцільно їх поміняти місцями. Тому США однозначно не зацікавлені у подальшому демонтажу Московії на етнічно однорідні нові незалежні держави. Крім того, надто багато матеріальних і політичних ресурсів вони інвестували в цю країну впродовж ХХ сторіччя, щоб легко погодитися на її політичне банкрутство. Я б ще додав, що, на мою думку, сьогодні саме Сполучені Штати є головним гарантом територіальної цілісності і державної незалежності Московії. Налагодження стосунків з Кремлем — це не відкриття Дональда Трампа. Попередня адміністрація Білого дому виступала не проти Московії або за її демонтаж, а проти конкретного лідера цієї країни та її правлячої еліти, в основі якої — спецслужби і силові структури. Саме така структура влади була характерна для Орди, з якої вийшла Московія. Тепер, на мій погляд, Московія просто повернулася до свого природного стану.
Чи вплине позиція США на долю Московії? А чи вплинула позиція США у 1991 році на долю України? Адже 41-й президент Сполучених Штатів Джордж Герберт Вокер Буш у своєму виступі перед українським парламентом у 1991-у закликав українську правлячу еліту й український народ не йти на розрив з Московією, не проголошувати незалежність України. Але ми відчували свою силу і не послухалися порад. Україна стала незалежною, і тепер саме Сполучені Штати надають Україні найбільшу економічну, політичну і військову підтримку на цьому шляху. Щоправда, після закінчення Першої світової війни, коли країни Антанти на чолі зі Сполученими Штатами вирішували долю післявоєнної Європи, точніше — на чолі з американським президентом Вудро Вільсоном, і створили низку нових незалежних держав за принципом «один народ — одна держава», незалежній Українській державі не знайшлося місця на політичній мапі Європи. Думаю, що не знайшлося б місця і для незалежної Польської держави, але поляки зуміли відстояти себе у війні з Московією, а українці — ні. Власна сила є вирішальним аргументом у всіх політичних колізіях, решта ж відіграє лише допоміжну роль. Україна і Польща були економічно та культурно найрозвиненішими частинами Російської імперії. Перша світова війна знищила Німецьку, Австро-Угорську та Османську імперії. Легко було поставити крапку і в існуванні Російської імперії. Для цього достатньо було утворити ще й такі незалежні держави, як Україна, Білорусь, надати незалежність народам Кавказу та Середньої Азії. І ми назавжди забули б про імперію, яка з приходом у ній до влади більшовиків перетворилася на імперію світового зла, за висловом американського президента Рональда Рейгана, на прокляття людства — це вже мої слова. Саме для того, щоб зберегти економічну потугу цієї імперії, їй зберегли її економічне серце — Україну. Так я думаю. А щоб зрозуміти таке ставлення до збільшовиченої Російської імперії, наведу цитату непересічного представника ділових кіл Америки і цілком типового у своїх поглядах на Московію. «Шановний пане президенте, я симпатизую радянській формі правління як такій, що найбільше підходить для російського народу» — з листа президенту США Вудро Вільсону від 17 жовтня 1918 року, тобто напередодні післявоєнного облаштування Європи, від Вільяма Лоренса Саундерса, президента корпорації «Інгерсолл-Рендл», директора корпорації «Америкен Інтернейшен» і віце-голови правління Федерального резервного банку Нью-Йорка. Банку, без якого індустріалізація Радянського Союзу, на мою думку, була б неможливою.
Другою можливістю сприяти переродженню Радянського Союзу у нормальну державу була б неучасть За-хідного світу в індустріалізації Радянського Союзу. Остання була б неможливою у тих нелюдських формах, у яких вона відбувалася, без сприяння фінансового капіталу Західного світу, без інформаційного прикриття Радянського Союзу західними засобами масової інформації (за винятком ЗМІ Німеччини). Зокрема, саме західні засоби масової інформації приховували від світової громадськості правду про Голодомор в Україні і масовий терор по всьому СРСР. Зауважу, що ці засоби непідконтрольні державі у жодній державі Західного світу. І тому не на держави слід покладати відповідальність за таку інформаційну політику.
