1933-й. Чому? (Чорноморські новини - 2020 рік / № 72 (22190) четвер 17 вересня 2020 року)

 

https://chornomorka.com/archive/22190/a-14338.html

Національна асоціація дослідників Голодомору - геноциду українців | Публікація 15

Національна асоціація дослідників Голодомору - геноциду українців | Публікація 26

Я належу до останнього покоління, чиї батьки особисто пережили Голодомор 1933 року і розповіли про це своїм дітям. Я доволі рано дізнався про цю найбільшу трагедію українського народу від матері. Протягом свого життя вона не раз поверталася до цієї теми. Багато з того, що почув від неї та інших родичів, виклав в одній зі своїх статей [1]. Усе моє життя думки про причини цієї трагедії не покидали мене. Нарешті настав час підсумувати власні пошуки і спробувати відповісти на питання: ЧОМУ це сталося?

Батько моєї матері, Василь Юхимович Мясковський, був заможним селянином з непоганою, як на той час, освітою. Він рано зрозумів пануючі тенденції й одним з перших вступив до колгоспу, очоливши одне із п’яти таких господарств у селі Мошняги (мудрий старець — у перекладі з молдовської) Балтського району, що на півночі Одеської області. Батько мого батька, Петро Іванович Швець, був швидше бідняком, ніж заможним, мешкав у тому ж селі, мав велику родину і нездолане прагнення до самостійності. Обкладений неймовірними податками як одноосібник, пройшовши через виселення з власної хати, дивом уникнувши виселення до Сибіру, у колгосп вступив, можливо, останнім у селі. Здавалося б, різні життєві долі двох родин. Але Голодомор 1933 року виявися спільною бідою для обох. В обох родинах діти пухли з голоду, обидві родини зазнали втрат. Тому дивним є число у 10 осіб, що загинули від голоду у великому селі Мошняги в 1933 році. Саме таке число називає Книга національної пам’яті України.

Два українці, один — лояльний до радянської влади, інший — ні, а доля їх спіткала спільна. Висновок: ступінь лояльності до радянської влади не мав принципового значення. Вироком смерті або спасіння була етнічна приналежність людей.

Селяни становили більшість населення України перед Другою світовою війною. Як змінилося їхнє життя у радянські часи порівняно з попередніми?

Досліджуючи свій родовід, я паралельно порахував середню тривалість життя у селі Мошняги. І тут зробив перше своє відкриття. За офіційними даними Російської імперії [2], на кінець ХІХ століття середня тривалість життя і чоловіків, і жінок була приблизно однаковою — в межах 40 років. У власних розрахунках я просто додав вік усіх померлих за рік і поділив на їх кількість. Середня тривалість життя на початку ХХ сторіччя виявилася вражаюче малою — в межах 20 років (див. діаграму Мошняги). Така невідповідність офіційних даних й отриманих мною могла пояснюватися нетиповістю села Мошняги. Тому я зробив відповідні обчислення для Оленівки, розташованої на протилежному березі річки Кодими, навпроти Мошняг. З невеликими відхиленнями у той чи іншій бік результат був той самий. Обчислення, виконані для довільно обраних сіл Балтського району, також давали схожі результати. З чого довелося зробити висновок, що статистика класичної Московської імперії була такою ж брехливою, як і статистика її наступниці — комуністичної Московської імперії. Тому надалі спиратимуся на дані, отримані самостійно.

Як видно з діаграми, середня тривалість життя у Мошнягах від початку ХХ сторіччя мала тенденцію до зростання. Різке зростання відбулося у 1916-у — до 36 років, а найбільшого свого значення у 42 роки вона досягла у 1919-у. У 1918 році в селі вбили священника. Це означало, мабуть, що революція докотилася і до Мошняг. З цього моменту в реєстраційних книгах замість охайного каліграфічного почерку священника з’явилися каракулі малописьменної людини. У 1920-у в один день було розстріляно п’ятеро молодих чоловіків, що, вочевидь, означало встановлення у селі радянської влади. Чому максимум середньої тривалості життя припав на 1919 рік? Думаю, тому, що у село ще не прийшла радянська влада і селяни жили за природними законами, без масового насильства і реквізицій продуктів. Після 1919-го спостерігається стрімке падіння середньої тривалості життя. Вона швидко скотилася до значень, характерних для початку ХХ сторіччя, і такою залишалася, за тими реєстраційними книгами, що збереглися в архіві, до початку Другої світової війни.

Проте, чи такою? А що відбувалося в роки першої п’ятирічки, в роки колективізації? Тут ми стикаємося з відвертим бандитизмом. Усі реєстраційні книги за сім років — з 1927-го по 1933-й — за наказом влади були знищені. Це свідчення працівників архіву. Якою ж була середня тривалість життя у ті роки? Певне уявлення про це дає село Бензарі, розташоване впритул до Балти. Середня тривалість життя у 1936-у там склала лише 5 років. Що це було? Продовження Голодомору чи епідемія на фоні загального виснаження населення в попередні роки? Я не знайшов реєстраційних книг за 1922-й та 1923-й. Можливо, вони також були знищені, щоб приховати наслідки голоду початку 1920-х? Нема даних і за роки, що безпосередньо передували Другій світовій війні. Думаю, що середня тривалість життя у селах України за радянської влади у передвоєнні роки становила лише половину тієї, що була в часи класичної Московської імперії. Отже, залучивши селян на свій бік у 1917-у обі-цянкою поділити між ними панські землі (приблизно 20% наявної землі), більшовики згодом під виглядом колективізації конфіскували у них практично всю їхню землю і, фактично, перетворили на рабів з низькою тривалістю життя. У селян не було паспортів, вони не мали права відлучитися із села без дозволу навіть на кілька днів, за роботу у колгоспі, на відміну від панщини, їм нічого не платили, роками їм доводилося працювати без вихідних Чи слід дивуватися тому, що прихід німців у Мошняги в 1941-у мешканці села зустріли хлібом-сіллю?..

А що було у часи Другої світової війни на окупованих територіях? Даних за цей період мало. Реєстраційні книги в архіві існують, але не за всі роки і не для всіх сіл. Стосовно Мошняг я таких книг не знайшов. А от книги щодо інших сіл містили вражаючу інформацію. Середня тривалість життя на окупованій румунами території виявилася значно вищою довоєнної — десь на рівні 1919 року. І це було моє друге відкриття: румунський окупаційний режим для місцевого населення був меншим злом, ніж радянська влада.

Детальніше про життя на територі-ях, окупованих як румунами, так і німцями, я написав у статті [3]. Тут лише зазначу, що у селах, де проживали мої родичі й родичі моєї дружини, роки окупації не були чорною смугою, швидше — навпаки. Як узагальнююча характеристика ситуації в зоні німецької окупації мені пригадуються спогади одного німецького офіцера, що служив у дивізії «СС-Галичина»: «Ми не повернули українським селянам землю. Єдине, що ми можемо вважати своїм здобутком, — це те, що ми забирали у них лише половину того збіжжя, що забирали більшовики». А більшовики забирали практично все. От вам і різниця між «страшним» німецьким окупантом і «рідною» радянською владою. Ось вам і пояснення причин Голодомору та низької середньої тривалості життя селян.

У сучасній Московії існує ціла інформаційна індустрія з приховування факту Голодомору, викривлення інтерпретації його причин та наслідків. На жаль, до цієї індустрії причетні багато істориків і публіцистів сучасної України.

Я не дискутуватиму щодо питання, чи був, чи не був Голодомор в Україні. Я просто оціню кількість його жертв, бо їх точне визначення — це завдання для цілого науково-дослідного інституту. Точки зору, що існують на тепер, дають число від 0 до 10 мільйонів осіб. Багато різних числових результатів з цього діапазону вважаються «науково обґрунтованими». За основу дослідження можна взяти статтю професора Арсена Хоменка «Людність УРСР у перспективному обчисленні», надруковану в кінці 1932 року [4]. У цій роботі на основі свого аналізу руху населення з 1927-го вчений зробив розрахунок кількості населення України на майбутню п’ятирічку. Спираючись на базову кількість населення станом на 1 січня 1932 року — 32,241 мільйона осіб — і застосовуючи відповідний коефіцієнт приросту, цей дослідник спрогнозував, що на 1 січня 1937-го в УССР мало бути 35,617 мільйона осіб. Але 9 січня 1937-го відбувся Всесоюзний перепис населення, який зафіксував в Україні тільки 28,2 мільйона осіб. Тобто в Україні виявилося на 7,417 мільйона осіб менше, ніж за прогнозом. Це число може служити реальною оцінкою масштабів катастрофи.

Утім, кількість загиблих саме від голоду має бути меншою за наведене число, оскільки це число є сукупним результатом взаємодії трьох факторів. Перший з них —це зниження народжуваності внаслідок різкого падіння добробуту, психологічної травми та фізичного виснаження населення. Другий — різке зростання кількості смертей від різноманітних хвороб, що вражали населення, яке пережило Голодомор. Третій — власне смерть від голоду. Саме довільне маніпулювання цими трьома факторами й породжує різнобій у числах щодо кількості померлих від голоду людей. На мою думку, коли ми говоримо про Голодомор українців як злочин всепланетного масштабу, не слід розрізняти перераховані фактори. Кожен з них є наслідком злочинних дій радянської влади щодо українців. Тому число 7,417 мільйона осіб слід справді вважати опорним для підрахунку масштабів Голодомору. Саме це пропонує професор Володимир Сергійчук [4].

