https://chornomorka.com/archive/21447/a-2938.html
Закінчення. Початок у номері за 3 жовтня.
Але у наступній війні Росія знову була потрібна. Причому, Росія достатньо сильна. Для цього Росію не можна було позбавляти її промислової і сільськогосподарської бази, тобто України. Ці міркування, думаю, і вирішили долю України у Версалі. Більше того, в Росію потоком пішли сучасні обладнання і технології, насамперед із Сполучених Штатів Америки. Так, флагман російської індустріалізації — Дніпрогес — був побудований на американські гроші, за американським проектом, американськими інженерами.
Але країни Антанти недооцінили більшовиків. Більшовицька маячня про «світову революцію» стала основою радянської державної політики. Над капіталістичним світом нависла реальна загроза всесвітнього хаосу. Збройні сили радянської імперії за кількістю всіх основних видів озброєння в кінці 1930-х перевищували військовий потенціал всіх армій світу разом узятих. Велика Британія і Франція першими усвідомили, що долю України свого часу вони вирішили неправильно. Але зупинити новітню Російську імперію своїми силами вони вже не могли. Єдиною реальною військовою силою в Європі завжди була Німеччина. Тому Німеччині, всупереч Версальським угодам, дали відродити її економічний і військовий потенціал. Вся потуга західної дипломатії і засобів масовою інформації працювали у передвоєнні роки на те, щоб спрямувати німецьку експансію на схід — втягнути Німеччину у війну з Радянським Союзом. При цьому досягалася б подвійна мета — їх взаємне довготермінове ослаблення.
Співпраця свідомих українців на еміграції з німцями не припинялася ніколи. Вона існувала після поразки Німеччини у Першій світовій війні до приходу Гітлера до влади. Вона тривала у часи Третього рейху. Вона продовжувалася і після поразки Німеччини у Другій світовій війні, аж до здобуття Україною незалежності. Тривалість цієї співпраці свідчить про її об’єктивність і відповідність стратегічним інтересам обох народів. Персоналії керівників Німецької держави принципової ролі тут не грали.
Велика заслуга Степана Бандери у тому, що він сприяв залученню у ряди прихильників українського національного відродження інші країни Заходу, в першу чергу, Сполучені Штати Америки. Розкол в ОУН на бандерівців і мельниківців — це був, передусім, розкол на тих, хто ставив на англосаксів, і тих, хто ставив на німців.
Повернемося до Німеччини тридцятих років. Тоді Адольф Гітлер активно розігрував у стосунках з іншими країнами Заходу українську карту. Він неодноразово заявляв про необхідність створення Великої України під німецькою опікою і гарантією її безпеки. І західні держави охоче це сприймали. Отже, в разі перемоги німецької зброї Українська держава на мапі Європи мала постати. Питання було лише в тому, у яких кордонах і наскільки незалежною від Німеччини. На жаль, детального плану перевлаштування Східної Європи в разі перемоги Німеччини над Радянським Союзом — плану «Ост» — у науковців і досі нема. Можливо, його не існувало взагалі. Декілька сторінок, нібито з цього плану, фігурували на Нюрнберзькому процесі, але їх достовірність й дотепер викликає сумнів.
Певне уявлення про майбутній устрій Східної Європи дає адміністративний поділ окупованої німцями території Радянського Союзу. Закарпатську область України окупувала Угорщина. Чернівецьку, Одеську і частину Миколаївської —Румунія. Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська області увійшли до складу генерал-губернаторства «Польща», тобто до складу Третього рейху на умовах особливого політичного статусу.
На решті території України і частині території Росії був утворений рейхкомісаріат «Україна». Це автономне утворення, що вже не входило до складу Третього рейху, але ще не було і незалежною державою. Рейхскомісаріат складався з декількох генеральних комісаріатів: «Волинь-Поділля» — Волинська, Рівненська, Хмельницька, Вінницька області України та південь Брестської області Білорусії; «Житомир» — Житомирська область України, Гомельська область та південь Поліської області Білорусії; генеральні комісаріати «Київ», «Миколаїв», «Дніпропетровськ», «Таврія», «Чернігів», «Харків» і «Сталіно» складалися з решти областей України, включно з Автономною Республікою Крим; генеральні комісаріати «Ростов», «Воронеж», «Бєлгород», «Царицин» — Воронезька, Орловська, Курська, Бєлгородська, Ростовська і західна частина Сталінградської (Волгоградської) області Росії.
Легко бачити, що німці добре усвідомлювали справжні етнічні межі України. Але розширення адміністративних кордонів України за рахунок областей Росії і Білорусії, на мою думку, не могло компенсувати втрату осердя України — Галичини. Саме Галичина та ще Волинь за всіх часів і лихоліть мали постійне автохтонне українське населення. Хвилі спустошень, що періодично накочувалися на Східну, Південну і Центральну Україну, призводили до значних втрат українського населення і його переміщення у більш безпечні області України. Відновлення втраченого завжди відбувалося шляхом чергового переселення українців із заходу на схід та з півночі на південь. У Галичини є прекрасна історична назва, яка передає її глибинну суть — Червона Русь.
