Вшановуючи пам`ять українців, які були знищені кривавим радянським режимом у двадцятому сторіччі, необхідно не лише зрозуміти причини і наслідки геноциду українців, а й розкрити геополітичні реалії, що призвели до масових вбивств за етнічною ознакою.
8 березня 1917 році впала Російська імперія, а вже 17 березня в Києві утворилась Українська Центральна Рада (УЦР). 22 березня 1917 року вона ухвалила рішення про Державний прапор республіки, а 26 березня 1917 року він був піднятий над будівлею УЦР в Києві. 25 лютого 1918 року УЦР ухвалила рішення, яким затвердила Тризуб офіційним гербом УНР. Проте не лише символи мають вирішальне значення для становлення нової держави, а й такий практичний крок як створення власної армії. А тут час було згаяно. Характерним є наступний епізод. Коли до Голови центрального секретаріату Центральної ради Володимира Винниченка (насправді більшовицького агента) підійшов з планом розбудови української армії Євген Коновалець – майбутній командир корпусу Січових стрільців і голова Організації українських націоналістів, Винниченко зустрів його холодно: «Знову військо? Не своєї армії нам, соціал-демократам, і всім щирим патріотам треба, а знищення всяких постійних армій».
Формально більшовики також були соціал-демократами, але вони відкидали догми марксизму там, де це суперечило їх імперським інтересам. Вони з перших днів приходу до влади почали розбудовувати власну армію. Тому не слід дивуватись, що Україна програла національно-визвольні змагання, а Московія, очолювана нібито соціал-демократами, виграла.
7 листопада в Петербурзі комунобільшовики здійснили успішний військовий переворот, який практично відразу мав наслідком російсько-українську війну. Цю війну українці врешті решт програли і не лише тому, що вчасно не подбали про створення власної армії, але і через те, що не зуміли об`єднатись. А також і через те, що гарант української незалежності Німеччина Другу світову війну програла, а переможці у цій війні і їх фінансові центри у США та Європи підтримали комуністичну диктатуру в Московії.
Геополітичне рішення по захопленню контролю над Російською імперією було прийняте відразу двома ворогуючими світовими центрами впливу. Німеччина підтримала і відповідно фінансувала «революціонера» Володимира Ульянова (Леніна) з метою здійснення революції в Росії та виведення її з війни на вигідних для Німеччини умовах. Майбутній диктатор Ленін у квітні 1917 року прибув до Петрограда з великою групою своїх спільників. Американський центр підтримав Лейбу Бронштейна (Троцького), який прибув до Петрограда у травні 1917 року також з великою групою «революціонерів». Хоча і Ленін, і Троцький мали різні завдання щодо подальшої долі Російської імперії, вони об`єднали свої зусилля і незабаром здійснили військовий переворот.
Існує інформація, що у 1917 році для фінансування російської революції була створена американська Міжнародна корпорація. Її директори представляли інтереси найбільших фінансових магнатів і Федерального резерву США.
Американський письменник Гарі Ален зазначав: «В більшовицькій революції були задіяні деякі з найбагатших і найвпливовіших осіб… Але, очевидно, ці люди не боялись міжнародного комунізму. Можна логічно припустити, що якщо вони фінансували революцію і не боялись її, то, мабуть, тому, що вони керували нею?».
У 1919 – 1920 роках, коли в Україні ще тривала російсько-українська війна, лідери Антанти – «Рада чотирьох»: Прем`єр-міністр Французької республіки Демід Джорж Клемансо, прем`єр-міністр Великої Британії Девід Ллойд Джордж, прем`єр-міністр Королівська Італія Емануеле Орландо та президент США Томас Вудро Вільсон на Паризькій мирній конференції вже прийняли рішення щодо поділу території Української Народної Республіки між низькою європейських країн. Більша частина українських земель відійшла до більшовицької Росії.
