Іван Ільїн

Павло Маковський. Депортації 1929-1931 років – частина геноциду українців

      Чим далі віддаляються злочини, вчинені Кремлем у першій половині ХХ століття, тим більше стають зрозумілими їх руйнівні наслідки для української нації. Саме нації, бо особливо тяжкий злочин Московії був спрямований передовсім на знищення Української держави та української нації. Понад 90 років минуло з тих пір, коли Голодоморами-геноцидами було знищено мільйони українців, але політика московських людожерів щодо України зовсім не змінилася. Хіба що раніше Москва ще так-сяк маскувала свої злочини, вчинені проти українства, а тепер не тільки не маскує, а й відкрито заявляє, що це головна мета кремлівських демонів.

      Коли Україну та українців виморювали голодом у 1932-1933 рр., моя родина вже зазнавала величезних страждань на засланні в архангельських лісах, на крайній півночі Московії. В 1929-1931 рр. була одна з найбільших хвиль депортацій українських хліборобів і мої родичі серед багатьох інших потрапили до цієї жахливої сталінської м’ясорубки. Диктатор Сталін та його поплічники вже тоді ламали хребет українській нації. Ці нелюди відбирали в українців землю, худобу, реманент, помешкання, тобто все, що можна відібрати. Мета кремлівських окупантів – насильно загнати людей до колгоспів, тобто в рабство. Колгоспи – це були фактично тюрми для більшої частини українських селян.

      Досліджуючи ті складні часи, я знаходив архівні документи про примусові депортації українців у 1929 – 1930 рр., а от про депортації українських хліборобів у 1931 році інформації дуже мало, все було зачищене в архівах комуністами. Деяку дані я отримав з Інституту історії України НАНУ. Крім того, мені повідомили, що практично ніяких наукових досліджень на цю тематику зараз немає і не заплановано їх проводити в найближчий час. Життя українських хліборобів під час окупації України так званими більшовиками (групою мафіозних осіб) – це суцільна трагедія з колосальною чисельністю людських жертв. Та, мабуть, у сучасних українських істориків поки що руки не дійшли до теми депортацій. Дуже хотілося б так думати, але сувора дійсність не дає на це підстави.

      Цифри масових депортацій просто жахливі. За дуже приблизними даними Вікіпедії, це до 170 тисяч українських сімей. В округи далекої півночі, куди потрапила і моя родина, було вивезено 70 тисяч сімей, Сибіру – 50 тисяч сімей, Уралу – 20-25 тисяч сімей, Казахстану – 20-25 тисяч сімей. Виходячи з того, що більшість тогочасних українських сімей були багатодітними, мова йде про майже 1 млн репресованих і депортованих українців. А також про багато сотень тисяч жертв загиблих від голоду, холоду, тяжкої праці та хворіб. Дивно, але чомусь ці жертви депортацій не значяться в підрахунку жертв голодоморів різних часів. Хоч і без них встановлена на сьогодні кількість жертв Українського Голодомору просто жахливо вражаюча. За даними патріотичних дослідників Голодомору В. Сергійчука, В. Василенка, В. Марочка, О. Стасюк та ін., котрі присвятили своє життя створенню правдивої української історичної школи й довели за допомогою архівних першоджерел, що число загиблих у 1932-1933 рр., як мінімум, становить 10,5 млн українців. Ці дослідження підтвердженні низкою комплексних судових експертиз, які провела Служба безпеки України. В архівах США, а також у приватних архівах діаспори зберігаються документи, що свідчать про знищення Сталіним у 1932-1933 рр. від 10 до15 млн українців.

      Справжній науковий подвиг звершив доктор історичних наук, завідувач кафедрою Київського національного університету ім. Т. Шевченка, голова Міжнародної асоціації дослідників Голодомору-геноциду Володимир Сергійчук. Він один зробив те, що було б під силу лише багаточисельному колективу науковців. Роками працюючи в історичних архівах різних регіонів України, які найбільше постраждали від Голодомору-геноциду, опрацьовуючи документи Міністерства освіти, він виявив, що тільки дітей шкільного віку в Україні від голоду загинуло понад 4 млн. Тим самим Сергійчук зробив неможливим заперечення ворогами України, а також «п’ятою колоною» цифри у 10,5 млн знищених українців. А от кількість загиблих українців внаслідок депортацій з рідних місць й досі залишається не встановленою.

      Сьогодні великою бідою української науки є відсутність української історичної школи. І цим у повній мірі користуються наші вороги. Українські історики т. зв. «радянської школи», дотепер вживають принизливі терміни окупаційного режиму: «куркуль» – замість український фермер; «селянин» – замість український хлібороб чи землероб; «загальносоюзний голод» – замість «штучний голод чи злочин геноцид»; «антисовєтські елементи» – замість борці за незалежність України і тому подібне. Оця на перший погляд нібито безневинна підміна понять практично фальсифікує сучасну українську науку. А з точки зору української діаспори це є зрада Української держави. Депортації і так звана колективізація є одними із найстрашніших злочинів комуністичного режиму. Вони були передумовою Голодомору-геноциду, коли відбирали землю, худобу, реманент, житло, продукти харчування і перед нами ставав не власник-господар, а повністю залежний від тоталітарного режиму безземельник, пограбований до нитки і абсолютно беззахисний. Українського хлібороба перетворювали з господаря власної долі на безликого раба. Бо «селянин» це вже була істота, в котрої нічого не було, навіть паспорту. Це був раб з котрим тоталітарний режим міг зробити що завгодно.

      Отаке й трапилося з нашою родиною, коли страшного 1930 року, в розпал конфіскації-колективізації, розпочалася депортація українських землевласників у віддалені райони московської Півночі. Мої родичі з села Лехнівка, нині Баришівського р-ну Київської обл. Мого дідуся звали Павло Олександрович Петренко, бабусю – Оксана Кузьмівна (в дівоцтві – Діденко). Їхали довго, в товарних вагонах, повільно, залишаючи на небагатьох зупинках тіла померлих від голоду, холоду та хворіб. З ними були їхні доньки: Галя (3 роки), Оля (11 років), Лариса ( 9 років – моя мама). Приїхали посеред зими на Північ в район селища Плесецьк, де зараз знаходиться найбільший російський космодром. Люті морози, снігу по пояс, серед дикої тайги викинули українські родини. Тепер ми знаємо що космодром постав на кістках висланих українців. Як і всі великі будови російської та совєтської імперій. Українців тієї зими загинуло багато. В наднелюдських умовах потрібно було якось вижити, та ще й з малими дітьми. Спочатку будували собі халабуди з соснових гіляк і грілися біля багаття. Треба було працювати на лісоповалі аби спокутувати свою «провину» перед пролетарською державою. А «провинилися» вони тільки тим, що були українськими хліборобами, хотіли працювати на своїй землі, а не в колгоспі, та мріяли про свою незалежну державу.

      На роботу щоранку виганяли всіх. На нарах залишалися маленькі діти. Якщо вони падали з нар їх поїдали лиси та інші звірі, які вільно заходили до хиж. Повернувшись з роботи нещасні батьки замість дітей знаходили невелику купку кісточок. Та й на дорослих чекала лиха доля. До весни дожили далеко не всі. Гинули від важкої роботи, хворіб, холоду й голоду. З нашої родини загинула наймолодша Галя – моя тьотя, їй вже було 4 роки. Тьотя Оля (померла в 2008 р.) розповідала, що кожної весни починався голод. Від нестерпного голоду вона їла кору з дерев, а моя мати Лариса – траву і мох. Їм було 12 і 10 років. Люди помирали цілими родинами від голоду й цинги.

