Пересічні люди вважають, що будь-яка країна може будь-коли оголосити війну будь-якій іншій країні у разі загострення їх стосунків. При цьому не береться до уваги та обставина, що кожна війна має спиратись на економічний підмурок тим потужніший, чим більшого розмаху плануються майбутні військові дії. За останні півтора століття людство має досвід декількох великих війн, аналіз яких дозволяє зрозуміти, що є стартовою подією і запускає механізм такої підготовки, і що є економічним підмурком великої війни, без опертя на який вона неможлива. Почнемо з аналізу передумов Першої світової війни.
Велика війна починається, коли в неї втягуються декілька країн. Цьому передує укладання державами відповідних союзних договорів. Причини Першої світової війни неможливо побачити без розуміння наслідків Франко-Прусської війни (19 липня 1870 - 10 травня 1871). Її причиною стала боротьба за панівне становище в Європі та прагнення Пруссії об'єднати німецькі держави. Франція програла цю війну. 18 січня 1871 року у Версалі було проголошено створення Німецької імперії. За Франкфуртським миром Франція втратила Ельзас і частину Лотарингії та сплатила значну контрибуцію. Отже завершилося об'єднання Німеччини під проводом Пруссії. Німеччина стала однією з найсильніших держав Європи. Цілком задоволена свої новим статусом Німеччина намагалась його закріпити. Зробити це вона спробувала системою міждержавних договорів. У 1879-1782 роках такі договори були укладені з Італією і Австро-Угорщиною. Про підготовку нової війни тут мова не йшла. Метою договорів було фіксація в Європі існуючих кордонів. Союз не передбачав спільних загарбницьких дій. Військові зобов'язання вступали в силу лише у разі неспровокованого нападу третьої сторони на учасників союзу. Його ідейним архітектором був рейхсканцлер Німеччини Отто фон Бісмарк.
Проте Франція прагнула повернути Ельзас і Лотарингію, що через утворення союзу Німеччини, Австро-Угорщини і Італії стало практично неможливим. Зробити прагнення реваншу реальним для Франції можна було лише через укладення союзу з державою, що також прагнула якщо не реваншу, то територіальної експансії. Такою країною всю свою не дуже довгу історію була Московія. І такий союз був сформований відповідним договором і ратифікований урядами цих держав у 1894 році.
Для Німеччини мета цього союзу була цілком очевидною. Саме його укладення дало старт гонки озброєнь з обох сторін, оскільки велика війна не можлива без їх запасу. Військові витрати обох сторін почали швидко зростати. Але військові витрати завжди відволікають матеріальні ресурси від цивільних галузей економіки, що безпосередньо працюють на добробут людей. Їх виправданням є сподівання на військову перемогу і покриття збитків за рахунок репарацій з країни, що програла. Це означає, що ймовірність виникнення війни прямо пропорційна попереднім військовим витратам і війна стає неминучою при досягненні витратами певного високого порогового рівня. З моменту підписання франко-російського союзу і початку гонки озброєнь пройшло 20 років і у 1914 році Перша світова війна почалась. Але їй передували ряд «генеральних репетицій» - міжнародних криз, під час яких країни перевіряли готовність союзників і нарощували військові бюджети. Це Марокканські кризи (1905–1906, 1911) між Німеччиною та Францією. Це Боснійська криза (1908–1909), що загострила відносини між Росією та Австро-Угорщиною. Це Балканські війни (1912–1913), які перетворили Балкани на «порохову бочку» Європи.
Перейдемо тепер до аналізу Другої світової війни. Її стартовою подією можна вважати Версальський договір щодо Німеччині від 28 червня 1919. Для Німеччини він означав визнання її одноосібної провини за розв'язання війни та зобов'язання виплатити фантастичні як на той час репарації у розмірі 132 млрд золотих марок. Також він означав втрату 13% території та всіх колоній (Ельзас і Лотарингія відійшли Франції, Познань і Західна Пруссія - Польщі, створено «Польський коридор» і вільне місто Данциг). Крім того він означав жорсткі військові обмеження - заборону мати авіацію, танки, підводний флот, важку артилерію та призовну армію (ліміт рейхсверу - 100 тис. осіб).
Невиправдане і безпрецедентне приниження Німеччини було для всіх очевидним. «Це не мир. Це перемир’я на двадцять років». Так сказав маршал Фердинанд Жан Марі Фош (1851-1929) – один із найвідоміших полководців Першої світової війни. (У 1918 році він був Верховним головнокомандувачем союзних військ Франції, Великої Британії, США та інших союзників на Західному фронті).
