Одеса, Народний рух України, у витоків
Весна 1994 року, я член проводу Одеської обласної організації Народного руху України. Відбувається його засідання. Голова організації Віктор Дем`янович Цимбалюк повідомляє присутніх, що на наступний день він має виїхати до Києва на постійну роботу у Центральному проводі Руху і пропонує обговорити питання про його наступника на посаді голови обласної організації. Неочікувано для мене він запропонував на цю посаду саме мене. Це жодним чином не входило у мої життєві плани і я почав активно відмовлятись, але одностайність всього проводу з цього приводу на мою користь була для мене настільки неочікуваною і потужною, що я здався.
І от на наступний день, я поки що нелегітимний голова, оскільки рішення проводу ще не затверджене відповідним рішенням конференції обласної організації, починаю знайомитись зі станом справ організації. Вся моя надія на сейф, де мають зберігатись її архіви. На моє превелике здивування, сейф виявився практично порожнім, якщо не рахувати списку членів міської організації, який я наводжу нижче. Як мене пізніше повідомив мій попередник, всі документи він передав в обласний архів. Дивне і не зрозуміле рішення, яке виглядало як зачистка інформаційного поля від найменших слідів його попередньої діяльності.
Найдивніше було те, що в організації не було навіть державного прапора України. Перші два прапори я незабаром випадков придбав аж у Лисій Горі Кировоградської області. Згодом ми мали їх близько 50. Для масових заходів вони вкрай необхідні.
У мене виникло враження, що Віктор Дем`янович не був зацікавлений у моїй ефективній роботі на посаді голови організації. Рішення про переведення його до Києва Вячеслав Максимович Чорновіл прийняв поза бажанням самого Віктора Дем`яновича під тиском мера Одеси пана Гурвіца, який був у дружніх стосунках з головою НРУ. Так, в усякому разі, сам пан Цимбалюк трактував це кадрове переміщення. А причиною була та обставина, що на той момент Віктор Дем`янович був у конфліктних стосунках з мером Одеси, так само як і з іншими керівниками міста і області. Також у мене виникло враження, що мою кандидатуру хтось йому підказав з тих людей, не послухати яких пан Цимбалюк не міг. В іншому разі цілком виправданим було б залишити організацію на свого заступника Лепіха Ярослава Ілліча з великим стажем роботи у проводі організації і з великим досвідом організаційної роботи по своїй основній роботі. В майбутньому пан Ярослав став дктором фізико-математичних наук, професором, академіком Академії наук вищої школи України.
.webp)
Для
мене це був життєвий виклик, який мені був тоді геть не потрібний, але
відступати після своєї легковажної згоди зайняти посаду голови обласної
організації було пізно. Це був не перший виклик такого роду у моєму житті.
Перший раз це сталось тоді, коли мій науковий керівник по кандидатській
дисертації на першому році аспірантури відмовився від керівництва моєю науковою
роботою, оскільки я виявляв надмірну, з його точки зору, самостійність у цій роботі,
не виконуючи його вказівок. Я став «сином» кафедри теоретичної фізики Одеського
державного університету. Мої стосунки з керівником відновились лише тоді, коли
я запросив його на захист своєї дисертації у спеціалізовані вченій раді
Київського державного університету.
Ще пізніше з`ясувалось, що велика кількість документів, зокрема всі протоколи засідань проводу, опинились в руках колишнього голови управи, де знаходяться і дотепер. Віктор Дем`янович звільнив його з посади буквально за лічені дні до свого від`їзду. Я стартував в якості голови організації з нуля: без копійки грошей, без голови управи, без знання реального стану організації, без досвідчених радників, оскільки і у проводі я перед тим перебував лише декілька місяців. В руках був лише цей список купки людей, що офіційно оформили своє членство в партії Народний рух України. А де ж поділись сотні і тисячі людей, що приходили на масові заходи, що їх влаштовував Рух? Згодом я знайшов відповідь на це запитання. Ініціативне ядро ніколи не буває великим, але має бути згуртованим і інтелектуально спроможним знайти ті гасла, створити ті організаційні можливості, що знаходять відгук у великих людських спільнот, піднімаючи їх на активні дії.
