Деспотизм, погоджений з нацією, або «Загадкова душа» москвина (Чорноморські новини - 2016 рік / № 18 (21695) четвер 25 лютого 2016 року)

https://chornomorka.com/archive/21695/a-7076.html

`    «Душа москаля» — так називається одна зі статей головного ідеолога українського інтегрального націоналізму Дмитра Донцова. Якщо Тарас Шевченко є пророком української нації, то серед багатьох апостолів новітньої української національної віри Д. Донцова можна сміливо вважати першим з них. Саме у нього провідні ідеї українського націоналізму, висловлені пророком, набувають форм точних, влучних, майже математичних означень.

    Ми маємо війну на сході України, ми втратили частину своєї території на півдні України. Як назвати те, що відбувається? Чому це відбувається? «Якщо назва помилкова, то слово не досягає мети. Якщо слово не досягає мети, то нічого не можна зробити правильно. Якщо нічого не можна зробити правильно, то ритуали приходять у безлад, а покарання не відповідає злочину. Коли покарання не відповідає злочину, ніхто не знає, на якому він світі. Отже, якщо хтось щось задумав, він має пояснити задумане. А коли хтось щось накаже, то має бути той, хто це виконає. Там, де людей пов’язує мова, величезне значення має точність. Не можна залишати нічого, що породило б невірне тлумачення» (Конфуцій).

    Нам кажуть: те, що відбувається, називається антитерористичною операцією (АТО). Таке означення не варто навіть коментувати. «Бунтуватися проти охлялої сили — це можуть москалі. Але їх «природний стан» — це бути рабами справжньої сили. Де така сила встає перед ними, вони падають на коліна: перед своїм володарем, коли він такий, як Петро І або Сталін, коли він такий, як хан татарський. Падають і каються. А на інакших нападають і загризають» (Д. Донцов).

    Які варіанти дій у Путіна? Тільки весь час підвищувати ставки у грі, яку почав, аж до того, поки подальше підвищення стане неможливим. Його перемога неминуча, якщо ми не зрозуміємо, що він блефує, і зійдемо з дистанції. Його крах так само неминучий, якщо його блеф стане цілком зрозумілим. Найстрашніше для нього — виявити слабкість перед очима власного народу. Він його добре знає. Він йому належить. Уважно подивіться на нього анфас і в профіль.

    Путіна часто називають диктатором. Я розглядаю цей посил як намагання перекласти всю відповідальність за все на одну людину. Головною рисою кожного диктатора є не якась внутрішня надпотуга, а вміння стати виразником сподівань широких народних мас. Вміти сказати народу те, що він хоче почути. Вміти зробити те, що він хоче побачити. Вміти подарувати мрію, за яку він пішов би на великі жертви. На моє переконання, за диктатуру несе відповідальність не диктатор, а народ. Ми воюємо не з Путіним і не через Путіна. Останній просто робить усе, аби сподобатися своєму народу. Тут доречно навести слова царя Миколи І: «Деспотизм ще існує в Росії, бо він становить основу мого правління, але цей деспотизм погоджений з нацією».

    «Кат, Іван ІV, утримався на троні, але Івана VI, невдаху й недішлого царя, задушили в казематі, як щура… Петро І душив, кого хотів, але недотепу, Петра ІІІ, скинули з трону і теж задушили… Твердий Микола І перевішав «мятєжніків», але «мятєжнікі» застрілили плохенького Миколу ІІ» (Д. Донцов).

    Від себе додам. Я не є великим прихильником М.С. Хрущова, але саме він відкрив табори, почав масово будувати житло, зробив селян громадянами країни, надавши їм паспорти, зробив багато для демократизації країни. Ви коли-небудь чули хоча б від одного москаля бодай одне вдячне слово на його адресу? І я не чув. Сталін створив ГУЛАГ, знищив десятки мільйонів людей, перетворив селян з вільних людей навіть не на кріпаків, а на справжніх рабів, втягнув країну у безпрецедентну за втратами війну. Чи доводилося вам зустрічати москалів з портретами Сталіна? І мені доводилось. Ми воюємо з москалями, але не з кожним окремо, а з їх колективним несвідомим — душею, уособленням якого є їхня держава — Московія. Ця війна — війна між Московією й Українською державою.

