Свобода, чи рабство? Формула влади

 

https://www.ar25.org/article/svoboda-chy-rabstvo-abo-yak-vymiryaty-riven-zovnishnogo-kontrolyu-nad-osoboyu-formula-vlady

    Багатство окремої людини є ключовим фактором її особистої свободи та зовнішньої влади над нею. Багата людина вільна не лише у виборі всього того, що можна купити за гроші, але вона максимально захищена і від влади суспільства над нею у будь-якій формі. Знищення приватної власності, проголошене марксизмом в якості своєї програмної мети, – це знищення особистої свободи людей.

          Кожна людина протягом життя балансує між власною свободою і необхідністю підкорятись обмеженням, якими просякнуте її життя, і які зменшують її особисту свободу. Якщо коротко, то людина балансує між свободою вибору і покорою обставинам. Реалізація свободи вибору часто вимагає напруження духовних і фізичних сил, вимагає взяття відповідальності на себе, вимагає ризику. Покора дозволяє зберегти духовні і фізичні сили, а відповідальність за власні дії перекласти на інших. Часто люди обирають передбачувану стабільність неволі непередбачуваним ризикам волі. Покора – це шлях до рабства, а рабство – це влада інших людей або знеособлена влада бюрократичних структур над даною особою. Є покора людини, є і влада над нею.

         Як виміряти рівні покори (зовнішньої влади над особою) і особистої свободи людини? Чи пов`язані між собою свобода і влада? Відповіді на ці запитання можна отримати не словами живої мови, а лише мовою математики. Перевага математичних термінів перед звичайними словами у тому, що перші не допускають багатозначності їх трактування і сприйняття різними людьми. Перевага математичних виразів перед словесними конструкціями у тому, що вони не мають емоційного забарвлення, що впливає на їх сприйняття. Математичні вирази просякнуті максимально доступною у природі логікою – законами математики.

      Але як перекласти складні властивості навколишнього світу на мову математики? Це можливе лише у рамках конкретної математичної моделі. Інструментарієм такої моделі завжди є закони математики, але не самі по собі. Ці закони лише дозволяють сформувати у вигляді математичних виразів і рівнянь базові фізичні принципи, покладені в основу моделі. Математика є лише безпомилковим шляхом від базових принципів до остаточних висновків. Чи можуть ці висновки бути помилковими? Ніколи! Можлива лише невідповідність взятих за основу фізичних принципів умовам навколишньої фізичної реальності. А як перевірити відповідність використовуваних засадничих фізичних принципів природі об`єкту, що моделюється? Тут суддею може бути лише експеримент. У царині суспільних процесів експериментів море. Ці експерименти ставило саме життя протягом століть. Проте все нескінчене багатство накопиченого експериментального матеріалу ми ще і досі намагаємось інтерпретувати в межах різноманітних псевдовчень типу марксизму-ленінізму-маоізму тощо, які є словами, словами і лише словами.

            В одній з наших попередніх статей [1] була запропонована математична модель особистої свободи людини. Тут ми використаємо ту саму математичну модель для опису людської покори і знайдемо співвідношення між особистою свободою і особистою покорою та владою, що використовує цю покору як ресурс. Багатство, або вся сукупність матеріальних благ, якими володіє особа, є основою особистої свободи людини. Багатство - це аналог енергії фізичної системи. І енергія, і матеріальні ресурси дозволяють виконувати роботу фізичною системою у першому випадку і людиною у  другому. Але між покорою і енергією також є певна аналогія. Покора – це також ресурс, що дозволяє виконувати роботу під зовнішнім примусом, яким є влада. Але це внутрішня енергія людини. При цьому зовнішніх матеріальних ресурсів у людини може і не бути. Покора рабів перед силою влади дозволила фараонам Давнього Єгипту використати їх енергію для будівництва пірамід. Покора радянських людей перед силою влади дозволила більшовицькій владі використати їх рабську працю для побудови Дніпрогесу, Біломор-каналу  і тисяч інших гігантів індустрії.

