Обережно! Нова хронологія (Чорноморські новини - 2014 рік / № 3 (21474) cубота 11 січня 2014 року)

 

Академік Анатолій Тимофійович Фоменко

2014 рік / № 3 (21474) cубота 11 січня 2014 року

    Хто контролює минуле, той контролює і майбутнє. Цю відому сентенцію я наводжу лише для того, щоб була краще зрозуміла запекла боротьба за минуле, що точиться у царині історії, і то не окремої країни, а всього людства. Я написав «історії», а не «історичної науки», бо згідно з означенням видатного німецького філософа Емануіла Канта: «В кожній науці стільки науки, скільки в ній математики». А в історії математики мало, майже нема. Математику на історичних факультетах не вивчають, при вступі на історичні факультети не вимагають. Скидається, що історія — це не наука про аргументи, а наука про висновки. На висновки ж завжди є замовник. А професіоналізм потрібен історику для того, щоб під десь вище затверджені висновки підібрати відповідні аргументи, проігнорувавши всі інші. Аналізувати і порівнювати фізичні явища можна лише завдяки найбільшому винаходу людства, звичайно, після винаходу колеса, — числу. Для дійсних чисел завжди можна сказати, яке з них більше, якщо вони не є рівними. Для професійних фізиків ігнорування мови чисел неможливе. Для професійних істориків — можливе.

    На 1 січня останнього мирного року Європи — 1938-го — за вироками судів у націонал-соціалістичній Німеччині було страчено близько 20 тисяч осіб, в інтернаціонал-соціалістичному Радянському Союзі — близько 15 мільйонів. Фашистська Німеччина (з якого такого дива вона стала фашистською? А це для того, щоб не компрометувати світле слово «соціалізм») є найбільшим злом в історії людства, кажуть історики по обидва боки Атлантичного океану. І це зло спробували знищити фізично за допомогою масованих килимних бомбардувань, а по закінченні Другої світової війни — морально, за допомогою Нюрнберзького процесу, де головним обвинувачем був якраз Радянський Союз. Серійний вбивця судив кишенькового злодія. Перед початком німецько-російської війни за основними видами озброєння Радянський Союз перевищував усі інші країни світу разом узяті, а щодо Німеччини — перевага по танках, авіації, артилерії була у п’ять-сім разів на користь Радянського Союзу. Радянський Союз був не готовий до війни, кажуть історики по обидва боки Атлантичного океану, йому не вистачало озброєння. Велика Британія втратила під час війни близько 200 тисяч військових і мирних мешканців. У Радянському Союзі лише за вироками воєнно-польових судів за звинуваченням у зраді Батьківщини було розстріляно близько 1 мільйона солдатів та офіцерів. А скільки їх загинули у радянських концтаборах під час війни і після неї? Під кінець 1941 року практично вся кадрова армія Радянського Союзу опинилася в німецькому полоні. Радянський Союз виграв війну на хвилі всенародного піднесення, кажуть радянські історики, а західні історики при цьому сором’язливо мовчать.

    До чого цей екскурс в історію Другої світової війни? До того, що сучасні історики практично беззахисні перед вторгненням в історичну науку представників точних наук. Таке вторгнення мало рано чи пізно відбутися, і воно відбулося. Першим «агресором» був геніальний засновник теоретичної фізики і вищої математики англієць Ісак Ньютон. Він першим висловив сумніви щодо достовірності існуючої у його часи історичної хронології, тобто часової шкали, з розташованими на ній всіма відомими на той час історичними подіями. Але він уже мав світову славу і не хотів нею ризикувати, тому був надзвичайно обережним і не дуже наполягав на своїх висновках. Цікаво, що практично без суттєвих змін хронологія часів Ньютона дійшла до наших днів. Ніщо на неї не вплинуло: ні знахідка шумерських глиняних табличок і їх дешифрування, ні пізніше прочитання великої кількості давніх єгипетських текстів, написаних за допомогою знаменитих піктограм, ні пізніші археологічні відкриття, про які у часи Ньютона можна було лише мріяти, ні сучасні лінгвістичні дослідження, ні використання вуглецевого аналізу.

