Україна подарувала світу багато геніїв, але часто, на жаль, їх геніальність прислужувалась чужому народу. До таких видатних українських інтелектуалів належить академік Ігор Ростиславович Шафаревич, що народився в Житомирі у 1923 році в інтелігентній родині. Його батько викладав теоретичну механіку, а мати була філологом. З дитинства він виявляв виняткові здібності до математики. Наприкінці 1930 х років родина переїхала до Москви. В 15 років Ігор Шафаревич склав вступні іспити на механіко математичний факультет Московського державного університету. Навчався екстерном - закінчив курс за два роки замість п’яти. Уже у 19 років захистив кандидатську дисертацію, а у 23 – докторську, ставши одним з наймолодших докторів Радянського союзу. Його наукова кар’єра математика була надзвичайно успішною, але широкій громадськості Радянського союзу він став відомим передусім своєю публіцистикою. Одна з його фундаментальних праць називається: «Соціалізм як явище світової культури». В ній даний безпрецедентно глибокий аналіз соціалізму як теоретичної концепції і його різноманітним практичним реалізаціям протягом всієї історії людства, починаючи з часів виникнення найдавніших цивілізацій на планеті Земля. У даній статті ми продовжимо обговорення цієї теми.
Академік Ігор Ростиславович Шафаревич (1923–2017)
Творцями соціалізму як теоретичної концепції, що не втратила свою актуальність і у теперішній час, безумовно є Карл Марк і Фрідріх Енгельс. В доволі лаконічній формі вона викладена у знаменитому «Маніфесті комуністичної партії». Її засадничі принципи такі:
1. Знищення приватної власності в усіх її проявах;
2. Знищення родини. Цей пункт містить у Маніфесті у дещо завуальованій формі;
3. Знищення релігії;
4. Максимально можлива рівність всіх громадян.
Утвердження таких принципів має довгу історію і починається з античності. Ще Платон - давньогрецький філософ, учень Сократа і вчитель Аристотеля, засновник Академії в Афінах - першого вищого навчального закладу Європи. (IV ст. до н.е.) у своєму творі «Держава» описав спільність майна та виховання як ідеал гармонійного суспільства. Стоїки - антична філософська школа, заснована Зеноном із Кітіона близько 300 р. до н.е. в Афінах, пропагували рівності людей як природну даність. Ранні християни у своїх громадах практикували спільність майна.
У середньовіччі – це Томас Мор, який у своєму творі «Утопія» (1516 р.) описав суспільство без приватної власності. Томмазо Кампанелла у своєму творі «Місто Сонця» (1602 р.) пропонував спільність майна, виховання та рівність людей. Маздак (V–VI ст., Персія) також виступав за спільність майна і рівність всіх членів суспільства.
Наступний крок зробили утопічні соціалісти XVIII–XIX ст. Це Анрі де Сен-Симон, який пропонував обмежити приватну власність лише предметами особистого споживання. Це Шарль Фур’є, який дотримувався подібних поглядів на власність, а щодо родинного життя, то на його думку люди мали жити у великих спільнотах, де б індивідуальні стосунки не обмежувалися вузькою родинною структурою. Це Роберт Оуен, який також був проти приватної власності і традиційної родини. Виховувати дітей мало суспільство. Він пропонував замінити релігійні догми на раціональну мораль. У Етьєна Кабе - автора «Подорожі в Ікарію», навіть предмети особистого споживання не були індивідуальними. Виховання дітей мало здійснюватися суспільством. Зазначимо, що наведеними авторами коло прихильників соціалізму далеко не обмежувалось.
Практично у кожного з названих і неназваних авторів ідеальне суспільство – соціалізм реалізовувало або всі чотири, або лише деякі з наведених у маніфесті засадничих пунктів. Який з наведених чотирьох принципів соціалізму найважливіший? Для цього проаналізуємо їх всі. Почнемо з першого. Що робить людину вільною – приватна власність. Якщо ви дуже багата людина, то у вас є маєтки у всіх найпрестижніших куточках світу. Ви харчуєтесь вишуканою їжею. Вас лікують найкращі лікарі світу. Ви можете виконувати лише ту роботу, яка вам до душі і незалежно від винагороди за неї. Ви можете не підкорятись жодній іншій людині, лише закону, але і останній в широких межах ви можете порушувати. Якщо ж у вас немає жодної власності, то ви ночуєте десь під мостами або у закинутих будівлях. Ви маєте за щастя достоятись у довгій черзі до благодійного пісного супчику. Ваше здоров’я нікого не цікавить. Ваше найбільше щастя – знайти у смітнику щось корисне для життя, випередивши собі подібних. Більшість людей не належить до жодного з цих крайніх випадків, але вони можуть собі дозволити тим більше, чим вищі їх прибутки. Їх свобода вибору напряму зростає із ними. А свобода вибору у виборі місця проживання, освіті, харчуванні, лікуванні тощо – це і є реалізація того, що ми називаємо особистою свободою. Отже заперечення право людини на приватну власність є запереченням її особистої свободи.
