Зрозуміти сценарій Третьої світової війни можна лише зрозумівши сценарій Другої

Найприбутковіший бізнес для країни - це друкування грошей для решти країн світу, тобто міжнародних грошей

      Друга світова війна є ключовою подією, що визначила весь хід світової історії у повоєнні роки. Її відлуння впливає на політичну, економічну і соціальну картину світу навіть у 21 сторіччі за більше, ніж 80 років після закінчення. Найважливішим її вислідом є тотальне послаблення Європи, як колишнього центру земної цивілізації. Європа, як ціле, програла цю війну. Її етнічне, інтелектуальне, економічне і політичне ядро - Німеччина було радикально послаблене. Воно і досі знаходиться під окупацією переможця цієї війни - Сполучених штатів Америки і не є самостійним політичним гравцем на світовій арені. Лідерські позиції Німеччини у світі залишились у минулому. Втратили своє лідерство і решта країн Європи: зникла велична Британська імперія, над якою ніколи не заходило сонце, зникли колоніальні надбання інших країн європейського континенту, одна з європейських валют - британський фунт стерлінгів перестав бути резервною світовою валютою, поступившись американському долару. Нарешті, весь європейський континент захопив руйнівний комплекс лівих ідей. Відповідно весь комплекс правих ідей: етносу, нації, національної гідності і суверенітету тощо, який написала на своєму прапорі націонал-соціалістична Німеччина, через її програш у цій війні був дискредитований. На мою думку, Європа натепер переживає період моральної, економічної і політичної слабкості. Чисельно скорочуються її провідні етноси, чисельно зростає кількість вихідців з решти світу.

      Хто ж винен у світовій катастрофі під назвою «Друга світова війна»? Натепер це питання здається риторичним. Ну ясно, що націонал-соціалістична Німеччина. А які ще можуть бути варіанти відповіді? Адже саме вона 1 вересня 1939 року напала на Польщу, поклавши тим самим початок Другої світової війни. Вже 3 вересня Франція і Велика Британія оголосили війну Німеччині. Тому саме 3 вересня логічно вважати початком Другої світової війни, а не 1 вересня, як це прийнято натепер. А чому Франція і Велика Британія не оголосили війну Радянському союзу, коли 17 вересня він розпочав військові дії проти поляків? А чому Франція і Велика Британія не оголосили війну Радянському союзу, коли він 30 листопада 1939 року напав на Фінляндію, 15 червня 1940 року на Литву, 17 червня 1940 року на Латвію і Естонію, 28 червня 1940 року на Румунію?

      А чому розпочавши розпочавши 3 вересня 1939 року Другу світову війну нібито заради збереження незалежності Польщі, Велика Британія і Франція по закінченні цієї війни передали її Радянському союзу?

      Ці факти свідчать на користь того, що Друга світова війна була акцією плановою і за цим планом Франція і Велика Британія мали воювати саме з Німеччиною, а не з Радянським союзом, щоб не витворяв у світі цей останній. Чи була війна між Німеччиною і Польщею неминучою? Моя відповідь - ні.

      Вся відповідальність за виникнення Першої світової війни була покладена на Німеччину. У висліді поразки у Першій світовій війні Німеччина понесла величезні територіальні втрати (13% своїх етнічних територій та всі колонії) і змушена була сплачувати колосальні репарації переможцям 132 млрд золотих марок (еквівалент ~100 000 тонн золота). Очевидна несправедливість такого ставлення до Німеччини заклало одну з головних передумов наступної світової війни. 28 червня 1918 року, на мою думку, був запущений зворотній відлік часу до початку Другої світової війни. Це був день підписання Версальського мирного договору у Дзеркальній залі Версальського палацу, що формально завершив Першу світову війну. На користь такого твердження є наступні слова Фердинанда Фоша (1851–1929) – маршала Франції, одного із головних стратегів перемоги Антанти у Першій світовій війні. Після підписання Версальського договору він заявив: «Це не мир. Це перемир’я на двадцять років.» Дивовижна прозорливість - саме так і сталось.

      Чого домагалась Німеччина від Польщі напередодні 1 вересня 1939 року? Вона вимагала повернення Данцига, який після Першої світової війни став «вільним містом» під контролем Ліги Націй, але фактично перебував під польським впливом. Вона також прагнула створити екстериторіальний транспортний коридор через польські землі, щоб з’єднати Німеччину з відрізаною від неї Східною Пруссією. Чи були ці вимоги занадто обтяжливими для поляків? Чи варті вони були наступної поразки Польщі у війні, втрати її незалежності на багато багато десятиліть, аж до розвалу Радянського союзу? Безумовно ні. Але непоступливість Польщі базувалась на її впевненості не стільки у власних силах, скільки у силах своїх союзників. Ключовим моментом для розуміння ситуації є підписання англо- польського договору 25 серпня 1939 року, який разом із французькими союзницькими зобов’язаннями мав забезпечити Польщі необхідну військову підтримку. Проте реальної допомоги Польща не отримала, що стало однією з причин швидкої поразки Польщі у вересні 1939 року.

      Як це нагадує Будапештський меморандум щодо України, який мав гарантувати безпеку України з боку Сполучених штатів, Великої Британії і Росії у разі її практично повного стратегічного роззброєння. Після завершення цього роззброєння один з гарантів, а саме Росія, на Україну напав і вже 12 років триває кривава війна за незалежність України. Існування незалежної Польщі у 1939 році заважало вступу у війну проти Німеччини Радянського союзу, оскільки саме Польща розділяла територіально ці дві держави. І саме знищення незалежної Польщі, на мою думку, було частиною сценарію розгортання Другої світової війни.

      Проте жодні політичні пасьянси не здатні викликати апокаліптичні наслідки, якщо для кривавої війни не підготовлене матеріальне підґрунтя. Польща програла війну Німеччині за лічені тижні саме тому, що матеріально не була готова до довготривалих і виснажливих військових дій.

      Для розпалювання війни потрібні мінімум два учасники. Один такий учасник був цілком зрозумілий - це цілеспрямовано принижена Німеччина. Потрібен був хоча б ще один учасник з протилежного боку. Найкраще на цю роль підходила колишня російська імперія. В цій країні людське життя цінилось найнижче з усіх європейських країн. Одночасно ця країна мала найвищий мобілізаційний ресурс. І традиційно народ цієї країни був схильний до підтримки зовнішньої експансії свого уряду незалежно від політичного і ідеологічного кольору його прапорів. І ще одна важлива обставина - цей народ було не шкода.

      Єдиною завадою на шляху виснажливої війни з будь-ким у цього народу була його економічна немічність, що стало цілком очевидним в ході Першої світової війни.

      Замирення на 20 років, зафіксоване Версальським мирним договором, було цілком достатнім для вирішення цієї проблеми через індустріалізацію і на її основі глобальної мілітаризації новітньої російської імперії під назвою Радянський союз. І така індустріалізація була проведена. Швидка індустріалізація Радянського союзу потребувала колосальних матеріальних ресурсів. В Європі, розореній Першою світовою війною, таких ресурсів не було. В Радянському союзі, що пережив не лише поразку у Першій світовій війні, але і тривале саморуйнування у ході багаторічної так званої громадянської війни, потрібних коштів також не було. Єдиним реальним, а не символічним переможцем у Першій світовій на кшталт Франції, були Сполучені штати Америки. Саме вони і стали головним джерелом фінансування індустріалізації в Радянському союзі.

      Більшість проектів індустріальних гігантів для Радянського союзу були розроблені у цій країні, десятки тисяч американських інженерів і робітників працювали на радянських новобудовах, цілі підприємства демонтовувались у Сполучених штатах і перевозились у Радянський союзу. Для полегшення цього процесу цей економічний центр тодішнього світу пішов навіть на економічну депресію, яка охопила весь світ. Ця світова депресія надзвичайно полегшила виконання всіх задач індустріалізації. Це не випадковий збіг обставин, що у 1928 році був офіційно ухвалений перший п’ятирічний план - початок масштабних індустріальних будівництв, а у 1929 році відбувся нібито спонтанний крах фондового ринку США і розпочалась світова економічна криза.

      Закони збереження керують не лише фізичним світом, але і світом людей. Якщо десь чогось стає більше, то це може бути лише за рахунок того, що десь того самого стає менше.

      Але ж на будівельних майданчиках і у заводських цехах працювали також і інженери та робітники Німеччини та інших європейських держав? Саме так. І лише цій категорії фахівців слід було сплачувати платню з державного бюджету Радянського союзу. Але це вже були порівняно невеликі кошти і вони були цілком під силу радянській владі.

      Розмови про те, що індустріалізація фінансувалась переважно за рахунок власних коштів, за рахунок вилучення продовольства у населення і продажу його за кордоном, слід розцінювати не більше, ніж спробу маскування геноциду українського народу під приводом вилучення продовольства для потреб індустріалізації. 10.5 млн осіб втратила Україна в 1933 році і трохи більше 1 млн тонн зерна було продано за кордон у цьому ж році в умовах катастрофічного падіння цін на продовольство на світовому ринку внаслідок економічної кризи. Кожна тонна проданого зерна дозволила заробити 20-25 доларів США. Це була вартість 10 українських життів. А ще знищувались казахи і донські козаки. Цього зерна було достатньо для їх фізичного виживання, але до смішного мало для реалізації будь-якого індустріального проекту. Так будівництво Дніпрогесу коштувало декілька сотень мільйонів доларів за тодішнім курсом. Точні числа і досі не розсекречені. Такою ж приблизно була і вартість Магнітогорського металургійного комбінату та сотень і тисяч інших великих підприємств. А за продане у 1933 році зерно Радянський союз міг виручити щонайбільше 30 млн доларів. Зауважу, що типовим валовим збором зерна у незалежній Україні тепер є 60 млн тонн на рік. Це для порівняння економічної ефективності вільного суспільства і рабовласницького суспільства радянського зразка.