      Українців на місцях заслання була абсолютна більшість. Деякі українські прізвища наших сусідів пам’ятаю дотепер. Офіційно нас називали «кулаки-переселенці». Саме такий напис був на картонній обкладинці особової справи мого дідуся, яку в 1994 році я витребував з Архангельського Управління внутрішніх справ у Київ та ознайомився з нею. Ця справа мала назву «Личное дело кулака-переселенца Петренко П.А.».

      Ще раз хочу звернути увагу на лукаву термінологію комуністичного режиму. Наприклад, знищити куркулів як клас, насправді означало фізичне винищення українських хліборобів. Тому «совєцький» режим ніколи не вживав цього визначення. Спецпереселенець – особа, яка насильно виселена з місця постійного проживання без судової процедури, тобто, насправді це означало жорстоку депортацію (геноцид). Доля «спецпереселенців» є одна з найтрагічніших сторінок в історії людства. Мільйони відірваних від своєї батьківщини українців були без суду й слідства депортовані в найбільш віддалені та необжиті райони Московії. Вони були залишені без будь-яких засобів до існування та приречені на загибель. Їхня доля була навіть страшніша за долю в’язнів «ГУЛАГУ», що навіть важко собі уявити. У концтаборах давали хоча б якийсь мізерний пайок та тримали ув’язнених в бараках.

      Депортованих українських «переселенців» викидали серед тайги, боліт, дикої місцевости. І там вони повинні були якось облаштуватися. При цьому виконувати найважчу роботу на лісоповалах, шахтах та будівництві. Будь-яку допомогу депортованим з боку місцевих жителів вважали злочином і жорстоко за неї карали. Смертність серед переселенців була значно вищою, ніж у таборах, хоча б тому, що серед них було багато дітей та людей похилого віку, які помирали першими. Отака доля спіткала й мою родину.

      Пригадую і деякі деталі нашого життя після повернення із заслання в Україну. Дідусеві не дозволили повернутися в рідне село Лехнівку і тому родина опинилися в селищі Калинівці Васильківського району на Київщині. Поверталися додому ми в товарному вагоні та везли з собою з Півночі корову молочної холмогорської породи. Таких в Україні не було, а дідусеві хліборобські гени не могли дозволити покинути годувальницю. Вже дома мали великі проблеми з випасанням корови, бо це були часи хрущовських реформ, коли в землеробів відбирали домашніх тварин, присадибні ділянки й сади. Це нагадувало часи колективізації, але того разу це було в м’якшій формі. Нікого не висилали, але створювали такі умови, що людина не могла тримати домашній скот, бо не було де її пасти та чим годувати. Жителі сільської місцевості повинні були після «добровільної» реквізиції присадибних ділянок та тварин харчуватися на фабриках-кухнях. Зараз у це важко навіть повірити. От такі були «реформи».

      Пригадую 1958 рік, мені було 9 років. Ми пасли нашу корову разом з бабусею Оксаною на налигачі (короткий повадок), щоб вона, не дай боже, не зайшла на радгоспну власність. Але на думку наглядача, що трапився нам при дорозі, це все рівно був «злочин». Він повалив бабусю на землю і почав нещадно жорстоко бити. Бабуся жахливо кричала, а я з невимовним жахом спостерігав цю картину, бігаючи навкруги та кидаючи в цього виродка грудками землі. Ближче підійти я боявся, бо він був з рушницею. Втомившись від своїх дій, цей п’яний покидьок забрав нашу корову й повів у радгоспну контору. Це був мій перший дитячий досвід спілкування з представниками «совєтської влади». А влада в нього була така, що він міг застосувати рушницю проти дитини чи старої жінки просто так. Були ми беззахисні і безправні на засланні – такими залишилися й на рідній українській землі, бо була вона не наша. Цей випадок глибоко травмував мене і відчуття беззахисності та приниження залишилось у мене на все життя. Про що вже говорити, якщо ця рабовласницька держава під назвою СРСР тільки в 70-ті роки 20-го сторіччя видала паспорти українцям, які проживали в сільській місцевості. Мабуть немає аналогів в історії людства, щоб фактично все населення країни складали раби. Знаючи про це, стає зрозуміло, чому цей режим був готовий захищати «здобутки» совєтської влади аж до атомної війни, бо таких надприбутків від нелюдської експлуатації в історії також не було.

      І ще декілька штрихів з історії нашої родини. Іноді до нас у Калинівку приїздив разом з родиною племінник мого дідуся Павла, дядько Льова з Норильська. Він перебував у радянських концтаборах і після звільнення залишився жити на Півночі. Але була в нього мрія купити житло в Україні і повернутися. Він розповідав такі жахливі речі про концтабори, що мені по молодості аж не вірилося. Як я жалкую, що не записував це під час його розповідей. Запам’яталась його розповідь про те, як він вижив у своєму бараку серед небагатьох, бо інші вимерли від нелюдської праці і голодування. Кожного вечора після відбою він повз у кінець бараку і лікар-українець давав йому миску каші. Це й зберегло йому життя.

      Також він розповідав як діяв закон про «саботаж» в сталінських концтаборах під час війни. «Саботажниками» в концтаборах звеліли вважати всіх тих, хто вже не міг працювати. Їх виводили під руки надвір і розстрілювали на очах у всіх в’язнів. Це робилися для залякування інших. Такими способами подавляли волю до спротиву. Через якийсь час ці каральні заходи відмінили, бо мало хто залишався в живих і нікому вже було працювати. Така була «гуманність» сталінської системи. А сьогодні нащадки комуністів розповідають нам про нацистські табори, чомусь забуваючи про сталінські, які були набагато страшнішими.

      Працюючи в архівах я дійшов висновку, що в науковий обіг введено дуже мало документів, котрі свідчать про небачені в історії злочини проти людства, вчинені кремлівськими катами. Безумовно, значна частина документів знищена тоталітарним режимом, а ті, що залишились, оберігаються рашистами як найбільший секрет. Але цивілізований світ повинен знати правду про злочини Кремля та його посіпак, вчинені проти українців, казахів, башкирів, інгушів, чеченців, калмиків, кримських татар та ін. поневолених народів. Також ми повинні поіменно назвати всіх тих, хто нині приховує злочини Кремля та працює на нього.

      На сьогодні тему депортацій в Україні практично ніхто не досліджує. А чому? Єдине пояснення цьому, що при владі за часи незалежности України були не українські сили, а нащадки комуністів, агенти Кремля, представники різних «міжнародних центрів». Їхня мета лише пограбувати Україну та зробити її колоніальною країною. Зовсім інше завдання для українців – перемога над Московією, її «п’ятою колоною» та побудова Української держави на українських цінностях.

      Слава Україні! Україна переможе!

      Павло Маковський, президент Асоціації вихідців з України в США, член Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих

Валерій Швець: Формула свободи та формула влади

     

Висновки:

      1.Для рівномірного розподілу свобода зростає лінійно із зростанням добробуту, тому більшість людей цілеспрямовано прагне до його збільшення;

      2.Для рівномірного розподілу влада зростає лінійно із зменшенням добробуту, тому більшість людей уникає кроків до його зменшення;

      3.Соціальні революції, як правило, не призводять до збільшення добробуту людей, але різке зменшення добробуту багатих людей, створюють психологічну ілюзію збільшення свободи дуже бідних людей;

      4. Матеріальне процвітання країни через появу великої кількості багатих людей створює у бідних людей ілюзію зменшення свободи, хоча кількість матеріальних благ у власності бідних людей як правило зростає.

