«Найбіліший» народ білої раси, або Ентропія крові (Чорноморські новини - 2022 рік / № 57-58 (22380-22381) четвер-субота 28-30 липня 2022 року)

 

https://chornomorka.com/archive/22380-22381/a-16204.html

«Найбіліший народ білої раси» — ці слова належать одному з провідних ідеологів сучасного російського націоналізму*. Стосується він так званого російського народу — московитів. Саме московитів Петро Хомяков вважає тим рафінованим народом, який став стартовим майданчиком при виникненні білої раси і подальшому її розповсюдженні планетою. Саме московити, з його точки зору, зберегли етнічну і расову чистоту в бурхливому морі сучасного світу з інтенсивним перемішуванням різних етносів і рас.

Нашою метою є показати, що так звана етнічна чистота в найменшій мірі стосується саме московитів і не може бути фундаментом російського націоналізму. В умовах сучасної російської імперії взагалі відсутній етнічний і культурний фундамент для нього. Є лише ідеальний фундамент для російського імперіалізму.

Етнічна чистота будь-якого народу вимагає дослідження його генофонду в усіх проявах. Ми розглянемо лише один аспект такого дослідження — на основі формули крові. Формула крові — це набір частот груп крові, характерний саме для даного етносу. У найпопулярнішій класифікації крові розглядають чотири групи: 1(О), 2(А), 3(В), 4(АВ) і незалежний від них резус-фактор — разом вісім груп крові. Для кожного етносу характерний певний розподіл населення за цими групами крові. Частота, з якою зустрічається дана група крові, є долею населення з цією групою крові. Кожен етнос має свій, характерний лише для нього, набір таких частот. Для споріднених етносів такі набори частот близькі між собою. Для неспоріднених народів вони суттєво відрізняться. Таких характеристик в етносу доволі багато. Це, наприклад, популярні нині гаплогрупи, які дають детальнішу інформацію не тільки щодо етносу в цілому, як формула крові, але й щодо окремої людини. Проблема у тому, що визначення гаплогрупи є досить дорогою процедурою, порівняно з визначенням групи крові, і натепер відсутня детальна й надійна інформація про набір гаплогруп для більшості народів світу. Скажімо, для українців такі дослідження нещодавно проводилися на замовлення одного з телеканалів, при цьому використовувалася вибірка лише у сто осіб. Із групами крові набагато простіше. Історія таких досліджень у рази довша, ніж для гаплогруп, а отримані результати значно надійніші.

Звичайно, у кожного етносу переважає якась одна група крові. Чим ізольованіше проживав цей етнос від сусідів, тим більшим має бути це переважання. Перед закінченням останнього льодовикового періоду (10000 років тому) рівень Світового океану був приблизно на 100 метрів нижчим за теперішній. Берингової протоки, що розділяє Азію і Північну Америку, не було, і декілька сотень людей з Азії перейшли у Північну Америку, а далі поширилися континентом. Фактично, все населення обох Америк до відкриття їх європейцями було близькими родичами і мало першу групу крові. Ця група крові й нині є характерною ознакою населення більшості країн Центральної і Південної Америки. Так, в Еквадорі вона становить 74%, Сальвадорі — 62%, Мексиці — 59%. Народи Центральної Африки завдяки густим тропічним лісам жили у відносній ізоляції один від одного і також зберегли домінантну першу групу крові. Наприклад, у Зімбабве вона становить 63%, у Конго — 60%. Для вірмен, ізольованих від решти світу Кавказькими горами, характерний найбільший у світі відсоток людей з другою групою крові — 46%, Норвегії — 42%. Третя група крові у Таїланді становить 37%, у Лаосі — 35%.

№	Країна	Ентропія крові
1	Чилі	0,832
30	Японія	1,891
54	Португалія	2,086
58	Італія	2,115
60	Норвегія	2,121
61	Нідерланди	2,122
63	Ірландія	2,13
65	Франція	2,171
66	Сполучені Штати Америки	2,175
67	Швейцарія	2,183
69	Бельгія	2,212
71	Іспанія	2,218
72	Люксембург	2,226
73	Німеччина	2,226
74	Данія	2,229
79	Греція	2,249
81	Велика Британія	2,26
83	Туреччина	2,265
84	Ізраїль	2,275
85	Україна	2,28
86	Литва	2,286
87	Швеція	2,296
89	Сербія	2,317
91	Австрія	2,326
92	Боснія і Герцеговина	2,329
93	Хорватія	2,353
94	Болгарія	2,36
95	Естонія	2,374
96	Фінляндія	2,375
97	Румунія	2,378
98	Північна Македонія	2,382
99	Польща	2,395
100	Чехія	2,398
101	Словаччина	2,398
102	Латвія	2,414
103	Словенія	2,418
104	Молдова	2,434
105	Угорщина	2,455
106	російська федерація	2,472

Якщо говорити про тенденції, то друга група крові переважає у всіх європейських країнах і країнах, створених європейцями, крім Центральної та Південної Америки. Третя група крові переважає в країнах Азії. На африканському континенті через його інтенсивну колонізацію європейцями і початкову суттєву відмінність між північчю і рештою Африки картина доволі строката.

Змішування різних етносів, якщо вони суттєво генетично відрізняються між собою, призводить до вирівнювання частот, з якими зустрічаються різні групи крові. Чи можна ввести числову характеристику, яка фіксувала б ступінь змішаності даного етносу, невизначеності його початкового генотипу? Виявляється, можна. Такою характеристикою є так звана ентропія крові. Математично вона визначається так само, як і інформаційна ентропія, що використовується у теорії інформації для оцінки невизначеності інформації. Остання абсолютно аналогічна ентропії статистичної фізики, що характеризує мікроскопічне виродження макроскопічного стану системи. Частот, з якими зустрічаються групи крові у даного етносу, цілком достатньо для обчислення ентропії крові. Остання має ту властивість, що для етносу, який є носієм лише однієї групи крові (ідеально чистий етнос), вона дорівнює нулю. Для етносу, який є результатом максимального змішання різних етносів, коли всі групи крові зустрічаються з однаковими частотами, вона є максимальною і дорівнює 3. Оскільки йдеться про логарифмічний масштаб, то справжній характер відмінностей у рази більший.

У цій таблиці наведені деякі результати наших розрахунків, виконані для 106 країн світу.

Як видно з таблиці, європейські народи мають доволі високий ступінь змішання крові. Це, на нашу думку, зумовлено привабливістю Європи упродовж тисячоліть для іноземних завойовників й активною колонізаційною політикою європейських країн у недалекому минулому. Останнє призвело до значного перетоку тубільців з колоній у метрополії. Найбільш мішаним є населення якраз російської федерації. Ця країна є лідером не лише в Європі, а й у світі за цим показником. Тож говорити про етнічну чистоту московитів взагалі не доводиться. Якщо інші народи Європи побудували держави на переважно своїх етнічних територіях, то московити фактично розчинились у морі підкорених ними народів. Етнічний центр їх імперії — землі угро-фінського племені меря — становлять лише кілька відсотків від території імперії. На нашу думку, етнічний націоналізм на землях московії взагалі є нонсенсом. Там можливий лише імперський шовінізм, який ми й спостерігаємо нині і хижий оскал якого заглядає тепер у кожне українське вікно. Отже, московити генетично не «найбіліші» представники білої раси.

Цікаво, що угорці посідають передостаннє місце у списку, а це свідчить про велику спорідненість населення цієї країни з населенням московії й частково пояснює недружню поведінку Угорщини щодо України та напрочуд дружню щодо московії.

Україна ж є практично всередині списку європейських країн. Якраз Україна генетично могла б бути, а, на думку більшості дослідників, і є етнотворчим казаном усіх європейських народів.

Три країни цього списку — Велика Британія, Австрія і Туреччина — зберегли досить високу етнічну частоту свого населення, хоча зовсім недавно були метрополіями великих імперій. Московитам цього зробити не вдалося. Звертає на себе те, що Ізраїль за ентропією крові є типовою європейською країною, попри багатовіковий етнічний ізоляціонізм єврейського населення, що мешкало переважно в Європі.

Але повернемося до «найбіліших» представників білої раси. Може, московити подарували слов’янському світу свою мову? Ні. Одесит Михайло Красуський, поляк за національністю, у кінці ХІХ сторіччя першим висловив аргументовану точку зору, що саме на український землі зародилася слов’янська мова, а можливо, і прамова всіх індоєвропейських народів — санскрит. Тепер це загальноприйнята теза. Московити ж за основу своєї мови у пізньому Середньовіччі узяли церковнослов’янську, а до того розмовляли букетом угро-фінських мов, які не є навіть індоєвропейськими. Дуже вже хотілося їм у перспективі накласти свою криваву лапу на весь слов’янський світ.

Може, московити подарували Європі розвинену землеробську культуру? Ні. Найдавніша і найрозвиненіша в Європі землеробська культура Трипілля-Кукутень виникла на землях Правобережної України і Східної Румунії за 5500 років до нової ери. Саме небачений у тодішній Європі демографічний вибух на базі цієї землеробської культури зумовив велике розселення людей у решті Європи і за її межами. Українці, як прямі спадкоємці Трипільської культури, до останнього часу будували свої хати-мазанки за успадкованими від цієї культури технологіями. А що московити? Вони до доволі пізніх історичних часів жили у курних ізбах, де багаття розкладалося прямо на підлозі єдиної кімнати, а дим виходив назовні через великий отвір у стелі. Землеробство у них з’явилося лише через понад 6000 років, у часи Давньої Русі, й працю на землі вони так ніколи і не полюбили.

Може, московити причетні до революційного винаходу людства — приручення коня? Ні. Кінь уперше був приручений на Лівобережжі України за 4000 років до нової ери.

Може, московити винайшли колесо? Ні. Колесо було винайдене на території землеробської культури Трипілля-Кукутень на території Румунії за кілька сотень років до його появи у давній Шумерській цивілізації.

