Чи існує в Московії домінуючий етнос???

      Кревна спорідненість людей в сучасному світі продовжує відігравати принципово важливу роль. Ми найбільше любимо своїх дітей, що є нашою кров’ю і плоттю. За всіх обставин дбаємо про своїх батьків. Закон про спадкування майна після смерті людини чітко визначає порядок такого спадкування іншими людьми в залежності від рівня їх спорідненості з померлим. Потужним мотиватором наших вчинків є відчуття приналежності до великої спільноти людей, пов’язаної кревним родством, що називається етносом. Коли ми вимовляємо слова «український народ» ми звичайно уявляємо саме таку кревну спільноту людей.

      Зараз ми ведемо жорстоку війну на виживання. Щодо нас, то жодних сумнівів немає, що мова йде про переважно єдиний і дуже давній етнос. Принаймні 5500 років до Нової ери нашу землю вже населяли так звані трипільці – один з найдавніших землеробських народів світу. З тих часів заселення території нинішньої України тривало неперервно. По різному у різні часи називалось це населення. Починаючи з першого тисячоліття до Нової ери і по наші дні воно вже ввійшло в історичні джерела під нібито різними етнічними назвами кімерійців, скіфів, сарматів, половців, слов’ян. Всі ці народи були не лише спорідненими між собою в межах території України, але і майже всі народи Європи виявились їх близькими родичами не зважаючи на різні етнічні назви.

      Ми пізнаємо світ переважно через порівняння. Найкращою базою для такого порівняння є математика. Тут відповідь категорична: безпосередньо порівнювати можна лише дійсні числа. Отже для визначення ступуню спорідненості народів, необхідно кожний з них описати певним інформативним дійним числом. Наприклад, використання дійсних чисел дозволяє нам порівнювати внутрішній валовий продукт країн на душу населення. Так для Японії, Польщі і України він буде таким:

      Країна Номінальний ВВП (USD) ВВП на душу населення (USD) Темп зростання ВВП (%) Населення (млн)

      Японія ~4,46 трлн ~36,391 0,6% ~123,4

      Польща ~1,11 трлн ~30,651 3,1% ~36,4

      Україна ~225 млрд ~6,980 2,0% (IMF), але інші прогнози 0,5–1,2% ~39,5

      Наведена характеристика надзвичайно інформативна. Зокрема вона свідчить, що кількості матеріальних благ, створених на душу населення у Польщі і Японії мало відрізняються, в той час як в Україні вона майже у 5 разів менша. Це жодним чином не означає, що поляки і японці етнічно споріднені, а з українцями поляки на протилежних полюсах. Насправді все з точністю до навпаки. Тобто для аналізу спорідненості народів ця характеристика не придатна.

      Зауваження: У 16 сторіччі наші предки майже зруйнували Річ Посполиту – спільну державу українського і польського народів, щоб урочисто присягнути на вірність московському царю. За цю історичну помилку ми заплатили життями 15.5 млн українців, знищених трьома штучними голодоморами на території України у ХХ сторіччі, мільйонами українців, переселених до Сибіру, ув’язнених у концтаборах, сотнями тисяч українців, розстріляних під час масових репресій, і більше як 10 млн жертв у Другій світовій війні, де ми воювали на боці нашого історичного ворога Московії проти нашого історичного союзника - Німеччини.

      В якості саме адекватної характеристики спорідненості народів ми пропонуємо порівнювати склад населення відповідних країн за їх групами крові. Всього з урахуванням резус-фактора їх існує вісім. Чому використання для аналізу спорідненості частот, з якими зустрічаються одні й ті ж групи крові у різних народів дозволяє судити про ступінь спорідненості цих народів? Як перевірити адекватність такої характеристики? Для цього існує один народ, територія якого розділена навпіл по географічній паралелі, - це Корея. Не викликає жодних сумнівів у тому, що до такого поділу цю країну населяв один народ. Проте частоти, з якими зустрічаються різні групи крові на півночі і півдні колись єдиної країни, дещо відрізняються. Це було б природньо і для будь-якої іншої країни. Але такі відмінності жодним чином не ставлять під сумнів впевненість у тому, що мова йде про один народ. Отже рівень спорідненості півдня і півночі Кореї можна взяти за еталон спорідненості інших народів. Якщо для якихось двох народів відмінність буде меншою за таку для двох Корей, то мова йде фактично про один народ у ще більшій мірі, ніж південні і північні корейці. Якщо відмінність більша, то тут є предмет для дискусій.

      Але на початку статті зазначалось, що математика дозволяє безпосереднє порівняння лише дійсних чисел. Як же 8 груп крові перетворити в одне дійсне число для подальшого його використання в порівняннях? Для цього існує доволі простий спосіб - групи крові можна вважати координатами точки восьмивимірного простору. Населенню кожної країни буде відповідати тоді одна точка такого простору. Відстань між ними і буде визначати рівень спорідненості різних народів. В якості одиниці вимірювання цієї відстані доцільно взяти відстань між точками, що відповідають Північній і Південній Кореям. Нижче наведена таблиця з такими відстанями між Російською федерацією і іншими країнами світу у зазначеному масштабі.

      Країна Відстань від Московії

      Ефіопія 0.79

      Алжир 0.86

      Туніс 0.99

      Албанія 1.01

      Йорданія 1.03

      Іран 1.07

      Зауважимо, що відстань дорівнює одиниці, якщо 2 країни відрізняються між собою так само за групами крові як Північна і Південна Кореї. З таблиці видно, що на такому рівні спорідненості з населенням Московії не знаходиться жодний європейський народ. І лише на меншому рівні спорідненості виникає маленький європейський народ албанців. Зате серед нібито близьких родичів населення Московії розташовані такі неочікувані для інших європейських народів етноси як ефіопи, алжирці, тунісці. Легко переконатись, що така невідповідність виникає тоді, коли ми беремо навмання якісь числові значення частот груп крові і пробуємо їх порівняти з групами крові конкретних етносів. Близькість якщо і виникає, то в самих неочікуваних місцях або не виникає взагалі.

      Зауважу, що останнім часом прийнято говорити про фіно-угорське етнічне походження московитів. Проте числа цього не показують. Така спорідненість якщо і є у частини населення Московії, то це населення не становить провідного етносу країни. Так само традиційно самі московити звичайно прираховують себе до слов’ян. Проте жодний слов’янський народ в їх найближчі родичі не потрапляє.

      Але по кожній країні в літературі наводяться статистичні дані, що відповідають середнім значенням частот груп крові по населенню кожної країни. Якщо серед населення певної країни є переважаючий етнос, як це все ще спостерігається в переважній більшості країн світу, то ми відразу побачимо спорідненість цього населення хоча б з населенням країн сусідів. Якщо така картина для Московії не спостерігається, то це може означати лише відсутність домінуючого етносу у цій країні. Тобто Московія є такою сумішшю різних рас і народів, що виділити серед них провідний за чисельністю етнос не можливо. Тоді кого ми маємо право називати «русскімі» в етнічному сенсі цього слова? Швидше за все нікого. Слово «русскій» фактично означає не етнічну приналежність тої чи іншої людини до певного етносу, а лише механічну її приналежність до населення Московії. До речі, а чому ця назва практично єдина серед народів світу є не іменником, а прикметником? І чи так вже історично давно вони стали використовувати цей термін в якості самоназви? А до того як вони себе називали? Може московити, а країну Московією? Саме так. Цікаво, що в часи, коли вони її взяли для себе, русинами називали себе нинішні українці. Принципово важливо, що називали себе іменником русин, а не прикметником «русскій». На землях Західної України існувало і королівство Руське. Добре відомий навіть нашим сучасникам і його знаменитий король – Данило Галицький.