Пройшло рівно 20 років і його прогноз повністю справдився. Але як Німеччина опинилась у такому принизливому стані? Мова про військову поразку Німеччини на кінець 1918 року не йшла, але економічне і політичне становище Німеччини було вкрай важким при тому, що її війська знаходились на чужій території, зокрема на Французькій.
8 січня 1918 року президент США Вудро Вільсон представив програму з 14 пунктів* Конгресу США, як проект справедливого повоєнного устрою світу та основу для мирних переговорів після завершення Першої світової війни. Ця програма носила загальний характер, була доволі виваженою і не була спрямована саме проти Німеччини
У жовтні–листопаді 1918 року уряд Німеччини погодився на перемир'я на умовах «14 пунктів», сприйнявши їх цілком серйозно і сподіваючись на м'який мир без анексій та контрибуцій. Проте на Паризькій мирній конференції 1919 року Франція (Жорж Клемансо) та Велика Британія (Девід Ллойд Джордж) відкинули більшість ідеалістичних ідей Вільсона, нав'язавши Німеччині жорсткі репарації та територіальні втрати. Це породило у Німеччині відчуття «обману» з боку Антанти і цілком зрозуміле прагнення реваншу.
Відлік часу до початку Другої світової війни розпочався. Одним очевидним її учасником, зрозуміло, мала бути Німеччина. Так само очевидним був і другий її учасник – фактичний правонаступник Російської імперії Радянський союз. Проте економіка цієї країни через бездарну внутрішню політику комуністичного керівництва знаходилась у жалюгідному стані. Її участь у великій війні з цієї причини була не можливою. Потрібна була індустріалізація країни і на цій матеріальній основі озброєння її сучасною зброєю з багатократною перевагою, враховуючи бездарність всього керівництва Радянського союзу включно з військовим, над майбутнім супротивником – Німеччиною. А бажання експансії з крахом Російської імперії нікуди не зникло. Воно від моменту виникнення Московії у середні віки було основою менталітету корінного населення цієї країни.
Німеччина дещо запізнилась щодо Московії з програмою військового будівництва. Якщо індустріалізація Московії почалась у 1929 році, то масштабне військове будівництво в Німеччині розпочалось з приходом до влади націонал-соціалістів у 1933 році. При цьому, якщо індустріалізація в Радянському союзі спиралась на всебічна організаційну, технологічну і фінансову допомогу американського олігархічного капіталу, то в Німеччині військове будівництво здійснювалось за рахунок переважно власних економічних і технологічних ресурсів та ефективної організаційної політики німецького керівництва. І Друга світова війна почалась у 1939 році як і передбачав маршал Фош, через 20 років після моменту укладання Версальського мирного договору. Почали її Німеччина і Радянський союз спочатку як союзники спільним нападом на Польщу. І лише за два роки вони стали її основними учасниками вже як непримиренні супротивники. При цьому початку цієї війни передували агресивні дії майбутніх основних її учасників Німеччини, Італії, Японії і Радянського союзу, так само як це було і перед початком Першої світової війни.
Перейдемо тепер до аналізу передумов Третьої світової війни. Я пишу світової, тому що в ній економічно і військово задіяні Сполучені штати Америки і провідні країни Європи, Північна Корея, Іран і Китай, хоча на тисячі кілометровому фронті цієї війни гинуть переважно мешканці Московії і українці. Пострілом стартового пістолету, що запустив військову підготовку цієї війни з боку Московії можна вважати Будапештський меморандум від 5 грудня 1994 року: «Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї»**. Насправді жодних реальних гарантій безпеки Україні він не надавав. Найрадикальніший його перший пункт звучить так: «1.Російська федерації, Сполучене королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені штати Америки підтверджують їх зобов’язання згідно з принципами заключного акту НБСЄ поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України». А які дії підписантів передбачені у разі недотримання цього пункту? А ніякі. І лише у разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї підписанти будуть домагатись негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй. А якщо агресія здійснюватиметься без застосування ядерної зброї? То тоді і цього сумнівного кроку не буде? А якщо агресором стане один з підписантів, а всі вони є членами Ради Безпеки, то і цей сумнівний крок у разі його здійснення буде легко нейтралізований. Цей меморандум виглядає як запрошення майбутнього агресора до нападу на Україну, демонструючи йому відсутність будь-яких гарантій безпеки для жертви.