Результати перепису 1937 року не були визнані Сталіним за достовірні. Більшість відповідальних працівників, що керували переписом, репресували, деяких розстріляли. Загинув і згаданий вище Арсен Хоменко. У 1939-у був проведений повторний перепис, який хоч і зафіксував скорочення чисельності населення України, але воно було майже на два мільйони осіб меншим. Якому ж з переписів вірити? На відміну від інших дослідників, я думаю: жодному. Другий перепис був очевидним підтасуванням результатів на тлі репресій щодо попередньої команди переписувачів. Але чи були об’єктивними результати першого перепису? Цей перепис відбувався в період розкручування маховика репресій у всьому Радянському Союзі. Між пошуком правди і демонстрацією своєї лояльності вищому керівництву країни практично всі керівники всіх рівнів, зрозуміло, обирали демонстрацію лояльності. Чи були винятком керівники переписної кампанії? Гадаю, що ні. Вони прекрасно розуміли, що відбувся злочин, і, думаю, намагалися його максимально приховати. Їхні зусилля виявилися недостатніми, і вони пішли під ніж репресій.

(Далі буде).

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України.

1. Валерій Швець. Розплата за поразку. Голодомор 1933-го — мій рахунок. «День», 2011, № 215 — 216, 25 — 26 листопада. https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/rozplata-za-porazku.

2. Тривалість життя в Україні. Вікіпедія. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2% D1% 80%D0%B8%D0 %B2%D0%B0%D0%BB%D1%96%D% 81%D1%82%D1%8C_%D0%B6%D0% B8%D1%82%D%82 %D1%8F_%D0% B2 _ %D0%A3%D0%BA%D1%80%D% B0%D1%97%D0%BD%D1%96.

3. Валерій Швець. Рабство ХХ століття. Українське село у Другій світовій війні. «День», 2013, № 110, 27 червня. https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/rabstvo-hh-stolittya.

4. Володимир Сергійчук. Укрінформ. https://www.ukrinform.ua/rubric-ther_news/2181905-demografi-vrahovuut-ne-vsi-zertvi-golodomoru.html.

zertvi-golodomoru.html.

5. Всеволод Голубничий. Причини голоду 1932 — 1933 року. Спільне. Commons. https://commons.com.ua/ru/prichini-golodu-1932-33-roku.

7. Интерфакс. https://www.interfax.ru/world/631920.

8. Музей Голодомору. https://holodomormuseum.org.ua/ru/pryznanye-v-myre-holodomora-aktom-henotsyda/.

Українці і поляки — один народ? (Чорноморські новини - 2020 рік / № 56 (22174) субота 18 липня 2020 року)

 Еритроцити з відповідними антигенами на поверхні

https://chornomorka.com/archive/22174/a-14105.html

    Питання крові — це головне питання історії людства. Нагромаджуючи впродовж життя матеріальні блага, кожна звичайна людина завжди намагається передати їх у спадок найближчій по крові людині: батько і матір — синові чи дочці, братові або сестрі тощо. Люди часто готові віддати життя за своїх кревних родичів, за свій народ. Тисячі років історії людства тривали династичні війни. До певної міри, навіть найкривавіша війна всіх часів і народів — Друга світова — також мала чітко окреслену расову складову. Люди, що ведуть осмислений, а не рослинний спосіб життя, завжди прагнуть дослідити свій родовід на сотні років углиб віків. Міфи про братерську кров часто є засадничими у формуванні імперських ідеологій. Як-от Російська імперія і міф про триєдність російського народу: великороси, малороси, білоруси.

'    Що відрізняє міф від наукової теорії? Відсутність наукової аргументації у першому випадку і наявність її — у другому. Ми вже писали в попередній статті про те, що формула крові народу, тобто набір частот, з якими зустрічаються серед нього різні групи крові, може слугувати тим маркером, за яким можна дослідити його спорідненість з іншими народами світу [1, 2]. Тепер ще раз повертаємося до цього питання, послуговуючись цього разу статистичними даними, що охоплюють практично всі країни світу, і беручи до уваги резус-фактор крові [3].

    Сотні років між українськими і московитськими націоналістами триває суперечка про те, чи московити й українці — один народ, а чи різні. Точка зору московитських націоналістів, що збігається з офіційною точкою зору їх держави: українці і московити — один народ, причому слов’янський. Слов’янськість у цій суперечці розуміється як кровна спорідненість з іншими народами Європи, що розмовляють слов’янськими мовами, а не лише спорідненість мовна. Точка зору українських націоналістів: слов’янами за мовою і по крові є лише українці, а московити — народ угро-фіно-тюркського походження, що нині розмовляє слов’янською мовою, штучно створеною на основі церковнослов’янської.

Українці і московити

    При цьому в українських націоналістів ніколи не виникало питання: а чи можливо, що українці й поляки — один народ, на відміну від українців і московитів? Не виникало з однієї простої причини. Століттями українська творча інтелігенція, як, утім, і весь український народ, виховувалася в антипольському дусі. Геніальний письменник світового рівня українець Микола Гоголь, якого ми за жодних обставин не повинні віддати московитам, свій найвизначніший твір «Тарас Бульба» присвятив оспівуванню війни українського козацтва з Річчю Посполитою (Загальна Справа), забуваючи, що елітарна частина цього козацтва — реєстрове козацтво — утримувалася державним коштом, мала своїм обов’язком захищати південно-східні терени Речі Посполитої від набігів кочівників і служити у польському війську під час війни. Козацтво під проводом його реєстрової частини з цим завданням блискуче справлялося. Однак зброя в руках і вільні степи довкола час від часу провокували його на виступи проти тої держави, що забезпечувала йому засоби для існування і яку воно мало б самовіддано захищати.

Українці і московити

    Першим, на кого спрямувалася несамовита лють хмельниччини, був український магнат Ярема Вишневецький — людина королівської крові, людина, яка і формально, й фактично могла б, за певних обставин, очолити незалежну українську державу. Його долю спіткала і більшість іншої родовитої української шляхти. Через Хмельниччину Україна втратила власну шляхту, родовід якої тягнувся з часів Русі, й перетворилася на Руїну (офіційна назва тієї епохи в історіографії України). Козацтво зуміло зруйнувати всі існуючі державні інститути тої доби в Україні, але не зуміло створити їм ефективної заміни. Його рівень у принципі не відповідав рівню, необхідному для творення нової держави. Руйнувати — не будувати. Це буде ще не раз в історії України. Піти під іншого господаря і перекласти всі проблеми урядування на нього, реалізувати свою найзаповітнішу мрію про збільшення реєстру й офіційне затвердження своїх шляхетських прав, на які за умови Речі Посполитої у них не було жодних реальних підстав. В оплату зради України і Речі Посполитої на певний час у рази був збільшений козацький реєстр і багато козаків були зараховані до шляхти. Тут ще й зловісна роль православної церкви, яка в особах своїх вищих ієрархів спала й бачила свою єдність з церквою московитів. Остання в умовах московської деспотії східного типу користувалася безпрецедентними монопольними правами і пільгами. Не забуваймо, що перше звернення до московського царя про прийняття України під високу монаршу руку було саме від православної церкви України.

Як поляки та українці перемогли більшовиків під Варшавою у 1920 році 

    Але ж проти Речі Посполитої козаки не одноразово повставали, а проти Московії після Полтавської битви — жодного разу, зауважить обізнаний читач. У відповідь скажу, що поки селянство було вільним, воно разом з козаками повставало проти Речі Посполитої безліч разів. Після його закріпачення Московією не було жодного такого постання. Моя думка така: повстання постає не тоді, коли гніт сильний, а коли центральна влада слабка і дає повстанню шанс на успіх. Річ Посполита була унікальною за рівнем свободи в умовах середньовічної Європи державою на чолі з королем, що обирався сеймом. Це унікальне свободолюбство властиве і полякам, і українцям — гляньте хоча б на сучасну Україну, а підґрунтям цього факту є кревна спорідненість двох народів, як ми це побачимо нижче.

    Микола Гоголь подарував людству картину України як земного раю: «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Вій». Тут він — український патріот і геній одночасно. Він створив непривабливу картину реального життя в Московії: «Мертві душі», «Ревізор», «Петербурзькі оповідання». Тут він — провидець і геній одночасно. Але він навмисно хибно сформулював українську національну ідею: «Тарас Бульба». Тут він — геній і свідомий зрадник одночасно. Він проміняв стратегічні інтереси України на життя на італійському узбережжі Середземного моря за рахунок царя Московії. Він заплатив за цю зраду своїм коротким життям, творчою кризою і смертю на чужині. Більшість мешканців колишнього Радянського Союзу дивиться на Україну очима Гоголя. Але для нейтралізації гоголівського негативного впливу на ідейні засади українського націоналізму, попри колосальний позитив його творчості в цілому, потрібні не емоції, а наукова аргументація.

Не залишився осторонь від українсько-польських стосунків і наш геніальний поет-пророк Тарас Григорович Шевченко. Одна з його перших і знаменитих поем, що зробила йому ім’я в літературному світі — «Гайдамаки», мала цілком антипольську спрямованість. Тільки це й забезпечило її успішне проходження через царську цензуру. До речі, ми завжди маємо пам’ятати, що весь багатий спадок української літератури ХІХ сторіччя — це все те, що пройшло царську цензуру. Інакше в Російській імперії не було б надрукованим. Хочеш краплину корисного сказати про Україну — вилий відро бруду на поляків або на інших ворогів імперії. Такими були реалії творчого життя в Московії.

