1933-й. Чому? (Чорноморські новини - 2020 рік / № 72 (22190) четвер 17 вересня 2020 року)

 

https://chornomorka.com/archive/22190/a-14338.html

Національна асоціація дослідників Голодомору - геноциду українців | Публікація 15

Національна асоціація дослідників Голодомору - геноциду українців | Публікація 26

Я належу до останнього покоління, чиї батьки особисто пережили Голодомор 1933 року і розповіли про це своїм дітям. Я доволі рано дізнався про цю найбільшу трагедію українського народу від матері. Протягом свого життя вона не раз поверталася до цієї теми. Багато з того, що почув від неї та інших родичів, виклав в одній зі своїх статей [1]. Усе моє життя думки про причини цієї трагедії не покидали мене. Нарешті настав час підсумувати власні пошуки і спробувати відповісти на питання: ЧОМУ це сталося?

Батько моєї матері, Василь Юхимович Мясковський, був заможним селянином з непоганою, як на той час, освітою. Він рано зрозумів пануючі тенденції й одним з перших вступив до колгоспу, очоливши одне із п’яти таких господарств у селі Мошняги (мудрий старець — у перекладі з молдовської) Балтського району, що на півночі Одеської області. Батько мого батька, Петро Іванович Швець, був швидше бідняком, ніж заможним, мешкав у тому ж селі, мав велику родину і нездолане прагнення до самостійності. Обкладений неймовірними податками як одноосібник, пройшовши через виселення з власної хати, дивом уникнувши виселення до Сибіру, у колгосп вступив, можливо, останнім у селі. Здавалося б, різні життєві долі двох родин. Але Голодомор 1933 року виявися спільною бідою для обох. В обох родинах діти пухли з голоду, обидві родини зазнали втрат. Тому дивним є число у 10 осіб, що загинули від голоду у великому селі Мошняги в 1933 році. Саме таке число називає Книга національної пам’яті України.

Два українці, один — лояльний до радянської влади, інший — ні, а доля їх спіткала спільна. Висновок: ступінь лояльності до радянської влади не мав принципового значення. Вироком смерті або спасіння була етнічна приналежність людей.

Селяни становили більшість населення України перед Другою світовою війною. Як змінилося їхнє життя у радянські часи порівняно з попередніми?

Досліджуючи свій родовід, я паралельно порахував середню тривалість життя у селі Мошняги. І тут зробив перше своє відкриття. За офіційними даними Російської імперії [2], на кінець ХІХ століття середня тривалість життя і чоловіків, і жінок була приблизно однаковою — в межах 40 років. У власних розрахунках я просто додав вік усіх померлих за рік і поділив на їх кількість. Середня тривалість життя на початку ХХ сторіччя виявилася вражаюче малою — в межах 20 років (див. діаграму Мошняги). Така невідповідність офіційних даних й отриманих мною могла пояснюватися нетиповістю села Мошняги. Тому я зробив відповідні обчислення для Оленівки, розташованої на протилежному березі річки Кодими, навпроти Мошняг. З невеликими відхиленнями у той чи іншій бік результат був той самий. Обчислення, виконані для довільно обраних сіл Балтського району, також давали схожі результати. З чого довелося зробити висновок, що статистика класичної Московської імперії була такою ж брехливою, як і статистика її наступниці — комуністичної Московської імперії. Тому надалі спиратимуся на дані, отримані самостійно.

Як видно з діаграми, середня тривалість життя у Мошнягах від початку ХХ сторіччя мала тенденцію до зростання. Різке зростання відбулося у 1916-у — до 36 років, а найбільшого свого значення у 42 роки вона досягла у 1919-у. У 1918 році в селі вбили священника. Це означало, мабуть, що революція докотилася і до Мошняг. З цього моменту в реєстраційних книгах замість охайного каліграфічного почерку священника з’явилися каракулі малописьменної людини. У 1920-у в один день було розстріляно п’ятеро молодих чоловіків, що, вочевидь, означало встановлення у селі радянської влади. Чому максимум середньої тривалості життя припав на 1919 рік? Думаю, тому, що у село ще не прийшла радянська влада і селяни жили за природними законами, без масового насильства і реквізицій продуктів. Після 1919-го спостерігається стрімке падіння середньої тривалості життя. Вона швидко скотилася до значень, характерних для початку ХХ сторіччя, і такою залишалася, за тими реєстраційними книгами, що збереглися в архіві, до початку Другої світової війни.

