Інформаційна ємність мов народів світу (Чорноморськы новини - 2024 рік / № 29 (22507) четвер 25 липня 2024 року)

 

                                                Мова - найперша ознака нації

https://chornomorka.com/archive/22507/a-171011.html

Світ влаштований так, що закони природи насправді є законами математики. Саме сучасна математика стала інструментом, який дозволяє описати і зрозуміти світ. Найкраще було б сказати так: «Математика є мовою природи». Характерною ознакою математики як мови є її лаконічність, тобто висока інформаційна ємність математичних записів. Найфундаментальніші закони природи вдається записати за допомогою невеликої кількості математичних символів. Для запису головного закону, що описує механічний рух макроскопічних сил (другий закон Ньютона), достатньо трьох літер латинської абетки і символу рівності.

Так було не завжди. Тисячі років тому, коли в Давньому Шумері зародилася математика, математичні вирази записувалися словами. Певна річ, що виконувати перетворення у таких виразах, записувати і розв’язувати навіть найпростіші рівняння було надзвичайно складно. Інформаційна ємність таких математичних записів була вкрай низькою. Це гальмувало розвиток не лише математики, а й інтелектуальний прогрес людства.

Так тривало тисячі років. Лише у XVI і XVII століттях два видатні французи здійснили справжню революцію у математиці. Це були Франсуа Вієт (1540 — 1603) і Рене Декарт (1596 — 1650). Саме вони запровадили сучасну алгебраїчну символіку для позначення коефіцієнтів алгебраїчних рівнянь, змінних у них і сам знак рівності. Це на порядки підвищило інформаційну ємність математичних записів і швидкодію людського розуму в осягненні математичних законів та алгоритмів. Від цих видатних французів і почався стрімкий прогрес математики як науки і як бази для формулювання основних законів природи.

У ті століття саме Франція була інтелектуальним і культурним лідером Європи та світу. Представники еліти всіх європейських країн розмовляли французькою мовою, одягалися подібно до французів, дивилися на світ французькими очима. Кінець цій культурній світовій монополії французів поклала так звана Велика французька революція. Почалося полювання на освічених людей та їх знищення. Вперше у новітній історії Європи чернь, керована дітьми диявола, правила бал такого масштабу. Культурному лідерству Франції було покладено край.

Перед тим діти диявола знищили беззаперечного лідера цивілізованого світу — Іспанську імперію. Але після Франції, хоча вона й надалі залишалася інтелектуально розвиненою країною, оскільки надто великим був її початковий інтелектуальний капітал, лідерство у сфері науки й техніки перейшло до Німеччини і Великої Британії. З їх лідерством революції не впоралися. Потрібні були дві світові війни, щоб їх здолати. Найбільшою трагедією стало те, що в цих війнах вони поборювали одна одну. Зараз лідерство перейшло до Сполучених Штатів, але там тепер відбуваються досить тривожні процеси. Виникає запитання: чи не США наступна жертва дітей диявола?

Але повернімося до мов, якими спілкуються різні народи між собою. Чи відіграє важливу роль інформаційна ємність мови, якою люди послуговуються у побуті? На мою думку, так. Лаконічність мови пришвидшує процес думання, оскільки людина мислить словами, пришвидшує процеси спілкування та написання текстів, тобто пришвидшує інтелектуальну діяльність мозку людини.

Можна сказати, що мова задає темп думання людини, тому цікаво було б порівняти різні мови світу за їхньою інформаційною ємністю. Яка мова краща для точних наук? Як пояснити, що більшість українців, які через життєві обставини змушені були швидко перейти на російську мову, з великим труднощами і довгий час повертаються до рідної, а інколи й узагалі фізично не можуть це зробити? Чи сумісні мелодійність мови та її інформаційна ємність? На багато подібних запитань можна відповісти, якщо знайти алгоритм порівняння мов за їхньою інформаційною ємністю.

Кількісних характеристик інформаційної ємності мов можна придумати багато. Я пропоную найпростішу: перекласти український текст мовами народів світу і порівняти довжину отриманих текстів з довжиною вихідного. Як зразок останнього я взяв текст зі свого збірника публіцистики «Україна — це ми» і переклав його відомими мовами світу, які використовують латиницю, кирилицю або грецьку абетку. Для перекладу застосував комп'ютерну програму Google translate. Зрозуміло, що з такого розгляду випадають східні мови, які використовують ієрогліфічне письмо чи арабську абетку і подібні їй. Причина — у просторово інших параметрах відповідних текстів, а також у відсутності в арабських текстах літер, що позначають голосні звуки.

Результати такого порівняння наведені у таблиці. Числа у правому стовпчику означають, на скільки рядків у середньому переклад сторінки вихідного українського тексту (42 рядки) довший або коротший за оригінал.

З-поміж слов’янських мов чеська виявилася мовою з найбільшою інформаційною ємністю. Вона ж є лідером і серед всіх європейських мов. Разом з нею світовим лідером є штучна мова, створена у кінці ХІЧ сторіччя у Польщі, — есперанто. Такими ж лідерами є дві тюркські мови: азербайджанська і туркменська. Лідером є і курдська мова. Дивно, що такий талановитий народ досі не має власної держави.

Мови споріднених нам за формулою крові народів — латишів, литовців і турків — посідають другу сходинку цього списку. Мова науки і культури середньовічної Європи, яка століттями об’єднувала всі європейські народи у культурному просторі в одне ціле, — латина, на третій позиції. Дарма сучасні світові наука і культура відійшли від цієї традиції. Втім, й англійська мова, займаючи восьме місце із 25 наведених, успішно справляється з тією роллю, яку відігравала раніше латинь.

Українська і польська посідають у рейтингу одну позицію, що свідчить, крім спорідненості за формулою крові, ще й про ментальну спорідненість цих народів. Поряд з ними — італійська мова. Можливо, не випадково на мовному конкурсі у Парижі в 1934 році італійська й українська отримали перше і друге місця за мелодійністю відповідно.

Як видно з таблиці, більшість слов’янських мов має високу інформаційну ємність. Виняток становлять болгарська і близькі до неї російська та македонська мови. Нагадаємо, що російська сформувалася на основі македонського діалекту староболгарської мови у середні віки. За інформаційною ємністю близькими до російської виявились і мови багатьох народів нинішньої російської федерації: чувашів, башкир, удмуртів, бурят, якутів.

Неочікуваною низька інформаційна ємність німецької мови. І це при тому, що все XIX сторіччя й першу половину ХХ Німеччина була світовим лідером у сфері науки і техніки. Сказане вище стосується також французької мови, хоча й меншою мірою. Низька інформаційна ємність грецької зумовлена, на мою думку, тим, що ця мова була дуже рано в історичному аспекті зафіксована писемними джерелами і не мала можливості далеко від них відійти. Ймовірно, таке пояснення стосується і французької та німецької мов, але не російської. Остання виникла значно пізніше від решти європейських мов.

Підсумовуючи, можна сказати, що українська мова має високу інформаційну ємність і цілком придатна для її ефективного використання у точних науках. За рахунок деякої втрати інформаційної ємності вона набуває рис, важливих для застосування у гуманітарній сфері. Її задокументована мелодійність робить її ідеальною мовою поезії й пісні. Вона оптимальна для використання, якщо взяти весь спектр потреб народу і в науці, і в культурі, і в побуті. Перехід на російську мову нагадує звалювання фізичної системи у потенційну яму, з якої без зовнішнього втручання система не здатна вибратися самостійно.

При перекладі текстів, зокрема тих, що стосуються різних наукових сфер, таблиця матиме дещо інший вигляд. Але ці зміни будуть не радикальними. Похибку моїх розрахунків, пов’язану з неуніверсальністю взятого за основу тексту (а такого просто не існує), я оцінюю від 0.5 до 1 рядка.

За комп’ютерного перекладу може частково викривлятися сенс вихідного тексту, але ручне корегування перекладу неминуче вносить суб’єктивний елемент у сам переклад, який буде пропорційним досконалому володінню тою чи іншою мовою. Таке володіння за великої кількості мов перекладу неможливе однаковою мірою для різних мов.

Для підвищення надійності зроблених тут висновків потрібне використання максимально можливої кількості різноманітних комп’ютерних програм і максимально можливої кількості різноманітних текстів. Фактично, слід дотриматися умов справедливості закону великих чисел. Це завдання — для великої кількості дослідницьких груп і, звісно, не під силу автору. Цю статтю слід розглядати як першу таку спробу, як формулювання самої ідеї саме такого алгоритму оцінювання інформаційної ємності мов. Автор закликає всіх охочих долучитись до такої роботи.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук,
професор, академік Академії наук вищої школи України.

Скільки нас буде? Майбутнє білої раси (Чорноморські новини - 2024 рік / № 20 (22498) четвер 23 травня 2024 року)

 
Чи таким райдужним є майбутнє білої раси?

https://chornomorka.com/archive/22498/a-170900.html

Населення планети стрімко зростає. За допомогою найпростішої математичної моделі я спробую спрогнозувати чисельність населення країн світу через 50 і 100 років. Такою найпростішою математично моделлю є модель Мальтуса. Її принципове обмеження полягає у тому, що протягом всього досліджуваного періоду приріст населення вважається сталою величиною. З точки зору математики це означає, що процес зростання населення описується задачею Коші для лінійного однорідного диференційного рівняння першого порядку із сталими коефіцієнтами. Результати такого моделювання, виконані для 223 країн світу, частково наведені у таблиці. Необхідні дані для розрахунків взяті з української Вікіпедії за 2017 рік. Така можливість фізично існує лише за наявності необмежених життєвих ресурсів.

