«… те, що сьогодні взагалі ми розуміємо в людині, можна пояснити, лише сприймаючи її як машину.» (Фрідріх Ніцше)
«Дії людини можна передбачити і навіть запрограмувати.» (автор)
Центральною подією двадцятого сторіччя безумовно була Друга світова війна. Тут нас цікавитиме ідеологічний аспект цієї війни, тобто відповідь на запитання: чи була ця війна спонтанним спалахом насилля, чи проявом боротьби глобальних ідеологій, що претендували на владу в масштабах всієї планети?
Двадцяте століття розпочалось активізацією однієї з таких ідеологій – сіонізму. Спираючись на ідею обраного народу і протиставляючи його іншим народам світу, вона ставила метою першого кроку створення незалежної держави єврейського народу, а далі виконання настанов єврейських пророків, викладених у Торі (Старому заповіті) про те, що саме євреям має належати у майбутньому влада над світом і вся його власність.
Хаїм Вейцман – видатний сіоністський діяч, президент Всесвітньої сіоністської організації, майбутній президент Ізраїлю ще на початку двадцятого сторіччя першим висловив думку, що саме великі війни та зміна світового балансу у висліді послаблення провідних держав світу відкривають шлях до створення єврейської держави. Першим етапом такого послаблення мав стати розвал всіх існуючих імперій: німецької, австро-угорської, російської, османської, британської.
Я думаю, що було б великим перебільшенням вважати, що сіонізм організував Першу світову війну, внаслідок якої розвалились Османська, Австро-Угорська і Німецька імперії. Вцілили Британська і Російська імперії, остання трансформувалась у Радянський Союз. Палієм цієї Великої війни людства можна сміливо вважати Російську імперію, де вплив сіонізму на владу імператора Миколи ІІ був мінімальним. Ось хронологія подій, що призвели до початку цієї війни:
1.28 червня 1914 року ерцгерцог Франц Фердинанд був вбитий у столиці Боснії і Герцеговини Сараєво.
2.23 липня 1914 року Австро-Угорщина висунула ультиматум Сербії наступного змісту: 1. Сербія мала заарештувати та судити підозрюваних у змові проти Австро-Угорщини; 2.Сербія мала звільнити або покарати чиновників, що сприяли діяльності відповідних терористичних організацій; 3.Сербія мала ліквідувати антиавстрійські організації та заборонити пропаганду, яка сприяла вбивству ерцгерцога; 4.Сербія мала дозволити участь офіцерів Австро-Угорщини у слідстві.
3.Цілком логічні вимоги постраждалої сторони, але розраховуючи на підтримку Російської імперії Сербія відкинула ці вимоги і Австро-Угорщина 28 липня 1914 року оголосила Сербії війну (тут разюча схожість з поведінкою Польщі перед початком Другої світової війни, за спиною якої стояли Франція і Велика Британія).
4.У відповідь на це Російська імперія оголосила загальну мобілізацію. Як свого часу висловився канцлер Німецької імперії Отто фон Бісмарк: «Не оголошення війни, а мобілізація є справжнім початком війни». Розуміючи неминучість реальної війни і не очікуючи завершення цієї мобілізації, Німеччина оголосила війну Російській імперії, що дало їй суттєву початкову перевагу.
Отже саме російський імперіалізм став причиною Першої світової війни, а потужною провокацією, що запустила весь ланцюжок подій був сербський націоналізм і одна з його таємних організацій: «Чорна рука».
Проте сіонізм мав потужний козир у війні, що насувалась. Цим козирем був Вудро Вільсон - американський президент у 1913 – 1921 роках, який був під його абсолютним контролем. Сполучені штати у слушний момент вступили у Першу світову війну, з мінімальними втратами виграли її і маючи вирішальний вплив на перебіг Версальської мирної конференції створили передумови для виникнення Другої світової війни.
Щодо цієї «мирної» конференції французький головнокомандувач союзницьких військ у Першій світовій війні Фердинанд Фош сказав: «Це не мир, це перемир’я на двадцять років». Він помилився лише на декілька місяців. Отже Друга світова війна була плановою.
Суть Версальського договору щодо Німеччини була такою:
1.Всупереч здоровому глузду вся відповідальність за розв’язання війни була покладена на Німеччину. Метою цього обвинувачення був грабіж Німеччини через непідйомні репарації (30 млрд доларів за тодішнім курсом або у 100 разів більша сума за нинішнім).
2.Німеччина втратила 13% своєї території і 10% населення: Ельзас і Лотарингія відійшли до Франції; Познань, Західна Пруссія, частина верхньої Сілезії – до Польщі і утворено Польський коридор до Балтійського моря; Данциг став вільним містом; Клайпеда передана Литві; Ейпен і Мальмеді відійшли до Бельгії; Північний Шлезвінг – Данії; Саарський басейн під контроль Ліги націй.
3.У Німеччини забрали її колонії.
4.Німеччині були дозволені лише опереткові збройні сили.
Вперше в історії не залишилась поза увагою і Україна. Вбачаючи у військовому союзі Німеччини і України у Першій світовій війні реальну загрозу, її також максимально ослабили, розділивши між Польщею, Чехословаччиною, Румунією і Московією (Радянським союзом).