      Можливо така ж картина як для московитів спостерігається і для інших європейських народів? Перевіримо це на прикладі України.

      Країна Відстань від Московії

      Північна Македонія 0.26

      Боснія і Герцеговина 0.28

      Хорватія 0.36

      Сербія 0.36

      Австрія 0.44

      Словенія 0.47

      Польща 0.48

      Румунія 0.49

      Фінляндія 0.50

      Болгарія 0.52

      Туреччина 0.52

      Словаччина 0.54

      Чеська Республіка 0.57

      Швеція 0.62

      Ізраїль 0.64

      Йорданія 0.65

      Білорусія 0.68

      Латвія 0.68

      Угорщина 0.69

      Албанія 0.70

      Грузія 0.71

      Молдова 0.74

      Ліхтенштейн 0.77

      Німеччина 0.93

      Люксембург 0.93

      Данія 1.02

      Швейцарія 1.08

      Кіпр 1.10

      Естонія 1.11

      Греція 1.12

      Австралія 1.12

      Іспанія 1.12

      Сполучені штати (білі) 1.20

      Бельгія 1.25

      Південна Африка (білі) 1.26

      Бразилія 1.27

      Франція 1.28

      Ліван 1.31

      Азербайджан 1.31

      Норвегія 1.36

      Нова Зеландія 1.38

      Нідерланди 1.39

      Португалія 1.42

      Канада 1.46

      Італія 1.47

      Московія 1.50

      Велика Британія 1.52

      Як і слід було очікувати, всі слов’янські народи виявились до нас приблизно вдвічі ближчими, ніж північні корейці до південних, - це македонці, хорвати, серби, словенці, поляки, болгари, словаки, чехи, білоруси. Тобто, на відміну від московитів, приналежність українців до слов’ян даним алгоритмом цілком підтверджується. Цікаво що і більшість інших європейських народів, що не є слов’янами, а саме румуни, фіни, шведи, латиші, угорці, албанці, молдавани, ліхтенштейнці, австрійці, німці, люксембуржці також споріднені з нами більше, ніж північні і південні корейці. Такі європейські народи становлять приблизно 2/3 від їх загальної кількості. Навіть такий неординарний народ як євреї належить до наших дуже близьких родичів. (Відповідні дані взяті для Ізраіля, що може означати, що більшість його населення своє етнічне корені має саме в українській і польській, а не палестинській землі.).

      Немаловажним є і те, що серед великих європейських народів найбільше споріднених народів на Європейському континенті мають саме українці (22). За цим показником найближче до них німці (20) і поляки (20). Цей факт цілком узгоджується з твердженням, що саме українська земля була етнічною колискою Європейської цивілізації.

      А де населення Московії? А воно дуже далеко за межами близької спорідненості з українцями. З європейських країн дещо далі від неї знаходиться лише Велика Британія. Надто довго вона володіла половиною світу. Багато його представників знайшли свій дім саме на Британських островах. Серед населення Лондона англійці складають менше 30%. Ще довший час і у не менших масштабах існувала Велика Римська імперія. Потоком йшли раби в метрополію з усіх кінців світу. Саме тому поряд з Московією і Італія. Цікаво, що навіть турки і грузини є нашими близькими генетичними родичами, значно ближчими від середньостатистичного московита (русского).

      До якого глобального висновку підводять дані міркування? А до того, що в Російській федерації відсутній провідний етнос. Термін «русскій» не означає етнічну приналежність, а лише фактично громадянство цієї країни. Утримувати в покорі таку строкату спільноту людей можна лише простими і зрозумілими ідеями. Однією з таких універсальних ідей є ідея зовнішньої військової експансії. Можливо саме тому Імперія, що виникла у середні віки на півночі ЄвроАзії, а тепер називає Російською федерацією, не пропустила жодної великої війни – війни за нові території, за підкорення інших народів, за привласнення їх національних багатств. Як раз і на завжди радикально вирішити питання існування в світі джерела постійної військової загрози і територіальної експансії на півночі Євро-Азії? Думаю, що ідеально було б повернути цю спільноту людей до її етнічних коренів, тобто Російська федерація має піти шляхом Радянського союзу. Можливо тоді і термін «русскій» отримає свою етнічну прив’язку і ми нарешті зможемо їх вочевидь побачити. Можливо у своєму новому статусі «русскіє» виявляться цілком іншим народом і у нас ще будуть з ними цілком добросусідські стосунки. А тепер у нас з ними точиться кривава війна, вислід якої ще далеко не очевидний. І ця війна не лише наша. Ця війна доленосна для всієї Європи, як би вона не намагалась ухилитись від такого глобального її сприйняття. Це війна за майбутнє всіх європейських народів.

Валентин Андрійович Сминтина

Валентин Андрійович Сминтина

Не стало Валентина. Це величезна втрата не лише для його рідних, а і для всіх, хто його добре знав. Він по праву був прапором нашого курсу, мабуть найпотужнішого курсу фізичного факультету за всі роки існування Одеського університету. Шістдесяті роки двадцятого сторіччя, почались польоти у космос, створення потужної ракетної техніки, ядерної зброї, атомних електростанцій, різноманітних прискорювачів елементарних частинок. Популярність фізики у суспільстві і, особливо, серед молоді зашкалювала. Практично всі успішні учні середніх шкіл мріяли стати фізиками. А тут ще у 1966 році через попередній перехід середньої школи від одинадцятилітньої системи освіти до десятилітньої. наклались випуски десятих і одинадцятих класів. Це практично подвоїло всі конкурси у вузи країни. Як наслідок – на першому курсі фізичного факультету Одеського університету підібрався унікальний за своїм творчим потенціалом колектив молодих хлопців і дівчат. Ми прийшли в університет не лише за дипломами, а в першу чергу за творчими досягненнями. І вони у нас були. 9 докторських і не менше 30 кандидатських дисертацій згодом був у творчому доробку нашого курсу. Вчитись було важко – такий факультет, але цікаво. Вчились сумлінно, мріяли про великі наукові досягнення. І згодом для багатьох вони стали реальністю. Буквально відразу, вже на першому курсі, Валентин привернув до себе увагу однокурсників і своєю зовнішністю, і своєю елегантністю, і старанністю, і результатами своєї праці. Високий стрункий юнак з гарними рисами обличчя. З товаришами тримався рівно і впевнено, схильність до лідерства простежувалась вже тоді. Вчився фактично на відмінно і це на найважчому факультеті університету. Я цю планку подолав лише на третьому курсі, а він вже на першому. Перші три курси ми навчались з Валентином в одній групі, а останні три жили в гуртожитку в одній кімнаті. Так що у роки професійного становлення Валентин був у мене на очах. Достойною він був людиною у всіх сенсах. Це було видно по всьому. І всі його подальші творчі, організаційні і адміністративні досягнення сприймались природньо і як абсолютно заслужені. Ще декілька років після закінчення університету ми жили в одному житловому мікрорайоні і навіть ходили один до одного в гості. А потім його адміністративна кар’єра пішла стрімко вгору. Він переїхав в інший, далекій від мене район Одеси, і ми майже втратили один одного з поля зору. Правда раз на місяць ми зустрічались на засіданнях спеціалізованої вченої ради Одеського університету, до участі в якій з подачі Валентина я був запрошений. Створити наукову школу з 27 докторів наук і 70 кандидатів – чи багато людей в Україні подолали цю наукову планку? І це попри колосальний тягар адміністративної відповідальності за долю великого і видатного в Одесі і Україні викладацького і наукового колективу. Дуже непересічною і просто талановитою людиною був Валентин Андрійович. Світлу пам’ять про нього збережу до кінця своїх днів. Він заслуговує найбільшої шани і від всіх, хто його знав. Пам’ятаймо і пишаймось такою людиною. Це велике подарунок долі, велике щастя, що життя такої видатної людини пройшло поряд з нами, на наших очах. Самим своїм існуванням він позитивно впливав і на наше життя. Професор Швець Валерій Тимофійович