 Для країн, населення яких зменшується, цей прогноз є оптимістичним, оскільки не враховує того факту, що перевищення смертності над народжуваністю насправді з часом для цих країн зростає. Отже, реальні результати можуть бути значно гіршими. Для країн, населення яких зростає, цей прогноз не враховує сповільнення темпів зростання внаслідок задіяння різних механізмів, що його сповільнюють. Для таких країн точнішим було б використання логістичного рівняння, що є вже нелінійним. Труднощі його застосування полягають у необхідності врахування обсягу матеріальних ресурсів, якими володіють відповідні народи. Складність подібних розрахунків стає практично нездоланною, оскільки завдяки «плідній» діяльності глобалістів народи, яким бракує ресурсів у їхніх країнах, активно захоплюють ресурси інших країн через еміграцію до них.

Навіть за оптимістичним прогнозом, за сто років Україна втратить приблизно третину свого населення. А як виглядає песимістичний прогноз? Без складних математичних розрахунків можна бачити, що за 33 роки після розвалу Радянського Союзу нинішнє населення воюючої України становить десь половину від 56 мільйонів осіб, яким воно було у 1991-у. Тут враховані і мільйони біженців, що покинули Україну під час війни. Якщо зменшення населення і далі триватиме у такому ж темпі, то за 100 років воно зменшиться приблизно у 8 разів і становитиме 3 – 4 мільйони осіб. Зрозуміло, що у центрі Європи на найкращих у світі землях на такій великій території не може існувати країна з таким нечисленним населенням.

Подивіться на африканську країну Нігер, для якої модель Мальтуса дає майже 4000% зростання за 100 років. Подивіться на інші країни Африки, де картина цілком подібна, і це дасть вам один з варіантів заселення української землі, за яку вже загинули сотні тисяч найкращих синів України. Загинули за те, щоб українська земля належала саме їхнім нащадкам, а не абсолютно чужим людям.

Подивіться на населення Ізраїлю, яке за 100 років може зрости на 400%. Можливо, воно згадає про своє хозарське коріння і захоче повернутися на землі колишнього Хозарського каганату, попередньо скупивши їх за невеликі за світовими мірками гроші. Це для наших невибагливих людей нинішня ціна гектара української землі може здатися привабливою. А для світу вона мізерна.

Можливо, не випадково із 1 січня 2024 року почав діяти закон про продаж української землі, що дозволяє стати її власником громадянинові будь-якої держави світу. Закон, що суперечить Конституції України, закон, ухвалений з викручуванням рук і вночі. Хто несе відповідальність за цей закон? Ви скажете: партія «Слуга народу». А я спитаю: якого народу?

У таблиці наведена лише частина даних (через їх великий обсяг), отриманих для 224 країн світу, але повний список країн, урізаний у цій статті, збігається у своїй початковій частині. Видно, що у стані вимирання перебуває 21 країна. Що їх об’єднує? Приналежність до Європи? Але серед них Японія. Приналежність до білої раси? Але серед них знову ж таки Японія. Трошки напруживши уяву, можна зрозуміти, що всіх їх, крім Португалії, об’єднує участь у Другій світовій війні. І не лише участь, а поразка у ній такої провідної країни світу, як Німеччина, разом з Австрією та їх союзниками — Угорщиною, Румунією, Латвією, Естонією, Литвою, Хорватією, Болгарією.

Об’єктивно до них я відніс би й Україну з Білоруссю. Таких провідних країн світу, як Італія і Японія.

На мою думку, у цьому і полягав справжній сенс Другої світової війни — у підриві життєспроможності білої раси. Німеччина у Другій світовій намагалася відновити статус білої раси як провідної сили сучасного світу, знекровленої у Першій світовій. Але все ви-йшло навпаки. Німеччина і зараз принижено кається й бере на себе відповідальність за всі біди Другої світової — кається і платить за всіма мислимими і немислимими фінансовими претензіями до неї.

Але ж Японія не належить до білої раси, а її населення також вимирає? Японці — особливий народ Азії. За концентрацією другої групи крові він лише на 2% відстає від українців. А переважання другої групи крові — це одна з характерних ознак білої раси. Отже, раса — це не лише колір шкіри.

Але ж Російська Федерація не програла Другу світову війну, а її населення також вимирає? А що ви називаєте ви-грашем у війні? Демографічні втрати в межах 50 мільйонів осіб? Причому ці втрати сталися переважно за рахунок білого населення цієї цілком випадкової суміші всіх рас і народів світу. Отже, удар знову ж був спрямований переважно проти представників білої раси. Війну виграв Сталін із своїм най-ближчим оточенням. Він у черговий раз потішив свою пиху. Для населення Радянського Союзу ця війна була катастрофою. Взагалі, московити — це одночасно страшний і нещасний народ. Страшний, бо він завжди напоготові, щоб зіграти потрібну роль у п’єсі, поставленій дияволом. Нещасний, бо горе, яке він приносив, приносить і ще приноситиме іншим народам, ніколи не було і не буде для нього джерелом власного щастя.

Зверніть увагу на те, що Іспанія, яка зуміла залишися осторонь цієї всесвітньої бійні, має доволі непоганий демографічний прогноз на найближчі 100 років.

Утім є європейські країни — переможці у Другій світовій війні: Велика Британія і Франція. Для них демографічний прогноз ще кращий, ніж для Іспанії. Відповідь така: дані у статті стосуються населення країн, а не окремих етносів, що там мешкають. Емігранти з колишніх французьких колоній становлять групу населення, співставну з корінними французами. У школах великих міст більшість учнів уже складають діти емігрантів. Тож для населення Франції демографічний прогноз цілком оптимістичний, а для корінних французів — не кращий, ніж для німців.

Аналогічна ситуація спостерігається й у Великій Британії. Один мій родич вчиться в англійській школі у центрі Лондона. Англійці серед учнів його класу складають лише чверть. Отже, ХХІ сторіччя буде тим сторіччям, коли корінне населення більшості європейських країн стане у себе вдома етнічними меншинами.

Сполучені Штати потребують окремого розгляду. Титанічна політична боротьба, яка триває там останні десятиліття, свідчить, що ця країна, як країна передусім білої раси, зіткнулася з найбільшою загрозою своєму існуванню за всі роки незалежності.

Із моєї статті випливає, ніби проти білої раси існує всесвітня змова. Чи таке ймовірне? Існування такої змови активно ви-сміюється провідними засобами масової інформації світу. На це я дам таку відповідь. Ми ніколи безпосередньо не бачили гравітаційного поля. Але припущення Ньютона про його існування дозволило детально описати рух планет, зірок, галактик тощо. Людина ніколи не спостерігала безпосередньо існування окремих атомів або елементарних частинок, але припущення про їх існування дозволили пояснити всі мікро-скопічні процеси у природі. Людина ніколи не спостерігала безпосередньо процеси, що відбуваються в надрах планет і зірок, але віра в силу законів фізики, можливість моделювання методами математики всіх процесів з наперед заданою точністю, якщо ми розуміємо фізику цих процесів, дозволяє отримувати будь-які характеристики досліджуваних об’єктів на зразок температури у центрі Сонця.

У мене нема списку імен дітей диявола, що активно діють у надрах світової цивілізації. У мене нема точних адрес їх штаб-квартири й окремих філій. Можу лише сказати, що сила, яка запрограмувала Другу світову війну і перемогла у ній, вкрай небезпечна для самого існування людства. Тих, хто за-планував смерть десятків мільйонів людей (це не тільки жертви у Другій світовій війні, а й десятки мільйонів жертв більшовицького режиму в новітній Російській імперії — Радянському Союзі), можна назвати не інакше, ніж дітьми диявола. З біологічної точки зору — це психопати.

Коли ви кидаєте камінь, то цілком розумієте, що сила земного тяжіння існує. Коли ви ведете війну, то маєте також розуміти, що сили, які спланували і виграли Другу світову, нікуди не ділися. Яка їхня роль зараз?

Я вважаю, що нинішня російсько-українська війна — це частина їхнього якогось великого плану. Можливо, плану остаточного знищення білої раси, оскільки батьківщиною білої раси, її сакральним центром якраз і є територія України. Знищення українців — це смертельний удар у серце білої раси. Становий хребет білої раси — німецький народ — зламали через коліно у висліді Другої світової війни. Удар у серце білої раси — знищення українців — це вже завдання Третьої світової війни, яка, на мою думку, вже розпочалася.

Що ж робити? Уже сьогодні почати думати про відновлення і нарощування людського потенціалу України за рахунок насамперед українців. Наведені у таблиці дані щодо поляків уже дещо застаріли. Наші сусіди, усупереч голосінню деяких західних країн, нещодавно схвалили закон про заборону абортів, і там уже спостерігається позитивна динаміка росту населення. В Ізраїлі пішли іншим шляхом. Там під релігійним прикриттям, а це дозволяє контролювати етнічну приналежність народжуваних дітей, існує великий прошарок ніби особливо релігійних людей, які мають по 12—13 дітей, ніде не працюють, не сплачують податки й отримують достатню фінансову допомогу коштом решти ізраїльтян, котрі якраз сплачуть шалені податки. Правильних кроків – тисячі, але ми не зробили жодного з них.

Ми, українці, нарешті маємо стати не лише самостійним суб’єктом власної, а й світової історії. Нас повинно бути багато і ми повинні бути дуже розумними, умілими і сильними у цьому складному сучасному світі.

Слава Україні!

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук
за спеціальністю теоретична фізика, професор,
академік Академії наук вищої школи України.

Геноцид українців. Причини Із виступу на конференції Всесвітнього конгресу дослідників Голодомору-геноциду українців «Непокарані геноциди —повторюються» (Чорноморські новини - 2023 рік / № 48 (22473) четвер 23 листопада 2023 року)-

 https://chornomorka.com/archive/22473/a-170611.html

Національна асоціація дослідників Голодомору - геноциду українців | Публікація 15

Національна асоціація дослідників Голодомору - геноциду українців | Публікація 26

Служба безпеки України за останні роки виконала безпрецедентну за обсягом роботу з дослідження най-більшої за масштабами трагедії в історію людства — геноциду українського народу. Встановлена кількість жертв (3 мільйони осіб у 1921 — 1923 роках, 10,5 мільйона — у 1932 — 1933 роках і 1,5 мільйона — у 1946 — 1947 роках) є потужним і непохитним фундаментом для подальших досліджень. Цю роботу не можна вважати завершеною, поки не постануть пам’ятники на місцях усіх масових поховань.

 Я пишаюся тим, що, не чекаючи команди згори, не будучи фаховим істориком, одним із перших у ХХІ столітті виніс тему геноциду українського народу на шпальти провідних українських періодичних видань. Саме геноциду, а не великого голоду, як могли дозволити собі називати цей злочин найсміливіші й нечисленні автори у попередні роки. Що міг доктор фізико-математичних наук, не маючи доступу до центральних архівів та інших стратегічних джерел інформації, у вільний від основної роботи час написати про найбільшу трагедію в історії не лише українського народу, а й світу? Оцінити масштаби цієї трагедії, яка насправді піддається математичному опрацюванню, навіть за тих скупих відомостей, що можна знайти у відкритих джерелах.

На диво, ці оцінки виявилися доволі близькими до вище наведених, отриманих на основі пізнішого опрацювання колосальної кількості джерел інформації. Навести спогади членів родини, які пухли від голоду у 1932 — 1933 роках. Зрештою, почати аналіз причин цієї трагедії. Саме почати аналіз справжніх причин, а не обмежитися, за прикладом деяких дослідників, шаблонними звинуваченнями у цій трагедії людожера Сталіна, впливом економічних проблем тодішнього Союзу, неврожаю та інших третьорядних факторів, що лише маскують існування фундаментальних причин геноциду.

При вивченні цієї безпрецедентної трагедії українського народу перше запитання, яке виникає, полягає у тому, чи слід говорити про три окремі акти геноциду: 1921 — 1923, 1932 — 1933, 1946—1947 роки, а чи ці акти є лише суттєвим посиленням геноциду українського народу, який тривав увесь час існування більшовизму в його найагресивнішій формі — сталінізмі. Я — прихильник останньої токи зору.

1936 рік. Велике село Бензарі Балтського району Одеської області, що відділяється від райцентру лише місточком через маленький ручай. Велика смертність, середній вік померлих — 5 років. Це означає, що село лише за один рік втратило більшість своїх малолітніх мешканців. Чи не слід додати цих малолітніх до тих 4 мільйонів дітей, які були знищені у 1932 — 1933 роках? Але ж після офіційно визнаних часових меж геноциду, 1932-й — 1933-й, минуло вже три роки. Що це — випадковість чи вияв закономірності?

Села Балтського району. 1920 рік. На ці терени ще не прийшла радянська влада. Середня тривалість життя становить 36 — 38 років. У 1921-у сюди прийшла радянська влада. У 1921 — 1923 роках голод охопив весь регіон, реєстраційні книги знищені. За 1924-й реєстраційні книги вже є. Відповідно до них середня тривалість життя місцевого люду становить 17 — 20 років. Такою вона залишається до 1927-го, після якого реєстраційні книги за шість наступних років знову знищені владою. Такою ж була у всі довоєнні роки після 1933-го. Різке збільшення середньої тривалості життя сталося лише в часи румунської окупації Балтського району. Тоді вона досягла 34 — 35 років. Простий висновок: нема офіційно визнаного голоду, але є «рідна» радянська влада — середня тривалість життя становить 17 — 20 років (це поза періодами 1921 — 1923 та 1932 — 1933 років). Є «страшний» і ненависний румунський окупант — і середня тривалість життя становить 35 років. Отже, саме «жорстокий» іноземний окупант став хоча б на кілька років рятувальником місцевого населення від геноциду, який тривав увесь період сталінізму.

У часи Другої світової війни в Україні був ще один окупант — німці. Цікаво було б порівняти середню тривалість життя українських селян на окупованих ними територіях з довоєнною. З різних джерел відомо, що німці забирали у селян лише половину того, що забирали більшовики, а більшовики забирали практично весь урожай. За таких умов у німецькій зоні окупації село в принципі не могло голодувати. Пригадую слова однієї моєї родички, в хаті якої під час війни розташовувалася німецька комендатура: «Не вірте нікому, що німці — погані люди, вони нікому і нічого поганого не зробили». Жодного разу я не чув від неї приємних слів на адресу радянської влади, зате вона пам’ятала прізвища всіх сільських покидьків, котрі у 1932 — 1933 роках ходили по оселях селян й іменем радянської влади забирали у них все, що могло бути їжею. Шкода, що я не записав ці прізвища. Країна мала б знати своїх антигероїв, і не лише із села Липняжки.

Із 1920-го по 1939-й на Західній Україні був ще один, як кажуть деякі наші історики, «окупант» — поляки. Я не буду тут широко обговорювати цю тему. Поставлю лише одне запитання: «Скільки українських селян померли від голоду на цій землі?». Відповідь очевидна — жодного, тоді як на решті території України три голодомори знищили 15 мільйонів осіб. Чи не повинні ми бути вдячними полякам за те, що вони зберегли в недоторканності хоча б частину нашого генофонду? А якби у 1920 році поляки захопили всю Україну і контролювали її до 1941-го, то чи загинув би від голоду бодай один українець? Безумовно, ні. І тепер українців було б удвічі більше. На вражених Голодомором територіях на місці вимерлих українських сіл з’явилися сотні російських.

І все ж найбільших утрат Україна зазнала під час Другої світової війни. З урахуванням демографічних — 14 мільйонів осіб. Це знову найвищий показник утрат серед народів світу. Як таке могло статися? А прослідкуйте крок за кроком дії радянської влади щодо українського населення — і все стане зрозумілим. Це також був геноцид, замаскований під непереборні обставини війни. Не випадково, що на 11 тисяч вакансій у дивізії «СС-Галичина» зголосилося аж 82 тисячі добровольців, а про добровольців до радянської армії було відомо лише з повідомлень радянських засобів масової інформації, репутація яких була завжди дуже сумнівною.

Радянська пропаганда звинувачувала у цих втратах німецьких окупантів. Дозволю собі з цим не погодитися. Як аргументи я мав би просто перелічити всі злочини радянської влади, але їх надто багато. Для оцінки загальної ситуації наведу лише слова командувача третьої армії Сполучених Штатів Америки Джорджа Сміта Паттона, одного з найпрославленіших полководців своєї країни: «Фактично німці — це єдині гідні люди, з усіх, хто зараз є в Європі. Це вибір між ними та росіянами. Я віддаю перевагу німцям» (Берлін, 1945 рік).

Отже, моя перша пропозиція фаховим дослідникам полягає у тому, щоб вивчити середню тривалість життя, передусім сільського населення, за весь період сталінізму у всіх регіонах України, включно з роками Другої світової війни. Таке дослідження або спростує, або підтвердить тезу про неперервний геноцид українського народу за більшовизму-сталінізму.

Друге запитання: чи є геноцид українців чимось унікальним в історії імперії, правонаступником якої став Радянський Союз?

Російська імперія у всіх її іпостасях — це колоніальна імперія, де метрополія становить лише невелику частину її території. Як чинить класична колоніальна імперія при своєму розширенні? Вона захоплює нові території разом із населенням й прагне його асимілювати. Такими були Римська, Візантійська, Британська імперії та деякі інші. Як чинить варварська колоніальна імперія при своєму розширенні? Вона прагне захопити нові землі, позбавившись від їх населення. Таких прикладів небагато, але одним з них якраз і є московська імперія. Згадаймо, як Московія захоплювала Крим. У 1735 році її війська вперше окупували півострів, зруйнувавши всі його міста і знищивши значну частину тамтешнього люду. У наступні роки такі акції продовжувалися. У висліді Крим обезлюднився і, фактично, був заселений заново, але вже московитами. Нині лише мала доля кримських татар мешкає у Криму, решта або була знищена фізично, або розсіялася по всьому світу. А як московська імперія колонізувала Північний Кавказ і Кубань? Майже сто років тривала війна. Квітучі землі з високою щільністю землеробського населення були спустошені відвертим геноцидом і заново заселені, але вже зовсім іншими людьми. Так там опинилися і вихідці з України.

Українці думали, що за вірну службу московським царям вони стануть частиною імперського народу. А московити чекали лише на слушний момент для того, щоб заволодіти землями України, знищивши самих українців. І цей час настав аж у ХХ столітті. Прихід російської черні у 1917 році до влади в імперії, тобто в Радянському Союзі, відродив на рівні державної політики її дикі інстинкти кам’яної доби. Саме це і було фундаментальною причиною геноциду українців. І не тільки українців. Тоді ж така доля спіткала і казахів. Причиною стали колосальні, навіть за рамками Радянського Союзу, території та багаті надра. У результаті більшість казахських земель спорожніли і вже у 1950-х були заселені людьми з центральної Росії, частково і з України, під гаслом освоєння цілини.

На фоні інших окупантів російські виглядають просто страхітливо. Ось як описав Джордж Сміт Паттон поведінку росіян у захопленому ними Берліні: «Берлін розкрив мені очі. Ми зруйнували все, що було створене великою расою, яку ми тепер збираємося замінити монгольськими дикунами. Кажуть, що протягом першого тижня після взяття Берліна всі най-красивіші жінки були зґвалтовані, а потім пристрелені». А хіба не так поводилися російські загарбники у захопленій ними Бучі?

Для того, щоб зрозуміти унікальність для європейця менталітету росіян, знову наведу слова Джорджа Сміта Паттона: «Труднощі в розумінні росіян полягають у тому, що ми не усвідомлюємо факту їх приналежності не до Європи, а до Азії, тому вони мислять по-іншому… На доповнення до інших їхніх азіатських властивостей характеру, росіяни не поважають людське життя — вони сучі діти, варвари і хронічні алкоголіки».

Повертаючись до реалій епохи сталінізму, я стверджую, що радянська влада — то їхня влада, що більшовизм — то їхній менталітет, що гасло про світову революцію — то їхнє маніакальне прагнення заволодіти всім світом, прагнення, залишене у спадок Чингізханом: «Дійти до останньо-го моря». Ось, що сказав з цього

приводу видатний російський інтелектуал Микола Олександрович Бердяєв: «Більшовики — це не банда розбійників, що напала на російський народ на його історичному шляху і пов’язала йому руки й ноги, і не випадкова їхня перемога. Більшовизм є явищем глибшим, страшнішим і зловіснішим. Банда розбійників була б набагато невиннішим явищем. Більшовизм є не зовнішнім, а внутрішнім для російського народу явищем, його тяжкою духовною хворобою, органічною недугою російського народу. Більшовизм є лише відображенням внутрішнього зла, що живе в нас… Він є лише галюцинацією хворого народного духу». Віддайте свою долю в руки такого народу — і буде якраз те, що ми обговорюємо у цій статті.

Якщо про більшовизм сказати одним реченням, то це концтабір для більшості населення в ім’я необмеженої влади згуртованої меншості. І концтабір у передвоєнні роки в Радянському Союзі був збудований. Гасло ж про світову революцію означає прагнення перетворити весь світ на концтабір з тією ж метою. Саме тому у Радянському Союзі напередодні Другої світової війни було нагромаджено зброї у кілька разів більше, ніж у решті світу. Але наївно було б думати, що «інтелектуали» з Кремля з початковою освітою або й без неї могли б ефективно здійснити цю акцію. Щоб реалізувати таку ідею в світовому масштабі, потрібна освічена згуртована група людей, яка контролює великі фінансові потоки і провідні засоби масової інформації західного світу. І тут ми поступово переходимо до питання про зовнішні фактори, які сприяли проведенню операції зі знищення українців у технічно максимально можливих на той час масштабах. Тут більше запитань, ніж відповідей, і справжня цілина для істориків.

Відтак наступне запитання: які зовнішні чинники сприяли геноциду українців? Тут слід брати до уваги лише найвагоміші фактори світового масштабу. Таких — кілька. Першим є інформаційна блокада, заборона на витік будь-якої інформації про геноцид в Україні.

Здавалося б, у світі існує такий високий моральний авторитет, як католицька церква. У неї була вичерпна інформація про стан справ в Україні від українських греко-католицьких священників, однак у висліді — цілковите мовчання. Чому? Можливо, католицька церква в принципі відсторонена від справ людських на користь справ божих? Але ж у червні 2015 року, вже після окупації Криму і частини Донбасу, Папа Римський Франциск прийняв у Ватикані кремлівського диктатора Путіна. Понтифік вручив цьому воєнному злочинцеві медаль «Ангел миру», яка, за словами Франциска, «має здатність вигравати війни і створювати солідарність між націями».

25 липня 1934 року перед палатою лордів виступає архієпископ англіканської церкви Кентерберійський. Він говорить про страшний голод, що охопив деякі регіони Радянського Союзу у 1933-у, і зазначає, що кількість померлих становить від 3 до 6 мільйонів осіб. Його виступ не викликав жодного резонансу у суспільстві і жодних практичних кроків англійського уряду та парламенту країни. Чому?

Ще напередодні Другої світової війни центр міжнародної економічної потуги перемістився до Сполучених Штатів Америки. Їх позиція могла радикально вирішити питання життя і смерті мільйонів українців на користь життя. Президент й уряд цієї країни володіли всією необхідною інформацією про стан справ в Україні. Це не моя гіпотеза — це висновки конгресово-президентської комісії з дослідження голоду в Україні, створеної у 1985-у. Автор цих висновків — виконавчий директор комісії, найвидатніший дослідник Голодомору, доктор Джеймс Мейс. Вичерпна інформація з американських дипломатичних представництв у Ризі, Афінах, Берліні, Варшаві, Відні, Гельсінкі, Парижі. Звернення українських закордонних організацій, звернення нашого гетьмана Павла Скоропадського, акції протесту українців за кордоном — усе це було проігноровано. Чому? Натомість у грудні 1933-го США визнали дипломатично СРСР.

Єдиною країною, що не залишилась осторонь цієї трагедії, була тодішня Німеччина. Але процес інформаційної ізоляції Німеччини від решти світу вже розпочався, а відтак її вплив на міжнародне інформаційне поле був невеликим.

25 травня 1925 року в Парижі агент НКВС Шварцбард убив Симона Петлюру. За кілька місяців він постав перед судом, але замість гільйотини йому присудили один франк штрафу за забруднення тротуару кров’ю жертви і випустили на волю в залі суду. Цьому рішенню передувала безпрецедентна кампанія в провідних західних засобах масової інформації, профінансована єврейським капіталом, що подавали Шварцбарда не як штатного агента спецслужби Радянського Союзу, а як месника за єврейські погроми в Україні, нібито ініційовані Симоном Петлюрою в роки українських національно-визвольних змагань. Наведений факт демонструє здатність ЗМІ радикально впливати на формування громадської думки будь-якої країни, як і на її уряд. На цьому прикладі легко зрозуміти механізм замовчування у провідних медіа факту безпрецедентного геноциду в історії людства.

Характерний епізод інформаційної війни. Небагато світових ЗМІ мали своїх кореспондентів у Москві в ті часи, але одна з провідних американських газет «Нью-Йорк Таймс», контрольована єврейським капіталом, свого кореспондента мала. Ним був Волтер Дюранті. Радянська влада була настільки прихильною до нього, що він був тим єдиним іноземним журналістом, якому якось дав інтерв’ю сам Сталін. Це зробило Дюранті знаменитим на Заході. Його статті про ситуацію в Радянському Союзі уважно читала велика американська аудиторія. У десятках своїх публікацій він категорично заперечував голод і в Україні, і в Радянському Союзі, а Сталін у нього був «білим і пухнастим». Утім, це не заважало кореспондентові у приватних розмовах називати число у 10 мільйонів загиблих від голоду. Дивовижна обі-знаність із ситуацією. Це геть недалеко від 10,5 мільйона жертв, які називає нині Служба безпеки України як вислід свого ретельного багато-річного розслідування трагедії.

Західна демократія влаштована так, що не уряди контролюють засоби масової інформації, а, навпаки, засоби масової інформації контролюють уряди. У свою чергу, ЗМІ є доволі витратними і вимагають великого фінансування, що лише частково покривається їхніми передплатниками-читачами. Роль додаткового фінансування, наприклад, за рахунок рекламних оголошень, надзвичайно велика. Це робить їх дуже залежними від цього додаткового фінансування. Ось вам і механізм спотворення інформації — потрібно лише вкласти у цю справу достатню кількість грошей.

Переконаний, на нинішню російсько-українську війну слід дивитися як на продовження геноциду українців у XXI столітті з боку Московії. Але тепер уже методом прямої воєнної агресії.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України.

У зозулі нема гнізда (Чорноморські новини - 2022 рік / № 23-24 (22346-22347) четвер-субота 31 березня-2 квітня 2022 року)

https://chornomorka.com/archive/22346-22347/a-15906.html

    Як назвати цю війну так, щоб передати її головну суть? Російсько-українська війна? Замало. Така назва прийнятна у тому разі, коли держави воюють за якусь територію, не ставлячи під сумнів факт подальшого існування кожної з них. Вітчизняна війна українського народу? Ближче до істини. Оскільки ворог, у разі перемоги, намагається знищити Україну як незалежну державу. Але й така назва не повністю передає суть, бо агресор прагне закріпити за собою не тільки нашу територію, а й нашу історію, нашу ет-нічну приналежність і навіть наше ім’я. Адекватною назвою нинішньої війни, на мою думку, є національно-визвольна війна українського народу.

    Ця війна стала можливою лише тому, що за 30 років незалежності ми так і не перемогли у собі «русскій мір» і не утвердили незворотно на своїй землі український світ. Так, «русскій мір» суттєво втратив свої позиції, а український світ суттєво підсилив, але у московитів ще не цілком умерла надія на те, що український світ можна остаточно знищити, а «русскій мір» — утвердити на нашій землі. Цю надію зміцнило масове відступництво від України великої частини населення Криму і Донбасу. Тепер або ніколи — і московити розпочали війну.

    Що слід зробити для остаточної перемоги над Московією на внутрішньому фронті? Назавжди ліквідувати «русскій мір» і в Україні, і в душі кожного з українців.

    Як це зробити?

    1. Бог живе в душі кожного українця, навіть якщо він не ходить до церкви і вважає себе атеїстом. Українська православна церква московського патріархату не може бути посередником між Богом й українцями на нашій землі. По-перше, вона не є церквою, оскільки не має Томосу, тобто права на здійснення православних релігійних обрядів, наданого Вселенським патріархом. По-друге, вона не є церквою, оскільки була створена імператором-Сталіним як частина державного апарату імперії для духовного поневолення її громадян. По-третє, в нинішніх умовах вона не раз доводила свою ворожість до української влади і свою приналежність до «п’ятої колони» в Україні. Ця так звана церква має бути заборонена в Україні як ворожа, керована з території агресора. Приналежні їй лаври, включно з Києво-Печерською, мають бути націоналізовані як цінна історична спадщина укра-їнського народу і передані у тим-часове користування лояльним українській державі церквам на конкурсних засадах. Інші кульові споруди цієї «церкви» слід передати місцевим органам самоврядування, які й вирішать їх подальшу долю.

    2. Декомунізацію України слід рішуче продовжити. Російська федерація є спадкоємницею саме комуністичного Радянського союзу. Всі символи комуністичного минулого на нашій землі — це символи сучасної імперії зла, з якою у нас тотальна війна… Всі вулиці і площі міст, що й досі носять прізвища генералів і маршалів Радянського союзу, мають бути перейменовані. Всі пам’ятники дружби «братніх народів», включно з так званим «ярмом» на набережній Дніпра у Києві, мають бути знесені. Відмежовуючись від комуністичного минулого, ми відмежовуємося від «духовних скрєп» нашого споконвічного ворога.

    3. Нинішня війна йде не лише за нашу споконвічну землю. Вона йде і за нашу історію, за наше право вважати свою державу спадкоємицею Давньої Русі. Війна йде проти намагання імперії зла привласнити нашу спадщину.

    Наш ворог — це покруч, який запозичив, точніше — вкрав, усі свої державні символи в інших народів. Нашу історичну назву Русь він, будучи Московією, у 1721 році приписав собі, переінакшивши на сучасний лад — Росія. При цьому так і не спромігся придумати нову назву для своєї етнічної угро-фінської основи. Народ цієї імперії і досі називається «русские» — єдиний прикметник серед назв усіх народів світу, хоча мав би називатись московитами. Символ Римської імперії — двоголового орла, що уособлював поділ влади на дві рівноправні гілки, церковну і світську, — він бездумно перетворив на свій державний герб, не усвідомлюючи, що жодного поділу влади в Російській імперії ніколи не було. Він привласнив абетку Давньої Русі, відмовившись від абетки арабської. Мову Давньої Русі обрав як державну, відмовившись у часи Давньої Русі спочатку від угро-фінських діалектів, а пізніше, в часи Золотої орди, — від уйгурської мови. Культурні здобутки Російської імперії, створені представниками всіх підкорених нею народів, він приписав саме «русским», внесок яких у цю інтернаціональну культуру зовсім невеликий. А ще «русские» не усвідомлюють того, що у них ніколи не було власних князів та імператорів: князів їм постачала Давня Русь, а імператорів — німці. Всім українським російськомовним діячам, письменникам, художникам, композиторам часів Російської імперії, як-от Миколі Гоголю, Петрові Чайковському, Іллі Рєпіну і сотням інших, слід повернути статус діячів української культури і вивчати їх творчість у наших школах.

    Боротьба за минуле — це боротьба за майбутнє. Заберіть у народу його минуле — і народ перестане усвідомлювати себе суб’єктом історії, не зможе противитися загарбнику. Сучасна історична наука в Україні — це аналог Української православної церкви московського патріархату в не менш важливій сфері духовного існування українського народу. Носіями імперського історичного мислення, у першу чергу, є історики старшого покоління. Я б відсторонив від керівних посад і роботи в державних установах усіх істориків, що отримали свій останній науковий ступінь у часи Радянського союзу. Вони токсичні для молодого покоління і для України загалом. Фінансування на українську історичну науку слід виділяти як на складову оборонного бюджету країни, оскільки обидві ці галузі критично важливі для існування держави.

    Щодо назви країни — вона ідеальна, але поряд з лаконічною назвою «Україна» я ввів би ще й розширену: «Україна-Русь-Сарматія-Скифія-Арата». Щодо Герба — він ідеальний, але поряд з Малим гербом України — Тризубом — розглядав би й Великий герб України. Прекрасні проєкти цього герба широко відомі, але їм бракує одного важливого елемента — кримськотатарської тамги. Насправді Україна є спадкоємицею не лише Давньої Русі, а й Кримського ханства, яке у певні історичні часи займало близько половини нинішньої території України. Тоді питання Криму з історичної точки зору вирішиться остаточно.

    4. Чиновницький апарат більшості держав є головним джерелом корупції. Зазвичай чиновників забагато для виконання потрібних функцій, а зарплата замала для того, щоб спонукати їх до чесного виконання цих функцій. Особливо ця ситуація небезпечна для України. Я — прибічник точки зору, що назва нашої держави Україна походить від слова Країна або Центральна земля — Гартленд, але наша доля і раніше, і тепер, і в майбутньому — бути кордоном між цивілізованим світом і безкрайніми просторами Мордора — Імперії зла.

    Ми не маємо права на слабкі ланки, а наш нинішній державний апарат — це саме така ланка, разом із судами та органами охорони громадського порядку. Згадайте поведінку цього апарату в Криму і на Донбасі. Більшість не надто важливих функцій сміливо слід передавати приватним структурам, включно з більшістю в’язниць, охоронних структур, лікарень, бібліотек, музеїв, театрів, шкіл, вишів. Лише об’єкти загальнонаціонального значення має контролювати держава. Державному апарату слід бути компактним, високооплачуваним і професійним. Усі посади, і то лише на певний час, мають займатися на конкурсній основі.

    Особиста свобода не сумісна з великою кількість в’язнів у нашій країні. За більшість неважких злочинів громадян слід карати фінансово, а не ув’язненням.

    Всебічне заохочення змагальності, приватної ініціативи, втім, не знімаю з держави обв’язку присутності у всіх сферах життя суспільства. Вільна конкуренція між державою і приватним сектором сприятиме підвищенню ефективності кожного з них.

    5. Мова має значення. Перше, що зробили російські окупанти, захопивши Донецьк і Луганськ, — це закрили всі українські школи і знищили українські книжки в бібліотеках.

    Усі кандидати на державні посади мають досконало володіти державною мовою. Умова допуску кандидата до конкурсу на вакантну посаду — успішно складений іспит з державної мови, а також з математики та з історії України. Це стосується і кандидатів у депутати всіх рівнів. Ми, нарешті, маємо по-збутися від невігласів на всіх рівнях державної ієрархії та виборних органів. Крім державної та англійської мов, у школах має обов’язково вивчатися на вибір одна з мов споріднених з нами народів: польська, чеська, литовська — тих народів, які зробили великий позитивний внесок у нашу історію. У паспорті слід відродити графу про національність. Кожен громадянин має право заповнити або не заповнити цю графу. Й у цьому теж його свобода.

    6. Всі ключові питання життя держави мають вирішувати органи, сформовані за результатами загальних виборів. Але не всі виборці можуть брати участь у виборах всіх рівнів. Скажімо, у виборах президента, на мою думку, повинні брати участь лише ті громадяни, котрі сплачують податки у державну скарбницю. Пенсіонер, що працює, — так. Той, хто не працює, — ні. Люди, які не працюють багато років, як правило, втрачають зв’язок з реальним життям країни і не здатні оцінити її стратегічні інтереси, а відтак завжди голосують за минуле. Але вони можуть брати участь у виборах усіх інших рівнів.

    Нині склалася драматична ситуація, коли у складі Верховної Ради нема жодного шанованого професора, академіка, письменника, інженера, режисера. Іншими словами, нема видатних людей з різних ділянок життя країни. Зате скільки завгодно людей посередніх, таких, що ніколи не стануть видатними. Саме вони чомусь вирішують долю країни.

    До державного управління слід залучити саме видатних людей. Але не через роботу у законодавчому органі, хоча і це можливо, а через роботу у професійних спілках. До існуючого законодавчого парламенту варто додати паралельну дорадчу палату, яка обиралася б з представників Національної академії наук і творчих спілок. Саме ця дорадча палата пропонувала б законодавчій палаті для подальшого голосування важливі загальнодержавні проекти і провадила б експертизу всіх інших проектів.

    7. Головною засадою українського світу є ідея максимально можливої особистої свободи. У цьому сенсі ми — унікальна нація.

    Кожен прийнятий Верховною Радою закон, обмежує свободу громадян. Тому Верховна Рада не тільки повинна ухвалювати нові закони, а й максимально скасовувати вже існуючі, зменшувати деталізацію вимог кожного закону, що у дрібницях обмежують свободу громадян. Скажімо, на прийнятий один новий закон скасовувати один чи й кілька старих.

    В ідеалі окремим громадянам слід дозволити все, що не суперечить спільним інтересам. Вогнепальна зброя — дозволена, але не одразу і не всім, а тим, хто довів свою відданість інтересам нації і має відповідний стан здоров’я. Азартні ігри — всім, але з певними обмеженнями на діяльність гральних закладів, щоб унеможливити розорення людей із нестійкою психікою. До речі, освічена людина, що засвоїла курс теорії ймовірностей, ніколи не гратиме в азартні ігри. Алкоголь, тютюн, наркотики — всім, але тотальна державна пропаганда має спрямовуватися на людей так, щоб вони їх вживали вкрай рідко. Право вирішувати для себе проблему життя або смерті — всім, але це не знімає з держави обов’язку пояснювати кожній конкретній людині, в чому полягає її оптимальна лінія поведінки. Жодних примусових щеплень — лише добровільні. Свобода — це, зокрема, відсутність монополії у будь-якій царині, що зачіпає інтереси конкретної людини.

    7. Кожен громадянин України, незалежно від статі, — воїн. І це має лежати в основі виховання нації. Так, військо має бути відносно невеликим і професійним. Але кожен повинен розуміти, що кордони України — недоторканні. І про це слід пам’ятати не лише у контексті стосунків з нашим одвічним ворогом — російською федерацією. Після відновлення наших міжнародно-визнаних кордонів, маємо створити пояс безпеки вздовж порубіжжя. Сам ворог нам показав, як це робиться: Кубанська, Донська, Курська, Воронезька, Білгородська, Брянська народні республіки…

    Російська федерація, задля безпеки всього світу, має бути дезінтегрована і позбавлена ядерної, хімічної, біологічної зброї. Тоді, можливо, народи цієї великої за площею території перестануть, нарешті, гратися у солдатики і зосередяться на власному добробуті.

    Ми ж маємо стати невід’ємною частиною великої європейської цивілізації і пам’ятати про справді братні нам народи — поляків і литовців, які найбільше сприяли нашій перемозі.

    А щодо зозулі, то у неї нема гнізда. Вона відкладає свої яйця у чужі гнізда. Пташеня зозулі вилуплюється раніше за інших і виштовхують їх з їхньої ж хати. Такою зозулею і є наш північний сусід, який намагається відкласти своє московитське яйце у наше українське гніздо.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор.

 

Ковід і війна: що спільного? (Чорноморські новини - 2022 рік / № 21-22 (22344-22345) четвер-субота 24-26 березня 2022 року)

 

https://chornomorka.com/archive/22344-22345/a-15890.html

    Ви хочете повернення у Радянський Союз? Ні? Але вас не питають. Вас просто примушують рухатися у цьому напрямку. Маски на обличчях перехожих — це необхідний запобіжний захід чи символ лояльності до влади як такої, як ірраціональної субстанції, як певного абсолюту? (За відмову від щеплення я був відсторонений від роботи на чотири місяці). Ковід-паспорти з позначками про щеплення — також символ лояльності до влади. Обмеження у громадянських правах, відсторонення від роботи, ускладнення пересування країною, перевірки, патрулі, штрафи. І все це лише на початковому етапі процесу. Якого процесу? На мою думку, процесу створення світового концтабору, омріяного лівою інтелігенцією — лівими фашистами¹ і потужними інтернаціональними фінансовими колами за їх спиною. Для позначення цього феномену можна використати й сучасніший термін — матриця. Згадайте знамениту трилогію «Матриця».

    Що таке класичний капіталізм? Це світ конкуренції, світ змагання — у науці, мистецтві, промисловості, сільському господарстві тощо. Всі сучасні досягнення людства зумовлені саме цією змагальністю між членами суспільства. Хто перемагає у цьому глобальному змаганні? Такі генії, як Ньютон, Гайзенберг, Гаус, Лейбніц і ще сотні видатних науковців із сотень тисяч, що представляють світ науки. Це такі генії, як Форд, Круп, Маск, Джобс і ще сотні видатних промисловців із мільйонів, що представляють світ промисловості. Цей перелік геніїв людства у різних царинах діяльності можна продовжувати дуже довго. Цим людям концтабір не потрібен. Вони чесно перемогли у конкурентній боротьбі. Саме завдяки цим людям світ став таким досконалим і зручним, яким він є тепер. Завдяки їм людство вийшло з печер на простори Всесвіту.

    У цьому сенсі капіталізм був завжди. Конкурентна боротьба за соціальний статус у племені, конкурентна боротьба різних племен за обмежені ресурси. І навіть феодалізм — це той самий капіталізм у суспільстві, де основним ресурсом була земля. А як з комунізмом? Він також був завжди. Там, де людей вдавалося перетворити на отару з одним чабаном на чолі — це і був комунізм з рівністю між вівцями, але не з чабаном, і справедливістю у найпримітивнішому її розумінні.

Маска від вірусів жодним чином не захищає

    До речі, супутником комунізму завжди був інститут рабства, тому що завжди була робота, яку вільна людина не бажала виконувати за малу винагороду або й без неї. Рабство було атрибутом багатьох відомих цивілізацій, зокрема комуністичного Радянського Союзу. Щоправда, називалися ці раби в’язнями концтаборів і колоній, де вони активно використовувалися на будовах комунізму. Цих великих і середніх будов у передвоєнні роки було понад дев’ять тисяч, а рабів — кілька мільйонів. За царя їх було приблизно у сто разів менше. Але й більшість населення Радянського Союзу — селяни — за Сталіна були майже такими ж рабами. Робота в колгоспі була примусовою, без вихідних, і за неї нічого не платили. У селян не було паспортів, і вони не мали права залишати без особливого дозволу місця проживання навіть на добу. Тобто комуністичний Радянський Союз слід порівнювати не з пізньою Російською імперією, а з класичними рабовласницькими країнами, з тією лише різницею, що в останніх раби ніколи не становили більшості населення.

Перший в Європі концтабір для українців - UAHistory

    Кому психологічно потрібен концтабір? Тим, хто програє у конкурентній боротьбі, а таких незрівнянно більше, ніж переможців. У концтаборі їм також житиметься погано, якщо не вдасться пробитися у число його охоронців. Але відчуття того, що всім розумникам житиметься не краще, а можливо, й гірше, забезпечує їм душевну рівновагу. Ці маси посередностей є не тільки безпечними для людства, а й корисними. Вони забезпечують стабільність суспільства і формують необхідне середовище для виявлення серед них — через конкуренцію — справжніх талантів. З наукової точки зору, чим масштабніша система, тим імовірніша поява в ній великих флуктуацій — справді непересічних особистостей. Утім, це так, якщо за посередностями не стоїть потужна фінансова підтримка власників грошей². Серед останніх особлива категорія — люди, які «зробили» швидкі й великі гроші. Найбільше шансів на такі швидкі гроші дає віртуальний світ фінансів та інформації. Гроші вони «зробили», але існуюча еліта не поспішає прийняти їх до своїх лав і ділитись владою. Тобто гроші не обов’язково означають високий соціальний статус. За нього потрібно боротися окремо.

Українці в радянських концтаборах наприкінці Другої світової війни

    Більшість світових катаклізмів — це прояв боротьби старих еліт суспільства з новими. Всі європейські так звані буржуазні революції ХІХ сторіччя були зумовлені боротьбою за владу між старою землевласницькою і новою промисловою елітами. Світові війни ХХ століття були спричинені боротьбою за владу між старою промисловою елітою і новою фінансовою. Сталін і Гітлер — лише пішаки у цій війні. На Гітлера ставили промисловці, вони програли — і Гітлер покінчив життя самогубством. На Сталіна ставили фінансисти — і він виграв. Виграв особисто ще 12 років життя, поки його нарешті не отруїли. Якби програв у 1941-у, то життя закінчилося б саме тоді. Щоправда Радянський Союз зазнав жахливих і безпрецедентних у світовій історії втрат, але кому цікаве життя десятків мільйонів малоосвічених, погано вихованих, агресивних і злиденних людей?.. Кількість офіційно визнаних втрат Радянського Союзу спочатку визначалася у шість мільйонів і досягла на тепер 27 мільйонів. Та у цих оцінках слід покладатися не стільки на вдосконалення методик розрахунків і новітні архівні дані, скільки на фізичну нестачу населення по закінченню війни. Останнє число також точно не відоме, але легше піддається оцінці, яка сягає 40—50 мільйонів (для України — 14 мільйонів). Це була плата радянського народу за додаткові 12 років життя свого вождя.

    Перш ніж почалася Друга світова війна, як військовий конфлікт, відбулася світова фінансова криза, що завдала надзвичайно потужного удару по промисловій еліті світу. Воєнні дії лише переможно довершили почате у 1929 році під час чорної п’ятниці на біржі Нью-Йорка.

Віртуальний музей ГУЛАГу нагадує про жертв сталінського режиму

    Нині влада у нашому світі належить грошам, велика влада — великим грошам. Але гроші — це досить ефемерний символ влади. Фактично великі гроші — це код у пам’яті комп’ютера. Якби раптом усі комп’ютери світу вийшли з ладу, то люди володіли б лише світом речей, а не комп’ютерними кодами. У простих громадян залишилася б їхня нерухомість, у промисловців — їхні заводи, у письменників — їхні книжки, у художників — їхні картини. А що залишилося б у фінансистів, крім ноутбуків? Можливість конвертувати владу грошей у владу прямого примусу є реальною лише в умовах концтабору. Тому фінансові кола психологічно налаштовані на такий світовий концтабір-матрицю, де вони могли б обміняти комп’ютерні коди з їхніми грошима на почесні місця серед керів-ництва концтабору.

    ХХІ сторіччя вивело на світову арену нову еліту — інформаційну. Інформація не лише коштує грошей, інформація сама є грошима. Інформація не лише впливає на владу, інформація сама є владою. (Зверніть увагу, наскільки активну участь олігархи від інформації беруть у роздмухуванні ковідної істерії) Але справжньою владою вона стає лише у разі монопольного становища в інформаційному полі. За гроші можна купити людину і примусити її виконувати твою волю. Якщо внутрішньо людина з цим не згодна, то може зрадити. Інформація ж здатна примусити людину до виконання певних дій, переконавши її у правильності цих дій.

    Перші кроки до найвищої сходинки влади інформаційна еліта зробила ще в ХХ сторіччі. Підвладні великим грошам засоби масової інформації Західної Європи переконали суспільство у тому, що наш національний провідник Симон Петлюра — «клятий антисеміт» (а це абсолютно не відповідало дійсності), і за одностайним рішенням присяжних його вбивця був звільнений з-під варти прямо у залі суду в Парижі. Дещо пізніше ЗМІ Західної Європи переконали суспільства у тому, що ніякого Голодомору в Україні не було, і ніхто на урядовому рівні не висловив Москві навіть найменшого докору за вбивство 10,5 мільйона українців. Хіба що Геббельс у своїй промові на з’їзді націонал-соціалістичної партії відкрито звинуватив більшовицький уряд у геноциді українського народу. Навіть католицька церква, яка була обізнана з усіма деталями Голодомору-геноциду, не наважилася заявити про цей найбільший у ХХ столітті злочин проти людяності.

    Якщо люди 90% часу дивляться телевізійні канали, де підтримується кандидат А, а 10% часу — ті, де підтримується кандидат В, то 90% цих людей на виборах проголосують за кандидата А. Така незборима сила навіювання. Ми це добре відчули на власних виборах. Але ця незборима сила ідеально працює лише в умовах монопольного становища, а ці умови найкраще реалізуються знову ж таки в умовах концтабору. Згадайте засоби масової інформації Радянського Союзу: одна партія, один лідер, одна точка зору на все і для всіх. І більшість це щиро підтримувала. Отже, фінансисти і представники інформаційного бізнесу неочікувано отримали подарунок долі у своїй боротьбі за панівне становище в суспільстві або збереження такого у вигляді коронавірусу.

    Ліві погляди — лівий фашизм — є реальним ідеологічним підґрунтям для створення світового концтабору. Тому численний прошарок лівої гуманітарної інтелігенції західного світу за фінансової підтримки різноманітних фондів просто заполонив культурну сферу цього світу, зокрема його університети. Зверніть увагу на рівень обмежень у країнах, керованих лівими й умовно правими урядами, оскільки справжніх правих урядів у сучасному світі нема.

    Одним з найважливіших підсумків Другої світової війни була саме перемога лівих сил над правими в масштабах всієї планети. Західний світ змінив напрямок еволюції в бік комунізму, і зараз ми спостерігаємо плоди цих змін. Так, в Італії, де при влади цілком лівий уряд, ковідні обмеження мають тотальний характер і ковід-істерія набрала найвищих у Європі обертів. Більшою вона є лише у Китаї, де завдяки коронавірусу комуністи зуміли відвернути увагу населення від провалів економічної політики. А от у Швеції, де при владі поміркований правий уряд, а сама країна є конституційною монархією, суттєвих обмежень на внутрішнє життя не запроваджували. Конституційними монархіями з правими урядами є також Велика Британія та Данія, де спочатку під тиском лівої опозиції ввели суттєві обмеження на життя, а потім майже повністю скасували, навіть носіння масок у багатолюдних місцях. Решта країн Європи десь між цими полюсами. Те ж у США. У тих штатах, де при владі республіканці, ковідні обмеження мінімальні, а там, де демократи, — максимальні. Випадковість? Не думаю.

    Всі світові революції задумувалися невеликими купками людей і вимагали порівняно невеликого фінансування. За таких умов вони були б неможливими, якби не колосальна армія дурнів, які заради пустих обіцянок готові були реально ризикувати власним життям. Перед 1917 роком у Російській імперії селянам належало 80% орної землі, а панам — 20%. Ще зо десять років більшість панів продала б селянам і цю землю. Але ж завжди хочеться все й негайно. Гасло більшовиків «Земля — селянам!», тобто ці 20%, повело за ними десятки мільйонів. У висліді селяни спочатку отримали ніби на дурняка ці 20%, а за кілька років втратили всі 100% землі разом із правом бути вільними людьми.

    Ковід-істерія повернула багатьом людям у формальній владі відчуття справжньої, реальної влади. Якщо ти кажеш людині: «Чини на власний розсуд», то яка у тебе щодо неї влада? Якщо ж ти кажеш людині категорично: «Ні» і людина перед цим «Ні» цілком беззахисна, то у тебе над нею максимальна влада. Приємна тепла хвиля підступає до серця такої людини при владі. Вона вже думала, що Радянський Союз помер назавжди. А от ні — він нагадав про себе і зародив у надію на повернення.

    У ковідної істерії є передісторія й обов’язково має бути продовження. Згадайте «свинячий» грип, «пташиний» грип, СНІД... Ще у ті не надто далекі часи почалося розгойдування людської психіки задля вироблення правил керування людиною через страх. Страх паралізує волю і розум людини, такі необхідні для неї властивості у протидії зовнішньому примусу, але шкідливі для в’язнів світового концтабору. Страх збільшує владу тих, хто цим страхом керує. Згадайте кадри початку так званої пандемії, зроблені у Китаї та Італії. Чи вдасться зараз хазяям грошей на підґрунті цієї «пандемії» створити сучасний цифровий концтабір-матрицю — залежатиме від поведінки більшості людей. Якщо цього разу не вдасться, то чекайте наступних спроб і нових «пандемій». І кожна наступна спроба з урахуванням набутого досвіду буде ще тіснішим зашморгом на горлі людства, ніж попередній.

    Я не виступаю ні за вакцинацію, ні проти неї³. Я виступаю за право кожної людини самостійно вирішувати всі питання, що стосуються її життя. Якщо вона не має права керувати власним життя, то що залишається від її свободи?

    Попереду — важка боротьба за свободу кожної людини. Вона завжди супроводжуватиме сучасну людину та її нащадків. Відсидітися не вдасться. Ті, хто не підтримав Українську Народну Республіку у 1918—1920 роках, сподіваючись відсидітися за чужий рахунок, мільйонами вмирали від Голодомору і непосильної праці у концтаборах.

    Ситуація з коронавірусом гірша, ніж можна було б собі уявити. Той ентузіазм, з яким ковідоістерію підтримали майже всіма політичні режимами, схильні до тоталітаризму, свідчить або про збіг інтересів хазяїв грошей та авторитарних режимів, або про глобальність влади хазяїв грошей уже на нинішньому етапі розвитку людства.

    Нові великі гроші перекочували із Заходу в обмін на нафту і газ до російських олігархів — гаманців Путіна. Путін практично безконтрольно може їх використовувати на просування своїх поглядів, свого порядку денного, своїх економічних і політичних інтересів, скуповуючи західні засоби масової інформації, профспілкових і партійних діячів від крайніх лівих до крайніх правих. Саме тому і є такою кволою реакція Європи на воєнний напад рф на Україну. Тому такою потужною є «п’ята колона» в Україні. До класичних хазяїв грошей долучилися створені ними нувориші з московії. А, як свідчить історія, нові великі гроші небезпечніші за старі. Старі гроші грають проти людства у гру під назвою «ковід», нові — у відкриту агресію. «Ковід» і війна — це різні форми боротьби за тотальну владу. І першою жертвою цієї агресії стала Україна. Решта кроків можливі лише після успішного першого.

    Я переконаний у перемозі на всіх фронтах. Вірьмо у себе, працюймо для України!

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор.

1 Фашизм є цілком нейтральним словом й означає консолідацію нації в ім’я досягнення певної мети. Зловісний відтінок надали цьому слову світові засоби масової інформації, асоціюючи його із «вселенським злом» у вигляді Німеччини в часи канцлерства Гітлера. Консолідація нації — фашизм — можлива на основі різних прошарків населення країни і на основі різних ідей. Найнебезпечнішу форму він набуває тоді, коли консолідація відбувається на основі черні та її інстинктів. Таким він був у часи сталінізму в Радянському Союзі, хоча формально тоді його називали інакше.

2 Те, що йдеться саме про хазяїв грошей, видно з того, що у США на фінансування всіх аспектів ковід-проєкту були виділені кілька трильйонів доларів — точніше, просто надруковані Федеральною резервною системою.

3 За твердженням багатьох медиків, вірус, від якого нині помирають люди, на момент створення вакцин ще не був виділений у чистому вигляді. У цьому разі створення повноцінної вакцини неможливе. А чим же тоді щеплюють людей?

Який він, типовий європеєць? (Чорноморськы новини - 2022 рік / № 3-4 (22326-22327) четвер-субота 13-15 січня 2022 року)

 https://chornomorka.com/archive/22326-22327/a-15725.html

    Один з варіантів біологічної ідентифікації людей — це ідентифікація їх за групами крові.

    Розглянемо найпопулярнішу систему ідентифікації груп крові за антигенами А і В та резус-фактором. Для першої групи крові характерна відсутність обох антигенів, другої — наявність на поверхні еритроцита антигена А, третьої — В, четвертої — обох антигенів А і В. З урахуванням наявності або відсутності у кожної групи крові резус-фактора маємо вісім груп крові. Частоти — частки населення з даною групою крові у відсотках, з якими зустрічаються різні групи крові у різних народів, — різні. Для споріднених народів ці частки ближчі. Для неспоріднених — відрізняються більше. За цим показником можна з’ясувати ступінь спорідненості різних народів.

    Але нас цікавитиме образ абстрактного європейського народу з усередненими значеннями частот різних груп крові. За таке середнє не можна брати середнє арифметичне для кожної з груп крові. Європейські країни суттєво відрізняються за чисельністю населення, а середнє арифметичне не враховує цю відмінність. Теорія ймовірностей пропонує вирішення проблеми знаходження такого середнього за допомогою формули повної ймовірності [3], де кожна країна дає внесок, пропорційний долі її населення в населенні всієї Європи.

    Дані щодо частот груп крові серед населення різних країн ми взяли з англійського варіанту Вікіпедії [1]. Від українського варіанту Вікіпедії [2] ці дані відрізняються більшою кількістю країн (125 проти 105). Зокрема, в них присутня Білорусь, якої нема в українському варіанті. Для переважної більшості країн наявні в обох статтях дані щодо частот груп крові збігаються. Для невеликої частини є невеликі відмінності, пов’язані з дещо різною часовою прив’язкою цих даних. Лише для однієї країни ці відмінності суттєві — Російської Федерації. До квітня 2021 року вони також були ідентичними в обох статтях. Далі в англійському варіанті Вікіпедії вони істотно змінилися, тому ми використовуємо їх старі значення, ідентичні українському варіанту Вікіпедії. На жаль, іншими мовами аналогів цих статей авторові знайти не вдалося.

    Є ще одна обставина, взята мною до уваги. Переважна більшість європейських країн — мононаціональні, хоча приплив емігрантів в останні роки цю ситуацію в деяких країнах почав дещо змінювати. Але суттєва неоднорідність етнічного складу спостерігається лише у двох великих європейських країнах — Російській Федерації й Україні. Тому для цих двох країн ми провели розрахунки у двох варіантах. Перший варіант — взяли до уваги все населення країн. Другий варіант — взяли населення України без росіян, що складають 20%, і населення Російської Федерації — без українців, які, за нашими оцінками, складають до 15% населення РФ. Мовна ідентифікація тут ролі не грає.

    Використання формули повної ймовірності дає нам такі результати для груп крові середньостатистичної європейської країни — другий рядок таблиці. Такі ж розрахунки, виконані для 125 країн світу, містяться у третьому рядку таблиці. Для зручності наводимо результати у відсотках. Із порівняння цих даних видно, що для європейців характерне при позитивному резус-факторі суттєве перевищення долі другої групи крові порівняно зі світовим рівнем, суттєво менша частка першої групи крові та майже вдвічі менша частка третьої групи. Ще однією характерною рисою європейців є у рази більша частка різних груп крові з негативним резус-фактором.

    У четвертому рядку таблиці міститься інформація щодо українців. Частки різних груп крові для них мало відрізняються від відповідних часток для середньостатистичної європейської країни. Можна звернути увагу хіба що на помітно більшу частку другої групи крові з позитивним резус-фактором.

    Значний інтерес становить з’ясування питання, наскільки суттєві відмінності у значеннях часток різних груп крові для різних європейських країн відносно середньоєвропейських даних.

    Математика дозволяє безпосередньо порівнювати між собою лише дійсні числа. Які дійсні числа — по одному для кожної країни — слід взяти до уваги для такого порівняння? Ми пропонуємо розглядати частки, що відповідають восьми групам крові для конкретної країни, як координати точки у восьмивимірному просторі. Тоді кожній країні відповідає одна така точка. Ступінь близькості країн або народів за групами крові можна виміряти як відстань між відповідними точками. Якщо частки груп крові однієї з країн замінити на середньоєвропейські значення цих часток, то ми отримаємо відстань відповідної країни від середньоєвропейського рівня. Розрахунки, виконані для всіх європейських країн, наведені у наступній таблиці. Одиниці вимірювання відстані можна обрати довільно. Проте, оскільки координатами точки є частки груп крові, виміряні у відсотках, то ми залишили саме це мірило відстані.

    З таблиці видно, що середньоєвропейські значення часток груп крові не відповідають жодній із 41 європейської країни, що цілком очікувано для невеликої сукупності порівнюваних об’єктів. Однак ступінь близькості часток їх груп крові до зазначених середніх даних часто відрізняється у рази. На першому місті за близькістю до середньоєвропейських стандартів виявилися українці. Це не протирічить поширеній ще в ХІХ сторіччі гіпотезі про те, що колискою індоєвропейських народів була територія України між Дніпром і Доном. Сьогодні так вважає більшість дослідників. Далі йдуть серби, словени і литовці. Зазначимо, що близькість до певного стандарту означає і взаємну близькість.

У цій таблиці є більшість європейських народів, але немає московитів. Настільки вони далекі від українців.

    Найдальше від середньоєвропейських значень часток — Ро-сійська Федерація (без українців), Велика Британія, Ісландія та Ірландія. Втім, однакова віддаленість від середніх значень не означає взаємну близькість (усі точки сфери знаходяться на однаковій відстані від її центру, але відстань між ними змінюється в широких межах). У даному разі причини віддаленості названих країн різні. Мешканці Британських островів найменше зазнали змішування з народами Азії, що сотнями років хвилями накочувалися на Європу. Натомість, Російська Федерація таких впливів зазнавала найбільше через своє відкрите з боку Азії географічне положення. Кількісний аналіз фактора змішування вимагає окремого дослідження на основі аналізу такої фізичної характеристики, як ентропія.

    Другий варіант наших розрахунків стосувався населення України, а не лише українців, так само, як і всього населення Російської Федерації. Тут Україна відразу віддалилася від початку таблиці на п’ять позицій, а РФ відсунулася від кінця таблиці на дев’ять позицій. На першу позицію таблиці вийшла Сербія. Однак і в цьому разі Україна залишається серед лідерів близькості до середньоєвропейських значень часток груп крові.

    До кола європейських народів ми долучили також Туреччину. З таблиць видно, що турки за формулою крові є типовим європейським народом. Основа цієї єдності, очевидно, була за-кладена ще в часи Римської імперії.

Висновки

1. Наші розрахунки підтверджують гіпотезу про прабатьківщину індоєвропейських народів, локалізовану на території України.

2. Українці і тепер найкраще у Європі відповідають середньо-європейським показникам формули крові.

3. Населення України і тепер у Європі є одним з найближчих до середньоєвропейських показників формули крові.

4. Наш шлях до політичної, економічної і військової інтеграції з Європою є поверненням у родину братніх нам народів.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук.

Література:

1. Wikipedia: Blood type distribution by country https://en.wikipedia.org/wiki/Blood_type_distribution_by_country.

2. Wikipedia: Розподіл популяції за групами крові за країною https://uk.wikipedia.org/wiki

3. В.Т. Швець. Теорія ймовірностей і математична статистика. — Одеса: ВМВ, 2014. — 200 с. https://card-file.onaft.edu.ua/bitstream/123456789/17874/3/000804A.pdf