      5.Матеріальне процвітання країни призводить не лише до збільшення статків пересічних людей, але і до зростання неоднаковості їх доходів (дисперсії). Вірно і навпаки.

      6.Капіталізм прагне перетворити все у товар, включно з людьми і їх спроможностями. Все у світі отримує свою ціну, за яку все можна купити і продати. Тому прагнення власної матеріальної свободи – це прагнення влади не лише над світом речей, але і над світом людей.

      7.Комунізм прагне нівелювати всі відмінності між людьми, знищити їх унікальність, перетворивши їх на малоцінну річ, якою можна маніпулювати довільним чином. Його метою є максимальне зменшення свободи пересічних людей. Суть комунізму легко зрозуміти з однієї фрази, що міститься у його програмному документі - «Маніфесті комуністичної партії» [5]. Суть цього гасла у повному знищенні приватної власності, що у висліді даної статті означає знищення всякої особистої свободи і не лише матеріальної.

      Наскільки привабливим було це гасло і інші подібні ідеї маніфесту, свідчить кількість його перевидань українською мовою. Без масової підтримки соціальних низів імперії, тобто десятків мільйонів людей, кривавий більшовицький режим, що знищив мільйони нормальних людей імперії, був би неможливим. Патологічна жорстокість властива саме соціальним низав і вона в повній мірі вихлюпнулась на рівень державної влади. Бажання максимального приниження тих, кому заздриш, навіть попри власне ще більше зубожіння, було спонукальним мотивом дій цих людей.

      Кривавий терор в Московській імперії проіснував рівно стільки, скільки тривало життя цього знедоленого покоління людей. Їх діти вже не мали кому заздрити через загальну бідність. Вони прагнули більшого добробуту, тобто більшої свободи і меншої влади над ними, і заздрили громадянам багатих капіталістичних Західних країн. І колесо історії для імперії зробило свій повний оберт.

      Там, де соціальні низи були не такі кількісно великі, як наприклад у Німеччині, вони могли лише бунтувати в тилу своєї воюючої і непереможної армії, призвівши до колапсу державної влади і її поразки у Першій світовій війні. Але як тільки героїчні німецькі солдати повернулись з фронту додому, то швидко знищили очільників заколоту і спрямували подальший розвиток Німеччини у відповідності до здорового глузду.

Формула свободи, формула влади

      Навколишній світ, так само як і внутрішній, людина пізнає через порівняння – порівняння того, що їй здається звичним, а отже зрозумілим, і того, що вона побачила вперше і лише намагається зрозуміти. При цьому вислід такого порівняння вона висловлює словами: більше, менше або дорівнює. Таке порівняння здебільше має якісний характер. Переважно такі висновки стосуються фізичних об`єктів, які можна побачити або уявити у просторі і часі.

      А як уявити і порівняти такі доволі абстрактні категорії як свобода або влада стосовно конкретних осіб? Інколи і тут вдається сказати у якої людини свободи або влади більше, чи менше, навіть не даючи собі звіту про те, що таке, власне, свобода або влада.

      Для кількісного розуміння взаємних співвідношень між об`єктами або категоріями без математики не обійтись в принципі. Саме математика є універсальною базою для пізнання світу. Чому математика? Тому що безпосередньо порівнювати можна лише дійсні числа, а вони якраз і є одним з основних об`єктів математики. Ця обставина є принциповою для використання математики в процесі пізнання. Якщо кожний з двох об`єктів нам вдається адекватно охарактеризувати дійсними числами, то ми отримуємо можливість сказати не лише про те, яка з числових характеристик більша або менша, але відповісти на запитання на скільки більша або менша, так само як і на запитання у скільки разів більша або менша і отримати багато іншої корисної інформації.

      А звідки можна взяти ці числові характеристики? Тут потрібні інші точні науки. Їх величезна кількість: фізика, астрономія, хімія, теорія інформації тощо.

      Нашою метою є перекинути місток від таких категорій як свобода і влада до математики з тим, щоб мати можливість кількісно порівнювати свободу конкретних людей або владу над ними, так само як і свободу людських спільнот і владу над ними.

     

Матеріальна свобода

      Свобода людини має багато різних вимірів. Можна говорити про свободу віросповідання, свободу обрання стратегії лікування, про свободу працевлаштування, свободу вибору школи для навчання дітей, свободу робити різноманітні покупки у крамницях тощо. Всі ці аспекти свободи доцільно аналізувати окремо. Почнемо з доволі простого прояву свободи людини – її здатності купувати товари і послуги, тобто з матеріальної свободи людини.

R.V.L. Hartley

      Здавалося б тут все просто. Ідеальною числовою характеристикою людини є її статки. Більші статки – більша свобода. Але не все так просто. Візьмемо дві особи з приблизно однаковими статками. Одна з них може бути надзвичайно ощадливою, заощаджуючи гроші для якоїсь віддаленої мети. Інша людина може витрачати всі наявні у неї гроші, живучі від платні до платні, нічого не заощаджуючи. Чи є вони однаково вільними у сенсі витрат? Безумовно ні. Одна особа дозволяє собі дорогі смаколики, без яких можна, у принципі, обійтись, інша стримує себе від таких спокус, вважаючи їх не конче необхідними. Ясно, що матеріальна свобода першої особи при однакових статках більша, ніж у другої.

      Отже ми можемо сформулювати першу вимогу для числової характеристики матеріальної свободи: свобода особи, яка дозволяє собі купівлю товарів, які більшість людей купує доволі рідко, є більшою від свободи цієї більшості. Але що означає, що більшість людей рідко купує даний товар? Мовою математики відповідь доволі проста. Ймовірність купівлі цього товару довільно взятою особою менша, ніж у разі купівлі товарів, які користуються великою популярністю у людей.

      Отже ймовірність купівлі довільного товару даною особою є кращою характеристикою її свободи, ніж її статки. Ясно, що ця характеристика для осіб з приблизно однаковими статками може бути зовсім різною. Також ясно, що вона залежить від статків, але як?

      Проте і така числова характеристика свободи не є зручною. Має виконуватись ще одна конче потрібна вимога. Якщо ви купуєте два різних товари у різних відділах крамниці, тобто купівля одного товару ніяк не пов`язана з купівлею іншого товару, то логічно, що свобода у висліді двох таких покупок є сумою свобод при здійсненні кожної окремої покупки. А ймовірність такої властивості не має. Якщо купівля товару А визначається ймовірність Р(А), а ймовірність купівлі товару В – ймовірністю Р(В), то одночасна їх купівля ніяк не пов`язаних між собою товарів визначатиметься добутком цих ймовірностей, тобто Р(А) Р(В), але ніяк не їх сумою Р(А) + Р(В).

      Те, що ймовірність має прямий стосунок до свободи вже цілком зрозуміло. Необхідно просто пошукати серед найпростіших функцій (елементарних) таку, яка б в якості аргументу мала ймовірність, але володіла властивістю адитивності. Єдиною такою функцією є логарифм. Отже свободу, яку виявляє особа, зробивши покупку А визначатиметься значенням log[P(A)]. Дійсно,

      log[P(A) P(B)] = log[P(A)] + log[P(B)].