Картина українського художника Іллі Репіна: "Бурлаки на Волзі"

Тому першим таким припущенням буде аналогія між покорою і енергією. Енергія визначає здатність фізичних систем виконувати роботу. І покора визначає здатність людини виконувати роботу, як вже було сказано вище.

Сучасне рабство

Другим таким припущенням буде аналогія між фізичною системою, що складається з великої кількості елементів (атомів, молекул) і людською спільнотою, що також налічує велику кількість людей. Фізичну систему такого гатунку описує статистична фізика. Для людської спільноти слід застосувати математичну статистику. Статистична фізика тримається на трьох базових розподілах ймовірності: мікроканонічному, канонічному і великому канонічному. Останні два визначають закон, за яким вимірюється ймовірність фізичної системи, якою може бути навіть окремий атом або молекула, що взаємодіє з великою системою-термостатом, мати певну енергію. Цей закон показниковий і показником степеню є сама енергія із знаком мінус, поділена на температуру системи. Тобто, чим більшою є очікувана енергія системи внаслідок її взаємодії з термостатом, тим меншою є ймовірність її набуття. Аналогія між енергією і матеріальними ресурсами - багатством дозволяє для багатства людини використати по суті ту ж саму функцію розподілу ймовірностей, що у фізиці використовується для енергії. У разі покори ми підемо тим же шляхом.

Свобода

Покорі можна надати і цілком грошового виміру. Наприклад, ми знаємо скільки потрібно заплатити людині, щоб вона віддала для пересадки іншій людині частину свого тіла, або зрадила принципам моралі, або вчинила злочин, або виконала будь-яку корисну чи шкідливу роботу? Те саме людина може виконати і внаслідок покори, тобто наказу іншої людини або владної структури. Російські військові мобілізаційні структури вже експериментально намацали ту суму, у яку пересічні росіяни оцінюють своє життя, підписуючи контракт на службу у російській армії.

                  λ = 1 / T

Показниковий розподіл ймовірностей

Спрощеним аналогом канонічного розподілу у математичній статистиці є показниковий розподіл ймовірностей

ρ(x) = exp(- x / τ) / τ, 0 < x < ∞.

Тут ρ - густина ймовірностей, у нашому випадку x – характеристика системи, що аналізується, τ– параметр розподілу, що забезпечує його нормованість на одиницю. Якщо застосувати показниковий розподіл до великої кількості людей, то ймовірність того, що певна характеристика довільної людини належить інтервалу [x, x+dx]  буде

dρ(x) = exp(- x / τ) / τ dx.

З формули видно, що чим більшими є багатство або покора людини, тим меншою є ймовірність їх зустріти. Середнє значення багатства (математичне очікування), що припадає на одну особу, буде (x=ε, τ=T) [1]

Mε =  T.

Для фізичних систем параметр T має сенс абсолютної температури системи. За аналогіє ми називатимемо цей параметр абсолютною температурою суспільства. Середнє значення покори (математичне очікування), що припадає на одну особу, буде (x=ϵ, τ=t)

Mϵ =  t.

Дисперсія для нормального розподілу

Дисперсія, що визначає розкиданість значень багатства окремих осіб відносно її середнього значення, визначатиметься так [1]

Dε = T².

Для дисперсії покори матимемо

Dϵ =  t².

Дисперсія у довільному випадку для двох її різних значень

            Дисперсія характеризує неоднаковість людей стосовно їх здатності заробляти статки або чинити опір обставинам, тобто певну соціальну нерівність людей. Видно, що нерівномірність розподілу багатства і покори між людьми і середні значення цих багатства і покори, пов`язані між собою. Чим більшими є середні багатство або покора, тим більшою є і очікувана нерівномірність їх розподілу. І навпаки, чим менші середні багатство або покора, тим меншими є і ці види нерівності між людьми. Коли Т, t прямують до нуля, то до нуля прямують і середні значення багатства та покори, і їх дисперсії. Коли ж Т, t прямують до нескінченості, до нескінченості прямують і багатство та покора людини.