      Індустріалізація в Радянському союзу була успішною і цілком завершилась напередодні 1939 року - року, який маршал Фердинанд Фош у 1919 році визначив як кінець замирення. Рівень мілітаризації Радянського союзу досяг безпрецедентного у світі рівня. Загальна кількість основних видів озброєння у рази перевищувала сумарні запаси озброєння не лише Німеччини, а і решти світу. Шаленими темпами зростала чисельність радянської армії. Це вже не була армія мирного часу, хоча війна ще не почалась, а армія військового часу у мирний час. Причому прискорений процес нарощування збройних сил тривав і надалі. Відбувалось не лише масштабне озброєння армії, а і її переозброєння новітніми засобами війни. Почався процес масового висування підрозділів радянської армії впритул до німецько-радянського кордону. Якщо до оцінки ситуації застосовувати підхід Гайнца Гудеріана (1888–1954) - генерал-полковника Вермахту, автора книги «Achtung – Panzer!» (1937), де він виклав теорію швидкої танкової війни, а саме його слова: «Війна починається не після мобілізації, а з її початком. Мобілізація - це вже війна», то Німецька-радянська війна почалась задовго до її офіційного початку 22 червня 1941 року. І почала її радянська сторона. Якби німці залишили право першого пострілу цієї війни за Радянським союзом, то враховуючи наведене у таблиці і на діаграмах співвідношення збройних сил потенційних учасників конфлікту, у німців не було б жодних шансів не те що перемогти, а просто вистояти помітний час. Мінімальний шанс на перемогу давала лише атака німецьких збройних сил на радянські війська в момент їх розгортання у прикордонній смузі. У німців не було вибору. Перед нападом на Польщу у них такий вибір був. Але спокусившись на той авантюрний крок у 1939 році, у 1941 році вони вже змушені були діяти поза власною волею.

      Сучасні історики сперечаються вже не з приводу того, чи збирався Радянський союз нападати на Німеччину, а з приводу того - коли. Варіанти відповіді лежать в інтервалі від однієї доби, до двох тижнів.

      Підготовка до Другої світової війни мала ще один важливий аспект — це ідеологічна підготовка. Слід було повністю дегуманізувати ворога і створити реальну, чи уявну моральну перевагу над ним ще задовго до першого пострілу війни. У Радянському союзу був фізично знищений і то лише за один рік кожний четвертий українець, кожний другий казах і кожний третій донський козак. Такий безпрецедентний геноцид людство не знало за всю свою історію. Правда про цю людську трагедію, якби вона досягла свідомості мешканців так званих «демократичних» країн цивілізованого світу унеможливила б будь-яку їх участь у війні на боці Радянського союзу, а саме така участь і планувалась за сценарієм майбутньої війни. Дивовижним чином «вільні» і «незалежні» засоби масової інформації «демократичних» країн словом не обмовились про цю трагедію людства, що цілком лежала на сумлінні людожерського радянського режиму. Навпаки, в пресі інспірувались статті, які подавали життя радянського союзу у позитивному дусі. Зате в провідних західних газетах не бракувало статей з антинімецьким змістом. Вони роками вибудовували в уяві західного обивателя образ кровожерного націонал-соціалістичного режиму Німеччини. Для того, щоб не дискредитувати «світлий» термін соціалізм, присутній в назві правлячої в Німеччини партії, яка, до речі, прийшла до влади через вибори, його замінили на скорочене - нацизм, яке більшість обивателів сприймало не як скорочення, а як особливий термін для позначення потойбічного зла.

      Московія Німеччина Кількість танків у 1941 році 25000+ 3582 Кількість моторизованих дивізій у 1941 році 30 13 Кількість танкових дивізій у 1941 році 61 17 Кількість літаків у 1941 році     20000+  4500 Кількість артсистем у 1941 році 117600  42000 Кількість солдат у 1942 році 11 млн осіб 8,5 млн осіб Населення країни у 1941 році 194,1 млн осіб 111 млн осіб Брак механічних засобів пересування німецька армія компенсувала 3-ма млн коней

      Одностайність «вільної» західної преси у висвітленні всіх світових подій у передвоєнні роки примушує задуматись над її причинами. Незаангажованого спостерігача не покидає думка, що всі ці засоби масової інформації насправді ефективно керувались з одного центра. І цей реальний контроль був тотальним, але під вивіскою нібито вільної преси.

      Зазначу, що лише офіційно об`явлена тотальною преса передвоєнної Німеччини єдина у всьому світі наважилась писати правду про геноцид українців. Навіть папа римський - сумління людства, який через українських греко-католицьких священників знав всю правду про геноцид українців, не наважився слово сказати на захист українців, і навіть просто висловити їм співчуття. Таким був тотальний ідеологічний контроль за життям суспільства у нібито вільному світі. І це суспільство наважувалось на тлі такої планетарної трагедії, яка відбувалась у мирний час, вибудовувати образ всесвітнього зла з зовсім іншого народу і зовсім іншої країни?

      Доволі цікавим є порівняння кількості в`язнів концтаборів у Німеччині і Радянському союзі в останній передвоєнний 1938 рік. У Німеччині це число склало 25-30 тисяч осіб, у Радянському союзі - 2260 тисяч осіб. Тобто співвідношення 1 до 100 на користь Радянського союзу. Але світ нічого не знав про радянських в`язнів і знав дуже багато про німецьких в`язнів. Тут ми привели з боку Радянського союзу офіційні дані. Неофіційні оцінки перевищують їх у десятки разів.

      Чи були концтабори винаходом Німеччини або Радянського союзу? Ні одне, ні друге. Практика концтаборів була доволі поширеною у світі і саме завдяки так званим «демократичним» країнам. Вже у часи Другої світової війни у концтаборах на території США утримувались: 120 тисяч цивільних японців, 11 тисяч цивільних німців, 3 тисячі цивільних італійців, 2 тисячі латиноамериканців. Це попри 3.5 млн військовополонених німців.

      Радянський союз був єдиною країною світу, де в мирний час практикувались масові розстрілі людей, про які світ також нічого не знав. Лише у 1937-1938 роках тут було розстріляно від 680 000 до 750 000 осіб і значно більше відправлено у концтабори. Це було ціле покоління людей від влади, які прийшли в керівні структури країни ще в перші роки радянської влади. Вони були далеко не безневинними жертвами, оскільки саме їх руками здійснювався терор мирного населення у попередні роки.

      Чим була німецька і румунська окупація для населення України - благом, чи трагедією? Я думаю, що читач сам відповість на це запитання, якщо я наведу лише одне число. За результатами моїх досліджень у селах Балтського району - це північ Одеської області - у передвоєнні роки середній вік померлих складав 17–20 років. За 3 роки румунської окупації він зріс до 30-35 років. Є багато свідчень того, що в зоні німецької окупації ситуація складалась аналогічним чином. Зазначу, що натепер у незалежній Україні він перевищує 70 років. Ці числа є зайвим свідченням печерного рівня життя у Радянському союзі, який «демократичні» засоби масової інформації у передвоєнні часи подавали як вітрину світлого майбутнього людства. Більше того, за три роки в зоні німецької окупації в селі предків моєї дружини, і в зоні румунської окупації на півночі Одеської області в селі моїх предків від голоду не померла жодна людина і жодна людина не була арештована.

      Вище я вже писав, що Друга світова війна була плановою. Виникає закономірне питання, а якою була мета цього плану? Відповідь людство отримало у 1944 році, хоча війна ще тривала. З 1 по 22 липня 1944 у Бреттон-Вудсі була проведена міжнародна валютно-фінансова конференція, яка заклала основу сучасної світової економічної системи. Саме там було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк, а також запроваджено нову валютну систему, що зробила долар США головною резервною валютою світу. «Верстат» з друкування світових грошей перемістився з європейського континенту у Сполучені штати. Отже Друга світова війна була лише успішним бізнес-проектом. Які люди могли замислити такий кривавий і надприбутковий для себе бізнес? Для їх назви я можу придумати лише один термін — діти диявола.

      Тепер моя оцінка ролі Німеччини в історії України. Саме германські племена сприяли становленню на берегах Дніпра у давні часи першої держави українського народу - під назвою Русь. Завдяки Німеччині у 1918 році українці отримали перший успішний досвід будівництва незалежної держави, яка проіснувала 8 місяців. Німці виявились у тридцяті роки минулого століття єдиною нацією, яка надала велику моральну і навіть матеріальну підтримку українцям під час найбільшої трагедії в їх історії — геноциду 1933 року. У часи Другої світової війни німці об`об“єктивно були нашим стратегічним союзником у визволені України з під гніту всесвітнього зла з центром у Москві. Під час нинішньої кривавої війни з Московією німці надають нам найбільшу з усіх країн світу моральну, матеріальну і військову допомогу. Наша вдячність німецькій нації має бути безмірною, наше майбутнє, як незалежної держави, може розглядатись лише у контексті дружніх, союзницьких німецько-українських стосунків.