Може, московія є батьківщиною слов’ян, якими московити так прагнуть бути? Ні. Прабатьківщина слов’ян розташована на території Західної України і Східної Польщі. Це наше спільне з поляками надбання. Якщо і можна говорити про найближчий до нас народ, то це поляки. Звідси слов’яни розійшлися світом, але так і не дійшли до московії.

Справжню революцію у стародавньому світі викликало освоєння людством технології виплавки заліза з болотних руд. Відкриття цієї технології приписують слов’янському ковалеві Сварогу, який завдяки цьому став язичницьким богом і слов’ян, і литовців. Саме завдяки цьому відкриттю слов’яни вийшли на світову арену як потужна військова сила, яка не лише різко послабила набіги людоловів на землі України, а й

об’єднала степову і лісостепову частини України. Слов’яни — мешканці лісів з їх залізною зброєю і сармати — мешканці степів з їх кінними загонами воїнів стали одним народом. Слов’яни дали цьому народові свою мову, навички осілого життя, залізну зброю. Сармати — свою військову потугу, свій генофонд і свою назву, назву всіх великих річок України: Дунай, Дністер, Бог, Дніпро, Сіверський Донець, Дон. У середні віки українців звали роксоланами — за назвою одного із сарматських племен. Сармати військово освоїли не лише територію України, а й територію Польщі. Польська шляхта, а її доля в суспільстві сягала 10%, вважала себе спадкоємницею саме сарматів. Ось вам і ще один вагомий чинник, що поєднує польський і український народи. Насправді саме поляки й українці є одним народом, який історичні обставини розділили майже навпіл і регулярно стравлювали між собою. Один народ і дві держави — ось наш спільний шлях протягом най-ближчих десятиліть, ось провідна ідея виховання української і польської молоді.

А що московити? До середини І тисячоліття нової ери вони воювали стрілами з кістяними вістрями, кам’яний вік у них ще не закінчився. Запізнилися на декілька тисячоліть московити у своєму культурному і техноло-гічному розвитку порівняно з українцями, поляками й іншими народами Європи. Ні, і в культурному сенсі московити також не є «найбілішим» представником білої раси.

Може, у московитів якась уні-кально висока моральність, що надає їм суттєву перевагу перед іншими європейськими народами? По всій Україні ще й досі височіють кургани — це могили наших славних предків скіфів, які населяли у першому тисячолітті до нової ери нашу землю, що називалася Велична Скіфія, наших предків сарматів, які населяли нашу землю у першому тисячолітті нашої ери, що називалася Сарматія, воїнів часів Давньої Русі, воїнів козацьких часів. А що московити? Батько історії Геродот, який народився приблизно за п’ятсот років до нової ери і називав нашу землю Скіфією, а народ — скіфами, ніяк не називав землю нинішніх московитів, але їх самих називав андрофагами, тобто людожерами. Сучасні археологи знайшли на території московії тих часів багато залишків жител, але не знайшли залишків поховань. Андрофаги з’їдали не лише своїх ворогів, а й своїх небіжчиків. Цей факт був стартовим майданчиком їх моральності. Московити точно не «найбіліші» представники білої раси і з точки зору моральності.

Як могло так статися, щоб настільки несхожі народи — українці й московити — існували в межах однієї імперії три сотні років? Причина тут не лише у безпрецедентній агресивності та підступності московитів, а й у нашій надмірній довірливості і покірності. Зараз є історична можливість перегорнути цю трагічну сторінку української історії. Ми не маємо права упустити цей шанс. Триває наша національно-визвольна війна. Віримо у Збройні сили України і нашу перемогу над історичним ворогом.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор.

* Петро Михайлович Хомяков (доктор технічних наук, професор). «Свои и чужие». Москва. 2000. (На сьогодні ця книжка в інтернеті заблокована).

Імператор черні (Чорноморські новини - 2022 рік / № 69-70 (22392-22393) четвер-субота 8-10 вересня 2022 року)

 

https://chornomorka.com/archive/22392-22393/a-16287.html

За Вікіпедією, чернь — це простолюд, низи, люди з непривілейованих класів, у поетичній мові — народ, позбавлений високих інтересів.

Поділ людей на чернь і нечернь — це лише соціальний поділ чи під ним є й біологічне підґрунтя? За моїми спостереженнями, різниця є.

З БІОЛОГІЧНОЇ точки зору чернь — це люди з високим бар’єром збудження будь-яких біологічних систем організму. У харчуванні вони віддають перевагу дуже солоній, гострій і гарячій їжі. В іншому разі вона їм не смакує — не виділяється шлунковий сік. Привернути їхню увагу можна лише гучними словами, збитими у короткі речення. Словниковий запас у них гранично низький — 200—300 слів. Вони схильні до уживання універсальних багатозначних слів-замінників — лайки. Тут активізація уваги здійснюється через неявну активізацію статевої сфери і додаткового виділення тестостерону у кров. Вони полюбляють випивати, надаючи перевагу міцним алкогольним напоям. Це також активізує на початковому етапі їхні фізичні та інтелектуальні можливості через додаткове виділення у мозок дофаміну. Їм подобається гучна і ритмічна музика з нескінченним повторенням коротких музичних фраз. Вони гранично довірливі і їх можна обманювати в один і той же спосіб багато разів поспіль, якщо час між актами обману перевищує їхню малу здатність утримувати у пам’яті результати попереднього досвіду. Самі вони також схильні до обману.

Логічне мислення у черні майже відсутнє. Представники черні не здатні усвідомити навіть очевидний зв’язок між двома пов’язаними по-діями, якщо цей зв’язок їм не розтлумачити. Проблема вибору вводить їх у стан заціпеніння і безпорадності. У всьому вони бажають повної визначеності й не здатні проаналізувати бодай кілька варіантів майбутнього розвитку подій. У них майже відсутня здатність до навчання. Для життя їм вистачає природних інстинктів і кількох простих правил, засвоєних у дитинстві. Вони схильні до агресії, оскільки агресія урівнює шанси у конкурентній боротьбі з іншими категоріями людей. Вони не цінують особисту свободу, але використовують будь-яку нагоду для безмежного насилля за сприятливих зовнішніх умов. Зазвичай поведінка черні більш-менш вписується у рамки закону, але це лише через страх перед ним. Внутрішніх моральних запобіжників у них нема.

Чернь може впливати на долю своїх країн у часи їх стабільності через вибори, оскільки завжди голосує за подібних до себе. Нестача здібностей і, головне, працелюбності не дозволяє черні перейти в якусь іншу категорію людей. Часи нестабільності країни — це свято для її ментальності. Від опосередкованого впливу на події вона переходить до прямої дії через насильство. Національна ідея — це щось абсолютно недосяжне для її розуміння. Об’єднуючим чинником для черні є почуття ментальної і біологічної спорідненості. Чернь інтернаціональна за своєю суттю. «Пролетарі (люмпени) всіх країн, єднайтеся!» — це її гасло. Чернь не може бути основою для продуктивного розвитку будь-якої нації або держави. Влада черні — це шлях у нікуди через насилля, диктатуру і смерть. Це єдина верства населення, для якої людське життя не є цінністю. Чернь патологічно ненавидить інші категорії людей, особливо людей талановитих. Вона не розуміє ролі законів збереження у живій і неживій природі. Скатертина-самобранка або «халява» — це межа її мрій. Доволі повний портрет типового представника черні змальований у «Маніфесті комуністичної партії», якому він і адресований.

Талановиті люди у всьому протилежні черні. Вони здатні до навчання протягом всього життя. У них багатий словниковий запас, вони знають декілька мов і легко формулюють найабстрактніші поняття. Вони є головними споживачами класичної музики, образотворчого мистецтва, багато читають і самі пишуть, їм не потрібні штучні засоби для збудження їхньої уяви і працездатності. Вони завжди оцінюють майбутнє як можливу його реалізацію в одному з багатьох варіантів. Надзвичайно високо цінують особисту і творчу свободу. Їхня поведінка майже не вимагає зовнішнього регулювання через високий рівень самоконтролю. З цієї категорії людей виходять видатні науковці, письменники, художники, фахівці всіх профілів. Зазвичай талановиті люди не агресивні й у часи нестабільності суспільства відходять у тінь. Вони є носіями національної ідеї і її творцями. Ця категорія людей завжди невелика. Її влада можлива лише в оперті на пересічних людей. Саме у цьому разі ймовірний проривний позитивний розвиток суспільства.

Третя категорія — пересічні люди — займає проміжне становище між черню і талановитими людьми. Це люди, помірковані у всіх своїх проявах. Вони не здатні ні на великі досягнення, ні на великі злочини. Вони є фактором стабільності й інертності суспільства, не дозволяючи скочуватися йому ні в стан анархії, ні в стан надто динамічного позитивного розвитку. Як правило, вони не мають власного погляду ні на що, і на них можна впливати і з боку добра, і з боку зла. Вони здатні до часткового розуміння національної ідеї, особливо — якщо вона збігається з їхніми матеріальними інтересами. Бояться всіляких ризиків, намагаються триматися подалі від всього незвичного. Вони надзвичайно працелюбні. Пересічні люди — це соціальна база середнього класу. Влада пересічних людей — це влада здорового глузду, позбавлена шансів на визначні досягнення у будь-якій сфері.

Можливі й усі проміжні варіанти. Не виключаються і комбінації генів таланту з морем генів черні або навпаки.

Звідки береться такий поділ суспільства? Це властивість самої природи. Це джерело її розвитку і прогресу. Кожне народження нової людини чи тварини, або навіть комахи — гра випадку, коли у довільній комбінації об’єднуються гени обох батьків. Після народження живого організму починається його випробування, порівняння з іншими подібними організмами. Той організм, де комбінація генів сприяє подальшій позитивній еволюції виду, залишає після себе більше потомство. Якби всі живі організми народжувалися однаковими, то еволюція у будь-якому напрямку зупинилася б. Питання: а чи міг би при цьому виникнути сам початковий вид? Отже, людство безупинно удосконалюється і фізично, й інтелектуально саме тому, що окремі люди народжуються різними і вступають між собою у конкурентну боротьбу.