            Всі введені нами фізичні величини є розмірними, тобто їх числові значення залежать від вибору їх одиниць вимірювання. Це привносить певну незручність у подальший розгляд. Легше працювати з нерозмірними фізичними величинами. Їх знерозмірювати корисно лише тоді, коли є якісь виділені самою природою значення цих величин. У разі багатства таким виділеним його значенням є вартість прожиткового мінімуму. Позначимо його T_min./e (e – основа натурального логарифму). Саме такий вираз ми використаємо для подальшої зручності. Якщо статки одинокої особи менші за це значення і особа залишена напризволяще, то вона просто не виживає. Так само припустимо, що існує і якесь фізично виділене значення покори t_min. Конкретне значення цього параметру обговоримо пізніше.

     Базовими для подальшого розгляду будуть два припущення. Перше – це використання формули для ентропії фізичної системи в якості алгоритму обчислення особистої свободи особи, що належить до великої людської спільноти [1]

S(T) = ln(T / T_min).

Аналогічний результат матимемо для влади над особистістю

V(t) = ln(t / t_min).

Друге – це припущення, що особиста свобода людини або влада над нею можуть змінюватись у залежності від обставин, але їх сума завжди залишається нерозмірною сталою величиною E. Інтуїтивно зв`язок між особистою свободою людини і влади над нею очевидний. Наприклад, дитина пішла до школи, її особиста свобода S зменшилась, а влада суспільства над нею V зросла. Людина закінчила школу. Їх особиста свобода при цьому різко зросла, а влада суспільства над нею відповідно зменшилась. Проте ми посилюємо цей зв`язок до рівня виконання закону збереження: свобода плюс влада є сталою величиною за будь-яких обставин

S(T) + V(t) = E.

Виконання закону збереження можливе лише у тому разі, коли обидва доданки у лівиці рівняння залежать лише від одного аргументу, а не від двох різних. З останнього рівняння легко знайти, що

V(t) = V(T) = ln(e^E T_min / T).

Оскільки

V(T) = V(t),

то

t / t_min = e^E T_min / T.

Тепер середнє значення покори і її дисперсію ми можемо подати через параметри T, T_min , E. Нагадаємо, що математичне очікування багатства зростає прямо пропорційно зростанню температури суспільства, математичне очікування покори при цьому спадатиме обернено пропорційно цій температурі. Багата людина – непокірна людина. Бідна людина – покірна людина, зрозуміло у середньому. Аналогічним чином ведуть себе і дисперсії.

            Особиста свобода людини S є монотонно зростною функцією T. Фактично це графік натурального логарифму. При T = T_min графік перетинає вісь абсцис. З цього моменту свобода набуває лише додатних значень. Влада над людиною V є монотонно спадною функцією T. Графік цієї функції є симетричним графіку функції S щодо певної горизонтальної лінії    y = E / 2. При T = T_mах графік перетинає вісь абсцис. З цього моменту влада набуває лише від`ємних значень, тобто влада над такою людиною втрачає сенс. Відрізком, де одночасно і влада, і свобода мають додатні значення є [T<sub>min</sub> , T<sub>mах</sub>]. Характерне значення температури T<sub>mах</sub> відповідає такій величині багатства людини, які знімають всі обмеження на її особисту свободу. Така людина вже може виконувати лише ту роботу, яка їй до вподоби або не виконувати жодну, дозволити собі все, що можна купити за гроші. Подальше збільшення її багатства можливе, але воно вже ніяк не впливає на її особисту свободу, хіба що задовольняє її хворобливе честолюбство. Наведені вище міркування дозволяють пов`язати між собою , T_mах і E

Малюнок 1. Залежність особистої свободи і влади від температури (добробут)

ln(e^E T_min / T_max) = 0,

або

e^E T_min / T_max = 1.

Тепер вираз для влади над людиною можна записати так

V(T) = ln(T_max / T).

Ще раз порівняємо цей вираз з виразом для особистої свободи

S(T) = ln(T / T_min).

Для кожної країни величини T, T_min , T_max і, відповідно E, можна легко визначити у грошову еквіваленті і порівняти між собою свободу особистості, її добробут і ресурс влади над нею.

