З БІОЛОГІЧНОЇ точки зору чернь — це люди з високим бар’єром збудження будь-яких біологічних систем організму. У харчуванні вони віддають перевагу дуже солоній, гострій і гарячій їжі. В іншому разі вона їм не смакує — не виділяється шлунковий сік. Привернути їхню увагу можна лише гучними словами, збитими у короткі речення. Словниковий запас у них гранично низький — 200—300 слів. Вони схильні до уживання універсальних багатозначних слів-замінників — лайки. Тут активізація уваги здійснюється через неявну активізацію статевої сфери і додаткового виділення тестостерону у кров. Вони полюбляють випивати, надаючи перевагу міцним алкогольним напоям. Це також активізує на початковому етапі їхні фізичні та інтелектуальні можливості через додаткове виділення у мозок дофаміну. Їм подобається гучна і ритмічна музика з нескінченним повторенням коротких музичних фраз. Вони гранично довірливі і їх можна обманювати в один і той же спосіб багато разів поспіль, якщо час між актами обману перевищує їхню малу здатність утримувати у пам’яті результати попереднього досвіду. Самі вони також схильні до обману.
Логічне мислення у черні майже відсутнє. Представники черні не здатні усвідомити навіть очевидний зв’язок між двома пов’язаними по-діями, якщо цей зв’язок їм не розтлумачити. Проблема вибору вводить їх у стан заціпеніння і безпорадності. У всьому вони бажають повної визначеності й не здатні проаналізувати бодай кілька варіантів майбутнього розвитку подій. У них майже відсутня здатність до навчання. Для життя їм вистачає природних інстинктів і кількох простих правил, засвоєних у дитинстві. Вони схильні до агресії, оскільки агресія урівнює шанси у конкурентній боротьбі з іншими категоріями людей. Вони не цінують особисту свободу, але використовують будь-яку нагоду для безмежного насилля за сприятливих зовнішніх умов. Зазвичай поведінка черні більш-менш вписується у рамки закону, але це лише через страх перед ним. Внутрішніх моральних запобіжників у них нема.
Чернь може впливати на долю своїх країн у часи їх стабільності через вибори, оскільки завжди голосує за подібних до себе. Нестача здібностей і, головне, працелюбності не дозволяє черні перейти в якусь іншу категорію людей. Часи нестабільності країни — це свято для її ментальності. Від опосередкованого впливу на події вона переходить до прямої дії через насильство. Національна ідея — це щось абсолютно недосяжне для її розуміння. Об’єднуючим чинником для черні є почуття ментальної і біологічної спорідненості. Чернь інтернаціональна за своєю суттю. «Пролетарі (люмпени) всіх країн, єднайтеся!» — це її гасло. Чернь не може бути основою для продуктивного розвитку будь-якої нації або держави. Влада черні — це шлях у нікуди через насилля, диктатуру і смерть. Це єдина верства населення, для якої людське життя не є цінністю. Чернь патологічно ненавидить інші категорії людей, особливо людей талановитих. Вона не розуміє ролі законів збереження у живій і неживій природі. Скатертина-самобранка або «халява» — це межа її мрій. Доволі повний портрет типового представника черні змальований у «Маніфесті комуністичної партії», якому він і адресований.
Талановиті люди у всьому протилежні черні. Вони здатні до навчання протягом всього життя. У них багатий словниковий запас, вони знають декілька мов і легко формулюють найабстрактніші поняття. Вони є головними споживачами класичної музики, образотворчого мистецтва, багато читають і самі пишуть, їм не потрібні штучні засоби для збудження їхньої уяви і працездатності. Вони завжди оцінюють майбутнє як можливу його реалізацію в одному з багатьох варіантів. Надзвичайно високо цінують особисту і творчу свободу. Їхня поведінка майже не вимагає зовнішнього регулювання через високий рівень самоконтролю. З цієї категорії людей виходять видатні науковці, письменники, художники, фахівці всіх профілів. Зазвичай талановиті люди не агресивні й у часи нестабільності суспільства відходять у тінь. Вони є носіями національної ідеї і її творцями. Ця категорія людей завжди невелика. Її влада можлива лише в оперті на пересічних людей. Саме у цьому разі ймовірний проривний позитивний розвиток суспільства.