      А як ми маємо ставитись до поляків? Думаю, ми маємо вважати поляків не просто братнім народом, а одним з нами народом. У далекому майбутньому ми маємо створити з ними одну спільну державу, але натепер і ще доволі довго потому ми маємо жити у двох різних державах, але сприймаючи себе одним народом. Слід пам`ятати, що прабатьківщина слов`ян порівну належить лише нам і полякам, що 50% і поляків, і українців чоловічої статі мають у своєму генотипі гаплогрупу R1A, носіями якої були іранські народи: кімерійці, скіфи, сармати. Ми сотні років вже жили в одній державі, яка називалась надзвичайно символічно - Річ Посполита (Справа Загальна). Такою має бути і назва нашої майбутньої спільної держави.

      Принципово важливим є налагодження дружніх, добросусідських стосунків німців і поляків. Німці, поляки і українці мають стати однією економічною, політичною і ментальної потугою на Сході Європи, що раз і назавжди зупинить експансію Московії на Захід Європи.

      А як ми маємо ставитись до румунів? Давня територія Румунії і України 7.5 тисяч років тому стала спільною колискою найдавнішої землеробської цивілізації Європи - Трипільської культури. 25% українців і румун чоловічої статі і дотепер є носіями гаплогруп трипільців.

      Взагалі, дослідження свідчать, що майже всі європейські народи включно з турками і кримськими татарами відрізняються між собою менше, ніж відрізняють південні корейці від північних. Але ж ніхто не піддає сумніву, що корейці один народ. Так і народи Європи мають поступово навчитись себе сприймати як один народ. Але слід пам`ятати, що германські племена зіграли особливу роль в державотворчому процесі, економічному і культурному процвітанні Європейського континенту. Я собі уявляю майбутнє Європи не як механічну суміш всіх європейських народів, а як щось на зразок Священної Римської імперії німецької нації — першого Рейху, який існував тисячу років на теренах Європи при очевидному лідерстві Німеччини і зумовив цивілізаційне лідерство Європи у світі.

      Німці повинні розуміти, що якість майбутнього Європи залежить в першу чергу від них. Якщо вони зуміють подолати в собі комплекс приниження за результатами катастрофічної поразки у двох світових війнах, то у Європи є шанси повернути собі статус світового лідера у всіх сенсах. Інакше це і надалі буде малоефективна бюрократична структура, на других і третіх світових ролях, якою вона стала за результатами поразки у Другій світовій війні.

      А майбутнє Московії я бачу таким. Повернення до етнічної основи кожного з народів у її нинішньому складі і створення відповідних національних держав. Сукупність таких незалежних держав вже не становитиме небезпеки для Європи і світу. Подальшою перспективою для них має бути їх залучення до загальноєвропейських інтеграційних процесів у всіх царинах людської діяльності.

      Чи є нинішня російсько-українська війна плановою? Думаю, що так. І сценарій її написаний тими сами дітьми диявола, але це вже тема для іншої розмови.

      Доктор фіз.-мат. наук, професор,

      академік Академії наук вищої школи України

      Валерій Швець

Павло Маковський. КИЇВ 1941-1943: ІНША СТОРОНА ОКУПАЦІЇ.

      Моє покоління, та й не лише моє, уявляло собі окупацію за радянськими фільмами і книжками: німці входять у мирні міста і села на машинах і мотоциклах, вриваються на подвір’я з криками «Матка, млеко, яйки!». Їм протистоять мужні підпільники і партизани. Були ще зрадники – старости, поліцаї (саме так, «поліцаї», а не поліцейські) – небагато, але були, і ще населення, що стогнало під ярмом окупантів.

      Але реальна картина на окупованих територіях була дещо іншою. Діти ходили до школи, у селах відкрились початкові класи, у містах – семирічки, в обласних центрах – інститути і університети. Переважна більшість вчителів і вузівських викладачів, які залишились на окупованій території, повернулись до своїх обов’язків. Робітники прийшли на свої підприємства, колгоспники – у збережені німцями в незайманості колгоспи, а чиновники у чималій кількості поповнили створену німцями систему місцевого самоврядування.

      На прикладі Києва можна пересвідчитись: незважаючи на усі біди і трагедії окупації, життя продовжувалось. Як жив Київ 2 роки під німцями? Бабин Яр, вибухи і пожежі Хрещатика, підрив Успенського собору, розстріли заручників і примусовий вивіз молоді на роботу до Німеччини – ці трагічні факти є загальновідомими. Але крім них існувала і інша сторона життя Києва і майже чотирьохсот тисяч його мешканців, що залишились в окупації. Крім цього на житлоплощу, що залишилась після евакуйованих і розстріляних киян приїхали жителі навколишніх сіл і західних областей, разом – більш ніж півмільйона жителів.

      І ці люди зовсім не палахкотіли патріотичним бажанням боротись проти окупантів, що пересічні громадяни, що партійні активісти, яких залишали в Києві для підпільної роботи. Одна з радянських легенд – про масовий спротив нацистам з перших днів окупації. Практично все київське партійне підпілля було викрите і знищене ще до кінця 1941р. І неабияку роль в цьому зіграв секретар Ленінського райкому КП(б)У Іван Романченко, який повідомив гестапо прізвища і адреси підпільників, радянських і партійних працівників, активістів, які залишились в Києві. (Мало того, член партії з 1931р. Романченко разом із працівником відділу кадрів міськкому партії Листовничим пішли працювати в поліцію – слідчими з політичних справ). А до весни 1942р. ворог знищив і практично все ОУНівске підпілля в місті.

      Зайнявши Київ, німці приступили до створення місцевих органів влади. 21 вересня, на третій день окупації, у місті була створена Міська управа, керівництво якою німецьке командування доручило професору Олександру Оглобліну. Міська управа містилась на бульварі Т.Шевченка,18. Після призначення Оглоблін через газету «Українське Слово» звернувся до населення Києва з відозвою, що закликала до відновлення зруйнованого міського господарства і відкриття приватної торгівельної і підприємницької мережі.

      При міській управі були створені відділи: комунальний, фінансовий, житловий, торгівельний, агітації і пропаганди, соціального забезпечення, охорони здоров’я, освіти і мистецтва. Окрім міської управи, у кожному районі були організовані районні управи.

      Назви районів німцями були змінені: Ленінський район перейменували у Богданівський, решту районів - у Софіївський, Печерський, Шевченківський і т.д. Змінили і назви багатьох вулиць.

      Кожна районна управа підпорядковувалась безпосередньо Міській управі. У кожній районній управі були аналогічні Міській управі відділи. Відділи з перших днів свого існування зайнялись обліком майна і будівель, які їм підпорядковувались.

      Зокрема, відділ агітації і пропаганди міської управи реквізував і взяв на облік музеї і книгарні; відділ охорони здоров’я взяв на облік усі лікарні, поліклініки, аптеки, а також обладнання і інструмент евакуйованих медичних працівників, що залишилось у їх квартирах. Житловий відділ через районні управи і кербудів провів облік усіх вільних квартир, які через райжитловідділи розподілялись населенню, що залишилось без житла внаслідок пожеж і вибухів. Відділи соціального забезпечення районних управ почали реєстрацію пенсіонерів, відділи комунального господарства приступили до ремонту трамвайних колій, фунікулера, водопроводу і каналізації. Відділ мистецтв приступив до обліку артистичних і художніх сил, що залишились у Києві, і готував до відкриття Оперний театр і театр муздрамкомедії (зараз це театр оперети). Керував відділом мистецтв відомий режисер і скульптор Іван Кавалерідзе. У будинку, де містилась заслужена капела «Думка», організувалась «Українська національна міська капела». У Будинку народної творчості по вул.Ворошилова (зараз – Ярославів Вал) проходив запис до гуртків – хорового, драматичного, музичного, хореографічного.

      У 1941-1943рр. в Києві виходили 6 щоденних газет на українській і російській мовах. Найбільш відомі з них – «Українське Слово», «Київські вісті» і «Последніе новості». Тираж «Українського Слова», редакція якого містилася на Бульварно-Кудрявській,24, сягав 35-40 тисяч примірників. Його матриці передавали також у Бориспіль, Таращу, Білу Церкву і Житомир, таким чином тираж газети майже подвоювався. За націоналістично-самостійницький напрям «Українського Слова» німці заборонили газету, а редакторів 12 грудня 1941р. заарештували і розстріляли. Натомість з наказу німців з'явилося так зване «Нове Українське Слово» з виразною пронімецькою спрямованістю, редактором якого став професор К.Штепа.