            Висновки:

            1.Багатство окремою людини відіграє ключову роль як фактор її особистої свободи, так і зовнішньої влади над нею. Багата людина вільна не лише у виборі всього того, що можна купити за гроші, але вона максимально захищена і від влади суспільства над нею у будь-якій формі. Знищення приватної власності, проголошене марксизмом в якості своєї програмної мети, - це знищення особистої свободи людей.

            Бідність практично знищує особисту свободу людини. Її залежність від зовнішніх чинників максимальна. До того ж існує рівень бідності, несумісний з фізичним виживанням людини.

            2.Влада над людиною – це ресурс авторитаризму і тоталітаризму. В країнах з високим рівнем добробуту людей ці варіанти центральної влади практично неможливі через малість цього ресурсу в межах країни. В країнах з низьким рівнем добробуту практично неможлива демократична влада. Надто великим є ресурс влади над окремою людиною і, відповідно, над суспільством у цілому.

            Після першої світової війни економіка більшості європейських країн була зруйнована. Така країна як Німеччина була просто розграбована країнами переможцями у війні. Рівень життя у Німеччині не просто впав, а катастрофічно впав. Більшість громадян цієї країни були поставлені на межу фізичного виживання. Ресурс влади на людьми набув величезних масштабів. Чи варто дивуватись, що у висліді виникла унікальна концентрація влади в руках однієї партії і одного лідера. Це дало можливість відродити економіку держави і підняти життєвий рівень громадян. Але це стало і другим за важливістю фактором, що спровокував Другу світову війну.

            Така ж ситуація спостерігалась і в Італії, Угорщині, Румунії. Двом великим європейським країнам Франції і Великій Британії вдалося зберегти і навіть наростити свій економічний потенціал (Франції за рахунок колосальних репарацій від Німеччини). Добробут громадян у цих країнах суттєво не погіршився у часи війни і значно зріс після неї. Чи варто дивуватись, що саме ці дві країни зберегли демократичну форму правління.

            Найдраматичніша ситуація склалась у колишній Російській імперії. Після виснажливої Першої світової війни більшовикам вдалося розв`язати криваву громадянську війну. Людські втрати у цій війні в рази перевищили втрати у Першій світовій, а економіка просто зупинилась. Життєвий рівень населення впав нижче межи фізичного виживання Мільйони людей загинули навіть не від війни, а від голоду. Втрати українців від штучного голоду, викликаного пограбуванням українського села російськими окупантами склали у 1921-1923 роках 3 млн осіб (дані СБУ). Страждання населення колишньої Російської імперії навіть близько не можна порівнювати з незручностями інших європейських країн. Ресурс влади над людиною був колосальним. Чи варто дивуватись, що саме в колишній Російській імперії виник найкривавішій в історії людства більшовицький режим, який зосередив практично весь ресурс влади над окремими людьми в руках одного диктатора. Ця влада для українців була настільки страшною, що за три штучні голодомори Україна втратила 15 млн життів (дані СБУ). Саме перемога більшовизму в новітній Російській імперії стала першим за важливістю фактором, що спровокував Другу світову війну.

Більшовизм

            Найкривавішою (гранично великою) була влада більшовиків у тридцяті роки минулого століття. При цьому і життєвий рівень населення опустився до мінімальної відмітки. У 1932 – 1933 роках 10.5 млн українців загинули від штучного голоду (дані СБУ), а решта вважали за подарунок долі елементарне фізичне виживання. За моїми архівними дослідженнями середня тривалість життя в українському селі у «неголодні» передвоєнні роки складала лише 17-20 років. Ці факти дивовижним чином узгоджуються з отриманим нами вище зв`язком між особистою свободою, владою над особистістю і добробутом окремих людей.

