Числовий вимір геноциду українців (Сурма -№ 26 (107) —28.06.2024, Сан-Франциско, США)

Національна асоціація дослідників Голодомору - геноциду українців | Публікація 15

Національна асоціація дослідників Голодомору - геноциду українців | Публікація 26

    Скільки було знищено українців у двадцятому сторіччі? При цьому у центрі уваги звичайно залишаються події 1932-33 років. Це друга лінія оборони московських імперців та їхніх посіпак в Україні. В якості таких посіпак виступають здебільшого представники племені професійних істориків, що здобули свої наукові ступені і звання ще у Радянському союзі або невдовзі після його розвалу. Нажаль, люстрація цих «професіоналів» так і не була проведена, і їхні голоси досі гучно звучать в інформаційному просторі України та за її межами. 

    Першу лінію оборони національно орієнтовані українці вже зламали. Перша лінія – це повне заперечення самого факту геноциду українського народу. Тепер йдеться про кількість жертв цього геноциду. Щодо геноциду голодом у 1932-33 роках імперці відстоюють число у 3,5 млн знищених українців у повній відповідності з методичками з Москви. Інші прояви геноциду вони вважають несуттєвими. Автор спробує провести власне оцінювання кількості жертв геноциду, виходячи з загально доступних статистичних даних і надійної математичної моделі. Як джерело статистичних даних використаний довідник: Українська РСР у цифрах у 1977 році. – Київ. – Техніка. – 1978. Таке джерело не є надійним, як і всі радянські джерела. Тут кожне число ретельно відпрацьоване і зроблено все, щоб приховати злочини радянського режиму, точніше було б сказати російського, проти інших народів Радянського союзу. Так, статистичні дані у довіднику подаються за всіма напрямками щорічно. Проте за період найбільших масових злочинів російської влади дані надані лише за 1913, 1940 і 1951 роки. Це, на думку авторів довідника, точніше партійних органів, що затверджували відповідні ключові числа, мало б унеможливити виявлення справжнього стану справ передусім у період  ленінізму-сталінізму. Проте математика, найпотужніша серед точних наук, дозволяє і тут викрити підступний політичний режим тих років у його ставленні до українців. Автор виходить з припущення, що використання цього довідника може забезпечити лише знаходження нижньої межі для кількості жертв геноциду. Справжня кількість жертв має бути вищою. Точніші результати можуть дати лише результати архівної роботи, але за останні роки доступ до архівів всіх рівнів українською владою був суттєво ускладнений. В якості базової математичної моделі автор взяв модель Мальтуса. Вона використовує лише два параметри: природний приріст населення і його початкову кількість. Модель дає абсолютно точний прогноз лише у разі, якщо природний приріст населення є сталою величиною. Вона є цілком прийнятною, якщо приріст змінюється у не надто великих межах. Наприклад, її цілком можна використовувати у випадку України в періоди 1913 – 1940 років, або 1940 – 1951 років. Так у 1913 році приріст населення становив 18,9 осіб на 1000 мешканців, а у 1940 році – 13,0. 1913 рік був останнім мирним роком перед першою світовою війною, а 1940 рік останнім мирним роком перед російсько-німецькою війною. В обох випадках сторонні фактори мінімально впливали на природний приріст населення і ці значення приросту можна взяти за основу. У проміжку між 1913 і 1940 роками в Україні відбулись безпрецедентні катастрофічні події і вони не могли не вплинути на приріст населення. Ясно, що він був менший, ніж у зазначені роки, але це зменшення якраз і є прямим наслідком геноциду, що його пережила Україна, і має бути зараховане до одного з проявів цього геноциду. У 1940 році в селі Мошняги – батьківщині моїх батьків вперше видали на трудодні зерно. Рішення про майбутню війну з Німеччиною, очевидно, вже було прийняте і влада спробувала задобрити народ, який до того лише нищила і визискувала. Це був перший рік, коли село не голодувало. Якщо використовувати модель Мальтуса безпосередньо, то виникає запитання, яке число взяти в якості природного приросту населення – 18,9 осіб чи 13,0 осіб? Ясно, що обидва варіанти даватимуть різні результати. У першому випадку ми отримаємо у 1940 році 58,6 млн осіб, у другому – 50,0 млн осіб. Заявлена ж у довіднику чисельність населення України становить 41,3 млн осіб. У першому випадку слід пояснити, куди поділись 17,3 млн. осіб, у другому – 8,7 млн осіб. Обидва числа втрат є надзвичайно великими. Але яке з цих двох чисел ближче до істини. На мою думку, перше, оскільки саме падіння природного приросту населення України було зумовлене насамперед режимом терору, що панував у ті роки на території України. Це було не просто фізичне винищення українських селян за допомогою штучного голоду, це були і мільйони людей, відправлені у концтабори без шансу повернутись додому, це були і сотні тисяч розстріляних українців, це були і мільйони виселених з території України українців. Ситуація ускладнюється  ще і тим, що мільйони росіян були ввезені в Україну. Саме наявність цих мільйонів тодішніх російських переселенців у сучасній Україні було провокуючим фактором нинішньої російсько-української війни. Саме ці мільйони колишніх переселенців допомогли московитам захопити Донбас і Крим. Саме ці мільйони колишніх переселенців заважали обранню української влади в Україні. Натомість, за їхньої підтримки до влади прийшов відвертий агент Москви – Янукович. Досить придивитись до політики московитів на тимчасово окупованих українських землях. За роки війни тільки до Криму було завезено близько 1 млн московитів. Нинішня ситуація пояснюється тими ж причинами, що і геноцид українців у тридцятих роках. Тоді вони змогли, за моральної і матеріальної підтримки соціалістів, комуністів, сіоністів, лібералів цивілізованого світу фізично винищувати українців, не використовуючи танки і літаки. Тепер у них такої можливості не стало і вони використовують фактор «гарячої» війни для досягнення тої ж мети. Повернемось до отриманих нами числових результатів. ка дозволяє отримати компромісне значення числа втрат від геноциду в період перед Другою світовою війною. Якщо використати лінійну інтерполяцію для приросту населення між його крайніми значеннями, то відповідне диференційне рівняння дещо ускладниться. Але воно все одно дозволяє аналітичний розв’язок, а отже і високу простоту й точність числових розрахунків. При цьому очікувана кількість населення в Україні у 1940 році мала б становити 54,1 млн осіб. Тобто тут слід пояснити – куди зникли 12,8 млн осіб. Очевидно, що цей результат також є заниженою оцінкою кількості жертв, оскільки він не враховує ту обставину, що в окремі роки може бути катастрофічне падіння і народжуваності, і катастрофічне збільшення смертності українців. Невідповідності між очікуваними значеннями кількості населення України і її значенням з довідника зумовлені багатьма факторами: Першою світовою війною, так званою революцією, штучним голодом 1921-1923 років, штучним голодом 1932-1933 років, масовими розстрілами, ув’язненнями мільйонів українців у концтабори і їхнім виселенням за межі України, помітним зменшенням середньої тривалості життя українців і кількості народжених дітей. Перші два фактори є незрівнянно меншої ваги за решту. Ця решта факторів і є проявами геноциду українського народу.

    Висновки: Число у 3,5 млн жертв, яке відстоюють антиукраїнські сили в Україні і за її межами, не є навіть натяком на їхню справжню кількість. Реальні втрати українців від геноциду перед Другою світовою війною лежать у межах від 12,8 млн осіб до 17,3 млн осіб, якщо дані, наведені у довіднику, вважати достовірними. Але, як ми вже зазначали вище, ці дані можутьприховуватибажаннявладимаксимальноприменшитинаслідкигеноциду. Наш результат добре корелює з даними Служби безпеки України, що провела безпрецедентну за своїми масштабами роботу з дослідження жертв голодоморів: 1921-1923 роки – 3 млн жертв і 1932-1933 роки – 10,5 млн жертв – разом 13,5 млн. жертв. Правда, вони враховували і винищення українців за межами України в місцях їхнього компактного проживання. У 1913 році росіян у російській імперії було 55 млн осіб, а українців 35,2 млн осіб. При цьому приріст населення України перевищував приріст населення російської імперії в межах нинішньої Московії. Протягом двадцятого століття кількість українців мала б перевищити кількість росіян. Надалі все вийшло з точністю до навпаки щодо очікуваного результату. У 1940 році росіян було вже 100 млн осіб, а українців 41,2 млн осіб. Ось справжня мета геноциду українців. Коли московит підходить до тебе, ховаючи руки за спиною, і називає тебе братом, пам`ятай, що там, за спиною, він тримає для тебе сокиру. ГУЛАГ В СРСР Найбільша таємниця радянської влади полягає у тому, що середня тривалість життя в Україні у передвоєнні роки суттєво впала проти її значення до приходу радянської влади і досягла значень часів Трипільської культури, що існувала на території України в період 5500 – 3000 років до нової ери. Не слід було українцям так необачно пов’зувати свою долю з долею дітей диявола. Середня тривалість життя українців знову суттєво зросла на окупованих територіях. Можливо, тому ще десятки років після Другої світової війни у різноманітних анкетах у Радянському союзі слід було вказувати, чи перебував анкетований на окупованій території. Частково таких людей чоловічої статі цілеспрямовано знищили ще під час війни, інших, чоловіків і жінок, залякали і примусили тримати язика за зубами. 

    На гаслах, що подобаються черні, до влади може прийти лише зграя мерзотників, що і відбулось у російській імперії у 1917 році. На жаль, Західний світ впевненими кроками прямує саме до соціалістичного завтра. Досвід російської імперії нікого і нічому не навчив. Видно, що кожний народ має самостійно перехворіти цією хворобою, щоб отримати від неї стійкий імунітет.    Про автора: Валерій Швець – доктор фізико-математичних наук за спеціальністю теоретична фізика, професор, академік Академії наук вищої школи України.