А ЯК щодо народів? Окремі люди можуть бути дуже різними, а от окремі народи не можуть суттєво відрізнятися між собою — хіба не так? Велика сукупність беріз, що ростуть поряд, утворює березовий ліс. Велика сукупність дубів, що ростуть поряд, — дубовий ліс. Дубовий і березовий ліси з точки зору якості, наприклад, деревини, відрізняються між собою так само, як окремий дуб й окрема береза. Але ж наведені вище три категорії людей присутні у кожному народі. Тобто ми завжди маємо справу з мішаним лісом. Відповідь така: різні народи відрізняються часткою цих трьох категорій людей у своєму складі. А чому ця частка для різних народів різна? Тому що різні народи у різний час перейшли від стану первісної дикості до стану цивілізаційного розвитку, тому що від початку своєї історії вони існували в різних кліматичних зонах й економічних умовах, тому що в світі існують сотні порід собак, котів тощо, яких об’єднує в один вид здатність давати спільне потомство, але суттєві відмінності між якими цілком очевидні. Люди ж є частиною цього тваринного світу і підкоряються універсальним законам генетики.

Як виявити частку різних категорій людей у складі тієї чи іншої спільноти? Можна провести комплексне тестування кожного члена спільноти за властивостями, означеними вище. А можна просто подивитися на події у житті того чи іншого народу і зрозуміти, яка саме частина цього народу вийшла тут на передній план. Масштабне насилля, громадянська війна або зовнішня експансія (можливе і поєднання), авторитаризм і прихильність до марксизму — це, на нашу думку, основні ознаки поведінки черні. Перші три умови є необхідними, але не достатніми. Остання умова не є необхідною, але є достатньою.

Так звана жовтнева революція 1917 року в Російській імперії була бунтом черні, спровокованим й очоленим інтернаціональною зграєю пройдисвітів. Саме у Російській імперії чернь складала критичну частку суспільства і за сприятливих умов, зумовлених тривалою Світовою війною, змогла не лише зруйнувати попередній державний устрій, а й надовго прийти до влади. Слабкість державної влади у країні, що програла війну Німеччині і зазнала економічного краху, звільнила чернь від страху перед законом, і країна захлинулась у масовому насильстві. Цю схильність черні до насильства більшовики каналізували у напрямку знищення освіченої частини суспільства під виглядом громадянської війни. Це забезпечувало малоосвіченому більшовицькому бидлу монополію на владу. Таке завдання доволі швидко було виконане. Нездатність черні замислюватися над проблемою вибору породила спочатку авторитаризм, а далі і диктатуру вождя черні. Неповага черні до особистої свободи швидко перетворила країну на концтабір. У результаті зачищення суспільства від його найосвіченішої частини частка черні у ньому ще більше зросла. У висліді чернь заповнила всі щаблі влади. Ідеологічним прикриттям цього процесу став марксизм, що від початку був розрахованим саме на чернь і на її інстинкти.

У жодній іншій державі Європи чернь не становила критичної маси і революції там не виникли зовсім або були лише короткочасним спалахом анархії. Найкривавішою, хоч і короткочасною, була революція в Угорщині, яка швидко перейшла у так звану громадянську війну. Виникає певна паралель з Російською імперією, що цілком укладається в сучасну концепцію про угро-фінське походження московитів. Проте здорові сили в Угорщині перемогли, що свідчить про некритичну частку черні у цій країні. У Російській імперії московитська чернь була етнічною і соціальною базою «жовтневої революції». Саме вона склала переважну кількість солдатів п’ятимільйонної армії більшовиків, продзагонів, каральних загонів, відділів НКВС, які втримали Російську імперію від повного розвалу. Саме ця чернь знищила освічену частину населення Російської імперії, тобто категорії пересічних і талановитих людей, або витіснила її за кордон. Саме ця чернь стала не тільки фундаментом влади пройдисвітів, а й самою владою. Проявами цієї влади стали насилля, диктатура і смерть.

Вважається, що в листопаді 1918 року революція відбулася і в Німеччині. На мою ж думку, це був державний переворот у країні, знесиленій війною. Німецька армія перемагала на всіх фронтах, але в самій Німеччині економічна ситуація була катастрофічною. Середній клас, що становив критично велику частку суспільства, нарешті не витримав колосального тиску економічних проблем. Громадянської війни в Німеччині не було. Здорові сили суспільства швидко справилися з лівими екстремістами. Їх лідери Карл Лібкнехт і Роза Люксембург були розстріляні. Але політичною нестабільністю моментально скористалася купка брудних політиканів марксистського забарвлення. Чинна центральна влада була повалена. Хоча всі фронти Першої світової війни проходили поза Німеччиною і вона контролювала величезні території Європи, включно з Україною, новий німецький уряд капітулював, визнавши свою поразку у війні, а також визнав саме Німеччину головним винуватцем цієї війни. Він також погодився з усіма пунктами кабального для Німеччини Версальського мирного договору. Середній клас Німеччини, який від зміни державного устрою очікував радикальних позитивних покращень, був деморалізований економічним безладом, що значно перевищував часи війни, й абсолютно невиправданим політичним приниженням батьківщини на міжнародній арені. Виникла ситуація політичної нестабільності, яка тривала аж до приходу до влади націонал-со-ціалістів (нацистів) у 1933 році.

Соціалізм Гітлера був протилежним соціалізму Маркса. Його провідною ідеєю був захист економічних, культурних і політичних прав трудових верств населення в рамках ринкової економіки — капіталізму, а не повалення останнього. Націоналізм мав стати провідною ідеєю суспільства й об’єднати всі категорії громадян в ім’я процвітання німецької нації. Націонал-соціалісти прийшли до влади цілком демократичним шляхом через загальні вибори, на відміну від більшовиків, що захопили владу шляхом збройного перевороту. Диктатура, що надалі виникла в Німеччині, — це була диктатура середнього класу і вона була зумовлена тими штучними й трагічними для Німеччини умовами, що створили переможці війни, передусім — Франція. У Радянському Союзі диктатура офіційно визначалася як диктатура пролетаріату, тобто черні. Диктатура — це завжди жорстокість і насилля, але ці дві диктатури були неспівмірні за рівнем насилля.

У Польщі закінчення Першої світової війни спричинило не революцію, а національний підйом. За лічені місяці консолідація польського суспільства досягла небачених розмірів. На кінець 1919 року польська армія вже налічувала 600 тисяч жовнірів, а 9 травня 1920-го відбувся спільний парад українських і польських військ на Хрещатику у визволеному від московитів Києві. У чому секрет поляків? У наявності потужного середнього класу — пересічних людей, майже повній відсутності черні і наявності у суспільстві великого прошарку талановитих людей. У кращі часи Речі Посполитої шляхта становила до десяти відсотків її населення. Це був найвищий показник у Європі. Річ Посполита була також єдиною в Європі країною шляхетської демократії — король там був виборним. Безумовно, на підконтрольній Російській імперії частині Польщі склалися несприятливі умови саме для цього прошарку населення. Але й навіть у цьому разі напередодні жовтневого перевороту в Російській імперії інтелігенція, а це категорія талановитої і високоосвіченої частини пересічних людей, у Польщі становила близько 4% населення, що вдвічі перевищувало частку інтелігенції в населенні Російської імперії. При цьому інтелігенція ця була національно свідомою і кілька разів упродовж XIX сторіччя очолювала загальнонаціональні повстання проти Російської імперії.

А ЩО українці? Як тут ситуація щодо черні? Революції в Україні не було. Центральна Рада очолила країну у мирний спосіб. Громадянської війни в Україні також не було. Була інтервенція військ з одного боку — більшовицької Росії (черні), з другого боку — білогвардійських армій (освічених московитів). Був супротив військ незалежної України цим агресорам. Повстання проти Центральної Ради мали локальний характер і базувалися на чужому українцям етносі — московитах. Провідна сила України — селянство — в основі своїй було байдужою або й ворожою до марксизму. Його провідною ідеєю була приватна власність на землю, як гарант особистої свободи. Тобто всі ознаки наявності в Україні значного прошарку черні були відсутні.

Перша наша національно-визвольна війна зазнала поразки не тому, що у нас було забагато черні або замало пересічних людей. Головна причина, на мою думку, в тому, що в Україні було замало національно свідомих талановитих людей. Скільки із двох відсотків інтелігенції в Україні було саме української, а з неї — національно свідомої? Найталановитіший письменник Російської імперії Микола Гоголь був українцем за походженням. Чи багато він зробив для національного визволення свого народу? Якби не геній Тараса Григоровича Шевченка, то український народ, можливо, ніколи б і не прокинувся від національної сплячки. Український народ у вирішальний момент своєї історії виявився без достатньо дієвого проводу. У висліді: широкий народний рух, що прагнув позитивних змін у країні, в тому числі національних (українською мовою тоді спілкувався значно більший відсоток населення, ніж навіть тепер, через 31 рік нашої незалежності), не був належним чином очолений і спрямований. Такі плутані й сумнівні особи, як батько Махно, зібрали під своїм командуванням колосальні, як на той час, військові сили. Цих сил було достатньо для визволення від інтервентів усієї південної й східної України. Але українець Махно був байдужим до української національної ідеї, не раз збройно виступав проти національного українського уряду, і здебільшого — на боці більшовиків, поки вони на віддяку повністю не знищили його армію.

З тих часів українцям слід запам’ятати ще два уроки.

1. Перший доволі тривалий досвід української державності ми отримали завдяки німцям — часи гетьмана Скоропадського. Без цього восьмимісячного досвіду державного будівництва під захистом німецької зброї всі наші подальші визвольні змагання були б неможливими.