      Логарифм зручно взяти за основою 2, оскільки тим самим ми отримуємо зручну одиницю вимірювання свободи. Вона описує найпростішу ситуацію, що виникає при купівлі. У разі якщо ми обираємо один з двох абсолютно рівноцінних товарів, ми виявляємо одиницю свободи в 1 фрід. Дійсно, якщо P(A) = 1/2, то

      - log[P(A)] = -log(1/2) = 1.

      Знак мінус перед логарифмом є зручним для того, щоб свобода визначалась додатними числами. Тут слід мати на увазі, що ймовірність набуває значень з інтервалу [0, 1]. Логарифм має ще одну цінну властивість. При купівлі товару, який не користується популярністю у більшістю людей, тобто ймовірність купівлі якого мала, ви реалізуєте велику власну свободу, оскільки логарифм із знаком мінус прямує до нескінченості у разі, якщо його аргумент, а у даному разі це ймовірність, прямує до нуля.

      В якості назви одиниці інформації ми пропонуємо слово «фрід», яке є частиною англійського слова freedom – свобода.

      Якщо ви здійснюєте N покупок: A1, A2, .. , AN, а ймовірності цих покупок для середньостатистичного покупця: Р(A1) = Р1, Р(A2) = Р2, .. , Р(AN) = РN, то середня свобода вашого шопінгу визначатиметься звичайною формулою для середнього значення відповідного логарифму

      S = - Σ Pi log(Pi).

Ludwig Boltzmann

      Саме так визначається середня кількість інформації, що припадає на одне повідомлення в теорії інформації. Вона ще називається інформаційною ентропією. Це знаменитий закон Гартлі-Шеннона [1, 2]. Так визначається і ентропія у статистичній фізиці - знаменитий закон Больцмана- Гіббса [3, 4].

      У статистичній фізиці також можна говорити про свободу руху мікрочастинок: атомів, молекул тощо. Якщо атоми або молекули розташовані у вузлах кристалічної гратки і є нерухомими, тобто їх температура дорівнює нулю, то ймовірності знаходження цих частинок у будь-яких точках простору дорівнюють нулю, а ймовірності їх знаходження у вузлах кристалічної гратки - одиниці. Ясно, що у цьому разі ентропія такої системи дорівнює нулю. Якщо ж ми маємо справу з газом атомів або молекул, то ймовірності їх знаходження в різних точках простору відмінні від нуля і відмінною від нуля буде і ентропія системи. Причому вона буде функцією температури. Правда тут ми вже матимемо справу, насправді, не з ймовірностями, а з густинами ймовірностей. Про них мова йтитиме нижче.

     

Влада

      При отриманні формули, що описує свободу, ми вважали, що всі товари, що продаються, доступні покупцеві, тобто останній має дуже великі статки. При таких статках матеріальна свобода людини максимальна. У неї немає жодних матеріальних обмежень. А обмеження – це завжди прояв влади над людиною. Отже відсутність матеріальних обмежень означає відсутність влади над людиною, як матеріального чинника V = 0.

      Нехай людина має обмежені статки. Це означає, що частину покупок вона просто не здатна здійснити. Нехай у продажу є N товарів, n з яких людина здатна купити, а решту N – n - ні. Тоді суму у виразі для свободи зручно представити сумою двох різних сум: перша – за тими покупками, які статки людини дозволяють зробити, друга – за тими покупками, які людині не доступні

      Σi Pi log(Pi) = Σi Pi log(Pi) + Σj Pj log(Pj).

С. Е. Shannon

      Перша сума відповідає матеріальній свободі людини, друга – владі над нею нестачі матеріальних ресурсів. Отже, для свободи ми маємо попередню формулу, але з підсумовуванням лише за покупками, доступними людині (таких покупок п)

      S = - Σ Pi log(Pi).

      Другу суму слід вважати виразом для визначення влади над людиною обмеженістю її матеріальних ресурсів

      V = - Σ Pj log(Pj).

      Тут ми маємо N – n доданків. Чим більшою є свобода людини і менша влада над нею, тим більшою є кількість доданків у першій сумі і менше у другій. І навпаки.

      Формально вирази для свободи і для влади збігаються, що є зайвим свідченням того, що матеріальна свобода людини є її владою над світом речей. Якщо ж мова йде про світ людей, то часто свобода однієї людини є її владою над іншими людьми. Вірно і навпаки.

      Отже перша властивість свободи і влади – це формальна симетрія виразів для їх числових значень. Другою їх властивістю є те, що їх сума зберігається. Тобто, на скільки збільшується свобода людини, – на стільки зменшується влада над нею і навпаки.

Josiah Willard Gibbs

      Як свобода, так і влада мають одну цікаву властивість. Ця властивість стосується їх максимального значення. Якщо ми маємо N товарів, то максимальне значення матеріальної свободи досягається тоді, коли ймовірності купівлі різних товарів рівні

      Р1 = Р2 = … = РN.

      Оскільки сума цих ймовірностей має дорівнювати одиниці – умова нормованості ймовірності, то кожна з них має дорівнювати 1/N. У цьому разі

      S = - Σ Pi log(Pi) = - Σ (1/N) log(1/N) = log(N).

      Оскільки в сучасному світі кількість різноманітних товарів, тобто N, прямує до нескінченості, то до нескінченості прямує і матеріальна свобода людини. Така можливість досяжна для обмеженої кількості людей, проте в принципі недосяжна для людства, тобто для всіх людей одночасно, оскільки означає однакову доступність і дешевих і максимально дороги речей для кожного члена суспільства.

      Одночасно це означає, що влада матеріальних чинників над людьми дорівнюватиме нулю, оскільки вираз для влади не містить жодного доданку,

      V = 0.

      Тобто у людей у цьому разі не виникає жодної матеріальної мотивації для продуктивної праці, часто пов`язаної з ризиком для здоров`я і життя або просто нецікавої. Але така химера є спокусливою мрією багатьох людей, які саме так і уявляють собі «світле» майбутнє всього людства під назвою комунізм.

      А чи можлива протилежна ситуація, коли матеріальна свобода дорівнює нулю, а влада прямує до нескінченості? У цьому разі вираз для свободи не містить жодного доданку

      S = 0.

      Зате матеріальна влада над людиною визначається формулою

      V = log(N).

      Чи можлива така ситуація у реальному житті? Так, можлива. Вона має місце для тієї частини суспільства, яка перебуває з гратами за скоєні на волі злочини. Вона мала місце для мільйонів людей, які потрапляли в концтабори у часи радянської влади. У перші роки радянської влади вона мала місце практично для всього населення Московської імперії, оскільки радянська влада спробувала відмовитись від грошей і розподіляти всі матеріальні ресурси безпосередньо за спеціальними талонами. Талони вводились навіть на сексуальні послуги для чоловіків. При цьому жінки не мали права відмовлятись від виконання відповідних сексуальних послуг. Словом, в більшій або меншій мірі зазначена ситуація мала і має місце у країнах реального соціалізму.

      Саме так нездійсненою мрією про земний рай – комунізм прикривалась реальна дійсність – соціалізм, який для значної частини суспільства був просто концтабором, а для решти не дуже від нього відрізнявся.