Така спроба максимального послаблення Німеччини, а заодно і України, як її природного союзника, з боку сіонізму була не випадковою. Його метою була і є влада над світом, а німці були головним конкурентом на цю роль. Після падіння Західної Римської імперії у 476 році її спадкоємицею стала Священна Римська імперія німецької нації (962 – 1806 роки). Саме у 962 році німецький король Оттон І Великий був коронований Папою Римським як римський імператор. До її складу входили Німеччина, Австрія, Чехія, частина Італії, Швейцарія, Нідерланди, Бельгія, Франція, Словенія і вона офіційно вважалась наступницею Західної Римської імперії. Всі роки свого існування ця імперія була головним уособленням Західної цивілізації і її впливу на долю людства. Якщо ви бували у країнах Європи, то і тепер легко простежити величезну різницю в архітектурі тих країн, що входили до складу цієї імперії, і тими, що не входили, на користь перших. Такою ж була різниця і у культурних досягненнях. Майже тисячу років німецька нація і створена нею імперія була науковим, технологічним і культурним лідером Європи і світу. Ясно, що, одночасно, вона була і головною перешкодою для будь-кого у його прагненні до влади над світом. Саме знищенню цієї перешкоди і були, у першу чергу, присвячені обидві світові війни. Сіоністам не вдалося надовго перебрати владу у жодній європейській країні, оскільки практично всі європейські держави, за виключенням Російської імперії, будувались на міцних етнічних коренях, а от за межами Європи, де така етнічна основа була відсутня, у Сполучених штатах, цілком вдалося.
Політичне, економічне і моральне приниження Німеччини мало руйнівні наслідки для життя німців. Якщо у 1913 році одне куряче яйце коштувало 0.08 марки, то у 1923 році ця вартість досягла 80-320 мільярдів марок. Але у Німеччині існував потужний середній клас, який і породив небачений досі в історії Європи підйом націоналізму. Його політичним і ідеологічним виразником стала націонал-соціалістична партія, створена Адольфом Гітлером у 1920 році. Опоненти цієї партії – переважно соціалісти всіх відтінків решти світу з метою збереження за собою монополії на «світлий» термін соціалізм, уникали вживання назви націонал-соціалізм, замінивши її малозрозумілим терміном нацизм, який є популярним і досі.
У гіршому становищі опинилась Україна. Її визвольні змагання були жорстоко придушені більшовиками. З профілактичною метою був влаштований геноцид українського селянства, що було базою цих змагань. Штучним голодом за кілька післявоєнних років було знищено біля 3-х мільйонів селян. Тому не дивно, що у 1920 році колишніми військовими армії Української народної республіки у Празі під керівництвом полковника Євгена Коновальця була створена Українська військова організація, на базі якої пізніше виникла Організація українських націоналістів (ОУН).
Така синхронність у виникненні організованих німецького і українського націоналізмів не випадкова. Закономірною була і подальша співпраця між ними. Якщо у разі німців ідеологом і організатором націонал-соціалістичної партії була одна людина – Адольф Гітлер, то у разі українців функція ідеолога належала іншій людині – Дмитру Донцову. На відміну від Адольфа Гітлера Дмитро Донцов був високоосвіченою людиною. У свій час він навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету, а пізніше ще і закінчив університет у Відні, у той час як Адольф Гітлер не мав навіть закінченої середньої освіти. Дмитро Донцов не просто писав статті. З 1922 по 1939 рік він видавав у Львові часопис «Вісник» (на початку Літературно-науковий вісник), який став головним фактором формування теоретичних засад українського інтегрального націоналізму.
Ще з радянської школи нам добре відомий погляд на націонал-соціалізм як на абсолютне зло планети. Радянській пропаганді це було потрібно для того, щоб приховати свою антилюдську сутність, сховавшись у тіні злочинів, приписуваних іншим. Тому надзвичайно цікаво те, як ставилась до націонал-соціалізму високоосвічена людина і головний ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов. Далі будуть його цитати з книжки Олександра Зайцева «Націоналізм у добу фашизму», Київ, 2019 рік:
«Для нас найважливіше в гітлеризмі – це заповідь рішучої боротьби з марксизмом. Важно, що нарешті знайшовся в Європі режим, який рішив поступати з більшовиками - по більшовицьки» (Сумерк марксизму).
Націонал-соціалізм у Німеччині він вважав проявом загального національного пробудження європейських народів. «… новий атимарксівський рух, що апелює до духу, що мобілізує масу, що не зупиняється ні перед чим. Цей дух прокинувся в Італії, він прокинувся в Німеччині, прокидається у Франції, прокидається на Наддніпрянщині. Рух, що зачався в Італії, а тепер іде в Німеччині, оздоровить затруєну Людвиками, Айнштайнами, Ромен Роланами, Маргеритами, Барбюсами і Горькими духову атмосферу Європи, створить нову громадську думку, нову скалю громадських і особистих вартостей, яка не толеруватиме обік себе гангрени марксизму» (Сумерк марксизму).
Про національний підйом у післявоєнній Європі він писав: «Це були фашизм і гітлеризм, це було прокляття космополітизмові, …, це була війна облудним гаслам марксизму» (Кінець російської революції). Така його позиція цілком відповідала позиції сучасного британського історика і політолога Роджера Грифіна, що вважав суттю фашизму прагнення змобілізувати всю здорову суспільну та політичну енергію для подолання стану, який сприймають як занепад, і для відродження національної або етнічної спільноти (О. Зайцев: «Націоналіст у добу фашизму»).
Про місце України і українців у ідеологічно поляризованій Європі він писав: «Нема двох думок, що ми мусимо стати по стороні отої нової Європи – не брехливої Панєвропи Бріана, не так званої демократичної Європи, лише тої, яка нарешті знайшла себе, свої традиції і зважилася затримати залізною рукою облудний похід гнилого месіанства зі Сходу» (Кінець російської революції). Саме таку позицію і зайняла ОУН у передвоєнні роки.