Трунар Європи або історична роль Московії

      Чорноморські новини. - 24.09.2026. - четвер. - № 36 (22612)

      Народний оглядач. - 27.8.2026. - https://www.ar25.org/article/rozpad-moskoviyi-yak-yedynyy-shlyakh-do-vidrodzhennya-ta-liderstva-ukrayiny-v-yevropi.html

      Погані фашисти напали на миролюбний Радянський союз (СРСР), який за допомоги демократичних країн Заходу в цій кривавій війні врешті решт переміг. Тим самим СРСР відвернув від всього «прогресивного» людства страшну загрозу його існуванню. Слава Радянському союзу. Приблизно так увійшла Друга світова війна у радянські і не лише у радянські підручники історії. Чи дійсно все було так просто? Коли і хто цеглинка за цеглинкою вибудовував фундамент Другої світової війни? Чи була у Другої світової війни глобальна мета і якщо так, то яка? Хто реально виграв цю війну. Хто її програв? Спробую відповісти на ці запитання.

      Формальний початок війни, у даному разі 1 вересня 1939 року, точно не є її реальним початком. Військовому теоретику німецькому генералу Гайнцу Ґудеріану, одному з головних стратегів концепції «бліцкригу», належать геніальні слова: «Війна починається не після мобілізації, а з її початком. Мобілізація — це вже війна».. Ці слова дають змогу зрозуміти, чому 1 серпня 1914 року Німеччина оголосила війну Російській імперії. Це тому, що 30 липня 1914 року остання розпочала загальну мобілізацію.

      Якщо з Першою світовою війною все більш-менш ясно, то з Другою все не так просто. У середині двадцятих років армія СРСР налічувала приблизно 600 тисяч осіб. Такої армії з надлишком вистачало для мирної країни, враховуючи, що жодна інша країна світу їй не загрожувала. Ціла низка міжнародних договорів гарантували безпеку СРСР: 1932 р. - угоди про ненапад із Польщею, Фінляндією, Латвією, Естонією, Францією, що не завадило СРСР пізніше їх порушити майже всі; у 1933 р. Сполучені штати (США) офіційно визнали СРСР і встановили дипломатичні відносини; у 1933-1935 рр. відносини встановлені з Іспанією, Румунією, Чехословаччиною, Болгарією та іншими країнами Європи і світу; у 1934 р.- СРСР прийнято до Ліги Націй, що стало символом його міжнародної легітимності.

      Такі дії світової спільноти СРСР оцінив як її слабкість і, одночасно, як запрошення до нарощування власної військової потуги, спрямованої проти цієї ж спільноти. Ідея світової революції, принесеної на багнетах радянської армії залишалась на порядку денному. Це було попри те, що у 1924 році СРСР офіційно проголосив концепцію побудови соціалізму в окремо взятій країні. Лицемірство цього кроку з точки зору реальних дій радянської влади було очевидним. Якщо у 1924 році чисельність радянської армії становила 600 тисяч осіб, то у подальшому СРСР почав її стрімко нарощувати. Так у 1933 році армія налічувала вже 1.3 млн осіб, у 1935 році після введення загального військового обов’язку (і це в мирний час) - 1.5 млн осіб, у 1938 роках - 2 млн осіб, у 1939 – 2.4 млн осіб, у 1940 році – 3.5-4 млн осіб. Перед початком Другої німецько-російської війни вона вже налічувала 5.3 млн осіб і була на той момент найчисельнішою армією світу.

      Чи було таке стрімке нарощування радянської армії спровоковане відповідним збільшенням армій провідних країн Європи? Відповідь однозначна – ні. Франція мала у передвоєнні роки відносно невеликі щодо радянських військові сили: 650 тисяч у 1933 році, 900 тисяч у 1939 році (до загальної мобілізації). Ще меншими були військові сили Великої Британії: 200 тисяч у 1933 році, 230 тисяч у 1937 році. У 1939 році. США мали 17 ту за чисельністю армію у світі у 333 тисяч осіб, меншу навіть за армію Португалії. Мета такого стрімкого нарощування радянських військових сил могла бути лише одна – експорт революції в інші країни Європи через їх окупації.

      Питання з Німеччиною! Версальський мирний договір обмежував чисельність її армії у 100 тисяч осіб і такою вона була до 1933 року. Проте політична ситуація суттєво змінилась 30 січня 1933 року, коли президент Пауль фон Гінденбург призначив Адольфа Гітлера канцлером Німеччини. У висліді ця країна поступово стала другою країною Західної Європи, після Італії, де встановився авторитарний режим з однією правлячою партією і відсутністю офіційної опозиції. Згодом до них приєдналась Іспанія. Зауважу, що ці три країни не могли йти у жодне порівняння з тоталітарним Радянським союзом, який першим у світі запровадив однопартійну політичну систему з повним навіть не придушенням, а фізичним винищенням опозиції, де контроль комуністів над населенням країни був настільки потужним, що вони змогли без суттєвого спротиву винищити голодом десятки мільйонів людей (лише в Україні і на Кубані у 1932-1933 роках українці понесли демографічні втрати у 10.5 млн осіб), мільйони людей переселити до Сибіру, мільйони людей запроторити у концтабори, сотні і сотні тисяч розстріляти.

      Слід зазначити, що вирішальний економічний внесок у поразку Німеччини у Першій світовій війні належав США. В першу чергу це стосується колосальної матеріальної підтримки країн Антанти. Саме у висліді цієї війни США перетворились у провідного світового кредитора, посівши місце найбільшої економічної потуги світу. Можна сміливо сказати, що Першу світову війну програла не лише Німеччина, а і вся Європа. Людські втрати США у цій війні були порівняно невеликими – 67 тисяч загиблими і 43 тисячі померлими від «іспанки». Головним постачальником гарматного м’яса виявилась Російська імперія, не отримавши при цьому жодних позитивних здобутків.