Третя категорія — пересічні люди — займає проміжне становище між черню і талановитими людьми. Це люди, помірковані у всіх своїх проявах. Вони не здатні ні на великі досягнення, ні на великі злочини. Вони є фактором стабільності й інертності суспільства, не дозволяючи скочуватися йому ні в стан анархії, ні в стан надто динамічного позитивного розвитку. Як правило, вони не мають власного погляду ні на що, і на них можна впливати і з боку добра, і з боку зла. Вони здатні до часткового розуміння національної ідеї, особливо — якщо вона збігається з їхніми матеріальними інтересами. Бояться всіляких ризиків, намагаються триматися подалі від всього незвичного. Вони надзвичайно працелюбні. Пересічні люди — це соціальна база середнього класу. Влада пересічних людей — це влада здорового глузду, позбавлена шансів на визначні досягнення у будь-якій сфері.
Можливі й усі проміжні варіанти. Не виключаються і комбінації генів таланту з морем генів черні або навпаки.
Звідки береться такий поділ суспільства? Це властивість самої природи. Це джерело її розвитку і прогресу. Кожне народження нової людини чи тварини, або навіть комахи — гра випадку, коли у довільній комбінації об’єднуються гени обох батьків. Після народження живого організму починається його випробування, порівняння з іншими подібними організмами. Той організм, де комбінація генів сприяє подальшій позитивній еволюції виду, залишає після себе більше потомство. Якби всі живі організми народжувалися однаковими, то еволюція у будь-якому напрямку зупинилася б. Питання: а чи міг би при цьому виникнути сам початковий вид? Отже, людство безупинно удосконалюється і фізично, й інтелектуально саме тому, що окремі люди народжуються різними і вступають між собою у конкурентну боротьбу.
А ЯК щодо народів? Окремі люди можуть бути дуже різними, а от окремі народи не можуть суттєво відрізнятися між собою — хіба не так? Велика сукупність беріз, що ростуть поряд, утворює березовий ліс. Велика сукупність дубів, що ростуть поряд, — дубовий ліс. Дубовий і березовий ліси з точки зору якості, наприклад, деревини, відрізняються між собою так само, як окремий дуб й окрема береза. Але ж наведені вище три категорії людей присутні у кожному народі. Тобто ми завжди маємо справу з мішаним лісом. Відповідь така: різні народи відрізняються часткою цих трьох категорій людей у своєму складі. А чому ця частка для різних народів різна? Тому що різні народи у різний час перейшли від стану первісної дикості до стану цивілізаційного розвитку, тому що від початку своєї історії вони існували в різних кліматичних зонах й економічних умовах, тому що в світі існують сотні порід собак, котів тощо, яких об’єднує в один вид здатність давати спільне потомство, але суттєві відмінності між якими цілком очевидні. Люди ж є частиною цього тваринного світу і підкоряються універсальним законам генетики.
Як виявити частку різних категорій людей у складі тієї чи іншої спільноти? Можна провести комплексне тестування кожного члена спільноти за властивостями, означеними вище. А можна просто подивитися на події у житті того чи іншого народу і зрозуміти, яка саме частина цього народу вийшла тут на передній план. Масштабне насилля, громадянська війна або зовнішня експансія (можливе і поєднання), авторитаризм і прихильність до марксизму — це, на нашу думку, основні ознаки поведінки черні. Перші три умови є необхідними, але не достатніми. Остання умова не є необхідною, але є достатньою.
Так звана жовтнева революція 1917 року в Російській імперії була бунтом черні, спровокованим й очоленим інтернаціональною зграєю пройдисвітів. Саме у Російській імперії чернь складала критичну частку суспільства і за сприятливих умов, зумовлених тривалою Світовою війною, змогла не лише зруйнувати попередній державний устрій, а й надовго прийти до влади. Слабкість державної влади у країні, що програла війну Німеччині і зазнала економічного краху, звільнила чернь від страху перед законом, і країна захлинулась у масовому насильстві. Цю схильність черні до насильства більшовики каналізували у напрямку знищення освіченої частини суспільства під виглядом громадянської війни. Це забезпечувало малоосвіченому більшовицькому бидлу монополію на владу. Таке завдання доволі швидко було виконане. Нездатність черні замислюватися над проблемою вибору породила спочатку авторитаризм, а далі і диктатуру вождя черні. Неповага черні до особистої свободи швидко перетворила країну на концтабір. У результаті зачищення суспільства від його найосвіченішої частини частка черні у ньому ще більше зросла. У висліді чернь заповнила всі щаблі влади. Ідеологічним прикриттям цього процесу став марксизм, що від початку був розрахованим саме на чернь і на її інстинкти.