Чому так сталося? Відповідь на це запитання у далекому 1920 році надав англійський політик Уїнстон Черчіль, який зазначив: «З днів Вейсгаупта, лідера таємного ордена ілюмінатів, до Карла Маркса та соціалістів Льва Троцького, Бела Куна, Рози Люксембург і Емі Голдман, ця всесвітня змова … неухильно зростала. Рух грав негативну роль в трагедії Французької революції ... і тепер, нарешті ця смута екстраординарних осіб невидимого світу великих міст Європи і Америки оволоділа російським народом до коріння їх волосся і стала фактично безперечним володарем цієї величезної імперії».
Про злочинний характер комунобільшовицької влади в новітній Російській імперії свідчить той факт, що ще етапі свого становлення ця влада організувала у 1921 – 1923 роках масовий штучний голод в Україні і знищила мільйони українців (за даними Служби безпеки України (СБУ) – до 5 млн осіб).
Сьогодні також відомі причини визнання президентом США Франкліном Рузвельтом у 1933 році Радянського Союзу, прийняття його до Ліги націй та приховування злочину геноциду українців. Не зважаючи на черговий геноцид української нації у 1932 – 1933 роках, під час якого було знищено вже до 12.5 млн українців (дані судових експертиз СБУ), Рузвельт активно допомагав оновленій Московії створити потужний військово-промисловий комплекс за американські кошти під виглядом першої та другої п`ятирічок. Американські фахівці побудували в Радянському Союзі більше 10 тисяч заводів, які випускали танки, літаки, пушки, міномети, кулемети й іншу зброю. Саме Америка озброїла більшовицьку Росію, підготувала її до Другої світової війни й була союзником у цій бійні. Сьогодні вже можна сказати, чому російська влада наважилась фізично винищувати українців, казахів і кримських татар. Вона не боялась відповідальності, тому що діяла в інтересах світової мафії глобалістів. Друга світова війна й відбудова України з демографічної точки зору.
Після масового винищення українців голодоморами Друга світова війна стала найважчим випробування за всю семитисячолітню історію України, починаючи з розквіту на нашій землі Трипільської культури. У 1941 році, якщо вірити радянській статистиці, українців було 41.3 млн. У 1945 році на момент закінчення Другої світової війни їх було, якщо вірити сучасним українським дослідженням, 27 млн. Близько 14 млн українців стали жертвами цієї війни. Такі втрати не поніс жоден народ світу.
В ім`я чого були ці жертви? Нам кажуть в ім`я перемоги над Німеччиною, адже вона була нацистською, точніше, націонал-соціалістичною. Але ж Радянський Союз, насправді колишня Російська імперія під новою назвою, був державою націонал-комуністичною. Чи комунізм, та ще в азійському виконанні, є кращим за соціалізм? Націонал-соціалізм виник як антитеза націонал-комунізму – цієї злоякісної пухлини сучасної цивілізації. Саме націонал-соціалізм покінчив із хаосом світової революції у Західній Європі. Важливо зауважити, що без націонал-комунізму не виникло б і націонал-соціалізму. Але ж хіба Радянський Союз був імперією російського народу? Саме так, був. Гасла інтернаціонал-комунізму були лише прикриттям для націонал-комунізму російського народу. Для того, щоб з`ясувати, що саме росіяни були етнічним стрижнем цієї багатонаціональної імперії, що лише змінила свою назву, досить подивитись, як змінювався її етнічний склад, наприклад, в період між світовими війнами.
Щодо 1913 року чисельність росіян в Радянському союзі збільшилась майже вдвічі. В той же час чисельність українців набагато зменшилась. Ідемо далі. Не німці голодом і репресіями винищували українців між світовими війнами за етнічною ознакою, а московити при міжнародній підтримці комуністів, соціалістів, лібералів усього світу й міжнародного сіонізму як форми расизму і расової дискримінації (Резолюція ООН № 3379 від 10.11.1975 року ). За доступними мені джерелами, лише в 1921 - 1923 роках винищено штучним голодом до 5 млн українців, а в 1932 – 1933 роках – до 12.5 млн. Також мільйони українців були депортовані з України, відправлені у концтабори, знищені у в`язницях. Більше того, німці були єдиним народом світу, що в той час підняв свій голос на захист української нації. Це історичний факт. Кремль же до цього часу намагається приховати правду про цей найстрашніший у світі злочин, й нам зрозуміло чому. А чому Ізраїль не визнає Голодомор українців - це теж питання і на нього потрібно дати відповідь. Україна свого часу визнала Голокост.