      Працювали лікарні, банки, готелі, кілька вишів, зокрема і медичний, 67 шкіл-семирічок, 4 чотирирічні і 24 гімназії (10 чоловічих і 14 жіночих). Був відновлений рух трамваїв (тролейбуси німці вивезли), але в січні 1942р. через труднощі з електропостачанням пасажирські перевезенн припинились,Київський поштамт на Фундуклеївській,44 (зараз вул.Б.Хмельницького) приймав кореспонденцію і посилки до 33 міст і залізничних станцій тодішнього рейхскомісаріату «Україна» із столицею у м.Рівному. В будинку № 38 на вул.Короленка (зараз вул.Володимирська) відкрився художній салон, де проводили виставки і вернісажі. У 1943 році в Києві відбулись дві художні виставки, на яких виставляли свої роботи 216 художників. Картини купували, звісно, переважно німці.

      Влітку 1942р. відновився пляжний сезон на Трухановому острові, проходили футбольні матчі між місцевими командами і окупаційними частинами.

      Працювали 8 кінотеатрів: «Глорія», «Люкс», «Оріон», Ліра», «Ехо», «Титанія», «Метрополь» і ім.Шевченка. Головний кінопоказ сезону 1943 року – фільм «Ешнапурський тигр». Продовження цього фільму - «Індійська гробниця» - як трофейна стрічка демонструвалась по війні в СРСР.

      Працювали Оперний театр, капела бандуристів, хореографічна і дві музичних школи. В приміщенні нинішнього театру ім.Л.Українки працював Український драматичний театр ім.М.Садовського, там же давала спектаклі оперета. На Дегтярівській,6 працював Український драматичний театр ім.Шевченка, в будинку нинішнього театру оперети працювало вар’єте, у приміщенні клубу «Харчовик» на Подолі – мюзик-холл, був ще театр ляльок на Володимирській,46, «Кляйнкунсттеатр» (театр малих форм). Цирк на вул.К.Маркса був зруйнований під час знищення Хрещатика. Зоопарк теж закрився, більшість тварин загинули під час боїв при обороні Києва, частину тих, що вижили, німці вивезли до Кенігсбергу.

      Дл слова, театри працювали тоді не лише у Києві, але й практично у всіх окупованих містах України.

Іван Ільїн

Павло Маковський. Депортації 1929-1931 років – частина геноциду українців

      Чим далі віддаляються злочини, вчинені Кремлем у першій половині ХХ століття, тим більше стають зрозумілими їх руйнівні наслідки для української нації. Саме нації, бо особливо тяжкий злочин Московії був спрямований передовсім на знищення Української держави та української нації. Понад 90 років минуло з тих пір, коли Голодоморами-геноцидами було знищено мільйони українців, але політика московських людожерів щодо України зовсім не змінилася. Хіба що раніше Москва ще так-сяк маскувала свої злочини, вчинені проти українства, а тепер не тільки не маскує, а й відкрито заявляє, що це головна мета кремлівських демонів.

      Коли Україну та українців виморювали голодом у 1932-1933 рр., моя родина вже зазнавала величезних страждань на засланні в архангельських лісах, на крайній півночі Московії. В 1929-1931 рр. була одна з найбільших хвиль депортацій українських хліборобів і мої родичі серед багатьох інших потрапили до цієї жахливої сталінської м’ясорубки. Диктатор Сталін та його поплічники вже тоді ламали хребет українській нації. Ці нелюди відбирали в українців землю, худобу, реманент, помешкання, тобто все, що можна відібрати. Мета кремлівських окупантів – насильно загнати людей до колгоспів, тобто в рабство. Колгоспи – це були фактично тюрми для більшої частини українських селян.

      Досліджуючи ті складні часи, я знаходив архівні документи про примусові депортації українців у 1929 – 1930 рр., а от про депортації українських хліборобів у 1931 році інформації дуже мало, все було зачищене в архівах комуністами. Деяку дані я отримав з Інституту історії України НАНУ. Крім того, мені повідомили, що практично ніяких наукових досліджень на цю тематику зараз немає і не заплановано їх проводити в найближчий час. Життя українських хліборобів під час окупації України так званими більшовиками (групою мафіозних осіб) – це суцільна трагедія з колосальною чисельністю людських жертв. Та, мабуть, у сучасних українських істориків поки що руки не дійшли до теми депортацій. Дуже хотілося б так думати, але сувора дійсність не дає на це підстави.

      Цифри масових депортацій просто жахливі. За дуже приблизними даними Вікіпедії, це до 170 тисяч українських сімей. В округи далекої півночі, куди потрапила і моя родина, було вивезено 70 тисяч сімей, Сибіру – 50 тисяч сімей, Уралу – 20-25 тисяч сімей, Казахстану – 20-25 тисяч сімей. Виходячи з того, що більшість тогочасних українських сімей були багатодітними, мова йде про майже 1 млн репресованих і депортованих українців. А також про багато сотень тисяч жертв загиблих від голоду, холоду, тяжкої праці та хворіб. Дивно, але чомусь ці жертви депортацій не значяться в підрахунку жертв голодоморів різних часів. Хоч і без них встановлена на сьогодні кількість жертв Українського Голодомору просто жахливо вражаюча. За даними патріотичних дослідників Голодомору В. Сергійчука, В. Василенка, В. Марочка, О. Стасюк та ін., котрі присвятили своє життя створенню правдивої української історичної школи й довели за допомогою архівних першоджерел, що число загиблих у 1932-1933 рр., як мінімум, становить 10,5 млн українців. Ці дослідження підтвердженні низкою комплексних судових експертиз, які провела Служба безпеки України. В архівах США, а також у приватних архівах діаспори зберігаються документи, що свідчать про знищення Сталіним у 1932-1933 рр. від 10 до15 млн українців.

      Справжній науковий подвиг звершив доктор історичних наук, завідувач кафедрою Київського національного університету ім. Т. Шевченка, голова Міжнародної асоціації дослідників Голодомору-геноциду Володимир Сергійчук. Він один зробив те, що було б під силу лише багаточисельному колективу науковців. Роками працюючи в історичних архівах різних регіонів України, які найбільше постраждали від Голодомору-геноциду, опрацьовуючи документи Міністерства освіти, він виявив, що тільки дітей шкільного віку в Україні від голоду загинуло понад 4 млн. Тим самим Сергійчук зробив неможливим заперечення ворогами України, а також «п’ятою колоною» цифри у 10,5 млн знищених українців. А от кількість загиблих українців внаслідок депортацій з рідних місць й досі залишається не встановленою.

      Сьогодні великою бідою української науки є відсутність української історичної школи. І цим у повній мірі користуються наші вороги. Українські історики т. зв. «радянської школи», дотепер вживають принизливі терміни окупаційного режиму: «куркуль» – замість український фермер; «селянин» – замість український хлібороб чи землероб; «загальносоюзний голод» – замість «штучний голод чи злочин геноцид»; «антисовєтські елементи» – замість борці за незалежність України і тому подібне. Оця на перший погляд нібито безневинна підміна понять практично фальсифікує сучасну українську науку. А з точки зору української діаспори це є зрада Української держави. Депортації і так звана колективізація є одними із найстрашніших злочинів комуністичного режиму. Вони були передумовою Голодомору-геноциду, коли відбирали землю, худобу, реманент, житло, продукти харчування і перед нами ставав не власник-господар, а повністю залежний від тоталітарного режиму безземельник, пограбований до нитки і абсолютно беззахисний. Українського хлібороба перетворювали з господаря власної долі на безликого раба. Бо «селянин» це вже була істота, в котрої нічого не було, навіть паспорту. Це був раб з котрим тоталітарний режим міг зробити що завгодно.

      Отаке й трапилося з нашою родиною, коли страшного 1930 року, в розпал конфіскації-колективізації, розпочалася депортація українських землевласників у віддалені райони московської Півночі. Мої родичі з села Лехнівка, нині Баришівського р-ну Київської обл. Мого дідуся звали Павло Олександрович Петренко, бабусю – Оксана Кузьмівна (в дівоцтві – Діденко). Їхали довго, в товарних вагонах, повільно, залишаючи на небагатьох зупинках тіла померлих від голоду, холоду та хворіб. З ними були їхні доньки: Галя (3 роки), Оля (11 років), Лариса ( 9 років – моя мама). Приїхали посеред зими на Північ в район селища Плесецьк, де зараз знаходиться найбільший російський космодром. Люті морози, снігу по пояс, серед дикої тайги викинули українські родини. Тепер ми знаємо що космодром постав на кістках висланих українців. Як і всі великі будови російської та совєтської імперій. Українців тієї зими загинуло багато. В наднелюдських умовах потрібно було якось вижити, та ще й з малими дітьми. Спочатку будували собі халабуди з соснових гіляк і грілися біля багаття. Треба було працювати на лісоповалі аби спокутувати свою «провину» перед пролетарською державою. А «провинилися» вони тільки тим, що були українськими хліборобами, хотіли працювати на своїй землі, а не в колгоспі, та мріяли про свою незалежну державу.

      На роботу щоранку виганяли всіх. На нарах залишалися маленькі діти. Якщо вони падали з нар їх поїдали лиси та інші звірі, які вільно заходили до хиж. Повернувшись з роботи нещасні батьки замість дітей знаходили невелику купку кісточок. Та й на дорослих чекала лиха доля. До весни дожили далеко не всі. Гинули від важкої роботи, хворіб, холоду й голоду. З нашої родини загинула наймолодша Галя – моя тьотя, їй вже було 4 роки. Тьотя Оля (померла в 2008 р.) розповідала, що кожної весни починався голод. Від нестерпного голоду вона їла кору з дерев, а моя мати Лариса – траву і мох. Їм було 12 і 10 років. Люди помирали цілими родинами від голоду й цинги.