2. У найтяжчі часи визвольних змагань поряд з нами були поляки. Вони, як і німці, зробили дуже багато для нашої державної незалежності. Але ж пізніше, отримавши за Версальським мирним договором Галичину, вони займалися полонізацією місцевого населення. Так, однак, вони врятували це місцеве населення від геноциду 1921, 1933, 1937 років. Вони зберегли цю частину нашого населення у непонівеченому фізичному і моральному стані. Вони зробили можливим яскравий спалах національно-визвольних змагань 1991 року. Без Галичини національна революція 1991-го, швидше за все, була б неможливою.

Вивчаючи свій родовід, я проаналізував середню тривалість життя в селах Балтського району, на півночі Одеської області. У 1920 році, перед приходом московитів, вона становила приблизно 40 років. Далі почала падати і перед російсько-німецькою війною склала 17—20 років. У 1943-у на окупованих румунами території знову зросла — до 35 років. Ось вам результат влади московитської черні. Вона виявилася гіршою за владу окупантів. За шість років, що включали 1933-й — найтрагічніший рік всієї української історії, метричні книги були знищені владою і встановити середню тривалість життя у цей період я не зміг.

За двадцять років відносно мирного розвитку Радянського Союзу, хоч і в умовах концтабору, виросла нова еліта. Виросла вона переважно з тої ж черні, що прийшла до влади у 1917-у. За чистотою крові цієї верстви населення уважно стежили партія та НКВС. Але наближалася Друга світова війна. На відміну від Першої, вона була плановою. Задля подальшої консолідації влади в руках вождя в Радянському Союзі відбулося чергове зачищення еліт: військової, управлінської, творчої, технічної… Газон знову підстригли. Частка черні у складі суспільства знову істотно зросла. Колосальні втрати Радянського Союзу (після війни Сталін озвучив число у шість мільйонів осіб, Хрущов — у 20 мільйонів, за сучасними російськими джерелами це вже 27 мільйонів, а за загальними демографічними втратами Радянського Союзу — 40—50 мільйонів) свідчать про те, що ця війна з боку Радянського Союзу відбувалася за рахунок черні і під керівництвом черні. Зачищення радянського суспільства від людей талановитих і просто від інтелігенції тривало і в часи війни. Так звані народні ополчення, що, як правило, відправлялися прямо в пекло війни на забій, комплектувалися якраз за рахунок інтелігенції. Масову загибель людей у ніби заблокованому німцями Ленінграді я розглядаю як остаточне винищення тієї частини інтелігенції, яка століттями осідала у центральній частині цього міста і становила найосвіченішу частину населення Російської імперії. Безпрецедентно брутальна поведінка радянської армії на територіях окупованих країн Східної Європи свідчить про те, що у 1945 році чернь продовжувала становити критичну масу радянського суспільства.

ВІД 1945 року до розпаду Радянського Союзу минуло 46 років. Чи могла суттєво змінитися частка черні у населенні країни? Думаю, що ні, оскільки основою розподілу на різні категорії є генетика людей, для зміни якої потрібно багато поколінь.

По-різному склалися долі України та російської федерації після розпаду Радянського Союзу. Україна весь час мирно розвивалася, зміцнюючи свою незалежність. Російська ж федерація пройшла через військовий заколот. Згадайте розстріл парламенту Єльциним. Громадянської війни, щоправда, не було, але у цілком демократичний спосіб зусиллями черні влада в країні перейшла у стан крайньої автократії. А влада черні через вождя-диктатора — це завжди війна, це завжди реалізація головного інстинкту черні: прагнення до насильства. Відсутність потреби у громадянській війни дозволила зекономити сили для війни зовнішньої. Згадайте, на початку ХХ сторіччя громадянська війна знесилила країну і не дозволила захопити всю Європу під гаслом світової революції. Тоді героїчні поляки, з якими були й українці, розгромили червоні банди на підступах до Варшави.

Тепер ситуація видавалася сприятливішою. Обережно почавши з розвідки боєм у Придністров’ї, Чечні та Грузії й переконавшись у байдужості Заходу, московити наважилися на наступний крок у зовнішній експансії. Вони захопили в України Крим і частину Донбасу. Реакція Заходу знову була доволі млявою. Наприклад, канцлерка Німеччини декілька разів висловлювала глибоку стурбованість, але цим і обмежилася. Така позиція Заходу сприймалася у Москві як прояв слабкості і підштовхнула її до вирішального стратегічного кроку — відкритої війни з Україною. Причому російські війська на окупованих українських територіях у 2022 році ведуть себе приблизно так, як у 1945-у вони поводилися на окупованій території Німеччини. Тобто це знову стало війною московитської черні під керівництвом черні.

Отже, три необхідні умови для російського суспільства виконані: державний переворот, граничний авторитаризм і зовнішня агресія. А як щодо достатньої умови — прихильності до марксизму? Ця умова також виконується. Згадайте стогони російської меншини в Україні щодо знесення пам’ятників комуністичного минулого. Згадайте й інформаційну істерію в російських засобах масової дезінформації з цього ж приводу. На місці — мавзолей Леніна і його забальзамований труп. По всій російській федерації збережені пам’ятники тому ж Леніну і відновлюються пам’ятники Сталіну. Комуністична партія росії не тільки не заборонена, а є впливовою парламентською силою.

ВИСНОВОК. У російському суспільстві впродовж століть зберігається критична маса черні. Тепер, як і завжди, у неї є імператор — путін. Він користується недосяжною в демократичних країнах підтримкою населення. Рівень цієї підтримки приблизно і визначає частку черні в країні. Головний наш ворог у цій війні — чернь російської федерації і чернь у нашій власній країні. Остання також підтримує путіна. Причому рівень підтримки тим вищий, чим більше у таких осіб бруду під нігтями. Путін — символ черні. Бажано, щоб саме він очолив поразку московії у війні. Його передчасний відхід з політичної арени може врятувати московію від руйнування, а це лише наблизить наступну війну. У світі завжди були потужні сили, прихильні до московії. Імператорів зразка путіна в історії московії було багато. Швидше за все, багато їх і буде. Смерть чергового імператора нічого не змінює, оскільки залишається чернь, яка неодмінно породить нового імператора і нову війну з нами.

Віримо в нашу перемогу. Слава Збройним силам України! Слава Україні! Смерть її ворогам!

Валерій ШВЕЦЬ.

Формула влади і вибори в Україні (Чорноморськы новини - 2022 рік / № 87-88 (22410-22411) четвер-субота 10-12 листопада 2022 року)

 

https://chornomorka.com/archive/22410-22411/a-16413.html

Хто ми є з погляду нашої багатотисячолітньої історії — нащадки рабів чи вільних людей? Тисячі років тому останніх на Землі було не так багато. Вибори — це певний тест на нашу ментальність, на наш генотип. Наскільки ми близькі або далекі від більшості братніх нам народів Європи?

Тут ми проаналізуємо лише президентські вибори в незалежній Україні. Я вважаю, що реальну доказову базу мають лише твердження, які спираються на неспростовний і доказовий фундамент математики. Вибори в Україні дають цілком міцну основу для математичного моделювання деяких аспектів нашої ментальності.

Очевидно, що свобода особистості і влада над нею довільного походження є взаємно пов’язаними категоріями. Ми стверджуємо більше: сума влади над особистістю і її свобода є величиною сталою. Збільшення влади призводить до зменшення свободи й навпаки. Максимуму влади відповідає нульо-ва свобода. Максимуму свободи відповідає нульова влада. Фізичною величиною, що легко піддається математичному моделюванню, є свобода. У своїх попередніх статтях я не раз використовував відповідну модель свободи. Її аналогом у світі неживої матерії є ентропія. Алгоритм обчислення ентропії, з нашої точки зору, є алгоритмом обчислення свободи особистості в різних ситуаціях.

Розглянемо окрему людину. Нехай вона приймає рішення щодо досягнення певної мети, яку можна реалізувати багатьма способами. Реальні обставини такі, що ці способи можуть здійснюватися з відповідними ймовірностями. Середня свобода, що припадає на один спосіб, визначається аналогічно до визначення кількості інформації в повідомленні або статистичній ентропії фізичної системи. Якщо відомі ймовірності, то за ними однозначно визначається ентропія або свобода вибору.

У разі виборів імовірності збігаються з долями виборців, що проголосували за того чи іншого кандидата. При цьому можна говорити і про свободу виборів, і про владу, делеговану виборцями переможцеві виборів. Якщо ми вміємо розраховувати свободу виборів, то можемо розрахувати і максимальне значення цієї свободи, що дорівнює сумі свободи і влади у тих чи інших конкретних виборах. Звідси можна розрахувати і величину делегованої влади.

При цьому значення свободи виборів фіксується у день проведення виборів, а делегована влада — це кредит довіри переможцеві виборів. Його можна не використати, а можна і значно перевищити зі знаком плюс.

Невелике узагальнення цієї методики дозволяє розрахувати відповідні величини й у разі двох турів виборів. Тут ми враховували виборців, котрі не взяли участі в голосуваннях, як таких, що проголосували ні за кого. Ми також врахували окремим пунктом виборців, котрі голосували проти всіх кандидатів.

У таблиці наведені результати всіх президентських виборів в Україні й останніх виборів у Сполучених Штатах Америки.

Видно, що свобода виборів в Україні цілком відповідає свободі виборів у Сполучених Штатах, так само, як і делегована влада. Ми тут не навели результатів виборів у багатьох країнах Європи з президентською формою правління, але необхідні обчислення виконали, і їх результати подібні до результатів в Україні.

Найвільніші вибори в Україні, як видно з таблиці, — це вибори, де переможцем став Петро Порошенко. Він переміг у першому турі серед безпрецедентно великої кількості кандидатів. Напередодні виборів Україна стала жертвою неспровокованої агресії. Московія захопила частину її території, й український народ вчинив дуже мудро, надавши беззаперечну перевагу одному з кандидатів й уникнувши другого туру виборів. Політична і військова ситуація для України була занадто загрозливою, щоб дозволити собі таке «задоволення».

На другому місці за цим показником — Леонід Кравчук. Це були перші президентські вибори в Україні. Від них залежала майбутня доля незалежної держави. І ця доля визначилася на виборах з надзвичайно високим рівнем свободи.

В обох наведених випадках на виборах з високим рівнем свободи влада, делегована виборцями переможцеві виборів, також була безпрецедентно високою. Вона навіть суттєво перевищувала владу, делеговану президентові США на останніх виборах.

Найвищим був кредит довіри у Петра Порошенка, коли країна вже перебувала у стані війни із споконвічним ворогом. Війни, яка загрожувала самому факту існування нашої держави. Ця влада дозволила президентові досягти величезних успіхів у зміцненні державності України: безвіз з країнами Європи, Томос для Православної церкви України, асоціація із ЄС, становлення нової української армії тощо.

На другому місці знову бачимо Леоніда Кравчука у доленосний час перших кроків незалежної української держави.

У таблиці проглядається і цілком очевидне третє місце — це Володимир Зеленський. Хоча вибори не означені великою свободою виборців через надзвичайно активну інформаційну кампанію одного з кандидатів, влада, делегована їх переможцеві, виявилася достатньо високою. Спочатку вона не була спрямована на військовий захист України, що спровокувало нашого споконвічного ворога на катастрофічне загострення конфлікту.

Аутсайдером списку делегованої влади виявився Віктор Ющенко, з великим відривом від інших президентів. Своєю практичною діяльністю він міг би закреслити теоретичний прогноз, але «вчасно» вчинене ворогами України отруєння президента перетворило його каденцію на постійне балансування між життям і смертю, що залишало мало енергії і часу для власне президентської діяльності. Проте, якби не Віктор Ющенко, то питання геноциду українського народу — Голодомору, може, ніколи і не постало б на порядку денному української нації. А місце цієї трагедії — бути визначальним чинником всього державного і національного будівництва України на сотні років уперед. Лише цей акт геноциду налічує 10,5 мільйона невинних жертв.

З огляду на наведені дані виникає запитання: то що, ми нічим не відрізняємося від західних демократій? На мою думку, відрізняємося сакралізацією влади. Влада — це наше дзеркальне відображення і ставитися до неї слід так, як ми ставимося до себе і до тих, хто нас оточує: критично і з розумінням. Згадайте, як одного з американських президентів піддали імпічменту лише за те, що він нібито був причетним до встановлення апаратури з підслуховування в штаб-квартирі партії-конкурентки. Чи можливе таке в Україні? Владу слід не лише вміти обирати, а й уміти контролювати. Це наш наступний крок до демократії.

Серед багатьох розглянутих нами країн світу є такі, що не піддаються числовому аналізу. Це — московія, Північна Корея, Китай і деякі інші. Це країни, де загальні вибори або не відбуваються взагалі, або повністю контрольовані наявною владою. Тут математика безсила.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор.

Свобода чи рівність? (Чорноморські новини - 2023 рік / № 13 (22438) четвер 23 березня 2023 року)

 https://chornomorka.com/archive/22438/a-16685.html

Кого з нас у молодості не хвилювало романтичне гасло «Свобода, рівність і братерство»? Воно було провідним для Французької революції 1789—1794 років і ніби відкривало шлях до ідеального устрою суспільства.

Справді, люди сприймають найважче нерівність. Неможливо почуватися комфортно, коли поряд із тобою є хтось багатший за тебе, наділений більшою владою, врешті, вродливіший та розумніший. Тут спрацьовує заздрість — абсолютно природний і корисний за певних обставин інстинкт, причому один із найсильніших. Прагнення рівності — це наче спроба зробити життя людей кращим. А чи кращим?

Господь створив світ, який на певному етапі складався лише з абсолютно однакових атомів водню. Потрібні були мільярди років еволюції, поки виникло все різноманіття атомів сучасного фізичного світу. І тепер уже людина силою власного розуму та власних технологій доповнює створене Богом, власноруч збільшуючи кількість елементів періодичної таблиці. Саме фантастична за різноманітністю ієрархія фундаментальних цеглинок нашої неживої природи уможливила появу на Землі сучасного органічного життя лише за сотні мільйонів років. Людина стала вершиною цієї гігантської живої піраміди.

     Серед істот людину Господь створив найагресивнішою. Вівці не їдять овець, вовки не їдять вовків, царі тваринного світу леви не їдять левів, а первісні люди їли одне одного. Предки московитів — андрофаги, як свідчать грецькі писемні джерела, ще на початку нової ери були людожерами. Агресивність, жорстокість і підступність первісної людини ми й сьогодні спостерігаємо у наших споконвічних ворогів — московитів. Жорстока боротьба за виживання породила серед людей небачену раніше у тваринному світі ієрархію — від слабких жертв до сильних агресорів. Саме ця нерівність стала рушійною силою виникнення того, що називається цивілізацією. На це пішло лише кілька тисяч років. Предки українців стали на цивілізаційний шлях розвитку одними із перших, створивши за 5,5 тисячі років до нової ери одну з найдавніших землеробських цивілізацій світу — Трипільську культуру.

Отже, нерівність — це потужний, створений самою природою, механізм переходу і природи, і людського суспільства до нової якості. Причому рівномірний поступ у виникненні нових ланок ієрархії зумовлює прискорений розвиток самого об’єкта, в межах якого ця ієрархія виникає. Нерівність дратує, але до неї слід ставитися з розумінням, як до фундаментальної властивості природи, спрямованої на її самовдосконалення.

А що є найпривабливішим для людини? Безумовно, свобода. Діти прагнуть подорослішати, щоб позбутися опіки батьків. Школярі, принаймні деякі, намагаються добре вчитися, щоб збільшити свободу у своєму дорослому житті через кращий вибір майбутньої професії. Переважна більшість людей прагне більше грошей, щоб збільшити свободу вибору життєвих благ, які можна купити за гроші. Так само більшість людей прагне влади, сподіваючись, що, обмежуючи свободу інших, вона збільшує власну. Прагнення свободи — це, як і прагнення рівності, один із найсильніших людських інстинктів й один із найсильніших мотиваторів активної людської діяльності. Прагнення рівності — це прагнення душевного спокою. Педалі гальма і газу автівки. Без другої вона не зможе рухатися швидко. Без першої вона не зможе рухатися безпечно.

Братерство у згаданому гаслі приплетене для красного слівця, оскільки та жорстокість, з якою здійснювалася Французька революція, свідчить, що не про нього думали її учасники. Тому зосередимося на аналізі свободи і рівності.

Чи пов’язані між собою свобода і рівність, а чи це абсолютно незалежні категорії? Чи можливе одночасне досягнення стану з максимальною свободою на тлі максимальної рівності? Схоже, що переважна більшість людей, зачарованих гаслом свободи й одночасно рівності, була переконана у такій можливості. Філософський підхід до цієї проблеми — недієздатний. Конкретну відповідь на це запитання можна отримати лише в рамках конкретної математичної моделі і певних фізичних принципів. Складовою фізики, як науки, є статистична фізика, ніби спеціально створена для нашої мети.

Свобода має багато вимірів. Не можливо проаналізувати їх усіх в одній статті. Але з чогось потрібно починати. І почну я зі свободи споживання.

Різні люди мають різні доходи. Питання: наскільки вільним з точки зору споживання всього того, що можна купити за гроші, є суспільство у цілому? Вважатимемо дохід окремої людини випадковою величиною. Кожна випадкова величина з максимально можливою повнотою визначається своїм законом розподілу. А який закон розподілу найчастіше застосовується у статистичній фізиці класичних систем? Відповідь однозначна — розподіл Больцмана. Саме так розподілені класичні мікрочастинки: електрони, протони, атоми і молекули за їх енергіями, наприклад, у плазмі. Розподіл Больцмана відображає той очевидний факт, що чим вища енергія мікрочастинки, тим меншою є ймовірність її мати. І ймовірність ця змінюється залежно від енергії експоненційним чином.

Якщо ототожнити людей з мікрочастинками, а їхні доходи — з енергіями мікрочастинок, то і для людського суспільства у рамках такої моделі можна побудувати кількісну теорію для різноманітних його характеристик. Насамперед мене цікавитимуть такі атрибути людської спільноти, як свобода і рівність. Розподіл Больцмана в статистичній фізиці залежить лише від однієї випадкової величини — енергії стану, в якому може перебувати мікрочастинка, і від одного параметру — температури системи. Далі за стандартною методикою можна обчислити середню енергію, що припадає на одну частинку, дисперсію цієї енергії, внутрішню і вільну енергію системи, її ентропію і весь інший набір термодинамічних характеристик системи.

Який стосунок все це має до людської спільноти? У рамках запропонованої аналогії людського суспільства і фізичної системи середню енергію мікрочастинок можна ототожнити із середнім доходом громадянина даної країни, дисперсію, точніше, середнє квадратичне відхилення, — з нерівністю доходів людей, ентропію — з рівнем свободи споживання у суспільстві. Оскільки нашою головною метою є зрозуміти основні закономірності в поведінці людей, то при знаходженні названих вище термодинамічних характеристик можна обмежитися найпростішими модельними уявленнями. Вважатимемо, що енергії мікрочастинок або доходи громадян набувають нескінченої кількості значень, але сусідні елементи цієї послідовності відрізняються на одну і ту ж величину, та нехтуватимемо взаємодією між мікрочастинками.

Для того, щоб з’ясувати сенс температури для людського суспільства, ми обчислили її за її термодинамічним означенням через зв’язок з ентропією і внутрішньою енергією. При цьому з’ясувалося, що з великою точністю, достатньою для наших міркувань, її можна ототожнювати із середнім доходом пересічного громадянина країни. Виявляється, що залежність ентропії — свободи і середнього квадратичного відхилення — нерівності від температури — середнього доходу громадянина має подібний характер — це монотонно зростаючі функції температури. Тобто із зростанням середнього доходу зростає свобода, але зростає і нерівність доходів, і так до нескінченності. Якщо ж температура прямує до нуля, то до нуля прямує і свобода разом з нерівністю доходів.

Чи можливі одночасно свобода і рівність? Можливі, але лише в умовах повного зубожіння і відсутності свободи. Саме така ситуація склалася в Радянському Союзі після закінчення громадянської війни. Суспільство опустилося до рівня тваринного виживання, але рівність громадян набула небаченого ні до, ні після того рівня. Середня тривалість життя перед Другою світовою війною впала із приблизно 40 до 20 років*, але більшовики все одно мали безпрецедентну підтримку московитів. Між свободою і рівністю вони обрали рівність.

Аналогічно можна провести дослідження інтелектуальної свободи і рівності. Висновок той самий. Матеріальна рівність досягається відбиранням власності у багатих, в ідеалі — у переході на карткову систему як апофеозу рівності. З інтелектуальною свободою так не виходить. Інтелект можна відібрати лише із самим життям. «Ти надто розумний, щоб жити серед нас», — такі слова почув всесвітньо відомий і досі цитований у науковій літературі французький хімік Лавуазьє перед тим, як йому відрубали голову в часи Французької революції. Знищення московитами 21 тисячі полонених польських офіцерів у 1940 році цілком вписується у картину винищення польської інтелігенції як носія національної свідомості й інтелекту польської нації, перед запланованим подальшим захопленням Польщі і вирівнюванням розумового рівня польського народу до рівня інтелектуальних низів. Зауважимо, що кількість польських офіцерів у німецькому полоні після воєнної перемоги над поляками перевищувала їх кількість у радянському полоні, але німецькі нацисти полонених не чіпали. Винищення в передвоєнні роки у Радянському Союзі залишків старої російської інтелігенції підтверджує цю практику московитів. Найяскравіший епізод такого винищення — так званий блокадний голод у 1941 — 1943 роках у Ленін-граді. Там вимерла вся центральна частина міста, що століттями заселялася найкращими представниками інтелігенції з усіх підкорених земель колишньої Російської імперії.

Найприкметнішим показником ставлення уряду до свободи громадян є кількість в’язнів у країні. У довоєнному Радянському Союзі рахунок бранців в’язниць і концтаборів ішов на мільйони, точні числа й досі приховуються. Людей мільйонами переселяли і вбивали голодом та репресіями. Ці числа були безпрецедентними для всього світу.

А тепер — висновки.

1. Свобода і рівність недосяжні одночасно. Можна досягти максимальної рівності за мінімальної свободи або максимальної свободи за мінімальної рівності. Гасло «Свободи і рівності!» містить внутрішнє протиріччя і розраховане на малоосвічених людей.

2. Революції, де між свободою і рівністю обирається рівність, — це революції черні. Такими були Французька і Ро-сійська революції. Революції, де перевага надавалася передусім свободі, а це, зокрема, Велика американська й українська Помаранчева — революції середнього класу.

3. Всі революції діляться на такі, де основним спонукальним мотивом є досягнення рівності, й такі, де таким мотивом є свобода. Громадянська війна в Іспанії у 1936 — 1939 роках — приклад конфлікту між прагненням до свободи (так звані націоналісти) і прагненням до рівності (так звані республіканці). Там перемогли націоналісти.

4. Носієм гасла рівності є чернь, оскільки для неї це актуально. Носієм гасла свободи, зокрема національної свободи, є середній клас. Бо для нього це актуально.

5. З нашої математичної моделі випливає, що майже нульовий добробут забезпечує майже нульову особисту свободу. Оскільки виконується закон збереження влади і свободи — їх сума є сталою величиною, то мінімальна свобода громадян гарантує максимальну владу державного апарату. Рівність у зубожінні є потужним чинником стабільності тоталітарної влади у країнах, де чернь становить більшість населення. Цю тезу Радянський Союз довів наочно самим фактом свого тривалого існування.

6. Нинішня російсько-українська війна у соціальному плані — це війна черні з середнім класом; в етнічному — війна нащадків андрофагів із нащадками трипільців, скіфів, сарматів, половців, русинів; у ментальному — війна прибічників рівності із прибічниками свободи; у геополітичному — війна за Гартленд — прадавню колиску всіх індоєвропейських народів між азійськими зайдами і прямими спадкоємцями цієї землі — українцями.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор.

* Наведені дані є результатами моїх архівних досліджень реєстраційних книг сіл Балтського району Одеської області. Цікаво, що за декілька років румунської окупації середня тривалість життя знову зросла приблизно до 35 років.

Чому Україні потрібна ядерна зброя? (Чорноморські новини - 2023 рік / № 15 (22440) четвер 6 квітня 2023 року)

 https://chornomorka.com/archive/22440/a-16714.html

Держава, яка не володіє ядерною зброєю,
коли інші володіють цією зброєю,
не володіє власною долею.
Шарль де ГОЛЛЬ.

Україна територіально затиснута між потужною економічно, але не надто сильною політично Європою і слабкою економічно, але вкрай агресивною Московією. Агресивність нашого північного сусіда цілком компенсує його економічну слабкість і робить вкрай небезпечним для всього цивілізованого світу.

В усі історичні епохи територія України була територією воєн. Причому ці війни не були лише локальними міжплемінними сутичками, а війнами наших предків з найбільшими військовими потугами світу.

У 531 році до нової ери на території тодішньої Скіфії, нинішньої України, наші предки скіфи перемогли Дарія І — царя найвеличнішої імперії світу тих часів — Перської імперії. У 331 році до нової ери наші предки скіфи на території Скіфії, нинішньої України, отримали блискучу перемогу у скіфо-македонській війні. Імперія Олександра Великого була найвеличнішою у світі імперією тих часів. Далі були скіфо-сарматські війни, фактично війни між спорідненими іраномовними народами. Перемогли сармати і на тисячу років уперед дали українцям назву одного із своїх найбільших племен — роксолан. Далі були війни з германським племенем готів. Сармати перемогли, але й готи також залишили свій слід у нашому генотипі.

Далі — становлення потужної середньовічної держави Русь і нескінченні війни із кочовим населенням степу: гунами, печенігами, половцями, хазарами та багатьма іншими. Великий степовий шлях, що простягнувся від степів Монголії до Карпат, регулярно постачав нам нових і нових завойовників, яких ми частково знищували, а частково асимілювали.

У ХІІ столітті ми вже вперше в якості ворогів отримали московитів, які заселяли не безкрайні степи, а безкрайні ліси на північний схід від Києва. Останні у ХІІІ сторіччі, разом з татаро-монголами, знищили нашу державу. Ще якийсь час на західних українських теренах існувало Королівство Руське, але королівська династія швидко згасла і землі Русі-України на довгий час стали складовою частиною Князівства Литовського, Руського і Жимайського, а згодом — Речі Посполитої (Справи Загальної) під верховенством польського короля. Та весь цей час війни на нашій землі не припинялися. Золота Орда в різних своїх іпостасях продовжувала нищити цю землю в пошуках рабів і данини. Верховенство в Золотій Орді спочатку перейшло до Кримського ханства, а згодом — до Московського царства, або Московії. Те, що не вдалося Чингісхану, врешті-решт вдалося Московії. І Давня Русь, і Литва, і Польща стали частинами новітньої Золотої Орди. Й українська недалекоглядність зіграла тут вирішальну роль.

Жоден клаптик європейської землі не политий так густо кров’ю, як земля України. Цей висновок стосується не лише давнього минулого. Найкривавіша війна людства — Друга світова — зменшила довоєнне 41-мільйонне населення України на 14 мільйонів осіб. Це найбільші відносні втрати одного народу на одній війні за всю історію людства. Мільйони українців загинули на фронтах чужої для нас війни. Переможцем у ній вийшло абсолютне світове зло під назвою Радянський Союз. Щоб остаточно добити український народ, у повоєнні 1946—1947 роки на території України радянська влада органі-зувала черговий штучний голод, що забрав життя ще 2 мільйонів українців. Зауважу, мої архівні дослідження свідчать, що на територіях України під час окупації середня тривалість життя суттєво зросла. Криваве придушення національно-визвольної війни на теренах Західної України ще більше мало деморалізувати українську націю. Якщо згадати геноцид українців голодом у 1933-у, коли було знищено 10,5 мільйона. осіб, то виникає запитання: хто ж був справжнім окупантом української землі?

Війна, війна, кров, смерть, голод і знову смерть — це доля української землі впродовж століть, особливо часів Радянського Союзу. У 1991-у ми здобули незалежність, але які кроки робили майже всі наші керманичі за ці роки незалежності? Озброювали український народ, готували його до оборони своєї держави, виховували український патріотизм, який є найсильнішою зброєю у будь-якій війні? Ні, і ще раз ні. Вони шаленими темпами роззброювали країну. Передали практично все стратегічне озброєння нашому споконвічному ворогу. Україна мала ядерну зброю — тепер не має. Україна мала стратегічну авіацію — тепер не має. Україна мала потужний ракетний щит (сотні шахтних пускових установок) — тепер не має, всі вони були підірвані. З потужного Чорноморського флоту ми не отримали практично нічого. Майже всі роки незалежності ми наполегливо і послідовно послаблювали оборонний потенціал нашої держави, і коли наш споконвічний ворог вирішив, що цей потенціал вже не становить для нього серйозної небезпеки, він на нас напав. І знову українська земля у руїнах, полита нашою кров’ю… І війні не видно кінця.

Я вірю у нашу перемогу, але що буде після неї? Я стверджую: миру не буде, у кращому разі буде перемир’я. Це перемир’я триватиме доти, доки Московія не залиже рани своєї поразки, поки ми вкотре не впадемо у свій традиційний пацифізм і не ослабимо нашу оборонну могутність. А тоді — знову агресія нашого споконвічного ворога на нашу землю, чергова його спроба фізичного винищення українського народу. Моє розуміння минулого і майбутнього таке. Криваві війни на нашій землі тривали тисячоліттями. Вони і надалі триватимуть тисячоліттями. Кожна з наступних війн закінчуватиметься черговою нашою перемогою лише у разі, якщо ми завжди будемо напоготові. Після кожної війни ми повинні ставати сильнішими, а наш споконвічний ворог — слабшим, таким чином зменшуючи вірогідність нової війни у ближчому майбутньому.

Що конкретно робити? Озброюватися, ставати сильнішими сьогодні, ніж ми були вчора. Якою має бути кінцева мета на цьому шляху? Відновлення того рівня військового потенціалу, який ми мали у 1991 році. Ми мусимо відновити всі його компоненти, включно з ядерним потенціалом. Але цей шлях маємо пройти разом з нашими стратегічними союзниками за їх матеріальної і моральної підтримки. Для цього потрібна наполеглива робота нашої дипломатії і масова підтримка українським народом усіх цих кроків.

І ще — патріотичне, я б сказав, націоналістичне, виховання українців, знищення духу пацифізму, притаманному нашій нації. Надання патріотичній частині нашого населення вогнепальної зброї, розширення розгалуженої системи територіальної оборони навіть у мирний час. Ми маємо пам’ятати, що всі європейські народи є нашими кровними братами, крім конгломерату народів Сходу, з якими ми воюємо всю нашу історію і воюватимемо у майбутньому.

Головний недолік наших правителів — у приземленості, буденності їхнього світогляду. Вони не здатні на амбітні проекти, на проривні кроки в інтересах української нації. Ми нарешті повинні відшукати в своєму середовищі майбутніх керівників з масштабним і націоналістичним мисленням або відмовитися взагалі від виборної посади «царя», кому заздалегідь надаємо право вирішувати всі наші проблеми, які лінуємося або не здатні вирішувати самі. Велика Британія не обирає собі «царя» на загальних виборах, але є дивовижною за внеском у світову культуру і науку країною. Таких держав у Європі багато. Нашого розуму поки що вистачає дотримуватися лише одного канонічного зразка, яким є для нас наш ворог — Московія.

Слід розуміти, що війна з Московією — це не єдина наша проблема. Вся Європа вимирає, але ми вимираємо найшвидшими в Європі темпами. У Європі занепадає освіта, і вища, і середня, і початкова, але у нас вона занепадає катастрофічно швидкими темпами. Дебілізація нашого населення прискорюється прямо на наших очах. Якщо називати речі своїми іменами, то більшість наших громадян має неповну початкову освіту. Активно спілкуючись зі студентами, я знаю, про що кажу. Як наслідок, занепадають наші й академічні, і прикладні науки. Уже зараз вони у жалюгідному стані, а процес їх деградації триває. Уже зараз ми самостійно не здатні реалізувати жоден масштабний проект на зразок побудови сучасного атомного реактора, сучасної теплової електровні, ба навіть вітрової електровні, спустити на воду сучасне судно, виготовити сучасний танк, гармату, ракету. У нас уже бракує навіть експертів з ключових питань розвитку нашої промисловості, енергетики тощо. Цей список можна продовжувати до нескінченності. А нам потрібно розвивати нашу атомну енергетику, від реакторів на теплових нейтронах переходити до реакторів на швидких нейтронах. Нам потрібні новітні технології збагачення урану і плутонію, нам потрібна власна атомна бомба, власна стратегічна авіація, власні ракети далекого радіусу дії, власна програма космічних досліджень. Список потрібного також можна продовжувати практично до нескінченності.

Для того, щоб виграти цю війну і надовго закріпити нашу перемогу, ми маємо стати передовою у науковому і культурному сенсі нацією світу. Нинішня війна — це шанс або загинути остаточно, або відродитися у всій величі наших предків: скіфів, сарматів, русів, роксолан. Ми повинні подолати не лише власну кризу у всіх аспектах нашого національного життя, а й показати братнім європейським народам правильний вихід з тієї демографічної, етнічної та культурної кризи, в якій вони самі зараз перебувають.

Діти, армія, наука — такий мій список пріоритетів на найближчі століття нашого національного розвитку. Слава Україні! Слава нації! Смерть її ворогам! Україна — понад усе!

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор.

Демократія, охлократія чи плутократія? (Чорноморськы новини - 2024 рік / № 36 (22514) четвер 12 вересня 2024 року)

 https://chornomorka.com/archive/22514/a-171103.html

Якось я читав лекцію з вищої математики для студентів другого курсу в одному з одеських вишів. Студенти презентували колись найпрестижніший фах — теплофізику. Тепер це був найнепрестижніший фах й абітурієнтів приймали на нього за залишковим принципом.

Темою лекції була похідна та її властивості. Пояснити молодим людям, що таке похідна, було справою абсолютно безнадійною, оскільки їхні знання з математики не виходили за межі початкової школи. Щоб якось оживити гнітючу атмосферу, я спитав: як ви думаєте, Сонце рухається довкола Землі чи Земля — довкола Сонця? Атмосфера в аудиторії відразу розрядилася. На моє здивування почалася жвава дискусія. Для того, щоб з’ясувати переважаючу точку зору, я провів голосування. Виявилося: п’ятеро студентів вважають, що Земля рухається довкола Сонця, а шестеро — що Сонце рухається довкола Землі.

Представник першої групи студентів пояснив свою точку зору тим, що всі це знають, а від себе додав: менше тіло завжди рухається довкола більшого. На моє запитання: а як бути з двома космічними тілами приблизно однакової маси, він не знав, що відповісти. Представник другої групи свою позицію пояснив так: кожному очевидно, що якщо стати лицем на південь, то вранці Сонце знаходиться ліворуч від тебе, а ввечері — праворуч.

Яким же було здивування студентів, коли я сказав, що відповідь на поставлене запитання залежить від вибору системи відліку. В системі відліку, пов’язаної з Сонцем, Земля рухається відносно Сонця. В системі відліку, пов’язаній із Землею, Сонце рухається відносно Землі. При цьому абсолютної системи відліку не існує, а кількість можливих систем відліку нічим не обмежена. Все це ази шкільного курсу фізики, але хто на ці ази у сучасній школі звертає увагу?

Ця лекція відбулася зо двадцять років тому. Відтоді ситуація з освітою нашої молоді лише погіршилася. Таке враження, що 90% молодих людей середня школа нічому корисному навчити не може. Інколи я ставлю студентам запитання зразка: чому у нас влітку спекотно, а взимку холодно? Стандартне їх пояснення полягає у тому, що влітку Земля ближче до Сонця, а взимку — далі. А це вже матеріал початкової школи. Такий перелік елементарних, з точки зору середньої школи, запитань можна продовжувати з тими ж наслідками.

Цей вступ до статті є ілюстрацією інтелектуальної нерівності навіть людей, приналежних до однієї раси, одного етносу й однієї вікової категорії. Як можна ставити на одну шальку терезів студента, який успішно навчається, а згодом досягає найвищих висот у сфері науки, освіти, виробництва, і випускника вишу, який, попри наявність диплома про вищу освіту, змушений заробляти на життя звичайним робітником? Як можна ставити знак рівності між студентом, який, попри всі намагання викладача, не може зрозуміти, що таке похідна, і Ньютоном або Лейбніцем, які ще сотні років тому цю похідну ввели у науковий обіг?

Такі ж запитання, утім, дуже обережно, я час від часу ставлю і дорослим. Вислід цих експериментів ще гірший, ніж у випадку зі студентами. Мій загальний висновок такий: рівень освіти пересічної людини не виходить за межі початкової школи. Більшість знає літери і вміє читати складами, але не більше, й у своєму житті не прочитала жодної книжки. Крім того, більшість людей вміє розписуватися і навіть писати коротенькі фрази, щоправда, з помилками, але не здатна написати бодай сторінку тексту.

Чим відрізняється малоосвічена людина від високоосвіченої? Чим нижчою є освіта людини, тим легше нею маніпулювати, нав’язуючи їй алгоритм поведінки, вигідний маніпулятору. А хто є маніпулятором? Будь-хто, хто має можливість впливати на інформаційний простір держави. Ця можливість безпосередньо пов’язана з кількістю грошей, які він здатен залучити до інформаційної кампанії. Отже, малоосвічена людина, вважаючи, що вона самостійно приймає рішення, насправді робить те, що запрограмував маніпулятор. Таким чином, недостатня освіта нейтралізує здатність людини самостійно приймати політичне рішення, від якого може залежати доля країни. Маючи право на один голос, малоосвічена людина фактично не здатна ним скористатися в інтересах держави, а відтак й у власних інтересах. Як може людина, яка ніколи у своєму житті ніким і нічим не керувала, а таких виборців — більшість, кваліфіковано визначити, який з кандидатів краще підходить на роль очільника держави?

Кілька прикладів. У 1926 році у Парижі було вбито Симона Петлюру — очільника уряду Української Народної Республіки. Вбив його штатний агент НКВС. Французький суд присяжних засудив його до штрафу в один франк за забруднення тротуару кров’ю жертви. Таке рішення суду — результат безпрецедентної інформаційної компанії у провідних засобах масової інформації Заходу, контрольованих єврейськими організаціями. Саме ці ЗМІ зробили вбивцю героєм в очах присяжних.

Геноцид українців тривав із 1920-го по 1953 рік. Демографічні втрати українців лише від трьох штучних голодоморів становили 15 мільйонів осіб. Завдяки професійним маніпуляціям провідних ЗМІ пересічні громадяни країн Заходу нічого про це не знали. Такою є сила засобів масової інформації в руках плутократів, психопатів, а простіше — співучасників злочину.

Демократія — це влада народу в інтересах народу, який реалізує її через своїх представників, котрих сам й обирає. Але який алгоритм виборів найсправедливіший?

Розглянемо вибори найвищої посадової особи у державі — президента. У чому полягає принцип справедливості для участі громадян у такому голосуванні? Ви скажете: у тому, щоб кожен повнолітній громадянин держави мав один голос. І де ж тут справедливість? У кожному суспільстві малоосвічених людей у рази більше, ніж високоосвічених. Отже, у підсумку результат голосування визначать саме малоосвічені виборці, та й, власне, не вони, а спритні і грошовиті маніпулятори. Хіба не так президентом України став сумнозвісний Янукович, маючи серед своїх життєвих досягнень три судимості і дві відсидки у в’язниці за кримінальні злочини? І це, на жаль, не єдиний випадок такого голосування. Обрати під час війни на посаду очільника держави й автоматично на посаду верховного головнокомандувача представника шоу-бізнесу — це вже щось! То, може, у нас охлократія (влада черні)? Не поспішайте з висновками.

Хто зацікавлений в алгоритмі «один виборець — один голос»? Малоосвічені люди? З одного буку, вони пишаються тим, що впливають на долю держави так само, як і найталановитіші інтелектуали. З другого — вони при цьому зазвичай програють, не розуміючи цього, бо голосують за тих кандидатів, які шкодять їхнім глибинним інтересам. У голосуванні за принципом ««одна людина — один голос»« не зацікавлені високоосвічені люди, голоси яких фактично не впливають на перебіг виборів. Зацікавлені лише маніпулятори, яких хвилюють власні інтереси, що можуть кардинально відрізнятися від інтересів держави, а отже і більшості громадян. Чим менше серед виборців високоосвічених осіб, тим легше маніпулювати такими виборами. Але чому вважається, що найвищим проявом демократії є якраз принцип «одна людина — один голос»? Насправді така «демократія» — це тотальна влада маніпуляторів і в жодному разі не влада народу. Для маніпуляцій в інформаційному полі потрібні великі гроші. То, може, у нас плутократія (влада найбагатших людей)? Це твердження вже ближче до істини.

То як же голосувати, щоб максимально захистити інтереси всіх громадян країни — й освічених, і неосвічених — та не порушити їхнього фундаментального права впливати на долю країни шляхом голосування? Це питання не стільки до політиків, скільки до науковців, які, без сумніву, здатні його розв’язати. Це точно не складніше, ніж посадити космічний апарат на поверхню Марса. Потрібно лише відібрати право вирішувати суспільні питання фундаментального рівня від політиків, які не мають спеціальної освіти у жодній царині, а часто і взагалі її не мають. Один з можливих алгоритмів справедливого голосування я хотів би запропонувати у цій статі.

Перш за все, не варто позбавляти непрацюючих повнолітніх громадян їхнього голосу. Для них залишається все, як було раніше: «одна людина — один голос». Більше того, право голосу потрібно надати і неповнолітнім громадянам країни, але реалізацію цього права перекласти на батьків. Це буде одним із стимулів мати в родині більше дітей. А от працюючим громадянам слід надати додаткові можливості для голосування, і тим більші, чим вищий їхній внесок у розбудову держави.

Почнемо з навідних міркувань. Розглянемо будь-яку акціонерну компанію (більшість компаній сьогодні є акціонерними). Як визначається політика такої компанії у різних царинах її діяльності? На зборах акціонерів шляхом голосування. А як підраховуються голоси? Відповідно до кількості акцій, якими володіє кожен акціонер. Мільйони акціонерних компаній існують у всьому світі й завжди голосування відбувається саме так. А чому б не спробувати голосувати за принципом один акціонер — один голос, незалежно від кількості акцій на руках? Подібні спроби в історії були, але такі компанії швидко банкрутували і тим самим заперечували ефективність цього способу голосування.

Принцип ««одна людина — один голос»« у бізнесі призводить лише до економічної катастрофи. А як, наприклад, у державних установах типу вищого навчального закладу? Там також час від часу потрібно приймати важливі для вишу рішення. Можливо, вони ухвалюються шляхом загального голосування на зборах всього колективу за принципом «одна людина — один голос»? І тут не так. Усі важливі рішення щодо діяльності вишу голосуються членами вченої ради. Колектив у цілому не здатен, через професійну неготовність, зрозуміти складний механізм функціонування ВНЗ й ухвалити важливе рішення щодо його діяльності. А от керівники підрозділів таку професійну підготовку мають. Очевидно, що керівник краще розуміє інтереси вишу, ніж його рядовий член, тому, наприклад, інтереси кожної кафедри представляє лише одна людина — її завідувач. Якби у вишах з принципових питань влаштовували загальні голосування усіх працівників, то такий виш також швидко б збанкрутував.

То чому ж очільники більшості країн світу обираються за принципом «один виборець — один голос»? Для того, щоб діти диявола, які є у кожній країні, за ширмою цього спекулятивного гасла мали найбільше шансів на реальне керівництво долею країни. Тобто такий принцип голосування означає не максимальну демократію, владу народу, а максимально сприятливі умови для дітей диявола реалізувати свої інтереси через владу, видурену у народу. Тут знову ж таки маємо справу не з демократією, а з плутократією.

Низка економічно розвинених країн взагалі не довіряє рядовим виборцям обрання найвищих посадових осіб держави. Так, у Великій Британії, прем’єр-міністром обирається лідер правлячої партії. У Німеччині канцлер обирається парламентом, тобто вже доволі кваліфікованими людьми, які пройшли попередній відбір за досить високими критеріями. У Сполучених Штатах Америки між виборцями й обранням президента створена прокладка у вигляді колегії виборців. Саме колегія виборців обирає президента. Щоправда, членів колегії обирають рядові виборці, але колегія не зобов’язана голосувати відповідно до наказу виборців. Якщо воля виборців загрожуватиме інтересам Сполучених Штатів, то колегія виборців має право стати на захист цих інтересів незалежно від наказу.

З моєї точки зору, те, що ефективно працює в економіці, те, що ефективно працює навіть у державних установах середньої ланки, потрібно переносити на рівень політики держави. Останню доцільно розглядати як акціонерну компанію, де акціонерами є її громадяни. Але кількість акцій у кожного повнолітнього громадянина залежить від його внеску у державний бюджет. А цей внесок визначається величиною податків, що сплачує цей громадянин. У цьому разі додаткова кількість голосів в окремого працюючого виборця може бути і більшою, і меншою одиниці. Інформація про виборця міститься на спеціальній електронній картці. Процес голосування зводиться до прикладання картки до екрана відповідного терміналу. Інформація відразу надходить у єдиний центр, де миттєво враховується вплив даного виборця на перебіг виборів. Не потрібні дні й тижні для підрахунку голосів та підкилимних маніпуляцій цими голосами. Зникає можливість заробити на підтасуванні результатів виборів.

А який зв’язок між освітою і податками? Чому освічені люди матимуть перевагу перед малоосвіченими? Більшість людей прагне бути освіченими не через природну допитливість, а через розуміння того, що саме освіта відкриває двері до вищих стандартів життя, до вищих заробітків, а відповідно і вищих податків. При цьому багато хто вважає ознакою вищої освіти диплом. Я все життя пропрацював у сфері вищої освіти і добре знаю, що прямого зв’язку між дипломом й освітою нема. Багато нинішніх студентів на виході з вищої школи мають не більший, а часто й менший обсяг знань, ніж на вході. Чому це так — окрема розмова.

Життя все розставляє на свої місця. Краще освічені люди у середньому мають вищу зар-плату або дохід і сплачують вищі податки, а отже і більше впливатимуть на перебіг виборів.

Зменшити роль невігласів у вирішенні долі держави і збільшити роль людей шанованих та авторитетних — це і є справедливість у моєму розумінні.

Базова формула для обчислення кількості голосів в окремого виборця може бути такою: до одного голосу, який мають усі громадяни держави, незалежно від віку, слід додати податок, сплачений цим виборцем, поді-лений на середнє значення податку, що припадає на одного працюючого жителя країни.

Крім податків слід враховувати й інші досягнення людей. Додаткові голоси потрібно нараховувати за особливий внесок у розбудову держави. Я маю на увазі всіх тих громадян, які мають державні відзнаки, отримані як на полі бою, так і за мирну працю. Ті, хто пройшов через фронт, повинні мати щонайменше три додаткові голоси. Не слід забувати і про осіб, які мають наукові ступені та звання. Їхня зарплата радикально не перевищує середню у державі, але їхній внесок у розвиток освіти, науки, культури — колосальний. Для врахування всіх наведених факторів необхідна колективна думка спеціальної комісії фахівців, і тут я не пропонуватиму конкретні рецепти.

Усі проблеми сучасної України пов’язані з низькою якістю обраної народом влади. Тридцять років незалежності наша держава переважно розкрадалася владою, «обраною» народом за принципом «один виборець — один голос». Власне державо-творчий процес був при цьому на десятому плані. Хоча траплялися й винятки. До них я відніс би президентства Ющенка і Порошенка, а також Верховну Раду кількох перших скликань. Саме тоді у ній було багато видатних науковців, письменників, громадських діячів. У нинішній Верховній Раді ця категорія українців не представлена жодною особою. Частково змінити цю гнітючу тенденцію можна лише, збільшивши роль у виборчому процесі високоосвічених, високопрофесійних, успішних у бізнесі людей і, відповідно, зменшивши роль малоосвічених, маргінальних прошарків нашого суспільства. Якість влади — це якість нашого життя сьогодні, це додатковий шанс на становлення могутньої, процвітаючої української нації у майбутньому. Стереотипи мислення кам’яної доби не повинні заважати нам іти цим шляхом.

Важко відразу перейти до максимально досконалої і справедливої системи виборів, але важливо почати рухатися у цьому напрямку. Інакше ми ніколи не вийдемо за рамки трагічного кола, яким ходимо вже більше тридцяти років.

Сучасна демократія найчастіше — це не влада народу, як думає народ, а влада грошей. Більшість виборців не здатна оцінити складність посади, про яку йде мова, складність державних завдань і шляхів їх вирішення. Пересічний виборець не розуміє того, як далеко зайшла наука про способи маніпуляції громадською думкою. А ті, хто здатен таку оцінку зробити, завжди у меншості. Вибори — це рекламна кампанія, а у такій кампанії найчастіше перемагає той, хто вкладає у неї більше грошей, хто діє зухваліше і підступніше. Отже, діагноз на сьогодні — плутократія під фальшивим прикриттям демократії.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України.