Про Гітлера Дмитро Донцов писав: «… він: 1) стримав побідний похід комунізму в Європі, 2) завдав смертельний удар доктрині марксизму, 3) поставив на порядок денний дражливе для нас жидівське питання, 4) підніс велике значення села і третього стану … , 5) замість анархістичних ідеалів «людськості» і «суверенної одиниці» – поставив ідеал органічної спільноти, якої ім`я – нація … » (Передмова до кн. Р. Єндика: «Гітлер»).
«Питається: Нащо фашизм нам? Щоби розвіювати дурман драгомановщини, «к всім слов`янам любові», дурман соціалізму, дурман братерства з усіма язиками в ІІ-м чи ІІІ-м інтернаціоналі, щоби винищити масонство, щоби витеребити сервілістичне (тобто підлабузництво, рабську покірність, плазування перед сильнішими або владою) юдофільство прекраснодухих, які проклинають Гітлера, коли той не позволяє лікувати чи адвокатувати кільком Лєвенбергам, - і стидливо мовчать, коли Троцькі винищують міліони нашого селянства.» (Вони і ми).
«… націоналістичний рух є рухом всеєвропейським, але не є інтернаціоналістичним. … А коли завтра, наприклад, на місці більшовизму запанує в Московщині якась відміна фашизму, а Німеччина підтримає нових російських «єдинонєдєлімців», в тій самі хвилі – гітлерівська Німеччина стане ворогом для українського націоналізму. Ніякого закону інтернаціональної солідарності фашистівських рухів немає.» (1937).
Щодо наміру націонал-соціалістів видалити з Німеччини євреїв у разі надзвичайних обставин Дмитро Донцов сказав таке: «Обурююче? Можливо. Але чи мають право обурюватись на це жиди, коли вони видаляли, наприклад з України, не чужинців, а таки автохтонну українську людність (на Соловки і Сибір) для улегшення чужинецької, жидівської, кольонізації – одні безпосередньо (Радек, Троцький), другі – як німецькі і американські жиди – посередньо, підтримуючи жидівську кольонізацію України морально і матеріально?» (Сумерк марксизму).
«Чи це значить, що боронимо методи гітлерізму? Ні, це значить, що засуджуємо методи Української народної республіки (УНР). Значить, що, не думаючи громити Жидів, ми повинні – в майбутній державі українській – залишити методу підлизування до цього племені; методу, яку воно завше трактує як ознаку слабости і з звірячістю східних народів за цю слабкість мститься…. Цей чужорідний елемент не сміє ніколи, як це тепер є в Україні, бути в нашій землі паном, лише гостем … .» (Знов жидівське питання). Тут мається на увазі той факт, що УНР надала євреям національно-культурну автономію, за що єврей Шварцбард віддячив президенту УНР Симону Петлюрі застреливши його. Зрозуміло, що західне правосуддя вбивцю виправдало, відпустивши на волю прямо з залу суду.
У тридцяті роки у більшості спостерігачів не виникало жодного сумніву у неминучості наступної великої війни. І ця війна не могла не бути війною між Німеччиною і Московією. Це були країни, керовані полярними ідеологіями. Ідеологією націонал-соціалізму у Німеччині і ідеологією комунізму у Московії. І було цілком зрозуміло, що роль судді у цьому конфлікті відіграватиме ідеологія сіонізму і найпотужніша економічно країна світу – Сполучені штати. Оскільки комунізм і сіонізм були спорідненими ідеологіями, то цілком зрозумілою була розстановка сил і перспективи цієї війни. Яким мало бути ставлення українських націоналістів до Німеччини у разі війни? Цитата з дослідження Олександра Зайцева «Націоналіст у добу фашизму»: «Саме на збройну інтервенцію Німеччини покладав Донцов головну надію на визволення України. На застереження, що Гітлерова агресія оберне Україну в колонію і забере сотні тисяч життів, він заперечував, що з гуманітарного погляду така інтервенція ніколи не коштуватиме вісьмох мільйонів трупів (за сучасними даними 10.5 млн осіб і це без врахування голодомору двадцятих років у 3 млн. жертв, постійних репресій, виселень і переселень українського селянства, винищення української інтелігенції), яких коштував Україні лише один рік штучного голоду під російсько-більшовицьким пануванням».
З огляду на позицію Дмитра Донцова набір добровольців в дивізію СС-Галичина пройшов надзвичайно успішно. З 80 тисяч осіб, що зголосились до дивізії, після ретельного відбору залишилось 13 тисяч. Це був цвіт української національно свідомої молоді. Разом з німцями вона воювала проти абсолютного зла планети – Московії, а отже за Україну. Але чому була сформована лише одна дивізія, навіть в маленькій Латвії їх було створено дві, а з росіян близько двадцяти? На Україну у Гітлера були особливі плани і потужне українське військо завадило б їх реалізації. У стратегічному мисленні він явно поступався кайзеру часів Першої світової війни. Той правильно оцінив значення України для перемоги Німеччини і якби не удар у спину, Німеччина в союзі з Україною виграли б ту війну. А Гітлер свою війну програв.