    Маючи у своєму розпорядженні лише долі відсотка відомої на сьогодні історичної інформації, середньовічні хроністи якось зуміли геніально вловити історичний поступ людства. Хронологія — це, безумовно, наука, а ще й геополітика. Цікаво, що всі точні науки з моменту свого виникнення пережили не одну революцію, спровоковану епохальними відкриттями в кожній з них. Виникли цілком нові науки. Незмінною залишилася лише одна наука під назвою хронологія. Революції в точних науках завжди відбуваються під зухвалим тиском молодих, здібних, професійних й агресивних науковців, над якими не тяжіють усталені погляди їхніх попередників. Така людина нарешті з’явилась і в царині хронології. Ця людина — наймолодший у свій час академік Російської академії наук, доктор фізико-математичних наук, професор Анатолій Тимофійович Фоменко.

    Історія — це не лінійний ланцюжок подій, однозначно пов’язаних між собою причинно-наслідковим зв’язком. Кількість історичних подій настільки велика, зв’язки між ними настільки неоднозначні, наслідки кожної події настільки багатоваріантні, до речі, і минуле також, наскільки на основі часто невеликої кількості даних буває потрібно відновити історичну картину, що містить, насправді, нескінченну інформацію про свій час. В історії можна говорити лише про тенденції, про ймовірності варіантів, про певні числові характеристики на перший погляд випадкових явищ. Адекватним математичним апаратом для такого аналізу є теорія ймовірностей, математична статистика і теорія випадкових процесів. Історики апаратом цих теорій не воло­діють, а академік Фоменко володіє.

    Для визначення різних історичних дат перспективним є використання методу астрономічного датування. Але астрономія — це точна наука. Для астрономічного датування історичних подій потрібно вміти розраховувати дати місячних і сонячних затемнень, різні конфігурації планет Сонячної системи, заглиблюючись у часі на тисячі років. Історики цього не вміють, а академік Фоменко вміє. Він добре озбро­єний професійно. Він розумний, впевнений у собі. Він посів чільне місце в лавах бійців ідеологічного фронту новітньої Російської імперії. Його книги видаються великими накладами, а це вже десятки томів. Вони видаються в дорогому виконанні і розраховані, в першу чергу, на сильних світу російського. Його завдання, на мою думку, обґрунтувати в історичному плані всі претензії сучасної російської еліти, так само, як і всіх попередніх еліт, включно з елітами часів класичної Російської імперії, на світове лідерство Росії. У часи, коли у росіян безліч запитань зразка: чи є росіяни слов’янами, чи є слово «руський» їх самоназвою, чи правомірно їх країна називається Росією, а не Московією чи Татарією, і що за народ такий росіяни, академік Фоменко малює уяві росіян чарівний світ нової і приємної ілюзії щодо минулого Російської імперії, а отже, підтримує їх морально у сучасних російських негараздах і готує до майбутніх звершень.

    Історія Росії — це історія необмеженої експансії на всі боки, це поневолення інших народів не економічно, не політично, не ідеологічно — це чинники другого плану, а на першому плані — пряма силова дія, де головними є відносини хазяїн—раб. Першою такою ілюзією, ще в Середньовіччі, було гасло: «Москва — це третій Рим». Тепер це звучить так: «Москва — це перший Рим». Для обґрунтування цієї тези слід знищити два засадничі принципи сучасної світобудови людства: у культурному плані — це європоцентризм, в ідеологічному — це євреєцентризм. Ніякої античної культури не існувало, оскільки нема жодного першоджерела з тих далеких часів. Усі книги — нібито античні — написані в середні віки фальсифікаторами. Написи на стінах єгипетських храмів також відносяться до Середньовіччя. Всі, виконані академіком Фоменком, астрономічні датування свідчать, що події, нібито дуже давні, насправді є подіями середніх віків. На його думку, культура й освіта почали розвиватися приблизно одночасно на гігантських просторах Євроазії.

    На мою думку, більшість наведених академіком Фоменком аргументів є сер­йозними і є викликом для сучасних істориків. Він легко грає на полі професійних істориків, перехід істориків на поле академіка в принципі неможливий. Математична освіта — це дуже складна справа. Концепція Фоменка — це виклик, але виклик, який сам по собі не загрожує нікому і лише піде на користь історичній науці. Остання повинна на нього відпо­вісти, хоча поки що, попри декілька безплідних обговорень на різних рівнях історичної російської ієрархії, задовільних спростувань так і не знайшлося. Навіть якщо академік Фоменко правий, культурна першість Європи абсолютно очевидна, коли б ми не почали відлік нашої культурологічної історії. Російський цар Петро І був малоосвіченою людиною, його права рука Меншиков не вмів ні читати, ні писати. Такою була і більшість російської провідної верстви. Тоді як у Європі вже сотні років існували університети й академії, були вони і в Україні, але не в Московії.