    Отже, звернемося до фактів. Частоти груп крові народу можна розглядати як Декартові координати точки у просторі відповідної розмірності. Виходитимемо з найпоширенішої в медицині практики чотирьох груп крові: 1 (О), 2 (А), 3 (В), 4 (АВ), що в комбінації з двома значеннями резус-фактора утворюють вісім таких координат. Відтак, кожному народу відповідає точка у восьмивимі-рному просторі. Рівень спорідненості різних народів визначається відстанню між такими точками. Детальніше про алгоритм обчислення ми розповідали в наших попередніх статтях [1, 2]. Зазначимо, що, на відміну від них, ми використали лише дані, які стосуються населення країн, але не окремих народів, що там мешкають. Всього розрахунки виконані для 105 країн світу, але ми тут наведемо лише початкову частину загальної таблиці, де країни розташовані у порядку зменшення спорідненості (збільшення відстані). У таблиці 1 всі відстані взяті щодо населення України. Ми запропонували таку класифікацію спорідненості: 0 — 5 — близькі родичі, 5 — 7,5 — не дуже далекі родичі, 7,5 — 10 — далекі родичі, >10 — дуже далекі родичі або не родичі взагалі. Орієнтиром у такій класифікації може служити хоча б відстань за формулою крові між населенням Південної і Північної Кореї. Ця відстань становить 4,347. При цьому ні в кого не виникає сумнівів, що це один народ.

    Звертає на себе увагу, що з десяти найбільш споріднених з населенням України народів, шість є слов’янськими за мовою. Це маленький, двомільйонний, народ Північної Македонії, це значно більший за чисельністю народ Сербії, це найбільший після українців за чисельністю слов’янський народ — поляки, а також хорвати, населення Боснії і Герцеговини, далі — населення неслов’янських Ізраїлю і Латвії, слов’янської Словенії, неслов’янських Фінляндії та Австрії. Не дуже далекими родичами є турки, румуни, молдовани, слов’янські народи — словаки, болгари, чехи, неслов’янські — шведи, угорці, литовці, населення Ліхтенштейну, греки, естонці, німці, люксембуржці. Далі йдуть уже дуже далекі родичі московити і населення Південної Африки тощо. Тому на питання «Чи є українці слов’янами не лише за мовою, а й по крові?» слід відповісти ствердно, оскільки більшість їх найближчих родичів є саме слов’янами за мовою і близькими кревними родичами. Особливо приємно, що найбільший після українців слов’янський народ — поляки — є нашим найближчим родичем. Якщо українців і поляків порівнювати з північними та південними корейцями, то підстав вважати їх одним народом значно більше, ніж корейців.

Таблиця 1

    У таблиці 2 відстані наведені щодо поляків. Тут уже населення України посідає третю позицію рейтингу. А передує їй та ж Північна Македонія, що й у таблиці 1, практично з тим самим рівнем спорідненості. Взагалі, і для українців, і для поляків багато близьких родичів живе саме на Балканах. Можливо, цей факт пояснюється тим, що Трипільська землеробська культура прийшла в степи України у VI тисячолітті до нової ери саме з Балкан? І відтоді обмін населенням між цими регіонами Європи тривав тисячоліттями. Але як символічно, що маленький слов’янський балканський народ македонці є надзвичайно й однаково близьким і для поляків, і для українців. Весь список близьких і не дуже далеких родичів поляків й українців доволі схожий. Тут уже коментар зайвий.

Таблиця 2

    У таблиці 3 відстані наведені вже відносно московитів. У московитів практично нема близьких родичів, якщо не рахувати три маленькі республіки колишнього Радянського Союзу — Естонію, Молдову і Латвію, які активно й результативно асимілювалися в часи існування тієї держави. Звертаю увагу на те, що в московітів нема жодного слов’янського народу серед близьких родичів. Навряд чи такий народ можна вважати слов’янським по крові. А якщо і слов’янським, то лише за мовою. Не дуже далекі родичі московитів — це угорці, фіни, казахи. Згадаємо тезу про угро-фіно-тюркське походження московитів. Щоправда, серед не дуже далеких родичів зустрічаються і три слов’янські народи: поляки, македонці та словаки. Як кажуть, не без того.

Таблиця 3

    Чи можна вважати українців і московитів братніми народами? Формально вони —далекі родичі, якщо вести мову про населення. Але ступінь спорідненості швидко зменшується, якщо з населення України виокремити 20% етнічних московитів. І зменшується ще більше, якщо з населення Московії виокремити 15% українців. У такому вигляді населення України й населення Московії перестають бути навіть далекими родичами. І це попри чотириста років існування українців і московитів у межах однієї держави. Ні, ми, на мою думку, з ними не кревні родичі. Але ж у свідомості пересічного українця поляк — це потенційний ворог, а московит — це друг і брат по крові. Незбагнена душа простолюдина. Господи, відпусти йому гріхи його.

    Чи випливає із безпрецедентно високої кревної спорідненості польського й українського народів необхідність творення ними спільної держави — Нової Речі Посполитої? У жодному разі. У нинішніх умовах це не вигідно передусім полякам. Без нас це країна, яка бурхливо економічно розвивається, найвищими темпами в Європі. Це єдина країна, населення якої продовжує зростати, тоді як решта країн Європи вимирають. На мою думку, це відбувається тому, що Польща — єдина європейська держава, яку очолюють реальні націоналісти, а не витворені спецслужбами. Україна в усьому є протилежністю Польщі. Її економіка ледве животіє, її населення вимирає, її, здебільшого, очолюють люди, яким до української національної ідеї, як до неба.

    Єднає з поляками українців лише їх бунтівний характер. Вони, фактично, свого часу зруйнували Річ Посполиту, вони зруйнували Українську державу початку ХХ сторіччя — найбільша військова потуга тих часів на українській землі армія батька Махна активно воювала і проти Українського гетьманату, і проти Української Народної Республіки. Вони зруйнували і Радянський Союз. Щоправда, на мою думку, це був єдиний випадок, коли руйнівний інстинкт українців мав позитивні наслідки для України. Але вони не захистили Київ у 1918 році від порівняно невеликого загону московитів. Лише триста романтично налаштованих студентів і курсантів змогла виставити Центральна Рада на захист столиці. А що поляки? У 1920-у вони практично знищили відбірні частини армії московитів на підходах до Варшави і відстояли і свою столицю, і Європу в цілому від більшовизму.

    Польщу уберегла саме та шляхта, проти якої так часто повставали козаки і посполиті. Втім, не вона сама, а її нащадки, в жилах яких текла її кров. Шляхта, яку козаки і посполиті намагались фізично винищити на теренах України. І винищили. Але саме шляхта, а не посполиті, є носієм національної ідеї кожного народу. Народ, в основній своїй масі, не здатен жити високими ідеалами. Брак дієздатного національного проводу завжди був проблемою України. Гасло «Армія, мова, віра» на виборах підтримали лише 25%. Решті 73% начхати на армію, і вона в умовах війни планується до скорочення, начхати на мову, і Верховною Радою вже блукають проєкти ущемлення державної мови, начхали на віру, й одне із звинувачень у суді проти колишнього Президента України Петра Порошенка полягає у розпалюванні міжрелігійної ворожнечі через отримання Українською церквою Томосу від Вселенського патріарха. А поляки переважаючою більшістю проголосували саме за «Армію, мову і віру».

    Ми з поляками — однояйцеві близнюки, але про спільну державу — Новітню Річ Посполиту або Балто-Чорноморський союз — мова йтиме лише у разі, коли і для більшості українців гасло «Армія, мова, віра» стане святим. Щасти вам, поляки! Я переконаний, що ви — також українці, але кращі з нас. У вас виходить. Може, й у нас щось гарне вийде? Тоді і поговоримо про спільне майбутнє.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук,
професор.

Джерела:

1. Швець В.Т. «Українці та їх кровні родичі з точки зору математика». — «Народний оглядач» (щоденна газета неофіційної інформації, настроїв і громадської думки). — sd.org.ua, 3 березня 2020 р. (https://www.ar25.org/article/ukrayinci-i-ta-yih-krovni-rodychi_z-tochky-zoru-matematyka.html).

2. Швець В.Т. «Українці і братні народи». — «Чорноморські новини», №19, 12 березня 2020 р. (http://chornomorka.com/archive/22137/a-13689.html).

3. RACIAL & ETHNIC DISTRIBUTION of ABO BLOOD TYPES BLOODBOOK.COM Sorted by Population Groups (http://www.bloodbook.com/world-abo.html#Ukranians).

Коронавірус у сучасній Україні (Чорноморські новини - 2020 рік / № 29-30 (22147-22148) четвер-субота 16-18 квітня 2020 року)

 

https://chornomorka.com/archive/22147-22148/a-13790.html

Головне — налякати дурня,
решту помилок він зробить сам.

Степан ДЕМУРА.

 

Коронавіруси — родина вірусів, що містить 40 видів. Назва пов’язана з будовою вірусів, які мають шилоподібні відростки, що нагадують сонячну корону. Коронавірус уперше був виділений у хворих гострими респіраторними захворюваннями у 1965-у. Він привернув значну увагу у 2002-2003 роках через епідемію атипової пневмонії у Китаї. Про широку розповсюдженість коронавірусів свідчить наявність специфічних антитіл у 80% населення. Всі такі віруси мають високу заразність й опірність імунітету людини, але й мають низьку живучість поза хазяїном і дуже вразливі до засобів дезінфекції.

