https://chornomorka.com/archive/21736-21737/a-7805.html
Більшість своїх висновків про навколишній світ ми робимо на основі порівнянь. Порівнюємо і впорядковуємо, розташовуючи об’єкти порівняння у певній послідовності. Є перше місце, друге тощо. В основі порівняння — дійсні числа. Це єдині об’єкти математики, щодо яких можна сказати, яке з них більше.
Як бути щодо такої характеристики держави, як ефективність її державного апарату? За роки незалежності цей апарат у нас виріс і має тенденцію до подальшого зростання. Зараз він сягає десь 370 тисяч осіб. За радянських часів він був на рівні 60 тисяч осіб. Але у радянські часи держава контролювала все: сільське господарство — що сіяти, де, коли і як збирати; скільки виготовити пар взуття різних категорій і як їх розподілити серед населення та за якою ціною; що купувати за кордоном і що продавати; що читати і дивитися в кіно і по телебаченню; що вважати добром і що вважати злом тощо. Держава визначала стратегічну, хоча й примарну, мету існування країни та її громадян. Одне слово, на те вона і тоталітарна держава, щоб контролювати все.
А яка держава у незалежної України? Напевно, поки що не тоталітарна, хоча неодмінно такою стане, зберігаючи нинішні темпи бюрократизації. Держава тепер не контролює нічого: ні сільське господарство, ні промисловість, ні митницю (вона стала ефективним механізмом нищення власного товаровиробника на догоду приватним інтересам самих митників), ні дотримання законів у судах (що стали ефективним механізмом нищення суспільної моралі на догоду приватним інтересам суддів), ні внутрішню торгівлю, ні зовнішню. Нарешті виявилося, що держава не здатна контролювати навіть власні кордони, не кажучи вже про власний інформаційний простір. Зараз держава нібито очолює боротьбу з корупцією, хоча сама є її основним джерелом.
То чому, ні за що не відповідаючи, державний апарат за роки незалежності у рази зріс? Відповідь проста: у рази зросла кормова база для чиновників.
Радянський Союз нагадував військовий табір. Кількість озброєння у ньому від 1930 років дорівнювала кількості озброєння у всьому навколишньому світі. Так було майже завжди. Вийшовши з орди — війська, націленого на завоювання світу, Московія так і залишилася ордою. Спадкоємцем Московії став Радянський Союз, який змінив лише назву, нічого не змінивши по суті. Кормова база у військовому таборі дуже обмежена, а порядки суворі. На виробництві танків та автоматів Калашникова на державних підприємствах особливо не розбагатієш. Товарів широкого вжитку вироблялося мало і вони були низької якості. Імпорт якісних товарів був обмеженим і з нього, власне, й почалася деградація державного апарату новітньої імперії. В умовах ринкової економіки ситуація зовсім інша. Це, порівнюючи, як напівпустеля, де майже нема води, і квітуча оаза, де води більше, ніж удосталь.
Якісна картина того, що відбувається, більш-менш зрозуміла. Вона однакова на всьому пострадянському просторі, але нам потрібні числа для порівняння. Не шукайте цих чисел у газетах і телевізійних репортажах. Вони, швидше за все, введуть вас в оману. Зайдіть краще у найближче відділення солідного банку і з’ясуйте величину банківського відсотка на депозити. Виявиться, що цей відсоток для гривневих депозитів на рівні 17% — 20%. Чим надійніший банк, тим цей відсоток менший. У ризикованих банках він може складати сьогодні і 27%. Здавалося б добре. Ви відкрили депозит на 1000 гривень, а через рік у вас буде вже, наприклад, 1200 гривень на рахунку. Як формується цей відсоток? Для того, щоб не збанкрутувати, банк має видати комусь ваші гроші у кредит під більший відсоток, наприклад під 30% річних. Через рік з цих 30% він 20% поверне вам, а 10% залишить собі як прибуток. Для того, щоб взятий кредит вчасно повернути та ще й отримати прибуток від використання позичених грошей, потрібно вкласти кредит у справу, що дає, скажімо, 40% прибутку річно. Тоді 30% повертається банку, а 10% залишається в якості прибутку тому, хто взяв кредит. Але хто візьме у банку кредит під 30% річних? Чи існує такий законний бізнес, що дає 40-відсотковий річний прибуток? Відповідь, за рідкісним винятком, негативна. Якби банки існували лише за рахунок таких кредитів, то вони швидко збанкрутували б усі, без винятку. Отже, банки існують, переважно, не за рахунок гривневих кредитів. Тоді за рахунок чого?
Моя відповідь — за рахунок інфляції. Якщо банківський відсоток на депозити 17% (цілком приватний «Приватбанк» або з переважним державним капіталом «Укргазбанк»), то рівень інфляції має бути вищим, наприклад, 25%. Для того, щоб розрахуватися з власником депозиту ще й отримати прибуток, банк має зберегти покладені на депозит гроші від інфляції, купивши на них, скажімо, американські долари. Тоді через рік долари можна знову трансформувати у гривні. Їх буде вже 1250 гривень, 1170 з яких слід повернути власнику депозиту, а 80 — залишити собі як прибуток. А звідки банк знає рівень інфляції? А він його не знає. Якщо він помиляється з оцінкою, то це завершується великими збитками, а можливо, і банкрутством. Насправді картина ще складніша, оскільки дешевшають унаслідок інфляції не лише гривні, але й долари, хоча і в дуже різних пропорціях.
Перший висновок: реальна вартість гривневих депозитів не зростає з часом, а лише зменшується. Проте, все одно гривні доцільно тримати на депозитах, бо їх знецінення внаслідок інфляції банк частково компенсує. Другий висновок: рівень інфляції, тобто знецінення гривні, завжди більший від банківського відсотку за депозитами в солідних банках.
Цікавою є поведінка банків при понаднормовому зменшенні їх фінансових ресурсів за рахунок різних видів діяльності. Звичайно вони звертаються до Національного банку за рефінансуванням. Отримавши відповідну позику у гривнях, миттєво обмінюють гривні на іноземну валюту на міжбанківській валютній біржі. Через збільшення тиску на національну валюту її курс падає і банки знову, конвертуючи іноземну валюту в гривні, отримують прибуток і легко повертають борги у гривнях. Особливо вдалою ця операція виявилася за останнього безпрецедентного падіння гривні втричі за короткий термін.
А скільки може заробити той, хто натискає кнопку неминучого різкого падіння національної валюти, обираючи момент для цього натискання? У світі фінансів також існують фундаментальні закони збереження. Якщо хтось раптом збагатився, то хтось раптом збіднів на таку ж суму. Хто збіднів? Ми з вами. Хто збагатився? Чомусь ніхто не задає цього питання уголос.
Який стосунок банківський відсоток має до ефективності державного апарату? Прямий. Джерелом знецінення грошей у державі — інфляції — завжди є сама держава. В умовах ринкової економіки у держави є лише один механізм покриття всіх своїх збитків через власну неефективність — друкування грошей. Держава не вміє розрахувати і контролювати свої видатки або не бажає робити цього. Між бажаним і дійсним виникає прірва. Цю прірву держава перекриває у найпростіший і найнебезпечніший спосіб — друкуванням грошей, не забезпечених новими товарами і послугами. Банки при цьому грають роль термометра, що вказує на підвищену температуру внаслідок хвороби, але не є джерелом самої хвороби.
В чому небезпека інфляції? У неможливості кредитування реального сектору економіки. 5% — це гарний прибуток для нього. Для його нормального функціонування і розвитку вартість кредитів не повинна перевищувати 2% — 3% річно. У нас же вона 20% — 30%.
Отже, банківський відсоток для національної валюти — це температура хворого. Якою є ця температура у різних країнах світу, якщо орієнтуватися на провідні банки і національні валюти? В Росії це приблизно 10%, в Польщі — на рівні 1,2%, у Великій Британії — 0,75% — 1,5%, у Швейцарії — 0,5% — 1,3% (у найсолідніших банках він від’ємний), у Німеччині — 0,05% — 0,3%, нарешті, в Україні — 16% — 22,5%. Відчуваєте, як Україна виділяється на фоні інших країн світу? Виділяється і Росія, але навіть на її фоні ми виглядаємо дуже невтішно. На жаль, найгірші справи зараз у Білорусі, де інфляція за темпами нагадує інфляцію в Україні на початку дев’яностих.
У фінансовому житті України є ще одна неприємна обставина. Майже щороку ми маємо від’ємний платіжний баланс. Тобто щороку країна вивозить іноземної валюти більше, ніж отримує за рахунок експорту і кредитів. Звідки береться надлишок валюти, що вивозиться? Думаю, що за рахунок наших заробітчан, мільйони яких жебрають по всьому світу, заробляючи для своїх родин мінімальні статки в іноземній валюті і переправляючи її в Україну, оминаючи банківську систему. Тобто з країни вивозиться практично вся валюта.
Виникає законне запитання: тоді для чого нам потрібні валютні кредити міжнародних фінансових установ? Моя відповідь така. Гривні, нагромаджені в Україні, за кордон не вивезеш. Спочатку їх потрібно перетворити в євро або долари. Купити іноземну валюту за гривні можна лише всередині країни. Важливим постачальником такої валюти є держава. Саме вона, збільшуючи державний борг України, ввозить в країну євро і долари. Далі, в той чи інший спосіб, ця валюта потрапляє у приватні руки і вивозиться за кордон уже як приватний капітал. Слід зазначити, що частина вивезеної валюти повертається назад у країну у вигляді товарів широкого вжитку. Це ніби відступні для громадян країни за згоду на її тотальне пограбування і руйнацію.
Скільки коштів на закордонних рахунках наших багатіїв? Судячи зі структури платіжного балансу України, до зовнішнього державного боргу України слід додати всі кошти, зароблені нашими заробітчанами і привезені в Україну, та більшу частину коштів, отриманих від експорту нашої продукції. Добре відома лише перша складова цієї суми — зовнішній борг і гарантований державою зовнішній борг — 1 трильйон 122 мільярди гривень. Мабуть, це число слід помножити на три або чотири для отримання загального результату. Цих коштів цілком вистачило б для модернізації країни: створення сучасної інфраструктури, побудови нових підприємств на основі сучасних технологій, розбудови української культури і науки як її важливих складових, без яких неможливе національне відродження.
Я весь час чую, що отримання чергового траншу МВФ — це якийсь сигнал міжнародним інвесторам для їх активізації в Україні. Жодний солідний інвестор у нашу країну за теперішніх умов не прийде. Ніхто не привезе в нашу країну гроші, спостерігаючи за тим, як активно ми їх вивозимо за найменшої нагоди. Черговий транш МВФ — це чергова подачка нашій еліті за її лояльність до Заходу. Чи є наша еліта при цьому лояльною до українського народу? Тут велике запитання. Дерибан країни триває. Все, що можна, продається за кордон, а виручені кошти переважно там і залишаються. Не видно жодних ознак модернізації країни. З підприємств, що залишилися у спадок від Радянського Союзу, вичавлюються рештки їх потенціалу. Нові підприємства не будуються, старі практично не модернізуються. І для політиків, і для олігархів горизонт їхніх прагнень не перевищує кількох років. Усе вже поділене, крім землі. Це, мабуть, буде останньою дією великого дерибану України.
Перед Україною зараз багато загроз. Про одну з них мова в цій статті. Міцна фінансова система потрібна сучасній державі не менше, ніж боєздатна армія. Нам потрібна перемога у російсько-українській війні. Згадаймо, що вся фінансова потуга Сполучених Штатів була консолідована напередодні Першої світової війни у міцний кулак. Розуміючи неминучість війни й участі в ній Сполучених Штатів, фінансові кола цієї країни разом з іншими зацікавленими структурами у 1913 році створили Федеральну резервну систему — найбільшу фінансову потугу світу відтоді і дотепер. Це допомогло їм виграти Першу світову війну разом із союзними державами. Це дозволило їм здійснити індустріалізацію в Радянському Союзі — своєму майбутньому союзнику. Це дозволило їм уже одноосібно виграти Другу світову війну і стати найбільшою фінансовою, економічною, науковою і політичною потугою світу. Саме ця світова потуга є нині гарантом нашого державного існування і джерелом наших надій.
Високий банківській відсоток за депозитами — це свідчення злочинної безпорадності у державному будівництві. Висока інфляція заважає нормальному розвитку банківського сектору України, без якого подальший економічний поступ неможливий. У нас є єдиний шлях до порятунку — це побудова національної української держави, де найвищі посади в державі призначатимуться для свідомого служіння інтересам нації, а не власній кишені за рахунок нації. З фінансового лохотрону Україна має перетворитися на будівельний майданчик модерної української нації. Припинення безпрецедентного вивезення валюти за кордон у рази зменшить постійний колосальний тиск на національну валюту, сприятиме стабілізації її курсу і стане фінансовим підґрунтям для модернізації країни. Це завдання настільки ж важливе, як і розбудова української армії в умовах нинішньої російсько-української війни.
Валерій ШВЕЦЬ,
професор,
академік Академії наук вищої школи України.
Немає коментарів:
Дописати коментар