    «Ось цієї психіки московського народу не розуміє Захід. Хоч її можна відчитати навіть на обличчі кожного пересічного «русскава чєлавєка»: є на тім обличчі щось невиразне, неозначене, нерішене. Ніколи не знаєте, що він за хвилину зробить: вас в руку поцілує чи горло перегризе. Тому, що він сам того не знає, приглядається: коли ви вівця — кинеться на вас, коли вовк — хвіст під себе» (Д. Донцов).

    А хіба не в такий час максимального послаблення державних інститутів нашої України ми втратили Крим? Чому спочатку саме Крим? Тому, що відсоток москалів на півострові перевищує 50%. Чому лінія фронту на Донбасі зупинилась там, де вона зупинилася? Тому, що москалів по той бік фронту також приблизно 50%.

    Далі я надам слово Олексію Заводюку — вихідцеві з Донбасу: «Чому Донбас так категорично проти України? Донбасу категорично неприйнятна Україна як вільна країна. На Донбасі ненавидять українську мову не як мову, а як ідею. Справа не в мові, а в сенсах, які в неї вкладаються. Ідеологічно, українська мова — це мова свободи, російська в розумінні Росії — мова ковбаси. Донбас має своє бачення, як слід жити: Свобода в обмін на ковбасу. Влада краде, і це не добре і не погано. Це просто даність. Більше того, можливість красти — це шанс для люмпена вискочити з болота у князі швидко і без зусиль...Ми не зможемо переконати цих людей, оскільки їх вибір цілком усвідомлений і раціональний. Вони прекрасно розуміють, що не користуватимуться ні свободою, ні демократією, ні європейським вибором. Тому відкидають це як непотріб. Примиритися з Донбасом після війни не вийде, оскільки ці люди будуть ненавидіти Україну за те, що ми не дали їм можливість жити так, як вони бажають. Тільки війна це не проти Донбасу, а проти воровського, феодального совка, виплодком якого є Донбас».

    Але хіба це сказано тільки про Донбас? У наведеному цитуванні не вживається термін національність — натомість совок. Але якимось дивним чином концентрація совка по території України майже збігається з концентрацією москалів. А може, набратися сміливості і чесно припустити, що москаль через історичні причини і є найкращим уособленням совка у всій його цілісності? Тут доречно звернутися до видатного російського філософа Миколи Бердяєва: «Перемога більшовиків у Московщині не випадкова. Це витвір московського національного духу, витвір душі москвина. Більшовизм є лише зовнішнім виявом всього того, що бурлить в душі кожного москвина… Більшовизм це природний синтез Івана ІV (Грозний) з К. Марксом». Або до не менш видатного російського письменника Федора Достоєвського: «Соціальні катаклізми та терори, зриви в духовну безодню, насильницький перерозподіл «за справедливістю», при якому безчинствує злодійство та розбійництво, лежить у природі російської душі, вона без них не може, вони їй потрібні як окремій особистості, так і цілому народові». Або до російського письменника і революціонера Олександра Герцена: «Якщо наші московські соціалісти матимуть колись державну владу, то вони своїм катівством значно перевищать царську охранку».

    Подібне цитування можна було б продовжити й далі, але досить і цього. Душа москвина до 1917 року була упокорена імператорською владою, яка не була москвинською, а, швидше, німецькою за походженням, за культурою, за близьким оточенням імператорської родини, за складом тогочасної еліти. 1917-й став переломним. Це була справжня народна революція. Попередня еліта, разом із середнім класом, була винищена або витіснена за кордон. До влади прийшли представники широких народних мас, переважно з найбідніших і найнеосвіченіших прошарків і переважно з Московії. Оскільки демократія — це влада народу, то Радянський Союз сталінських часів був найдемократичнішою країною світу. Звідки ж тоді патологічна жорстокість тої влади? За відповіддю можна звернутися до російського письменника Максима Горького: «Мені здається, що найяскравішою рисою московської національної вдачі є саме жорстокість. Тут кажу не про винятки, а про масову психологію, про народну душу, про масову жорстокість, з її диявольською вигадли-вістю, з її, я б сказав, естетичною вишуканістю». Але ж ми звикли, що демократія — це багатопартійність і всі інші свободи. Така демократія — це витвір суспільства з потужним середнім класом. Вона існує там, де існує такий середній клас. Там, де переважна більшість населення зубожіла і неосвічена, існує лише демократія більшовизму, неперевершена за масовістю підтримки. Тож будьмо обережнішими з демократією. Вона буває різною. Зміни на краще в Радянському Союзі відбулися починаючи з часів М.С. Хрущова зі становленням нового середнього класу радянського зразка.