Рівномірний розподіл ймовірностей

      Дискретний розподіл ймовірностей має той простий недолік, що він не дозволяє явно побачити залежність матеріальної свободи і влади від матеріальних ресурсів людини. Цю залежність можна отримати явно, але лише для декількох конкретних законів розподілу ймовірностей. Найпростішим з них є рівномірний розподіл ймовірностей. Це неперервний закон розподілу випадкової величини, якою є свобода або влада. Якщо позначити густину цього розподілу через ρ(х), то ймовірність dp(x) приналежності випадкової величини х інтервалу [х, х + dх] визначатиметься так

      dp = ρ(х) dx,

де ρ(х) = 1/(b – a) для a <= x <= b і ρ(х) = 0 для x < a i x > b. Тут а – мінімальні статки людей даної країни, b – максимальні статки. В межах інтервалу [a, b] статки людей розподілені рівномірно. Наприклад, скільки є бідних людей на початку цього інтервалу в проміжку dx, стільки є і багатих людей на кінці інтервалу в такому ж проміжку dx. В якості випадкової величини х можна взяти матеріальний ресурс конкретної людини. Тоді її матеріальна свобода визначатиметься так

      S(x) = - ∫ ρ(y) log[ρ(y)] dy,

де інтеграл береться в межах [a, x]. Влада матеріального фактора над життям людини визначатиметься подібним чином

      V(x) = - ∫ ρ(y) log[ρ(y)] dy,

але при інтегруванні в межах [x, b].

      Матеріальна свобода людини і влада матеріального фактору над її життям для рівномірного розподілу визначатимуться так

      S(x) = [(x – a)/(b – a)] log(b – a),

      V(x) = [(b – x)/(b – a)] log(b – a).

      Величину α = [(x – a)/(b – a)] можна розглядати як долю людей із статками в інтервалі [a, x]. Величину β = [(b – x)/(b – a)] можна розглядати як долю людей із статками в інтервал [x, b]. Сума свободи і влади дорівнює

      S(x) + V(x) = log(b – a).

      Якщо свобода дорівнює нулю (х = a), то влада досягає максимального значення

      V(а) = log(b – a).

      Якщо влада дорівнює нулю (х = b), то свобода досягає такого ж максимального значення

      S(в) = log(b – a).

      Замість абсолютних свободи S(x) і абсолютної влади V(x) можна ввести нормовані абсолютні свободу s(x) і владу v(x). Для цього достатньо поділити їх на максимальне значення свободи або влади, тобто на ln2(b – a). Тепер

      s(x) = (x – a)/(b – a),

      v(x) = (b – x)/(b – a).

      Очевидно для нормованих абсолютних свободи і влади їх сума дорівнює одиниці

      s(x) + v(x) = 1.

      На якісну поведінку свободи і влади процедура нормування не впливає, але аналізувати відповідні формули простіше.

      Математичне очікування випадкової величини – середнє значення добробуту особи, що належить даній спільноті, визначається так

      μ = V(x) = ∫ у ρ(y) dy = (а + b)/2.

      Дисперсія випадкової величини х, що характеризує відхилення значень статків людей від їх середнього значення для даної спільноти, буде такою

      d = V(x) = ∫ (у – μ)^2 ρ(y) dy = (b - a)^2/12.

      Розглянемо, як впливає зменшення дисперсії на свободи і владу різних категорій людей. Для простоти зафіксуємо величину a – прожитковий мінімум для населення даної країни. Дисперсію змінюватимемо, змінюючи лише b. Для початку розглянемо бідних людей, тобто тих, чиї статки відрізняються від прожиткового мінімуму на малу величину dx, тобто для них x = a + dx. І нехай дисперсія статків зменшується, наприклад, внаслідок соціальної революції. Тоді для свободи і влади для бідних людей отримаємо наступні вирази

      s(x) = dx/(b – a),

      v(x) = 1 - dx/(b – a).

      При зменшенні дисперсіє, тобто при зменшенні знаменника у кожному з виразів, свобода бідних людей зростатиме, а влада над ними зменшуватиметься. При цьому фізична кількість матеріальних благ, якими вони володіють не змінюватиметься, оскільки a залишається незмінною.

      Розглянемо тепер багатих людей, тобто людей, статки яких знаходяться поблизу можливого максимуму. У цьому разі x = b – dx. При зменшенні дисперсіє, тобто при зменшенні знаменника у кожному з виразів, свобода багатих людей зменшуватиметься, а влада над ними зростатиме. При цьому фізична кількість матеріальних благ, якими вони володіють також зменшуватиметься, оскільки зменшуватиметься b. Тоді для свободи і влади для багатих людей отримаємо наступні вирази

      s(x) = 1 - dx/(b – a),

      v(x) = dx/(b – a).

      Для більшості людей, які є і не надто бідними, і не надто багатими, свобода також зменшуватиметься, оскільки зменшуватимуться їх статки, оскільки зменшення дисперсії також призводить до зменшення математичного очікування. Тобто середнього рівня добробуту всіх людей.

      Здавалося б для бідних людей є прямий сенс ставити на соціальну революцію. Але такий сенс існує лише тоді, коли прожитковий мінімум, тобто a, залишається незмінним. Інколи так і буває, але якщо взяти соціальну революцію 1917 року в Московії, то різко зменшились не лише статки багатих, тобто b, але і прожитковий мінімум, тобто a. Останній впав настільки, що не забезпечував навіть фізичного виживання людей. Почався голод і масова смерть людей на його тлі.

      Тепер розглянемо вплив збільшення дисперсії на свободу і владу. Формули для свободи і влади бідних людей залишаться незмінними. Проте тепер за рахунок збільшення b знаменники у відповідних виразах зростатимуть. Свобода бідних людей при цьому падатиме, а матеріальна влада над ними зростатиме. При цьому фізична кількість матеріальних благ, якими вони володіють не змінюватиметься, оскільки a залишається незмінною.

      Щодо багатих людей, то ситуація буде з точністю до навпаки. Для решти населення свобода також зростатиме, а влада падатиме, оскільки із зростанням дисперсії зростає і матетичне очікування, тобто середній рівень добробуту всього населення.

      Здавалося б у бідних людей немає жодного стимулу радіти збагаченню власної країни. Але так буде лише при незмінності прожиткового мінімуму. У багатих країнах прожитковий мінімум також зростає із зростанням багатства всієї країни. В багатих країнах його і близько не можна порівняти з прожитковим мінімумом бідних країн.

      А як пояснити існування бідних країн, де існує невелика купка олігархів, статки яких фантастично відрізняють від статків більшості людей? Цей випадок відповідає ситуації країни з малою дисперсією і математичним очікуванням, оскільки кількість олігархів не є статистично значущою, тобто їх внесок у різноманітні середні величини для всьому населення є мізерним.

     

Висновки:

      1.Для рівномірного розподілу свобода зростає лінійно із зростанням добробуту, тому більшість людей цілеспрямовано прагне до його збільшення;

      2.Для рівномірного розподілу влада зростає лінійно із зменшенням добробуту, тому більшість людей уникає кроків до його зменшення;

      3.Соціальні революції, як правило, не призводять до збільшення добробуту людей, але різке зменшення добробуту багатих людей, створюють психологічну ілюзію збільшення свободи дуже бідних людей;

      4. Матеріальне процвітання країни через появу великої кількості багатих людей створює у бідних людей ілюзію зменшення свободи, хоча кількість матеріальних благ у власності бідних людей як правило зростає.

      5.Матеріальне процвітання країни призводить не лише до збільшення статків пересічних людей, але і до зростання неоднаковості їх доходів (дисперсії). Вірно і навпаки.