Друга світова війна завершилась поразкою нацизму як ідеології. Національне відродження Європи зупинилось. Тепер Європа тихо вимирає, а корінне населення поступово замінюють чисельні вихідці з усього світу. У моральному плані тут розмилась межа між добром і злом. Гей паради є символом сучасної Європи. Європейське суспільство поступово атомізується, оскільки занепад родини став частиною руйнівної стратегії дітей диявола. Ідеологія комунізму під різними вивісками стала провідною ідеологією світу білої людини. Німеччина і вся Європа на короткому повідку у Сполучених штатів, а в Україні відбувається «елегантний» геноцид. Здійснюється він руками все тих же московитів, зручного інструменту для нищення будь-якого народу, до якого вони здатні дотягнутись.
Отже мета сіонізму в значній мірі вже досягнута. Найкращі українці, яким дорогі інтереси нації, або вже загинули, або на фронті. Решта посполитих ховається в усіх можливих закутках країни і решти світу від мобілізації. За роки війни населення України скоротилось більше, ніж у часи найбільшого голодомору і у висліді Другої світової війни разом узятих, а війна триває і далі. Головним диригентом війни є Сполучені штати. Саме вони через роззброєння України створили її передумови і задають її темп то збільшую, то зменшуючи військову допомогу Україні, то дозволяючи, то забороняючи щось обстрілювати на території Московії. Без цієї допомоги ми вже давно б програли цю війну. Завдяки цій допомозі ми скоро залишимось без власного населення.
Мій висновок. Ця війна планова, так само як і Друга світова. І мета її та сама щодо українців як і мета більшовицького терору передвоєнних років. Це знищення корінного населення України і передача української землі під управління іншого народу. Якщо цей сценарій спрацює до кінця, то майбутньою столицею України стане Умань.
Тоді що означає наше прагнення Європи? Це наше нестримне бажання назавжди порвати з абсолютним злом планети - Московією. А Європа, населена братніми нам народами, рано, чи пізно має стати нашою спільною і щасливою спільною домівкою. Я переконаний у нашій перемозі, але лише через повне напруження наших сил. Ми маємо перестати бути сліпим знаряддям в чужих руках. Слава Україні і смерть її ворогам.
Додаток: Як Сталін і Рузвельт знайшли спільний знаменник
Під кінець ялтинської конференції стався ще один цікавий епізод. Під час останньої розмови «віч-на-віч» між Рузвельтом і Сталіним напередодні від'їзду президента, який збирався зустрітися з королем Ібн-Саудом, Сталін зауважив, що «єврейське питання було дуже складним; вони (росіяни) також хотіли створити «єврейський національний осередок» у Біробіджані, але з цього нічого не вийшло: євреї залишалися там два-три роки, а потім розбігалися великими містами». Тоді президент Рузвельт, у манері члена аристократичного клубу, впевненого, що його господар також є його членом, «сказав, що він – сіоніст, запитавши, чи є ним маршал Сталін?» На читача цих записів це справляє враження, що тут дві ділові людини підійшли, нарешті, до суті справи. Сталін відповів, «в принципі – так», але відразу додав, що «від нього не ховається складність питання». І тут грузинський грабіжник, який грабував банки, справляє краще враження, як державний діяч, і говорить більш діловим тоном, ніж будь-який із західних лідерів за останні 40 років, жоден з яких не бачив у цьому питанні жодних «труднощів» (Черчилль заздалегідь затаврував усі розмови про «складнощі» як антисемітизм). Немає сумніву, що цим коротким обміном думок розмова на цю тему не закінчилася, але в офіційному звіті подальших подробиць не міститься. (Дуглас Рід: «Суперечка про Сіон»).
Опонент. Прочитавши заголовок Вашої статті, я подумав, що вона буде присвячена повністю діяльності Донцова «в добу фашизму», але про Донцова Ви згадуєте лише на 4-й сторінці, при цьому, нічого не говорячи загалом про його діяльність в цю добу, Ви відразу подаєте його цитати з книжки О. Зайцева «Націоналізм у добу фашизму». В першій половині статті Ви розмірковуєте про сіонізм. Такий Ваш підхід до побудови структури статті виглядає досить оригінальним і нестандартним, для мене не звичними.
ВідповістиВидалитиАвтор. Щоб зрозуміти історичний фон, на якому жив і творив Дмитро Донцов, потрібен історичний екскурс. Розумний обсяг статті не дозволяє викласти в ній ще й бібліографічну довідку про життя Дмитра Донцова.
Опонент. Не впевнений, що варто говорити тут про причини початку Першої світової війни. Люди, які читатимуть Вашу статтю знають це. Інша справа якби Ви подавали якусь нову інформацію, але цього я не бачу.
ВідповістиВидалитиАвтор. Більшість людей цього не знає. Виключення становлять фахові історики. Історична довідка потрібна для того, щоб перекласти відповідальність за початок Першої світової війни на Московію.
Опонент. Не Польща провокувала Німеччину, а саме Гітлер поставив Польщі ультиматуми: приєднання Гданська до Рейху, будівництво через територію Польщу двох автострад до Східної Пруссії, перегляд західних кордонів Польщі, забезпечення прав німецьких меншин тощо.
ВідповістиВидалитиАвтор. Якби Польща не покладалась на обіцянку Франції і Великої Британії захистити її у разі нападу Німеччини, то вона б з зуміла досягти розумного компромісу у стосунках з Німеччиною. А так через свою непоступливість і неготовність до війни вона надовго в черговий раз втратила свою незалежність.
Опонент. 28 липня 1914 р. Австро-Угорщина оголосила війну Сербії, що змусило Росію, як союзника Сербії, розпочати мобілізацію, але ж вона не оголошувала війни. Саме Німеччина оголосила війну Росії 1 серпня 1914 року.