Більшість українських націоналістів до Другої світової війни і під час війни вважали, що німці є нашими союзниками. Тому вони активно співпрацювали з німцями, сподіваючись після військової поразки Російської імперії відновити Українську державу. Так вважала і західноукраїнська інтелігенція, яка з ентузіазмом пішла у створену німцями дивізію СС Галичина (на 11 тисяч місць було подано більше 80 тисяч заяв). А я вірю українським націоналістам більше, ніж радянській пропаганді або нинішній російській, або недолугій українській історичній науці. Остання все ще є українською лише формально. Її провідні кадри сформувались ще у радянські часи і залишаються на вирішальних посадах і дотепер. Особливо цинічно виглядають заяви російських істориків і наших «грантоїдів» щодо чисельності жертв у 3 – 4 млн, які понесла українська нація у 1932-1933 роках. На мою думку – це і є підтримка Московії під час нинішньої російсько-української війни за незалежність. Українське суспільство та влада повинні надати гідну оцінку пропагандистам Кремля в Україні, які діють на користь ворога від імені української історичної науки.
Аналізуючи спорідненість українців із різними народами світу, я переконався, що німці й австрійці входять до числа наших найближчих родичів, в той час як московити взагалі не мають близьких родичів у Європі. Отже, у Другій світовій війні нас заставили воювати проти братніх нам народів на боці ворожого нам «російського народу». Свою ворожість щодо українців це творіння диявола доводило неодноразово у період між світовими війнами й відразу після Другої світової війни. Тут геноцид був реалізований московитами у чистому вигляді без найменшої участі інших етнічних меншин.
Чим же віддячила комуністична «Російська імперія» за самознищення українців в перебігу Другої світової війни? У 1946- 1947 роках імперія влаштувала черговий масовий штучний голод на українських землях. За даними судових експертиз, проведених СБУ, й інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України, це коштувало українцям ще 1.5 млн жертв. Кремль влаштував геноцид українців і на землях Західної України. Комуністична імперія знищила б усіх українців, але післявоєнна економічна розруха й загроза Третьої світової війни не дали розвернутись маховику репресій на повну потужність.
Отже у 1945 році населення України становило всього лише 27 млн осіб. У ці 27 млн входили і мільйони росіян, переселених в Україну в 1932 – 1933 роках за «успішними» результатами винищення українців голодом, депортаціями і репресіями. Економіка України під час Другої світової війни була практично зруйнована. Найбільших руйнувань вона зазнала під час відступу Червоної армії з території України. Ця армія дотримувалась принципу випаленої землі, не залишаючи після себе нічого, що могло б сприяти виживанню місцевого населення або могло бути використане німцями. Знищувались склади з продовольством, підривались і підтоплювались шахти, знищувались промислові підприємства. Був підірваний і флагман індустріалізації Радянського Союзу – Дніпрогес. У висліді викликаної цим повені загинуло понад 100 тисяч цивільного населення і військових? Це теж злочин проти українців, який вчинила радянська влада.
Німці за три роки окупації так і не змогли відновити економіку України. Після закінчення Другої світової війни все відбудовувалось фактично з нуля. Знекровлена Україна не могла дати стільки робочих рук, що стало приводом для другого переселення росіян, значно потужнішого за попереднє. До речі, це і було однією зі стратегічних цілей диктатора Сталіна – максимально знекровити Україну, а потім змінити її етнічний склад настільки, щоб питання про її національне відродження вже ніколи не виникало.