Згадаймо вислід більшовицького жовтневого заколоту 1917 року. Більшість населення країни тоді складали селяни, вони були особисто вільними і володіли 80% орних земель (лише 20% належали великим землевласникам). Щоб залучити селян на свій бік більшовики пообіцяли без викупу передати їм і ці 20%. Селяни на це повелися і саме вони склали основу червоної армії, яка перемогла білу армію і допомогла більшовикам утриматись у владі. Згодом більшовики забрала у селян всю землю, залишивши у використанні (не володінні)- лише присадибні ділянки землі. Забрали у них і корів, і коней. Зробили безоплатну щоденну працю в колгоспі обов’язковою і заборонили залишати місце проживання навіть на добу. Що це як не повне позбавлення селян особистої свободи і не повернення навіть не до кріпацтва, а до рабовласницького устрою? Щира турбота про вас з боку інших людей – це найвище можливе надбання у цьому світі. Вона убезпечує вас від примх долі. Це найкращий страховий поліс на випадок хвороби, негараздів на роботі, катаклізмів у суспільстві. Не кожний має такий поліс, але коли має, то це його потужний тил, що дає йому можливість більшої свободи дій у всіх складних життєвих ситуаціях. Найкращими кандидатами на роль вашого міцного тилу є дружина і діти. Тому руйнування родини -робить вас максимально беззахисним перед життєвими випробуваннями і різко звужує вашу свободу дій. Тобто другий пункт програми класиків соціалізму також спрямований проти особистої свободи людини. Спроби перших років радянської влади перейти до стадного статевого життя виявились не вдалими. Проте влада не відмовилась від реалізації цього принципу. Вона максимально спростила шлюбні стосунки людей, дозволивши їх розрив лише за заявою однієї з сторін.
Релігія відігравала колосальну роль як дороговказ у житті, як моральна опора людини у всіх складних перипетіях її життя. Релігія завжди була символом духовної свободи від політичної кон’юнктури суспільства. Релігія залишається важливим чинником і у сучасному житті людства. У світі спостерігається цікава закономірність: разом з руйнуванням релігії відбувається вимирання населення відповідних країн. Населення зростає лише в країнах з високим рівнем релігійності громадян. Отже і третя засада «наукового соціалізму» спрямована на обмеження свободи особистості. На цей раз її духовна свобода не просто руйнується. Вона потрапляє під потужний прес нової релігії під назвою «науковий соціалізм».
Комуністична влада не обмежилась лише інформаційною боротьбою з релігією. Під приводом боротьби з голодом, спровокованим діями цієї ж влади у перші роки радянської влади (лише Україна втратила 3.5 млн осіб у 1921-1923 роках), ця влада спочатку вилучила всі матеріальні цінності з існуючих храмів, а потім почала їх руйнувати. Щодо священників, то вона їх або фізично знищувала, або відправляла до концтаборів на перевиховання. Нарешті ми підходимо до того, що можна назвати спільним знаменником всіх вище наведених пунктів. Ця засада називається рівністю. Цю рівність класики соціалізму розуміли не лише як рівність перед законом. Вони розуміли її як фізичну, побутову, інтелектуальну, соціальну, правову однаковість. Виконання перших трьох засад соціалізму, викладених вище, суттєво наближає цю рівність, але не гарантує її через біологічну нерівноцінність людей. Справжню рівність: однаковий одяг, однакова за якістю і кількістю їжа, однакове ліжко, однаковий робочий день, однакове лікування, однакові думки, однакова покора владі тощо неможливі без зовнішнього примусу. Тут класики пропонують, зокрема, залучення всіх без виключення громадян до праці, створення трудових армій. І тут виникає парадоксальне внутрішнє протиріччя. З одного боку рівність всіх людей неможлива без знищення ієрархії у суспільстві. З іншого боку рівність неможлива без зовнішнього примусу, який вимагає якраз створення такої ієрархії – ієрархії з осіб, що здійснюють насилля над іншими членами суспільства не належачи до їх числа. Пропагуючи знищення існуючої ієрархії, соціалісти замовчують необхідність створення при цьому нової, ще потужнішої ієрархії, оскільки стара ієрархія існувала у відповідності до базових інстинктів людей, а нова вимагала їх заперечення. Останнє є набагато складнішою задачею і вимагає більшого насильства. Можна сказати і інакше. Силове заперечення майнової нерівності людей з надлишком компенсується створенням ще більшої нерівномірності у розподілі владних повноважень у суспільстві.