У жодній іншій державі Європи чернь не становила критичної маси і революції там не виникли зовсім або були лише короткочасним спалахом анархії. Найкривавішою, хоч і короткочасною, була революція в Угорщині, яка швидко перейшла у так звану громадянську війну. Виникає певна паралель з Російською імперією, що цілком укладається в сучасну концепцію про угро-фінське походження московитів. Проте здорові сили в Угорщині перемогли, що свідчить про некритичну частку черні у цій країні. У Російській імперії московитська чернь була етнічною і соціальною базою «жовтневої революції». Саме вона склала переважну кількість солдатів п’ятимільйонної армії більшовиків, продзагонів, каральних загонів, відділів НКВС, які втримали Російську імперію від повного розвалу. Саме ця чернь знищила освічену частину населення Російської імперії, тобто категорії пересічних і талановитих людей, або витіснила її за кордон. Саме ця чернь стала не тільки фундаментом влади пройдисвітів, а й самою владою. Проявами цієї влади стали насилля, диктатура і смерть.
Вважається, що в листопаді 1918 року революція відбулася і в Німеччині. На мою ж думку, це був державний переворот у країні, знесиленій війною. Німецька армія перемагала на всіх фронтах, але в самій Німеччині економічна ситуація була катастрофічною. Середній клас, що становив критично велику частку суспільства, нарешті не витримав колосального тиску економічних проблем. Громадянської війни в Німеччині не було. Здорові сили суспільства швидко справилися з лівими екстремістами. Їх лідери Карл Лібкнехт і Роза Люксембург були розстріляні. Але політичною нестабільністю моментально скористалася купка брудних політиканів марксистського забарвлення. Чинна центральна влада була повалена. Хоча всі фронти Першої світової війни проходили поза Німеччиною і вона контролювала величезні території Європи, включно з Україною, новий німецький уряд капітулював, визнавши свою поразку у війні, а також визнав саме Німеччину головним винуватцем цієї війни. Він також погодився з усіма пунктами кабального для Німеччини Версальського мирного договору. Середній клас Німеччини, який від зміни державного устрою очікував радикальних позитивних покращень, був деморалізований економічним безладом, що значно перевищував часи війни, й абсолютно невиправданим політичним приниженням батьківщини на міжнародній арені. Виникла ситуація політичної нестабільності, яка тривала аж до приходу до влади націонал-со-ціалістів (нацистів) у 1933 році.
Соціалізм Гітлера був протилежним соціалізму Маркса. Його провідною ідеєю був захист економічних, культурних і політичних прав трудових верств населення в рамках ринкової економіки — капіталізму, а не повалення останнього. Націоналізм мав стати провідною ідеєю суспільства й об’єднати всі категорії громадян в ім’я процвітання німецької нації. Націонал-соціалісти прийшли до влади цілком демократичним шляхом через загальні вибори, на відміну від більшовиків, що захопили владу шляхом збройного перевороту. Диктатура, що надалі виникла в Німеччині, — це була диктатура середнього класу і вона була зумовлена тими штучними й трагічними для Німеччини умовами, що створили переможці війни, передусім — Франція. У Радянському Союзі диктатура офіційно визначалася як диктатура пролетаріату, тобто черні. Диктатура — це завжди жорстокість і насилля, але ці дві диктатури були неспівмірні за рівнем насилля.
У Польщі закінчення Першої світової війни спричинило не революцію, а національний підйом. За лічені місяці консолідація польського суспільства досягла небачених розмірів. На кінець 1919 року польська армія вже налічувала 600 тисяч жовнірів, а 9 травня 1920-го відбувся спільний парад українських і польських військ на Хрещатику у визволеному від московитів Києві. У чому секрет поляків? У наявності потужного середнього класу — пересічних людей, майже повній відсутності черні і наявності у суспільстві великого прошарку талановитих людей. У кращі часи Речі Посполитої шляхта становила до десяти відсотків її населення. Це був найвищий показник у Європі. Річ Посполита була також єдиною в Європі країною шляхетської демократії — король там був виборним. Безумовно, на підконтрольній Російській імперії частині Польщі склалися несприятливі умови саме для цього прошарку населення. Але й навіть у цьому разі напередодні жовтневого перевороту в Російській імперії інтелігенція, а це категорія талановитої і високоосвіченої частини пересічних людей, у Польщі становила близько 4% населення, що вдвічі перевищувало частку інтелігенції в населенні Російської імперії. При цьому інтелігенція ця була національно свідомою і кілька разів упродовж XIX сторіччя очолювала загальнонаціональні повстання проти Російської імперії.