      Щоб не надати Російському імператору обіцяні йому протоки Босфор і Дарданелли, його західні союзники профінансували в Російській імперії січневу революцію 1917 року, що знищила в ній монархію. Німці пішли ще далі. Вони профінансували більшовицький державний переворот у жовтні 1917 року і уклали з більшовиками вигідний для себе Брестський мир. Зауважу, що цей мир був і на користь незалежної України, оскільки відповідно до нього російські війська залишили територію України, яка отримала під керівництвом гетьмана Павла Скоропадського можливість багатомісячної мирної і цілком успішної розбудови власної держави. Подальший програш Німеччиною Першої світової війни і недолугі спроби українських соціал-демократів на чолі з Винниченком і Петлюрою перехопити управління Україною у гетьмана Скоропадського привели до поразки українських визвольних змагань.

      Втрати головних учасників війни

      Країна Загиблі Полонені Загальні втрати

      Росія ~1,7–1,8 млн ~2,5 млн ~9–10 млн

      Німеччина ~2 млн ~1,1 млн ~7 млн

      Франція ~1,4 млн ~0,5 млн ~6 млн

      Австро-Угорщина ~1,5 млн ~2,2 млн ~7,5 млн

      Британія ~0,9 млн ~0,2 млн ~3,2 млн

      Вирішальний внесок США у поразку Німеччини дозволив їм стати головною діючою стороною на Версальській мирній конференції. У висліді цілком логічним було те, що саме 14 пунктів, запропонованих американським президентом Вудро Вільсоном лягли в основу Версальського мирного договору.

      Перша світова війна суттєво послабила економічне становище Британської імперії. Британський фунт-стерлінгів був до початку війни головною світовою резервною валютою. Війна завдала по його позиціям у світі потужного удару, хоча і не знищила їх остаточно. В чому перевага міжнародної валюти, що контролюється окремою країною? В тому, що в міру зростання світової економіки зростає і потреба в цій валюті. Дана країна може просто, образно кажучи, друкувати відповідну кількість своєї валюти для задоволення потреб міжнародної торгівлі, не забезпечуючи цей друк пропорційним зростанням власної товарної маси. Далі ця валюта у різний спосіб поступає у світову економіку, наприклад через купівлю товарів в інших країнах. Тобто у цьому разі самі гроші з символа вартості перетворюються у реальний надприбутковий товар.

      Вже тоді провідні засоби масової інформації США і Західної Європи схоже ефективно контролювались з єдиного центру, оскільки жодна інформація про геноцид і репресії у СРСР не потрапляли на шпальти цих видань, що допомагало переможному входженню СРСР у спільноту цивілізованих країн світу. Навіть Римський папа не наважився подати свій голос на захист десятків мільйонів невинно убієнних радянських людей. Єдине виключення становили засоби масової інформації Німеччини після приходу до влади націонал-соціалістів. Лише тут на державному рівні прекрасно розуміли, яку загрозу становив СРСР не лише для власних громадян, але і для країн світу.

      Друга світова війна була запрограмована умовами Версальського мирного договору. Не лише німці, але і верховний головнокомандувач союзних військ у Першій світовій війні маршал Франції Фердинанд Фош вважав умови договору занадто принизливими для Німеччини. Після підписання цього договору 28 червня 1919 року він заявив: «Це не мир. Це перемир’я на двадцять років.». Він не помилився.

      Базовою ідеєю передвиборчої програми націонал-соціалістів (нацистів) було скасування цього договору. Здійснити це можна було лише застосуванням сили або загрозою такого застосування. Для цього таку силу потрібно було мати. Ще одна обставина не залишилась в Німеччині непоміченою, на відміну від решти світу, - це стрімке нарощування військової потуги Радянського союзу. Цілком реальною у недалекому майбутньому була і окупація СРСР Німеччини та інших країн Західної Європи,. Така окупація була б набагато гіршою обтяжливих умов Версальського мирного договору. Ці обставини робили необхідним нарощування німецьких збройних сил і вони почали в порушення Версальського договору поступово зростати. У 1934 році її армія вже налічувала 180 тисяч осіб проти 2 млн у радянській, у 1937 році – 800 тисяч осіб проти 2.5 млн у радянській, у 1938 році – 1.5-2 млн осіб проти 2.8 млн у радянській, Армія – це не просто люди. Армія – це озброєні люди. А озброєння коштує дорого. Вже у часи Першої світової війни російська армія попри доволі розвинуту промисловість потерпала від нестачі озброєння. В умовах зруйнованої більшовиками економіки СРСР годі було і мріяти про випуск сучасної зброї при відсутності потужної промисловості. І така промисловість була в СРСР створена. Під час індустріалізації у 1928–1941 роках в СРСР побудували 1,5–2 тисячі нових великих промислових підприємств. Лише в першу п’ятирічку (1928–1932 рр.) тут збудували близько 1,5 тис. заводів, з них понад 400 — в Україні. До речі, це було одним з головних джерел нинішньої проблеми «російськомовних» в Україні. Реальна ціна індустріалізації в радянських і світових джерелах і досі не оприлюднена. Серед істориків все ще йдуть дискусії про джерела її фінансування. Адже мова йде про сотні мільярдів доларів за нинішнім курсом. Ясно, що зруйнована Першою світовою війною Європа не могла бути джерелом подібних коштів. Єдиним джерелом могли бути лише США, але про їх фінансову участь в індустріалізації і досі немає жодних офіційних даних.

      Експорт зерна і деяких сировинних матеріалів з СРСР не міг бути основним джерелом надходжень валюти, хоча радянські історики часто вказували саме на нього. Так у 1928–1930 експорт становив 4–5 млн тон (40-45 млн доларів за тону), у 1931–1932 експорт тримався на рівні 3–4 млн тон (20-25 доларів за тону), у 1933–1934 менше 1 млн тон (25-30 доларів за тону), у 1935–1937 2–3 млн тон (20-25 доларів за тону), у 1938–1939 - 1–1,5 млн тон на рік (30-35 доларів за тону), у 1940–1941 - обсяги впали до менше ніж 1 млн тон.

      Деякі найбільші об’єкти індустріалізації

      Проект Роки будівництва Вартість (USD, 1930-ті)

      Дніпрогес 1927–1932 ~$125–180 млн

      Магнітогорський металургійний комбінат 1929–1932 ~$120–150 млн

      Уралмаш 1933 ~$50–60 млн

      Харківський тракторний завод (ХТЗ) 1930 ~$20–25 млн

      Горьковський автозавод (ГАЗ) 1930–1932 ~$15–20 млн

      Кузнецький металургійний комбінат 1931–1932 ~$100–120 млн

      Запоріжсталь 1930–1933 ~$75–90 млн

      В таблиці наведені лише 7 об’єктів індустріалізації з двох тисяч. Видно, що навіть для їх побудови зернового експорту було недостатньо. Отже провідне фінансове джерело індустріалізації мало знаходитись десь за межами СРСР. Щодо головних підрядників виконання монтажних робіт і постачальників обладнання, то тут очевидним є абсолютне переважання приватних компаній із США. Але приватний бізнес працює лише у раз, якщо хтось сплачує його послуги. То хто ж все-таки їх сплатив? Може вже настав час оприлюднити офіційно цю інформацію?