Проте, чи такою? А що відбувалося в роки першої п’ятирічки, в роки колективізації? Тут ми стикаємося з відвертим бандитизмом. Усі реєстраційні книги за сім років — з 1927-го по 1933-й — за наказом влади були знищені. Це свідчення працівників архіву. Якою ж була середня тривалість життя у ті роки? Певне уявлення про це дає село Бензарі, розташоване впритул до Балти. Середня тривалість життя у 1936-у там склала лише 5 років. Що це було? Продовження Голодомору чи епідемія на фоні загального виснаження населення в попередні роки? Я не знайшов реєстраційних книг за 1922-й та 1923-й. Можливо, вони також були знищені, щоб приховати наслідки голоду початку 1920-х? Нема даних і за роки, що безпосередньо передували Другій світовій війні. Думаю, що середня тривалість життя у селах України за радянської влади у передвоєнні роки становила лише половину тієї, що була в часи класичної Московської імперії. Отже, залучивши селян на свій бік у 1917-у обі-цянкою поділити між ними панські землі (приблизно 20% наявної землі), більшовики згодом під виглядом колективізації конфіскували у них практично всю їхню землю і, фактично, перетворили на рабів з низькою тривалістю життя. У селян не було паспортів, вони не мали права відлучитися із села без дозволу навіть на кілька днів, за роботу у колгоспі, на відміну від панщини, їм нічого не платили, роками їм доводилося працювати без вихідних Чи слід дивуватися тому, що прихід німців у Мошняги в 1941-у мешканці села зустріли хлібом-сіллю?..

А що було у часи Другої світової війни на окупованих територіях? Даних за цей період мало. Реєстраційні книги в архіві існують, але не за всі роки і не для всіх сіл. Стосовно Мошняг я таких книг не знайшов. А от книги щодо інших сіл містили вражаючу інформацію. Середня тривалість життя на окупованій румунами території виявилася значно вищою довоєнної — десь на рівні 1919 року. І це було моє друге відкриття: румунський окупаційний режим для місцевого населення був меншим злом, ніж радянська влада.

Детальніше про життя на територі-ях, окупованих як румунами, так і німцями, я написав у статті [3]. Тут лише зазначу, що у селах, де проживали мої родичі й родичі моєї дружини, роки окупації не були чорною смугою, швидше — навпаки. Як узагальнююча характеристика ситуації в зоні німецької окупації мені пригадуються спогади одного німецького офіцера, що служив у дивізії «СС-Галичина»: «Ми не повернули українським селянам землю. Єдине, що ми можемо вважати своїм здобутком, — це те, що ми забирали у них лише половину того збіжжя, що забирали більшовики». А більшовики забирали практично все. От вам і різниця між «страшним» німецьким окупантом і «рідною» радянською владою. Ось вам і пояснення причин Голодомору та низької середньої тривалості життя селян.

У сучасній Московії існує ціла інформаційна індустрія з приховування факту Голодомору, викривлення інтерпретації його причин та наслідків. На жаль, до цієї індустрії причетні багато істориків і публіцистів сучасної України.

