Ентропія і європейська ідентичність (Чорноморські новини - 2021 рік / № 60-961 (22279-22280) четвер-субота 29-31 липня 2021 року)

 

https://chornomorka.com/archive/22279-22280/a-15296.html

За висловом президента однієї дуже «дружньої» до України держави: «Українці і росіяни — один народ». Мета цієї статті навести один з доказів прямо протилежного твердження.

Фізична величина ентропія вперше була введена в обіг німецьким фізиком Р. Клаузіусом у 1865 році й використана для опису термодина-мічних систем. Вона характеризує ступінь невпорядкованості, хаотичності, невизначеності стану системи у будь-якому сенсі. Якщо змішати два гази або дві рідини, то ентропія суміші перевищуватиме суму ентропій чистих компонент. Змішування підвищує ентропію. Згодом ентропія знайшла застосування у різних наукових сферах, зокрема в теорії інформації, для аналізу свободи виборів [1, 2]. У цій роботі ми застосуємо ентропію для аналізу взаємодії європейської та азійської цивілізацій.

Ентропія фізичної системи визначається через ймовірності, з якими реалізуються різні стани цієї системи. Коли йдеться про населення певної країни, то це частоти, з якими зустрічаються різні групи крові, а ми взяли до уваги вісім, з врахуванням резус-фактора. Якщо при визначенні цих частот вибірки створені за законами математичної статистики, то ці частоти можна вважати ймовірностями, які визначають етнічний стан населення тієї чи іншої країни.

У цій статті ми розглянули 106 країн світу [3]. Використані дані стосувалися населення цих країн. Лише у двох випадках, через їх надзвичайну актуальність, ми зробили виняток — це Україна і Російська Федерація. З населення України ми виключили росіян, а з населення Російської Федерації — українців. Деталі таких обчислень можна знайти у статтях [4 — 6].

Якщо відстань між точками восьмивимірного частотного простору, за осями якого відкладаються частоти груп крові, визначає рівень спорідненості різних народів, то ентропія такої властивості не має. Так, для одних і тих же частот груп крові, але по різному розподіленими між групами крові теоретично існує 8!= 4.032*10^4 країн, що характеризуються одним значенням ентропії, але різним розподілом тих самих частот між різними групами крові. Що ж тоді характеризує ентропія? Вона характеризує ступінь нерівномірності, з якою представлені різни групи крові у формулі крові населення даної країни. Ентропія досягатиме максимуму, якщо всі групи крові присутні однаково, і дорівнюватиме нулю, якщо у формулі крові є лише одна група, як це спостерігається у деяких етносів Центральної і Південної Америки, котрі довгий час існували майже в повній ізоляції від інших народів.

Якщо двом народам відповідають дві близько розташовані точки у восьмивимірному просторі частот, то ці народи безумовно є близькими родичами. У такому разі вони матимуть і близькі значення ентропій крові. А навпаки — не правильно. Якщо два народи мають близькі значення ентропії крові, то з цього ще не випливає їх спорідненість за формулою крові. Якщо ж два народи мають суттєво різні ентропії крові, то вони в принципі не можуть бути близькими родичами. Так це працює.

Результати розрахунків ентропії крові європейських народів наведені у таблиці.

  №    Країна     Ентропія крові

  1    Чилі            0.832

  2    Еквадор        1.224

  3    Перу            1.343

  4    Зімбабве        1.511

  5    Сальвадор        1.54

  6    Конго            1.583

  7    Колумбія        1.589

  8    Мексика        1.618

  9    Монголія        1.632

 53    Ісландія        2.083

 54    Португалія        2.086

 55    Бангладеш        2.089

 56    Індія            2.098

 57    Канада            2.113

 58    Італія            2.115

 59    Марокко        2.115

 60    Норвегія        2.121

 61    Нідерланди        2.122

 62    ОАЕ            2.125

 63    Ірландія        2.13

 64    Ефіопія            2.13

 65    Франція        2.171

 66    США            2.175

 67    Швейцарія        2.183

 68    Лівія            2.186

 69    Бельгія            2.212

 70    Австралія        2.217

 71    Іспанія            2.218

 72    Німеччина        2.226

 73    Люксембург        2.226

 74    Данія            2.229

 75    Ліван            2.23

 76    Ліхтенштейн        2.232

 77    Казахстан        2.238

 78    Бразилія        2.24

 79    Греція            2.249

 80    Нова Зеландія        2.256

 81    Велика Британія    2.26

 82    Пакистан        2.263

 83    Туреччина        2.265

 84    Ізраїль            2.275

 85    Україна (українці)    2.28

 86    Литва            2.286

 87    Швеція            2.296

 88    Іран            2.315

 89    Сербія            2.317

 90    Ірак            2.323

 91    Австрія        2.326

 92    Боснія і Герцеговина    2.329

 93    Хорватія        2.353

 94    Болгарія        2.36

 95    Естонія            2.374

 96    Фінляндія        2.375

 97    Румунія        2.378

 98    Північна Македонія    2.382

 99    Польща        2.395

100    Чеська Республіка    2.398

101    Словаччина        2.398

102    Латвія            2.414

103    Словенія        2.418

104    Молдова        2.434

105    Угорщина        2.455

106    Російська Федерація (без українців)   2.472

З таблиці видно, що найменше значення ентропії крові характерне для країн заходу Європи, а найбільше — сходу. Ця залежність не є монотонною, а швидше — тенденцією. Унікальністю європейської цивілізації, з точки зору формули крові, є висока концентрація другої групи крові. Якщо взяти до уваги другу групу з негативним резус-фактором, то список країн містить на початку винятково європейські країни і країни, створені європейцями. Якщо розглянути другу групу з позитивним резус-фактором, то до списку європейських країн потраплять Вірменія, Японія і дві африканські держави — колишні колонії Британії. При цьому при просуванні із заходу на схід Європи збільшується концентрація третьої і четвертої груп крові. Тобто при просуванні на схід концентрації різних груп крові прагнуть до вирівнювання, що і збільшує ентропію.

А що можна сказати про країни Азії? Чи є у їх формулі крові якась характерна риса? Виявляється, є — це висока концентрація третьої і четвертої груп крові. Важко щось конкретне сказати про генетичний вплив Європи на Азію, але про вплив Азії на Європу є багато свідчень у літописах. Великим степовим шляхом, що тягнеться від півночі Китаю до українських Карпат, упродовж тисячоліть хвиля за хвилею накочувалися кочові народи Азії на землеробське населення Європи. Чим далі вглиб Європи проникали азійські народи, тим вищою серед місцевого осілого населення ставала концентрація третьої і четвертої груп крові, а меншою — першої і другої. Саме ентропія крові підкреслює цю тенденцію до вирівнювання концентрацій різних груп у формулі крові європейських народів.

В окремому дослідженні [4-6] ми з’ясували найближчих родичів українців з-поміж народів Європи. Серед близьких родичів українців ми бачимо населення всіх країн Балканського півострова, що розмовляють слов’янськими мовами: сербів, боснійців, македонців, словенців, хорватів. Серед близьких родичів українців бачимо також литовців. Отже, Велике князівство Литовське, Руське, Жемайтське та інших земель, яке постало в тому числі і на українських землях після занепаду нашої давньої батьківщини-Русі під навалою Золотої орди, мало під собою і спільну етнічну основу. Серед наших близьких родичів бачимо і поляків. Це також свідчить про те, що об’єднання згодом Польщі і Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтського та інших земель у спільну державу — Річ Посполиту (Справа Загальна) — теж мало під собою потужну етнічну основу. Є тут також Австрія і Швеція. Серед близьких родичів українців і навіть серед не дуже далеких нема росіян.