      6.Капіталізм прагне перетворити все у товар, включно з людьми і їх спроможностями. Все у світі отримує свою ціну, за яку все можна купити і продати. Тому прагнення власної матеріальної свободи – це прагнення влади не лише над світом речей, але і над світом людей.

      7.Комунізм прагне нівелювати всі відмінності між людьми, знищити їх унікальність, перетворивши їх на малоцінну річ, якою можна маніпулювати довільним чином. Його метою є максимальне зменшення свободи пересічних людей. Суть комунізму легко зрозуміти з однієї фрази, що міститься у його програмному документі - «Маніфесті комуністичної партії» [5]. Суть цього гасла у повному знищенні приватної власності, що у висліді даної статті означає знищення всякої особистої свободи і не лише матеріальної.

      Наскільки привабливим було це гасло і інші подібні ідеї маніфесту, свідчить кількість його перевидань українською мовою. Без масової підтримки соціальних низів імперії, тобто десятків мільйонів людей, кривавий більшовицький режим, що знищив мільйони нормальних людей імперії, був би неможливим. Патологічна жорстокість властива саме соціальним низав і вона в повній мірі вихлюпнулась на рівень державної влади. Бажання максимального приниження тих, кому заздриш, навіть попри власне ще більше зубожіння, було спонукальним мотивом дій цих людей.

      Кривавий терор в Московській імперії проіснував рівно стільки, скільки тривало життя цього знедоленого покоління людей. Їх діти вже не мали кому заздрити через загальну бідність. Вони прагнули більшого добробуту, тобто більшої свободи і меншої влади над ними, і заздрили громадянам багатих капіталістичних Західних країн. І колесо історії для імперії зробило свій повний оберт.

      Там, де соціальні низи були не такі кількісно великі, як наприклад у Німеччині, вони могли лише бунтувати в тилу своєї воюючої і непереможної армії, призвівши до колапсу державної влади і її поразки у Першій світовій війні. Але як тільки героїчні німецькі солдати повернулись з фронту додому, то швидко знищили очільників заколоту і спрямували подальший розвиток Німеччини у відповідності до здорового глузду.

     

Література:и

      1. R.V.L. Hartley, "Transmission of Information", Bell System Technical Journal, July 1928

      2. Shannon, C.E. (1948), "A Mathematical Theory of Communication", Bell System Technical Journal, 27, pp. 379–423 & 623–656, July & October, 1948.

      3. Josiah Willard Gibbs. Elementary Principles in Statistical Mechanics, Developed with Especial Reference to the Rational Foundation of Thermodynamics. - New York: Charles Scribner’s Sons; London: Edward Arnold. – 1902. – 207 р.

      4. Ludwig Boltzmann. Über die Beziehung zwischen dem zweiten Hauptsatze der mechanischen Wärmetheorie und der Wahrscheinlichkeitsrechnung betreffend die Bedingungen des thermischen Gleichgewichtes. - Sitzungsberichte der Kaiserlichen Akademie der Wissenschaften, Mathematisch-Naturwissenschaftliche Classe, Abt. II. - LXXVI (76). – 1877. – 373 – 475 р. 5.Карл Маркс, Фрідріх Енґельс. Комуністичний маніфест. marx_engels_1917_manifest.pdf

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Комуністичної партії.—Львів: Вид-во Укр. соц. партії, друк. Уділова, 1902. — VI, 50 с. Містить вступ за підписом «Від видавців укр. перекладу»

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Комуністичної партії. — Львів: Вид-во Укр. соц. партії, друк. Уділова, 1902.— 50 с. Без вступу «Від видавців укр. перекладу», як перший номер в серії «Бібліотеки українського робітника».

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. З нім. пер. В. Коваль.— Львів, «Боротьба», друк. Уділова, 1905.— 39 с.

      К. Маркс і Ф. Енґельс. Комуністичний маніфест / Пер. з нім. В. Левинського.— Клівленд: Виданє Української федерації Американської соціялїстичної партії, 1917.— 60 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. [З передмовою авт. до вид. 1872 р., Енгельса до вид. 1883, 1890 рр. і вступ. словом К. Кауцького (с. 3-18)] / Пер. П. Петрика. Під ред. М. Порша.—Київ:, «Знання, то — сила», 1918.— 80 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. Вступне слово К. Каутського. Пер. П. Петренка. — Київ: Державне видавництво України, 1920. — 74 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. [З передмовами К. Маркса та Ф. Енгельса і вступним словом К. Каутського. Пер. з 8 нім. вид. П. Петрика]. Вид. 2-е.— Полтава: Полт. філіал ВДВ, друга рад. друк., 1920.— 82 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. Вступ слово К. Каутського. Пер. П. Петрика.— Київ: Державне видавництво України, 1921.— 76 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. За ред. і з передмовою І. Квасниці. [Передмова К. Маркса і Ф. Енгельса 1872 р., передмова Ф. Енгельса 1883, 1890 рр.]. Справлений пер. В. Коваля 1905. — Львів: Видавництво Культурно-освітньої комісії УСДП; друк. «Діла», 1922.— 36 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест (1848-1923). Пер. з рос. вид. за ред. Я. Білика.— Харків: «Шлях освіти», 1923.— 137 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. Пер. з 2-го доп. рос. вид. звірений з нім. текстом «Комуністичного маніфесту». За ред П. Довгопола.— Харків: Державне видавництво України, 1927.— 293 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. Вступ і пояснення Д. Рязанова. — Харків: Державне видавництво України, 1930.— 188 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Комуністичний маніфест. З передмовою і приміт. Д. Рязанова. Пер. з 5-го доп. рос. вид. звірений з нім. текстом «Комуністичного маніфесту». Вид. 2-е.— Х., ДВУ, 1930.— 488 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Комуністичної партії. Пер. з нім. за ред. С. Вікула. — Харків: «Пролетар», 1932.— 112 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Комуністичної партії. — Київ: Партвидав ЦК КП(б)У, 1935.— 58 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Комуністичної партії. [З передмовою авторів 1872 і 1882 рр., з передмовою Енгельса 1883 і 1890 рр.]— Київ: Партвидав ЦК КП(б)У, 1937.— 59 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Маркса-Енгельса. Вид 2-е.— Львів, 1937.— 63 с.Точний передрук твору Маркса і Енгельса «Комуністичний маніфест», вид. Культ.-освіт. комісією УСДП у Львові в 1922 р.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Комуністичної партії. 1848-1938.— [Київ-Одеса], «Молодий більшовик», 1938.— 104 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Комуністичної партії. 1848-1938.— Київ: Держполітвидав при РНК УРСР, 1938.— 176 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест Комуністичної партії. [Пер. Укр філіалу Ін-ту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б)]. — Київ: Політвидав ЦК КП(б)У, 1941. — 85 с.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест комуністичної партії.— Київ, 1968.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест комуністичної партії. | К. Політвидав України, 1970 — 100 арк; 8 іл.; суперобкл.

      К. Маркс і Ф. Енгельс. Маніфест комуністичної партії. — Київ, 1975. — 61 с. Мініатюрний формат.

      Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Маніфест комуністичної партії / Пер. з нім.— Київ: Вперед, 2010.— 55 с. Перше післярадянське видання. За основу взято пер. за ред. Д. Рабиновича: Інституту Маркса-Енгельса-Леніна.