Прямих методів лікування коронавірусних інфекцій не існує. Звичайно лікують наслідки зараження, якщо воно проходить із вираженою симптоматикою. Причинами смерті хворих є можливі ускладнення, спровоковані інфекцією. Тому якість медичної допомоги дуже важлива у разі важкого перебігу недуги.

Епідемія зазвичай триває доти, доки у більшості населення не формується імунітет до вірусу. Імунітет може виникнути лише у разі безпосереднього потрапляння вірусу в організм людини. Схоже на те, що уберегтися від контакту з вірусом протягом усього життя навряд чи можливо. З моменту потрапляння нової модифікації коронавірусу, чи будь-якого іншого вірусу, у людську популяцію він уже нікуди звідти не зникає. Контакт з коронавірусом кожної конкретної людини — питання часу.

Коронавіруси ефективно руйнуються ультрафіолетом, тому, ймовірно, у літній період інфекція може пригаснути. Проте восени епідемія знову може відновитися, аж поки у більшості населення не виникне імунітету проти цього коронавірусу.

Вразливість до коронавірусу дуже залежить від віку. Для молоді смертність майже нульова. Для людей похилого віку — дуже висока. Тому не варто всі карантинні заходи однаково застосовувати до всього населення країни. Молодь без суттєвого ризику для здоров’я цілком могла б працювати у звичайному режимі за дотримання розумних заходів безпеки. Не можна зупиняти країну, бо тоді на перше місце вийде смертність від інших хвороб і причин — недоїдання, неналежного медичного догляду тощо. Варто пам’ятати, що від різних причин за добу в Україні помирає не менше 1500 осіб. Зупинка країни безумовно збільшує кількість бідних людей. Про коронавірус з точки зору смертності можна сказати, що це не тільки хвороба літніх людей, як ми це бачимо в Італії, а й бідних, як ми це бачимо у відносно бідних районах Нью-Йорка.

Карантин безумовно корисний, якщо людям є за що жити. Він розтягує у часі процес набуття населенням імунітету від цього вірусу. Епідемія втрачає свій вибуховий характер з усіма її важкими наслідками. Однак карантин не зменшує кількості інфікованих за великий проміжок часу. Ще раз: попри всі запобіжні заходи, епідемія закінчиться лише при набутті більшістю населення імунітету проти даного вірусу.

Єдине лікування, доступне і бідним, і багатим, — це зміцнення імунітету до потрапляння вірусу в організм. Саме для цього й потрібен здоровий спосіб життя: якісне харчування, розумне фізичне навантаження, регулярні прогулянки і тривале перебування на свіжому повітрі. Це якраз усе те, чому під час нинішнього карантину влада активно намагається завадити.

Віднині наше життя має суттєво змінитися. Ми повинні забути про звичку вітатися через рукостискання, про обов’язкове знімання капелюхів у приміщеннях, про багатогодинні наради, коли у тісному приміщенні на тривалий час зосереджується багато людей. Сучасні електронні засоби комунікації дозволяють усі наради проводити дистанційно. Для вишів питання великої концентрації людей у замкнутому просторі, з огляду на важку демографічну ситуацію в Україні, не є актуальним через дедалі меншу їх наповнюваність студентами. Для шкіл — це ще актуально, передусім через бажання влади зекономити на кількості вчителів і, відповідно, через переповненість класів. Дистанційна робота, домашній офіс мають стати нашою нормою у подальшому житті. Людство повинне нарешті залишити багатоповерхівки і повернутися до родинного життя в окремих котеджах. Осердям життя кожного має стати родина, а не балаган, як би він не називався: кафе, ресторан, стадіон, концерт популярного співака тощо.

Нинішній вірус — це серйозне попередження людству про реальну небезпеку, яка може виникнути вже у найближчому майбутньому у подібний спосіб. Тому якість тих, кого обирають до влади, їх інтелектуальний рівень мають бути максимально високими. На жаль, кожен найчастіше голосує за собі подібного. Оскільки рівень здібностей і моральних якостей пересічної людини невисокий, то до найвищої ланки влади потрапляють особи з кримінальним минулим, без належної освіти і підготовки, з низькими моральними якостями.

Тому перший карантинний захід супроти будь-якої інфекції — це висока якість виборної влади. На жаль, в Україні здебільшого все вирішує чернь, котрою з легкістю маніпулюють кілька олігархів, у яких Україна не викликає жодних теплих почуттів. Нам слід серйозно подумати, як позбавити чернь, а насправді — олігархів за її спиною, контрольного пакету акцій у вирішенні долі України, як зробити з неї повноцінних громадян нашої держави. Такі заходи реалізовані у багатьох цивілізованих країнах, як-от у Сполучених Штатах Америки, Великій Британії та інших.

Другим карантинним заходом є патріотизм. Розуміти інтереси нації, діяти у цих інтересах і захищати їх навіть з небезпекою для життя — це опиратися зовнішнім зазіханням на національні інтереси, як це робить організм супроти зовнішньої інфекції. Я б назвав це національним імунітетом. Тільки наявність національного імунітету та імунітету організму у парі здатні здолати будь-яку інфекцію — чи то у вигляді вірусу для організму, чи у вигляді зазіхань Московії на наше право на власне національне життя.

Безлад, що спостерігається тепер у нашому національному житті, тільки суттєво підсилює небезпеку від коронавірусу. Натомість консенсус між авторитетною владою і свідомим суспільством створює найбільший бар’єр на шляху будь-якої загрози будь-якого рівня. Можна місяцями слухати наше радіо, навіть україномовне, — і не почути жодної патріотичної пісні, дивитися наші телевізійні канали — і не побачити найменшого натяку на патріотизм у телесюжетах, навчатися у виші, які формально вже давно перейшли на державну мову, — і не почути жодного українського слова від більшості викладачів. З якою метою держава виховує підростаюче покоління і суспільство загалом, якщо навіть найменшою мірою не реалізує принцип власного самозбереження?

Чи моральний рівень сучасного українського суспільства вищий за рівень суспільства рабовласницького Риму, де раби не мали права голосу? Звернімо увагу на одну зі статей кодексу законів Римської імперії. Титул ІІ. Про тих, які оголошені такими, що користуються дурною славою (з відповідними правовими наслідками). І. Слова претора такі: «Визнається таким, що користується дурною славою, той, хто за ганебні проступки звільнений з війська імператора, той, хто виступає на сцені для розваги людей або для декламації, той, хто був засудженим за крадіжку, пограбування, за злий задум і обман...» (Дигести Юстиніана, Москва, «Наука», 1984, стор. 69). Скільки наших президентів і депутатів Верховної Ради підпадають під цю статтю?

Почнімо відповідально ставитися до кожного свого вчинку, і ми подолаємо і нинішній вірус, і наступні, які неодмінно будуть.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор
фізико-математичних наук, професор.

Українці і братні народи (Чорноморські новини - 2020 рік / № 19 (22137) четвер 12 березня 2020 року)

 

https://chornomorka.com/archive/22137/a-13689.html

Математики є однією з небагатьох категорій людей, які розв’язують свої суперечки олівцем на папері або крейдою на дошці. Сенс формул — у їх однозначності. Сенс рівнянь — у запрограмованості їх розв’язків після запису самих рівнянь. Більшість землян — це люди з гуманітарним світосприйняттям. Тому одні й ті самі слова вони сприймають по-різному, ті ж слова викликають у них різні асоціації, спонукають до різних дій. Поведінкою більшості звичайних людей можна керувати за допомогою саме відповідних слів. Маніпулятивності слова можна протиставити лише однозначність математики.

Сучасники, які ще пам’ятають радянське минуле, пам’ятають і скільки разів на догоду політичній доцільності різні народи світу, чи то в Африці, чи в Азії, чи в Латинській Америці, оголошувалися братніми. На етапі військового чи політичного конфлі-кту цей епітет зникав, а потім з’являвся щодо якогось іншого народу.

У повсякденному житті ми називаємо братами людей, що належать до однієї родини. Руда — це давня назва крові в українській мові. Звідси й родина. З цієї точки зору родичі — це люди однієї крові. Тобто тисячі років у міжлюдських стосунках люди ставили на перше місце приналежність до однієї крові. На цій основі впродовж тисячоліть існувала й династична передача влади у монархічних державах, й успадкування майна в родинах звичайних громадян.

Формальними маркерами крові є її групи. Серед багатьох різних способів визначення груп крові найпопулярніший — використання системи АВО. Тобто людина може мати першу групу крові О, другу — А, третю — В і четверту — АВ. Ця інформація життєво важлива при переливанні крові. Згодом до цих маркерів додали ще резус-фактор. У більшості людей у крові присутній антиген, який є і в крові макаки-резуса. У невеликого відсотку людей він відсутній. Цей антиген може зустрічатися у комбінації з будь-якою з вище названих груп крові. Отже, при врахуванні резус-фактора маємо вже вісім груп крові. Проте, на першому етапі оцінювання можна обмежитися розглядом груп крові без урахування резус-фактора.

Формула крові — це не єдине, що роз’єднує або об’єднує людей. Можна говорити про популярні нині гаплогрупи, врешті, про генотип у цілому. Геном людини вже розшифровано, і цілком продуктивно порівнювати набір генів конкретних людей, щоб встановити більшу або меншу їх спорідненість. Але нас у цій статті цікавить найпростіше порівняння народів за їх формулами крові. Далі можна безмежно поглиблювати рівень порівняння, що в жодному разі не заперечить висновків порівняння за формулою крові.