Як можна була українському керівництву в обмін на такий сумнівний документ віддати третій за величиною ядерний потенціал майбутньому агресору? Як можна було на багато років забути про потреби української армії? Як можна було спокійно дивитись на невпинне зростання військового потенціалу російської армії не дбаючи жодним чином про розвиток української армії? Дивовижно, як Будапештський меморандум нагадує програму з 14 пунктів Вудро Вільсона, яка стала пасткою для керівництва тодішньої Німеччини.
Але дев’яності роки були руйнівними з точки зору економіки для всіх колишніх республік Радянського союзу. Ціни на нафту були низькими на рівні 20 доларів за барель, що не давало можливості Московії в повній мірі відновити її військову могутність. Ситуація змінилась після 2000 року. Ціни на нафту різко пішли вгору, досягши у липні 2008 року 145 доларів за барель. Відповідно до цього почали швидко зростати військові витрати Московії:
Рік Україна Росія
Військові витрати
2000 кілька млрд $ ≈ 9 млрд $
2010 кілька млрд $ ≈ 40-50 млрд $
2021 ≈ 6,8 млрд $ ≈ 66 млрд $
2025 ≈ 84 млрд $ ≈ 190 млрд $
Для чого Московії було потрібне таке шалене нарощування військових витрат? Хто їй загрожував? – А ніхто. Отже мета була якась інша. Неважко було зрозуміти цю справжню мету будь-кому, крім українського керівництва. В Україні фінансування армії залишалось цілком символічним – переважно на рівні забезпечення платні військовослужбовцям.
Як показує наш попередній аналіз, підготовка великої війни потребує на проходження всіх потрібних етапів приблизно 20 років. Ці 20 років спливли у 2014 році і Московія почала агресію проти України. 27 лютого 2014 року російські військові без розпізнавальних знаків захопили будівлі парламенту та уряду Криму в Сімферополі, після чого фактично встановили контроль над півостровом.
Можливо українське керівництво думало, що це максимальна ціна, яку Україна має сплатити за можливість подальшого безтурботного для цього керівництва існування? Тому Українська реакція була на диво млявою? Такою ж млявою була і реакція світової спільноти. І тоді президент Московії зрозумів, що його зоряний час настав. 24 лютого 2022 року почався широкомасштабний наступ Московії на Україну. Його метою було вже не загарбання якоїсь частини української території, а знищення України як такої, знищення української національної ідентичності з подальшою зачисткою захоплених територій від корінного українського населення. Тобто продовження геноциду українського народу у «кращих традиціях» радянської влади у двадцятому сторіччі.
Підсумок. Підготовка світової війни з усіма її етапами вимагає 20 років. Стартовою подією такої підготовки звичайно є підписання якогось важливого договору або меморандуму. Про неминучість майбутньої війни свідчать масштабні військові провокації напередодні її початку. У разі Третьої світової війни сюди слід віднести російську провокацію у вересні 2003 року в районі українського острова Тузли в Керченській протоці. Репетицією майбутнього вторгнення в Україну і перевіркою реакції міжнародної спільноти на подібну агресію був і напад Московії на Грузію, здійснений у серпні 2008 року.
Дивовижна недалекоглядність українського керівництва протягом цих 20 років була одним з важливих провокуючих факторів цієї війни. Недалекоглядність не лише у царині військового будівництва, але і у релігійній, освітній, культурній політиці держави. Тепер війна стала фактом. Нерозв’язані питання передвоєнних років мають бути оперативно розв’язані під час самої війни. Це одна з головних передумов нашої перемоги у нинішній війні і максимального відтермінування майбутньої війни з тим самим супротивником. І ще. Як можна вести переговори про підписання чергового мирного договору з країною, яка жодного разу за роки свого існування не дотрималась жодного з підписаних нею договорів?
Забезпечити тривалий мир на Європейському континенті можна лише суттєвим зростанням військової потужності як України, так і Європи. Останнє можливе лише при відродженні військової могутності Німеччини. Саме неадекватне приниження Німеччини після Другої світової війни і тим самим суттєве військове послаблення Європи в цілому створило одну з передумов нинішньої війни. Слід пам’ятати, що в першій половині двадцятого сторіччя абсолютним злом планети була не Німеччина, а Радянський союз. Саме в Радянському союзі у мирний час демографічні втрати українців у висліді трьох голодоморів-геноцидів склали за даними СБУ 15.5 млн осіб, а ще були мільйони переселених до Сибіру, ув’язнених у концтаборах і просто розстріляних поза прийнятою у цивілізовану світі судовою процедурою. Всі провідні «демократичні» країни Заходу соромливо промовчали, спостерігаючи цей геноцид. І лише націонал-соціалістична Німеччина підняла свій голос протесту, вбачаючи у радянському комунізмі загрозу цивілізації. Лише Німеччина матеріально підтримувала українських націоналістів у їх боротьбі за незалежність України у період між світовими війнами. Саме Німеччина у 1918 році забезпечила 8 місяців мирної розбудови Української держави під проводом гетьмана Павла Скоропадського. Німеччина серед європейських країн є і найбільшим економічним та військовим донором України у нинішній війні. І саме вона надала притулок найбільшій кількості українських біженців.