            У післявоєнні роки мільйони радянських людей побачили на власні очі життя у капіталістичних країнах Європи і мали можливість порівняти його з власним жебрацтвом у країні соціалізму. Навіть українська молодь, вивезена роботу в Німеччину і яка в колгоспах на батьківщині працювала примусово і безкоштовно, отримувала у промисловості в Німеччині 15-25 рейх марок на місяць (Ш І). Це при тому, що рядовий німецький солдат мав лише 30-40 рейх марок на місяць (Ш І). В літературі, присвяченій війні, я зустрів число 80 рейх марок, які отримував німецький солдат на східному фронті.  Варто перестати проливати крокодилячі сльози з приводу долі остарбайтерів з України у Німеччині. Лише в середині п`ятидесятих колгоспникам почали платити за роботу цілком символічні гроші (15-25 карбованців на місяць).

Радянська влада мусила якось реагувати на кричущу невідповідність рівнів життя у Радянському союзі і капіталістичному Заході. І рівень життя у післявоєнні роки почав поступово зростати. Автоматично, як це видно з отриманих нами вище результатів, почала дещо зростати і особиста свобода громадян. Разом з тим, відповідно до закону збереження, почав зменшуватись ресурс влади над громадянами. Радянський режим ставав менш репресивним. Але Радянська імперія могла існувати як моноліт лише в умовах деспотичної центральної влади. Тому вона і самоліквідувалась у 1991 році на фоні зростання добробуту громадян, зростання їх особистої свободи і зменшення ресурсу каральних можливостей центральної влади.

            Такий самий об`єктивний процес зростання добробуту громадян, збільшення їх особистої свобод і зменшення ресурсу влади відбувся в Іспанії і Португалії. Тут авторитарні режими Франка і Салазара, що зіграли велику позитивну роль на певних історичних етапах існування цих країн, змінили, на жаль, не стільки демократичні, скільки лівацьки уряди.

            Цікавим є порівняння Північної і Південної Корей. Весь світ вважає що в обох Кореях мешкає один і той самий народ із спільним історичним минулим. Але у капіталістичній Південній Кореї рівень життя громадян високий і, відповідно до отриманих нами формул, має бути високим рівень особистої свободи і демократична форма державного правління. У комуністичній Північній Кореї рівень життя вкрай низький і, відповідно до отриманих нами формул, має бути низьким рівень особистої свободи громадян і диктаторська форма правління. Так має бути на рівні формул, так є і у реальному житті. Отже наша проста модель непогано працює. Численні експериментальні дані її підтверджують.

Авторитаризм

            3.Авторитарна або деспотична влада може існувати лише в бідних країнах. Зараз до їх числа належать більшість країн Африки, Центральної Америки, Азії. Тому діти диявола в усіх розвинених країнах, де вони можуть впливати на внутрішню політику, пропагують соціал-комуністичні ідеї, збільшують податки, ускладнюють законодавство, роблячи його репресивнішим. Так у деяких європейських країнах передбачена кримінальна відповідальність навіть за сумніви щодо 6 млн жертв голокосту євреїв. (Можливо і нам доцільно запровадити у себе аналогічний закон щодо жертв голокосту українців у 20-му сторіччі. Всетаки 15 млн жертв – це небачене в історії людства число.) Ліві сприяють розмиванню у своїх країнах середнього класу, який є головним носієм загальнолюдських цінностей, зокрема особистої свободи. У решті країн світу цього не потрібно робити, оскільки там і без марксизму-ленінізму, а автоматично, через бідність, створюються умови для авторитарної або деспотичної форми правління. В усіх європейських країнах внутрішній валовий продукт на душу населення все ще зростає, але реальний добробут громадян має тенденцію до зменшення. Це сигнал до того, що автоматично зменшуватиметься особиста свобода і збільшуватиметься влада державного апарату.

            Прикінцеві зауваги: Що не враховує запропонована нами модель суспільства?

            1.Той факт, що всі люди, на відміну від атомів і молекул, навіть в межах одного етносу різні. Це означає, що нерівномірність розподілу багатства між людьми зумовлене не лише грою випадку, а й генетичними факторами.