Для кожного народу характерна своя, властива лише йому, комбінація груп крові за частотами, з якими вони зустрічаються. Це — як відбитки пальців окремих людей. Розглянемо чотиривимірний простір, оберемо в ньому Декартову систему координат, а частоти, з якими зустрічаються чотири групи крові, відкладатимемо вздовж її осей. Кожному народу відповідатиме точка у цьому чотиривимірному просторі, координатами якої будуть якраз частоти відповідних чотирьох груп крові. Відстань між цими точками й визначатиме відстань між народами за групами крові. В аналітичній геометрії відстань між двома точками визначається як корінь квадратний із суми квадратів різниць відповідних координат. Саме цією формулою ми й скористаємося. При врахуванні резус-фактора простір уже буде восьмивимірним. При врахуванні гаплогруп його розмірність зросте настільки, скільки гаплогруп візьмемо до уваги.

Нижче наведена таблиця частот груп крові для великої кількості країн. Саме країн, а не народів. На основі цих даних можна встановити частоти груп крові й окремих етносів, що там мешкають, але для цього потрібно знати чисельність цих етносів у складі держави, як і чисельність населення самої держави. Для таких держав, як Китай і Північна Корея, цікавих для нашого дослідження, ми не маємо таких відомостей через їх закритість. Для такої країни, як Московія, деякі офіційні відомості є, але їх достовірність викликає великі сумніви. Так, за цими даними, в Московії практично нема українців, хоча ми добре знаємо, що це не так. Тому Московія у таблиці присутня в трьох рядках: у першому з них ми ігноруємо наявність українців, у другому, відповідно до різних оцінок, беремо їх мінімальний відсоток, у третьому — їх найімовірнішу кількість, утім, далеко не максимальну. Дані щодо частот груп крові у Московії ми почерпнули з іноземних джерел. Ці дані стосуються населення, саме населення, а не етносу, що мешкає на території Московії, яка не входить до складу автономних республік. Саме на цій території переважно проживають й українці. Відсоток московитів в Україні вважатимемо відомим точно, відповідно до офіційної української статистики.

Нижче наведена діаграма, яка визначає відстань за групами крові між населенням України і населенням Московії, без врахування в останній населення, що мешкає в автономних республіках. Фактор проживання українців у Московії і московитів в Україні тут ігнорується. Перший ряд відповідає Україні, другий — Московії.

Відстань за групами крові ми розбили на чотири інтервали: близькі родичі (0 — 0,5), не дуже далекі родичі (0,5 — 0,75), далекі родичі (0,75 — 1,0) і дуже далекі родичі, тобто, фактично, вже й не родичі (1 — ). Зауважимо, що до дуже далеких родичів можна віднести і все живе на Землі, оскільки навіть у кактуса половина геному збігається з геномом людини.

З діаграми видно, що для України відстань за групами крові до інших держав світу майже завжди у рази менша за відстань для Московії і тих же країн. Так, для Сербії, наших, відповідно до діаграми, най-ближчих родичів, ця відстань приблизно вчетверо менша для України, ніж для Московії. Серби для нас дуже близькі родичі, для московитів — дуже далекі родичі, точніше, взагалі не родичі. Щодо Сербії ситуація цілком зрозуміла, оскільки, відповідно до найпопулярнішої гіпотези, серби переселилися на Балканський півострів саме з центральної України.

Для населення України близькими родичами є також поляки, угорці, румуни і греки. Для московитів з названих народів далекими родичами є лише поляки, мабуть, через те, що частину поляків зараховують до східно-балтійської раси, як і частину московитів. Цікаво, що угорці є нашими близькими родичами за групами крові й жодним чином не за мовою. Тобто, захопивши свого часу силою землі нинішньої Угорщини, плем’я угрів змогло накинути свою мову населенню цієї території, генетично розчинившись серед захопленого народу, а народ цей від початку був надзвичайно спорідненим з українцями. Не дуже далекими родичами для населення України є і населення Австрії та Німеччини, тоді як для Московії ці народи взагалі не є родичами.

Цікавий феномен спостерігається щодо населення Франції. Населення і України, і Московії є дуже далеким за групами крові від населення Франції. Серед розглянутих народів ця відстань — максимальна. Можливо, правим був один з відомих європейських політиків, який називав Францію першою африканською країною на Європейському континенті.

Далекий родич українців і населення Ірану, що цілком логічно, оскільки українці є нащадками кіммерійців, скіфів, сарматів і роксолан — народів іранського походження. До речі, у середні віки одна з назв українців — саме роксолани. Можливо, сюди слід віднести й половців, безпосередні нащадки яких — сьогоднішні кримські татари.

Лише до трьох народів відстань за групами крові для московитів менша, ніж для українців. Це — турки, японці та корейці. При цьому турки і японці є близькими родичами, а корейці — дуже далекими, але значно ближчими до московитів, ніж до українців. Отже, ми не спостерігаємо близької спорідненості московитів із жодним європейським народом, зате бачимо їх близьку спорідненість з народами жовтої раси. На жаль, у нас нема можливості порівняти групи крові московитів і китайців. Відомі групи крові лише мешканців Гонконгу. Тут для українців і московитів спостерігається така ж картина, як у випадку з Південною Кореєю.

При врахуванні наявності українців серед московитів (15%) і московитів серед українців (19%) матимемо дещо іншу діаграму.

Тут перший ряд діаграми відповідає українцям, другий — московитам. З діаграми видно, що, як і очікувалося, відстань до більшості європейських народів для українців зменшилася, а до розглянутих азійських народів — суттєво зросла. Для московитів вона змінилася протилежним чином. Після вилучення із населення України московитів воно стає практично моноетнічним. Його вже з повним правом можна називати українцями. Змінився і порядок країн, найближчих до України. На друге місце після сербів вийшла Австрія, у розряд близьких родичів потрапила Швеція. Не дуже далеким родичем стала Німеччина. Цікаво, якою вона була б без багатомільйонної армії турків та арабів, що заполонили цю країну в останні десятиліття? Близька спорідненість за групами крові між українцями, населенням Сербії, Австрії, Греції, південними німцями цілком узгоджується з приналежністю народів цих країн до динарської європейської раси. Тож за спорідненістю за кров’ю існує і значно глибша спорідненість.

Цікавою для українців є їх доволі велика спорідненість за групами крові з турками. Отже, і цей наш сусід є нашим не дуже далеким родичем. Водночас, для московитів ця спорідненість — за межами родинних зв’язків.

Не менш цікавий і факт, що населення Фінляндії ближче до нас, ніж до московитів. За існуючою сьогодні парадигмою, московити є нащадками угро-фінських племен. Чому ж тоді не така аж надто висока спорідненість між московитами й фінами? Можливо, сучасні фіни — це не цілком фіни раннього Середньовіччя, а такі, що мають доволі великий домішок шведської крові, спорідненої для українців. Можливо, й те, що сучасні московити не цілком нащадки угро-фінських племен, а такі, що мають великий домішок чисто азійської крові.

Не дуже далекі родичі для українців болгари. Втім, там проживає доволі значна турецька меншина, що, безумовно, маскує справжню близькість груп крові болгар й українців.

До речі, виокремлення з московитського етносу української складової перевело населення Південної Кореї з категорії неродичів московитів у категорію їх далеких родичів.

Цікавим феноменом є Сполучені Штати Америки. Там мешкають переважно вихідці з Європи, тобто пересічний американець (білий) — це усереднений європеєць. Так-от, такі американці також є нашими далекими родичами і близько не є родичами московитів.

Ми розглянули два крайні варіанти частки українців у населенні Московії. Проміжний варі-ант щодо відсотку українців у складі московитів (7%) відповідає і проміжному варіанту щодо відстаней за групами крові, розглянутими вище. В різних джерелах можна інколи зустріти дещо різні значення частот груп крові для деяких народів. У цьому разі ми надавали пріоритет даним досліджень національних науковців.

Висновки.

1. Не існує зв’язку між спорідненістю народів за групами крові і спорідненістю народів за мовою спілкування. Близькі родичі — угорці й українці — розмовляють абсолютно різними мовами. Взагалі неродичі болгари і московити розмовляють практично однією мовою, оскільки мова московитів штучна — вона утворена на основі однієї з мов, якою написана Біблія, а саме македонського діалекту староболгарської мови.
2. Слід домовитися щодо терміну «слов’яни». Або вживати його лише як назву сукупності народів, що розмовляють близькими мовами, які умовно можна назвати слов’янськими, або стосовно етнічної спорідненості різних народів. В останньому разі українці, австрійці, греки, серби та угорці — це слов’яни.
3. За групами крові українці є типовим європейським народом, і всі європейські народи, крім французів, є їх близькими або не дуже далекими родичами.
4. За групами крові московити не є європейським народом. Етнічні корені цього народу, швидше за все, слід шукати в глибинах Азії.
5. Українці й московити і близько не є одним народом, скільки б не волав про один народ президент сусідньої держави.
6. У Другій світовій війні українці воювали переважно проти своїх найближчих родичів по крові: австрійців, угорців, німців, словаків, болгар на боці московитів, які взагалі не є нашими родичами. За роки цієї війни населення України зменшилося на 14 мільйонів. Чи це була наша війна? У чому полягав її сенс для нас? Чи вартим був цей сенс таких втрат?

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії наук
вищої школи України.

Інтерв’ю з націоналістом (Чорноморські новини - 2020 рік / № 5 (22123) четвер 23 січня 2020 року)

 

https://chornomorka.com/archive/22123/a-13506.html

Оскільки характер запитань зрозумілий зі змісту відповідей, то в статті наведені лише відповіді. Анонімність завжди провокує щирість, тому ім’я співрозмовника не називаю.

1. Ця війна може завершитись, і то лише на певний час, за умови нашої окупації Москви. Оскільки за останні вісімсот років це вже 22-а війна між Руссю-Україною і Московською ордою, то не варто очікувати, що вона остання.

2. В основі агресивності Московії лежить споконвічний комплекс меншовартості московитів і спроба його компенсації через війну з усім світом.

3. Остання війна — це дарунок долі нашому народу у час становлення новітньої Української держави. Попереду у нас — боротьба, небезпека і смерть — суворий фон для відродження справді могутньої, вільної, освіченої української нації.

4. Ми є нащадками першої землеробської цивілізації світу — Трипільської культури. Русь-Україна є прабатьківщиною більшості європейських народів, які є нашими кревними братами. Великий арійський простір — це степи Русі-України, звідки почався переможний рух арійської цивілізації цілим світом. Цей рух триває і дотепер.

5. Русь-Україна — це, за примхою долі, територія війни. Долі, що зробила Русь-Україну кінцевою ланкою Великого степу, який тягнеться до нас аж від степів Монголії. За нами — Європейська цивілізація. Попереду — Московія, що започаткувала свою державність як уламок Золотої Орди і на її руїнах. Нині Московія прискорено інтегрується до материнської Орди, що для нас лише посилює небезпеку.

6. Земля Руси-України споконвіку оралась мечами. Сьогодні щирий русин-українець — це воїн, зброєю якого є і автомат, і комп’ютер. Кого не влаштовує така перспектива, той вільний залишити країну у пошуках спокійнішої долі. Наша ж доля — завжди воювати. Вибір невеликий. Або з усім світом проти Московії, або разом з Московією проти всього світу, оскільки Московія є споконвічним джерелом війни.

7. Провідною рисою русинів-українців є прагнення свободи. Європейська цивілізація породила теорію анархізму, і лише у Русі-Україні ця теорія на початку ХХ століття отримала практичне втілення. Але анархізм у Русі-Україні не став націонал-анархізмом, що єдине давало шанс на перемогу. Націоналісти, тобто ті, хто прагнув свободи українській нації, й анархісти, тобто ті, хто прагнув свободи окремому русину-українцю, воювали нарізно. При цьому анархістів було більше за націоналістів, і воювали вони на шкоду націоналістам. Якби не втручання анархістів Махна, Денікін мав би всі шанси захопити Москву, а Врангель — надовго закріпитися у Криму. І чи можливі були б у цьому разі всі наступні звірства московитів на наших землях?

8. Свобода окремої людини можлива лише через свободу її нації. Цю істину не розуміли анархісти, коли перемога над московитами була цілком реальною. Цю істину вже добре розуміли оунівці, але без підтримки Східної України у них не було шансів на перемогу. А Східна Україна була деморалізована і винищена репресіями проти інтелігенції, голодом проти селян, спритним використанням фактора війни для винищення вже всіх прошарків населення. 41 мільйон мінус 28 мільйонів — стільки Русь-Україна втратила через Другу світову війну, воюючи на боці Московії. 41 мільйон плюс 11 мільйонів — стільки русинів-українців мало б бути у 1941 році, якби не репресії і геноцид голодом.

9. Друга світова війна не була нашою війною. Ми на тій війні були лише гарматним м’ясом у руках московитів. Якісь шанси на національне відродження у ті часи давала лише перемога Німеччини. Тому вважаю блюзнірством святкувати день перемоги, бо насправді це день нашої глобальної поразки.

10. Фашизм, нацизм (від націонал-соціалізм), франкізм, хортизм тощо — це назви різних форм граничної національної консолідації в ім’я певної мети. Всі нації потребують такої консолідації у той чи інший період своєї історії. Граничній національній консолідації краще відповідає термін «національний солідаризм». Через такий стан національного організму прой-шла більшість провідних країн світу. Німеччина й Італія — не винятки. Для Франції це були часи Наполеона-Бонапарта. Важливо, аби мета такого солідаризму була виправдана з погляду загальнолюдської моралі. Натепер у такому стані — Ізраїль. Його мета — виживання. У такому ж стані від 1917 року перебуває і Московія. Її мета — самоствердження за рахунок приниження, підкорення і винищення інших народів. Серед різних національних форм солідаризму московитська форма солідаризму, яку краще називати цілком дискредитованим словом «фашизм», у багатотисячолітній історії людства є найогиднішою і неперевершеною за кількістю безневинних жертв.

11. Голодомори у Русі-Україні — це яскраві і неспростовні свідчення вироку смерті, що був винесений русинам-українцям більшовиками після захоплення ними влади у Московії. За голодомори в першу чергу несуть відповідальність очільники держави і партії в Московії. Але це була переважно неосвічена публіка з декількома класами церковно-приходської школи за плечима (у Сталіна їх було три) або й узагалі без них. Світогляд таких людей не був результатом освіти або позитивного виховання. Вони були переважно носіями найгірших забобонів тих етносів, до яких належали. Яких саме, легко з’ясувати, передивившись невеликий список країн, що категорично відмовилися натепер визнати Голодомор тридцятих років геноцидом українського народу. За голодомори несуть відповідальність певні фінансові кола на Заході, що зростили у 1930-і на території Московії індустріальну і військову наддержаву, а контролюючі провідні засоби масової інформації не пропускали на шпальти газет та журналів правду про ситуацію в Україні. Між Голодомором та індустріалізацією є прямий зв’язок, але не через прибутки від експорту української пшениці, який не перевищував 1,5 мільйона тонн на рік. За голодомори несе відповідальність уся чисельна «ліва тусовка» на Заході, яка завжди була і є тепер на побігеньках у міжнародного фінансового капіталу.

12. Головним ворогом України-Руси у нинішній війні є не стільки президент країни-ворога, прізвище якого не має істотного значення, скільки чисельна московитська чернь, на яку спирається його політика війни та анексій. Нашим ворогом є і наша власна чернь, якої у нас також доволі багато і яка яскраво виявила своє підле нутро у подіях на Донбасі та в Криму. Це подарунок долі, що ми її можемо вбивати з гармат та автоматів на законних підставах без судової тяганини. Істота, яка підняла зброю проти Руси-України, не має права на життя, а та, що ненавидить Русь-Україну, але не взяла до рук зброї, не має права проживати на її землі.

13. Українська земля має для русинів-українців сакральне значення. Всі війни, що точилися впродовж тисячоліть на цих теренах, мали метою захоплення української землі. І нинішня війна з Московією не є винятком. Сенс голодоморів також цілком вписується в цю парадигму. Українська земля, як жодна земля в світі, просякнута кров’ю русинів-українців. Складається враження, що циркова вистава під виглядом останніх президентських виборів була влаштована з головною метою — у формально законний спосіб заволодіти українською землею. Всі інші епізоди цієї кінопрем’єри мають на меті відволікти увагу суспільства від найбільшої афери в світі за останні кількасот років — глобального дерибану української землі. Майбутнім латифундистам, серед яких, думаю, не буде етнічних українців, потрібна українська земля без русинів-українців, а лише західні технології і невелика кількість західних фахівців. Це у кращому варіанті. Валовий продукт сільського господарства сучасної Україні не перевищує 17 мільярдів доларів річно. Це невелика сума порівняно із загальним валовим національним продуктом України. За будь-яких умов сільське господарство не виведе нас у розряд провідних держав світу. Але втрата української землі — це втрата сенсу існування україн-ської нації, оскільки вона тут буде зайвою. Найгірший варіант використання нашої землі — її нове заселення. У 1930-і у вимерлі від голоду села завозили етнічних московитів. А тепер кого? Знову етнічних московитів (у Криму вже так і роблять), а можливо, китайців, яких так багато на їхній корінній землі, чи, може, євреїв, яким не дуже комфортно живеться у ворожому арабському оточенні?

14. Європа, у яку цілком природно ми так прагнемо, вимирає. Нашою стратегічною метою є зупинення нашого власного вимирання і нарощення нашого людського потенціалу. Русинів-українців має бути щонайменше 100 мільйонів — стільки, скільки їх було б тепер, якби московитська чернь не захопила владу у Російській імперії, не влаштувала терор, що тягнувся десятиліттями, не організувала штучні голодомори, не спровокувала Другу світову війну. Ми у черговий раз маємо дати Європі силу нашого духу, нашу свіжу здорову кров у її жили, кров, настояну на переможній війні з Московією. Українська земля в українських руках має стати базою для етнічного відродження українства. Продаж землі можливий, але в обмежених обсягах, прийнятних для дрібного і середнього фермерства. Народжувати дітей і давати їм належне виховання — головне призначення людей, що живуть і працюють на землі. Національний дохід мають створювати переважно міста, що не здатні відтворювати самостійно свій людський потенціал, а можуть отримати його лише від села.

15. Нашою тактичною метою є повернення московитів у їхні етнічні межі, відродження при цьому почуття власної гідності в інших народів останньої світової імперії.