Цікаво, що Україна в наведеній вище таблиці — не поряд з Московією, а точно в середині списку європейських країн. Для більшості наших східноєвропейських близьких родичів ентропія крові, тобто вплив Азії, є більшою, ніж для українців, хоча ці країни розташовані західніше України. Очевидно, що вплив Азії найбільше позначився на населенні двох країн — Російської Федерації та Угорщини. Саме для них ентропія крові є найвищою не лише серед європейських країн, а й серед усіх держав світу.

Висновки

1. Відносно малі значення ентропії крові характерні для країн, народи яких довгий час проживали ізольовано від інших народів. Найбільше таких країн у Центральній і Південній Америці. Це також стосується і країн, розташованих на островах та архипелагах.

2. Європейські країни і країни, створені європейцями, мають відносно високі значення етропії крові. Відкритість Європи до вторгнення кочових орд Азії і відкритість європейських країн від часів колоніальних завоювань могла б пояснити цей факт.

3. За ентропією крові Україна є типовою європейською країною з центральним розташуванням у списку за цим показником.

4. Російська Федерація й Угорщина є світовими лідерами за ентропією крові. За цим показником вони не є ні типово європейськими, ні типово азійськими країнами.

5. Велика різниця між ентропіями крові для українців і росіян однозначно свідчить про те, що ці два народи в принципі не можуть бути близькими родичами.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор

Список літератури

1. Швець В.Т. Ентропія і вибори. Світогляд. — 2019. — №6. — С. 56—61.

2. Колективна монографія під редакцією С.В. Котлика. Інформаційні технології та автоматизація (Швець В.Т. Ентропія і вибори). — Одеса. Астропринт. — 2020, 246 с.

3. Blood type distribution by country.

https://en.wikipedia.org/wiki/Blood_type_distribution_by_country.

4. Швець В.Т. Формула крові і спорідненість народів. Народний оглядач. — 25.06.2021.

https://www.ar25.org/article/formula-krovi-i-sporidnenist-narodiv-doslidzhennya.html

5. Швець В.Т. Наше місце у світі. Формула крові. Бінтел — журнал геополітичної аналітики. — 2020. — №2. — С. 55—60.

6. Швець В.Т. Проста математична модель спорідненості народів. Наука в Південному регіоні України. Здобутки та перспективи розвитку. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 50-річчю Південного наукового центру НАН України і МОН України. 18 квітня 2021 року. — Одеса. — С. 51—54.

1933-й. Чому? (Чорноморські новини - 2020 рік / № 74 (22192) четвер 24 вересня 2020 року)

 

https://chornomorka.com/archive/22192/a-14369.html

Національна асоціація дослідників Голодомору - геноциду українців | Публікація 15

Національна асоціація дослідників Голодомору - геноциду українців | Публікація 26

(Закінчення. Початок у номері за 17 вересня.)

Радянський Союз від початку базувався на тотальній брехні у всьому. Правдива інформація могла з’явитися лише в тому разі, якщо вона не зачіпала нічиїх інтересів. Може, ми знаємо сьогодні кількість загиблих з боку Радянського Союзу у Другій світовій війні? Сталін казав про 7 мільйонів, М.С. Хрущов — про 20 мільйонів, зараз найчастіше говорять про 27 мільйонів, а деякі експерти вже називають 41 мільйон. А чисельність населення сучасної Московії ми знаємо? Ви впевнені? Відомий історик, директор Центру руських досліджень Інституту фундаментальних і прикладних досліджень Московського гуманітарного університету А.І. Фурсов стверджує, що воно менше за 100 мільйонів… Отже, число у 7,417 мільйона осіб має бути збільшене приблизно на таке ж число, на яке результати другого перепису відрізнялися від результатів першого перепису, тобто приблизно на два мільйони. Але ж під час Голодомору в Україні шаленими темпами продовжувалася індустріалізація і сюди сотнями тисяч завозили робітників з Московії, а у вимерлі села — сотні тисяч селян з тієї ж Московії. Одне таке велике село я знаю особисто. А хіба постійний наплив прибульців з Московії не маскував вимирання корінного етносу? Звідки з’явилося на українській землі 20% етнічних московитів? Більшість з цих прибульців з’явилася саме в часи Голодомору або у висліді Голодомору. Саме тоді були закладені етнічні корені теперішніх подій на Донбасі. Там лінія фронту якраз відокремлює ту частину Донбасу, де етнічні московити становлять близько 50% місцевого населення, від тієї частини, де їх значно менше. Скільки додамо до попереднього числа жертв? Ну, нехай лише 1,5 мільйона осіб. Матимемо вже приблизно 11 мільйонів жертв.

У результаті Голодомору українців їхні етнічні території суттєво зменшилися. Натомість етнічні території московитів суттєво зросли. Тепер від московитів часто можна почути, що Донбас ніколи не був Україною. Насправді ж вони ще раз його завоювали у 1930 роки й одночасно заселили, перетворивши, значною мірою, на свою етнічну територію. Чим не мотив для Голодомору — розширення життєвого простору одного етносу за рахунок іншого? Гітлер багато говорив про розширення життєвого простору німецької нації. У висліді його діяльності цей життєвий простір істотно зменшився. Сталін жодного слова не сказав про розширення життєвого простору московитів. У висліді його діяльності цей життєвий простір суттєво зріс. Зауважу, що одночасно з Україною Голодомор відбувався і на території Казахстану. Там загинуло до половини казахів. Щоправда, у них забирали худобу, яка не мала жодного експортного потенціалу. Чи вписується це у викладену вище концепцію? Цілком. Україна заселялася прибульцями за свіжими слідами злочину, так, як тепер активно заселяється окупований Крим. Казахстан з об’є-ктивних причин чекав такої долі два десятки років. Освоєння цілинних земель — це і було відкладене в часі подальше розширення життєвого простору московитів.

І ще одне. Коли ми говоримо про Голодомор, слід розуміти, що у європейській частині Радянського Союзу він був спрямований винятково проти українців. Але українські села були не лише в Україні. Вони були на Кубані, Ставропіллі, Поволжі. Ці українці також не були обділені увагою влади. Мор був і на цих землях. Там, де українські села розташовувалися впереміш з московитськими, вимирали виключно українські. Щоб розділити такі села, розташовані поряд, часто використовувалися війська. Отже, слід говорити про Голодомор не тільки на території України, а про Голодомор українців на всій території Радянського Союзу в місцях їх компактного проживання. Додавши лише 1,5 мільйона втрат на цих землях, ми матимемо приблизно 12,5 мільйона жертв винятково серед українців. Такі втрати відповідають втратам населення України в часи Другої світової війни — 14 мільйонів осіб. Таким чином, українці пережили дві світові війни, а решта світу — лише одну. В обох війнах втрати українців були безпрецедентними для цивілізованого світу.

Голодомор був спровокований об’єктивною нестачею продуктів харчування чи цілеспрямованими діями влади? Якби у селян забирали лише зерно, що мало певний експортний потенціал, то можна було б серйо-зно говорити про економічні причини Голодомору. Але під час численних і регулярних обшуків в українських селян забирали всі наявні продукти харчування. Їм не дозволяли тримати корів та іншу худобу. Родина матері моєї дружини вижила лише завдяки тому, що тримала корову, яку переховували у землянці, а з метою конспірації траву для неї косили ночами. Отже, дії влади були спрямовані саме на те, щоб максимально збільшити смертність серед українських селян. Це цілком вписується в розширення життєвого простору, про який теоретично так багато говорив Гітлер і який мовчки на практиці реалізовував Сталін.