Московити

    Як нам бути далі? Повертаємося до класика. «Повна безстрашність, абсолютне, стовідсоткове заперечення всього московського, така ж абсолютна афірмація (ствердження) своєї Правди, — лише тим зломимо Москву перш у своєму серці, а там і «на нашій, не своїй землі» (Д. Донцов). Ще одна цитата: «Про цей бунт народу-раба сказав Петро І: «сія саринь нічем кромє жесточі унята бить не может». А хто ж, як не він, знав свій народ?» (Д. Донцов).

    На питання, чому відбуваються всі ці трагічні події, в центрі яких опинилася Україна, відповідь у назві статті Дмитра Донцова, у сфері ірраціонального — через «загадкову душу» москвина.

    «Не слід боятися змін. Найчастіше вони відбуваються, коли необхідні» (Конфуцій).

Валерій ШВЕЦЬ,
професор.
м. Одеса.

Жодної агітації за українську мову (Чорноморські новини - 2016 рік / № 10 (21687) субота 30 січня 2016 року)

 

https://chornomorka.com/archive/21687/a-6929.html

    Причини і перебіг нинішньої російсько-української війни свідчать, що слідом за російською мовою ідуть російські танки й установки залпового вогню. Небезпека втрати тієї чи іншої української території прямо пропорційна ступеню її русифікації. Тепер питання мови — це питання національної безпеки. Це питання міцності нашого тилу. Це питання здатності наших солдатів до виконання свого військового і патріотичного обов’язку на фронті. Навіть мобілізація до лав Збройних сил напряму пов’язана з мовним питанням.

    За своє професійне життя я написав сотні наукових і публіцистичних статей, більше десяти монографій і навчальних посібників. Проте не написав жодного матеріалу в оборону української мови. Вважав, що статті на цю тему звичайно не виходять за коло національно орієнтованих людей, які і так беззастережно прихильні до української мови. Двадцять п’ять років сором’язливої агітації за українську мову в незалежній українській державі показали її майже повну недієвість. Час агітації минув. Настав час діяти.

    Розглянемо динаміку вживаності української мови в Україні за останні сто років. У 1913-у в межах нинішніх кордонів України мешкало 38,59 мільйона осіб. З них 85% проживало в селах і 15% — у містах. Московити становили близько 9% населення. В селах російська мова не вживалася — лише у містах. Частину населення тодішньої України, що послуговувалася російською мовою, можна грубо оцінити десь у 9—15 відсотків. Швидше, ближче до 9%, оскільки в містах українська мова також була відчутно поширеною. Отже, тоді українська тотально переважала за вживаністю всі інші мови на теренах України.

    За переписом 2001 року частка росіян в Україні вже становить близько 17%. З них 63% народилися за межами України. Із 1897-го по 2001-й чисельність росіян у межах сучасної України збільшилася на 374%. Частка міського населення у 2001 році склала 67%. При цьому, хоча міста, в основному, поповнювалися за рахунок українських селян, українська мова, переважно, так і не стала мовою міст. Виняток — міста Західної України. За моїми оцінками, кількість україномовного населення України не перевищує 40%. Відчуваєте різницю і загрозливість цієї тенденції?! Нас не повинен при цьому заспокоювати той факт, що рідною мовою українську вважає більшість населення України. Вважає, але не послуговується. Це край прірви, до якої лише один крок.

    Ця тенденція була очевидною ще в радянські часи, і ми мріяли про незалежну українську державу як головного оборонця нашої національної ідентичності, а відповідно — й української мови.

    Головною мінімальною функцією держави завжди є оборона. Під час російської агресії з’ясувалося, що армії, як такої, у нас нема. Замість неї є бюрократична структура, заповнена вищим офіцерським складом з незрозумілими повноваженнями, зайнята утилізацією військового майна, що залишилося у спадок від Радянського Союзу. Першими Україну боронили недержавні добровольчі формування.

    З’ясувалося, що митниці, як такої, у нас також нема. Замість неї, фактично, приватизовані структури, які за відповідний «відкат» без сплати економічно обґрунтованого мита запускають на територію України дешеву іноземну продукцію, яка в принципі робить неможливим власне виробництво аналогічних товарів. Саме добровольчі формування, замість митниці, змушені були перекривати кордон з Кримом, для економічної блокади півострова, відповідно до елементарної логіки російсько-української війни.