Індустріалізація була не єдиним внеском у створення військової над- потуги — Радянського Союзу. Широко відомий у світі американський науковець Ентоні Саттон у своїй книзі «Національне самогубство» наводить документ Державного департаменту США під номером 800.51 W89 USSR/247. Цей документ — це звіт посла Джозефа Е. Девіса від 17 січня 1939 року про завершення робіт з підготовки таємної угоди. У США про існування таємного договору знали тільки чотири людини. Знайдений Саттоном документ ніколи не був спростований і навіть не поставлений під сумнів. Але щоб не виникало навіть найменших сумнівів, Саттон надає читачеві масу супутніх договорів, починаючи з документа Держдепартаменту США № 711.00111 — угоди, підписаної в березні 1939-го, про участь США в будівництві радянських підводних човнів. Далі він наводить нескінченні списки американських стратегічних поставок у СРСР. Цей список передвоєнних американських стратегічних постачань можна порівняти тільки з нескінченним списком стратегічних постачань під час війни. Напрошується припущення, що передвоєнний Радянський Союз був виплеканий Сполученими Штатами. Тому не варто сподіватися, що США сьогодні свідомо зрадять своє дітище. Але варто бути абсолютно впевненими, що США ніколи не зрадять і свого головного союзника — об’єднану Європу. Якщо ми й далі прямуватимемо до Європи, при цьому зовсім не обов’язково належати до неї формально, то вони не зрадять і нас. Я думаю, що вони ніколи не дозволять просування кордонів так званого «руського міра» далі на Захід.
Третьою можливістю покінчити з кривавою більшовицькою імперією було б не заважати Німеччині зробити це самостійно у часи Другої світової війни. Цікаво, що ця війна формально почалася через небажання Франції та Англії погодитися з окупацією Німеччиною Польщі, а закінчилася передачею Польщі у мирний спосіб до зони впливу Радянського Союзу.
Четвертою можливістю прискорити розвал Радянського Союзу могло б бути ненадання Сполученими Штатами продовольчої допомоги йому у вигляді продажу зерна за вкрай низькими цінами. Причому, це відбувалося й тоді, коли йшла в’єтнамська війна і СРСР був головною діючою силою, що протистояла США у тій війні. Я пам’ятаю ті часи, коли в Радянському Союзі при випіканні хліба до пшеничного борошна почали додавати горох. Радянське сільське господарство на той час повністю збанкрутувало і годувати власний народ у СРСР уже було нічим.
Виходить, що стосовно Радянського Союзу з боку Сполучених Штатів ми стикаємося із системним підходом, який не пов’язаний з конкретною адміністрацією у Білому домі.
ДОНАЛЬД ТРАМП у своїй промові сказав: «Ми нікому не бажаємо нав’язувати свій спосіб життя. Нехай краще наш приклад стане для всіх сяючим маяком. Ми засяємо провідною зіркою, і нехай інші йдуть за нами». Досконалі слова правого лідера правої сили. І як вони контрастують з діями іншого лідера — лідера сусідньої до нас держави, який намагається просувати кордони «руського міра» за допомогою танків та установок залпового вогню і при цьому клянеться в любові до братнього народу. У Дональда Трампа не прозвучало жодного загравання з етнічними меншинами Америки. Замість цього — прості і впевнені слова: «Неважливо, який у нас колір шкіри, чорний чи білий, у наших жилах тече однакова червона кров патріотів. Ми всі маємо ті самі свободи і ми шануємо той самий великий прапор Америки. І коли народжуються діти, чи в Детройті, чи в Небрасці, вони дивляться на одні й ті самі зорі у небі, вони мріють про одне й те саме. І в них вирує життя одного й того ж всевишнього творця».
А наступні його слова могли б прозвучати і з вуст нашого президента — як програма його дій, як дороговказ для України: «Я буду боротися за вас кожним своїм подихом, і я ніколи не підведу вас. Америка (Україна. — В.Ш.) знову почне перемагати, причому так, як ніколи раніше. Ми повернемо робочі місця, повернемо наші кордони, повернемо наше багатство і наші мрії. Ми побудуємо нові дороги, шосе, мости, аеропорти, тунелі і залізничні шляхи через всю нашу прекрасну країну. Ми заново відбудуємо нашу країну руками американців (українців. — В.Ш.) та американською (українською. — В.Ш.) працею... 20 січня 2017 року ввійде в історію як день, коли народ знову стане правителем нашої нації. Сьогодні ми передаємо владу від Вашингтона вам — народові».
Чи може такий президент зрадити Україну? Моя відповідь — ні, бо Московія не зупиниться на кордонах України, ні на східних, ні на західних. А це вже й буде Третя світова війна. Путін і Московія — це війна, що не омине нікого.
Валерій ШВЕЦЬ.
Інші сторінки мого блогу:
Valeriy Shvets selected: https://valeriyshvetsselected.blogspot.com/
Література: https://valeriyshvetsscienceliterature.blogspot.com/
Точні науки: https://shvetsvtnew.blogspot.com/
Народний Рух України: https://peoplemovementofukraine.blogspot.com/
Геноцид українців: https://genotsyd.blogspot.com/
.jpg)
.jpg)