Далі моя оцінка чисельності переселенців. Для цього потрібно знати лише початкову чисельність населення і його щорічний приріст. У якості джерела даних був використаний довідник «Українська РСР у цифрах у 1977 році. Київ. – Техніка. - 1978 р.» Таке джерело не є надійним, як і всі радянські джерела. Тут кожне число ретельно відпрацьоване і зроблене все, щоби приховати злочини радянського режиму, точніше було б сказати російського, проти інших народів Радянського союзу. Так статистичні дані в довіднику подаються за всіма напрямами щорічно. Проте за період найбільших масових злочинів Російської імперії дані надані лише за 1913, 1940 і 1951 роки. Це на думку радянської влади мало б унеможливити виявлення справжнього стану справ передусім у часи сталінізму.
У 1940 році природній приріст склав 13.0 осіб на тисячу мешканців, а в 1950 році – 14.3. Ці числа мало відрізняються між собою, а отже в якості приросту населення можна взяти будь-яке з наведених чисел. Можна отримати і точніший результат, використавши, наприклад, лінійну інтерполяцію між значеннями приросту в ці роки. Оскільки 1945 рік знаходиться точно посередині між 1940 роком і 1950 роком, то можна взяти середнє арифметичне цих двох значень. У цьому разі ми отримаємо у 1951 році 30 млн осіб. Врахуємо, що 1.5 млн українців були знищені черговим голодомором. У нас залишається 28.5 млн. Але довідник дає для населення України в 1951 році число у 37.2 млн. Виникає запитання: «Звідки взялись додаткові 8.7 млн або 25% населення?» Відповідь проста: почався процес остаточного вирішення українського питання. У спустошені сталінським режимом і війною українські міста і села були завезені мільйони «росіян». Це катастрофічно для української нації змінило етнічний склад населення Донбасу і середнього Подніпров`я.
Перейдемо тепер до Криму. У 1944 році з Криму були депортовані не лише кримські татари, а фактичне все наявне населення. Це відбулось за мовчазної згоди союзників Радянського союзу у Другій світовій війні. Причиною цієї депортації був план створення в Криму незалежної єврейської держави. Конференція по остаточному розподілу сфер впливу між Радянським Союзом, Сполученими Штатами і Великою Британією не випадково відбулась у Ялті. Союзники Москви мали переконатись, що Сталін виконує свою обіцянку і підготував Крим для переселення євреїв. Здавалося, що все відбувається за планом. Ялта на той момент була вже безлюдною. Союзники виконали свою частину угоди і передали всю Східну Європу під контроль Радянського Союзу. Сталін же свою частину угоди традиційно не виконав. Замість євреїв на спорожнілі кримські землі були завезені росіяни.
Важливо пам`ятати, що після Другої світової війни нам нав`язали історичні наративи, що у всьому були винні німці. Однак із часом все стає на свої місця. Так у 1945 році командувач Третьої армії американський генерал Джодж Сміт Паттон у своїх спогадах записав: «Фактично німці – це єдині гідні люди з усіх, хто зараз є в Європі. Це вибір між ними та росіянами. Я віддаю перевагу німцям» (запис 31 серпня 1945 року). Наостанок він записав у своєму щоденнику: «У пресі існує очевидний семітський вплив. Вони намагаються зробити дві речі: «По-перше, допомогти просуванню комунізму. По-друге, домогтися, щоб усі підприємці з німецьким родоводом або просто неєврейського походження були викинуті зі своєї роботи Вони надмірно нехтують англо-саксонською концепцією правосуддя і вважають, що кожна людина має бути звільнена лише тому, що хтось сказав про неї, що вона нацист. Очевидно вони були глибоко вражені, коли я сказав їм, що не буду звільняти людей без доказів їх провини перед судом, який діє за законами загального права» (запис вересень – жовтень 1945 року). Така позиція, швидше за все, і коштувала йому життя.