      6.Швець В. Т. Теорія ймовірностей і математична статистика. — Одеса: ВМВ. — 2014, 200 с. https://card-file.onaft.edu.ua/bitstream/123456789/17874/3/000804A.pdf [Архівовано 14 вересня 2021 у Wayback Machine.

Віктор Суворов: Кому потрібна правда?

Віктор Суворов

Новый меридиан. - № 1237. - 08.09.2017. - 1 Nelson Ave. St. Island/ NY 10308

(переклад українською)

      За півтора сторіччя після страти Пугачова Гітлер завдав нищівного удару Радянському союзу. І було виголошено, що війна Радянського союзу проти Німеччини і Велика і Вітчизняна.

      Але чому ж архіви радянсько-німецької війни так само міцно закриті як і справа Пугачова? Ось у чому питання.

      Війна проти Гітлера - не один рік, як проти Пугачова, а чотири роки. Ця війна не проти самозванця, що оголосив себе царем, а проти іноземної навали.

      Ця війна не в далеких уральських степах. Гітлерівці зайняли колосальні терени, на яких мешкали десятки мільйонів наших громадян. На цих теренах знаходились сотні і тисячі промислових підприємств, тут створювалась більшість продукції промисловості і рільництва Радянського союзу. Нацисти дійшли до стін Москви і Ленінграда, прорвались до Неви, Волги і Тереку. Народу нашого на війні полягло оком не охопити. Руйнування не описати і не уявити. Не дивлячись на це, після поразки Німеччини кремлівські вожді історію війни з Гітлером створювати не поспішали.

      Зрозумілі мотиви російських царів, які ховали правду щодо війни з Пугачовим, Але в чому мотиви генеральних секретарів і всіх тих, хто правили країною після них? Чому історія радянсько-німецької війни так і не була написана? Мені заперечать, що за Хрущова вийшла шеститомна «Історія Великої вітчизняної війни Радянського союзу. 1941 – 1945», за Брежнєва «Історія Другої світової війни. 1939 – 1945» у дванадцяти томах. Мені скажуть, що в Радянському союзі книг про Другу світову війну було надруковано більше, ніж у решти країн світу разом взятих. Рахунок на десятки тисяч назв. Саме так, - на десятки тисяч.

      До цього додадуть: чого варті лише мемуари Жукова, оголошені «самою правдивою книгою про війну». Хіба цього мало?

      Так, панове, мало.

      На мій погляд, дійсно наукова історія радянсько-німецької війни має містити наступні елементи:

      Перше. Ідеологічний, моральний, культурний, науковий, технологічний, індустріальний, транспортний, рільничий, сировинний, військовий, дипломатичний, пропагандивний потенціали супротивників. Простіше: співвідношення сил сторін.

      Друге. Мета країн учасниць війни на довгострокову стратегічну перспективу. Простіше кажучи, необхідно чітко визначити, до чого прагнули правителі і народи: до звільнення сусідніх країн від рабства, до розширення життєвого простору, до захоплення Чорноморських проток, до світового панування, або ще до чогось. Тільки визначивши довготривалі прагнення кожної з країн і її очільників, можливо подати остаточне рішення про те, хто досяг своєї мети, а хто ні.

      Третє. Географічний і геополітичний стан сторін.

      Четверте. Наявність реальних і потенційних союзників і противників.

      П`яте. Рівень розвитку військової теорії, відповідність рівня теорії конкретному стану речей.

      Шосте. Наявність і розташування стратегічних запасів.

      Сьоме. Системи управління і зв` язки держав і військових сил.

      Восьме. Склад сил. Тобто структура вищих органів вищого політичного і військового керівництва, кількість фронтів, флотів, груп військ, військових округів, армій, корпусів, дивізій і бригад, їх нумерація і командний склад.

      Дев`яте. Співвідношення чисельностей військ і озброєнь.

      Десяте. Угрупування військ. Тобто їх розташування вздовж фронту і у глибину.

      Одинадцяте. Військові плани сторін.

      Дванадцяте. Стан розвідувальних структур, ступінь обізнаності сторін про сили і задуми своїх супротивників.

      Тринадцяте. Мобілізаційні ресурси і плани, мобілізаційна готовність промисловості, транспорту, сільського господарства, збройних сил.

      Чотирнадцяте. Хід бойових дій.

      П`ятнадцяте. Втрати сторін.

      Якщо хтось вирішить написати справжню наукову історію радянсько-німецької війни, то він невідворотно має доторкнутись і величезної кількості інших аспектів і проблем.

      Тепер давайте заради цікавості розкриємо офіційну шеститомну історію, придуману за Хрущова, дванадцятитомну офіційну версію війни, вигадану за Брежнєва, або мемуари Жукова, і спробуємо знайти відомості хоча б про співвідношення сил на 21 червня 1941 року.

      Що знайдемо?

      Знайдемо твердження про багаторазову числову перевагу ворога.

      Але що таке «багаторазова»? Вп`ятеро у німців було більше танків, літаків і артилерії, чи всемеро? Чи можливо заяви про «багаторазову» перевагу вважати науковим?

      На мій погляд, ні. Це не наука. Це імітація наукового пошуку. Це пропаганда. Наука вимагає точності. Нашим науковим світочам і геніальним полководцям слід назвати кількість німецьких танків і літаків та кількість радянських. А ми вже й самі змогли б порівняти. Але вони цього робити не стали.

      Якщо хтось написав історію якоїсь війни без аналізу співвідношення сил сторін, то одного цього досить, щоб не вважати таку працю науковою.

      Якщо Жуков вигадав «найправдивішу книгу про війну», але питання про угрупування військ обійшов хвацьким кавалерійським маневром, то одного цього достатньо, щоб віднести цю працю до розряду імітаційних.

      Заради того ж інтересу спробуємо у «найправдивіших» творах знайти свідчення про розташування радянської авіації.

      Де, дозвольте спитати, карта всіх льотовищ на 21 червня 1941 року? Де таблиця наявності на кожному льотовищі літаків з зазначенням їх типів?

      Можемо пошукати свідчення про командні пункти, вузли і лінії стратегічного зв`язку.

      Можемо побіжно зачепити питання скільки було зосереджено гвинтівок і автоматів, скільки 76 мм і 122 мм снарядів, скільки пар чобіт, тон сухарів, цистерн дизельного пального тощо.

      І кожного разу, - це гарантую, - у «найправдивішій книзі війни», котру ніби сам придумав Великий Полководець, виявите спогади і міркування на сторонні теми. Але точних даних не шукайте. Їх там немає і ніколи не було. А що ми знаємо про втрати? Давайте погортаємо всі шістнадцять видань «самої правдивої книги», Жуков описує численні операції, але жодного разу, жодним словом не торкається втрат Червоної армії в жодній з них. Якщо втрати малі, або нехай - не малі, але прийнятні, то чому б не похвалитись: ось так, на кожного убитого німця ми втратили лише п`ять-сім убитих наших солдат.

      Проте ніхто нам цього не повідомляє.

      Тому що в усіх операціях, від ганебної «оборони Брестської фортеці» до такого ж ганебного штурму Берліна, втрати були не прийнятними.

      Чи давайте візьмемо найзагальніші питання.

      В чому полягала стратегічна мета Німеччини напередодні Другої світової війни? Вам будь-який московський академік не спиняючись скаже: у захопленні світового панування.

      Звідки він це знає?

      З «Майн Кампф».

      А нам можна почитати?

      Ні, не можна. Заборонена література.