      Українців на місцях заслання була абсолютна більшість. Деякі українські прізвища наших сусідів пам’ятаю дотепер. Офіційно нас називали «кулаки-переселенці». Саме такий напис був на картонній обкладинці особової справи мого дідуся, яку в 1994 році я витребував з Архангельського Управління внутрішніх справ у Київ та ознайомився з нею. Ця справа мала назву «Личное дело кулака-переселенца Петренко П.А.».

      Ще раз хочу звернути увагу на лукаву термінологію комуністичного режиму. Наприклад, знищити куркулів як клас, насправді означало фізичне винищення українських хліборобів. Тому «совєцький» режим ніколи не вживав цього визначення. Спецпереселенець – особа, яка насильно виселена з місця постійного проживання без судової процедури, тобто, насправді це означало жорстоку депортацію (геноцид). Доля «спецпереселенців» є одна з найтрагічніших сторінок в історії людства. Мільйони відірваних від своєї батьківщини українців були без суду й слідства депортовані в найбільш віддалені та необжиті райони Московії. Вони були залишені без будь-яких засобів до існування та приречені на загибель. Їхня доля була навіть страшніша за долю в’язнів «ГУЛАГУ», що навіть важко собі уявити. У концтаборах давали хоча б якийсь мізерний пайок та тримали ув’язнених в бараках.

      Депортованих українських «переселенців» викидали серед тайги, боліт, дикої місцевости. І там вони повинні були якось облаштуватися. При цьому виконувати найважчу роботу на лісоповалах, шахтах та будівництві. Будь-яку допомогу депортованим з боку місцевих жителів вважали злочином і жорстоко за неї карали. Смертність серед переселенців була значно вищою, ніж у таборах, хоча б тому, що серед них було багато дітей та людей похилого віку, які помирали першими. Отака доля спіткала й мою родину.

      Пригадую і деякі деталі нашого життя після повернення із заслання в Україну. Дідусеві не дозволили повернутися в рідне село Лехнівку і тому родина опинилися в селищі Калинівці Васильківського району на Київщині. Поверталися додому ми в товарному вагоні та везли з собою з Півночі корову молочної холмогорської породи. Таких в Україні не було, а дідусеві хліборобські гени не могли дозволити покинути годувальницю. Вже дома мали великі проблеми з випасанням корови, бо це були часи хрущовських реформ, коли в землеробів відбирали домашніх тварин, присадибні ділянки й сади. Це нагадувало часи колективізації, але того разу це було в м’якшій формі. Нікого не висилали, але створювали такі умови, що людина не могла тримати домашній скот, бо не було де її пасти та чим годувати. Жителі сільської місцевості повинні були після «добровільної» реквізиції присадибних ділянок та тварин харчуватися на фабриках-кухнях. Зараз у це важко навіть повірити. От такі були «реформи».

      Пригадую 1958 рік, мені було 9 років. Ми пасли нашу корову разом з бабусею Оксаною на налигачі (короткий повадок), щоб вона, не дай боже, не зайшла на радгоспну власність. Але на думку наглядача, що трапився нам при дорозі, це все рівно був «злочин». Він повалив бабусю на землю і почав нещадно жорстоко бити. Бабуся жахливо кричала, а я з невимовним жахом спостерігав цю картину, бігаючи навкруги та кидаючи в цього виродка грудками землі. Ближче підійти я боявся, бо він був з рушницею. Втомившись від своїх дій, цей п’яний покидьок забрав нашу корову й повів у радгоспну контору. Це був мій перший дитячий досвід спілкування з представниками «совєтської влади». А влада в нього була така, що він міг застосувати рушницю проти дитини чи старої жінки просто так. Були ми беззахисні і безправні на засланні – такими залишилися й на рідній українській землі, бо була вона не наша. Цей випадок глибоко травмував мене і відчуття беззахисності та приниження залишилось у мене на все життя. Про що вже говорити, якщо ця рабовласницька держава під назвою СРСР тільки в 70-ті роки 20-го сторіччя видала паспорти українцям, які проживали в сільській місцевості. Мабуть немає аналогів в історії людства, щоб фактично все населення країни складали раби. Знаючи про це, стає зрозуміло, чому цей режим був готовий захищати «здобутки» совєтської влади аж до атомної війни, бо таких надприбутків від нелюдської експлуатації в історії також не було.

      І ще декілька штрихів з історії нашої родини. Іноді до нас у Калинівку приїздив разом з родиною племінник мого дідуся Павла, дядько Льова з Норильська. Він перебував у радянських концтаборах і після звільнення залишився жити на Півночі. Але була в нього мрія купити житло в Україні і повернутися. Він розповідав такі жахливі речі про концтабори, що мені по молодості аж не вірилося. Як я жалкую, що не записував це під час його розповідей. Запам’яталась його розповідь про те, як він вижив у своєму бараку серед небагатьох, бо інші вимерли від нелюдської праці і голодування. Кожного вечора після відбою він повз у кінець бараку і лікар-українець давав йому миску каші. Це й зберегло йому життя.

      Також він розповідав як діяв закон про «саботаж» в сталінських концтаборах під час війни. «Саботажниками» в концтаборах звеліли вважати всіх тих, хто вже не міг працювати. Їх виводили під руки надвір і розстрілювали на очах у всіх в’язнів. Це робилися для залякування інших. Такими способами подавляли волю до спротиву. Через якийсь час ці каральні заходи відмінили, бо мало хто залишався в живих і нікому вже було працювати. Така була «гуманність» сталінської системи. А сьогодні нащадки комуністів розповідають нам про нацистські табори, чомусь забуваючи про сталінські, які були набагато страшнішими.

      Працюючи в архівах я дійшов висновку, що в науковий обіг введено дуже мало документів, котрі свідчать про небачені в історії злочини проти людства, вчинені кремлівськими катами. Безумовно, значна частина документів знищена тоталітарним режимом, а ті, що залишились, оберігаються рашистами як найбільший секрет. Але цивілізований світ повинен знати правду про злочини Кремля та його посіпак, вчинені проти українців, казахів, башкирів, інгушів, чеченців, калмиків, кримських татар та ін. поневолених народів. Також ми повинні поіменно назвати всіх тих, хто нині приховує злочини Кремля та працює на нього.

      На сьогодні тему депортацій в Україні практично ніхто не досліджує. А чому? Єдине пояснення цьому, що при владі за часи незалежности України були не українські сили, а нащадки комуністів, агенти Кремля, представники різних «міжнародних центрів». Їхня мета лише пограбувати Україну та зробити її колоніальною країною. Зовсім інше завдання для українців – перемога над Московією, її «п’ятою колоною» та побудова Української держави на українських цінностях.

      Слава Україні! Україна переможе!

      Павло Маковський, президент Асоціації вихідців з України в США, член Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих

Валерій Швець: Формула свободи та формула влади

     

Висновки:

      1.Для рівномірного розподілу свобода зростає лінійно із зростанням добробуту, тому більшість людей цілеспрямовано прагне до його збільшення;

      2.Для рівномірного розподілу влада зростає лінійно із зменшенням добробуту, тому більшість людей уникає кроків до його зменшення;

      3.Соціальні революції, як правило, не призводять до збільшення добробуту людей, але різке зменшення добробуту багатих людей, створюють психологічну ілюзію збільшення свободи дуже бідних людей;

      4. Матеріальне процвітання країни через появу великої кількості багатих людей створює у бідних людей ілюзію зменшення свободи, хоча кількість матеріальних благ у власності бідних людей як правило зростає.

      5.Матеріальне процвітання країни призводить не лише до збільшення статків пересічних людей, але і до зростання неоднаковості їх доходів (дисперсії). Вірно і навпаки.

      6.Капіталізм прагне перетворити все у товар, включно з людьми і їх спроможностями. Все у світі отримує свою ціну, за яку все можна купити і продати. Тому прагнення власної матеріальної свободи – це прагнення влади не лише над світом речей, але і над світом людей.

      7.Комунізм прагне нівелювати всі відмінності між людьми, знищити їх унікальність, перетворивши їх на малоцінну річ, якою можна маніпулювати довільним чином. Його метою є максимальне зменшення свободи пересічних людей. Суть комунізму легко зрозуміти з однієї фрази, що міститься у його програмному документі - «Маніфесті комуністичної партії» [5]. Суть цього гасла у повному знищенні приватної власності, що у висліді даної статті означає знищення всякої особистої свободи і не лише матеріальної.

      Наскільки привабливим було це гасло і інші подібні ідеї маніфесту, свідчить кількість його перевидань українською мовою. Без масової підтримки соціальних низів імперії, тобто десятків мільйонів людей, кривавий більшовицький режим, що знищив мільйони нормальних людей імперії, був би неможливим. Патологічна жорстокість властива саме соціальним низав і вона в повній мірі вихлюпнулась на рівень державної влади. Бажання максимального приниження тих, кому заздриш, навіть попри власне ще більше зубожіння, було спонукальним мотивом дій цих людей.