А ЩО українці? Як тут ситуація щодо черні? Революції в Україні не було. Центральна Рада очолила країну у мирний спосіб. Громадянської війни в Україні також не було. Була інтервенція військ з одного боку — більшовицької Росії (черні), з другого боку — білогвардійських армій (освічених московитів). Був супротив військ незалежної України цим агресорам. Повстання проти Центральної Ради мали локальний характер і базувалися на чужому українцям етносі — московитах. Провідна сила України — селянство — в основі своїй було байдужою або й ворожою до марксизму. Його провідною ідеєю була приватна власність на землю, як гарант особистої свободи. Тобто всі ознаки наявності в Україні значного прошарку черні були відсутні.
Перша наша національно-визвольна війна зазнала поразки не тому, що у нас було забагато черні або замало пересічних людей. Головна причина, на мою думку, в тому, що в Україні було замало національно свідомих талановитих людей. Скільки із двох відсотків інтелігенції в Україні було саме української, а з неї — національно свідомої? Найталановитіший письменник Російської імперії Микола Гоголь був українцем за походженням. Чи багато він зробив для національного визволення свого народу? Якби не геній Тараса Григоровича Шевченка, то український народ, можливо, ніколи б і не прокинувся від національної сплячки. Український народ у вирішальний момент своєї історії виявився без достатньо дієвого проводу. У висліді: широкий народний рух, що прагнув позитивних змін у країні, в тому числі національних (українською мовою тоді спілкувався значно більший відсоток населення, ніж навіть тепер, через 31 рік нашої незалежності), не був належним чином очолений і спрямований. Такі плутані й сумнівні особи, як батько Махно, зібрали під своїм командуванням колосальні, як на той час, військові сили. Цих сил було достатньо для визволення від інтервентів усієї південної й східної України. Але українець Махно був байдужим до української національної ідеї, не раз збройно виступав проти національного українського уряду, і здебільшого — на боці більшовиків, поки вони на віддяку повністю не знищили його армію.
З тих часів українцям слід запам’ятати ще два уроки.
1. Перший доволі тривалий досвід української державності ми отримали завдяки німцям — часи гетьмана Скоропадського. Без цього восьмимісячного досвіду державного будівництва під захистом німецької зброї всі наші подальші визвольні змагання були б неможливими.
2. У найтяжчі часи визвольних змагань поряд з нами були поляки. Вони, як і німці, зробили дуже багато для нашої державної незалежності. Але ж пізніше, отримавши за Версальським мирним договором Галичину, вони займалися полонізацією місцевого населення. Так, однак, вони врятували це місцеве населення від геноциду 1921, 1933, 1937 років. Вони зберегли цю частину нашого населення у непонівеченому фізичному і моральному стані. Вони зробили можливим яскравий спалах національно-визвольних змагань 1991 року. Без Галичини національна революція 1991-го, швидше за все, була б неможливою.
Вивчаючи свій родовід, я проаналізував середню тривалість життя в селах Балтського району, на півночі Одеської області. У 1920 році, перед приходом московитів, вона становила приблизно 40 років. Далі почала падати і перед російсько-німецькою війною склала 17—20 років. У 1943-у на окупованих румунами території знову зросла — до 35 років. Ось вам результат влади московитської черні. Вона виявилася гіршою за владу окупантів. За шість років, що включали 1933-й — найтрагічніший рік всієї української історії, метричні книги були знищені владою і встановити середню тривалість життя у цей період я не зміг.
За двадцять років відносно мирного розвитку Радянського Союзу, хоч і в умовах концтабору, виросла нова еліта. Виросла вона переважно з тої ж черні, що прийшла до влади у 1917-у. За чистотою крові цієї верстви населення уважно стежили партія та НКВС. Але наближалася Друга світова війна. На відміну від Першої, вона була плановою. Задля подальшої консолідації влади в руках вождя в Радянському Союзі відбулося чергове зачищення еліт: військової, управлінської, творчої, технічної… Газон знову підстригли. Частка черні у складі суспільства знову істотно зросла. Колосальні втрати Радянського Союзу (після війни Сталін озвучив число у шість мільйонів осіб, Хрущов — у 20 мільйонів, за сучасними російськими джерелами це вже 27 мільйонів, а за загальними демографічними втратами Радянського Союзу — 40—50 мільйонів) свідчать про те, що ця війна з боку Радянського Союзу відбувалася за рахунок черні і під керівництвом черні. Зачищення радянського суспільства від людей талановитих і просто від інтелігенції тривало і в часи війни. Так звані народні ополчення, що, як правило, відправлялися прямо в пекло війни на забій, комплектувалися якраз за рахунок інтелігенції. Масову загибель людей у ніби заблокованому німцями Ленінграді я розглядаю як остаточне винищення тієї частини інтелігенції, яка століттями осідала у центральній частині цього міста і становила найосвіченішу частину населення Російської імперії. Безпрецедентно брутальна поведінка радянської армії на територіях окупованих країн Східної Європи свідчить про те, що у 1945 році чернь продовжувала становити критичну масу радянського суспільства.