ВідповістиВидалитиАвтор. У тексті є пояснення того, що вважажти реальним початком війни. "Не оголошення війни, а початок загальної мобілізації є справжнім початком війни. " Це слова Бісмарка, яким я довіряю більше, ніж заангажованим сучасним історикам.
Опонент. Це формальна причина. Були більш глибокі причини: Війна стала результатом тривалих суперечок між імперіалістичними державами, що включало конкуренцію за колонії та сфери впливу, а також французько-німецькі суперечки через Ельзас і Лотарингію.
ВідповістиВидалитиАвтор. Тут я з вами цілком згоден, але війну почала Російська імперія, а приводом до початку війни було відкинення Сербіє, підюжуваною Московією, справедливим вимог Австро-Угорщини.
Опонент. "Сполучені Штати у слушний момент вступили у Першу світову війну, з мінімальними втратами виграли її і маючи вирішальний вплив на перебіг Версальської мирної конференції створили передумови для виникнення Другої світової війни. (мій текст)"Брак аргументації: По-перше, США вступили у Першу світову війну після майже трьох років нейтралітету. Президент Вудро Вільсон довго не наважувався порушити нейтралітет Америки. По-друге, Вудро Вільсон не перебував під прямим впливом сіонізму, як і багато інших лідерів країн світу, він підтримував ідею права народів на самовизначення, не більше.
ВідповістиВидалитиАвтор. У вступі Сполучених Штатів до Першої світової війни існували юридичні та політико-правові перешкоди, які обмежували дії уряду. Ось ключові:
1. Традиція «нейтралітету» та законодавство про нейтралітет (Neutrality Acts)
США ще з кінця XVIII ст. дотримувалися доктрини невтручання у європейські війни. Це було закріплено в:
Акті про нейтралітет 1794 року
Він забороняв:
• участь американських громадян у війнах інших держав,
• озброєння кораблів для воюючих сторін у американських портах,
• втручання уряду у конфлікти між іноземними державами.
Ця правова традиція гальмувала будь-які дії влади, що могли бути інтерпретовані як вступ до війни.
2. Конституційна вимога: лише Конгрес може оголошувати війну
Президент Вудро Вільсон не міг одноосібно вступити у війну. Конституція США передбачає:
• рішення про війну ухвалює Конгрес,
• Конгрес до 1917 року переважно виступав проти втручання.
Без широкої підтримки та правового рішення законодавчої влади вступ був заблокований.
3. Американський ізоляціонізм як політико-правова доктрина
Це не був формальний закон, але впливав на юридичні рішення Конгресу. Існували:
• Юридичні резолюції, що наголошували на «праві США не втручатися».
• Сильне лобі ізоляціоністів у Конгресі (переважно серед республіканців).
Через це не могли бути ухвалені закони, які б готували США до війни.
4. Обмеження на озброєння та мобілізацію
До 1916–1917 років:
• армія США була дуже малою за законом (всього близько 100 тис. осіб),
• не існувало правових механізмів примусової мобілізації.
Лише після ухвалення Selective Service Act (травень 1917) США отримали юридичний інструмент мобілізації.
До цього вступ у війну був фактично заблокований через відсутність правової бази для армії масового типу.
5. Торговельні зобов’язання нейтральної сторони
Згідно з міжнародним правом нейтралітет вимагав:
• рівного ставлення до всіх воюючих сторін,
• свободи торгівлі зі всіма сторонами.
Поки США юридично були нейтральними, вони не могли припинити торгівлю з Німеччиною, не порушивши міжнародні норми. Вступ до війни вимагав відмови від цього правового статусу.
6. Конституційні обмеження на шпигунство, цензуру та контроль економіки
До 1917 року:
• не було законів, що дозволяли контролювати інформацію чи обмежувати пропаганду,
• не існувало правових механізмів економічної мобілізації.
Лише після вступу було прийнято:
• Espionage Act (1917),
• Trading with the Enemy Act (1917),
• Sedition Act (1918).
До цього розпочинати широкомасштабну війну було юридично вкрай складно
Щодо того, чи був Вудро Вільсон під впливом сіонізму, то рекомендую ознайомитись з фундаментальною працею Дугласа Ріда "Спор о Сіонє". Він присвятив їй половину свого життя. І він не був одинокий. Тут вибір між вашою не аргументованою точкою зору і обгрунтованими висновками, наприклад, Дугласа Ріда.
Опонент. Зміст постанов Версальського договору загальновідомий.
ВідповістиВидалитиАвтор. Вам, як історику, не більше того.
Опонент. На мій погляд, Ви перебільшуєте значення і вплив сіонізму на глобальні процеси у світі. Тільки сьогодні Україна стає союзником Німеччині, яка надає найбільшу допомогу Україні серед європейських країн і це треба підкреслити.
ВідповістиВидалитиАвтор. Німеччина була союзником України вже у 1918 році у часи Української народної республіки і Гетьманата гетьмана Павла Скоропадського. У другій світовій війні Україна не існувала як суб`єкт міжнародного права і питання про союзні стосунки не має сенсу. Об`єктивно Німеччина і тут була союзником України, оскільки її основним ворогом була Московія, без повалення якої не може бути і мови про незалежність України. Хіба зараз ми не переконуємось зайвий раз у справедливості цієї тези? І, нарешті, вона є офіційними союзником України у нинішній війні. Хіба вам цього мало? А хто зробив для України і українців більше у 20 і 21 сторіччях?
Опонент. ... Німеччина сама розв’язала Першу і Другу світові війни.