      Кривавий терор в Московській імперії проіснував рівно стільки, скільки тривало життя цього знедоленого покоління людей. Їх діти вже не мали кому заздрити через загальну бідність. Вони прагнули більшого добробуту, тобто більшої свободи і меншої влади над ними, і заздрили громадянам багатих капіталістичних Західних країн. І колесо історії для імперії зробило свій повний оберт.

      Там, де соціальні низи були не такі кількісно великі, як наприклад у Німеччині, вони могли лише бунтувати в тилу своєї воюючої і непереможної армії, призвівши до колапсу державної влади і її поразки у Першій світовій війні. Але як тільки героїчні німецькі солдати повернулись з фронту додому, то швидко знищили очільників заколоту і спрямували подальший розвиток Німеччини у відповідності до здорового глузду.

Формула свободи, формула влади

      Навколишній світ, так само як і внутрішній, людина пізнає через порівняння – порівняння того, що їй здається звичним, а отже зрозумілим, і того, що вона побачила вперше і лише намагається зрозуміти. При цьому вислід такого порівняння вона висловлює словами: більше, менше або дорівнює. Таке порівняння здебільше має якісний характер. Переважно такі висновки стосуються фізичних об`єктів, які можна побачити або уявити у просторі і часі.

      А як уявити і порівняти такі доволі абстрактні категорії як свобода або влада стосовно конкретних осіб? Інколи і тут вдається сказати у якої людини свободи або влади більше, чи менше, навіть не даючи собі звіту про те, що таке, власне, свобода або влада.

      Для кількісного розуміння взаємних співвідношень між об`єктами або категоріями без математики не обійтись в принципі. Саме математика є універсальною базою для пізнання світу. Чому математика? Тому що безпосередньо порівнювати можна лише дійсні числа, а вони якраз і є одним з основних об`єктів математики. Ця обставина є принциповою для використання математики в процесі пізнання. Якщо кожний з двох об`єктів нам вдається адекватно охарактеризувати дійсними числами, то ми отримуємо можливість сказати не лише про те, яка з числових характеристик більша або менша, але відповісти на запитання на скільки більша або менша, так само як і на запитання у скільки разів більша або менша і отримати багато іншої корисної інформації.

      А звідки можна взяти ці числові характеристики? Тут потрібні інші точні науки. Їх величезна кількість: фізика, астрономія, хімія, теорія інформації тощо.

      Нашою метою є перекинути місток від таких категорій як свобода і влада до математики з тим, щоб мати можливість кількісно порівнювати свободу конкретних людей або владу над ними, так само як і свободу людських спільнот і владу над ними.

     

Матеріальна свобода

      Свобода людини має багато різних вимірів. Можна говорити про свободу віросповідання, свободу обрання стратегії лікування, про свободу працевлаштування, свободу вибору школи для навчання дітей, свободу робити різноманітні покупки у крамницях тощо. Всі ці аспекти свободи доцільно аналізувати окремо. Почнемо з доволі простого прояву свободи людини – її здатності купувати товари і послуги, тобто з матеріальної свободи людини.

R.V.L. Hartley

      Здавалося б тут все просто. Ідеальною числовою характеристикою людини є її статки. Більші статки – більша свобода. Але не все так просто. Візьмемо дві особи з приблизно однаковими статками. Одна з них може бути надзвичайно ощадливою, заощаджуючи гроші для якоїсь віддаленої мети. Інша людина може витрачати всі наявні у неї гроші, живучі від платні до платні, нічого не заощаджуючи. Чи є вони однаково вільними у сенсі витрат? Безумовно ні. Одна особа дозволяє собі дорогі смаколики, без яких можна, у принципі, обійтись, інша стримує себе від таких спокус, вважаючи їх не конче необхідними. Ясно, що матеріальна свобода першої особи при однакових статках більша, ніж у другої.

      Отже ми можемо сформулювати першу вимогу для числової характеристики матеріальної свободи: свобода особи, яка дозволяє собі купівлю товарів, які більшість людей купує доволі рідко, є більшою від свободи цієї більшості. Але що означає, що більшість людей рідко купує даний товар? Мовою математики відповідь доволі проста. Ймовірність купівлі цього товару довільно взятою особою менша, ніж у разі купівлі товарів, які користуються великою популярністю у людей.

      Отже ймовірність купівлі довільного товару даною особою є кращою характеристикою її свободи, ніж її статки. Ясно, що ця характеристика для осіб з приблизно однаковими статками може бути зовсім різною. Також ясно, що вона залежить від статків, але як?

      Проте і така числова характеристика свободи не є зручною. Має виконуватись ще одна конче потрібна вимога. Якщо ви купуєте два різних товари у різних відділах крамниці, тобто купівля одного товару ніяк не пов`язана з купівлею іншого товару, то логічно, що свобода у висліді двох таких покупок є сумою свобод при здійсненні кожної окремої покупки. А ймовірність такої властивості не має. Якщо купівля товару А визначається ймовірність Р(А), а ймовірність купівлі товару В – ймовірністю Р(В), то одночасна їх купівля ніяк не пов`язаних між собою товарів визначатиметься добутком цих ймовірностей, тобто Р(А) Р(В), але ніяк не їх сумою Р(А) + Р(В).

      Те, що ймовірність має прямий стосунок до свободи вже цілком зрозуміло. Необхідно просто пошукати серед найпростіших функцій (елементарних) таку, яка б в якості аргументу мала ймовірність, але володіла властивістю адитивності. Єдиною такою функцією є логарифм. Отже свободу, яку виявляє особа, зробивши покупку А визначатиметься значенням log[P(A)]. Дійсно,

      log[P(A) P(B)] = log[P(A)] + log[P(B)].

      Логарифм зручно взяти за основою 2, оскільки тим самим ми отримуємо зручну одиницю вимірювання свободи. Вона описує найпростішу ситуацію, що виникає при купівлі. У разі якщо ми обираємо один з двох абсолютно рівноцінних товарів, ми виявляємо одиницю свободи в 1 фрід. Дійсно, якщо P(A) = 1/2, то

      - log[P(A)] = -log(1/2) = 1.

      Знак мінус перед логарифмом є зручним для того, щоб свобода визначалась додатними числами. Тут слід мати на увазі, що ймовірність набуває значень з інтервалу [0, 1]. Логарифм має ще одну цінну властивість. При купівлі товару, який не користується популярністю у більшістю людей, тобто ймовірність купівлі якого мала, ви реалізуєте велику власну свободу, оскільки логарифм із знаком мінус прямує до нескінченості у разі, якщо його аргумент, а у даному разі це ймовірність, прямує до нуля.

      В якості назви одиниці інформації ми пропонуємо слово «фрід», яке є частиною англійського слова freedom – свобода.

      Якщо ви здійснюєте N покупок: A1, A2, .. , AN, а ймовірності цих покупок для середньостатистичного покупця: Р(A1) = Р1, Р(A2) = Р2, .. , Р(AN) = РN, то середня свобода вашого шопінгу визначатиметься звичайною формулою для середнього значення відповідного логарифму

      S = - Σ Pi log(Pi).

Ludwig Boltzmann

      Саме так визначається середня кількість інформації, що припадає на одне повідомлення в теорії інформації. Вона ще називається інформаційною ентропією. Це знаменитий закон Гартлі-Шеннона [1, 2]. Так визначається і ентропія у статистичній фізиці - знаменитий закон Больцмана- Гіббса [3, 4].

      У статистичній фізиці також можна говорити про свободу руху мікрочастинок: атомів, молекул тощо. Якщо атоми або молекули розташовані у вузлах кристалічної гратки і є нерухомими, тобто їх температура дорівнює нулю, то ймовірності знаходження цих частинок у будь-яких точках простору дорівнюють нулю, а ймовірності їх знаходження у вузлах кристалічної гратки - одиниці. Ясно, що у цьому разі ентропія такої системи дорівнює нулю. Якщо ж ми маємо справу з газом атомів або молекул, то ймовірності їх знаходження в різних точках простору відмінні від нуля і відмінною від нуля буде і ентропія системи. Причому вона буде функцією температури. Правда тут ми вже матимемо справу, насправді, не з ймовірностями, а з густинами ймовірностей. Про них мова йтитиме нижче.

     

Влада

      При отриманні формули, що описує свободу, ми вважали, що всі товари, що продаються, доступні покупцеві, тобто останній має дуже великі статки. При таких статках матеріальна свобода людини максимальна. У неї немає жодних матеріальних обмежень. А обмеження – це завжди прояв влади над людиною. Отже відсутність матеріальних обмежень означає відсутність влади над людиною, як матеріального чинника V = 0.

      Нехай людина має обмежені статки. Це означає, що частину покупок вона просто не здатна здійснити. Нехай у продажу є N товарів, n з яких людина здатна купити, а решту N – n - ні. Тоді суму у виразі для свободи зручно представити сумою двох різних сум: перша – за тими покупками, які статки людини дозволяють зробити, друга – за тими покупками, які людині не доступні

      Σi Pi log(Pi) = Σi Pi log(Pi) + Σj Pj log(Pj).

С. Е. Shannon

      Перша сума відповідає матеріальній свободі людини, друга – владі над нею нестачі матеріальних ресурсів. Отже, для свободи ми маємо попередню формулу, але з підсумовуванням лише за покупками, доступними людині (таких покупок п)

      S = - Σ Pi log(Pi).