Але ж Сталін — за походженням грузин. Чи міг він перейматися інтересами московитів? Сталін був імператором дикої імперії. Умовою його власного виживання було опертя на провідний етнос імперії, який століттями доводив свою придатність до її безмежного розширення. Сталін зумів стати душею московитів не лише у 1930 роки, а й, значною мірою, дотепер. Українцеві дивно спостерігати за тим, що не тільки московська чернь, але й численна рафінована московська професура не соромиться відверто демонструвати свою відданість колишньому імператорові. Безмежна експансія, світова імперія, «ідеальний» імператор-Сталін — ось коло ідей, з якими не може розпрощатися й ніколи добровільно не розпрощається пересічний московит і навіть московит з дипломом професора. Людина, що мала за плечима лише три класи народної школи, які закінчила за шість років, і професор — що може бути у них спільного? Але насправді спільного може бути багато, якщо цей професор — московит.

Ще раз повернемося до питання: чи ж був геноцид українців зумовлений економічними причинами, адже в країні йшла індустріалізація? Потрібні були гроші, багато грошей, для закупівлі обладнання, для проєктування заводів, для оплати західних фахівців тощо. Одночасно з індустріалізацією розгорталася й конфіскація землі у селян, яка на прийнятій у Радянському Союзі іншомові називалася колективізацією. Наступна діаграма дає уявлення про експорт зерна з Радянського Союзу [5].

1929 рік. Колгоспів мало, селяни не голодують, але практично не продають зерна державі, його експорт незначний, хоча ціни на нього доволі високі.

1930, 1931 роки. Колгоспів уже досить багато, колективізація ще не закінчена, селяни у колгоспах ще не голодують, але вже відчуваються проблеми з продовольством. Зерно у колгоспах просто забирають, його експорт стрімко зростає, та у Західній Європі і Північній Америці з кінця 1929-го розгортається потужна фінансова криза, ціни на зерно падають, відповідно, падають і прибутки від його продажу.

1932 — 1934 роки. У селян конфіскована практично вся земля. Здавалося б, саме тепер виникли ідеальні умови для вилучення у них всього зерна і різкого збільшення експорту. Але вслід за фінансовою на Заході розгортається потужна економічна криза. Фермери Сполучених Штатів часто знищують урожай, оскільки продавати його нема жодного сенсу. За свідченням відомого московського економіста, професора В.Ю. Касатонова, світові ціни на зерно у своєму мінімумі впали приблизно у шість разів. Продати зерно в економічно розвинуті країни стає практично неможливим. Саме з цієї причини, на мою думку, його експорт у ці роки стрімко скоротився.

Легко спростовуються численні версії радянських і сучасних московських істориків про падіння експорту через неврожай, саботаж селян тощо. Отже, у найтрагічнішому для українців 1933 році за кордон було продано лише 1,6 мільйона тонн зерна. Важко з’ясувати і реальну вартість тонни зерна в ті часи, але сьогодні середня закупівельна ціна становить десь двісті доларів. Тобто, за 1,6 мільйона тонн можна отримати 320 мільйонів доларів. Поділивши це число на шість, отримаємо 53 мільйони доларів. Але ж упали ціни і на промислову продукцію. Впали, але не в такій пропорції.

Чи мала така сума валюти вирішальний вплив на перебіг індустріалізації? Аж ніяк. Ви ніде не знайдете загальну вартість індустріалізації в Радянському Союзі. Проте найобережніші оцінки вартості побудованих й обладнаних заводів, електростанцій та об’єктів інфраструктури (приблизно 9000 великих і середніх підприємств) обчислюється у трильйони доларів за теперішнім курсом. 53 мільйони і, наприклад, 3000 мільярдів доларів. Непорівнянні числа. Однак 1,6 мільйона тонн зерна — це приблизно 440 грамів на кожний день для 10 мільйонів голодуючих протягом року. За недоотримані від продажу зерна 53 мільйони доларів можна було врятувати життя всім, хто врешті помер від голоду. Очевидно, метою продажу зерна був не вирішальний внесок в індустріалізацію країни, а геноцид голодом українських селян.

Хто ж зробив вирішальний внесок в індустріалізацію? Для цього було недостатньо жодного внутрішнього ресурсу, бо навіть їх усіх у сукупності — це думка видатного московського економіста, вже згаданого професора В.Ю. Касатонова. Важливим джерелом отримання іноземної валюти для Радянського Союзу могла стати ліквідація закордонних рахунків провідних більшовиків, так званої ленінської гвардії. Скажімо, після вбивства Троцького на його закордонних рахунках виявилося близько 800 мільйонів доларів, а після розстрілу Зинов’єва, ще одного провідного більшовика, — 400 мільйонів доларів. Багатьох більшовиків розстріляли, значна частина скарбів розграбованої царської імперії, що опинилася на їхніх банківських закордонних рахунках, повернулася у казну, але знищення цієї зграї бандитів — «борців за щастя людей праці» відбулося у 1937 — 1938 роках. Їхні гроші вже не могли вплинути на перебіг індустріалізації. Страхітливий промисловий монстр уже постав на кордонах Європи. На початок Другої світової війни кількість сучасного озброєння, яку він створив, перевищувала сукупне озброєння решти країн світу. Це і було метою індустріалізації.

800 мільйонів доларів на рахунку одного з провідних керівників Радянського Союзу і 53 мільйони доларів, недоотримання яких могло б урятувати від голодної смерті 10 мільйонів людей. Могло б, якби метою дій влади було їх життя, а не їх смерть. До речі, 1933-й — це рік найнижчих світових цін на зерно. Його необмежену кількість за символічною ціною можна було б купити за кордоном, якби у країні Рад справді бракувало зерна. Це був ще один спосіб врятувати життя мільйонів українців, якби метою дій влади було їхнє життя, а не їхня смерть.

Про справжнє джерело індустріалізації ми могли б дізнатися, проаналізувавши платіжний баланс Радянського Союзу в ті роки, але він і досі засекречений. Проте, оскільки йдеться про колосальні кошти й оскільки внутрішні джерела їх і близько не покривають, то залишається лише зовнішнє джерело їх надходження. Дуже сумнівно, що цим джерелом могла б бути зруйнована Першою світовою війною Західна Європа. Джерелом могла бути єдина країна, яка ту війну реально виграла з мінімальними втратами, — Сполучені Штати Америки. І навіть не сама ця країна, а потужний світовий фінансовий центр, який і досі там існує, — Федеральна резервна система. Думаю, що не залишився повністю осторонь і другий за важливістю у світі Британський фінансовий центр.

Західний фінансовий капітал зробив ще одну послугу Радянському Союзу. Він організував масштабну, а отже надзвичайно дорогу, кампанію з інформаційного прикриття Голодомору. Єдина країна, яка наважилася вголос на весь світ говорити правду про Голодомор в Україні, була націонал-соціалістична Німеччина. Навіть католицька церква, знаючи всі обставини цієї трагедії, залишилася нейтральною, а її голос міг би зберегти життя мільйонів українців.

Висновки

1. Голодомор в Україні й поза її кордонами був геноцидом українського народу. Цей факт, зокрема, відображений у резолюції Сенату США від 4 жовтня 2018 року [6]. Більшість провідних країн світу також дотримується такого визначення [7].

2. Причиною геноциду було бажання московитів зруйнувати етнічне коріння української нації, унеможливити в майбутньому її національне відродження і розширити свій життєвий простір у європейській частині Радянського Союзу. Те, що наше нинішнє національне відродження дуже шкутильгає, — безпосередній наслідок цього геноциду.