ВідповістиВидалитиАвтор. Велика преамбула до статті присвячена саме спростуванню цього факту. Тут знову ваша точка зору проти наведених мною неспростовних фактів.
Опонент. Найбільший вплив сіоністи мають в США тому, що найбільша частка євреїв у світі знаходиться саме в США, особливо у фінансовій сфері. Коли Ви пишете про сіонізм, то він виглядає якимось аморфним і неосяжним. Варто конкретизувати - що таке сіонізм в ХХ-му столітті і сьогодні. Це мають бути якісь конкретні структури і інституції, публічні чи таємні.
ВідповістиВидалитиАвтор. Я написав доволі коротку статтю, а не книгу. Названі вами питання добре висвітлені у світовій літературі. Я вам надам численні посилання на відповідні джерела, якщо забажаєте.
Опонент. "Політичне, економічне і моральне приниження Німеччини мало руйнівні наслідки для життя німців. Якщо у 1913 році одне куряче яйце коштувало 0.08 марки, то у 1923 році ця вартість досягла 80-320 мільярдів марок. (Мій текст)" Сумнівне порівняння. Яка ж тоді зарплата була у німців, який бюджет і ВВП?.
ВідповістиВидалитиАвтор. Ваші сумніви свідчать про незнайомство з цим питанням. Ця епоха яскраво описана у творах Еріх Марії Ремарка, зокрема у романі "Чорний обеліск". Раджу вам його прочитати. Платню видавали щодня і люди намагались її витратити відразу після отримання. Курс марки також змінювався щодня. Деталей багато, але це довга і окрема розмова.
Опонент. На мій погляд, нацизм і націоналізм - це абсолютно різні речі. Націоналісти дбають лише про свої національні інтереси, в той час як нацисти і рашисти посягають на свободу, незалежність і саме існування інших націй, що продемонструвала політика Гітлера і Путлера.
ВідповістиВидалитиАвтор. Нацизм, тобто націонал-соціалізм, - це поєднання ідей німецького націоналізму з деякими засадами соціалізму, реалізація яких була доцільною з умовах жахливої економічної кризи. Щодо того, що націоналізм передбачає відстоювання лише своїх національних інтересів причому так, щоб це не зачіпало інтереси інших народів, то це специфічно український погляд на націоналізм. Він якраз і пояснює, чому щоразу після потрясінь територія контрольвана українською державою зменшується замість збільшуватись. Інтереси різних народів часто несумісні. Згадайте сербський, польський, німецький, італійський, британський, єврейський, російський ... націоналізми. Несть їм числа і завжди це було прагнення зовнішньої експансії. Якщо ми виграємо цю війну, то маємо повернути всі етнічні українські землі, які у різні часи відторгла від нас Московія. І тільки так. І не слід німецький націоналізм робити якимось особливим. Вішати на нього ярлик якогось нацизму, термін якого переважна більшість людей просто не розуміє, але жахається.
Опонент. Коли Донцову запропонували очолити націоналістичний рух на теренах України, він відмовився через дві причини: По-перше, він відчував, що у нього немає лідерських якостей, по-друге, він не був етнічним українцем. Його батько був росіянином, а мати мала німецько-італійське походження.
ВідповістиВидалитиАвтор. Щодо небажання Дмитра Донцова формально очолити український націоналістичний рух, то у кожної людини свої спроможності і добре, коли вона їх розуміє. А щодо його етнічного походження, то скажу таке. Чи мала якесь значення етнічна приналежність Піфагора, коли він сформулював свою математичну теорему. Він подарував її людству і людству байдуже його етнічна приналежність. Дмитро Донцов найкраще з усіх сформулював доктрину інтегрального українського націоналізму і подарував її українцям Саме за це ми мусимо бути йому вдячними. А щодо його етнічного походження, то дискусії тривають і не мають особливого сенсу.
Опонент. На мій погляд, більш впливовим і активним був ідеолог українського націоналізму Ярослав Стецько (1912-1986), перший голова Антибільшовицького блоку народів. З 1941 р. - перший заступник провідника ОУН(б) Степана Бандери та один з найближчих його соратників. Разом з Бандерою був автором Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 р.
ВідповістиВидалитиАвтор. Більш впливовим як теоретик він точно не був, хоча б тому, що Дмитро Донцов видавав часопис, який багато років формував світогляд широкого загалу на Західній Україні, а у Ярослава Стецька таких можливостей не було. В Україні значним накладом видані твори Дмитра Донцова (чотиритомник і окремі книги). Всі вони у мене є. Щодо Степана Бандери, то жодного його вагомого твору я поки що не виявив, хоча ретельно шукав. Щодо Ярослава Стецька, то просто не знайомий з його творчістю і його творів у вільному доступі не знайшов. Взагалі у передвоєнній Україні бандерівці були розкольниками і не були в українському мейнстрімі. Можливо це вплинуло на поширеність їх творів. Взагалі я не можу зрозуміти, як у бандерівців піднялась рука убити ряд провідних теоретиків основної течії ОУН - Мельниківці, зокрема Сціборського, програмна книга якого у мене є?
Опонент. Якраз гітлерівський націонал-соціалізм, а точніше нацизм, довів, що він і є абсолютним злом, який призвів до загибелі 50 млн. людей.
ВідповістиВидалитиАвтор. Ну ясна річ, не Радянський союза, а Німеччина. У довоєнній Німеччині в концтаборах перебувало 24 тис. осіб, а в Радянському союзі за офіційними, тобто узгодженими з КГБ, даними 2 млн. осіб, за неофіційгими даними одного англійського дослідника (забув прізвище) - 7 млн. осіб, за даними російського письменника Рябичева - 12 млн. осіб.