Я не дискутуватиму щодо питання, чи був, чи не був Голодомор в Україні. Я просто оціню кількість його жертв, бо їх точне визначення — це завдання для цілого науково-дослідного інституту. Точки зору, що існують на тепер, дають число від 0 до 10 мільйонів осіб. Багато різних числових результатів з цього діапазону вважаються «науково обґрунтованими». За основу дослідження можна взяти статтю професора Арсена Хоменка «Людність УРСР у перспективному обчисленні», надруковану в кінці 1932 року [4]. У цій роботі на основі свого аналізу руху населення з 1927-го вчений зробив розрахунок кількості населення України на майбутню п’ятирічку. Спираючись на базову кількість населення станом на 1 січня 1932 року — 32,241 мільйона осіб — і застосовуючи відповідний коефіцієнт приросту, цей дослідник спрогнозував, що на 1 січня 1937-го в УССР мало бути 35,617 мільйона осіб. Але 9 січня 1937-го відбувся Всесоюзний перепис населення, який зафіксував в Україні тільки 28,2 мільйона осіб. Тобто в Україні виявилося на 7,417 мільйона осіб менше, ніж за прогнозом. Це число може служити реальною оцінкою масштабів катастрофи.

Утім, кількість загиблих саме від голоду має бути меншою за наведене число, оскільки це число є сукупним результатом взаємодії трьох факторів. Перший з них —це зниження народжуваності внаслідок різкого падіння добробуту, психологічної травми та фізичного виснаження населення. Другий — різке зростання кількості смертей від різноманітних хвороб, що вражали населення, яке пережило Голодомор. Третій — власне смерть від голоду. Саме довільне маніпулювання цими трьома факторами й породжує різнобій у числах щодо кількості померлих від голоду людей. На мою думку, коли ми говоримо про Голодомор українців як злочин всепланетного масштабу, не слід розрізняти перераховані фактори. Кожен з них є наслідком злочинних дій радянської влади щодо українців. Тому число 7,417 мільйона осіб слід справді вважати опорним для підрахунку масштабів Голодомору. Саме це пропонує професор Володимир Сергійчук [4].

Результати перепису 1937 року не були визнані Сталіним за достовірні. Більшість відповідальних працівників, що керували переписом, репресували, деяких розстріляли. Загинув і згаданий вище Арсен Хоменко. У 1939-у був проведений повторний перепис, який хоч і зафіксував скорочення чисельності населення України, але воно було майже на два мільйони осіб меншим. Якому ж з переписів вірити? На відміну від інших дослідників, я думаю: жодному. Другий перепис був очевидним підтасуванням результатів на тлі репресій щодо попередньої команди переписувачів. Але чи були об’єктивними результати першого перепису? Цей перепис відбувався в період розкручування маховика репресій у всьому Радянському Союзі. Між пошуком правди і демонстрацією своєї лояльності вищому керівництву країни практично всі керівники всіх рівнів, зрозуміло, обирали демонстрацію лояльності. Чи були винятком керівники переписної кампанії? Гадаю, що ні. Вони прекрасно розуміли, що відбувся злочин, і, думаю, намагалися його максимально приховати. Їхні зусилля виявилися недостатніми, і вони пішли під ніж репресій.

(Далі буде).

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України.

1. Валерій Швець. Розплата за поразку. Голодомор 1933-го — мій рахунок. «День», 2011, № 215 — 216, 25 — 26 листопада. https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/rozplata-za-porazku.

2. Тривалість життя в Україні. Вікіпедія. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2% D1% 80%D0%B8%D0 %B2%D0%B0%D0%BB%D1%96%D% 81%D1%82%D1%8C_%D0%B6%D0% B8%D1%82%D%82 %D1%8F_%D0% B2 _ %D0%A3%D0%BA%D1%80%D% B0%D1%97%D0%BD%D1%96.

3. Валерій Швець. Рабство ХХ століття. Українське село у Другій світовій війні. «День», 2013, № 110, 27 червня. https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/rabstvo-hh-stolittya.

4. Володимир Сергійчук. Укрінформ. https://www.ukrinform.ua/rubric-ther_news/2181905-demografi-vrahovuut-ne-vsi-zertvi-golodomoru.html.

zertvi-golodomoru.html.

5. Всеволод Голубничий. Причини голоду 1932 — 1933 року. Спільне. Commons. https://commons.com.ua/ru/prichini-golodu-1932-33-roku.

7. Интерфакс. https://www.interfax.ru/world/631920.

8. Музей Голодомору. https://holodomormuseum.org.ua/ru/pryznanye-v-myre-holodomora-aktom-henotsyda/.