Наш шлях до об’єднаної Європи обраний правильно, але потрібно невідкладно розв’язати всі життєво важливі питання внутрішньої політики не чекаючи завершення війни. Успішно їх вирішивши, ми прискоримо нашу перемогу.
*Додаток 1.
Програмні пункти Вудро Вільсона
1.Відмова від таємної дипломатії: Лише відкриті мирні договори, укладені гласно; жодних таємних міжнародних угод у майбутньому.
2.Свобода морів: Абсолютна свобода судноплавства поза територіальними водами як у мирний, так і у воєнний час.
3.Вільна торгівля: Максимальне усунення економічних бар'єрів та встановлення рівних умов торгівлі для всіх держав, що приєднаються до миру.
4.Скорочення озброєнь: Гарантії того, що національні озброєння будуть скорочені до мінімуму, достатнього лише для внутрішньої безпеки. 5.Неупереджене колоніальне врегулювання: Вирішення всіх колоніальних суперечок із врахуванням інтересів місцевого населення нарівні з претензіями держав-метрополій.
6.Колишня Російська імперія: Звільнення всіх зайнятих німецькими військами територій та надання Росії можливості самостійно визначити свій політичний устрій (на той момент США ще виступали за збереження єдності колишньої імперії, окрім Польщі, що ускладнювало визнання УНР).
7.Бельгія: Повне звільнення та відновлення її державного суверенітету без будь-яких обмежень.
8.Франція: Звільнення всієї французької території, відбудова зруйнованих районів і повернення Франції Ельзасу та Лотарингії, анексованих Німеччиною у 1871 році.
9.Італія: Виправлення кордонів Італії відповідно до чітко визначених етнічних (національних) меж.
10.Народи Австро-Угорщини: Надання народам імперії найширшої можливості для автономного розвитку (у січні 1918 року Вільсон ще не вимагав розпаду імперії, але до осені 1918 року США змінили позицію на користь повної незалежності її народів).
11.Балкани: Евакуація військ із Румунії, Сербії та Чорногорії, відновлення їхніх територій і надання Сербії вільного виходу до моря.
12.Османська імперія: Гарантування суверенітету турецьким частинам імперії, забезпечення автономного розвитку іншим національностям під османським правлінням та відкриття протоки Дарданелли для вільного міжнародного судноплавства.
13.Польща: Створення незалежної Польської держави на землях із безперечно польським населенням, забезпечення їй вільного виходу до моря та міжнародних гарантій незалежності.
14.Ліга Націй: Створення загального об'єднання націй для надання взаємних гарантій політичної незалежності та територіальної цілісності як великим, так і малим державам.
**Додаток 2.
Меморандум
про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до
договору про нерозповсюдження ядерної зброї
Україна, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки вітаючи приєднання України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держави, що не володіє ядерною зброєю, беручі до уваги зобов’язання України про ліквідацію всієї ядерної зброї, що знаходиться на її території, у визначений період часу, відзначаючи зміни ситуації в галузі безпеки в усьому світі, включаючи закінчення холодної війни, що створили умови для глибокого скорочення ядерних сил, підтверджують таке:
1.Російська федерації, Сполучене королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені штати Америки підтверджують їх зобов’язання згідно з принципами заключного акту НБСЄ поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України.
2. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності, чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використана проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі статутом Організації Об’єднаних націй.
3. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов’язання згідно з принципами Заключного Акту НБСЄ утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги.
4. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов’язання домагатись негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй з метою надання Україні допомоги як державі – учасниці договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, у разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї.
5. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують щодо України їх зобов’язання не застосовувати ядерну зброю проти будь-якої учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, крім випадку нападу на них самих, їхні території, чи їхні підопічні території, їхні збройні сили або на їхніх союзників з боку такої держави або в союзі з державою, яка не володіє ядерною зброєю.
6. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки будуть проводити консультації у випадку виникнення ситуації, наслідком якої постає питання стосовно цих зобов’язань.





