      Але чому заборонена? Невже той, хто забороняє, думав що наш Ваня, прочитавши книгу про те, що він повносправною людиною не є, тут же поспішить записуватись у нацистську партію або малювати свастики на парканах? Якщо книга Гітлера про те, що нацистам потрібно захопити весь світ, якщо книга про те, що слов`яни – нижча раса, що їх потрібно підкорити і знищити, то таку книгу слід друкувати мільйонними накладами, роздавати безкоштовно на базарах двірцях: ось вона – причина війни. Ось теоретичне її обгрунтування. Гітлер сам все сказав, сам у своїх злочинних намірах розписався.

      Якщо «Майн Кампф» - план захоплення світового панування нацистами, то ця книга має бути першим томом нашої офіційної історії Другої світової війни: ось що нелюди задумували, о ось, що з цього вийшло, - читайте у наступних томах.

      Але наукову історію війни академіки так і не придумали. І «Майн Кафмпф» друкувати не поспішають. Але ж якщо це книга дійсно містить плани нашого підкорення, то лише ознайомлення широких народних мас з людожерськими задумами могло б замінити сотні томів самих «правдивих книг».

      У чому ж полягала довгострокова стратегічна мета миролюбного Радянського союзу напередодні Другої світової війни?

      Про це «найправдивіші книги» мовчать. Але!

      Але до самого розвалу Радянського союзі і навіть після того як непорушний Союзі розвалився і розсипався, стояла на базарі бабка Маруся, насінням торгувала, на кожній заробленій нею копієчці була Земна куля, а поперек неї – символ комунізму: серп і молот.

      На кожному карбованці – Земна куля. І на решті грошових купюр також.

      Для чого ж символ комунізму на Земну кулю накладати?

      Та так просто.

      Типу: давай пофарбуємо холодильник у чорний колір.

      Уявляєте, якби Гітлер свастику поперед Земної кулі поклав. Ото було б галасу. А нам можна.

      Кажуть, що товариш Сталін від ідеї Світової революції відмовився. Все може бути. Але якщо так, то зняв би серп і молот з Земної кулі, а Земну кулю з герба Радянського союзу. Намалював би білочку або зайчика. Або ще якусь пташку або звіринку. Але ні. Не зняв товариш Сталін Земну кулю з герба Радянського союзу.

      І товариш Хрущов не зняв. І Брежнєв. І Андропов. І Черненко. І Горбачов. На останньому етапі комуністичного правління останній правитель Горбачов, обдурив сотні мільйонів громадян країни. За його наказом були надрукована величезна маса паперових грошей і вкинуті в обіг. Потім за наказом того ж Горбачова ці гроші були оголошені недійсними. Ви вирощуєте хліб і варите сталь, будуєте космічні кораблі і атомні криголами, кремлівські вожді платять вам гроші за працю, а потім ними ж видані гроші оголошують фальшивими. І друкуються нові маси грошей іншого забарвлення. Але знову з Земною кулею і символами світової влади комуністів над всією планетою. Символи річ важлива, але не головна. Головне, - не слова і символи, а справи.

      За Леніна і Троцького були здійснені вдалі і невдалі спроби нав`язати комунізм Естонії Латвії, Литві, Грузії, Азербайджану, Арменії, Україні, Індії, Польщі, Німеччині, Угорщині, Болгарії, Фінляндії. За Сталіна нав`язані комуністичні режими Монголії, Естонії, Литві, Латвії, Польщі, Угорщині, Чехословатчині, Болгарії, Югославії, Китаю, Північній Кореї, Північному В`єтнаму, Албанії, Східній Німеччині. Були спроби нав`язати такі ж режими Іспанії, Туреччині, Греції, Іранському Азербайджану, Бразилії, Аргентині.

      Вже після Сталіна: Єгипет, Сирія, Індонезія, Ірак, Алжир, Конго, Куба, Ефіопія, Ангола, Мозамбік, Чилі, В`єтнам, Південний Ємен, Лівія, Афганістан, Сомалі, Нікарагуа, Гренада і т. д. і т. п. І утримання за рахунок народів нашої країни комуністичних партій США і Канади, Уругвая і Парагвая, Австралії і Австрії і т. д і т. п.

      Якщо це не боротьба за світове панування, тоді – що?

      Кажуть, що Гітлер свою програму чітко і ясно виклав в «Майн Кампф». Нехай буде так. Повіримо на слово, якщо читати заборонено. Але, громадяни, ви випадково не читали «Маніфест комуністичної партії» Карла Маркса? А «Декларацію про утворення Союзу радянських соціалістичних республік»? Декларація була прийнята 30 грудня 1922 року. Її ніхто не відміняв до самої загибелі Радянського союзу у грудні 1991 року. А в ній говорилось, що створення Радянського союзу «є новий рішучий крок на шляху об`єднання трудящих всього світу у Світову соціалістичну радянську республіку». Але який стосунок має Декларація і Маніфест до так ніколи і не написаної історії Другої світової війни?

      Безпосередній.

      Головне у підготовці наукової праці про війну, що відлунала, - чітко визначити, яку мету перед собою ставила кожна із сторін на довготермінову стратегічну перспективу. Будь-яка спроба написати правдиву історію Другої світової війни буде лише імітацією наукового пошуку, якщо автори обійдуть мовчанкою стратегічну мету Радянського союзу перед війною, протягом війни і після неї.

      А мета ця була визначена гранично чітко.

      На кожній заробленій копійчині.

      Мене попрікають: чому не пишеш про роль США, Великобританії, Франції у розв`язанні війни? Адже там також не все чисто. Там також є за що зачепитись.

      Вірно.

      Проте нехай вони самі із своєю історією розбираються.

      Падіння довільної цивілізації починається з того момента, коли очільники і народ перестають помічати свої помилки, свої прорахунки і злочини, тобто з моменту, коли перестають вивчати власну історію, з того моменту, коли знання історії замінюється дивовижними баладами про нечуваний героїзм і всеперемагаючу шляхетність.

      Якщо самий чесний урядовець і його і його поплічники раптом з ідеальних міркувань вирішать використати історичну науку в якості посібника для виховання патріотизму, то вони просто зобов`язані вичистити з науки все те, що такому вихованню не сприяє.

      Але народ, що підлягає вихованню на однобічній, суттєво позитивній історії попередніх поколінь, спочатку повільно і потроху, а далі все швидше перетворюються в отару мавп. Це вже не люди, а мавпи і орангутанги. Якщо ті, хто населяє США, Велику Британію, Францію, сповнені рішучості вижити в суворому ХХІ сторіччі, то нехай самі пишуть свою правдиву історію.

      Якщо їм хочеться милуватись собою, якщо вони бажають знати лише парадно-показушну історію своїх країн, не помічаючи власного невігластва, підлості і злочинів, то добром це не закінчиться. А ми давайте займатись власною історією – точніше питанням її відсутності, якщо бажаємо вижити у нашому суворому тисячолітті.

      Чи можна вважати Криголам науковою спробою написати історію радянсько-німецької війни?

      Ні, громадяни, так вважати не можна. Таку мету я перед собою не ставив. З такою темою мені не впоратись. Не по Сеньці шапка, не по Хуліо самбреро.

      «Криголам» - це всього лише боязка спроба відповісти на питання, чому кремлівські верховоди так не бажають допустити народ до вивчення власної історії. Але ж дивно: вимирає покоління тих, хто народився після Другої світової війни, а історію цієї війни кремлівським ідеологам так і не вдається придумати.