3. До справді наукового визначення кількості жертв геноциду доцільно вживати формулювання: «понад 10 мільйонів осіб».

4. Голодомор не був зумовлений економічними причинами, оскільки внесок експорту зерна в загальну вартість індустріалізації був незначним.

5. Голодомор мав потужне міжнародне інформаційне прикриття, в той час як Московія мала таку ж потужну економічну підтримку. Без першого і другого він був би неможливим. Ми повинні дослідити всі міжнародні аспекти Голодомору.

6. Нинішня боротьба за Крим — це з боку Московії боротьба за спадок Золотої Орди. До 1700 року Московія (це її тодішня офіційна назва) платила данину спадкоємцеві Золотої Орди — Кримському ханству. Після захоплення Криму вже всі території Золотої Орди стали частиною Московії. Крим без корінного населення — такою була політика московитів. І в Криму нині мешкає лише кілька відсотків кримських татар від їх загальної чисельності.

7. Нинішня війна з Московією — це і війна за спадок Давньої Русі. Без України — справжньої і єдиної спадкоємиці Давньої Русі — навіть сучасна назва колишньої Московії виглядає штучною. Україна без українців — такою була справжня політика всіх московських імперій, аналогічно до Криму без кримських татар. Геноцид 1930-х

природно вписується у цю полі-тику.

8. Визнання Голодомору геноцидом має правові наслідки для держави, від імені якої був здійснений геноцид. Юридичним спадкоємцем Радянського Союзу нині є Російська Федерація. Ось вона і має сплатити компенсацію Україні за всіх загиблих. Мова має йти про трильйони доларів. Тому не варто економити на дослідженнях Голодомору. Ми маємо встановити поіменно всіх загиблих, і не лише в Україні. Ми маємо розкрити і всі таємниці індустріалізації.

9. Війна українців з московитами триває вже 800 років. Вона триватиме й надалі. Геноцид 1930-х був лише одним епізодом цієї війни, де українці катастрофічно програли. ХХІ сторіччя має стати сторіччям наших перемог. Тільки вони є гарантом припинення цієї війни, принаймні тимчасового.

10. «Історія України-Русі» — так назвав свою десятитомну працю видатний український історик і перший президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський. Це найкраща назва нашої країни. Ми не маємо дати ворогові шансу ні на нашу землю, ні на нашу назву.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України.

5. Всеволод Голубничий. Причини голоду 1932 — 1933 року. Спільне. Commons. https://commons.com.ua/ru/prichini-golodu-1932-33-roku.

6. Интерфакс. https://www.interfax.ru/world/631920.

7. Музей Голодомору. https://holodomormuseum.org.ua/ru/pryznanye-v-myre-holodomora-aktom-henotsyda/.

1933-й. Чому? (Чорноморські новини - 2020 рік / № 72 (22190) четвер 17 вересня 2020 року)

 

https://chornomorka.com/archive/22190/a-14338.html

Національна асоціація дослідників Голодомору - геноциду українців | Публікація 15

Національна асоціація дослідників Голодомору - геноциду українців | Публікація 26

Я належу до останнього покоління, чиї батьки особисто пережили Голодомор 1933 року і розповіли про це своїм дітям. Я доволі рано дізнався про цю найбільшу трагедію українського народу від матері. Протягом свого життя вона не раз поверталася до цієї теми. Багато з того, що почув від неї та інших родичів, виклав в одній зі своїх статей [1]. Усе моє життя думки про причини цієї трагедії не покидали мене. Нарешті настав час підсумувати власні пошуки і спробувати відповісти на питання: ЧОМУ це сталося?

Батько моєї матері, Василь Юхимович Мясковський, був заможним селянином з непоганою, як на той час, освітою. Він рано зрозумів пануючі тенденції й одним з перших вступив до колгоспу, очоливши одне із п’яти таких господарств у селі Мошняги (мудрий старець — у перекладі з молдовської) Балтського району, що на півночі Одеської області. Батько мого батька, Петро Іванович Швець, був швидше бідняком, ніж заможним, мешкав у тому ж селі, мав велику родину і нездолане прагнення до самостійності. Обкладений неймовірними податками як одноосібник, пройшовши через виселення з власної хати, дивом уникнувши виселення до Сибіру, у колгосп вступив, можливо, останнім у селі. Здавалося б, різні життєві долі двох родин. Але Голодомор 1933 року виявися спільною бідою для обох. В обох родинах діти пухли з голоду, обидві родини зазнали втрат. Тому дивним є число у 10 осіб, що загинули від голоду у великому селі Мошняги в 1933 році. Саме таке число називає Книга національної пам’яті України.

Два українці, один — лояльний до радянської влади, інший — ні, а доля їх спіткала спільна. Висновок: ступінь лояльності до радянської влади не мав принципового значення. Вироком смерті або спасіння була етнічна приналежність людей.

Селяни становили більшість населення України перед Другою світовою війною. Як змінилося їхнє життя у радянські часи порівняно з попередніми?

Досліджуючи свій родовід, я паралельно порахував середню тривалість життя у селі Мошняги. І тут зробив перше своє відкриття. За офіційними даними Російської імперії [2], на кінець ХІХ століття середня тривалість життя і чоловіків, і жінок була приблизно однаковою — в межах 40 років. У власних розрахунках я просто додав вік усіх померлих за рік і поділив на їх кількість. Середня тривалість життя на початку ХХ сторіччя виявилася вражаюче малою — в межах 20 років (див. діаграму Мошняги). Така невідповідність офіційних даних й отриманих мною могла пояснюватися нетиповістю села Мошняги. Тому я зробив відповідні обчислення для Оленівки, розташованої на протилежному березі річки Кодими, навпроти Мошняг. З невеликими відхиленнями у той чи іншій бік результат був той самий. Обчислення, виконані для довільно обраних сіл Балтського району, також давали схожі результати. З чого довелося зробити висновок, що статистика класичної Московської імперії була такою ж брехливою, як і статистика її наступниці — комуністичної Московської імперії. Тому надалі спиратимуся на дані, отримані самостійно.

Як видно з діаграми, середня тривалість життя у Мошнягах від початку ХХ сторіччя мала тенденцію до зростання. Різке зростання відбулося у 1916-у — до 36 років, а найбільшого свого значення у 42 роки вона досягла у 1919-у. У 1918 році в селі вбили священника. Це означало, мабуть, що революція докотилася і до Мошняг. З цього моменту в реєстраційних книгах замість охайного каліграфічного почерку священника з’явилися каракулі малописьменної людини. У 1920-у в один день було розстріляно п’ятеро молодих чоловіків, що, вочевидь, означало встановлення у селі радянської влади. Чому максимум середньої тривалості життя припав на 1919 рік? Думаю, тому, що у село ще не прийшла радянська влада і селяни жили за природними законами, без масового насильства і реквізицій продуктів. Після 1919-го спостерігається стрімке падіння середньої тривалості життя. Вона швидко скотилася до значень, характерних для початку ХХ сторіччя, і такою залишалася, за тими реєстраційними книгами, що збереглися в архіві, до початку Другої світової війни.

Проте, чи такою? А що відбувалося в роки першої п’ятирічки, в роки колективізації? Тут ми стикаємося з відвертим бандитизмом. Усі реєстраційні книги за сім років — з 1927-го по 1933-й — за наказом влади були знищені. Це свідчення працівників архіву. Якою ж була середня тривалість життя у ті роки? Певне уявлення про це дає село Бензарі, розташоване впритул до Балти. Середня тривалість життя у 1936-у там склала лише 5 років. Що це було? Продовження Голодомору чи епідемія на фоні загального виснаження населення в попередні роки? Я не знайшов реєстраційних книг за 1922-й та 1923-й. Можливо, вони також були знищені, щоб приховати наслідки голоду початку 1920-х? Нема даних і за роки, що безпосередньо передували Другій світовій війні. Думаю, що середня тривалість життя у селах України за радянської влади у передвоєнні роки становила лише половину тієї, що була в часи класичної Московської імперії. Отже, залучивши селян на свій бік у 1917-у обі-цянкою поділити між ними панські землі (приблизно 20% наявної землі), більшовики згодом під виглядом колективізації конфіскували у них практично всю їхню землю і, фактично, перетворили на рабів з низькою тривалістю життя. У селян не було паспортів, вони не мали права відлучитися із села без дозволу навіть на кілька днів, за роботу у колгоспі, на відміну від панщини, їм нічого не платили, роками їм доводилося працювати без вихідних Чи слід дивуватися тому, що прихід німців у Мошняги в 1941-у мешканці села зустріли хлібом-сіллю?..

А що було у часи Другої світової війни на окупованих територіях? Даних за цей період мало. Реєстраційні книги в архіві існують, але не за всі роки і не для всіх сіл. Стосовно Мошняг я таких книг не знайшов. А от книги щодо інших сіл містили вражаючу інформацію. Середня тривалість життя на окупованій румунами території виявилася значно вищою довоєнної — десь на рівні 1919 року. І це було моє друге відкриття: румунський окупаційний режим для місцевого населення був меншим злом, ніж радянська влада.

Детальніше про життя на територі-ях, окупованих як румунами, так і німцями, я написав у статті [3]. Тут лише зазначу, що у селах, де проживали мої родичі й родичі моєї дружини, роки окупації не були чорною смугою, швидше — навпаки. Як узагальнююча характеристика ситуації в зоні німецької окупації мені пригадуються спогади одного німецького офіцера, що служив у дивізії «СС-Галичина»: «Ми не повернули українським селянам землю. Єдине, що ми можемо вважати своїм здобутком, — це те, що ми забирали у них лише половину того збіжжя, що забирали більшовики». А більшовики забирали практично все. От вам і різниця між «страшним» німецьким окупантом і «рідною» радянською владою. Ось вам і пояснення причин Голодомору та низької середньої тривалості життя селян.

У сучасній Московії існує ціла інформаційна індустрія з приховування факту Голодомору, викривлення інтерпретації його причин та наслідків. На жаль, до цієї індустрії причетні багато істориків і публіцистів сучасної України.

Я не дискутуватиму щодо питання, чи був, чи не був Голодомор в Україні. Я просто оціню кількість його жертв, бо їх точне визначення — це завдання для цілого науково-дослідного інституту. Точки зору, що існують на тепер, дають число від 0 до 10 мільйонів осіб. Багато різних числових результатів з цього діапазону вважаються «науково обґрунтованими». За основу дослідження можна взяти статтю професора Арсена Хоменка «Людність УРСР у перспективному обчисленні», надруковану в кінці 1932 року [4]. У цій роботі на основі свого аналізу руху населення з 1927-го вчений зробив розрахунок кількості населення України на майбутню п’ятирічку. Спираючись на базову кількість населення станом на 1 січня 1932 року — 32,241 мільйона осіб — і застосовуючи відповідний коефіцієнт приросту, цей дослідник спрогнозував, що на 1 січня 1937-го в УССР мало бути 35,617 мільйона осіб. Але 9 січня 1937-го відбувся Всесоюзний перепис населення, який зафіксував в Україні тільки 28,2 мільйона осіб. Тобто в Україні виявилося на 7,417 мільйона осіб менше, ніж за прогнозом. Це число може служити реальною оцінкою масштабів катастрофи.

Утім, кількість загиблих саме від голоду має бути меншою за наведене число, оскільки це число є сукупним результатом взаємодії трьох факторів. Перший з них —це зниження народжуваності внаслідок різкого падіння добробуту, психологічної травми та фізичного виснаження населення. Другий — різке зростання кількості смертей від різноманітних хвороб, що вражали населення, яке пережило Голодомор. Третій — власне смерть від голоду. Саме довільне маніпулювання цими трьома факторами й породжує різнобій у числах щодо кількості померлих від голоду людей. На мою думку, коли ми говоримо про Голодомор українців як злочин всепланетного масштабу, не слід розрізняти перераховані фактори. Кожен з них є наслідком злочинних дій радянської влади щодо українців. Тому число 7,417 мільйона осіб слід справді вважати опорним для підрахунку масштабів Голодомору. Саме це пропонує професор Володимир Сергійчук [4].

Результати перепису 1937 року не були визнані Сталіним за достовірні. Більшість відповідальних працівників, що керували переписом, репресували, деяких розстріляли. Загинув і згаданий вище Арсен Хоменко. У 1939-у був проведений повторний перепис, який хоч і зафіксував скорочення чисельності населення України, але воно було майже на два мільйони осіб меншим. Якому ж з переписів вірити? На відміну від інших дослідників, я думаю: жодному. Другий перепис був очевидним підтасуванням результатів на тлі репресій щодо попередньої команди переписувачів. Але чи були об’єктивними результати першого перепису? Цей перепис відбувався в період розкручування маховика репресій у всьому Радянському Союзі. Між пошуком правди і демонстрацією своєї лояльності вищому керівництву країни практично всі керівники всіх рівнів, зрозуміло, обирали демонстрацію лояльності. Чи були винятком керівники переписної кампанії? Гадаю, що ні. Вони прекрасно розуміли, що відбувся злочин, і, думаю, намагалися його максимально приховати. Їхні зусилля виявилися недостатніми, і вони пішли під ніж репресій.

(Далі буде).

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України.

1. Валерій Швець. Розплата за поразку. Голодомор 1933-го — мій рахунок. «День», 2011, № 215 — 216, 25 — 26 листопада. https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/rozplata-za-porazku.

2. Тривалість життя в Україні. Вікіпедія. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2% D1% 80%D0%B8%D0 %B2%D0%B0%D0%BB%D1%96%D% 81%D1%82%D1%8C_%D0%B6%D0% B8%D1%82%D%82 %D1%8F_%D0% B2 _ %D0%A3%D0%BA%D1%80%D% B0%D1%97%D0%BD%D1%96.

3. Валерій Швець. Рабство ХХ століття. Українське село у Другій світовій війні. «День», 2013, № 110, 27 червня. https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/rabstvo-hh-stolittya.

4. Володимир Сергійчук. Укрінформ. https://www.ukrinform.ua/rubric-ther_news/2181905-demografi-vrahovuut-ne-vsi-zertvi-golodomoru.html.

zertvi-golodomoru.html.

5. Всеволод Голубничий. Причини голоду 1932 — 1933 року. Спільне. Commons. https://commons.com.ua/ru/prichini-golodu-1932-33-roku.

7. Интерфакс. https://www.interfax.ru/world/631920.

8. Музей Голодомору. https://holodomormuseum.org.ua/ru/pryznanye-v-myre-holodomora-aktom-henotsyda/.

Українці і поляки — один народ? (Чорноморські новини - 2020 рік / № 56 (22174) субота 18 липня 2020 року)

 Еритроцити з відповідними антигенами на поверхні

https://chornomorka.com/archive/22174/a-14105.html

    Питання крові — це головне питання історії людства. Нагромаджуючи впродовж життя матеріальні блага, кожна звичайна людина завжди намагається передати їх у спадок найближчій по крові людині: батько і матір — синові чи дочці, братові або сестрі тощо. Люди часто готові віддати життя за своїх кревних родичів, за свій народ. Тисячі років історії людства тривали династичні війни. До певної міри, навіть найкривавіша війна всіх часів і народів — Друга світова — також мала чітко окреслену расову складову. Люди, що ведуть осмислений, а не рослинний спосіб життя, завжди прагнуть дослідити свій родовід на сотні років углиб віків. Міфи про братерську кров часто є засадничими у формуванні імперських ідеологій. Як-от Російська імперія і міф про триєдність російського народу: великороси, малороси, білоруси.

'    Що відрізняє міф від наукової теорії? Відсутність наукової аргументації у першому випадку і наявність її — у другому. Ми вже писали в попередній статті про те, що формула крові народу, тобто набір частот, з якими зустрічаються серед нього різні групи крові, може слугувати тим маркером, за яким можна дослідити його спорідненість з іншими народами світу [1, 2]. Тепер ще раз повертаємося до цього питання, послуговуючись цього разу статистичними даними, що охоплюють практично всі країни світу, і беручи до уваги резус-фактор крові [3].

    Сотні років між українськими і московитськими націоналістами триває суперечка про те, чи московити й українці — один народ, а чи різні. Точка зору московитських націоналістів, що збігається з офіційною точкою зору їх держави: українці і московити — один народ, причому слов’янський. Слов’янськість у цій суперечці розуміється як кровна спорідненість з іншими народами Європи, що розмовляють слов’янськими мовами, а не лише спорідненість мовна. Точка зору українських націоналістів: слов’янами за мовою і по крові є лише українці, а московити — народ угро-фіно-тюркського походження, що нині розмовляє слов’янською мовою, штучно створеною на основі церковнослов’янської.

Українці і московити

    При цьому в українських націоналістів ніколи не виникало питання: а чи можливо, що українці й поляки — один народ, на відміну від українців і московитів? Не виникало з однієї простої причини. Століттями українська творча інтелігенція, як, утім, і весь український народ, виховувалася в антипольському дусі. Геніальний письменник світового рівня українець Микола Гоголь, якого ми за жодних обставин не повинні віддати московитам, свій найвизначніший твір «Тарас Бульба» присвятив оспівуванню війни українського козацтва з Річчю Посполитою (Загальна Справа), забуваючи, що елітарна частина цього козацтва — реєстрове козацтво — утримувалася державним коштом, мала своїм обов’язком захищати південно-східні терени Речі Посполитої від набігів кочівників і служити у польському війську під час війни. Козацтво під проводом його реєстрової частини з цим завданням блискуче справлялося. Однак зброя в руках і вільні степи довкола час від часу провокували його на виступи проти тої держави, що забезпечувала йому засоби для існування і яку воно мало б самовіддано захищати.

Українці і московити

    Першим, на кого спрямувалася несамовита лють хмельниччини, був український магнат Ярема Вишневецький — людина королівської крові, людина, яка і формально, й фактично могла б, за певних обставин, очолити незалежну українську державу. Його долю спіткала і більшість іншої родовитої української шляхти. Через Хмельниччину Україна втратила власну шляхту, родовід якої тягнувся з часів Русі, й перетворилася на Руїну (офіційна назва тієї епохи в історіографії України). Козацтво зуміло зруйнувати всі існуючі державні інститути тої доби в Україні, але не зуміло створити їм ефективної заміни. Його рівень у принципі не відповідав рівню, необхідному для творення нової держави. Руйнувати — не будувати. Це буде ще не раз в історії України. Піти під іншого господаря і перекласти всі проблеми урядування на нього, реалізувати свою найзаповітнішу мрію про збільшення реєстру й офіційне затвердження своїх шляхетських прав, на які за умови Речі Посполитої у них не було жодних реальних підстав. В оплату зради України і Речі Посполитої на певний час у рази був збільшений козацький реєстр і багато козаків були зараховані до шляхти. Тут ще й зловісна роль православної церкви, яка в особах своїх вищих ієрархів спала й бачила свою єдність з церквою московитів. Остання в умовах московської деспотії східного типу користувалася безпрецедентними монопольними правами і пільгами. Не забуваймо, що перше звернення до московського царя про прийняття України під високу монаршу руку було саме від православної церкви України.

Як поляки та українці перемогли більшовиків під Варшавою у 1920 році 

    Але ж проти Речі Посполитої козаки не одноразово повставали, а проти Московії після Полтавської битви — жодного разу, зауважить обізнаний читач. У відповідь скажу, що поки селянство було вільним, воно разом з козаками повставало проти Речі Посполитої безліч разів. Після його закріпачення Московією не було жодного такого постання. Моя думка така: повстання постає не тоді, коли гніт сильний, а коли центральна влада слабка і дає повстанню шанс на успіх. Річ Посполита була унікальною за рівнем свободи в умовах середньовічної Європи державою на чолі з королем, що обирався сеймом. Це унікальне свободолюбство властиве і полякам, і українцям — гляньте хоча б на сучасну Україну, а підґрунтям цього факту є кревна спорідненість двох народів, як ми це побачимо нижче.

    Микола Гоголь подарував людству картину України як земного раю: «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Вій». Тут він — український патріот і геній одночасно. Він створив непривабливу картину реального життя в Московії: «Мертві душі», «Ревізор», «Петербурзькі оповідання». Тут він — провидець і геній одночасно. Але він навмисно хибно сформулював українську національну ідею: «Тарас Бульба». Тут він — геній і свідомий зрадник одночасно. Він проміняв стратегічні інтереси України на життя на італійському узбережжі Середземного моря за рахунок царя Московії. Він заплатив за цю зраду своїм коротким життям, творчою кризою і смертю на чужині. Більшість мешканців колишнього Радянського Союзу дивиться на Україну очима Гоголя. Але для нейтралізації гоголівського негативного впливу на ідейні засади українського націоналізму, попри колосальний позитив його творчості в цілому, потрібні не емоції, а наукова аргументація.

Не залишився осторонь від українсько-польських стосунків і наш геніальний поет-пророк Тарас Григорович Шевченко. Одна з його перших і знаменитих поем, що зробила йому ім’я в літературному світі — «Гайдамаки», мала цілком антипольську спрямованість. Тільки це й забезпечило її успішне проходження через царську цензуру. До речі, ми завжди маємо пам’ятати, що весь багатий спадок української літератури ХІХ сторіччя — це все те, що пройшло царську цензуру. Інакше в Російській імперії не було б надрукованим. Хочеш краплину корисного сказати про Україну — вилий відро бруду на поляків або на інших ворогів імперії. Такими були реалії творчого життя в Московії.

    Отже, звернемося до фактів. Частоти груп крові народу можна розглядати як Декартові координати точки у просторі відповідної розмірності. Виходитимемо з найпоширенішої в медицині практики чотирьох груп крові: 1 (О), 2 (А), 3 (В), 4 (АВ), що в комбінації з двома значеннями резус-фактора утворюють вісім таких координат. Відтак, кожному народу відповідає точка у восьмивимі-рному просторі. Рівень спорідненості різних народів визначається відстанню між такими точками. Детальніше про алгоритм обчислення ми розповідали в наших попередніх статтях [1, 2]. Зазначимо, що, на відміну від них, ми використали лише дані, які стосуються населення країн, але не окремих народів, що там мешкають. Всього розрахунки виконані для 105 країн світу, але ми тут наведемо лише початкову частину загальної таблиці, де країни розташовані у порядку зменшення спорідненості (збільшення відстані). У таблиці 1 всі відстані взяті щодо населення України. Ми запропонували таку класифікацію спорідненості: 0 — 5 — близькі родичі, 5 — 7,5 — не дуже далекі родичі, 7,5 — 10 — далекі родичі, >10 — дуже далекі родичі або не родичі взагалі. Орієнтиром у такій класифікації може служити хоча б відстань за формулою крові між населенням Південної і Північної Кореї. Ця відстань становить 4,347. При цьому ні в кого не виникає сумнівів, що це один народ.

    Звертає на себе увагу, що з десяти найбільш споріднених з населенням України народів, шість є слов’янськими за мовою. Це маленький, двомільйонний, народ Північної Македонії, це значно більший за чисельністю народ Сербії, це найбільший після українців за чисельністю слов’янський народ — поляки, а також хорвати, населення Боснії і Герцеговини, далі — населення неслов’янських Ізраїлю і Латвії, слов’янської Словенії, неслов’янських Фінляндії та Австрії. Не дуже далекими родичами є турки, румуни, молдовани, слов’янські народи — словаки, болгари, чехи, неслов’янські — шведи, угорці, литовці, населення Ліхтенштейну, греки, естонці, німці, люксембуржці. Далі йдуть уже дуже далекі родичі московити і населення Південної Африки тощо. Тому на питання «Чи є українці слов’янами не лише за мовою, а й по крові?» слід відповісти ствердно, оскільки більшість їх найближчих родичів є саме слов’янами за мовою і близькими кревними родичами. Особливо приємно, що найбільший після українців слов’янський народ — поляки — є нашим найближчим родичем. Якщо українців і поляків порівнювати з північними та південними корейцями, то підстав вважати їх одним народом значно більше, ніж корейців.

Таблиця 1

    У таблиці 2 відстані наведені щодо поляків. Тут уже населення України посідає третю позицію рейтингу. А передує їй та ж Північна Македонія, що й у таблиці 1, практично з тим самим рівнем спорідненості. Взагалі, і для українців, і для поляків багато близьких родичів живе саме на Балканах. Можливо, цей факт пояснюється тим, що Трипільська землеробська культура прийшла в степи України у VI тисячолітті до нової ери саме з Балкан? І відтоді обмін населенням між цими регіонами Європи тривав тисячоліттями. Але як символічно, що маленький слов’янський балканський народ македонці є надзвичайно й однаково близьким і для поляків, і для українців. Весь список близьких і не дуже далеких родичів поляків й українців доволі схожий. Тут уже коментар зайвий.

Таблиця 2

    У таблиці 3 відстані наведені вже відносно московитів. У московитів практично нема близьких родичів, якщо не рахувати три маленькі республіки колишнього Радянського Союзу — Естонію, Молдову і Латвію, які активно й результативно асимілювалися в часи існування тієї держави. Звертаю увагу на те, що в московітів нема жодного слов’янського народу серед близьких родичів. Навряд чи такий народ можна вважати слов’янським по крові. А якщо і слов’янським, то лише за мовою. Не дуже далекі родичі московитів — це угорці, фіни, казахи. Згадаємо тезу про угро-фіно-тюркське походження московитів. Щоправда, серед не дуже далеких родичів зустрічаються і три слов’янські народи: поляки, македонці та словаки. Як кажуть, не без того.

Таблиця 3

    Чи можна вважати українців і московитів братніми народами? Формально вони —далекі родичі, якщо вести мову про населення. Але ступінь спорідненості швидко зменшується, якщо з населення України виокремити 20% етнічних московитів. І зменшується ще більше, якщо з населення Московії виокремити 15% українців. У такому вигляді населення України й населення Московії перестають бути навіть далекими родичами. І це попри чотириста років існування українців і московитів у межах однієї держави. Ні, ми, на мою думку, з ними не кревні родичі. Але ж у свідомості пересічного українця поляк — це потенційний ворог, а московит — це друг і брат по крові. Незбагнена душа простолюдина. Господи, відпусти йому гріхи його.

    Чи випливає із безпрецедентно високої кревної спорідненості польського й українського народів необхідність творення ними спільної держави — Нової Речі Посполитої? У жодному разі. У нинішніх умовах це не вигідно передусім полякам. Без нас це країна, яка бурхливо економічно розвивається, найвищими темпами в Європі. Це єдина країна, населення якої продовжує зростати, тоді як решта країн Європи вимирають. На мою думку, це відбувається тому, що Польща — єдина європейська держава, яку очолюють реальні націоналісти, а не витворені спецслужбами. Україна в усьому є протилежністю Польщі. Її економіка ледве животіє, її населення вимирає, її, здебільшого, очолюють люди, яким до української національної ідеї, як до неба.

    Єднає з поляками українців лише їх бунтівний характер. Вони, фактично, свого часу зруйнували Річ Посполиту, вони зруйнували Українську державу початку ХХ сторіччя — найбільша військова потуга тих часів на українській землі армія батька Махна активно воювала і проти Українського гетьманату, і проти Української Народної Республіки. Вони зруйнували і Радянський Союз. Щоправда, на мою думку, це був єдиний випадок, коли руйнівний інстинкт українців мав позитивні наслідки для України. Але вони не захистили Київ у 1918 році від порівняно невеликого загону московитів. Лише триста романтично налаштованих студентів і курсантів змогла виставити Центральна Рада на захист столиці. А що поляки? У 1920-у вони практично знищили відбірні частини армії московитів на підходах до Варшави і відстояли і свою столицю, і Європу в цілому від більшовизму.

    Польщу уберегла саме та шляхта, проти якої так часто повставали козаки і посполиті. Втім, не вона сама, а її нащадки, в жилах яких текла її кров. Шляхта, яку козаки і посполиті намагались фізично винищити на теренах України. І винищили. Але саме шляхта, а не посполиті, є носієм національної ідеї кожного народу. Народ, в основній своїй масі, не здатен жити високими ідеалами. Брак дієздатного національного проводу завжди був проблемою України. Гасло «Армія, мова, віра» на виборах підтримали лише 25%. Решті 73% начхати на армію, і вона в умовах війни планується до скорочення, начхати на мову, і Верховною Радою вже блукають проєкти ущемлення державної мови, начхали на віру, й одне із звинувачень у суді проти колишнього Президента України Петра Порошенка полягає у розпалюванні міжрелігійної ворожнечі через отримання Українською церквою Томосу від Вселенського патріарха. А поляки переважаючою більшістю проголосували саме за «Армію, мову і віру».

    Ми з поляками — однояйцеві близнюки, але про спільну державу — Новітню Річ Посполиту або Балто-Чорноморський союз — мова йтиме лише у разі, коли і для більшості українців гасло «Армія, мова, віра» стане святим. Щасти вам, поляки! Я переконаний, що ви — також українці, але кращі з нас. У вас виходить. Може, й у нас щось гарне вийде? Тоді і поговоримо про спільне майбутнє.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук,
професор.

Джерела:

1. Швець В.Т. «Українці та їх кровні родичі з точки зору математика». — «Народний оглядач» (щоденна газета неофіційної інформації, настроїв і громадської думки). — sd.org.ua, 3 березня 2020 р. (https://www.ar25.org/article/ukrayinci-i-ta-yih-krovni-rodychi_z-tochky-zoru-matematyka.html).

2. Швець В.Т. «Українці і братні народи». — «Чорноморські новини», №19, 12 березня 2020 р. (http://chornomorka.com/archive/22137/a-13689.html).

3. RACIAL & ETHNIC DISTRIBUTION of ABO BLOOD TYPES BLOODBOOK.COM Sorted by Population Groups (http://www.bloodbook.com/world-abo.html#Ukranians).

Коронавірус у сучасній Україні (Чорноморські новини - 2020 рік / № 29-30 (22147-22148) четвер-субота 16-18 квітня 2020 року)

 

https://chornomorka.com/archive/22147-22148/a-13790.html

Головне — налякати дурня,
решту помилок він зробить сам.

Степан ДЕМУРА.

 

Коронавіруси — родина вірусів, що містить 40 видів. Назва пов’язана з будовою вірусів, які мають шилоподібні відростки, що нагадують сонячну корону. Коронавірус уперше був виділений у хворих гострими респіраторними захворюваннями у 1965-у. Він привернув значну увагу у 2002-2003 роках через епідемію атипової пневмонії у Китаї. Про широку розповсюдженість коронавірусів свідчить наявність специфічних антитіл у 80% населення. Всі такі віруси мають високу заразність й опірність імунітету людини, але й мають низьку живучість поза хазяїном і дуже вразливі до засобів дезінфекції.

Прямих методів лікування коронавірусних інфекцій не існує. Звичайно лікують наслідки зараження, якщо воно проходить із вираженою симптоматикою. Причинами смерті хворих є можливі ускладнення, спровоковані інфекцією. Тому якість медичної допомоги дуже важлива у разі важкого перебігу недуги.

Епідемія зазвичай триває доти, доки у більшості населення не формується імунітет до вірусу. Імунітет може виникнути лише у разі безпосереднього потрапляння вірусу в організм людини. Схоже на те, що уберегтися від контакту з вірусом протягом усього життя навряд чи можливо. З моменту потрапляння нової модифікації коронавірусу, чи будь-якого іншого вірусу, у людську популяцію він уже нікуди звідти не зникає. Контакт з коронавірусом кожної конкретної людини — питання часу.

Коронавіруси ефективно руйнуються ультрафіолетом, тому, ймовірно, у літній період інфекція може пригаснути. Проте восени епідемія знову може відновитися, аж поки у більшості населення не виникне імунітету проти цього коронавірусу.

Вразливість до коронавірусу дуже залежить від віку. Для молоді смертність майже нульова. Для людей похилого віку — дуже висока. Тому не варто всі карантинні заходи однаково застосовувати до всього населення країни. Молодь без суттєвого ризику для здоров’я цілком могла б працювати у звичайному режимі за дотримання розумних заходів безпеки. Не можна зупиняти країну, бо тоді на перше місце вийде смертність від інших хвороб і причин — недоїдання, неналежного медичного догляду тощо. Варто пам’ятати, що від різних причин за добу в Україні помирає не менше 1500 осіб. Зупинка країни безумовно збільшує кількість бідних людей. Про коронавірус з точки зору смертності можна сказати, що це не тільки хвороба літніх людей, як ми це бачимо в Італії, а й бідних, як ми це бачимо у відносно бідних районах Нью-Йорка.

Карантин безумовно корисний, якщо людям є за що жити. Він розтягує у часі процес набуття населенням імунітету від цього вірусу. Епідемія втрачає свій вибуховий характер з усіма її важкими наслідками. Однак карантин не зменшує кількості інфікованих за великий проміжок часу. Ще раз: попри всі запобіжні заходи, епідемія закінчиться лише при набутті більшістю населення імунітету проти даного вірусу.

Єдине лікування, доступне і бідним, і багатим, — це зміцнення імунітету до потрапляння вірусу в організм. Саме для цього й потрібен здоровий спосіб життя: якісне харчування, розумне фізичне навантаження, регулярні прогулянки і тривале перебування на свіжому повітрі. Це якраз усе те, чому під час нинішнього карантину влада активно намагається завадити.

Віднині наше життя має суттєво змінитися. Ми повинні забути про звичку вітатися через рукостискання, про обов’язкове знімання капелюхів у приміщеннях, про багатогодинні наради, коли у тісному приміщенні на тривалий час зосереджується багато людей. Сучасні електронні засоби комунікації дозволяють усі наради проводити дистанційно. Для вишів питання великої концентрації людей у замкнутому просторі, з огляду на важку демографічну ситуацію в Україні, не є актуальним через дедалі меншу їх наповнюваність студентами. Для шкіл — це ще актуально, передусім через бажання влади зекономити на кількості вчителів і, відповідно, через переповненість класів. Дистанційна робота, домашній офіс мають стати нашою нормою у подальшому житті. Людство повинне нарешті залишити багатоповерхівки і повернутися до родинного життя в окремих котеджах. Осердям життя кожного має стати родина, а не балаган, як би він не називався: кафе, ресторан, стадіон, концерт популярного співака тощо.

Нинішній вірус — це серйозне попередження людству про реальну небезпеку, яка може виникнути вже у найближчому майбутньому у подібний спосіб. Тому якість тих, кого обирають до влади, їх інтелектуальний рівень мають бути максимально високими. На жаль, кожен найчастіше голосує за собі подібного. Оскільки рівень здібностей і моральних якостей пересічної людини невисокий, то до найвищої ланки влади потрапляють особи з кримінальним минулим, без належної освіти і підготовки, з низькими моральними якостями.

Тому перший карантинний захід супроти будь-якої інфекції — це висока якість виборної влади. На жаль, в Україні здебільшого все вирішує чернь, котрою з легкістю маніпулюють кілька олігархів, у яких Україна не викликає жодних теплих почуттів. Нам слід серйозно подумати, як позбавити чернь, а насправді — олігархів за її спиною, контрольного пакету акцій у вирішенні долі України, як зробити з неї повноцінних громадян нашої держави. Такі заходи реалізовані у багатьох цивілізованих країнах, як-от у Сполучених Штатах Америки, Великій Британії та інших.

Другим карантинним заходом є патріотизм. Розуміти інтереси нації, діяти у цих інтересах і захищати їх навіть з небезпекою для життя — це опиратися зовнішнім зазіханням на національні інтереси, як це робить організм супроти зовнішньої інфекції. Я б назвав це національним імунітетом. Тільки наявність національного імунітету та імунітету організму у парі здатні здолати будь-яку інфекцію — чи то у вигляді вірусу для організму, чи у вигляді зазіхань Московії на наше право на власне національне життя.

Безлад, що спостерігається тепер у нашому національному житті, тільки суттєво підсилює небезпеку від коронавірусу. Натомість консенсус між авторитетною владою і свідомим суспільством створює найбільший бар’єр на шляху будь-якої загрози будь-якого рівня. Можна місяцями слухати наше радіо, навіть україномовне, — і не почути жодної патріотичної пісні, дивитися наші телевізійні канали — і не побачити найменшого натяку на патріотизм у телесюжетах, навчатися у виші, які формально вже давно перейшли на державну мову, — і не почути жодного українського слова від більшості викладачів. З якою метою держава виховує підростаюче покоління і суспільство загалом, якщо навіть найменшою мірою не реалізує принцип власного самозбереження?

Чи моральний рівень сучасного українського суспільства вищий за рівень суспільства рабовласницького Риму, де раби не мали права голосу? Звернімо увагу на одну зі статей кодексу законів Римської імперії. Титул ІІ. Про тих, які оголошені такими, що користуються дурною славою (з відповідними правовими наслідками). І. Слова претора такі: «Визнається таким, що користується дурною славою, той, хто за ганебні проступки звільнений з війська імператора, той, хто виступає на сцені для розваги людей або для декламації, той, хто був засудженим за крадіжку, пограбування, за злий задум і обман...» (Дигести Юстиніана, Москва, «Наука», 1984, стор. 69). Скільки наших президентів і депутатів Верховної Ради підпадають під цю статтю?

Почнімо відповідально ставитися до кожного свого вчинку, і ми подолаємо і нинішній вірус, і наступні, які неодмінно будуть.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор
фізико-математичних наук, професор.