Влада комуністичних вождів Радянського союзу була настільки потужною, що робила можливим їх існування поза всякими правовими обмеженнями. Вони мали можливість одноосібно вирішувати питання життя і смерті окремих людей і навіть цілих народів без залучення судових інстанцій, або колективного обговорення. Лише за два роки (1932-1933 роки) демографічні втрати українців від геноциду голодом склали 10.5 млн осіб. У якій правовій інстанції Радянського союзу розглядалось це питання? Хто виніс цей людожерський присуд українському народу? Чи засудив цивілізований світ, крім націонал-соціалістичної Німеччини, це небачене печерне варварство проти цілого європейського народу?
Аналізуючи суспільство, його матеріальні і духовні чинники «класики» не взяли до уваги таку категорію як влада. У будь-якому суспільстві влада дуже нерівномірно розподілена між його членами. Чим тоталітарнішою є влада, тим нерівномірніший цей розподіл. В авторитарній Російській імперії на початку двадцятого сторіччя було лише близько 20 тисяч в’язнів концтаборів (каторги). У Радянській імперії їх число вимірювалось мільйонами. Також мільйони людей нищили без суду і слідства за допомого штучно організованого голоду або мільйонами переселяли до Сибіру. Розстрілювали сотнями тисяч за рішеннями несудових інстанцій. Цар не мав можливості одноосібно вирішувати долю навіть окремих людей. Радянський диктатор міг одноосібно вирішувати відразу долю мільйонів. «Велика» французька революція почалась із взяття Бастилії, де через «жорстокість» авторитарного королівського режиму утримувались 7 в’язнів - 4 фальшивомонетника, 2 божевільних та відомий усім маркіз де Сад (32 роки провів у в’язницях і психіатричних лікарнях, був ув’язнений у Бастилії та інших фортецях через звинувачення у сексуальних злочинах, богохульстві та порнографії), який з вікна своєї камери закликав народ прийти та звільнити в'язнів. Після штурму фальшивомонетники приєдналися до повсталих, божевільних довелося вбити, бо вони накинулися на тих, хто їх звільнив. А маркіз де Сад, з лікарні Шарантон, виступив із промовою перед повсталим народом. Як завжди запальною. Після приходу до влади якобінців на центральній площі Парижу страти відбувались щодня при великому зібранні парижан. Чим знатнішою була страчувана людина, тим більший ентузіазм це викликало у натовпу. Немає нічого страшнішого за владу черні, а більшість революцій здійснюється її руками і її ідеали реалізуються після перемоги. Цікаво що в Маніфесті жодним чином не згадується особиста свобода людей. Вона залишається за межами обговорення. Зате в центрі уваги знаходиться категорія рівності людей. Чому ж концепція «наукового» соціалізму не зважаючи на цю обставину залишається популярною і досі серед широкого загалу? Моя відповідь така: тому що свобода і рівність несумісні категорії. Чим більшою є рівність людей, тим меншою є їх особиста свобода. І навпаки. Тому що між свободою і рівністю часто більшість людей обирає рівність і лише значно менша частина – свободу. В кожному конкретному суспільстві співвідношення цих частин різне. Прагнення рівності – це реалізація заздрості, прагнення свободи – це реалізація вищих духовних потреб людини. Франція перед «Великою» французькою революцією, Московія перед «Великою» жовтневою соціалістичною революцією були прикладами суспільств з високим ступенем ієрархії. Саме соціальна заздрість була двигуном катастрофічних для обох держав подій. Для черні революція є способом підвищення її статусу через знищення або приниження тих, кому вона заздрить. Під час Французької революції одним із найтрагічніших випадків стала страта видатного хіміка Антуана Лорана Лавуазьє у 1794 році. Суддя революційного трибуналу тоді заявив: «Республіці не потрібні генії» — фраза, що увійшла в історію як символ фанатизму та зневаги до інтелекту і науки. Схоже у висліді цієї революції Франція назавжди втратила статус культурної і інтелектуальної столиці Європи і світу.