            2.Той факт, що відрізняють між собою і різні етноси так само, як відрізняються між собою окремі люди. Приклад, за одного і того ж життєвого рівня московити прагнуть мати царя, а українці взагалі ніякої влади. Не випадково, що прокляття людства - більшовизм пишним цвітом розквітнув саме на просторах колишньої Російської імперії. «Більшовизм є доктриною народу, який стоїть на найнижчому щаблі цивілізації»: Адольф Гітлер. (Гелеаццо Чіано: «Останній монолог фашиста», в-о Залізний тато)

         3.Той факт, що людство складається з чоловіків і жінок. У них все різне: вага мозку, середній зріст, середня вага, наявність або відсутність певних частин тіла, їх біологічна роль у відтворенні людства тощо.

Але, можливо, найважливіша межа поділу людства – це поділ їх на гомосапієнсів і гомоінтелісів, тобто на нормальних людей і психопатів з медичної точки зору. Не боротьба класів, зокрема буржуазії і пролетаріату, а боротьба між цими двома видами людей пронизує багато тисячолітню історію людства.

            4.Той факт, що ми не враховуємо взаємодію між людьми: взаємодію між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми, між колегами по роботі, взаємодію між членами однієї партії і їх взаємодії з членами інших партій тощо. Саме ця взаємодія всередині згуртованого невеликого клану інколи дозволяє йому нав`язати свою волю неміряно більшій спільноті людей, які між собою майже не взаємодіють. Саме взаємодія між членами однієї родини робить її неприступною фортецею для зовнішньої влади. Тому ще одним засадничим гаслом марксизму є знищення родини, як комірки суспільства. Відривання дітей від батьків робить їх беззахисними перед сваволею зовнішньої влади. Розрив шлюбних стосунків між чоловіком і жінкою робить, в першу чергу, жінку, позбавлену захисту чоловіка, беззахисною перед сваволею зовнішньої влади. Це все також марксизм. Знищення релігії – це знищення конкурента, який утримує над людьми певну владу переважно морального плану. Це також марксизм. Якщо копнути глибше, то іллюмінізм. Якби вдалося реалізувати при проголошені відкрито людиноненависницькі ідеї марксизму, то на планеті Земля з’явився б жахливий монстр, що зосередив би у собі всю мислиму владу над людьми, опустивши їх до рівня біороботів, в ім’я чого? Нормальна людина не здатна відповісти на це питання. Його слід задати тим психопатам, які вже тисячі років намагаються зіштовхнути людство на цей кривавий шлях.

            5.Запропонована нами модель суспільства є аналогом у статистичній фізиці популярної моделі класичного ідеального газу. Навіть ця елементарна модель дозволила пояснити багато важливих закономірностей суспільного життя людства. Але у фізиці існує колосальна кількість різноманітних моделей для опису різноманітних проблем багатьох тіл. Не менше багатство моделей очікує свого застосування і для опису суспільних явищ.

            [1]. В. Т. Швець. Свобода через багатство, а не рівність через бідність – таким має бути гасло українця: https://www.ar25.org/article/svoboda-cherez-bagatstvo-ne-rivnist-cherez-bidnist-takym-maye-buty-gaslo-ukrayincya.html

           

 

 

Українське село у Другій світовій війні (Чорноморські новини - 2013 рік / № 51 (21419) четвер 27 червня 2013 року, продовження)

 

                                                          Ветерани дивізії СС-Галичина

https://chornomorka.com/archive/21419/a-2507.html

    Німці знову з’явилися у селі вже перед приходом радянської армії. Дорога з залізничної станції Борщі спускалася у Мошняги крутим правим берегом річки Кодими, недалеко від садиби мого діда Василя. Прямо в його городі німці обладнали кулеметне гніздо, що мало своїм вогнем перекривати дорогу. Біля кулемета залишили одного солдата, на декілька днів ніби забувши про нього. Через якийсь час дідові стало шкода солдата і він спробував принести йому гарячу їжу. Солдат, неправильно зрозумівши наміри діда, зупинив його чергою з кулемета в повітря. Але згодом вони порозумілися, і на ці кілька днів солдат став ніби членом родини. Це була літня людина. Один з його синів уже загинув на Східному фронті, другий ще воював. Війну солдат не схвалював, у перемогу німців вже давно не вірив, Гітлера сприймав критично. Згодом солдата з цього місця забрали, хоча німці в селі ще деякий час залишалися. Страху перед ними у людей не було. У сусідньому селі Оленівка — зразу через річку Кодима від Мошняг — на постої стояла калмицька частина, що воювала на боці німців. Калмиків боялися.