    З’ясувалося, що наша державна бюрократія не вміє і не бажає керувати конкретним виробничим процесом. Більшість українських промислових підприємств державної форми власності були цілеспрямовано збанкрутовані, а далі за мінімальними цінами їх передали в приватні руки часто тим, хто їх і довів до банкрутства. Основний подальший варіант — це примітивна утилізація майна, наприклад, у вигляді металобрухту. Найяскравішим свідченням цього процесу є зникнення найбільшого пароплавства в Радянському Союзі — Чорноморського. Особливістю суден було вміння плавати, і то дуже далеко. Ця обставина й вирішила їх долю. Якби в Одесі вміли плавати будинки, що належали державі, вони також дуже швидко причалили б до чужого берега.

    Все, що реально відбувається в світі, спочатку відбувається віртуально в головах людей. Свідомість людей легше контролювати, ніж їхнє майно. Але, отримавши контроль над свідомістю людей, можна легко перебрати на себе і їхнє майно. Все, що є «руській мір», є сферою імперіалістичних інтересів Московії. Так оголосила Держдума, так проголосив і президент Московії. А де територія «руського міра»? Там, де контроль над людського свідомістю з Москви переважає контроль над людською свідомістю із столиці нібито незалежної держави. Кордони «руського міра» — це кордони інформаційного простору, який контролює Московія. Велетенським є територіальний простір Московії, але значно більшим є її інформаційний простір.

    Інформаційна експансія завжди передує маршу танкових колон для фізичного захоплення бажаної території. Яким був інформаційний простір української держави напередодні Революції Гідності? Невеликим: декілька областей Західної та Центральної України. Якби не Революція Гідності, ми могли б знову на століття, а можливо, і назавжди, загубитися на задвірках Московії. Мовний кордон — це найважливіший кордон держави в інформаційній війні. Чи боронила наша держава цей кордон у попередні роки? Однозначно — ні. Чи підтримувала вона українське книгодрукарство, кіновиробництво, розвиток гуманітарних наук — основи національної культури, точних наук — цивілізаційного підмурку держави у світі, національного виробника — основи економічного процвітання держави і добробуту її населення? А чим взагалі займалася держава в Україні?

    Державний апарат за роки незалежності став більшим. Але в радянській системі держава контролювала все: рільництво, промисловість, торгівлю, військову безпеку, ідеологію, культуру, медицину, освіту. Тоталітарна держава контролювала тотально все. Що контролює сучасна українська держава? Нічого з того, що перераховано вище. Єдине дійство, у якому вона досягла досконалості, — це контроль прибутків представників малого і середнього бізнесу з метою їх привласнення, це дерибан бюджету, це колосальна корупція, яка є способом вилучення колосальних коштів з кишень простих громадян. А великий бізнес чиновницькій дрібноті не під силу. Він сам вміє її контролювати через старий, як світ, механізм. Підсумок: державний апарат за роки незалежності став більшим, відмовившись від більшості властивих раніше для нього функцій. Скажемо собі: «Ну і слава Богу». Але чому те, що робить значно менше, стало значно більшим?

    Сучасна держава перестала бути місцем служіння, а перетворилася на поле підприємницької діяльності людей, які часто не здатні створити власний законний бізнес, робити хоча б щось, що створює додану вартість, матеріальну чи духовну. Це часто сукупність людей, які здатні лише споживати додану вартість, створену іншими людьми, заважаючи їм ефективно працювати і принагідно принижуючи їх.

    Чи потрібна у такому разі нам держава взагалі? Така держава, яка лише послаблює націю, висмоктуючи її найкращі фізичні і духовні сили, — ні. Держава, про яку мріяли покоління українських революціонерів, яка захищає націю від зовнішнього ворога, створює сприятливі умови для всебічного розвитку підприємницької і творчої активності її громадянам, — так. Нам потрібна ефективна держава, а не ракова пухлина. Нам потрібен концентратор наших творчих зусиль, а не чорна діра, куди вони безслідно зникають.