    Другий виклик спрямований проти християнства та іудаїзму. Христос народився не раніше 1054 року. В цей рік спалахнула наднова зірка у сузір’ї Тельця. Цей спалах було видно навіть удень. Тепер на місці цієї зірки — туманність під назвою Крабовидна. Ця наднова і є тою Вифлеємською зіркою, що засвітила при народженні Ісуса. Біблія була написана століттями пізніше, причому Новий Заповіт був написаний або одночасно зі Старим, або навіть раніше. Тоді ж були написані й основні релігійні тексти іудаїзму. Редагування всіх святих книг продовжувалося аж до пізнього Середньо­віччя. Місто Єрусалим — це сучасний Стамбул. В околицях цього міста і був розіп’ятий Ісус. Цей виклик академіка Фоменка серйозніший за перший. Він, безумовно, ставить під загрозу авторитет християнської церкви, послаблюючи тим самим духовну залежність громадян сучасної Росії від чинників, що лежать за її межами. Аргументи, які наводить академік на підтвердження свого другого виклику, досить вагомі і вимагають до себе серйозного ставлення. Достойної відповіді на ці аргументи з боку істориків і релігійних діячів також і досі нема.

    Обидва виклики вже не можна замовчати, зробивши вигляд, що нічого не сталося. Академік Фоменко має багато прихильників не тільки в Росії, але й у всьому світі. Кількість його прихильників невпинно зростає. Про його концепцію хронології знає практично вся творча інтелігенція колишнього Радянського Союзу, за західну не ручатимусь. Що­правда, його все ще не підтримують російські історики, насамперед, старої школи. Не зустрічав я його прихильників і серед російських науковців рівня докторів, з якими час від часу зустрічаюся на наукових конференціях. Другий ви­клик ні для Європи, ні для України сер­йозної небезпеки не становить, перед­усім, через втрату релігією провідних позицій у суспільстві. Більше того, оби­два ви­клики, швидше, корисні для України, оскільки зменшують комплекс меншовартості не стільки росіян, які тільки-но вийшли на світову арену у середні віки, а перш за все українців, які вже встигли в ті ж часи створити одну з найпотужніших європейських держав — Київську Русь з Московією як частиною великої української імперії, і руськими, як тими, хто платив данину русинам, тобто українцям, відповідно до сучасної назви нашого народу.

    Як на мене, то перші два виклики найбільше обґрунтовані і мають приспати пильність щодо третього, найголов­нішого виклику. Третій виклик стосується вже, в першу чергу, Росії, і його можна коротко сформулювати так: «Москва — це перший Рим». Згідно з цією концепцією, ніяких Римської і Візантійської імперій не існувало. Від початку історії людства існувала лише одна світова імперія з центром у Ярославлі. До цієї імперії належала вся Азія, включно з Китаєм та Індією, Мала Азія, де тепер Туреччина, вся Європа, Північна Африка, зокрема Єгипет. Так звана Київська Русь теж була складовою частиною цієї імперії. Принагідно зауважу, що якби центром імперії академік зробив Київ, то його концепція виглядала б трохи менш фантастично. Потім Центральна і Західна Європа звільнилися від пут цієї імперії і придумали нову історію та хронологію, де замість імперії, що реально існувала, згадується вигадана імперія Чингізхана — вихідця з далекої Монголії, а для Московії відводиться та роль, яка нам і зараз відома зі шкільного курсу історії.

    Загалом ця концепція видається маячнею, але й вона містить ряд фрагментів, які видаються і цікавими, і правдоподібними. Зокрема, це питання про татаро-монгольське ярмо. Академік Фоменко вважає, що ніякого ярма взагалі не було. Була зміна правлячих еліт імперії, яка вилилася у криваві війни, що закінчилися для імперії руїною. До влади, в результаті внутрішньої боротьби, при­йшла військова верства імперії. В сучасних термінах це означало б прихід до влади козачої старшини на чолі з гетьманом. Напрошується також аналогія з Хмельниччиною. Хмельниччина також була бунтом проти законної влади польського короля і приходом до влади в Україні нової правлячої еліти на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. Хмельниччина для України закінчилася тим, що офіційна історія називає руїною. При цьому були підірвані і підвалини Речі Посполитої, що врешті закінчилося для Польщі трьома її поділами між іншими імперіями тодішньої Європи.