Термін нацизм - це скорочений термін націонал-соціалізм, а не якійсь окремий, що має підкреслювати якусь особливу зловісність німецького націоналізму. Потреба у цьому терміні була пов`язана з небажанням ліваків всього світу ідентифікувати німецький націоналізм словом соціалізм у поєднанні із словом націонал.
Опонент. Нацизм передбачає віру в расову ієрархію та вищість «арійської раси», екстремістський антисемітизм, соціальний дарвінізм, вождизм, а також ідеї германського експансіонізму та реваншизму. У 1946 році у Мюнхені згідно з постановою Міжнародного військового трибуналу було повішено десятьох німецьких нацистських лідерів.
ВідповістиВидалитиАвтор. Я так розумію, що ви заперечуєте відмінність різних рас і етносів? Тобто всі вони однакові. Однакові у якому сенсі?
В широкому сенсі термін арійська раса охоплює майже всі європейські народи. Чи потрібно якось доводити їх лідерство у сучасному світі. А у 20 сторіччі, а у 19 сторіччі? Соціальний дарвінізм - це взагалі невідомо про що. Щодо антисемітизму погоджуюсь. Можливо його джерелом є той факт, що у Першій світовій війні Німеччина перемагала на всіх фронтах і її перемога у війні була б неминучою, якби не революція в тилу, яку, як вони вважажть, спричинили євреї.
Щодо вождізму. Подивіться на сучасний світ.
Щодо німецького експансіонізму та реваншизму. А хіба для цього не було підстав. В статті я висвітив це питання. Експансіонізм і реваншизм - це універсальна сутність більшості війн і у минулому і тепер.
Щодо Нюрнбергзького процесу, то певним чином його знецінює участь у ньому в якості головного обвинувачувача абсолютного зла планети - Московії.
Символічно, що засуджені Нюрнбергзьким трибуналом були страчені у день єврейського свята 21 тішрея 5707 року за єврейським календарем, а це – Гошана Раба. Це щодо впливу сіонізму на світові процеси.
Опонент. Толерантність Донцова до нацизму, можна пояснити тим, що в своїй основній роботі «Націоналізм» він закликав раз і назавжди відмовитися від раціонально осмисленого світосприйняття. Натомість, Донцов пропагував ідеї «філософії волі - ніщо інше, як насолода розросту, виступлення поза власні границі». Бо «експансія не тільки самоутвердження власної волі до життя, а й заперечення її в інших»??? Таким чином, поняття націоналізму за Донцовим вочевидь наближене до нацизму - власна воля за рахунок волі інших, що вочевидь протирічить сучасному принципу українських націоналістів – «за вашу і нашу свободу».
ВідповістиВидалитиАвтор. Тут Дмитро Доноцов не оригінальний. Він просто іншими словами повторює тези Фрідріха Ніцше. А гасло «за вашу і нашу свободу» - це не націоналізм, а щось інше. Щодо сучасних українських націоналістів, то я шукав їх десятки років і не знайшов. Якби в Україні існував потужний націоналістичний рух, то країна не перебувала б останні десятиліття у ганебному стані і не сталася б війна з Московією.
Опонент. ... знищивши близько шести мільйонів євреїв, приблизно дві третини єврейського населення Європи.
ВідповістиВидалитиАвтор. З ряду причин це питання важко і небезпечно обговорювати, зокрема ставити під сумнів число у 6 млн. осіб.
Опонент. Тут ми бачимо відверту пропаганду фашизму і антисемітизму. І це в той час, коли воїни УПА боролися проти фашизму і комунізму, які в однаковій мірі заперечували вільне існування української нації.
ВідповістиВидалитиАвтор. УПА не боролась з націонал-соціалістами, якби не хотіла це довести сучасна українська пропаганда. УПА разом з націонал-соціалістами боролась проти радянських партизан. Якби УПА боролася з націонал-соціалістами, то Бандеру не відпустили б з німецького концтабору у 1944 році.
Чи в однаковій марі? У складі армії Радянського союзу не було жодного підрозділу, сформованого з етнічних українців, а у складі німецької армії були і не один.
Щодо антисемітизму Дмитра Донцова, то тут я заперечувати не буду, хоча і огульно вішати на нього цей ярлик теж.
Опонент. Важко погодитися тут з Донцовим. Хоча жидів було чимало серед більшовиків і сам Ленін на половину був жидом (дівоче прізвище його матері Бланк), все ж більшовизм був інтернаціональним і найбільше в ньому були представлені росіяни - близько 80%.
ВідповістиВидалитиАвтор. Щодо Леніна, то не напловину, а на чверть. Щодо числа у 80%, то це як рахувати. Якщо від ззагальної кількості більшовиків, то так. Якщо від хз керівного складу, то числа зовсім інші і вони добре відомі із світової літератури.
Опонент. В Україні президентом був єврей Порошенко і сьогодні є Зеленський що свідчить лише про одне - нездатність малоросів приводити до влади справжніх українців, тобто націоналістів. В Одесі за роки незалежності не було жодного мера – українця.
ВідповістиВидалитиАвтор.Петро Порошенко народився у звичайній українській родині на Одещині. Його батько — Олексій Порошенко, мати — Євгенія Порошенко. У мережі поширюється міф про нібито "справжнє прізвище Валцман". Цей міф не підтверджується жодним документом і не визнається жодним істориком. Прізвище “Порошенко” носили ще дід і прадід Порошенка, і воно зафіксоване в архівних записах. Твердження про “єврейське походження” Порошенка — це частина популярної дезінформації, яка не має джерел (відповідь ШІ). Щодо малоросів наполовину згоден. Щодо Одеси також.
Опонент. Самуїл Шварцбард — радянський агент, вбив Петлюру за наказом ГПУ СРСР.
ВідповістиВидалитиАвтор. Вислід суду над цією людиною зайвий раз свідчить, яку потужну моральну підтримку мав Радянський союз у "цивілізованому світі"
Опонент. наскільки вони були спорідненими і на якій основі? (мається на увазі сіонізм і комунізм)
ВідповістиВидалитиАвтор. Сіонізм для обраних. Комунізм для решти. Там і там мова йшла про владу над світом. Для комунізму цей шлях лежав через світову революцію, метою якої було перетворення всього світу на концтабір. (читай маніфест комуністичної партії)
Опонент. Насправді так і сталося. Отже Донцов помилився, сподіваючись, що німецькі нацисти звільнять Україну від російських нацистів. (мається на увазі колоніальний статус України у разі рімецької перемоги)
ВідповістиВидалитиАвтор. Так не сталося, тому що німці програли. Як би сталося, якби вони виграли цю війну не знає ніхто, включно з самими німцями, оскільки у них не існувало остаточного плану для подальшої долі України. У будь-якому разі жахи передвоєнного геноциду українців назавжди війдійлли б у минуле.
Опонент. Бажано зазначити які саме «особливі плани? (мається на увазі плани щодо майбутнього України)
ВідповістиВидалитиАвтор. Гітлер і сам цього точно не знав. Він просто хотів мати щодо України розв`язані руки, не обтяжені жодними конкретними обіцянками українським націоналістам.
Опонент. По-вашому, захопивши переважну кількість країн Європи і встановивши терор, Гітлер цим самим сприяв «національному відродженню» європейських країн? Це «відродження» коштувало народам світу 50 млн. убитих і ще стільки ж покалічених
ВідповістиВидалитиАвтор. Гітлер не захопив переважу кількість країн Європи. Іспанія, Португалія, Італія, Угорщина, Румунія, більша частина Франції були цілком незалежними державами. Хорватія і Словакія отримали незалежність завдяки німцям. У терорі у більшості захоплених німцями європейських країн не було потреби через лояльність місцевого населення окупаційній владі. Більшість захоплених німцями країн сформували елітні частини СС із своїх громадян, які воювали на боці німців. Простий приклад. На на роки війни припало найбільше українське національне піднесення, яке зупинила не німецька, а радянська армія. А число у 50 млн осіб - це демографічни втрати лише Радянського союзу і вони майже цілком на сумлінні радянської влади.
Опонент. "Ідеологія комунізму під різними вивісками стала провідною ідеологією світу білої людини. (текст автора)." Це Ваше голослівне твердження не має жодних соціально-політичних доказів.
ВідповістиВидалитиАвтор. Поразка Німеччини у Другій світовій війні мала наслідком перемогу лівого тренду у світовій політиці, який триває і досі. Сучасні ліві оперують, як правило у прихованій формі, всіма тими гаслами, що викладені у комуністичному маніфесті. Суть їх у прагненні до безмежної рівності у всьому і для всіх. Про згубність цього шляху свідчить сама природа. Вона істотно зменшує популяцію людей, що йдуть хибним шляхом.
Опонент. Пане Валерію, звідки Ви це взяли? Це Ваше твердження не має документального підтвердження, це лише Ваша гіпотеза. Принаймні Ви не можете надати жодного документального посилання на це. Франклін Рузвельт ніколи не говорив Сталіну, що він є сіоністом, ні під час Ялтинської конференції 1945 року, ні в будь-який інший час. Під час Ялтинської конференції сіонізм не був предметом офіційних переговорів чи приватних розмов між Рузвельтом і Сталіним. Так, Рузвельт був прихильником створення єврейської держави, але це не означає, що він сам був сіоністом, тобто прихильником сіонізму як національного руху. Те, що Сталін створив у 1934 році Єврейську автономну область із центром у Біробіджані, свідчить про те. що він не був сіоністом.
ВідповістиВидалитиАвтор. Це не моя гіпотеза. Це факти, наведені у книзі відмого дослідника цього питання Дугласа Ріда. Тут ваші слова, які ні на що не оперті, проти його слів, де є посилання на відповідні джерела. Раджу вам прочитати його книгу Спор о Сионе.
Опонент. Сталін був антисемітом (це скорочена суть великої цитати).
ВідповістиВидалитиАвтор.Якби Сталін був антисемітом, то Радянський союз ніколи б не користувався такою потужною економічною, фінансовою, інформаційною підтримкою як це було у передвоєнні і воєнні роки. Правда про геноцид українського народу була прихована на багато десятиліть від світової громадськості саме завдяки цій інформаційній пібтримці. Йому ніколи не допомогли б виграти війну з німцями і не подарвували б за результатами цієї війни половину Європи, яку нібити захопила і тероризувала Німеччина. Велика Британія вступила у Другу світову війну нібито захищаючи Польщу від захоплення Німеччиною, але Радянським союзом. За результатами війни і за її згодою Британії вся Польща була передана Радянському союзу. Так що, зараді цього воювала Велика Британія? Сталін знищив сотні тисяч радянських євреїв, які заважали його владі, але це не свідченням його антисемітизму, а лише паталогічного прагнення абсолютної влади над країною.