    Захистити державну мову — це не тільки проголосити її державною. Це, перш за все, захистити її в нетрях безмежного державного механізму. Українська мова тут віддана на відкуп поодиноким ентузіастам, які, всупереч власним матеріальним і кар’єрним інтересам, запрова-джують її, наприклад, у навчальному процесі. Пам’ятаю, як у 1994 році, коли я прочитав першу в нашій академії лекцію українською мовою, мене відразу викликали в деканат: хтось із студентів встиг поскаржитися. Декан мені зауважив, що я порушую прийнятий у навчальному закладі мовний режим. На що, у відповідь, я спитав: чи не боїться він порушувати українські закони? Але чи багато знайшлося в академії моїх послідовників за всі наступні роки? Пальців двох рук цілком вистачить, щоб їх сьогодні порахувати в нашому інституті — колишній академії. Таких стало навіть значно менше, ніж у 1990-ті, оскільки у рази скоротилися колективи тих двох кафедр: вищої математики, яку я очолював, і соціальних наук, очолювану моїм однодумцем, що перейшли на викладання українською мовою. Не стало і мого товариша. Як на мене, йому не вибачили колишнє членство в комуністичній партії і зраду її ідеалів, зокрема у мовному питанні. Мене, через активну діяльність у Народному русі України, чіпати побоялися.

    Я вимагаю, щоб при вступі на державну службу кандидат складав іспит на всебічне володіння державною мовою, а можливо, і мовами певних національних менших. У контракті, який укладається регулярно з кожним викладачем вишу протягом всієї його профе-сійної кар’єри, серед декількох сторінок тексту має бути бодай одне речення-вимога того, що претендент на певну посаду має володіти державною мовою і використовувати її як робочу у своїй професійній діяльності. Порушення державними службовцями мовного режиму має бути підставою для їх подальшого непереобрання на відповідну посаду. Зараз на ринку праці надлишок тих, хто прагне працювати як у державних структурах, так і у вищій школі. Вибрати є з кого. Не хотілось би цього казати, але мовна невідповідність службовців, як правило, корелює з їх інтелектуальною невідповідністю. Чітка мовна політика щодо державної служби — це потужний удар по п’ятій колоні, яка затромбувала судини українського державного апарату на всіх рівнях. Це найпростіший спосіб позбутися на державній службі людей, які годинами готові сидіти біля вікна в радісному очікуванні появи на вулицях міста російських танків.

    Чому цього не було зроблено раніше? А чи була у нас до Революції Гідності повноцінна українська держава? Ворог не лише на наших кордонах, він уже на нашій святій землі. Час діяти. Ми створили армію, створимо й ефективний державний апарат. Інтелектуальний рівень провідників нашої держави і злагодженість їх дій як ніколи високі. «Якщо полководець розмовляє з солдатами ласкаво й шанобливо — він втратив своє військо» (Сунь-цзи: «Мистецтво війни»).

Валерій ШВЕЦЬ,
професор.
м. Одеса.

Який він – типовий європеєць? (Інформаційно-аналітична газета КОНТРАСТ)

 

http://www.kontrast.org.ua/news/3059.html

Валерій ШВЕЦЬ, Одеса on Січень 07,2022    Схожі новини В цій темі нема новин Один з варіантів біологічної ідентифікації людей – це ідентифікація їх за групами крові. Розглянемо найпопулярнішу систему ідентифікації груп крові за антигенами А і В та резус-фактором. Для першої групи крові характерна відсутність обох антигенів. Для другої характерна наявність на поверхні еритроцита антигену А, третьої – В, четвертої – обох антигенів А і В. З урахуванням наявності або відсутності у кожної групи крові резус-фактора маємо вісім груп крові. Частоти – частки населення з даною групою крові у відсотках, з якими зустрічаються різні групи крові у різних народів, різні. Для споріднених народів ці частки ближчі. Для неспоріднених народів вони відрізняються більше. За цим показником можна з’ясувати ступінь спорідненості різних народів. Але нас цікавитиме образ абстрактного європейського народу з усередненими значеннями частот різних груп крові. В якості такого середнього не можна брати середнє арифметичне для кожної з груп крові. Європейські країни суттєво відрізняються за чисельністю, а середнє арифметичне не враховує цю відмінність. Теорія ймовірностей пропонує вирішення проблеми знаходження такого середнього за допомогою формули повної ймовірності [3], де кожна країна дає внесок, пропорційний долі її населення в населенні цілої Європи. Дані щодо частот груп крові серед населення різних країн ми взяли з англійського варіанту Вікіпедії [1]. Від українського варіанту Вікіпедії [2] ці дані відрізняються більшою кількістю країн (125 проти 105). Зокрема, в них присутня Білорусь, відсутня в українському варіанті. Для переважної більшості країн наявні в обох статтях дані щодо частот груп крові збігаються. Для невеликої частини є невеликі відмінності, пов’язані з дещо різною часовою прив’язкою цих даних. Лише для однієї країни ці відмінності суттєві – для Російської федерації. До квітня 2021 року вони також були ідентичними в обох статтях. Далі в англійському варіанті Вікіпедії вони суттєво змінились, тому ми використовуємо їх старі значення, ідентичні українському варіанту Вікіпедії. На жаль, іншими мовами аналогів цих статей автору знайти не вдалося. Є ще одна обставина, взята автором до уваги. Переважна більшість європейських країн – це мононаціональні країни, хоча приплив емігрантів в останні роки почав цю ситуацію в деяких країнах дещо змінювати. Проте суттєва неоднорідність етнічного складу спостерігається лише у двох великих європейських країнах – це Російська федерація і Україна. Тому для цих двох країн ми провели розрахунки у двох варіантах. Перший варіант – взяли до уваги все населення країн. Другий варіант – взяли населення України без росіян, що складають 20% населення України, і населення Російської федерації без українців. Останні за нашими оцінками складаю до 15% населення Російської федерації. Мовна ідентифікація тут ролі не грає. Використання формули повної ймовірності дає нам наступні результати для груп крові середньостатистичної європейської країни – другий рядок таблиці. Такі ж розрахунки, виконані для 125 країн світу містяться у третьому рядку таблиці. Для зручності ми наводимо результати у відсотках. Із порівняння цих даних видно, що для європейців характерне при позитивному резус-факторі суттєве перевищення долі другої групи крові порівняно зі світовим рівнем, суттєво менша частка першої групи крові та майже удвічі менша частки третьої групи. Ще однією характерною рисою європейців є у рази більша частка різних груп крові з негативним резус-фактором. У четвертому рядку таблиці міститься інформація щодо українців. Частки різних груп крові для них мало відрізняються від відповідних часток для середньостатистичної європейської країни. Можна звернути увагу хіба що на помітно більшу частку другої групи крові з позитивним резус-фактором.     0+ А+ В+ АВ+ 0- А- В- АВ- Європа 33.804 33.888 12.203 4.584 6.292 6.189 2.170 0.862 Світ 37.57 27.154 22.766 6.223 2.678 2.087 1.153 0.366 Україна 33.231 35.231 13.462 4.385 5.031 6.062 1.631 0.969   Значний інтерес становить з’ясування питання: наскільки суттєві відмінності у значеннях часток різних груп крові для різних європейських країн відносно середньоєвропейських даних. Математика дозволяє безпосередньо порівнювати між собою лише дійсні числа. Які дійсні числа – по одному для кожної країни – слід взяти до уваги для такого порівняння? Ми пропонуємо розглядати частки, що відповідають восьми групам крові для конкретної країни, як координати точки у восьмивимірному просторі. Тоді кожній країні відповідає одна така точка. Ступінь близькості країн або народів за групами крові можна виміряти як відстань між відповідними точками. Якщо частки груп крові однієї з країн замінити на середньоєвропейські значення цих часток, то ми отримаємо відстань відповідної країни від середньоєвропейського рівня. Розрахунки, виконані для всіх європейських країн, наведені у наступній таблиці. Одиниці вимірювання відстані можна обрати довільно. Проте, оскільки координатами точки є частки груп крові, виміряні у відсотках, то ми залишили саме це мірило відстані. З таблиці видно, що середньоєвропейські значення часток груп крові не відповідають жодній з 41 європейської країни, що цілком очікувано для невеликої сукупності порівнюваних об’єктів. Проте ступінь близькості часток їх груп крові до зазначених середніх даних часто відрізняється у рази. На першому місті за близькістю до середньоєвропейських стандартів виявились українці. Це не суперечить поширеній ще в 19 столітті гіпотезою про те, що колискою індоєвропейських народів була територія України між Дніпром і Доном. На сьогодні так вважає більшість дослідників. Далі йдуть серби, словени і литовці. Зазначимо, що близькість до певного стандарту означає і взаємну близькість. Найдалі від середньоєвропейських значень часток знаходяться Російська федерація (без українців), Велика Британія, Ісландія і Ірландія. Проте однакова віддаленість від середніх значень не означає взаємну близькість (всі точки сфери знаходяться на однаковій відстані від її центру, проте відстань між ними змінюється в широких межах). У даному разі причинами віддаленості перерахованих країн різні. Мешканці Британських островів найменше зазнали змішування з народами Азії, що сотнями років хвилями накочувались на Європу. Російська федерація такі впливи зазначала у найбільшій мірі через своє відкрите з боку Азії географічне положення. Кількісний аналіз фактора змішування вимагає окремого дослідження на основі аналізу такої фізичної характеристики як ентропія. Другий варіант наших розрахунків стосувався населення Україні, а не лише українців, так само як і всього населення Російської федерації. Тут Україна відразу віддалилась від початку таблиці на 5 позицій, а Російська федерація віддалилась від кінця таблиці на 9 позицій. На першу позицію таблиці вийшла Сербія. Проти і у цьому разі Україна залишається серед лідерів близькості до середньоєвропейських значень часток груп крові. До кола європейських народів ми долучили також і Туреччину. З таблиць видно, що вона за формулою крові є типовим європейським народом. Основа цієї єдності, очевидно, була закладена ще у часи Римської імперії. Висновки: 1.Наші розрахунки підтверджують гіпотезу про прабатьківщину індоєвропейських народів, локалізовану на території України. 2.Українці і на тепер у Європі найкраще відповідають середньоєвропейським показникам формули крові. 3.Населення України і на тепер у Європі є одним з найближчих до середньоєвропейських показників формули крові. 4.Наш шлях до політичної, економічної і військової інтеграції до Європи є поверненням в родину братніх нам народів. Література: 1.Wikipedia: Blood type distribution by country https://en.wikipedia.org/wiki/Blood_type_distribution_by_country. 2.Wikipedia:Розподіл популяції за групами крові за країною https://uk.wikipedia.org/wiki 3.В.Т. Швець. Теорія ймовірностей і математична статистика.- ВМВ. – Одеса, 2014. – 200 с. https://card-file.onaft.edu.ua/bitstream/123456789/17874/3/000804A.pdf   № Країна Відстань 1 Україна 1.892 2 Сербія 2.055 3 Словенія 3.397 4 Литва 3.455 5 Боснія і Герцеговина 3.506 6 Ліхтенштейн 3.819 7 Албанія 3.873 8 Швеція 4.019 9 Австрія 4.509 10 Північна Македонія 4.66 11 Німеччина 4.719 12 Люксембург 4.719 13 Польща 4.736 14 Греція 5.168 15 Білорусь 5.289 16 Данія 5.567 17 Хорватія 5.578 18 Бельгія 5.593 19 Швейцарія 6.218 20 Іспанія 6.331 21 Туреччина 6.401 22 Латвія 6.507 23 Болгарія 6.676 24 Румунія 6.712 25 Фінляндія 6.965 26 Франція 7.353 27 Словаччина 7.411 28 Кіпр 7.420 29 Чеська республіка 7.575 30 Молдова 7.992 31 Італія 8.071 32 Угорщина 8.274 33 Португалія 8.802 34 Нідерланди 8.911 35 Норвегія 9.485 36 Мальта 10.185 37 Естонія 10.228 38 Російська федерація 12.412 39 Велика Британія 13.700 40 Ісландія 15.988 41 Ірландія 16.665     № Країна Відстань   Україна 1.892   Сербія 2.055   Словенія 3.397   Литва 3.455   Боснія і Герцеговина 3.506   Ліхтенштейн 3.819   Албанія 3.873   Швеція 4.019   Австрія 4.509 110 Північна Македонія 4.66 11 Німеччина 4.719 12 Люксембург 4.719 13 Польща 4.736 14 Греція 5.168 15 Білорусь 5.289 16 Данія 5.567 17 Хорватія 5.578 18 Бельгія 5.593 19 Швейцарія 6.218 20 Іспанія 6.331 21 Туреччина 6.401 22 Латвія 6.507 23 Болгарія 6.676 24 Румунія 6.712 25 Фінляндія 6.965 26 Франція 7.353 27 Словаччина 7.411 28 Кіпр 7.420 29 Чеська республіка 7.575 30 Молдова 7.992 31 Італія 8.071 32 Угорщина 8.274 33 Португалія 8.802 34 Нідерланди 8.911 35 Норвегія 9.485 36 Мальта 10.185 37 Естонія 10.228 38 Російська федерація 12.412 39 Велика Британія 13.700 40 Ісландія 15.988 41 Ірландія 16.665   17403 раз прочитано