ВІД 1945 року до розпаду Радянського Союзу минуло 46 років. Чи могла суттєво змінитися частка черні у населенні країни? Думаю, що ні, оскільки основою розподілу на різні категорії є генетика людей, для зміни якої потрібно багато поколінь.
По-різному склалися долі України та російської федерації після розпаду Радянського Союзу. Україна весь час мирно розвивалася, зміцнюючи свою незалежність. Російська ж федерація пройшла через військовий заколот. Згадайте розстріл парламенту Єльциним. Громадянської війни, щоправда, не було, але у цілком демократичний спосіб зусиллями черні влада в країні перейшла у стан крайньої автократії. А влада черні через вождя-диктатора — це завжди війна, це завжди реалізація головного інстинкту черні: прагнення до насильства. Відсутність потреби у громадянській війни дозволила зекономити сили для війни зовнішньої. Згадайте, на початку ХХ сторіччя громадянська війна знесилила країну і не дозволила захопити всю Європу під гаслом світової революції. Тоді героїчні поляки, з якими були й українці, розгромили червоні банди на підступах до Варшави.
Тепер ситуація видавалася сприятливішою. Обережно почавши з розвідки боєм у Придністров’ї, Чечні та Грузії й переконавшись у байдужості Заходу, московити наважилися на наступний крок у зовнішній експансії. Вони захопили в України Крим і частину Донбасу. Реакція Заходу знову була доволі млявою. Наприклад, канцлерка Німеччини декілька разів висловлювала глибоку стурбованість, але цим і обмежилася. Така позиція Заходу сприймалася у Москві як прояв слабкості і підштовхнула її до вирішального стратегічного кроку — відкритої війни з Україною. Причому російські війська на окупованих українських територіях у 2022 році ведуть себе приблизно так, як у 1945-у вони поводилися на окупованій території Німеччини. Тобто це знову стало війною московитської черні під керівництвом черні.
Отже, три необхідні умови для російського суспільства виконані: державний переворот, граничний авторитаризм і зовнішня агресія. А як щодо достатньої умови — прихильності до марксизму? Ця умова також виконується. Згадайте стогони російської меншини в Україні щодо знесення пам’ятників комуністичного минулого. Згадайте й інформаційну істерію в російських засобах масової дезінформації з цього ж приводу. На місці — мавзолей Леніна і його забальзамований труп. По всій російській федерації збережені пам’ятники тому ж Леніну і відновлюються пам’ятники Сталіну. Комуністична партія росії не тільки не заборонена, а є впливовою парламентською силою.
ВИСНОВОК. У російському суспільстві впродовж століть зберігається критична маса черні. Тепер, як і завжди, у неї є імператор — путін. Він користується недосяжною в демократичних країнах підтримкою населення. Рівень цієї підтримки приблизно і визначає частку черні в країні. Головний наш ворог у цій війні — чернь російської федерації і чернь у нашій власній країні. Остання також підтримує путіна. Причому рівень підтримки тим вищий, чим більше у таких осіб бруду під нігтями. Путін — символ черні. Бажано, щоб саме він очолив поразку московії у війні. Його передчасний відхід з політичної арени може врятувати московію від руйнування, а це лише наблизить наступну війну. У світі завжди були потужні сили, прихильні до московії. Імператорів зразка путіна в історії московії було багато. Швидше за все, багато їх і буде. Смерть чергового імператора нічого не змінює, оскільки залишається чернь, яка неодмінно породить нового імператора і нову війну з нами.
Віримо в нашу перемогу. Слава Збройним силам України! Слава Україні! Смерть її ворогам!
Валерій ШВЕЦЬ.
.jfif)