16. Той, хто й дотепер лякається слів «націоналіст», «бандерівець», «петлюрівець», ризикує пройти весь шлях наших історичних помилок від початку і до очікуваного безславного кінця. Під прикриттям балачок про демократію спритні й безсоромні ділки у 1990-і фактично вкрали в українського народу його промисловий потенціал і переважно порізали його на металобрухт. Приклад: у нас до приватизації промисловості було п’ять великих нафтоперегінних заводів, зараз нема жодного. Паливо закуповуємо у Білорусі. Тепер під подібні балачки вже доволі розжирілі, але такі ж спритні й безсоромні ділки прагнуть вкрасти в україн-ського народу його найбільше багатство — землю. 200 тисяч гектарів в одні руки — це національна смерть навіть без поразки у війні.

Слава українській нації і смерть її ворогам!

Валерій ШВЕЦЬ.

Формула свободи. Вибори (Чорноморські новини - 2019 рік / № 70 (22089) субота 14 вересня 2019 року)

 

https://chornomorka.com/archive/22089/a-13005.html

    Ця стаття кардинально відрізняється від інших моїх статей, надрукованих раніше в газеті «Чорноморські новини». Під тотальну неоднаковість українців і московитів мені, нарешті, захотілося підвести математичну основу. Я вже багато років займаюся спробами математичного моделювання суспільних процесів, хоча справжній мій фах — це квантова механіка і квантова статистика. Вибори в Україні і вибори в Московії є яскравим проявом ментальності народів, їхнього потягу до свободи, до уявлення про свободу тощо. Стаття вперше в моїй публіцистиці містить деякі математичні формули. Але результатом застосувань цих формул до реального життя є числа, які можна порівняти, і ці порівняння на користь українського народу. Публікації такого формату не характерні для «ЧН». Але хто знає, може, на часі саме такі статті?

    П’ЯНКЕ слово «свобода». Най-вища цінність для багатьох людей, найвища цінність для деяких народів. До таких народів найперше належать українці. Вся їхня історія — відчайдушне прагнення до свободи. Нація козаків, нація вільних людей. Козак — уособлення вільної людини — мрія пересічних українців від давніх часів. Хмельниччина, Коліївщина, Махновщина, Отаманщина, війна УНР з Московією, війна ОУН —УПА з Московією, Помаранчева революція, Революція Гідності, війна на Донбасі.

    Хотілося б сказати, що жоден народ у світі не виявляв таких зривів в ім’я свободи, таких масових і тяглих у часі. Але це не відповідає дійсності. Є ще один народ, подібний до українського. Це — поляки. Річ Посполита — фактично перша шляхетська республіка в Європі з виборним королем і повновладним парламентом — сеймом. Після третього поділу Речі Посполитої та практичного знищення польської державності все ХІХ сторіччя поляки повставали проти Російської імперії з інтервалом у часі, необхідним для народження й досягнення зрілого віку наступного покоління. Повставали в ім’я свободи власного народу. На відміну від українців, які найчастіше повставали заради волі, не пов’язуючи її з національним визволенням.

    Більшість українців найчастіше не розуміла, що лише через національне визволення, національну свободу можна говорити про свободу особистості. Можливо, тому більшість українських зривів закінчувалася поразками, у висліді яких особистої свободи ставало не більше, а менше. Так, за результатами Хмельниччини ім’ям Російської імперії в Україну прийшло кріпацтво.

    Характерним прикладом є бій за Київ у січні 1918 року під залізничною станцією Крути, коли кількасот необстріляних, але патріотично й романтично налаштованих юнаків протистояли кількатисячній більшовицькій армії. Ворога зупинити не вдалося, Київ довелося залишити. При цьому величезний, обстріляний на фронті контингент українізованого війська, що становив київський гарнізон, тримав нейтралітет, перебуваючи у неперервному п’яному угарі. Характерним прикладом для поляків є битва під Варшавою у 1920-у, коли новонароджена польська держава і вже доволі зріла польська нація розгромили величезну армію цілої новітньої Московської імперії і вберегли не лише власну свободу, але й свободу інших народів Західної Європи.

    Глибоке і, здавалося б, неосяжне, ірраціональне слово «свобода». Чи можна виміряти сутність цього прагнення, його реалізацію у повсякденному житті? Думаю, можна, якщо звузити поняття свободи до таких її проявів, які, хоч і не вичерпують усіх її іпостасей, однак передають її дуже характерні й визначальні риси. Людина у чистому полі: у її волі рухатися в одному з безлічі можливих напрямків. Її свобода вибору — нескінченна. Людина у вузькому коридорі: у неї мінімальний вибір напрямку руху — або вперед, або назад. Її свобода мінімально можлива. Людина у в’язниці, у маленькій тісній камері. У неї відсутня свобода. Відтак питання, чи можна формалізувати таку сутність, як свобода, моя відповідь ствердна. Можна, якщо свободу розглядати лише як можливість вибору. Нема вибору — нема свободи. Є вибір — є свобода. Чим більший вибір, тим більша свобода. В різних ситуаціях можливість вибору, а отже й свобода вибору, у нас різні. Різні для різних людей, різні для різних народів, різні для різних країн. Будь-який вибір базується на порівнянні. Ми обираємо те, що, порівняно з чимось іншим, виглядає привабливішим. Отже, в основі свободи лежить можливість вибору, а вибір базується на порівнянні.

    ЗДАВАЛОСЯ Б, до чого тут математика? А до того, що закони математики насправді і є законами природи.

    Математика стверджує, що порівнювати можна лише дійсні числа. Тільки для пари дійсних чисел мають сенс операції порівняння «більше» або «менше». Про всі інші об’єкти математики звичайно можна сказати, що вони або рівні, або не рівні. Сказане стосується колосальної кількості різноманітних математичних об’єктів, інколи — надзвичайно складної структури. Насправді і для таких об’єктів існує механізм повноцінного порівняння, але не стосовно об’єктів у цілому, а стосовно їх різноманітних числових (маються на увазі дійсні числа) характеристик. Наприклад, найскладнішим об’єктом природи є людина. Як порівняти між собою двох людей? А так: порівняємо окремо такі їхні числові характеристики, як зріст, вагу, вік, зарплату, нерухомість тощо. Чи можемо на основі такого порівняння зробити якісь глобальні висновки щодо цих двох людей? Безумовно, ні. Але корисність такого порівняння в кожному конкретному випадку може бути надзвичайно високою.

    На наше глибоке переконання, все у світі можна охарактеризувати дійсними числами. Ми або це вже зробили, або це робимо, або це обов’язково зробимо. Тепер ми вміємо вимірювати не тільки геометричні параметри різних конкретних об’єктів, але й такі абстрактні об’є-кти, як інформація, точніше — її кількість у повідомленні або у сукупності повідомлень, її невизначеність. Досі ми не вміли вимірювати інші абстрактні характеристики — зразка свободи, авторитаризму, демократії тощо. Однак приклад теорії інформації надихає на такі спроби. При цьому слід зазначити, що сама теорія інформації у своїх засадничих формулах не є оригінальною. Вона, фактично, базується на досягненнях статистичної фізики і навіть термодинаміки, на ключовому для цих наук понятті «ентропія». Так само вона використовує всі базові концепції та поняття теорії ймовірностей. Знаменита в теорії інформації формула Клода Шеннона для обчислення кількості інформації — це, по суті, один з варіантів відомої формули для знаходження ентропії у статистичній фізиці.

    Отже, прорив у розумінні навколишнього світу, а теорія інформації — це один із таких проривів, не обов’язково має бути пов’язаним зі створенням нового математичного апарату або нової фізичної концепції. Перш ніж створювати нове, слід пошукати щось підходяще серед уже наявного. Інколи потрібні речі виникли в математиці сотні років тому. Так, диференційна геометрія була створена ще у ХVІІІ сторіччі і вважалася досить абстрактною наукою з незрозумілими перспективами. І раптом на основі саме цієї науки на початку ХХ століття, тобто аж за двісті років потому, виникла революційна для всієї фізики релятивістська теорія гравітації. При створенні математичної моделі свободи, як мені здається, не потрібно чекати двісті років. Досвід статистичної фізики і теорії ймовірностей був успішно використаний теорією інформації. Спробуємо й ми піти цим шляхом.

    НАЙПРОСТІША ситуація, де можна оцінити рівень свободи суспільства — це вибори у країні. Вважатимемо, що вибори відбулися чесно й з усіх N виборців за першого кандидата проголосували n1 виборців, за другого — n2 виборців, …, а за останнього — nm виборців (N=n1+n2+…+nm). Якщо взяти довільного виборця, щодо якого ми не знаємо, як він проголосував, то цілком можна зробити припущення, що з імовірністю p1=n1/N він проголосує за першого кандидата, з імовірністю p2=n2/N — за другого, …, а з імовірністю pm=nm/N — за останнього.

Свободу прийняття рішення, яку він реалізовував би при кожному можливому акті голосування, доцільно виразити за допомогою логарифму від ймовірності, як це робиться у статистичній фізиці та теорії інформації. Логарифм — це єдина елементарна функція, що забезпечує властивість адитивності даної характеристики. Адитивність означає, що якщо голосування відбувається відразу з двох незалежних питань, то свобода прийняття рішення за сукупністю цих двох питань дорівнює сумі свобод з кожного окремого питання. Отже, у нашому випадку в кожному можливому акті голосування свобода визначатиметься так: -log2(p1), -log2(p2), …, -log2(pm). Мінус перед знаком логарифму береться для того, щоб свобода вимірювалася додатним числом, оскільки кожна з ймовірностей є числом меншим за одиницю, а логарифми таких чисел — від’ємні. Логарифм береться за основою 2 лише з тією метою, щоб мінімальний акт свободи вибору характеризувався числом 1. Такому мінімальному акту відповідає ситуація, коли нам слід обрати одну з двох рівноправних кандидатур. Тоді p=1/2, а -log2(p)= -log2(1/2)=1. Так робиться в теорії інформації і така одиниця інформації називається бітом.