      Кількість танків перед початком війни

      Країна Кількість танків Основні моделі

      СРСР ~20,000–25,000 Т-26 (11,218), БТ-7 (5,328), Т-28 (503), Т-35 (61), нові Т-34 (перші сотні)

      Німеччина ~3,195–3,300 Pz-I (~1,450), Pz-II (~1,000), Pz-III (~350), Pz-IV (~211), чеські Pz-35(t), Pz-38(t)

      Франція ~4,436 (вересень 1939), до 6,126 (червень 1940) Renault R35, Hotchkiss H35/H39, SOMUA S35, Char B1 bis

      Велика Британія ~1,000–1,500 (на початок війни) Light Tank Mk VI, Infantry Tank Matilda I/II, Cruiser A9/A10/A13

      США ~500 (1939) Легкі танки M2/M3 Stuart, кілька Marmon-Herrington

      Перед початком Другої світової війни СРСР мав найпотужнішу в світі військову промисловість. Як наслідок, він мав і найпотужнішу в світі армію і за чисельністю, і за кількістю та якістю озброєння. Це добре видно на прикладі танків, яким за прогнозами військових експертів мала належала вирішальна роль у наступній війні. Їх у СРСР було у рази більше, ніж у решти країн світу разом взятих. З якою метою Сполучені штати фактично озброїли цю країну? Мета могла бути лише одна – майбутня війна. Для чого вони організували СРСР позитивний інформаційний супровід у світі попри його безпрецедентний терор проти власного населення? Для того, щоб у майбутній війні бути на боці СРСР у потрібному для нього статусі. Яка територія мала стати головним театром військових дій? Ясно, що Європейський континент. Хто мав стати головними учасниками майбутньої війни? Очевидно дві країни – СРСР і Німеччина. Німеччину підштовхнули до цієї війни ганебним для неї Версальським мирним договором, а СРСР через надання йому вирішальної військової переваги над усіма європейськими країнами разом узятими через його індустріалізацію, а швидше мілітаризацію. Якось особливо підштовхувати СРСР до війни в Європі не було потрібно, оскільки ідея світової революції, тобто гегемонії СРСР у світі, залишалась таємною доктриною цієї країни. Якою могла бути мета цього військового конфлікту? Глобальне послаблення Європи як основного на той момент економічного і політичного конкурента США у світі.

      І ця мета була досягнута. Європа була в руїнах. Німеччина – становий хребет європейської цивілізації килимними бомбардуваннями була стерта в порох. Британська імперія, яка займала половину світу, була зруйнована. СРСР був в руїнах, але до кінця виконав свою роль головного трунаря Німеччини, втративши при цьому 27 млн осіб. Але цю країну ніколи і нікому не було шкода. Людське життя в ній було найдешевшим в світі, особливо у передвоєнні і воєнні роки. За ілюзорне відчуття себе переможцями керманичі СРСР готові були заплатити будь-яку ціну. Зауважу, що США втратили убитими лише 180 тисяч осіб. Фунт перестав бути головною резервною валютою світу. Його місце зайняв американський долар. Друга світова війна була програна і не лише Німеччиною. Разом з Німеччиною її програла і вся Європа.

      У 1944 році війна ще тривала, але її головна мета вже була досягнута. На Бреттон-Вудській конференції, яка відбулася з 1 по 22 липня 1944 року у США, 730 делегатів із 44 країн заклали основу післявоєнної світової фінансової системи, створивши МВФ та Світовий банк і зробивши долар США головною резервною валютою світу.

      Чи можна поділити учасників Другої світової війни на правильних і неправильних? Думаю, що ні. Так само як і у Першій світовій війні, кожний з учасників Другої світової війни прагнув реалізувати свої власні економічні і політичні інтереси. Найкраще це вийшло у США. Вони і стали єдиним реальним переможцем у цій війні. Чому це важливо знати? Тому що зараз також триває кривава російсько-українська війна, яка за кількістю учасників і за їх сукупним валовим внутрішнім продуктом вже цілком може вважатись світовою, дарма що на полі бою воюють лише росіяни, північні корейці і українці. І знову вирішальним фактором цієї війни є США. Чого слід від них очікувати? Реалізації власних інтересів – так як це було у перших двох світових війнах. Скидається на те, що Московія їм потрібна і тепер - єдина і неподільна. З якою метою? З одного боку як реальна і постійна загроза для об’єднаної Європи, яка і надалі розглядається США одним з їх головних економічних і політичних конкурентів, як трунар Європи, що вже двічі у світових війнах довів свою ефективність. З другого боку Московія потрібна як потенційна загроза для Китаю, який натепер реально заважає гегемонії США у сучасному світі.

      Отже, не полишаючи будь-яких спроб залучити США на свій бік, Україна має розуміти, що вони завжди будуть діяти у власних інтересах. У чому вони полягають натепер? У збереженні доларом статусу провідної резервної валюти світу. Зараз цей статус надзвичайно загрожений. Його оборотною стороною у попередні роки стало суттєве послаблення промислового потенціалу США і зростання її зовнішньої заборгованості. Станом на перший квартал 2026 року ця заборгованість склала 30,2 трлн доларів, що є історичним максимумом. Небезпечним викликом для статусу долара стали зміцнення загальноєвропейської валюти євро і китайської валюти юаня. Фінансове становище США нині настільки загрозливе, що вони готові на будь-який крок для відвернення цієї загрози. Небезпечність цієї ситуації для України полягає в тому, що США намагаються зробити її розмінною монетою у своїй нинішній глобальній грі за збереження статусу долара, який вони старанно вибудовували протягом всього двадцятого сторіччя.

      Об’єктивно нашими союзниками є переважно країни Європи, автохтонне населення яких з генетичної точки зору наші близькі родичі. Їх прабатьківщиною є земля України. Захищаючи себе, ми захищаємо і їх. Ми захищаємо колиску світової цивілізації. Також нашим об’єктивним союзником є народ США – не країна Для України можливий лише один шлях – це її перемога над Московією. А це можливе лише у разі, якщо Московія перестане бути імперією і розпадеться за етнічними ознаками на сукупність незалежних держав. Перемігши Московію, Україна має запропонувати європейським країнам потужний комплекс нових ідей, реалізація яких уможливіть не лише демографічне відродження України на фоні її економічного піднесення і політичного лідерства, але і демографічне відродження всіх країн європейського континенту. Формально долучившись до числа переможців у Другій світовій війні Радянський союз у подальшому продовжив бути реальною загрозою існуванню цивілізованого світу. Нині цю естафету намагається перехопити Російська федерація, але її нинішня другорядна роль у світі стає цілком очевидною.

      Наша мета – перемога у цій війні через надання свободи і незалежності всім народам Московії, включно з росіянами.

Лівий шлях - це шлях смерті

PromPolitinform 23.08.2026. - https://prompolit.info/2026/08/18/sotsializm-tse-shlyah-v-nikudi

Народний оглядач. 1.08.2026 https://www.ar25.org/article/sotsializm-shlyakh-v-nikudy.html

      Україна подарувала світу багато геніїв. До таких видатних українських інтелектуалів належить академік Ігор Ростиславович Шафаревич, що народився в Житомирі у 1923 році в інтелігентній родині. Його батько викладав теоретичну механіку, а мати була філологом. З дитинства він виявляв виняткові здібності до математики. Наприкінці 1930 х років родина переїхала до Москви. У 15 років Ігор Шафаревич вступив на механіко математичний факультет Московського державного університету. Навчався екстерном - закінчив курс за два роки замість п’яти. Уже в 19 років захистив кандидатську дисертацію, а у 23 – докторську, ставши одним з наймолодших докторів країни. Його кар’єра математика була надзвичайно успішною, але широкій громадськості Радянського союзу він став відомим передусім своєю публіцистикою. Одна з його фундаментальних праць називається: «Соціалізм як явище світової культури». В ній даний безпрецедентно глибокий аналіз соціалізму як теоретичної концепції і його різноманітним практичним реалізаціям протягом всієї історії людства, починаючи з часів виникнення найдавніших цивілізацій на планеті Земля. У даній статті ми продовжимо обговорення цієї теми.