Ігор Шафаревич стверджує, що концепція соціалізму не як теоретична, а як її практичне втілення, існує стільки, скільки існує людство. Фактично такої ж думки дотримувались Карл Маркс та Фрідріх Енгельс. Так у праці «Походження сім’ї, приватної власності і держави» Енгельс розглядав первісну громаду як суспільство без приватної власності, з рівним розподілом матеріальних благ. При цьому він обминув увагою розподіл влади. А вона є ресурсом важливішим за власність. «Класики» вважали, що «первісний комунізм» зник з появою класів і держави, але може відродитися у вигляді комуністичного суспільства майбутнього. Але «класики» не взяли до уваги те, що кожне суспільство нерівномірно розподіляє між своїми членами ті ресурси, якими володіє. Так, у первісного племені було обмаль матеріальних ресурсів, але була владна ієрархія і влада в ній розподілялась дуже нерівномірно. Вождю племені належав найзатишніший куточок печери, де мешкало плем’я. Йому належало найзручніше місце біля вогнища, навколо якого грілося плем’я. Йому діставався найкращий шматочок м’яса, впольованої дичини, він мав пріоритетне право вступати в інтимні стосунки з найкращими жінками племені. Десь такі ж переваги мав і шаман племені. А у кожного з них були ще наближені до них члени племені, що дозволяли ефективно реалізовувати їх владу. Тому рівності не було і тут серед первісних людей, а була владна ієрархія, яка єдина робила спроможним виживання племені.
Отже прагнення рівності – це головний стимул знедолених людей підвищити свій соціальний статус. При цьому вони не усвідомлюють складність цієї проблеми і ту величезну ціну, яку доведеться заплатити за це підсвідоме бажання. Для теоретиків соціалізму питання влади стало каменем спотикання. Спростовуючи владну ієрархію, чого вимагала послідовна реалізація принципу рівності людей і не лише матеріальної, вони руйнували цивілізоване суспільство, неможливе без такої ієрархії. При цьому вони свідомо уникали обговорення проблеми влади, оскільки розуміли, що реалізувати їх безглузду і руйнівну концепцію може лише така владна ієрархія, якої до того людство собі навіть не уявляло. Яскравими прикладами тут є Радянський союз і комуністичний Китай.
Найчеснішими соціалістами були анархісти. Вони йшли до кінця. Рівність так рівність всіх і у всьому, що неможливо при існуванні владної ієрархії. Геть всяку владу. Анархія, тобто безвладдя, мати порядку. Безглуздість такої концепції довело життя. В жодній країні світу не вдалося реалізувати засади анархізму. А так би мовити засади «лицемірного» соціалізму вдалося і у багатьох державах. І це спрацювало тому, що для пересічних людей озвучувались привабливі для них гасла, а їх практична реалізація відбувалась без жодного публічного обговорення і то лише так, щоб це не заперечувало міцність і непорушність влади нової еліти. Обираючи між принципами і владою вона завжди обирала владу.
Отже настирна пропаганда ідей соціалізму має два пояснення. Перше – це лицемірство тих, хто прагне влади за будь-яку ціну. При цьому скрізь, де соціалізм перемагав, виникали авторитарні або тоталітарні держави. Друге – це підсвідоме, чи свідоме прагнення смерті своєї і всього людства. Саме цей – другий висновок обґрунтовано сформулював Ігор Шафаревич у фундаментальній праці «Соціалізм як явище світової історії». Тут доречно пригадати діалектику Гегеля, яка полягає в тому, що: розвиток мислення, природи й суспільства відбувається через суперечності: кожна теза породжує антитезу, а їхня боротьба завершується синтезом, який знімає протиріччя й водночас підносить їх на новий рівень. Це алгоритм, що пояснює рух і зміну як необхідний процес. У нашому випадку теза – це життя, її антитеза – це смерть. Кожним прожитим днем людина долає смерть, уникає небезпек, обирає свій життєвий шлях таким, що пропонує найбільшу тривалість її життя. Але рано чи пізно життя конкретної людини завершується і смерть перемагає. Проте життя продовжується у її дітях, якщо її життєва стратегія була обрана правильно. Антитеза – смерть потрібна для того, щоб теза – життя ставала досконалішою, сильнішою. Якщо людина не здатна до такого вдосконалення то вона поступається у житті іншій людині, яка обрала ефективнішу життєву стратегію. Якщо людина не залишила після себе дітей, то життєвий шлях її генотипу обірветься і поступиться місцем ефективнішим генотипам.