Прибалтика і Білорусія входили до рейхкомісаріату «Остланд», центральні області Росії — до рейхкомісаріату «Москва», Північний Кавказ — до рейхкомісаріату «Кубань». У німецьких документах тих часів зустрічаються і майбутні назви нових держав у Східній Європі: Україна, Московія, Казакія — на базі відповідних рейхкомісаріатів.
У рейхкомісаріатах «Москва» і «Кубань» німці провели експеримент із самоврядування територій, населених росіянами (Лепельський округ Брянської області: 8 районів — 581 тисяча мешканців) і козаками (Уманський відділ Кубанського козачого війська: 6 районів — 160 тисяч мешканців). В рейхкомісаріаті «Україна» такі експерименти не проводились. З росіян і козаків у складі вермахту і СС були створені десятки військових формувань дивізійного рівня. З українців військові формування такого рівня не створювалися. Єдина дивізія СС «Галичина» була створена з українців тієї частині України, що увійшла до складу Третього рейху і за спеціальним розпорядженням Гімлера в жодному разі не повинна була називатися українською, а лише галицькою. Подібні факти наштовхують на думку, що з усіх нових планованих німцями державних утворень Східної Європи, Україна була б найменш незалежною.
Чи були німці занадто жорстокими до українців? Німецький народ був єдиним у світі народом, який знав правду про Голодомор в Україні у 1932—1933 роках. Він співчував нам. Під час окупації німці забирали у селах лише половину того, що забирала перед тим радянська влада. Практично були зняті обмеження на розміри присадибних ділянок. Вперше за багато років село не голодувало. Черговий голод почався після повернення в Україну радянської влади. У 1947-у з цієї причини населення України знову зменшилося.
Так, чимало українців покладало на німців великі надії, але звертає на себе увагу такий факт. При тому, що українці складали 50% населення, що опинилося на окупованій німцями території Радянського Союзу, з них було сформовано лише 1 із 40 дивізій та охоронних корпусів (2,5%), 3 бригади з 60 (5%), 20 полків із 250 (8%), 120 батальйонів із 1100 (11%). Основним ненімецьким контингентом для німецьких військових формувань були росіяни і козаки. Чому було так мало українців? Невже вони були такими відданими радянській владі? Можливо, відповідь криється у словах, записаних у щоденник одним німецьким офіцером: "Окупована нами Україна виглядає як після тяжкої пошесті». Український народ був ослаблений голодомором і репресіями настільки, що перед війною вже перестав бути народом, а лише населенням. Позбавлений інтелігенції — і старої, «буржуазної», і нової, вже радянської — просіяний на предмет винищення всіх активних, творчих, працелюбних, успішних елементів серед селян і міщан, він опустився до рівня біологічного виживання і вже нічого в більшості своїй не хотів." Те, що радянська влада не встигла зробити сама, вона намагалася зробити руками німців.
Село Оленівка Балтського району Одеської області — це через річку Кодиму від рідного села моїх батьків. У центрі села партизани, які раптом з’явилися у цій місцевості при наближенні лінії фронту, вбивають німецького офіцера. Винних не знайдено — німці палять центральну частину села. На щастя, в цьому випадку нікого не було вбито. Еріх Кох — рейхкомісар рейхкомісаріату «Україна», вбитий у 1944 році радянським чекістом Кузнєцовим. Одночасно Кузнєцов на місці вбивства спеціально залишає документи, що свідчать про причетність до вбивства українських націоналістів. На останніх падає вся лють німецьких репресій. Почерк той самий, що і в селі Оленівка. Репресіями проти українців, як правило, спровокованими не українцями, завершувалося перебування німців на українській землі.
Друга світова війна зменшила населення України з 41 мільйона осіб у 1941 році до 28 мільйонів — у 1946-у. Мабуть, якби ми мали дані щодо кількості населення на 1945 рік, то вони були б ще сумнішими. Як ми взагалі вижили як народ у радянському суспільстві?
До речі, участь Радянського Союзу у Другій світовій війні — це також закономірний результат його розвитку у напрямку реалізації марення про «світову революцію», а насправді, про світове панування під гаслом «світової революції».
Чи не диво, що врешті-решт, ми стали незалежною державою? Чи зуміємо ми зберегти нашу незалежність, за яку заплачено таку ціну? Твердо сказати «Ні» — це перекреслити все наше минуле і все наше майбутнє, і не тільки як народу. Твердо сказати «Так» — це приректи себе на невиправдане почуття безпечності, на безпідставну впевненість у тому, за що, насправді, треба боротися щодня. Боротьба завжди має сенс і нагородою у ній є те, до чого прагнеш.
Немає коментарів:
Дописати коментар