Виходячи з викладеного, можна дійти висновку, що у 1945 – 1951 роках був закладений потужний етнічний фундамент для початку Третьої світової війни саме на землях України. І ця війна і почалась у 2014 році очікуваною агресією Росії.
Усі роки після розвалу Радянського союзу Російська Федерація послідовно готувалась до військового реваншу в Україні. Рашизму активно сприяла більшість українських президентів, значна частина промосковських депутатів, агентура кремля, «п`ята колона», так звані «грантоїди» і «соросята».
У 2014 році російська армія повністю відмобілізована й підготовлена до ведення бойових дій вторглася в Україну. Армія України була на цей момент повністю роззброєна, скорочена і деморалізована. Відповідальність за це несе військово-політичне керівництво України, а також уряд США, під тиском якого відбувались ці процеси і який офіційно виступав гарантом недоторканості наших кордонів. Тому у 1922 році очікувалась блискуча й майже миттєва перемога нашого ворога. Проте виявилось, що Україна – це не її керівництво, а український народ, який став нацією, у надрах якої ще не згасли жаринки національної самосвідомості. Цей народ і захистив Україну в найтяжчі дні ворожої навали. Сьогодні стоїть питання: «Чи вистачить у нашого народу сил для перемоги над споконвічним ворогом, за яким стоїть усе світове зло?».
Згідно з першим і останнім Всеросійським переписом населення в 1897 році на лівобережній Україні мешкало 10% росіян, а правобережжі – лише 1%. А скільки їх було й на лівобережжі й правобережжі напередодні російської навали? За офіційними даними – близько 20%. Це дещо менше, ніж в Україну було завезено після закінчення Другої світової війни. Таке зменшення можна пояснити тим, що завезені росіяни ставали переважно містянами, а власний приріст міського населення завжди був суттєво меншим за приріст сільського. Село після війни все ще було потужним джерелом продукування етнічних українців. Крім того, переселенці були далеко не найкращими представниками навіть власних етносів, а це негативно впливало і на тривалість життя, і на народжуваність дітей у їх середовищі.
Проте міста політично значно більше впливають на формування всіх органів влади – і виборної, і невиборної, Якщо додати до цього велику природну агресивність московитів, порівняно з українцями, то стає зрозумілим, що саме вплив російського фактора пояснює те, що Україна намагалась рухатись в напрямі її національного відродження з гирями на ногах. Як позбутись цих гирь? Давайте думати. В усякому разі слід відкинути балачки про політичну націю. Саме ці балачки привели нас до нинішньої національної катастрофи. Майбутня Україна має стати українською національною державою, а не державою населення України, подібно того, як національною державою є Ізраїль. Ізраїль просто не зважає на голосіння з цього приводу західних лібералів, а послідовно, неухильно, успішно рухається вперед. Так слід чинити і нам. Графа «національність» в паспорті має бути відновлена.
Критерієм добра для українців має стати все те, що сприяє виживанню і зміцненню українського етносу, а не абстракті так звані загальнолюдські цінності в інтерпретації сучасних лібералів. І запам`ятаймо, що більшість європейських народів є нашими близькими родичами і мають бути бажаними членами нашої національної родини.
Українська національна ідея має стати основою для відродження всієї європейської цивілізації. Чи виживуть українці як етнос?
Нація, яка не здатна воювати за свою незалежність, завжди програє. Її або знищують фізично, або вона стає будівельним матеріалом для розбудови інших націй. До 1917 року українці були будівельним матеріалом для Російської імперії. Фізично українців вона не чіпала. Їх знищували духовно нав`язуванням їм чужої ідеології, фальшуванням їх історії, гальмуванням їх культурного розвитку і освіти, позбавленням рідної мови. Якби не поразка імперії у Першій світовій війні, на сьогодні цей процес закінчився би, ймовірно, повним знищенням нашої національної ідентичності.
Але імперія війну програла. На короткий час в ній виник стан внутрішнього хаосу, який кожна з політичних сил використала на свою користь. Поляки виступили консолідованою силою. Відсоток інтелігенції в Польщі вдвічі перевищував цей показник у цілому по імперії. І ця інтелігенція знала, чого хотіла. Польща не тільки виборола власну незалежність, але й захистила в переможній битві під Варшавою, спільно з українською армією, в 1920 році всю Європу від червоної чуми. Але нас зрадили. І це були не поляки, це були США і їх союзники.
А українці розгубилися. Вони ніяк не могли вирішити, що для них важливіше: розділити панську землю між собою (20% земельних угідь), чи вибороти незалежну Україну. Соціальна демагогія більшовиків повела за собою більшість активних українців. Лише меншість розуміла, що найкращою гарантією реалізації справедливих соціальних вимог є власна держава. Боротьба за незалежність України, від якої більшість українців залишились осторонь, не мала шансів на успіх і чуда не сталося – українці програли. Надто нечисленним, як для такого великого етносу виявився його провід – національно свідома інтелігенція, надто малим був його вплив на широкі народні маси.
Імперія завжди існує не з волі імператора, а з масової підтримки його імперських прагнень підданими. Таким носієм імперської ідеї в Російській імперії завжди був «російський народ», як його стали називати з 1721 року. Післявоєнний хаос в Російській імперії врешті закінчився корінною зміною структури влади в ній. Якщо до 1917 року носієм найвищої влади була високоосвічена царська, німецька за походженням, династія, то після 1917 року ним стала російська «чернь», що в кращому випадку мала початкову освіту. Цей факт повністю пояснює мої висновки про сплановане винищення української нації. Жорстокість тоталітарних режимів напряму залежить від освіти його носіїв. Найжорстокіша влада – влада «черні». У «черні» не має моралі у загальноприйнятому сенсі, у неї немає совісті, честі, порядності. Є лише нестримне бажання принизити всіх, кому вона заздрить, і зайняти їх місце. Універсальним інструментом для цього є влада над іншими людьми, над їх життям, здоров`ям, їх думками, поведінкою, їх майбутнім. Ідеальною реалізацією такого прагнення є концтабір – і в період між двома світовими війнами в Радянському союзі він був побудований.
Українцям більшовики пообіцяли все, що вони хотіли почути. Довірливість, порядність і чесність - це етнічні риси українців. Це добре розуміли очільники імперії та їх закордонні хазяї. Вони не лише пообіцяли, але навіть і виконали деякі свої обіцянки. Хочете Україну – нате вам Українську радянську соціалістичну республіку. Хочете землю – нате вам панську землю, тих 20%. Усі ці обіцянки і подарунки виявились сиром у мишоловці. Буквально за десять років у українців забрали не лише панську землю, але і їх власну. Вони хотіли право на вільну працю. Їм створили колгоспи з примусовою безоплатною працею. Українську землю московити вперше в новітній історії офіційно назвали Україною, і майже відразу почали реалізовувати програму «Україна без українців». Між двома світовими війнами внаслідок масового штучного голоду, політичних репресій і геноциду Україна втратила майже половину етнічних українців, що мешкали на підконтрольній Радянському союзу території України.
Отже, перша заповідь національно свідомого українця: «Пам`ятай про геноцид власного народу». Чи дотримуються українці цієї заповіді? Багато років увечері Дня пам`яті жертв голодоморів я запалюю свічку, ставлю її на підвіконня і з надією дивлюсь на сотні інших вікон. І жодного разу не бачив там хоча б ще однієї свічки пам`яті.
Скільки українців проживало на території України в 1913 році? Відповідь з довідника – 35.2 млн осіб. А скільки українців нині мешкає на території України? Точної відповіді тепер немає, але за оцінками значно менше, ніж у 1913 році. І ця чисельність продовжує зменшуватись. Тут усе грає свою роль: і кривава війна з московитами, і мільйони біженців за межами України внаслідок війни, і низька народжуваність.
Але головне, слід зрозуміти, хто саме хоче забрати наші землі та зробити українців сучасними рабами. Вижити українцям на власній землі можна лише в розумінні того, хто наші вороги, а хто друзі, й почати розбудовувати Україну на українських цінностях. Сьогодні ж «українські» політики – це переважно представники різних неукраїнських, закордонних центрів, які відверто працюють на Кремль, глобалістів і сіоністів, фактично це колаборанти, а не представники українського народу. Прийшов час усім нам зрозуміти, що в наступному столітті Україна вже може залишитись без етнічних українців. Тому друга заповідь національно свідомого українця: «Підтримуй у політиці лише виразників національних українських цінностей».
Якими мали б бути темпи зростання української нації, щоб кількість українців відповідала продуктивним можливостям нашої найбагатшої в світі на природні ресурси землі? Для аналізу я взяв три країни. Перша – це Нігер - світовий рекордсмен за темпами зростання. Друга – це Туреччина – як близьку до нас країну і не лише територіально, де населення стабільно зростає протягом століть. Третя – це Ізраїль, єдина країна з білим населенням, яка зуміла принципово переломити демографічну ситуацію.
Далі я провів уявний експеримент. Припустимо, ми переселили на територію України 1 млн нігерійців, При їх нинішніх темпах розмноження приблизно за 250 років вони повністю вичерпали б ресурс України і досягли чисельності у 200 млн осіб. Для євреїв для цього було б потрібно 800 років, а для турків – 1000 років. Через цей час про етнічних українців нагадуватимуть лише фундаменти їх осель під метровим шаром ґрунту (за рік усе покривається міліметровим шаром осадових порід).
Як запобігти вимиранню української нації? На мою думку необхідно зрозуміти трагічність ситуації, у якій ми опинились. Таким же руйнівним шляхом іде більшість європейських країн. Виключення становить хіба що Польща, у якій динаміка вимирання змінилась на динаміку невеликого, але зростання населення. Зрозуміти, як знайти свій шлях у сучасному світі. Зрозуміти, що сучасна європейська цивілізація вирішила вистрелити собі не лише в ногу, а очевидно, вже вистрілила собі і в голову. У такій драматичній ситуації, у якій опинилась Європа, треба бити на сполох! При такій насиченості інтелектуалами не побачити всю драматичність нинішньої демографічної ситуації – це свідомий крок до етнічного самогубства! Отже третя заповідь свідомого українця така: «Українцю! Розмножуйся». П`ятеро дітей в українській родині мають стати нормою.
Німці в середині минулого століття прагнули відродити велич арійської раси, до якої належать практично всі європейські народи. Їм цього не дали. Таке враження, що метою переможців у Другій світовій війні було якраз протилежне - знищення арійської (білої) раси. І ця мета нині успішно досягається.
Отже, наше прагнення до Європи, до об`єднання з братніми народами слід усвідомлювати на сьогодні лише як реалізацію гасла: «Геть від Москви», а не як засвоєння нинішніх європейських цінностей. Подивіться на Європу. Там популяризується все те, що зменшує чисельність населення: статеві збочення, хворобливий фемінізм, руйнування християнської моралі й традиційних родинних цінностей. Сучасні західні фільми – це море духовної отрути. Програму нинішніх руйнівних дій також можна побачити вже в широко відомому Маніфесті комуністичної партії, який є реалізацією програмних засад ордена Ілюмінатів, який, у свою чергу, черпав свої ідеї в текстах Старого Заповіту (Торі).
Упродовж багатьох століть українці перемагали своїх ворогів, але після перемоги владу захоплювали «інші» та знищували наші завоювання. Сьогодні ми бачимо те саме. Ми повинні чітко усвідомлювати, що наш єдиний шанс на достойне майбутнє – це побудова держави на національних українських цінностях. Іншого шляху немає.
Панове! Давайте забудемо про «загальнолюдські» цінності в їх нинішній інтерпретації. До них дійде черга, коли ми вирішимо нашу головну задачу – перемогти Московію та зберегти Українську Державу.
На завершення висловлю декілька радикальних порад:
1.Сучасна система голосування не просто недосконала, а абсурдна. Якби всі справи підприємств і різноманітних організацій вирішувались шляхом рівноправного загального голосування всіх членів відповідних трудових колективів, то всі ці підприємства швидко б збанкрутували, а державні установи втратили б будь-яку ефективність. Система голосування, коли одна людина за будь-яких обставин дає один голос, вимагає вдосконалення.
2.У сучасні Верховній Раді немає жодного професора, академіка, письменника, видатного професіонала в будь-якій важливій сфері життя країни. Зате є масажисти, візажисти, куплетисти і т. д. і т. п. Саме вони вирішують долю держави, а не високоосвічені професіонали. Чи варто дивуватись «ефективності» такого вирішування? Вважаю, що при обранні до найвищих виборних органів влади має існувати освітній і професійний ценз, який би виправив подібну ситуацію.
3.В Україні потрібно прийняти закони, які захищатимуть інтереси української нації, а не інтереси олігархів і світових фінансових центрів. Метою яких є захоплення землі та корисних копалин. Всі стратегічні багатства України мають перебувати під надійним контролем Української держави.
4.І головне. Зберегти Україну може лише українська жінка. Найпрестижнішим заняттям жінки в Україні має стати виховання власних дітей, а не прибирання вулиць наших міст. А починати потрібно з правильного виховання майбутньої матері і дружини. Сучасний західний кінематограф, який заполонив наші екрани, сприяє лише духовної деградації і жінки, і всього українського суспільства. Ми маємо відповісти на цей деструктивний виклик своїм якісним і правильним кінематографом, такою ж літературою і навіть повсякденною рекламою. Діти – це головна цінність і нації, і держави, і окремої людини. Культ дитини і культ жінки матері – ось наше першочергове завдання.
5.Аналіз сучасного стану України свідчить про таке. Україну роззброїли «гаранти безпеки». Вони знищили її економіку, яка займала сьоме місце у світі, а потім один із «гарантів» - Росія, розпочала війну на знищення Української Держави й української нації у змові з іншим «гарантом», очолюваним колишніми президентами США Обамою та Байденом. Це стало очевидним, коли Обама вимагав не чинити опір російським окупаційним військам у 2014 році, а Байден заявляв про якісь «страшні санкції», а насправді робив усе від нього залежне, щоб Україна не перемогла. Більше того, саме з його вини й вини агентів кремля у нашій владі провалився контрнаступ Збройних сил України у 1923 році. Виникає запитання, а де ж все-таки гарантії США? Їх нинішня військова допомога – це лише маленька частина того, що в нас було. Україна була геополітичною державою, а стала країною третього світу. Світ увійшов у період, коли все вирішує сила, і перш за все сила зброї. Тому нашим суперважливим завданням є глобальна мілітаризація країни, сумісна із збереження звичних для українців особистих прав і свобод.
Слава Україні!
Доктор фіз.-мат. наук, професор,
академік Академії наук вищої школи України
Швець Валерій Тимофійович
Гарі Ален (Gary Allen, 1936–1986) американський консервативний письменник і журналіст, найбільш відомий завдяки книзі None Dare Call It Conspiracy (1971), яка стала бестселером і мала значний вплив на політичні дискусії у США. Він був членом та речником ультраправої організації John Birch Society.
Ці слова Уїнстона Черчіля з його статті «Zionism versus Bolshevism: A Struggle for the Soul of the Jewish People», опублікованої у газеті Illustrated Sunday Herald 8 лютого 1920 року.
Зміст резолюції:
1. Генеральна Асамблея пригадує свої попередні резолюції щодо ліквідації расової дискримінації.
2. Засуджує союз між південноафриканським расизмом і сіонізмом».
3. Проголошує, що «сіонізм є формою расизму та расової дискримінації».
4. Закликає всі держави протидіяти расизму у будь-яких його формах.