Академік Ігор Ростиславович Шафаревич (1923–2017)

     

      Творцями соціалізму як теоретичної концепції, що не втратила свою актуальність і тепер, є Карл Марк і Фрідріх Енгельс. В лаконічній формі вона викладена у знаменитому «Маніфесті комуністичної партії». Її засадничі принципи такі:

      1. Знищення приватної власності в усіх її проявах;

      2. Знищення родини. Цей пункт містить у Маніфесті у дещо завуальованій формі;

      3. Знищення релігії;

      4. Максимально можлива рівність всіх громадян.

Класики сучасної версії соціалізму

      Утвердження таких принципів має довгу історію і починається з античності. Ще Платон - давньогрецький філософ, учень Сократа і вчитель Аристотеля, засновник Академії в Афінах - першого вищого навчального закладу Європи. (IV ст. до н.е.) у своєму творі «Держава» описав спільність майна та виховання як ідеал гармонійного суспільства. Стоїки - антична філософська школа, заснована Зеноном із Кітіона близько 300 р. до н.е. в Афінах, пропагували рівність людей як природну даність. Ранні християни у своїх громадах практикували спільність майна.

      У середньовіччі – це Томас Мор, який у своєму творі «Утопія» (1516 р.) описав суспільство без приватної власності. Томмазо Кампанелла у своєму творі «Місто Сонця» (1602 р.) пропонував спільність майна, виховання та рівність людей. Маздак (V–VI ст., Персія) також виступав за спільність майна і рівність членів суспільства.

      Наступний крок зробили утопічні соціалісти XVIII–XIX ст. Це Анрі де Сен-Симон, який пропонував обмежити приватну власність лише предметами особистого споживання. Це Шарль Фур’є, який дотримувався подібних поглядів на власність, а щодо родинного життя, то на його думку люди мали жити у великих спільнотах, де б індивідуальні стосунки не обмежувалися родиною. Це Роберт Оуен, який також був проти приватної власності і традиційної родини. Виховувати дітей мало суспільство. Він пропонував замінити релігійні догмати на раціональну мораль. У Етьєна Кабе - автора «Подорожі в Ікарію», суспільна власність розповсюджувалась навіть на предмети особистого споживання. Виховання дітей мало здійснюватися суспільством. Зазначимо, що наведеними авторами коло апологетів соціалізму далеко не обмежувалось.

      Практично у кожного з названих і неназваних авторів ідеальне суспільство – соціалізм реалізовувало або всі чотири, або лише деякі з наведених у маніфесті засадничих пунктів.

      Який з наведених чотирьох принципів соціалізму найважливіший? Для цього проаналізуємо їх всі. Почнемо з першого. Що робить людину вільною – приватна власність. Якщо ви дуже багата людина, то у вас є маєтки у всіх найпрестижніших куточках світу. Ви харчуєтесь вишуканою їжею. Вас лікують найкращі лікарі світу. Ви можете виконувати лише роботу, яка вам до душі і незалежно від винагороди за неї. Ви можете не підкорятись жодній іншій людині, лише закону, але і останній в широких межах ви можете порушувати. Якщо ж у вас немає жодної власності, то ви ночуєте десь під мостами або у закинутих будівлях. Ви маєте за щастя достоятись у довгій черзі до благодійного пісного супчику. Ваше здоров’я нікого не цікавить. Ваше найбільше щастя – знайти у смітнику щось корисне для життя, випередивши собі подібних. Більшість людей не належить до жодного з цих крайніх випадків, але можуть собі дозволити тим більше, чим вищі їх прибутки. Їх свобода вибору напряму зростає із ними. Але це і є реалізація того, що ми називаємо особистою свободою. Отже заперечення право людини на приватну власність є запереченням її особистої свободи.

      Згадаймо вислід більшовицького жовтневого заколоту 1917 року. Більшість населення країни тоді складали селяни, вони були особисто вільними і володіли 80% орних земель (лише 20% належали великим землевласникам). Щоб залучити селян на свій бік більшовики пообіцяли без викупу передати їм і ці 20%. Селяни на це повелися і саме вони склали основу червоної армії, яка перемогла білу армію і допомогла більшовикам утриматись у владі. Згодом більшовики забрала у селян всю землю, залишивши у використанні (не володінні)- лише присадибні ділянки, забрали і корів та коней. Зробили безоплатну щоденну працю в колгоспі обов’язковою і заборонили залишати місце проживання навіть на добу. Що це як не повне позбавлення селян особистої свободи і не повернення навіть не до кріпацтва, а до рабовласницького устрою?

Головне гасло перевороту

      Щира турбота про вас з боку інших людей – це найвище можливе надбання у цьому світі. Вона убезпечує вас від примх долі. Це найкращий страховий поліс на випадок хвороби, негараздів на роботі, катаклізмів у суспільстві. Не кожний має такий поліс, але коли має, то це його потужний тил, що дає можливість більшої свободи дій у всіх складних життєвих ситуаціях. Найкращими кандидатами на роль вашого міцного тилу є дружина і діти. Тому руйнування родини -робить вас максимально беззахисним перед життєвими випробуваннями і різко звужує вашу свободу дій. Тобто другий пункт програми класиків соціалізму також спрямований проти особистої свободи людини.

      Спроби перших років радянської влади перейти до стадного статевого життя виявились не вдалими. Проте влада не відмовилась від реалізації цього принципу. Вона максимально спростила шлюбні стосунки людей, дозволивши їх розрив лише за заявою однієї з сторін.

      Раніше релігія відігравала колосальну роль як дороговказ у житті, як моральна опора людини у складних перипетіях її життя. Релігія завжди була символом духовної свободи від політичної кон’юнктури суспільства. Релігія залишається важливим чинником і у сучасному житті. У світі спостерігається цікава закономірність: разом з руйнуванням релігії відбувається вимирання населення відповідних країн. Населення зростає лише в країнах з високим рівнем релігійності громадян. Отже і третя засада «наукового соціалізму» спрямована на обмеження свободи особистості. На цей раз її духовна свобода не просто руйнується. Вона потрапляє під потужний прес нової релігії під назвою «науковий соціалізм».

      Комуністична влада не обмежилась лише інформаційною боротьбою з релігією. Під приводом боротьби з голодом, спровокованим діями цієї ж влади у перші роки радянської влади (лише Україна втратила 3.5 млн осіб у 1921-1923 роках), ця влада спочатку вилучила всі матеріальні цінності з існуючих храмів, а потім почала їх руйнувати. Щодо священників, то вона їх або фізично знищувала, або відправляла до концтаборів на перевиховання.

      Нарешті ми підходимо до того, що можна назвати спільним знаменником всіх вище наведених пунктів. Ця засада називається рівністю. Цю рівність класики соціалізму розуміли не лише як рівність перед законом. Вони розуміли її як фізичну, побутову, інтелектуальну, соціальну, правову однаковість. Виконання перших трьох засад соціалізму, викладених вище, суттєво наближає цю рівність, але не гарантує її через біологічну нерівноцінність людей. Справжню рівність: однаковий одяг, їжа, ліжко, робочий день, лікування, думки, однакова покора владі тощо неможливі без зовнішнього примусу. І тут виникає парадоксальне внутрішнє протиріччя. З одного боку рівність всіх людей неможлива без знищення ієрархії у суспільстві. З іншого боку рівність неможлива без зовнішнього примусу, який вимагає якраз створення такої ієрархії – ієрархії з осіб, що здійснюють насилля над іншими не належачи до їх числа. Пропагуючи знищення існуючої ієрархії, соціалісти замовчують необхідність створення нової, ще потужнішої ієрархії, оскільки стара ієрархія існувала у відповідності до базових інстинктів людей, а нова вимагає їх заперечення. Останнє є складнішою задачею і вимагає більшого насилля. Можна сказати і інакше. Силове заперечення майнової нерівності людей з надлишком компенсується створенням ще більшої нерівності у розподілі влади у суспільстві.

      Влада комуністичних вождів Радянського союзу була настільки потужною, що робила можливим їх існування поза всякими правовими обмеженнями. Вони мали можливість одноосібно вирішувати питання життя та смерті і окремих людей, і навіть цілих народів без залучення судових інстанцій, або колективного обговорення. Лише за два роки (1932-1933 роки) демографічні втрати українців від геноциду голодом склали 10.5 млн осіб. У якій правовій інстанції Радянського союзу розглядалось це питання? Хто виніс цей людожерський присуд українському народу? Чи засудив цивілізований світ, крім націонал-соціалістичної Німеччини, це небачене печерне варварство проти цілого європейського народу?

      Аналізуючи суспільство, його матеріальні і духовні чинники «класики» не взяли до уваги таку категорію як влада. У будь-якому суспільстві влада дуже нерівномірно розподілена між його членами. Чим тоталітарнішою є влада, тим нерівномірніший цей розподіл. В авторитарній Російській імперії на початку двадцятого сторіччя було лише близько 20 тисяч в’язнів концтаборів (каторги). У Радянській імперії їх число вимірювалось мільйонами. Також мільйонами людей нищили без суду і слідства за допомого штучно організованого голоду або мільйонами переселяли до Сибіру. Розстрілювали сотнями тисяч за рішеннями несудових інстанцій. Цар не міг одноосібно вирішувати долю навіть окремих людей. Радянський диктатор міг одноосібно вирішувати відразу долю мільйонів. «Велика» французька революція почалась із взяття Бастилії, де через «жорстокість» авторитарного королівського режиму утримувались 7 в’язнів - 4 фальшивомонетника, 2 божевільних та відомий усім маркіз де Сад (32 роки провів у в’язницях і психіатричних лікарнях, був ув’язнений у Бастилії та інших фортецях через звинувачення у сексуальних злочинах, богохульстві та порнографії), який з вікна своєї камери закликав народ прийти та звільнити в'язнів. Після штурму фальшивомонетники приєдналися до повсталих, божевільних довелося вбити, бо вони накинулися на тих, хто їх звільнив. А маркіз де Сад, з лікарні Шарантон, виступив із промовою перед повсталим народом. Як завжди запальною. Після приходу до влади якобінців на центральній площі Парижу страти відбувались щодня при великому зібранні парижан. Чим знатнішою була страчувана людина, тим більший ентузіазм це викликало у натовпу. Немає нічого страшнішого за владу черні, а більшість революцій здійснюється її руками і її ідеали реалізуються після перемоги.

      Цікаво що в Маніфесті жодним чином не згадується особиста свобода людей. Вона залишається за межами обговорення. Зате в центрі уваги знаходиться категорія рівності людей. Чому ж концепція «наукового» соціалізму не зважаючи на цю обставину залишається популярною і досі серед широкого загалу? Моя відповідь така: тому що свобода і рівність несумісні категорії. Чим більшою є рівність людей, тим меншою є їх особиста свобода. І навпаки. Тому що між свободою і рівністю часто більшість людей обирає рівність і лише значно менша частина – свободу. В кожному конкретному суспільстві співвідношення цих частин різне. Прагнення рівності – це реалізація заздрості, прагнення свободи – це реалізація вищих духовних потреб людини. Франція перед «Великою» французькою революцією, Московія перед «Великою» жовтневою соціалістичною революцією були прикладами суспільств з високим ступенем ієрархії. Саме соціальна заздрість була двигуном катастрофічних для обох держав подій. Для черні революція є способом підвищення її статусу через знищення або приниження тих, кому вона заздрить. Під час Французької революції одним із найтрагічніших випадків стала страта видатного хіміка Антуана Лорана Лавуазьє у 1794 році. Суддя революційного трибуналу тоді заявив: «Республіці не потрібні генії» — фраза, що увійшла в історію як символ фанатизму та зневаги до інтелекту і науки. Схоже у висліді цієї революції Франція назавжди втратила статус культурної і інтелектуальної столиці Європи і світу.

Апостол терору

      Ігор Шафаревич стверджує, що концепція соціалізму не як теоретична, а як її практичне втілення, існує стільки, скільки існує людство. Фактично такої ж думки дотримувались Карл Маркс та Фрідріх Енгельс. Так у праці «Походження сім’ї, приватної власності і держави» Енгельс розглядав первісну громаду як суспільство без приватної власності, з рівним розподілом матеріальних благ. При цьому він обминув увагою розподіл влади. А вона є ресурсом важливішим за власність. «Класики» вважали, що «первісний комунізм» зник з появою класів і держави, але може відродитися у вигляді комуністичного суспільства майбутнього. Але «класики» не взяли до уваги те, що кожне суспільство нерівномірно розподіляє між своїми членами ті ресурси, якими володіє. Так, у первісного племені було обмаль матеріальних ресурсів, але була владна ієрархія і влада в ній розподілялась дуже нерівномірно. Вождю племені належав найзатишніший куточок печери, де мешкало плем’я. Йому належало найзручніше місце біля вогнища, навколо якого грілося плем’я. Йому діставався найкращий шматочок м’яса, впольованої дичини, він мав пріоритетне право вступати в інтимні стосунки з найкращими жінками племені. Десь такі ж переваги мав і шаман. А у кожного з них були наближені до них члени племені, що дозволяли ефективно реалізовувати їх владу. Тому рівності не було і тут серед первісних людей, а була владна ієрархія, яка єдина робила можливим виживання племені.

      Отже прагнення рівності – це головний стимул знедолених людей підвищити свій соціальний статус. При цьому вони не усвідомлюють складність цієї проблеми і ту величезну ціну, яку доведеться заплатити за це підсвідоме бажання. Для теоретиків соціалізму питання влади стало каменем спотикання. Спростовуючи владну ієрархію, чого вимагала послідовна реалізація принципу рівності людей і не лише матеріальної, вони руйнували цивілізоване суспільство, неможливе без такої ієрархії. При цьому вони свідомо уникали обговорення проблеми влади, оскільки розуміли, що реалізувати їх безглузду і руйнівну концепцію може лише така владна ієрархія, якої до того людство собі навіть не уявляло. Яскравими прикладами тут є Радянський союз і комуністичний Китай..