    На мою думку, для пояснення феномену так званого татаро-монгольського ярма зовсім не потрібне припущення про існування міфічної світової імперії зі столицею в Ярославлі. Аналогія з Хмельниччиною все могла б пояснити. Чи міг Хмельницький захопити і спалити Варшаву, так як так званий Чингізхан захопив і спалив Київ? Історики стверджують, що міг, але не захотів виводити свої війська за межі України, коли Польща вже практично лежала біля його ніг. Чи правильно він зробив? З моєї точки зору — правильно.

    Яка об’єктивна реальність приховується за цим фрагментом концепції академіка Фоменка? Якщо щодо Східної Європи залишатися в рамках традиційної історії, то ще у часи Київської Русі у верхів’ях Волги, там, де тепер Яро­славль, Ростов, Суздаль, сформувався досить потужний центр іншої етнічної природи, ніж у Середній Наддніпрянщині. Цей центр швидко вступив у конфронтацію з метрополією з центром у Києві. Згадаємо, що ще у часи розквіту Київської Русі війська з цього центру кілька разів палили Київ. Думаю, що одне з чергових вивержень руйнівної енергії з цього центру і перетворило в руїну всю Східну Європу. Академік Фоменко ж пояснює руйнівні походи так званого Чингізхана каральними експедиціями військ нової правлячої еліти проти тих частин імперії, що під час смути у ній, пов’язаної із зміною правлячих еліт, вийшли з підпорядкування центру. Після руїни першої імперії з того самого центру почалася її новітня консолідація, яка вилилася у виникнення Московії. Населення верхів’я Волги, швидше за все, мало незначну слов’янську складову і було схильне до тоталітаризму. Перший слов’янський компонент з’явився у складі Московії в кінці XV сторіччя, коли московський цар Іван Грозний, скориставшись мором у Великому Новгороді, що винищив мало не половину його населення, захопив Новгородську республіку. Захопив і, по можливості, винищив. Кого не винищив, переселив в інші частини московського царства. Далі експансія Московії на слов’янські землі невпинно наростала і за­кінчилася приєднанням до неї України, що дало можливість перейменувати Московію на Росію, а потім і Польщі.

    Концепція про перший Рим, з моєї точки зору, не викликана історичною необхідністю пояснення якихось важливих фактів. Схоже, що ця концепція подобається істеблішменту Росії, але лякає російську творчу інтелігенцію своєю фантастичністю. Новий погляд на татаро-монгольське ярмо позбавляє росіян простого пояснення причини пізнього виходу Московії на світову історичну арену і хронічного культурного відставання всіх варіантів Російської імперії від країн Центральної і Західної Європи, Північної Америки тощо. Тому ця концепція користується ще меншою підтримкою росіян. Проте небезпека наростає разом з накладами книг і тривалістю їх видання.

    Третій виклик є небезпечним і для світу, і для України. Україну він просто позбавляє власної історії і робить ілюзорними її надії на власне майбутнє. Для світу цей виклик має нагадати про те, що росіяни стають небезпечним народом, якщо ними опановує якась проста й універсальна ідея. Москва — це третій Рим. Під цим гаслом створювалася перша Російська імперія, що охопила більшу частину Європи і Азії. Москва — це центр світової революції. Під цим гаслом створювалася новітня Російська імперія під назвою Радянський Союз, що охоплювала вже і Центральну Європу. Москва — це перший Рим. Що чекає світ й Україну у цьому разі? Доказова база третього виклику надзвичайно хитка. Але якою була доказова база щодо маячні про світову революцію? А скільки горя народам Землі принесла, а скільки мільйонів життів забрала?!

    Закінчити статтю я хочу закликами: «Обережно! Нова хронологія» й «Увага! Нова хронологія». Академік Фоменко стверджує щодо історичної науки: «А король-то голий». Але, тим не менш, на всі конструктивні аргументи цієї химерної історичної концепції мають відповісти й історики, і представники точних наук, без активної участі яких в історичних дослідженнях останні ще довго матимуть присмак малодоказових міфів про історію людства. Академік Фоменко висунув нову парадигму історичної науки: «Все, що не можна спростувати, має право на існування». Але він не бере до уваги, що за відсутності критичної маси історичних фактів віртуальних концепцій з будь-якого приводу може існувати безліч.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор.