Числовий вимір геноциду українців (Сурма -№ 26 (107) —28.06.2024, Сан-Франциско, США)

Національна асоціація дослідників Голодомору - геноциду українців | Публікація 15

Національна асоціація дослідників Голодомору - геноциду українців | Публікація 26

    Скільки було знищено українців у двадцятому сторіччі? При цьому у центрі уваги звичайно залишаються події 1932-33 років. Це друга лінія оборони московських імперців та їхніх посіпак в Україні. В якості таких посіпак виступають здебільшого представники племені професійних істориків, що здобули свої наукові ступені і звання ще у Радянському союзі або невдовзі після його розвалу. Нажаль, люстрація цих «професіоналів» так і не була проведена, і їхні голоси досі гучно звучать в інформаційному просторі України та за її межами. 

    Першу лінію оборони національно орієнтовані українці вже зламали. Перша лінія – це повне заперечення самого факту геноциду українського народу. Тепер йдеться про кількість жертв цього геноциду. Щодо геноциду голодом у 1932-33 роках імперці відстоюють число у 3,5 млн знищених українців у повній відповідності з методичками з Москви. Інші прояви геноциду вони вважають несуттєвими. Автор спробує провести власне оцінювання кількості жертв геноциду, виходячи з загально доступних статистичних даних і надійної математичної моделі. Як джерело статистичних даних використаний довідник: Українська РСР у цифрах у 1977 році. – Київ. – Техніка. – 1978. Таке джерело не є надійним, як і всі радянські джерела. Тут кожне число ретельно відпрацьоване і зроблено все, щоб приховати злочини радянського режиму, точніше було б сказати російського, проти інших народів Радянського союзу. Так, статистичні дані у довіднику подаються за всіма напрямками щорічно. Проте за період найбільших масових злочинів російської влади дані надані лише за 1913, 1940 і 1951 роки. Це, на думку авторів довідника, точніше партійних органів, що затверджували відповідні ключові числа, мало б унеможливити виявлення справжнього стану справ передусім у період  ленінізму-сталінізму. Проте математика, найпотужніша серед точних наук, дозволяє і тут викрити підступний політичний режим тих років у його ставленні до українців. Автор виходить з припущення, що використання цього довідника може забезпечити лише знаходження нижньої межі для кількості жертв геноциду. Справжня кількість жертв має бути вищою. Точніші результати можуть дати лише результати архівної роботи, але за останні роки доступ до архівів всіх рівнів українською владою був суттєво ускладнений. В якості базової математичної моделі автор взяв модель Мальтуса. Вона використовує лише два параметри: природний приріст населення і його початкову кількість. Модель дає абсолютно точний прогноз лише у разі, якщо природний приріст населення є сталою величиною. Вона є цілком прийнятною, якщо приріст змінюється у не надто великих межах. Наприклад, її цілком можна використовувати у випадку України в періоди 1913 – 1940 років, або 1940 – 1951 років. Так у 1913 році приріст населення становив 18,9 осіб на 1000 мешканців, а у 1940 році – 13,0. 1913 рік був останнім мирним роком перед першою світовою війною, а 1940 рік останнім мирним роком перед російсько-німецькою війною. В обох випадках сторонні фактори мінімально впливали на природний приріст населення і ці значення приросту можна взяти за основу. У проміжку між 1913 і 1940 роками в Україні відбулись безпрецедентні катастрофічні події і вони не могли не вплинути на приріст населення. Ясно, що він був менший, ніж у зазначені роки, але це зменшення якраз і є прямим наслідком геноциду, що його пережила Україна, і має бути зараховане до одного з проявів цього геноциду. У 1940 році в селі Мошняги – батьківщині моїх батьків вперше видали на трудодні зерно. Рішення про майбутню війну з Німеччиною, очевидно, вже було прийняте і влада спробувала задобрити народ, який до того лише нищила і визискувала. Це був перший рік, коли село не голодувало. Якщо використовувати модель Мальтуса безпосередньо, то виникає запитання, яке число взяти в якості природного приросту населення – 18,9 осіб чи 13,0 осіб? Ясно, що обидва варіанти даватимуть різні результати. У першому випадку ми отримаємо у 1940 році 58,6 млн осіб, у другому – 50,0 млн осіб. Заявлена ж у довіднику чисельність населення України становить 41,3 млн осіб. У першому випадку слід пояснити, куди поділись 17,3 млн. осіб, у другому – 8,7 млн осіб. Обидва числа втрат є надзвичайно великими. Але яке з цих двох чисел ближче до істини. На мою думку, перше, оскільки саме падіння природного приросту населення України було зумовлене насамперед режимом терору, що панував у ті роки на території України. Це було не просто фізичне винищення українських селян за допомогою штучного голоду, це були і мільйони людей, відправлені у концтабори без шансу повернутись додому, це були і сотні тисяч розстріляних українців, це були і мільйони виселених з території України українців. Ситуація ускладнюється  ще і тим, що мільйони росіян були ввезені в Україну. Саме наявність цих мільйонів тодішніх російських переселенців у сучасній Україні було провокуючим фактором нинішньої російсько-української війни. Саме ці мільйони колишніх переселенців допомогли московитам захопити Донбас і Крим. Саме ці мільйони колишніх переселенців заважали обранню української влади в Україні. Натомість, за їхньої підтримки до влади прийшов відвертий агент Москви – Янукович. Досить придивитись до політики московитів на тимчасово окупованих українських землях. За роки війни тільки до Криму було завезено близько 1 млн московитів. Нинішня ситуація пояснюється тими ж причинами, що і геноцид українців у тридцятих роках. Тоді вони змогли, за моральної і матеріальної підтримки соціалістів, комуністів, сіоністів, лібералів цивілізованого світу фізично винищувати українців, не використовуючи танки і літаки. Тепер у них такої можливості не стало і вони використовують фактор «гарячої» війни для досягнення тої ж мети. Повернемось до отриманих нами числових результатів. ка дозволяє отримати компромісне значення числа втрат від геноциду в період перед Другою світовою війною. Якщо використати лінійну інтерполяцію для приросту населення між його крайніми значеннями, то відповідне диференційне рівняння дещо ускладниться. Але воно все одно дозволяє аналітичний розв’язок, а отже і високу простоту й точність числових розрахунків. При цьому очікувана кількість населення в Україні у 1940 році мала б становити 54,1 млн осіб. Тобто тут слід пояснити – куди зникли 12,8 млн осіб. Очевидно, що цей результат також є заниженою оцінкою кількості жертв, оскільки він не враховує ту обставину, що в окремі роки може бути катастрофічне падіння і народжуваності, і катастрофічне збільшення смертності українців. Невідповідності між очікуваними значеннями кількості населення України і її значенням з довідника зумовлені багатьма факторами: Першою світовою війною, так званою революцією, штучним голодом 1921-1923 років, штучним голодом 1932-1933 років, масовими розстрілами, ув’язненнями мільйонів українців у концтабори і їхнім виселенням за межі України, помітним зменшенням середньої тривалості життя українців і кількості народжених дітей. Перші два фактори є незрівнянно меншої ваги за решту. Ця решта факторів і є проявами геноциду українського народу.

    Висновки: Число у 3,5 млн жертв, яке відстоюють антиукраїнські сили в Україні і за її межами, не є навіть натяком на їхню справжню кількість. Реальні втрати українців від геноциду перед Другою світовою війною лежать у межах від 12,8 млн осіб до 17,3 млн осіб, якщо дані, наведені у довіднику, вважати достовірними. Але, як ми вже зазначали вище, ці дані можутьприховуватибажаннявладимаксимальноприменшитинаслідкигеноциду. Наш результат добре корелює з даними Служби безпеки України, що провела безпрецедентну за своїми масштабами роботу з дослідження жертв голодоморів: 1921-1923 роки – 3 млн жертв і 1932-1933 роки – 10,5 млн жертв – разом 13,5 млн. жертв. Правда, вони враховували і винищення українців за межами України в місцях їхнього компактного проживання. У 1913 році росіян у російській імперії було 55 млн осіб, а українців 35,2 млн осіб. При цьому приріст населення України перевищував приріст населення російської імперії в межах нинішньої Московії. Протягом двадцятого століття кількість українців мала б перевищити кількість росіян. Надалі все вийшло з точністю до навпаки щодо очікуваного результату. У 1940 році росіян було вже 100 млн осіб, а українців 41,2 млн осіб. Ось справжня мета геноциду українців. Коли московит підходить до тебе, ховаючи руки за спиною, і називає тебе братом, пам`ятай, що там, за спиною, він тримає для тебе сокиру. ГУЛАГ В СРСР Найбільша таємниця радянської влади полягає у тому, що середня тривалість життя в Україні у передвоєнні роки суттєво впала проти її значення до приходу радянської влади і досягла значень часів Трипільської культури, що існувала на території України в період 5500 – 3000 років до нової ери. Не слід було українцям так необачно пов’зувати свою долю з долею дітей диявола. Середня тривалість життя українців знову суттєво зросла на окупованих територіях. Можливо, тому ще десятки років після Другої світової війни у різноманітних анкетах у Радянському союзі слід було вказувати, чи перебував анкетований на окупованій території. Частково таких людей чоловічої статі цілеспрямовано знищили ще під час війни, інших, чоловіків і жінок, залякали і примусили тримати язика за зубами. 

    На гаслах, що подобаються черні, до влади може прийти лише зграя мерзотників, що і відбулось у російській імперії у 1917 році. На жаль, Західний світ впевненими кроками прямує саме до соціалістичного завтра. Досвід російської імперії нікого і нічому не навчив. Видно, що кожний народ має самостійно перехворіти цією хворобою, щоб отримати від неї стійкий імунітет.    Про автора: Валерій Швець – доктор фізико-математичних наук за спеціальністю теоретична фізика, професор, академік Академії наук вищої школи України.

Чи заперечують досліди Майкельсона і Морлі існування ефіру?

 

            Чи існує матеріальне середовище, у якому розповсюджуються електромагнітні хвилі? Від 19 сторіччя це середовище прийнято називати ефіром. Якщо ефір існує, то чи можна  пов`язати з ним абсолютну систему відліку? Якщо такий ефір існує, то чи можна було б експериментально визначити рух небесних тіл відносно нього?

Мал. 1. Принципова схема установки Майкельсона і Морлі

            З метою визначення можливого руху Землі відносно ефіру у 1887 році у Школі прикладних наук Кейса в м. Клівленді штату Огайо були здійснені знамениті досліди Альберта Майкельсона та Едварда Морлі. Перед дослідниками стояло завдання створення приладу, чутливого до руху Землі. В якості такого приладу був запропонований так званий інтерферометр Майкельсона.

 

Мал. 2. Сучасний вигляд установки Майкельсона і Морлі

 

В інтерферометрі початковий промінь розділяється на два за допомогою напівпрозорого дзеркала, а потім ці два промені, подолавши різний шлях, зводяться докупи й інтерферують. Характер інтерференційної картини свідчить про різницю шляхів, пройдені цими двома променями.

Мал. 3. Інтерференційна картина

 

            Якщо Земля рухається відносно ефіру, то промінь, перпендикулярний до руху Землі, і промінь, паралельний до руху Землі, мали б по різному відчувати рух ефіру, а отже, долати різний оптичний шлях. Таким чином, під час обертання інтерферометра інтерференційний малюнок мав змінюватися. Проте спостережувані зміни інтерференційної картини знаходились в межах похибки експерименту і не дозволяли стверджувати, що рух Землі щодо ефіру вдалося зафіксувати.

 

Мал. 4. Траєкторія руху Землі у системі відліку, пов`язаної із Сонцем

 

            Розглянемо спочатку очікуваний Майкельсоном і Морлі зсув інтерференційної картини. Для цього розглянемо інтерферометр з вдома взаємно перпендикулярними плечами однакової довжини L. Одне з цих плечей спрямуємо вздовж орбітального руху Землі, інше, відповідно, перпендикулярно йому. Нехай вздовж руху Землі буде спрямоване горизонтальне плече (Мал. 5)

Мал. 5. Схема досліду Майкельсона і Морлі

 

Поки світло рухається вздовж напрямку руху Землі і із швидкістю c відносно ефіру, відносно дзеркала, від якого воно має відбитись, воно рухається із швидкістю c-v. Тут v – швидкість, з якою рухається дзеркало відносно ефіру також рухаючись вздовж напрямку руху Землі. Час, за який світло досягне цього дзеркала буде t₁ = L / (c - v). Відбившись від дзеркала світло почне рухатись у протилежному напрямку щодо руху Землі із швидкістю c+v відносно дзеркала. Зворотній шлях воно пройде за час t₂ = L / (c + v).  Отже, шлях туди і назад світло пройде за час

T_l = t₁ + t₂ = 2 L c / (c² - v²).

            Розглянемо тепер рух світла у напрямку, перпендикулярному руху Землі. Поки світло рухатиметься до дзеркала, розташованого на перпендикулярному плечі інтерферометра, час t₃, це дзеркало, рухаючись вздовж напрямку руху Землі, пройде шлях v t₃. Отже, світло із швидкістю c до моменту відбиття від цього дзеркала має пройти шлях, відповідно до теореми Піфагора, c t₃ = √ (L² + v² t₃²). Такий же шлях світло пройде і після відбиття від дзеркала до початкової точки. Таким чином, шлях туди-назад світло пройде за час

T_t = 2 t₃ = 2 L / √ (c² - v²).

Різниця часів визначиться наступною формулою

ΔT = 2 L / c (1 / (1 - v² / c²) – 1 / √(1 – v² / c²)).

Обидва доданки в круглих дужках можна розкласти в ряд Маклорена за малим параметром v² / c², обмежившись першими двома членами. Тоді різниця часів дорівнюватиме

ΔT = (L / c) ( v² / c²).

При повороті інтерферометра на дев`яносто градусів різниця часів мала б змінити знак із відповідним зміщенням інтерференційної картини. Величина цього ефекту була якраз такою, яку цілком можна було б спостерегти вже у 1887 році, не говорячи вже про наш час.

Мал. 6. Народження або анігіляція електрон-позитронних пар

 

            Така невідповідність запропонованої теорії і реального експерименту вимагала вдосконалення теорії і таке вдосконалення було запропоноване Гендріком Антоном Лоренцом (1853-1928 рр.) у 1904 році. У фізику його відкриття ввійшло під назвою перетворень Лоренца. (Формули, що відомі зараз як перетворення Лоренца, першим вивів фізик Джозеф Лармор у 1900 році. Лоренц у 1904 році довів інваріантність системи рівнянь Максвелла відносно цих перетворень, проте фундаментальне положення сучасної фізики про рівноправність всіх інерційних систем відліку у нього було відсутнє. У 1905 році Анрі Пуанкаре узагальнив результати Лоренца та досяг повної коваріантності рівнянь електродинаміки. Саме Пуанкаре ввів у науковий обіг терміни перетворення Лоренца та група Лоренца.) Зокрема, з перетворень Лоренца випливало, що довжина тіла зменшується у напрямку його руху відповідно формулі

L = L₀ √ (1 -  v² / c²).

Зауважимо, що довжина плеча інтерферометра, перпендикулярного руху Землі залишиться незмінною.

            Таким чином, фундаментальне узагальнення фізики на предмет інваріантності всіх її рівнянь відносно перетворень Лоренца, тобто створення релятивістської фізики – фізики великих швидкостей, співмірних із швидкістю світла, дозволило пояснити негативний результат дослідів Майкельсона і Морлі. Але чи заперечують негативні результати цих дослідів існування ефіру, тобто матеріального середовища, в якому розповсюджуються всі взаємодії у природі? Альберт Айнштайн, який першим увів в обіг термін теорія відносності для позначення загально прийнятого тепер варіанту релятивістської фізики, вважав, що так - простір порожній. Це одна з основних засад запропонованого ним варіанта релятивістської фізики, відомого як теорія відносності. З ним не можна зв`язати жодної системи відліку, яку можна було б назвати виділеною серед інших або абсолютною. Рух – це завжди категорія відносна. Неможливо говорити про рух тіла, не пов`язуючи цей рух з іншим видимим тілом, яке відіграє роль системи відліку.

Мал. 7. Розподіл матерії у космічному просторі

            Але чи досліди Майкельсона і Морлі однозначно свідчили на користь відсутності ефіру? Чи весь їх потенціал був використаний для спростування можливості визначити рух Землі відносно так званого ефіру? Легко показати, що ні. У класичних дослідах Майкельсона і Морді світ розповсюджувався у повітрі, показник заломлення якого n близький до одиниці. Тому швидкість світла у повітрі практично така ж, як і у вакуумі, тобто c. У разі прозорого середовища з показником заломлення суттєво більшим за одиницю ця швидкість була б c/n. Відповідно виписана вище формула для різниці часів проходження світлом різних плеч інтерферометру буде вже дещо іншою

ΔT = (2 n / c) (L / (1 - v² n²/ c²) – L₀ / √(1 – v²n² / c²)).

Проте формула, що визначає скорочення довжини тіла, що рухається, буде тою самою, тобто показник заломлення в неї не входитиме. Цьому є просте пояснення: середовище, у якому розповсюджується світло, рухається разом з інтерферометром. Тепер різниця часів у квадратичному за часткою швидкостей наближенні буде наступною

ΔT = (n L₀ / c) (n²- 1) (v² / c²).

Сучасна точність вимірювань цілком здатна зафіксувати таке зміщення інтерференційної картини. Залишилось лише провести відповідні досліди.

Мал. 8. Роль темної енергії в еволюції всесвіту

            Незалежно від можливих результатів таких дослідів, на сьогодні цілком впевнено можна стверджувати, що вакуум не є порожнім. Він є основним станом всіх відомих квантованих полів. Якщо матеріальними є поля, то матеріальним є і їх основний стан. З вакууму, за старою термінологією з ефіру, за певних умов народжуються пари, що складаються з частинок і античастинок різних видів. Видима матерія становить лише 4% реального світу навколо нас, що на сьогодні здатні зафіксувати наші прилади за допомогою електромагнітного поля. Існування решти матерії – 96% ми здатні фіксувати лише через її гравітаційне поле. Тобто вакуум – це, на сьогодні, найскладніша і цілком матеріальна субстанція, з якою має справу науковий світ. Простір не є порожнім. Можливо найближчим часом нам доведеться розпрощатись із ще одним міфом сучасної фізики.

            Автор висловлює щиру подяку професору Сергію Васильовичу Козицькому за корисне обговорення результатів роботи і цінні зауваження.

Доктор фіз.-мат. наук, професор, академік Академії наук вищої школи України Швець В. Т. 

Свобода або рівність

 Свобода

Чи матеріальне багатство забезпечує свободу людини? Так, забезпечує. Свобода, забезпечена добробутом,  – це можливість вибору у будь-якій ситуації: у крамниці, у лікарні, аптеці, туристичному бюро, безпеці, якості житла і самого проживання. Багата людина може дозволити собі робити лише те, що їй подобається, найняти для виконання важкої або неприємної роботи іншу людину. У кожній людині закладене природне прагнення до максимальної свободи, але реалізується цей потяг через намагання досягнути максимально можливого для неї багатства. Чи можна виміряти багатство? Так, можна. Для цього і існують гроші. Оскільки свобода і багатство пов`язані між собою, то і свобода має грошовий вимір? Так. Проте, для з`ясування зв`язку свободи і багатства потрібна математична модель на основі певних фізичних припущень.

Першим таким припущенням буде аналогія між багатством і енергією. Енергія визначає здатність фізичних систем виконувати роботу. І багатство визначає здатність його хазяїна виконувати роботу через залучення потрібної кількості інших людей і відповідних матеріальних ресурсів. Саме багатство єгипетських фараонів дозволило побудувати їм гігантські піраміди, що і досі дивують людей всього сучасного світу своєю величчю. Для енергії існує закон збереження. Так само і для багатство існує подібний закон. Багатство не виникає з нічого, як і енергія, хоча, на відміну від фізичної енергії, може перетворюватись у попіл.

Другим таким припущенням буде аналогія між фізичною системою, що складається з великої кількості елементів (атомів, молекул) і людської спільноти, що також налічує велику кількість людей. Фізичну систему такого гатунку описує статистична фізика. Для людської спільноти слід застосувати математичну статистику. Статистична фізика тримається на трьох базових розподілах ймовірності: мікроканонічному, канонічному і великому канонічному. Останні два визначають закон, за яким вимірюється ймовірність фізичної системи, якою може бути навіть окремий атом або молекула, що взаємодіє з великою системою-термостатом, мати певну енергію. Цей закон показниковий і показником степеню є сама енергія із знаком мінус, поділена на температуру системи. Тобто, чим більшою є очікувана енергія системи внаслідок її взаємодії з термостатом, тим меншою є ймовірність її набуття. Аналогом канонічного розподілу у математичній статистиці є показниковий розподіл ймовірностей

ρ(ε) = exp(- ε / T) / T, 0 < ε < ∞.

Тут ρ - густина ймовірностей, ε - власність людини, виражена у відповідному грошовому еквіваленті, T – параметр розподілу, що забезпечує його нормованість на одиницю. Якщо застосувати показниковий розподіл до великої кількості людей, то ймовірність того, що власність довільної особи буде належати інтервалу [ε, ε+dε]  буде dρ(ε)

dρ(ε) = exp(- ε / T) / T dε.

Середнє значення власності (математичне очікування), що припадає на одну особу, буде такою

Mε = ʃ ε exp(- ε / T) / T dε = T.

Дисперсія, що визначає розкиданість значень власності окремих осіб відносно її середнього значення, визначатиметься так

Dε = Mε² - (Mε)² = T².

Свобода

            Дисперсія характеризує неоднаковість людей стосовно обсягу їх власності, тобто матеріальну нерівність людей. Видно, що нерівномірність розподілу власності між людьми і величина середнього значення цієї власності, що припадає на окрему людину, пов`язані між собою. Чим більша середня власність, тим більшою є і очікувана нерівномірність її розподілу. І навпаки, чим менша середня власність, тим меншою є і майнова нерівність між людьми. Зробити людей матеріально рівними можна лише зробивши їх однаково бідними. Коли Т прямує до нуля, то до нуля прямують і середнє значення власності і її дисперсія.

Так що кожний народ робить свій вибір між рівністю у бідності і нерівністю у багатстві. У 1917 році московити, а за ними і значна частина українців, зробили свій вибір на користь рівності. У висліді отримали матеріальний рівень життя на рівні фізичного виживання, а 15.5 млн. українців за три штучні голодомори заплатили за цей вибір своїм життям.

Є така країна як Саудівська Аравія з населенням 23-23 млн. власного населення і приблизно 13 млн. іноземних робітників. Це одна з найбагатших капіталістичних країн світу з надзвичайно високим рівнем життя. Разом з тим багатство цієї країни вкрай нерівномірно розподілено серед людей. Джерелом багатства цієї країни є 17% світових запасів нафти (друге місце у світі). І є ще одна країна під назвою Венесуела з населенням у 28-30 млн. осіб. Вона володіє 19% світових запасів нафти (перше місце у світі). Проте це типова соціалістична країна і, одночасно, одна з найбідніших країн світу. Середня місячна платня тут становить лише 30 доларів США. Проте, якщо не брати до уваги президента цієї країни і його найближче оточення, то нерівномірність розподілу доходів населення вкрай мала. Типова ситуація, коли нерівномірно розподілене багатство протистоїть рівномірно розподіленій бідності. Це ще один доказ того, що багатство і рівність несумісні речі.

Креслення 1. Залежність особистої свободи S(T) і добробуту людини від середніх статків T у довільній країні

            Розглянемо тепер категорію свободи людини. Аналогом її у статистичній фізиці є така характеристика макроскопічних систем, як ентропія

S(T) = - ʃ ρ(ε) ln[ρ(ε)] dε.

Після обчислення інтегралу отримуємо

S(T) = 1 + ln(T).

Ентропія (свобода) є суттєво невід`ємною величиною. Для фізичної системи вона характеризує ступінь довільності розташування і рухів її окремих частин відносно одна одної. Її конкретне числове значення для класичних систем (неквантових) залежить від вибору одиниці вимірювання енергії (власності). Тобто вона визначена з точністю до довільної додатної сталої. Проте зміна ентропії визначається однозначно

ΔS = ln(T₂ / T₁).

Якщо T₂ > T₁ то ΔS > 0. У протилежному разі свобода-ентропія зменшується. Нагадаємо, що Т є середнім значенням власності у грошовому вимірі, що припадає на одну особу у великій спільноті людей і, одночасно, є мірою нерівномірності розподілу власності. Отже, особиста свобода людини зростає із зростання величини її власності за логарифмічним законом і прямує до нескінченості, якщо до нескінченості прямує її багатство. З іншого боку, особиста свобода прямує до нуля, якщо до нуля прямує багатство людини. За достатньо малого багатства свобода дорівнюватиме нулю. При ще менших значеннях багатства свобода мала б стати від`ємною. Це просто означає, що такі значення багатства несумісні з фізичним виживанням особи.

           Обернена абсолютна температура фізичної системи визначається як похідна ентропії за енергією. Якщо виконати цю операцію з отриманим нами виразом для ентропії (свободи), то ми в точності отримаємо величину, яку ми позначили літерою Т. Отже цілком можна говорити і про температуру суспільства, яка цілком визначає такі його параметри як свободу, багатство і нерівномірність його розподілу.

            Висновки:

            1.Рівність і особиста свобода несумісні категорії. Максимально можливій свободі відповідає максимально можлива майнова нерівність. Максимально можлива рівність можлива лише за мінімально можливої свободи і може бути реалізована лише у спеціальних закладах типу концтабора. Масонське гасло: «Свобода і рівність» є чисто спекулятивним. Проте саме під цим гаслом здійснювалась так звана Велика французька революція і всі подальші революції у Європі у 19-му і 20-му сторіччях. Як легко ведуться великі маси людей на у принципі нездійснені  заклики.

            Проте між свободою і рівністю можливий компроміс. На сьогодні такий компроміс, максимально сприятливий для особистої свободи громадян, реалізований у Сполучених штатах Америки. Держава завжди обмежує свободу громадян, якщо бере на себе зайві повноваження, викликані не політичною або економічною необхідністю, а нестримним прагненням державної бюрократії до більшої влади. Але держава може і сприяти збільшенню свободи громадян, якщо ефективно виконує свої захисні функції у сфері прав людини, підприємницької діяльності, концентрації всіх матеріальних і духовних сил нації на досягненні розумно сформульованих національних цілей. Для цього державний апарат має бути невеликим, високоосвіченим і професійним. Не брати на себе зайве, ефективно виконувати необхідне.

Ідеальна держава – це справедливий суддя змагання, учасниками якого є всі громадяни даної держави. А змагання має здійснюватися у всіх сферах людської діяльності: бізнесі, науці, мистецтві, спорті тощо.

Будівництво Біломорканалу

            2.Рівність і особисте багатство несумісні категорії. Велике середнє значення багатства можливе лише за умови великої матеріальної нерівності людей. Максимально можлива рівність можлива лише в умовах максимально можливої бідності, сумісної із життям людей, і може бути досягнута лише в умовах спеціальних закладів типу концтабора.

            3.Свобода і бідність також несумісні категорії. Максимально можлива особиста свобода у суспільстві досяжна лише тоді, коли середнє багатство, що припадає на одну особу, також досягає максимально можливих значень. Разом з багатством зникає і свобода. Такі умови найкраще можна реалізувати лише у спеціальних закладах типу концтабора. У Радянському союзі перед Другою світовою війною населення жило в умовах повальних злиднів, значна його частина знаходилась у концентраційних таборах, а обставини життя більшості людей на свободі мало відрізнялись від табірного життя. Цей історичний факт є експериментальним підтвердженням запропонованої математичної моделі. Гасло Маніфесту комуністичної партії про знищення приватної власності автоматично означає знищення особистої свободи. Це і є головна суть комуністичної ідеї. Проте більшість людей, які пішли за комуністами, так само як і більшість комуністів, над цим фактом навіть не замислювались і продовжують його ігнорувати навіть тепер.

            Свобода через багатство, а не рівність через бідність – таким має бути гасло українця. Шлях до соціалізму – це шлях до економічної неефективності і бідності. Шлях до комунізму – це шлях до фізичної смерті нації. У свій час у Кампучії комуністи під приводом Пол Пота спробували піти цим шляхом. За декілька років вони знищили від третини до половини населення країни. Вони були б знищили майже все населення, якби не військове втручання сусіднього В`єтнаму, що поклало край цьому комуністичному експерименту.

            4.Несумісність гасел одночасної свободи і рівності породило і дві несумісні руйнівні для цивілізованого світу течії: комунізм і анархізм. Анархізм вимагає абсолютної свободи людей за рахунок знищення держави, прирікаючи їх на подальшу бідність і правову незахищеність, а отже і несвободу. Комунізм відразу проголошує державу, як абсолют, що володіє всіма матеріальними ресурсам суспільства через знищення приватної власності. Таке радикальне бачення державного механізму знищує навіть натяк людей на їх особисту свободу, одночасно прирікаючи їх на бідність. У сучасному світі ідеологічно переміг комунізм і сучасна Західна Європа крок за кроком просувається до заповітної мети, тобто до реалізації його засадничих принципів у реальному житті.

            5.Матеріальний світ не вичерпує всіх потреб сучасної людини, точніше деяких людей. Залишається ще світ духовний, світ ідей, світ науки, мистецтва, культури. І хоча світ речей також впливає і на духовний світ людини, її духовні сили не можна виміряти лише грошима, її прагнення не можна звести лише до прагнення заробітку. Ця частина людської сутності залишається поза увагою у даній статті, але її актуальність з освітнім, технічним, науковим прогресом людства зростає і також вимагає свого дослідження методами точних наук.