    У нашому випадку доцільнішим було б узяти за основу слово «свобода», або «freedom» англі-йською мовою. Початок останнього слова «freed» цілком міг би дати назву одиниці свободи. Кількісно оцінити все голосування в цілому, за всіма кандидатурами, можна було б, узявши зважене середнє, або математичне очікування свободи, тобто всіх окремих актів свободи, виявлених при голосуванні за кожною окремою кандидатурою S= - p1log2(p1) - p2log2(p2) - … - pmlog2(pm).

    Така величина в статистичній фізиці називається ентропією. Її базова назва в теорії інформації — інформаційна ентропія. Зрештою, це і є знаменита формула Клода Шеннона. У перекладі на побутову мову цей термін у теорії інформації інтерпретують як кількість інформації, а часто — як невизначеність інформації. До речі, згадка про статистичну фізику та термодинаміку тут цілком доречна, оскільки ентропія є мірою невпорядкованості або хаотичності фізичної системи, фактично, взаємної незалежності рухів її окремих структурних складових. Звідси ентропію називають ще мірою хаосу в системі. Яку базову назву слід було б запропонувати для цієї величини у задачі про вибори? Думаю, що — ентропія виборів. А в перекладі на побутову мову — як рівень свободи виборів.

    Далі ми побачимо, що числові значення рівня свободи виборів цілком відповідають нашим уявленням про різноманітні варіанти результатів виборів. Це свідчитиме на користь нашого тлумачення строгого терміну «ентропія виборів».

    Одночасно, як відомо з теорії інформації, інформаційна ентропія є мірою невизначеності або неочікуваності, фактично — мірою непередбачуваності стану системи чи події. У нашому випадку виборів у країні ентропія свободи фактично визначає свободу прийняття рішення, яку довільний, знеособлений виборець реалізував би за кожного можливого акту його особистого голосування.

    А ТЕПЕР спробуємо застосувати запропоновану формулу до останніх президентських виборів в Україні.

    Отже, ми мали 39 кандидатів на посаду президента. Ймовірності голосувань за кожного з кандидатів є долями голосів, поданих за них. Загалом проголосували, не зіпсувавши бюлетень, 18670254 виборці. За окремих кандидатів голосувала така кількість виборців (прізвища кандидатів не мають жодного сенсу): 38872; 27182; 33968; 2206216; 22564; 5503; 784274; 5433; 1306450; 4648; 19542; 8453; 5714034; 15965; 14532; 5869; 4494; 307244; 9243; 4508; 20014; 1036002; 13139; 43239; 2579; 5587; 3114; 15589; 3014609; 5230; 15118; 1141332; 5331; 2532452; 117693; 18918; 18667; 109078; 18482. Скажімо, ймовірність голосування за першого кандидата буде такою: p1=38872/18670254. Свобода голосування, обчислена за поданою вище формулою, дорівнюватиме: S=3,045 фріда. Про що говорить цей результат? Наразі ні про що, оскільки у нас нема можливості його порівнювати з якимось іншим результатом.

    Підрахуємо свободу вибору виборця на останніх президентських виборах у Московії. Там кандидатів було вісім. Вони отримали такі відсотки голосів: 0,65%; 11,77%; 5,65%; 1,68%; 0,68%; 0,76%; 1,05%; 76,59%. Щоб перейти від відсотків до ймовірностей, відсотки просто слід поділити на сто. Використання попередньої формули у цьому разі дає такий результат: S=1,210 фріда.

    Тепер ми можемо порівняти свободу вибору на президентських виборах в Україні та Московії. Видно, що свобода виборів в Україні у два з половиною раза вища, ніж у Московії.

    Цей результат цілком очікуваний. Неочікуваним буде результат порівняння свободи президентських виборів в Україні та Сполучених Штатах. На останніх виборах там, як і майже завжди, було лише два кандидати. Колегія виборщиків складалася із 306 осіб на користь одного кандидата і 232 осіб на користь іншого. Тут кожну з імовірностей можна визначити, поділивши відповідну кількість виборщиків на їх загальну кількість. У цьому разі — S=0,986 фріда, тобто свобода виборів у США здається навіть дещо меншою, ніж у Московії. Якщо ж урахувати, що у Сполучених Штатах виборам передують праймеризи в кожній з провідних партій і в кожному з провідних штатів, то останній результат при порівнянні з Московією зміниться на користь Сполучених Штатів, але точні розрахунки тут виконати важко через брак детальної інформації.

    Спробуємо зрозуміти отримані результати з точки зору математики. Припустимо, що ми маємо m рівноправних кандидатів. Рівно-правність означає, що ймовірність довільного виборця проголосувати за довільного кандидата та сама для кожного кандидата. Тоді всі ймовірності рівні й кожна з них дорівнює 1/m. У цьому разі формула свободи матиме виглядn S=log2(m).

    Ця формула також добре відома в теорії інформації і називається формулою Хартлі. Тобто свобода вибору прямує до нескінченості, якщо кількість рівноправних кандидатів також прямує до нескінченості. Зрозуміло що, за інших рівних умов, більше свободи на тих виборах, де більша кількість претендентів однієї політичної вагової категорії. Україна тут поза конкуренцією в позитивному сенсі. Сполучені Штати поза конкуренцією в негативному сенсі.

    Другий фактор, який слід узяти до уваги — це нерівномірність голосів, поданих за різних кандидатів. Чим більшою є ця нерівномірність, тим меншою — реально — є свобода вибору. В Україні на останніх виборах нерівномірність подання голосів була меншою, ніж у Московії, де нерівномірність присутня в найбільшій мірі і є настільки великою, що вже не здатна компенсувати доволі значну кількість претендентів.

    Максимальна можлива нерівномірність вибору — це коли одна з ймовірностей дорівнює 1, а інші — нулю. Це відповідає ситуації в колишньому Радянському Союзі. Там завжди на виборах був лише один кандидат. У цьому разі кожна з двох наведених вище формул дає один-єдиний результат — нуль. Тобто свобода виборів у Радянському Союзі завжди дорівнювала нулю.

    Але країни, де кількість кандидатів на виборах дорівнює двом, в принципі, не можуть мати рівень свободи виборів, що перевищує одиницю, і навряд чи можуть вважатися еталоном свободи.

    ПОДІБНИЙ аналіз виборів можна провести у будь-якій країні, що дозволить розташувати їх у певній послідовності щодо свободи вибору в них.

    Для перевірки, наскільки випадковими є отримані результати для України і Московії, проаналізуємо також останні парламентські вибори в цих країнах. За методикою, викладеною вище, свобода парламентських виборів в Україні дорівнює S=2,922 фріда, у Московії — S=1,180 фріда.

    Звертає на себе увагу дивовижна близькість результатів парламентських і президентських виборів в Україні. Це свідчить про невипадковість отриманих результатів. Майже збігаються результати парламент-ських та президентських виборів і в Московії.

    Цікаво також порівняти результати президентських і парламентських виборів в Україні у 2019 та 2014 роках. У 2014-у рівень свободи президентських виборів становив S=2,408 фріда, тобто дещо нижче, ніж у 2019-у. При цьому кількість кандидатів була значно меншою — лише 20. Політична ситуація у країні тоді була вкрай напруженою. Вибори у два тури були неприйнятною розкішшю. На Україну насувалася війна з Московією. Виборці це розуміли, і переможець виборів тоді набрав голосів суттєво більше, ніж переможець виборів у 2019 році в першому турі. Тобто і фактор нерівномірності розподілу голосів спрацював на зменшення рівня свободи виборів. Але, навіть попри дію цих двох факторів, рівень свободи виборів у 2014-у був значно вищим, ніж, наприклад, на виборах 2004 року. Там він склав приблизно 2 фріда. Рівень свободи парламентських виборів у 2014-у становив S=3,286 фріда. Це дещо більше, ніж у 2019-у. Після успішних президентських виборів напруження в країні зменшилося. Виборці змогли дозволити собі більшу свободу і це матеріалізувалося у найвищому рівні свободи парламентських виборів у новітній історії України. Рівень же свободи виборів президента був найвищим саме в 2019 році.

    Взагалі видається, що для українців характерний безпрецедентно високий рівень свободи виборів. Таким є їхній національний характер.

    Водночас, результати проаналізованих виборів в Україні та Московії радикально відрізняються. Я б сказав, що вони полярні. Така полярність результатів голосувань є яскравим свідченням глибинної відмінності менталітету українців і московитів. Вони ніколи не були одним народом, вони не є ним зараз і, сподіваюся, ніколи ним не будуть.

    Зауважимо, що оцінити вільність виборів можна лише за їх результатами. Саме результати виборів дають нам можливість знайти ймовірності голосувань за того чи іншого кандидата. Щоправда, напередодні виборів у нас також є певна інформація про ці ймовірності. Її дають різноманітні соціологічні дослідження. Але що таке соціологічне дослідження? Це також вибори напередодні виборів, але за участю лише кількох тисяч опитаних виборців з названих багатьох мільйонів.

    Запропонований підхід до визначення свободи виборів є універсальним. Його, практично, можна застосувати у багатьох окремих сферах життя суспільства. На нашу думку, цей підхід можна застосувати і для оцінки свободи суспільства в цілому.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор