У зозулі нема гнізда (Чорноморські новини - 2022 рік / № 23-24 (22346-22347) четвер-субота 31 березня-2 квітня 2022 року)

https://chornomorka.com/archive/22346-22347/a-15906.html

    Як назвати цю війну так, щоб передати її головну суть? Російсько-українська війна? Замало. Така назва прийнятна у тому разі, коли держави воюють за якусь територію, не ставлячи під сумнів факт подальшого існування кожної з них. Вітчизняна війна українського народу? Ближче до істини. Оскільки ворог, у разі перемоги, намагається знищити Україну як незалежну державу. Але й така назва не повністю передає суть, бо агресор прагне закріпити за собою не тільки нашу територію, а й нашу історію, нашу ет-нічну приналежність і навіть наше ім’я. Адекватною назвою нинішньої війни, на мою думку, є національно-визвольна війна українського народу.

    Ця війна стала можливою лише тому, що за 30 років незалежності ми так і не перемогли у собі «русскій мір» і не утвердили незворотно на своїй землі український світ. Так, «русскій мір» суттєво втратив свої позиції, а український світ суттєво підсилив, але у московитів ще не цілком умерла надія на те, що український світ можна остаточно знищити, а «русскій мір» — утвердити на нашій землі. Цю надію зміцнило масове відступництво від України великої частини населення Криму і Донбасу. Тепер або ніколи — і московити розпочали війну.

    Що слід зробити для остаточної перемоги над Московією на внутрішньому фронті? Назавжди ліквідувати «русскій мір» і в Україні, і в душі кожного з українців.

    Як це зробити?

    1. Бог живе в душі кожного українця, навіть якщо він не ходить до церкви і вважає себе атеїстом. Українська православна церква московського патріархату не може бути посередником між Богом й українцями на нашій землі. По-перше, вона не є церквою, оскільки не має Томосу, тобто права на здійснення православних релігійних обрядів, наданого Вселенським патріархом. По-друге, вона не є церквою, оскільки була створена імператором-Сталіним як частина державного апарату імперії для духовного поневолення її громадян. По-третє, в нинішніх умовах вона не раз доводила свою ворожість до української влади і свою приналежність до «п’ятої колони» в Україні. Ця так звана церква має бути заборонена в Україні як ворожа, керована з території агресора. Приналежні їй лаври, включно з Києво-Печерською, мають бути націоналізовані як цінна історична спадщина укра-їнського народу і передані у тим-часове користування лояльним українській державі церквам на конкурсних засадах. Інші кульові споруди цієї «церкви» слід передати місцевим органам самоврядування, які й вирішать їх подальшу долю.

    2. Декомунізацію України слід рішуче продовжити. Російська федерація є спадкоємницею саме комуністичного Радянського союзу. Всі символи комуністичного минулого на нашій землі — це символи сучасної імперії зла, з якою у нас тотальна війна… Всі вулиці і площі міст, що й досі носять прізвища генералів і маршалів Радянського союзу, мають бути перейменовані. Всі пам’ятники дружби «братніх народів», включно з так званим «ярмом» на набережній Дніпра у Києві, мають бути знесені. Відмежовуючись від комуністичного минулого, ми відмежовуємося від «духовних скрєп» нашого споконвічного ворога.

    3. Нинішня війна йде не лише за нашу споконвічну землю. Вона йде і за нашу історію, за наше право вважати свою державу спадкоємицею Давньої Русі. Війна йде проти намагання імперії зла привласнити нашу спадщину.

    Наш ворог — це покруч, який запозичив, точніше — вкрав, усі свої державні символи в інших народів. Нашу історичну назву Русь він, будучи Московією, у 1721 році приписав собі, переінакшивши на сучасний лад — Росія. При цьому так і не спромігся придумати нову назву для своєї етнічної угро-фінської основи. Народ цієї імперії і досі називається «русские» — єдиний прикметник серед назв усіх народів світу, хоча мав би називатись московитами. Символ Римської імперії — двоголового орла, що уособлював поділ влади на дві рівноправні гілки, церковну і світську, — він бездумно перетворив на свій державний герб, не усвідомлюючи, що жодного поділу влади в Російській імперії ніколи не було. Він привласнив абетку Давньої Русі, відмовившись від абетки арабської. Мову Давньої Русі обрав як державну, відмовившись у часи Давньої Русі спочатку від угро-фінських діалектів, а пізніше, в часи Золотої орди, — від уйгурської мови. Культурні здобутки Російської імперії, створені представниками всіх підкорених нею народів, він приписав саме «русским», внесок яких у цю інтернаціональну культуру зовсім невеликий. А ще «русские» не усвідомлюють того, що у них ніколи не було власних князів та імператорів: князів їм постачала Давня Русь, а імператорів — німці. Всім українським російськомовним діячам, письменникам, художникам, композиторам часів Російської імперії, як-от Миколі Гоголю, Петрові Чайковському, Іллі Рєпіну і сотням інших, слід повернути статус діячів української культури і вивчати їх творчість у наших школах.

    Боротьба за минуле — це боротьба за майбутнє. Заберіть у народу його минуле — і народ перестане усвідомлювати себе суб’єктом історії, не зможе противитися загарбнику. Сучасна історична наука в Україні — це аналог Української православної церкви московського патріархату в не менш важливій сфері духовного існування українського народу. Носіями імперського історичного мислення, у першу чергу, є історики старшого покоління. Я б відсторонив від керівних посад і роботи в державних установах усіх істориків, що отримали свій останній науковий ступінь у часи Радянського союзу. Вони токсичні для молодого покоління і для України загалом. Фінансування на українську історичну науку слід виділяти як на складову оборонного бюджету країни, оскільки обидві ці галузі критично важливі для існування держави.

    Щодо назви країни — вона ідеальна, але поряд з лаконічною назвою «Україна» я ввів би ще й розширену: «Україна-Русь-Сарматія-Скифія-Арата». Щодо Герба — він ідеальний, але поряд з Малим гербом України — Тризубом — розглядав би й Великий герб України. Прекрасні проєкти цього герба широко відомі, але їм бракує одного важливого елемента — кримськотатарської тамги. Насправді Україна є спадкоємицею не лише Давньої Русі, а й Кримського ханства, яке у певні історичні часи займало близько половини нинішньої території України. Тоді питання Криму з історичної точки зору вирішиться остаточно.

    4. Чиновницький апарат більшості держав є головним джерелом корупції. Зазвичай чиновників забагато для виконання потрібних функцій, а зарплата замала для того, щоб спонукати їх до чесного виконання цих функцій. Особливо ця ситуація небезпечна для України. Я — прибічник точки зору, що назва нашої держави Україна походить від слова Країна або Центральна земля — Гартленд, але наша доля і раніше, і тепер, і в майбутньому — бути кордоном між цивілізованим світом і безкрайніми просторами Мордора — Імперії зла.

    Ми не маємо права на слабкі ланки, а наш нинішній державний апарат — це саме така ланка, разом із судами та органами охорони громадського порядку. Згадайте поведінку цього апарату в Криму і на Донбасі. Більшість не надто важливих функцій сміливо слід передавати приватним структурам, включно з більшістю в’язниць, охоронних структур, лікарень, бібліотек, музеїв, театрів, шкіл, вишів. Лише об’єкти загальнонаціонального значення має контролювати держава. Державному апарату слід бути компактним, високооплачуваним і професійним. Усі посади, і то лише на певний час, мають займатися на конкурсній основі.

    Особиста свобода не сумісна з великою кількість в’язнів у нашій країні. За більшість неважких злочинів громадян слід карати фінансово, а не ув’язненням.

    Всебічне заохочення змагальності, приватної ініціативи, втім, не знімаю з держави обв’язку присутності у всіх сферах життя суспільства. Вільна конкуренція між державою і приватним сектором сприятиме підвищенню ефективності кожного з них.

    5. Мова має значення. Перше, що зробили російські окупанти, захопивши Донецьк і Луганськ, — це закрили всі українські школи і знищили українські книжки в бібліотеках.

    Усі кандидати на державні посади мають досконало володіти державною мовою. Умова допуску кандидата до конкурсу на вакантну посаду — успішно складений іспит з державної мови, а також з математики та з історії України. Це стосується і кандидатів у депутати всіх рівнів. Ми, нарешті, маємо по-збутися від невігласів на всіх рівнях державної ієрархії та виборних органів. Крім державної та англійської мов, у школах має обов’язково вивчатися на вибір одна з мов споріднених з нами народів: польська, чеська, литовська — тих народів, які зробили великий позитивний внесок у нашу історію. У паспорті слід відродити графу про національність. Кожен громадянин має право заповнити або не заповнити цю графу. Й у цьому теж його свобода.

    6. Всі ключові питання життя держави мають вирішувати органи, сформовані за результатами загальних виборів. Але не всі виборці можуть брати участь у виборах всіх рівнів. Скажімо, у виборах президента, на мою думку, повинні брати участь лише ті громадяни, котрі сплачують податки у державну скарбницю. Пенсіонер, що працює, — так. Той, хто не працює, — ні. Люди, які не працюють багато років, як правило, втрачають зв’язок з реальним життям країни і не здатні оцінити її стратегічні інтереси, а відтак завжди голосують за минуле. Але вони можуть брати участь у виборах усіх інших рівнів.

    Нині склалася драматична ситуація, коли у складі Верховної Ради нема жодного шанованого професора, академіка, письменника, інженера, режисера. Іншими словами, нема видатних людей з різних ділянок життя країни. Зате скільки завгодно людей посередніх, таких, що ніколи не стануть видатними. Саме вони чомусь вирішують долю країни.

    До державного управління слід залучити саме видатних людей. Але не через роботу у законодавчому органі, хоча і це можливо, а через роботу у професійних спілках. До існуючого законодавчого парламенту варто додати паралельну дорадчу палату, яка обиралася б з представників Національної академії наук і творчих спілок. Саме ця дорадча палата пропонувала б законодавчій палаті для подальшого голосування важливі загальнодержавні проекти і провадила б експертизу всіх інших проектів.

    7. Головною засадою українського світу є ідея максимально можливої особистої свободи. У цьому сенсі ми — унікальна нація.

    Кожен прийнятий Верховною Радою закон, обмежує свободу громадян. Тому Верховна Рада не тільки повинна ухвалювати нові закони, а й максимально скасовувати вже існуючі, зменшувати деталізацію вимог кожного закону, що у дрібницях обмежують свободу громадян. Скажімо, на прийнятий один новий закон скасовувати один чи й кілька старих.

    В ідеалі окремим громадянам слід дозволити все, що не суперечить спільним інтересам. Вогнепальна зброя — дозволена, але не одразу і не всім, а тим, хто довів свою відданість інтересам нації і має відповідний стан здоров’я. Азартні ігри — всім, але з певними обмеженнями на діяльність гральних закладів, щоб унеможливити розорення людей із нестійкою психікою. До речі, освічена людина, що засвоїла курс теорії ймовірностей, ніколи не гратиме в азартні ігри. Алкоголь, тютюн, наркотики — всім, але тотальна державна пропаганда має спрямовуватися на людей так, щоб вони їх вживали вкрай рідко. Право вирішувати для себе проблему життя або смерті — всім, але це не знімає з держави обов’язку пояснювати кожній конкретній людині, в чому полягає її оптимальна лінія поведінки. Жодних примусових щеплень — лише добровільні. Свобода — це, зокрема, відсутність монополії у будь-якій царині, що зачіпає інтереси конкретної людини.

    7. Кожен громадянин України, незалежно від статі, — воїн. І це має лежати в основі виховання нації. Так, військо має бути відносно невеликим і професійним. Але кожен повинен розуміти, що кордони України — недоторканні. І про це слід пам’ятати не лише у контексті стосунків з нашим одвічним ворогом — російською федерацією. Після відновлення наших міжнародно-визнаних кордонів, маємо створити пояс безпеки вздовж порубіжжя. Сам ворог нам показав, як це робиться: Кубанська, Донська, Курська, Воронезька, Білгородська, Брянська народні республіки…

    Російська федерація, задля безпеки всього світу, має бути дезінтегрована і позбавлена ядерної, хімічної, біологічної зброї. Тоді, можливо, народи цієї великої за площею території перестануть, нарешті, гратися у солдатики і зосередяться на власному добробуті.

    Ми ж маємо стати невід’ємною частиною великої європейської цивілізації і пам’ятати про справді братні нам народи — поляків і литовців, які найбільше сприяли нашій перемозі.

    А щодо зозулі, то у неї нема гнізда. Вона відкладає свої яйця у чужі гнізда. Пташеня зозулі вилуплюється раніше за інших і виштовхують їх з їхньої ж хати. Такою зозулею і є наш північний сусід, який намагається відкласти своє московитське яйце у наше українське гніздо.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор.

 

Ковід і війна: що спільного? (Чорноморські новини - 2022 рік / № 21-22 (22344-22345) четвер-субота 24-26 березня 2022 року)

 

https://chornomorka.com/archive/22344-22345/a-15890.html

    Ви хочете повернення у Радянський Союз? Ні? Але вас не питають. Вас просто примушують рухатися у цьому напрямку. Маски на обличчях перехожих — це необхідний запобіжний захід чи символ лояльності до влади як такої, як ірраціональної субстанції, як певного абсолюту? (За відмову від щеплення я був відсторонений від роботи на чотири місяці). Ковід-паспорти з позначками про щеплення — також символ лояльності до влади. Обмеження у громадянських правах, відсторонення від роботи, ускладнення пересування країною, перевірки, патрулі, штрафи. І все це лише на початковому етапі процесу. Якого процесу? На мою думку, процесу створення світового концтабору, омріяного лівою інтелігенцією — лівими фашистами¹ і потужними інтернаціональними фінансовими колами за їх спиною. Для позначення цього феномену можна використати й сучасніший термін — матриця. Згадайте знамениту трилогію «Матриця».

    Що таке класичний капіталізм? Це світ конкуренції, світ змагання — у науці, мистецтві, промисловості, сільському господарстві тощо. Всі сучасні досягнення людства зумовлені саме цією змагальністю між членами суспільства. Хто перемагає у цьому глобальному змаганні? Такі генії, як Ньютон, Гайзенберг, Гаус, Лейбніц і ще сотні видатних науковців із сотень тисяч, що представляють світ науки. Це такі генії, як Форд, Круп, Маск, Джобс і ще сотні видатних промисловців із мільйонів, що представляють світ промисловості. Цей перелік геніїв людства у різних царинах діяльності можна продовжувати дуже довго. Цим людям концтабір не потрібен. Вони чесно перемогли у конкурентній боротьбі. Саме завдяки цим людям світ став таким досконалим і зручним, яким він є тепер. Завдяки їм людство вийшло з печер на простори Всесвіту.

    У цьому сенсі капіталізм був завжди. Конкурентна боротьба за соціальний статус у племені, конкурентна боротьба різних племен за обмежені ресурси. І навіть феодалізм — це той самий капіталізм у суспільстві, де основним ресурсом була земля. А як з комунізмом? Він також був завжди. Там, де людей вдавалося перетворити на отару з одним чабаном на чолі — це і був комунізм з рівністю між вівцями, але не з чабаном, і справедливістю у найпримітивнішому її розумінні.

Маска від вірусів жодним чином не захищає

    До речі, супутником комунізму завжди був інститут рабства, тому що завжди була робота, яку вільна людина не бажала виконувати за малу винагороду або й без неї. Рабство було атрибутом багатьох відомих цивілізацій, зокрема комуністичного Радянського Союзу. Щоправда, називалися ці раби в’язнями концтаборів і колоній, де вони активно використовувалися на будовах комунізму. Цих великих і середніх будов у передвоєнні роки було понад дев’ять тисяч, а рабів — кілька мільйонів. За царя їх було приблизно у сто разів менше. Але й більшість населення Радянського Союзу — селяни — за Сталіна були майже такими ж рабами. Робота в колгоспі була примусовою, без вихідних, і за неї нічого не платили. У селян не було паспортів, і вони не мали права залишати без особливого дозволу місця проживання навіть на добу. Тобто комуністичний Радянський Союз слід порівнювати не з пізньою Російською імперією, а з класичними рабовласницькими країнами, з тією лише різницею, що в останніх раби ніколи не становили більшості населення.

Перший в Європі концтабір для українців - UAHistory

    Кому психологічно потрібен концтабір? Тим, хто програє у конкурентній боротьбі, а таких незрівнянно більше, ніж переможців. У концтаборі їм також житиметься погано, якщо не вдасться пробитися у число його охоронців. Але відчуття того, що всім розумникам житиметься не краще, а можливо, й гірше, забезпечує їм душевну рівновагу. Ці маси посередностей є не тільки безпечними для людства, а й корисними. Вони забезпечують стабільність суспільства і формують необхідне середовище для виявлення серед них — через конкуренцію — справжніх талантів. З наукової точки зору, чим масштабніша система, тим імовірніша поява в ній великих флуктуацій — справді непересічних особистостей. Утім, це так, якщо за посередностями не стоїть потужна фінансова підтримка власників грошей². Серед останніх особлива категорія — люди, які «зробили» швидкі й великі гроші. Найбільше шансів на такі швидкі гроші дає віртуальний світ фінансів та інформації. Гроші вони «зробили», але існуюча еліта не поспішає прийняти їх до своїх лав і ділитись владою. Тобто гроші не обов’язково означають високий соціальний статус. За нього потрібно боротися окремо.

Українці в радянських концтаборах наприкінці Другої світової війни

    Більшість світових катаклізмів — це прояв боротьби старих еліт суспільства з новими. Всі європейські так звані буржуазні революції ХІХ сторіччя були зумовлені боротьбою за владу між старою землевласницькою і новою промисловою елітами. Світові війни ХХ століття були спричинені боротьбою за владу між старою промисловою елітою і новою фінансовою. Сталін і Гітлер — лише пішаки у цій війні. На Гітлера ставили промисловці, вони програли — і Гітлер покінчив життя самогубством. На Сталіна ставили фінансисти — і він виграв. Виграв особисто ще 12 років життя, поки його нарешті не отруїли. Якби програв у 1941-у, то життя закінчилося б саме тоді. Щоправда Радянський Союз зазнав жахливих і безпрецедентних у світовій історії втрат, але кому цікаве життя десятків мільйонів малоосвічених, погано вихованих, агресивних і злиденних людей?.. Кількість офіційно визнаних втрат Радянського Союзу спочатку визначалася у шість мільйонів і досягла на тепер 27 мільйонів. Та у цих оцінках слід покладатися не стільки на вдосконалення методик розрахунків і новітні архівні дані, скільки на фізичну нестачу населення по закінченню війни. Останнє число також точно не відоме, але легше піддається оцінці, яка сягає 40—50 мільйонів (для України — 14 мільйонів). Це була плата радянського народу за додаткові 12 років життя свого вождя.

    Перш ніж почалася Друга світова війна, як військовий конфлікт, відбулася світова фінансова криза, що завдала надзвичайно потужного удару по промисловій еліті світу. Воєнні дії лише переможно довершили почате у 1929 році під час чорної п’ятниці на біржі Нью-Йорка.

Віртуальний музей ГУЛАГу нагадує про жертв сталінського режиму

    Нині влада у нашому світі належить грошам, велика влада — великим грошам. Але гроші — це досить ефемерний символ влади. Фактично великі гроші — це код у пам’яті комп’ютера. Якби раптом усі комп’ютери світу вийшли з ладу, то люди володіли б лише світом речей, а не комп’ютерними кодами. У простих громадян залишилася б їхня нерухомість, у промисловців — їхні заводи, у письменників — їхні книжки, у художників — їхні картини. А що залишилося б у фінансистів, крім ноутбуків? Можливість конвертувати владу грошей у владу прямого примусу є реальною лише в умовах концтабору. Тому фінансові кола психологічно налаштовані на такий світовий концтабір-матрицю, де вони могли б обміняти комп’ютерні коди з їхніми грошима на почесні місця серед керів-ництва концтабору.

    ХХІ сторіччя вивело на світову арену нову еліту — інформаційну. Інформація не лише коштує грошей, інформація сама є грошима. Інформація не лише впливає на владу, інформація сама є владою. (Зверніть увагу, наскільки активну участь олігархи від інформації беруть у роздмухуванні ковідної істерії) Але справжньою владою вона стає лише у разі монопольного становища в інформаційному полі. За гроші можна купити людину і примусити її виконувати твою волю. Якщо внутрішньо людина з цим не згодна, то може зрадити. Інформація ж здатна примусити людину до виконання певних дій, переконавши її у правильності цих дій.

    Перші кроки до найвищої сходинки влади інформаційна еліта зробила ще в ХХ сторіччі. Підвладні великим грошам засоби масової інформації Західної Європи переконали суспільство у тому, що наш національний провідник Симон Петлюра — «клятий антисеміт» (а це абсолютно не відповідало дійсності), і за одностайним рішенням присяжних його вбивця був звільнений з-під варти прямо у залі суду в Парижі. Дещо пізніше ЗМІ Західної Європи переконали суспільства у тому, що ніякого Голодомору в Україні не було, і ніхто на урядовому рівні не висловив Москві навіть найменшого докору за вбивство 10,5 мільйона українців. Хіба що Геббельс у своїй промові на з’їзді націонал-соціалістичної партії відкрито звинуватив більшовицький уряд у геноциді українського народу. Навіть католицька церква, яка була обізнана з усіма деталями Голодомору-геноциду, не наважилася заявити про цей найбільший у ХХ столітті злочин проти людяності.

    Якщо люди 90% часу дивляться телевізійні канали, де підтримується кандидат А, а 10% часу — ті, де підтримується кандидат В, то 90% цих людей на виборах проголосують за кандидата А. Така незборима сила навіювання. Ми це добре відчули на власних виборах. Але ця незборима сила ідеально працює лише в умовах монопольного становища, а ці умови найкраще реалізуються знову ж таки в умовах концтабору. Згадайте засоби масової інформації Радянського Союзу: одна партія, один лідер, одна точка зору на все і для всіх. І більшість це щиро підтримувала. Отже, фінансисти і представники інформаційного бізнесу неочікувано отримали подарунок долі у своїй боротьбі за панівне становище в суспільстві або збереження такого у вигляді коронавірусу.

    Ліві погляди — лівий фашизм — є реальним ідеологічним підґрунтям для створення світового концтабору. Тому численний прошарок лівої гуманітарної інтелігенції західного світу за фінансової підтримки різноманітних фондів просто заполонив культурну сферу цього світу, зокрема його університети. Зверніть увагу на рівень обмежень у країнах, керованих лівими й умовно правими урядами, оскільки справжніх правих урядів у сучасному світі нема.

    Одним з найважливіших підсумків Другої світової війни була саме перемога лівих сил над правими в масштабах всієї планети. Західний світ змінив напрямок еволюції в бік комунізму, і зараз ми спостерігаємо плоди цих змін. Так, в Італії, де при влади цілком лівий уряд, ковідні обмеження мають тотальний характер і ковід-істерія набрала найвищих у Європі обертів. Більшою вона є лише у Китаї, де завдяки коронавірусу комуністи зуміли відвернути увагу населення від провалів економічної політики. А от у Швеції, де при владі поміркований правий уряд, а сама країна є конституційною монархією, суттєвих обмежень на внутрішнє життя не запроваджували. Конституційними монархіями з правими урядами є також Велика Британія та Данія, де спочатку під тиском лівої опозиції ввели суттєві обмеження на життя, а потім майже повністю скасували, навіть носіння масок у багатолюдних місцях. Решта країн Європи десь між цими полюсами. Те ж у США. У тих штатах, де при владі республіканці, ковідні обмеження мінімальні, а там, де демократи, — максимальні. Випадковість? Не думаю.

    Всі світові революції задумувалися невеликими купками людей і вимагали порівняно невеликого фінансування. За таких умов вони були б неможливими, якби не колосальна армія дурнів, які заради пустих обіцянок готові були реально ризикувати власним життям. Перед 1917 роком у Російській імперії селянам належало 80% орної землі, а панам — 20%. Ще зо десять років більшість панів продала б селянам і цю землю. Але ж завжди хочеться все й негайно. Гасло більшовиків «Земля — селянам!», тобто ці 20%, повело за ними десятки мільйонів. У висліді селяни спочатку отримали ніби на дурняка ці 20%, а за кілька років втратили всі 100% землі разом із правом бути вільними людьми.

    Ковід-істерія повернула багатьом людям у формальній владі відчуття справжньої, реальної влади. Якщо ти кажеш людині: «Чини на власний розсуд», то яка у тебе щодо неї влада? Якщо ж ти кажеш людині категорично: «Ні» і людина перед цим «Ні» цілком беззахисна, то у тебе над нею максимальна влада. Приємна тепла хвиля підступає до серця такої людини при владі. Вона вже думала, що Радянський Союз помер назавжди. А от ні — він нагадав про себе і зародив у надію на повернення.

    У ковідної істерії є передісторія й обов’язково має бути продовження. Згадайте «свинячий» грип, «пташиний» грип, СНІД... Ще у ті не надто далекі часи почалося розгойдування людської психіки задля вироблення правил керування людиною через страх. Страх паралізує волю і розум людини, такі необхідні для неї властивості у протидії зовнішньому примусу, але шкідливі для в’язнів світового концтабору. Страх збільшує владу тих, хто цим страхом керує. Згадайте кадри початку так званої пандемії, зроблені у Китаї та Італії. Чи вдасться зараз хазяям грошей на підґрунті цієї «пандемії» створити сучасний цифровий концтабір-матрицю — залежатиме від поведінки більшості людей. Якщо цього разу не вдасться, то чекайте наступних спроб і нових «пандемій». І кожна наступна спроба з урахуванням набутого досвіду буде ще тіснішим зашморгом на горлі людства, ніж попередній.

    Я не виступаю ні за вакцинацію, ні проти неї³. Я виступаю за право кожної людини самостійно вирішувати всі питання, що стосуються її життя. Якщо вона не має права керувати власним життя, то що залишається від її свободи?

    Попереду — важка боротьба за свободу кожної людини. Вона завжди супроводжуватиме сучасну людину та її нащадків. Відсидітися не вдасться. Ті, хто не підтримав Українську Народну Республіку у 1918—1920 роках, сподіваючись відсидітися за чужий рахунок, мільйонами вмирали від Голодомору і непосильної праці у концтаборах.

    Ситуація з коронавірусом гірша, ніж можна було б собі уявити. Той ентузіазм, з яким ковідоістерію підтримали майже всіма політичні режимами, схильні до тоталітаризму, свідчить або про збіг інтересів хазяїв грошей та авторитарних режимів, або про глобальність влади хазяїв грошей уже на нинішньому етапі розвитку людства.

    Нові великі гроші перекочували із Заходу в обмін на нафту і газ до російських олігархів — гаманців Путіна. Путін практично безконтрольно може їх використовувати на просування своїх поглядів, свого порядку денного, своїх економічних і політичних інтересів, скуповуючи західні засоби масової інформації, профспілкових і партійних діячів від крайніх лівих до крайніх правих. Саме тому і є такою кволою реакція Європи на воєнний напад рф на Україну. Тому такою потужною є «п’ята колона» в Україні. До класичних хазяїв грошей долучилися створені ними нувориші з московії. А, як свідчить історія, нові великі гроші небезпечніші за старі. Старі гроші грають проти людства у гру під назвою «ковід», нові — у відкриту агресію. «Ковід» і війна — це різні форми боротьби за тотальну владу. І першою жертвою цієї агресії стала Україна. Решта кроків можливі лише після успішного першого.

    Я переконаний у перемозі на всіх фронтах. Вірьмо у себе, працюймо для України!

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор.

1 Фашизм є цілком нейтральним словом й означає консолідацію нації в ім’я досягнення певної мети. Зловісний відтінок надали цьому слову світові засоби масової інформації, асоціюючи його із «вселенським злом» у вигляді Німеччини в часи канцлерства Гітлера. Консолідація нації — фашизм — можлива на основі різних прошарків населення країни і на основі різних ідей. Найнебезпечнішу форму він набуває тоді, коли консолідація відбувається на основі черні та її інстинктів. Таким він був у часи сталінізму в Радянському Союзі, хоча формально тоді його називали інакше.

2 Те, що йдеться саме про хазяїв грошей, видно з того, що у США на фінансування всіх аспектів ковід-проєкту були виділені кілька трильйонів доларів — точніше, просто надруковані Федеральною резервною системою.

3 За твердженням багатьох медиків, вірус, від якого нині помирають люди, на момент створення вакцин ще не був виділений у чистому вигляді. У цьому разі створення повноцінної вакцини неможливе. А чим же тоді щеплюють людей?

Який він, типовий європеєць? (Чорноморськы новини - 2022 рік / № 3-4 (22326-22327) четвер-субота 13-15 січня 2022 року)

 https://chornomorka.com/archive/22326-22327/a-15725.html

    Один з варіантів біологічної ідентифікації людей — це ідентифікація їх за групами крові.

    Розглянемо найпопулярнішу систему ідентифікації груп крові за антигенами А і В та резус-фактором. Для першої групи крові характерна відсутність обох антигенів, другої — наявність на поверхні еритроцита антигена А, третьої — В, четвертої — обох антигенів А і В. З урахуванням наявності або відсутності у кожної групи крові резус-фактора маємо вісім груп крові. Частоти — частки населення з даною групою крові у відсотках, з якими зустрічаються різні групи крові у різних народів, — різні. Для споріднених народів ці частки ближчі. Для неспоріднених — відрізняються більше. За цим показником можна з’ясувати ступінь спорідненості різних народів.

    Але нас цікавитиме образ абстрактного європейського народу з усередненими значеннями частот різних груп крові. За таке середнє не можна брати середнє арифметичне для кожної з груп крові. Європейські країни суттєво відрізняються за чисельністю населення, а середнє арифметичне не враховує цю відмінність. Теорія ймовірностей пропонує вирішення проблеми знаходження такого середнього за допомогою формули повної ймовірності [3], де кожна країна дає внесок, пропорційний долі її населення в населенні всієї Європи.

    Дані щодо частот груп крові серед населення різних країн ми взяли з англійського варіанту Вікіпедії [1]. Від українського варіанту Вікіпедії [2] ці дані відрізняються більшою кількістю країн (125 проти 105). Зокрема, в них присутня Білорусь, якої нема в українському варіанті. Для переважної більшості країн наявні в обох статтях дані щодо частот груп крові збігаються. Для невеликої частини є невеликі відмінності, пов’язані з дещо різною часовою прив’язкою цих даних. Лише для однієї країни ці відмінності суттєві — Російської Федерації. До квітня 2021 року вони також були ідентичними в обох статтях. Далі в англійському варіанті Вікіпедії вони істотно змінилися, тому ми використовуємо їх старі значення, ідентичні українському варіанту Вікіпедії. На жаль, іншими мовами аналогів цих статей авторові знайти не вдалося.

    Є ще одна обставина, взята мною до уваги. Переважна більшість європейських країн — мононаціональні, хоча приплив емігрантів в останні роки цю ситуацію в деяких країнах почав дещо змінювати. Але суттєва неоднорідність етнічного складу спостерігається лише у двох великих європейських країнах — Російській Федерації й Україні. Тому для цих двох країн ми провели розрахунки у двох варіантах. Перший варіант — взяли до уваги все населення країн. Другий варіант — взяли населення України без росіян, що складають 20%, і населення Російської Федерації — без українців, які, за нашими оцінками, складають до 15% населення РФ. Мовна ідентифікація тут ролі не грає.

    Використання формули повної ймовірності дає нам такі результати для груп крові середньостатистичної європейської країни — другий рядок таблиці. Такі ж розрахунки, виконані для 125 країн світу, містяться у третьому рядку таблиці. Для зручності наводимо результати у відсотках. Із порівняння цих даних видно, що для європейців характерне при позитивному резус-факторі суттєве перевищення долі другої групи крові порівняно зі світовим рівнем, суттєво менша частка першої групи крові та майже вдвічі менша частка третьої групи. Ще однією характерною рисою європейців є у рази більша частка різних груп крові з негативним резус-фактором.

    У четвертому рядку таблиці міститься інформація щодо українців. Частки різних груп крові для них мало відрізняються від відповідних часток для середньостатистичної європейської країни. Можна звернути увагу хіба що на помітно більшу частку другої групи крові з позитивним резус-фактором.

    Значний інтерес становить з’ясування питання, наскільки суттєві відмінності у значеннях часток різних груп крові для різних європейських країн відносно середньоєвропейських даних.

    Математика дозволяє безпосередньо порівнювати між собою лише дійсні числа. Які дійсні числа — по одному для кожної країни — слід взяти до уваги для такого порівняння? Ми пропонуємо розглядати частки, що відповідають восьми групам крові для конкретної країни, як координати точки у восьмивимірному просторі. Тоді кожній країні відповідає одна така точка. Ступінь близькості країн або народів за групами крові можна виміряти як відстань між відповідними точками. Якщо частки груп крові однієї з країн замінити на середньоєвропейські значення цих часток, то ми отримаємо відстань відповідної країни від середньоєвропейського рівня. Розрахунки, виконані для всіх європейських країн, наведені у наступній таблиці. Одиниці вимірювання відстані можна обрати довільно. Проте, оскільки координатами точки є частки груп крові, виміряні у відсотках, то ми залишили саме це мірило відстані.

    З таблиці видно, що середньоєвропейські значення часток груп крові не відповідають жодній із 41 європейської країни, що цілком очікувано для невеликої сукупності порівнюваних об’єктів. Однак ступінь близькості часток їх груп крові до зазначених середніх даних часто відрізняється у рази. На першому місті за близькістю до середньоєвропейських стандартів виявилися українці. Це не протирічить поширеній ще в ХІХ сторіччі гіпотезі про те, що колискою індоєвропейських народів була територія України між Дніпром і Доном. Сьогодні так вважає більшість дослідників. Далі йдуть серби, словени і литовці. Зазначимо, що близькість до певного стандарту означає і взаємну близькість.

У цій таблиці є більшість європейських народів, але немає московитів. Настільки вони далекі від українців.

    Найдальше від середньоєвропейських значень часток — Ро-сійська Федерація (без українців), Велика Британія, Ісландія та Ірландія. Втім, однакова віддаленість від середніх значень не означає взаємну близькість (усі точки сфери знаходяться на однаковій відстані від її центру, але відстань між ними змінюється в широких межах). У даному разі причини віддаленості названих країн різні. Мешканці Британських островів найменше зазнали змішування з народами Азії, що сотнями років хвилями накочувалися на Європу. Натомість, Російська Федерація таких впливів зазнавала найбільше через своє відкрите з боку Азії географічне положення. Кількісний аналіз фактора змішування вимагає окремого дослідження на основі аналізу такої фізичної характеристики, як ентропія.

    Другий варіант наших розрахунків стосувався населення України, а не лише українців, так само, як і всього населення Російської Федерації. Тут Україна відразу віддалилася від початку таблиці на п’ять позицій, а РФ відсунулася від кінця таблиці на дев’ять позицій. На першу позицію таблиці вийшла Сербія. Однак і в цьому разі Україна залишається серед лідерів близькості до середньоєвропейських значень часток груп крові.

    До кола європейських народів ми долучили також Туреччину. З таблиць видно, що турки за формулою крові є типовим європейським народом. Основа цієї єдності, очевидно, була за-кладена ще в часи Римської імперії.

Висновки

1. Наші розрахунки підтверджують гіпотезу про прабатьківщину індоєвропейських народів, локалізовану на території України.

2. Українці і тепер найкраще у Європі відповідають середньо-європейським показникам формули крові.

3. Населення України і тепер у Європі є одним з найближчих до середньоєвропейських показників формули крові.

4. Наш шлях до політичної, економічної і військової інтеграції з Європою є поверненням у родину братніх нам народів.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук.

Література:

1. Wikipedia: Blood type distribution by country https://en.wikipedia.org/wiki/Blood_type_distribution_by_country.

2. Wikipedia: Розподіл популяції за групами крові за країною https://uk.wikipedia.org/wiki

3. В.Т. Швець. Теорія ймовірностей і математична статистика. — Одеса: ВМВ, 2014. — 200 с. https://card-file.onaft.edu.ua/bitstream/123456789/17874/3/000804A.pdf

Початок Альтернативний погляд на Другу світову війну (Чорноморські новини - 2021 рік / № 94-95 (22313-22314) четвер-субота 25-27 листопада 2021 року)

 

Так німці наступали у 1941 році

https://chornomorka.com/archive/22313-22314/a-15583.html

    «Выпьем за Родину, выпьем за Сталина, выпьем и снова нальем». Оскільки інших слів пісні компанія не знала, то наведена фраза повторювалася знову і знову. В ці слова вкладалося стільки щирого натхнення, що, здавалось, вони ринули з глибини душі кожного співака. Далі залунала українська пісня «Несе Галя воду»...

    Я сидів перед відчиненим вікном на дачі й писав статтю якраз про Сталіна, про початок радянсько-німецької війни, а в сусідів був званий обід. О, український народе! Воістину ти заслужив свою гірку долю.

Полонені бійці радянської армії у 1941 році

    ПОЧАТОК радянсько-німецької війни — один з досі чесно не висвітлених її періодів. Тези про напад зненацька і про неготовність до війни Радянського Союзу не варті обговорення. Натомість проаналізуємо реальне співвідношення сил обох сторін.

    Мозок війни — це невелика група військових вищого рангу, що розробляють і приймають важливі для війни рішення. З боку Радянського Союзу це був генералісимус Сталін (Джугашвілі) — син шевця. Мав закінчену початкову освіту — чотири класи духовного училища і незакінчену середню — чотири класи духовної семінарії (з п’ятого був відрахований за неявку на іспити), річна з математики — трійка, в армії не служив. Зате мав великий досвід участі у терористичних актах напередодні і під час Першої світової війни: рекет на нафтових промислах Баку, організація заворушень, збройні напади на поштові карети, банки. Шість разів потрапляв до в’язниці, але поблажливі, як на мене, судові вироки у кожній справі примушують припустити його співпрацю з правоохоронними органами імперії.

Найбільша танкова битва Другої світової війни під Бродами

    Найближче оточення Сталіна з військових складали маршали. Георгій Жуков — син селянина, освіта початкова, у роки Першої світової (далі — просто війна) — унтер-офіцер. Його позиція щодо українців сконцентрована в одній фразі: «Чим більше хохлів у Дніпрі потоне, тим менше після війни доведеться висилати до Сибіру». І потонуло при штурмі Дніпра близько мільйона. Семен Будьонний — син селянина, до школи не ходив, на війні був рядовим. Климент Варошилов — син селянина, освіта початкова, не воював. Костянтин Рокоссовський — син службовця, освіта початкова, у роки війни — унтер-офіцер. Іван Конєв — син селянина, освіта початкова, у роки війни — унтер-офі-цер. Григорій Кулик — син селянина, до школи не ходив, у роки війни — рядовий. Семен Тимошенко — син селянина, освіта початкова, на війні — рядовий. Родіон Малиновський — освіта початкова, на війні — єфрейтор. Олександр Василевський — син священника, освіта середня (духовна семінарія), у війну дослужився до звання штабс-капітана. Кирило Мерецков — син селянина, освіта початкова, не воював. Борис Шапошников — перед війною закінчив Академію генерального штабу, за час війни до-служився до звання полковника.

"Славне" кримінальне минуле вождя

Борис Шапошников був єдиним офіцером, до кого Сталін звертався на ім’я та по батькові, і єдиним, хто мав професійну військову освіту. Але ж у так звану громадянську війну до червоної армії були примусово мобілізовані десятки тисяч офіцерів царської армії. Їх тут було більше, ніж у білій армії. Куди ж вони поділися потім? Спочатку червона армія за допомогою царських офіцерів розібралася з офіцерами білої армії, а далі червоні комісари у шкірянках і з маузерами в руках так само розібралися з колишніми царським офіцерами. Офіцери, які не захотіли загинути з честю, загинули без честі з кулею в потилиці. Борис Шапошников якось уцілів. До речі, шкірянки, маузери й будьонівки, а також гроші на утримання багатомільйонної армії — це подарунок більшовикам від їхніх симпатиків з-за кордону, доставлений, швидше за все, через порти Мурманська, Одеси, Владивостока, контрольовані під час громадянської війни військами Антанти.

                    Віктор 

Суворов: Маршал Жуков в ріках крові броду не шукав

    Якщо вважати названих вище людей мозком війни, то це мозок аматора-початківця, який взявся не за свою справу.

    З німецького боку — Гітлер, син службовця, освіта незакінчена середня, у роки Першої світової, на яку пішов добровольцем, — фельдфебель, виявив неабияку хоробрість. Його соратниками були генерал-фельдмаршали. Федір фон Бок — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова. Першу світову війну (далі — просто війна) закінчив у званні майора, як зазначалося в одному з нагородних листів, виявив неймовірну хоробрість. Ернст Буш — син чиновника, освіта вища військова, війну закінчив командиром батальйону, виявив надзвичайну хоробрість. Гайнц Гудеріан — син військового офіцера, освіта вища військова, під час війни навчався в академії генерального штабу. Евальд фон Кляйст — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія генерального штабу), війну закінчив офіцером генштабу 225-ї піхотної дивізії. Гюнтер фон Клюге — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія генштабу), війну закінчив офіцером генштабу 89-ї піхотної дивізії. Генріх фон Клюге — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія генштабу), закінчив війну начальником оперативного відділу штабу 9-ї піхотної дивізії. Вільгельм фон Лееб — з аристократичної родини, освіта вища військова (академія генштабу), закінчив війну офіцером генштабу групи військ. Вільгельм фон Ліст — з родини лікаря, освіта вища військова, війну закінчив офіцером генштабу баварської піхотної дивізії у званні майора. Еріх фон Манштейн — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія генштабу), війну закінчив на посаді начальника оперативного відділу 213-ї піхотної дивізії у званні гауптмана. Моріц Модель — з родини викладача музики, війну закінчив офіцером штабу 36-ї резервної армії у званні гауптмана. Фрідріх Паулюс — з родини бухгалтера, освіта незакінчена вища, війну закінчив офіцером генштабу у званні гауптмана. Герд фон Рундштедт — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія генштабу), війну закінчив на посаді начальника штабу 53-го армійського корпусу у званні майора.

Генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн -

    Мозком німецької армії були офіцери з унікальним військовим досвідом, гранично високою професійною підготовкою і непересічною особистою хоробрістю. Зауважу, що німецька армія не програла Першу світову війну. Війну програла Німецька держава, до влади в якій у висліді революції прийшли пройдисвіти зразка тих, що й у Московії. Від імені німецького народу вони, на що не мали жодного морального права, поклали всю відповідальність за цю війну на Німецьку державу.

    Порівнювати вищий офіцерський склад радянської та німецької армій, як бачимо, просто немає сенсу через невідповідність його потенціалів. Як нема сенсу порівнювати й решту складу двох армій. Уже той факт, що вся кадрова армія Радянського Союзу під кінець 1941 року була або знищена, або опинилася у німецькому полоні, свідчить сам за себе. Тому порівнюватимемо матеріальні засоби війни.

Генерал-фельдмаршал Ервін Ромель

    ЗБРОЯ ВІЙНИ може бути такою, що використовується у наступальній війні (танки, штурмові гармати, авіація) й оборонній війні (артилерія, обладнані оборонні споруди). З наведених у таблиці даних видно, що у СРСР танків і штурмових гармат було майже вчетверо більше, ніж у Німеччини. Серед них — значна кількість важких танків, відсутніх у Німеччини. Майже втричі більше було і середніх танків, причому за своїми тактико-технічними даними вони перевищували німецькі. Гармати навіть легких радянських танків пробивали броню середніх німецьких танків. У німців легкі танки взагалі не мали гармат, а лише два кулемети. Коли ми говоримо про німецькі танки, то насправді це танки всієї підкореної німцями Європи. На початок війни кількість танків у Радянському Союзі більш ніж утричі перевищувала кількість танків решти світу.

Радянський середній танк Т-34

    Майже вчетверо більше у радянській армії було і сучасних на той момент літаків. А от гармат і мінометів, які потрібні для оборонної війни, у СРСР було лише на 33% більше, ніж у Німеччини. Стандартний підхід до наступальної війни передбачає потрійну перевагу в озброєнні та особовому складі. З огляду на інтелектуальний потенціал очільників радянської армії, навряд чи вони мислили інакше. То до якої війни готувався Радянський Союз, маючи щонайменше потрійну перевагу в озброєнні над рештою світу? При цьому слід зважити, що озброєння з лінії оборонних споруд на старому радянсько-польському кордоні було демонтоване.

Німецький середній танк

    Але ж особовий склад Радянської армії, кажуть московські історики, був меншим за особовий склад німецької армії, зокрема і в прикордонній зоні. Чи так це насправді?

    Попри необ’єктивність і явну брехливість московських інформаційних джерел, певне уявлення про справжній розклад сил перед початком радянсько-німецької війни дає документ, складений не раніше 15 травня 1941 року першим заступником начальника оперативного відділу генерального штабу збройних сил Радянського Союзу, майбутнім маршалом О.М. Василевським: «Соображения Генерального штаба Красной Армии по плану стратегического развертывания Вооруженных Сил Советского Союза на случай войны с Германией и ее союзниками». [5]. Тут він точно фіксує розташування німецьких дивізій на території Європи і визначає кількість дивізій збройних сил Радянського Союзу — 303. (Сюди слід додати ще дивізії НКВС [6]. Їх було 58 і 23 окремі бригади.) Тоді як кількість усіх німецьких дивізій у прикордонній зоні документ оцінює у 112. Далі йдеться, що в разі нападу на Радянський Союз Німеччина зможе виставити 180 дивізій. Це число й перекочувало згодом у підручники історії. Тому говорити про німецький напад зненацька просто несерйозно, як і про кількісну перевагу особового складу німців. Слід зазначити, що наведене співвідношення особових складів двох армій відповідало ситуації, коли німецька армія була відмобілізована за законами воєнного часу, а в Радянського Союзу все ще була армія, так би мовити, мирного часу, при тому, що її мобілізаційний потенціал утричі перевищував німецький, який значною мірою вже був використаний.

Німецький важкий танк Королівський тигр

    Документ містив таку рекомендацію: «Вважаю за необхідне у жодному разі не давати ініціативи діям німецькому командуванню, випередити противника у розгортанні й атакувати німецьку армію в той момент, коли вона перебуватиме у стадії розгортання і ще не встигне організувати фронт та взаємодію родів військ».

    Загальна багатократна перевага збройних сил Радянського Союзу, і в першу чергу наступального озброєння, свідчить про його підготовку до наступальної війни. Невелика перевага німецької армії в особовому складі у прикордонній області доводить, що наступати радянська армія планувала не відразу після початку війни.

    Основні цифри, наведені в документі, підтвердив і Сталін у своєму виступі на прийомі у Кремлі випускників військових академій 5 травня 1941 року. Зокрема, він сказав: «У нас із Німеччиною не склалися дружні відносини. Війна з Німеччиною неминуча». І далі: «Мирна політика — справа хороша. Ми до пори до часу проводили таку лінію на оборону — доти, поки не переозброїли нашу армію, не забезпечили армію сучасними засобами боротьби. А тепер, коли ми нашу армію реконструювали, наситили технікою для сучасного бою, коли ми стали сильними, — тепер треба перейти від оборони до наступу. Червона армія є сучасною армією, а сучасна армія — армія наступальна» [7].

Радянський важкий танк

    Отже, наступ радянської армії з метою захоплення всієї Європи був неминучим, але за яким сценарієм?

    ПЕВНИМ ДИСОНАНСОМ здаються такі слова Сталіна: «Війна з Німеччиною неминуча, і (повернувшись до Молотова) якщо товариш Молотов та апарат Наркомзакордонсправ зуміють відтягнути початок війни, то це наше щастя».

    Отже, 5 травня 1941 року Сталін прагнув відтермінувати війну. Що він мав на увазі? Думаю, те, щоб віддалити війну ближче до осені, коли дороги стануть непрохідними. Доріг у Радянському Союзі насправді не було — були лише напрямки. Перші нормальні дороги німці почали тут будувати лише після окупації відповідних територій. Вести маневрену війну вони могли лише за сухої теплої погоди. Таке відтягування початку війни було додатковим застережним заходом проти можливої поразки. Якби німці розпочали свій наступ на місяць раніше, то, з високою ймовірністю, вони захопили б Москву ще до початку зими. Тож радянські дипломати зіграли важливу роль у виживанні СРСР. Але той факт, що, готуючись до наступальної війни, Сталін намагався відтягнути перший постріл цієї війни ближче до осені красномовно свідчить про те, що першим пострілом мав бути німецький.

    Відомий письменник і військовий аналітик Віктор Суворов вважає, що радянська армія планувала напасти першою і що лише на лічені дні німці її випередили. На мою думку, такий план існував, але це був план Б. Слова Сталіна свідчать про те, що основний сценарій війни — план А — полягав у тому, що наступ радянської армії мав розпочатися у відповідь на спробу німецької армії перейти кордони Радянського Союзу. Що свідчить на користь цієї точки зору, крім слів Сталіна?

    Розташування радянських військ мало три стратегічних ешелони. Лише перший з них розміщувався безпосередньо біля радянсько-німецького кордону. Другий і третій були на значній від-стані від нього, але паралельно до нього. Про існування цих двох додаткових стратегічних ешелонів німці нічого не знали. У них не було аналогу Комінтерну на теренах Радянського Союзу. Перша мета такого розташування військ, з моєї точки зору, — страхування на той випадок, якщо з першим ешелоном станеться щось не за сценарієм. Друга — не налякати німців надто великою перевагою радянської армії на лінії майбутнього зіткнення в зоні дії їх військової розвідки. Тому в прикордонних районах радянських військ було навіть дещо менше, ніж німецьких.

    Ще одна важлива обставина. Для тотальної переваги над німцями в особовому складі доцільно було провести на території Радянського Союзу загальну мобілізацію. Тобто десь потроїти і так колосальну армію. Але початок тотальної мобілізації, за військовими канонами, — це і є початком війни, а війну першими починати не хотілося. Гасло «На нашу мирну країну підступно напали без оголошення війни» було надто привабливим і гарантувало моральну, а за нею й необхідну матеріальну підтримку, в разі необхідності, Сполучених Штатів. Наскільки Радянський Союз в озброєнні переважав решту світу, настільки США переважали його економічно. Війну міг виграти лише той, на чиєму боці була матеріальна підтримка Сполучених Штатів. Тому СРСР першим нападати не хотів. Це була ще одна страховка від непередбачуваного розвитку подій. Як з’ясувалося пізніше, саме цей застережний захід і врятував Радянський Союз від поразки.

    МАЙБУТНЯ ВІЙНА була не першою з участю СРСР. До того була війна з Фінляндією. Там теж, за версією Москви, фіни здійснили військову провокацію проти Радянського Союзу — нібито зробили гарматний постріл по радянських військах. Світ не повірив у цю пропагандистську качку. СРСР виключили з Ліги націй, він потрапив у політичну ізоляцію. Перед тим була ще одна війна — з Польщею. На неї домовилися напасти одночасно з німцями. Німці напали 1 вересня 1941 року, і вже за кілька днів Франція й Велика Британія оголосили Німеччині війну, а Радянський Союз — усе вичікував. І лише 17 вересня радянська армія розпочала свій «визвольний похід» на Польщу. Ця теза й досі підтримується офіційною Москвою. Цей трюк дозволив уникнути війни з Францією і Великою Британією. У країни Прибалтики радянські війська були введені під приводом захисту цих країн від німецької агресії, але це швидко закінчилося їх приєднанням до СРСР. Франція, Велика Британія і Сполучені Штати знову це проковтнули. Тобто обгортка для загарбницької війни мала важливе значення.

    Досвід Фінляндії свідчив, що довіри до Радянського Союзу нема і звичайна провокація не може бути причиною для Великої війни проти Німеччини й подальшого захоплення всієї Європи. Було потрібно, щоб перші бої Великої війни розгорнулися саме на території СРСР. Для цього війну мали почати німці. Дати можливість німецьким військам зайти на територію Радянського Союзу, щоб у військових зведеннях пролунали назви радянських міст, отримати привід для тотальної мобілізації й багатократно переважаючою силою завдати німцям нищівного удару — ось кришталева мрія генералісимуса. Заради цього можна було навіть пожертвувати першим стратегічним ешелоном. Тому на кордоні знімалися дротяні загорожі, залишалися недоторканими переправи через прикордонні річки, не споруджувалися навіть польові укріплення. І хоча про день та час німецького нападу було заздалегідь відомо, радянська армія не приводилася у бойову готовність. Перехід кордону німецькими військами мав відбуватися у комфортних для них умовах.

    Але одночасно з перших днів червня з усіх точок Радянського Союзу у бік західного кордону пішли ешелони з військами. Назад вони вже не повернулися. Думаю, що, відповідно до цитованого вище документа, тоді ж почалася і прихована масова мобілізація до радянської армії. За два місяці вона поповнилася 11 мільйонами солдатів. Зазвичай схожу мобілізацію проводять перед початком війни, оскільки відірвати такі маси чоловіків від продуктивної праці й утримувати без використання є доволі дорогою справою. Ще не пролунало жодного пострілу, а війна вже почалася. При цьому вже не мало жодного значення, чи буде перший постріл цієї війни німецьким (план А, що давав німцям хоч якийсь шанс на перемогу, але, водночас, давав Радянському Союзу величезний шанс не програти цю війну) чи радянським (план Б, який, фактично, гарантував розгром Німеччини, однак через американський фактор робив сумнівною ідею захоплення всієї Європи).

    Показовою є оборона Брестської фортеці. Нею керували кілька лейтенантів, один капітан, один майор і навіть рядові бійці. А де були старші за званням військові? Перед початком війни там розміщувався штаб піхотної дивізії й численні підрозділи різних родів військ. Припускаю, ці підрозділи були відведені далі від кордону перед початком війни. Навіть зручність оборони цієї унікальної фортеці не примусила залишити там основну масу радянських військ. Не дай Боже, вдалося б зупинити німців на підступах до Бреста. Спробуй тоді довести світові, що бої йшли саме на радянському боці кордону.

    ПІСЛЯ ВІЗИТУ в кінці 1940 року Молотова до Берліна німці зрозуміли, що війна з Радянським Союзом неминуча і приступили до розробки плану «Барбаросса». Загарбницькі апетити СРСР перевищували колишні апетити Московії. Навіть захоплення проливів Босфор і Дарданелли разом із Стамбулом для нього було недостатнім. Чекати першого удару проти себе німці не могли. За наявної колосальної переваги радянської армії за всіма кількісними параметрами вони навряд чи змогли б протриматися більш ніж пів року. Їх перший удар давав хоч якийсь шанс на перемогу. І від безвиході вони вдарили. Думаю, що ефект від їхнього першого удару був неочікуваним навіть для самих німців. За пів року війна добігала кінця. І так би воно й сталося, і були б збережені десятки мільйонів життів радянських людей, якби не одна важлива обставина…

Ціна війни

    За різними джерелами, 42-49-53 мільйони людей не дорахувався Радянський Союз у 1945 році проти 1941-го. Це була плата радянських громадян за можливість і далі жити в концтаборі й час від часу використовувати одне одного як їжу. Великий соціальний прошарок населення Російської федерації ще й тепер б’ється в істериці зі словами: «Ми перемогли і можемо повторити». Це прошарок людей з крайнім ступенем інтелектуальної та моральної деградації. Вони, ці люди, вкрай небезпечні для решти світу. Пам’ятаймо про трагедію другої Великої війни й остерігаймося тих особин і країн, які готові все це знову повторити. А для себе знаймо, що це була не наша війна, хоча ми за-платили за неї 14 мільйонами життів українців. А чи, зважаючи на такі втрати, виграв цю війну Радянський Союз? Переконаний, що його безславний кінець у 1991 році був зумовлений саме цією ціною. Нищівної поразки зазнала й Німеччина, але кров’ю німецьких солдатів наступ азійської орди на Європу був зупинений.

Висновки

1. Головною ідеологічною передумовою Другої світової війни була ідея світової революції, що оволоділа умами очільників Радянського Союзу і була логічним продовженням споконвічного прагнення Московії до територіальної експансії.

2. Другою передумовою був несправедливий щодо Німеччини Версальський мирний договір за результатами Першої світової війни.

3. Після проведення кривавої індустріалізації в СРСР ідеологічна передумова була підкріплена безпрецедентною військовою могутністю цієї країни.

4. Радянсько-німецька війна була неминучою й мала розпочатися влітку 1941 року.

5. У висліді розгрому німецької армії Радянський Союз планував захопити всю Європу.

6. Для виправдання цієї експансії Німеччина мала зробити перший постріл у війні.

7. Якби німці не наважалися на цей крок, то війну за «визволення» Європи мала розпочати радянська армія.

8. Головним винуватцем Другої світової війни був Радянський Союз.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук,
професор.