      Другу суму слід вважати виразом для визначення влади над людиною обмеженістю її матеріальних ресурсів

      V = - Σ Pj log(Pj).

      Тут ми маємо N – n доданків. Чим більшою є свобода людини і менша влада над нею, тим більшою є кількість доданків у першій сумі і менше у другій. І навпаки.

      Формально вирази для свободи і для влади збігаються, що є зайвим свідченням того, що матеріальна свобода людини є її владою над світом речей. Якщо ж мова йде про світ людей, то часто свобода однієї людини є її владою над іншими людьми. Вірно і навпаки.

      Отже перша властивість свободи і влади – це формальна симетрія виразів для їх числових значень. Другою їх властивістю є те, що їх сума зберігається. Тобто, на скільки збільшується свобода людини, – на стільки зменшується влада над нею і навпаки.

Josiah Willard Gibbs

      Як свобода, так і влада мають одну цікаву властивість. Ця властивість стосується їх максимального значення. Якщо ми маємо N товарів, то максимальне значення матеріальної свободи досягається тоді, коли ймовірності купівлі різних товарів рівні

      Р1 = Р2 = … = РN.

      Оскільки сума цих ймовірностей має дорівнювати одиниці – умова нормованості ймовірності, то кожна з них має дорівнювати 1/N. У цьому разі

      S = - Σ Pi log(Pi) = - Σ (1/N) log(1/N) = log(N).

      Оскільки в сучасному світі кількість різноманітних товарів, тобто N, прямує до нескінченості, то до нескінченості прямує і матеріальна свобода людини. Така можливість досяжна для обмеженої кількості людей, проте в принципі недосяжна для людства, тобто для всіх людей одночасно, оскільки означає однакову доступність і дешевих і максимально дороги речей для кожного члена суспільства.

      Одночасно це означає, що влада матеріальних чинників над людьми дорівнюватиме нулю, оскільки вираз для влади не містить жодного доданку,

      V = 0.

      Тобто у людей у цьому разі не виникає жодної матеріальної мотивації для продуктивної праці, часто пов`язаної з ризиком для здоров`я і життя або просто нецікавої. Але така химера є спокусливою мрією багатьох людей, які саме так і уявляють собі «світле» майбутнє всього людства під назвою комунізм.

      А чи можлива протилежна ситуація, коли матеріальна свобода дорівнює нулю, а влада прямує до нескінченості? У цьому разі вираз для свободи не містить жодного доданку

      S = 0.

      Зате матеріальна влада над людиною визначається формулою

      V = log(N).

      Чи можлива така ситуація у реальному житті? Так, можлива. Вона має місце для тієї частини суспільства, яка перебуває з гратами за скоєні на волі злочини. Вона мала місце для мільйонів людей, які потрапляли в концтабори у часи радянської влади. У перші роки радянської влади вона мала місце практично для всього населення Московської імперії, оскільки радянська влада спробувала відмовитись від грошей і розподіляти всі матеріальні ресурси безпосередньо за спеціальними талонами. Талони вводились навіть на сексуальні послуги для чоловіків. При цьому жінки не мали права відмовлятись від виконання відповідних сексуальних послуг. Словом, в більшій або меншій мірі зазначена ситуація мала і має місце у країнах реального соціалізму.

      Саме так нездійсненою мрією про земний рай – комунізм прикривалась реальна дійсність – соціалізм, який для значної частини суспільства був просто концтабором, а для решти не дуже від нього відрізнявся.

Рівномірний розподіл ймовірностей

      Дискретний розподіл ймовірностей має той простий недолік, що він не дозволяє явно побачити залежність матеріальної свободи і влади від матеріальних ресурсів людини. Цю залежність можна отримати явно, але лише для декількох конкретних законів розподілу ймовірностей. Найпростішим з них є рівномірний розподіл ймовірностей. Це неперервний закон розподілу випадкової величини, якою є свобода або влада. Якщо позначити густину цього розподілу через ρ(х), то ймовірність dp(x) приналежності випадкової величини х інтервалу [х, х + dх] визначатиметься так

      dp = ρ(х) dx,

де ρ(х) = 1/(b – a) для a <= x <= b і ρ(х) = 0 для x < a i x > b. Тут а – мінімальні статки людей даної країни, b – максимальні статки. В межах інтервалу [a, b] статки людей розподілені рівномірно. Наприклад, скільки є бідних людей на початку цього інтервалу в проміжку dx, стільки є і багатих людей на кінці інтервалу в такому ж проміжку dx. В якості випадкової величини х можна взяти матеріальний ресурс конкретної людини. Тоді її матеріальна свобода визначатиметься так

      S(x) = - ∫ ρ(y) log[ρ(y)] dy,

де інтеграл береться в межах [a, x]. Влада матеріального фактора над життям людини визначатиметься подібним чином

      V(x) = - ∫ ρ(y) log[ρ(y)] dy,

але при інтегруванні в межах [x, b].

      Матеріальна свобода людини і влада матеріального фактору над її життям для рівномірного розподілу визначатимуться так

      S(x) = [(x – a)/(b – a)] log(b – a),

      V(x) = [(b – x)/(b – a)] log(b – a).

      Величину α = [(x – a)/(b – a)] можна розглядати як долю людей із статками в інтервалі [a, x]. Величину β = [(b – x)/(b – a)] можна розглядати як долю людей із статками в інтервал [x, b]. Сума свободи і влади дорівнює

      S(x) + V(x) = log(b – a).

      Якщо свобода дорівнює нулю (х = a), то влада досягає максимального значення

      V(а) = log(b – a).

      Якщо влада дорівнює нулю (х = b), то свобода досягає такого ж максимального значення

      S(в) = log(b – a).

      Замість абсолютних свободи S(x) і абсолютної влади V(x) можна ввести нормовані абсолютні свободу s(x) і владу v(x). Для цього достатньо поділити їх на максимальне значення свободи або влади, тобто на ln2(b – a). Тепер

      s(x) = (x – a)/(b – a),

      v(x) = (b – x)/(b – a).

      Очевидно для нормованих абсолютних свободи і влади їх сума дорівнює одиниці

      s(x) + v(x) = 1.

      На якісну поведінку свободи і влади процедура нормування не впливає, але аналізувати відповідні формули простіше.

      Математичне очікування випадкової величини – середнє значення добробуту особи, що належить даній спільноті, визначається так

      μ = V(x) = ∫ у ρ(y) dy = (а + b)/2.

      Дисперсія випадкової величини х, що характеризує відхилення значень статків людей від їх середнього значення для даної спільноти, буде такою

      d = V(x) = ∫ (у – μ)^2 ρ(y) dy = (b - a)^2/12.

      Розглянемо, як впливає зменшення дисперсії на свободи і владу різних категорій людей. Для простоти зафіксуємо величину a – прожитковий мінімум для населення даної країни. Дисперсію змінюватимемо, змінюючи лише b. Для початку розглянемо бідних людей, тобто тих, чиї статки відрізняються від прожиткового мінімуму на малу величину dx, тобто для них x = a + dx. І нехай дисперсія статків зменшується, наприклад, внаслідок соціальної революції. Тоді для свободи і влади для бідних людей отримаємо наступні вирази

      s(x) = dx/(b – a),

      v(x) = 1 - dx/(b – a).

      При зменшенні дисперсіє, тобто при зменшенні знаменника у кожному з виразів, свобода бідних людей зростатиме, а влада над ними зменшуватиметься. При цьому фізична кількість матеріальних благ, якими вони володіють не змінюватиметься, оскільки a залишається незмінною.

      Розглянемо тепер багатих людей, тобто людей, статки яких знаходяться поблизу можливого максимуму. У цьому разі x = b – dx. При зменшенні дисперсіє, тобто при зменшенні знаменника у кожному з виразів, свобода багатих людей зменшуватиметься, а влада над ними зростатиме. При цьому фізична кількість матеріальних благ, якими вони володіють також зменшуватиметься, оскільки зменшуватиметься b. Тоді для свободи і влади для багатих людей отримаємо наступні вирази

      s(x) = 1 - dx/(b – a),

      v(x) = dx/(b – a).

      Для більшості людей, які є і не надто бідними, і не надто багатими, свобода також зменшуватиметься, оскільки зменшуватимуться їх статки, оскільки зменшення дисперсії також призводить до зменшення математичного очікування. Тобто середнього рівня добробуту всіх людей.

      Здавалося б для бідних людей є прямий сенс ставити на соціальну революцію. Але такий сенс існує лише тоді, коли прожитковий мінімум, тобто a, залишається незмінним. Інколи так і буває, але якщо взяти соціальну революцію 1917 року в Московії, то різко зменшились не лише статки багатих, тобто b, але і прожитковий мінімум, тобто a. Останній впав настільки, що не забезпечував навіть фізичного виживання людей. Почався голод і масова смерть людей на його тлі.

      Тепер розглянемо вплив збільшення дисперсії на свободу і владу. Формули для свободи і влади бідних людей залишаться незмінними. Проте тепер за рахунок збільшення b знаменники у відповідних виразах зростатимуть. Свобода бідних людей при цьому падатиме, а матеріальна влада над ними зростатиме. При цьому фізична кількість матеріальних благ, якими вони володіють не змінюватиметься, оскільки a залишається незмінною.