У сучасному світі ми бачимо обидві тенденції. З одного боку зростає середня тривалість життя людей. Так середній вік померлих за моїми підрахунками у роки перед початком Другої світової війни становив у селах півночі Одеської області 17-20 років. Нині він перевищує 70 років. Здавалося б тепер людина краще перемагає смерть, ніж тоді. Але населення європейських країн вимирає. Це присуд природи у повній відповідності з Гегелем за помилкову життєву стратегію цілих націй. Зате інші народи стрімко нарощують свою чисельність, претендуючи захопити життєвий простір, що звільняється. Україна на шляху вимирання серед лідерів. У 1991 році нас було 56 млн. осіб. Тепер у 1926 році за оцінками (а чому за оцінками – де точці числа?) мільйонів 20. Трагедія полягає ще і у тому, що це питання українським суспільством навіть не обговорюється.
Дуалістична релігія маніхейства, яка поєднала елементи християнства, юдаїзму, буддизму та зороастризму, трактує світ як вічну боротьбу світла (добра) і темряви (зла), де душа людини є полем цієї боротьби. Якщо подивитись на живу природу, то що тут можна вважати добром? – Те, що сприяє виживанню і розмноженню даної спільноти. А що слід вважати злом? – Те, що сприяє її вимиранню. З цієї точки зору у сучасній Європі зло перемагає, перемагає воно і в Україні. Що цьому сприяє? На мою думку – це перемога лівих ідей у світогляді суспільства. Вирішальний перелом наступив у 1945 році у висліді закінчення Другої світової війни. Слово соціалізм зникло з назви нашої держави і багатьох інших, але соціалістична отрута залишилась в наших душах. Родина занепадає. Жінки досягши нібито рівноправності з чоловіками перестали народжувати дітей. А для чого? Чоловіки ж їх не народжують. Релігія занепадає, а разом з нею і християнська мораль, яка оберігала духовне здоров’я людей. Гей паради стають звичним явищем, дошлюбні статеві стосунки з їх негативним впливом на подальше родинне життя також. Безоглядна пропаганда рівності не послаблю, а підсилює расові конфлікти у багатьох країнах. Рівність всіх і у всьому: чоловіків і жінок, розумних і невігласів, освічених і неосвічених, людей моральних і аморальних тощо. Зрівняння нерівних послаблює сильних і підсилює слабких. Але ж прогрес суспільства зобов’язаний саме сильним. То з якою метою суспільство їх послаблює? Геніїв мало, невігласів багато. Всі вони мають по одному голосі на виборах. Хто буде обраний? Та людина, переваги якої здатна оцінити лише дуже розумна людина? Ні, та що зуміла сподобатись соціальним низам суспільства. Наскільки у цьому разі буде ефективною державна політика? На прикладі України ми це добре бачимо. Уявімо собі, що на війні рішення приймались би голосуванням всіх військових. Така армія програла б вже перший бій. А у цивільному житті таке прийняття рішень є нормою. Може тому Україна плентається задвірками Європи?
Поки що поза увагою суспільства знаходиться вимога знищення приватної власності. Думаю, що це через те, що гроші на деморалізацію і демонтаж сучасної цивілізації надходять від численних представників заможних верств населення. А їм це для чого? А чому князь Михайло Бакунін став лідером гранично руйнівної для суспільства версії соціалізму – анархізму. А анархіст князь Петро Кропоткін? А заможний буржуа Фрідріх Енгельс. І немає їм числа. Потяг до смерті суспільства може реалізовуватись багатьма шляхами. Найнебезпечніший з них – це через фінансово-майнову верхівку суспільства.
Сучасне людство переживає духовну кризу. Саме вона є передумовою втрати білою расою своїх лідерських позицій у світі передусім через її вимирання. Як з цим боротись? Спочатку зрозуміти трагізм нинішньої ситуації. Особливо вона є такою для України. Зрозуміти загрозу для сучасного суспільства всього комплексу лівих ідей. Слід пам’ятати, що найбільший відгук ліві ідеї знаходять у соціальних низів. За останні сто років ці ідеї цілком довели світу свою неспроможність.. Що можна їм протиставити? Лише комплекс правих ідей. На жаль суть правих ідей та їх перевагу над лівими здатні оцінити лише люди з гарною освітою, які не становлять більшість суспільства. Але слід бути обережними. Під виглядом правих сильні світу цього можуть підставити вам для наслідування все тих же лівих.
Немає коментарів:
Дописати коментар