1.Аксанюк Михайло Васильович;
2.Балан Тамара Тимофіївна;
3.Безсмертний Микола Павлович;
4.Березюк Євгеній Мойсейович;
5.Вацко Сергій Олександрович;
6.Верб Віктор Володимирович;
7.Вінокуров Сергій Семенович;
8.Віссовський Костянтин Володимирович;
9.Волошин Станіслав Іванович;
10.Геращенко Вадим Леонідович;
11.Голубкова Ірина Валентинівна;
12.Грабчак Всеволод Пилипович;
13.Горбовецький Юрій Євгенович;
14.Гуменна Людмила Михайлівна;
15.Гуцалюк Сергій Борисович;
16.Дехтяр Валерій Миколайович;
17.Дехтяренко Валентин Іванович;
18.Друченко Володимир Маркович;
19.Зіненко Борис Семенович;
20.Камінський Олександр Вікторович;
21.Капленко Георгій Кіндратович;
22Кияткін Петро Сергійович;
23.Крохмаль Михайло Семенович;
24.Кузнецов Олексій Валентинович;
25.Кучерявий Анатолій Дмитрович;
26.Марушевський Леонід Арсентійович;
27.Ночвіков Анатолій Іванович;
28.Ольшевський Віктор Броніславович;
29.Парасюк Анатолій Олександрович;
30.Плав`юк Іван Семенович;
31.Поліщук Володимир Іванович;
32.Радауцький Юрій Онисимович;
33.Романенко Павло Іваноович;
34.Саакян Авак Гаречинович;
35.Сіверчуков Сергій Вікторович;
36.Сірий Леонід Михайлович;
37.Співк Володимир Никифорович;
38.Скалозуб Володимир Миколайович;
39.Тельчак Анатолій Андрійович;
40.Тарасов Сергій Олександрович;
41.Терещенко Юрій Валентинович;
42.Тимчук Ніна Арсентіївна;
43.Торба Сергій Григорович;
44.Трок Саніїл Ілліч;
45.Федчін Ігор Юрійович;
46.Холодовська Віра Василівна;
47.Циба Володимир Іванович;
48.Чекерлан Аркадій Миколайович;
49.Чубалін Олександр Тихонович;
Цінність списку у тому, що всі ці люди стояли у витоків дійсно великого, дійсно потужного, дійсно народного руху України. В ті часи в організації все трималось переважно на ентузіазмі саме цих людей. Горбовецький Юрій Євгенович став моїм першим головою управи на громадських засадах. Балан Тамара Тимофіївна; Верб Віктор Володимирович; Верб Віктор Володимирович; Волошин Станіслав Іванович; Камінський Олександр Вікторович; Кучерявий Анатолій Дмитрович; Радауцький Юрій Онисимович; Скалозуб Володимир Миколайович; Торба Сергій Григорович були активними учасниками всіх масових акцій і інших партійних заходів. Кузнецов Олексій Валентинович – головний санітарний лікар Чорноморського басейну став членом проводу і досвідченим радником з багатьох важливих для практичної діяльності партії питань. Чекерлан Аркадій Миколайович став незамінним помічником, фактично технічним редактором газети Рух, яку я став видавати, як тільки навчився знаходити потрібні для цього кошти.
Швець Валерій Тимофійович - доктор фіз.-мат. наук, професор, академік Академії наук вищої школи України
Цікаво, що у цьому списку не було ні членів проводу, включно зі мною, ні Євгена Олександровича Акимовича, який стояв у витоків виникнення в Одесі НРУ як партії. Саме він у 1991 році приймав мене до партії., коли НРУ з аморфної структури без фіксованого членства перетворився у партію, де таке членство вже було від початку. Не було жодного члена хоча б якоїсь районної організації. Не було у цьому списку і самого Віктора Дем`яновича Цимбалюка.
Навіть з цього списку не всі люди витримали біг на довгу дистанцію. Дехто відійшов від активної участі в житті партії. Але почали приходити нові люди і у значній кількості. В короткий термін в обласному проводі вже було 5 професорів і декілька доцентів, чим не могла похвалитись жодна обласна організація України. За два з половиною роки з урахуванням районних організацій в сейфі зберігалось вже 340 облікових карток. Але кожного разу коли я звітував у центральному проводі про чисельність організації, у мене завжди питали куди я дів 3000 членів. Саме таке число у свій час подав до центрального проводу мій попередник. Ніяких пояснень ніхто не хотів слухати. Коли настав час звітувати мого наступника, то він просто до числа 340 дописав один нуль, що дуже потішило центральний провід через очевидне чисельне зростання організації. «Інакше нас не зрозуміють» - сказав при цьому мій наступник.
Бажання виправдати довіру членів партії і тих, хто у наведеному списку, і тих, хто вступив до партії пізніше, було потужним стимулом для моєї діяльності на чолі обласної організації. Я цінував своїх людей, я їх любив. Вони допомагали мені зводити рахунки з страхітливою політичною системою минулого, яка знедолила мій народ і яка надто повільно здавала свої позиції у незалежній Україні. За це довелось відсторонитись на певний час від свої матеріальних і кар`єрних інтересів, але я не жалкую за цим. Роки моєї активної діяльності на посаді спочатку голови, а пізніше заступника голови обласної організації були найяскравішими роками мого життя.
Цей короткий нарис є лише маленьким фрагментом з життя Одеської обласної організації Народного руху України. Тоді вона називалась крайовою, але про це окрема розмова. Далі буде.
Коментарі
Дописати коментар