      Щодо багатих людей, то ситуація буде з точністю до навпаки. Для решти населення свобода також зростатиме, а влада падатиме, оскільки із зростанням дисперсії зростає і матетичне очікування, тобто середній рівень добробуту всього населення.

      Здавалося б у бідних людей немає жодного стимулу радіти збагаченню власної країни. Але так буде лише при незмінності прожиткового мінімуму. У багатих країнах прожитковий мінімум також зростає із зростанням багатства всієї країни. В багатих країнах його і близько не можна порівняти з прожитковим мінімумом бідних країн.

      А як пояснити існування бідних країн, де існує невелика купка олігархів, статки яких фантастично відрізняють від статків більшості людей? Цей випадок відповідає ситуації країни з малою дисперсією і математичним очікуванням, оскільки кількість олігархів не є статистично значущою, тобто їх внесок у різноманітні середні величини для всьому населення є мізерним.

     

Висновки:

      1.Для рівномірного розподілу свобода зростає лінійно із зростанням добробуту, тому більшість людей цілеспрямовано прагне до його збільшення;

      2.Для рівномірного розподілу влада зростає лінійно із зменшенням добробуту, тому більшість людей уникає кроків до його зменшення;

      3.Соціальні революції, як правило, не призводять до збільшення добробуту людей, але різке зменшення добробуту багатих людей, створюють психологічну ілюзію збільшення свободи дуже бідних людей;

      4. Матеріальне процвітання країни через появу великої кількості багатих людей створює у бідних людей ілюзію зменшення свободи, хоча кількість матеріальних благ у власності бідних людей як правило зростає.

      5.Матеріальне процвітання країни призводить не лише до збільшення статків пересічних людей, але і до зростання неоднаковості їх доходів (дисперсії). Вірно і навпаки.

      6.Капіталізм прагне перетворити все у товар, включно з людьми і їх спроможностями. Все у світі отримує свою ціну, за яку все можна купити і продати. Тому прагнення власної матеріальної свободи – це прагнення влади не лише над світом речей, але і над світом людей.

      7.Комунізм прагне нівелювати всі відмінності між людьми, знищити їх унікальність, перетворивши їх на малоцінну річ, якою можна маніпулювати довільним чином. Його метою є максимальне зменшення свободи пересічних людей. Суть комунізму легко зрозуміти з однієї фрази, що міститься у його програмному документі - «Маніфесті комуністичної партії» [5]. Суть цього гасла у повному знищенні приватної власності, що у висліді даної статті означає знищення всякої особистої свободи і не лише матеріальної.

      Наскільки привабливим було це гасло і інші подібні ідеї маніфесту, свідчить кількість його перевидань українською мовою. Без масової підтримки соціальних низів імперії, тобто десятків мільйонів людей, кривавий більшовицький режим, що знищив мільйони нормальних людей імперії, був би неможливим. Патологічна жорстокість властива саме соціальним низав і вона в повній мірі вихлюпнулась на рівень державної влади. Бажання максимального приниження тих, кому заздриш, навіть попри власне ще більше зубожіння, було спонукальним мотивом дій цих людей.

      Кривавий терор в Московській імперії проіснував рівно стільки, скільки тривало життя цього знедоленого покоління людей. Їх діти вже не мали кому заздрити через загальну бідність. Вони прагнули більшого добробуту, тобто більшої свободи і меншої влади над ними, і заздрили громадянам багатих капіталістичних Західних країн. І колесо історії для імперії зробило свій повний оберт.

      Там, де соціальні низи були не такі кількісно великі, як наприклад у Німеччині, вони могли лише бунтувати в тилу своєї воюючої і непереможної армії, призвівши до колапсу державної влади і її поразки у Першій світовій війні. Але як тільки героїчні німецькі солдати повернулись з фронту додому, то швидко знищили очільників заколоту і спрямували подальший розвиток Німеччини у відповідності до здорового глузду.

     

Література:и

      1. R.V.L. Hartley, "Transmission of Information", Bell System Technical Journal, July 1928

      2. Shannon, C.E. (1948), "A Mathematical Theory of Communication", Bell System Technical Journal, 27, pp. 379–423 & 623–656, July & October, 1948.

      3. Josiah Willard Gibbs. Elementary Principles in Statistical Mechanics, Developed with Especial Reference to the Rational Foundation of Thermodynamics. - New York: Charles Scribner’s Sons; London: Edward Arnold. – 1902. – 207 р.

      4. Ludwig Boltzmann. Über die Beziehung zwischen dem zweiten Hauptsatze der mechanischen Wärmetheorie und der Wahrscheinlichkeitsrechnung betreffend die Bedingungen des thermischen Gleichgewichtes. - Sitzungsberichte der Kaiserlichen Akademie der Wissenschaften, Mathematisch-Naturwissenschaftliche Classe, Abt. II. - LXXVI (76). – 1877. – 373 – 475 р. 5.Карл Маркс, Фрідріх Енґельс. Комуністичний маніфест. marx_engels_1917_manifest.pdf

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Комуністичної партії.—Львів: Вид-во Укр. соц. партії, друк. Уділова, 1902. — VI, 50 с. Містить вступ за підписом «Від видавців укр. перекладу»

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Комуністичної партії. — Львів: Вид-во Укр. соц. партії, друк. Уділова, 1902.— 50 с. Без вступу «Від видавців укр. перекладу», як перший номер в серії «Бібліотеки українського робітника».

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. З нім. пер. В. Коваль.— Львів, «Боротьба», друк. Уділова, 1905.— 39 с.

      К. Маркс і Ф. Енґельс. Комуністичний маніфест / Пер. з нім. В. Левинського.— Клівленд: Виданє Української федерації Американської соціялїстичної партії, 1917.— 60 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. [З передмовою авт. до вид. 1872 р., Енгельса до вид. 1883, 1890 рр. і вступ. словом К. Кауцького (с. 3-18)] / Пер. П. Петрика. Під ред. М. Порша.—Київ:, «Знання, то — сила», 1918.— 80 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. Вступне слово К. Каутського. Пер. П. Петренка. — Київ: Державне видавництво України, 1920. — 74 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. [З передмовами К. Маркса та Ф. Енгельса і вступним словом К. Каутського. Пер. з 8 нім. вид. П. Петрика]. Вид. 2-е.— Полтава: Полт. філіал ВДВ, друга рад. друк., 1920.— 82 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. Вступ слово К. Каутського. Пер. П. Петрика.— Київ: Державне видавництво України, 1921.— 76 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. За ред. і з передмовою І. Квасниці. [Передмова К. Маркса і Ф. Енгельса 1872 р., передмова Ф. Енгельса 1883, 1890 рр.]. Справлений пер. В. Коваля 1905. — Львів: Видавництво Культурно-освітньої комісії УСДП; друк. «Діла», 1922.— 36 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест (1848-1923). Пер. з рос. вид. за ред. Я. Білика.— Харків: «Шлях освіти», 1923.— 137 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. Пер. з 2-го доп. рос. вид. звірений з нім. текстом «Комуністичного маніфесту». За ред П. Довгопола.— Харків: Державне видавництво України, 1927.— 293 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. Вступ і пояснення Д. Рязанова. — Харків: Державне видавництво України, 1930.— 188 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. З передмовою і приміт. Д. Рязанова. Пер. з 5-го доп. рос. вид. звірений з нім. текстом «Комуністичного маніфесту». Вид. 2-е.— Х., ДВУ, 1930.— 488 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Комуністичної партії. Пер. з нім. за ред. С. Вікула. — Харків: «Пролетар», 1932.— 112 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Комуністичної партії. — Київ: Партвидав ЦК КП(б)У, 1935.— 58 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Комуністичної партії. [З передмовою авторів 1872 і 1882 рр., з передмовою Енгельса 1883 і 1890 рр.]— Київ: Партвидав ЦК КП(б)У, 1937.— 59 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Маркса-Енгельса. Вид 2-е.— Львів, 1937.— 63 с.Точний передрук твору Маркса і Енгельса «Комуністичний маніфест», вид. Культ.-освіт. комісією УСДП у Львові в 1922 р.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Комуністичної партії. 1848-1938.— [Київ-Одеса], «Молодий більшовик», 1938.— 104 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Комуністичної партії. 1848-1938.— Київ: Держполітвидав при РНК УРСР, 1938.— 176 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Комуністичної партії. [Пер. Укр філіалу Ін-ту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б)]. — Київ: Політвидав ЦК КП(б)У, 1941. — 85 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест комуністичної партії.— Київ, 1968.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест комуністичної партії. | К. Політвидав України, 1970 — 100 арк; 8 іл.; суперобкл.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест комуністичної партії. — Київ, 1975. — 61 с. Мініатюрний формат.

      Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Маніфест комуністичної партії / Пер. з нім.— Київ: Вперед, 2010.— 55 с. Перше післярадянське видання. За основу взято пер. за ред. Д. Рабиновича: Інституту Маркса-Енгельса-Леніна.

      6.Швець В. Т. Теорія ймовірностей і математична статистика. — Одеса: ВМВ. — 2014, 200 с. https://card-file.onaft.edu.ua/bitstream/123456789/17874/3/000804A.pdf [Архівовано 14 вересня 2021 у Wayback Machine.