      Найчеснішими соціалістами були анархісти. Вони йшли до кінця. Рівність так рівність всіх і у всьому, що неможливо при існуванні владної ієрархії. Геть всяку владу. Анархія, тобто безвладдя, мати порядку. Безглуздість такої концепції довело життя. В жодній країні світу не вдалося реалізувати засади анархізму. А засади «лицемірного» соціалізму вдалося і у багатьох державах. І це спрацювало тому, що для пересічних людей озвучувались привабливі для них гасла, а їх практична реалізація відбувалась без жодного публічного обговорення і то лише так, щоб це не заперечувало міцність і непорушність влади нової еліти. Обираючи між принципами і владою остання завжди обирала владу.

      Активна пропаганда ідей соціалізму має два пояснення. Перше – це лицемірство тих, хто прагне влади за будь-яку ціну. При цьому скрізь, де соціалізм перемагав, виникали авторитарні або тоталітарні держави. Друге – це підсвідоме, чи свідоме прагнення носіїв ідеї соціалізму смерті – смерті своєї і всього людства. Саме цей – другий висновок обґрунтовано сформулював Ігор Шафаревич у фундаментальній праці «Соціалізм як явище світової історії». Тут доречно пригадати діалектику Гегеля, яка полягає в тому, що: розвиток мислення, природи й суспільства відбувається через суперечності: кожна теза породжує антитезу, а їхня боротьба завершується синтезом, який знімає протиріччя й водночас підносить їх на новий рівень. Це алгоритм, що пояснює рух і зміну як необхідний процес. У нашому випадку теза – це життя, її антитеза – це смерть. Кожним прожитим днем людина долає смерть, уникає небезпек, обирає свій життєвий шлях таким, що пропонує найбільшу тривалість життя. Але рано чи пізно смерть перемагає. Проте життя продовжується в її дітях, якщо життєва стратегія була обрана правильно. Антитеза – смерть потрібна для того, щоб теза – життя ставала досконалішою, сильнішою. Якщо дана людина не здатна до такого вдосконалення то вона поступається у житті іншій людині, яка обрала ефективнішу життєву стратегію.

      У сучасному світі ми бачимо обидві тенденції. З одного боку зростає середня тривалість життя людей. Так середній вік померлих за моїми підрахунками у роки перед початком Другої світової війни становив у селах півночі Одеської області 17-20 років. Нині він перевищує 70 років. Здавалося б тепер людина краще перемагає смерть. Але населення європейських країн вимирає. Це присуд природи за помилкову життєву стратегію цілих націй. Зате інші народи стрімко нарощують свою чисельність, намагаючись захопити життєвий простір, що звільняється. Україна на шляху вимирання серед лідерів. У 1991 році нас було 56 млн. осіб. Тепер у 1926 році за оцінками (а чому за оцінками – де точці числа?) мільйонів 20. Трагедія полягає ще і у тому, що це питання українським суспільством навіть не обговорюється.

Так виглядав геноцид українців

      Дуалістична релігія маніхейства, яка поєднала елементи християнства, юдаїзму, буддизму та зороастризму, трактує світ як вічну боротьбу світла (добра) і темряви (зла), де душа людини є полем цієї боротьби. Якщо подивитись на живу природу, то що тут можна вважати добром? – Те, що сприяє виживанню і розмноженню даної спільноти. А що слід вважати злом? – Те, що сприяє її вимиранню. З цієї точки зору у сучасній Європі зло перемагає, перемагає воно і в Україні. Що цьому сприяє? На мою думку – це перемога лівих ідей у світогляді суспільства. Вирішальний перелом наступив у 1945 році у висліді закінчення Другої світової війни. Слово соціалізм зникло з назви нашої держави і багатьох інших, але соціалістична отрута залишилась в наших душах. Родина занепадає. Жінки досягши нібито рівноправності з чоловіками перестали народжувати дітей. А для чого? Чоловіки ж їх не народжують. Багатодітними залишаються лише ті родини, де чоловіки є безсумнівними лідерами. Релігія занепадає, а разом з нею і християнська мораль, яка оберігала духовне здоров’я людей. Гей паради стають звичним явищем, дошлюбні статеві стосунки з їх негативним впливом на подальше родинне життя також. Безоглядна пропаганда рівності не послаблю, а підсилює расові конфлікти у багатьох країнах. Рівність всіх і у всьому: чоловіків і жінок, розумних і невігласів, освічених і неосвічених, людей моральних і аморальних тощо.

      Примусове зрівняння нерівних послаблює сильних і підсилює слабких. Але ж поступ суспільства зумовлений саме сильними. То з якою метою суспільство їх послаблює? Геніїв мало, невігласів багато. Всі вони мають один голос на виборах. Хто буде обраний? Та людина, переваги якої здатна оцінити лише розумна людина? Ні, та що зуміла сподобатись соціальним низам суспільства. Наскільки у цьому разі буде ефективною державна політика? На прикладі України ми це добре бачимо. Уявімо собі, що на війні рішення приймались би голосуванням всіх військових. Така армія програла б уже перший бій. А у цивільному житті таке прийняття рішень є нормою.

      Поки що поза увагою суспільства знаходиться вимога знищення приватної власності. Думаю, що через те, що гроші на деморалізацію і демонтаж сучасної цивілізації надходять від представників саме заможних верств населення. А їм це для чого? А чому князь Михайло Бакунін став лідером гранично руйнівної для суспільства версії соціалізму – анархізму. А анархіст князь Петро Кропоткін? А заможний буржуа Фрідріх Енгельс. І немає їм числа. Потяг до смерті суспільства може реалізовуватись багатьма шляхами. Найнебезпечніший з них – це через фінансово-майнову верхівку суспільства.

      Сучасне людство переживає духовну кризу. Саме вона є передумовою втрати білою расою своїх лідерських позицій у світі передусім через її вимирання. Як з цим боротись? Зрозуміти трагізм нинішньої ситуації. Особливо це стосується України. Зрозуміти загрозу для сучасного суспільства всього комплексу лівих ідей. Слід пам’ятати, що найбільший відгук ці ідеї знаходять у соціальних низів. За останні сто років такі ідеї цілком довели світу свою неспроможність.. Що можна їм протиставити? Лише комплекс правих ідей. На жаль реалізація правих ідей вимагає людей з гарною освітою, яких у суспільстві не так багато.

      Соціалізм слід сприймати не як вирок, який не можна скасувати, а як виклик, який потрібно прийняти з надією на перемогу. Інакше – біологічна смерть і українців, і всього людства. Але соціалізм – це лише один можливий шлях в нікуди. Тому будьмо пильними, мужніми і сильними.

Шафаревич Игорь Ростиславович. Социализм как явление мировой истории https://valeriyshvetsscienceliterature.blogspot.com/2025/01/blog-post_21.html

Карл Маркс і Фрідріх Енгельс Маніфест Комуністичної партії https://valeriyshvetsscienceliterature.blogspot.com/2025/01/blog-post_19.html

*Science with Shvets V. T.: Про окупантів з перших рук: 1943-й, 28-а добровольча дивізія СС "Валлонія" https://valeriyshvetsscience.blogspot.com/2026/05/1943-28.html