    Після відновлення радянської влади дід Василь ще довго працював у колгоспі бригадиром тракторної бригади. В партію він так і не вступив. Мені здається, що він розумів все, що діється в світі, та майже ніколи не казав зайвого. Свого часу він був першим парубком на селі — ватажком великої парубоцької кампанії. У п’ятдесяті роки, відколи я його вже добре пам’ятаю, з тої великої кампанії в живих залишився лише він. Пригадую, як не раз із слізьми на очах згадував своїх братів — так він називав друзів молодості, в родині був єдиним сином. Лише деякі з його друзів загинули на фронтах Другої світової війни.

Воїни дивізії СС-Галичина

    «Німці у нього гуляли на весіллі, а влада так його і не заарештувала», — бідкався один чоловік на базарі в Липняжці щодо свого сусіди. «Якби не німці, то цієї дороги і досі не було б», — казав один пасажир в автобусі, що якраз їхав дорогою Одеса—Київ через село Липняжку. До війни ця важлива дорога була ґрунтовою. Навіть невеликий дощ перетворював її в непрохідне багно. На її будівництві при німцях час від часу, коли доходила черга, ще будучи молодою дівчиною, працювала і моя майбутня теща. Її рідне село Новодобрянка було за десять кілометрів від Липняжки, і їх возили сюди підводами.

    Село Новодобрянка було невеликим — біля ста дворів. Єдиним представником німецької адміністрації там був староста. Був він з родини так званих куркулів. Ще на початку тридцятих років його разом з батьками виселили до Сибіру. Батьки там невдовзі і померли. Йому якимось дивом вдалося перебратися на Донбас. Всією родиною, пішки, тягнучи за собою возики із скромним домашнім скарбом, вони повернулися в село відразу після приходу німців. «А хто його призначив старостою?» — якось спитав я свою тещу. «Люди обрали», — була відповідь. Староста був чоловіком тямущим, хазяйновитим, дбав про людей. За свою працю селяни отримували від нього винагороду, звичайно частиною того, з чим працювали. Після відходу німців його родина знову повантажила своє майно на ті самі возики і, тягнучи їх за собою, подалася з села знайомою дорогою, але вже у зворотному напрямку.

    Час від часу в Новодобрянку заходили німецькі солдати з маршових відділів, що прямували на фронт. Зазвичай просили у людей «млєко» і «яйкі». Як правило, люди те давали цілком добровільно і навіть охоче, оскільки вперше за багато останніх років всього того було вдосталь. Практично всі обмеження на присадибні ділянки при німцях були зняті. Приватна ініціатива знову заохочувалася. Відтоді у селі вже ніколи не було стільки чоловіків. Повернулася більшість мобілізованих до радянської армії у перші тижні війни, яких німці випустили з полону. Додалися ще молоді полонені українці — більше десятка, якщо визначати національність за мовою, яких німці не відпустили додому, а розселили між людьми. Ці хлопці працювали в колгоспі разом з іншими селянами. Школа в Новодобрянці не діяла. У молоді було доволі часу на розваги. Вечорами хлопці і дівчата збиралися разом і співали або танцювали. Син старости непогано грав на гітарі, хтось із хлопців грав на гармошці. Ніколи ще в селі не звучало так багато пісень, ніколи потім вони вже не звучали так часто. У більшості молодих хлопців, хоча навряд чи вони могли про це здогадатися, попереду були лише кілька років життя. Вони відспівали тоді за всі свої непрожиті у майбутньому роки.

Як радянська пропаганда підробляла світлини

    Пощастило лише тим, кого німці вивезли на роботу в Німеччину. Ці, як правило, повернулися додому. До Німеччини брали і молодих незаміжніх дівчат. Вони всі повернулися додому не з порожніми руками, на долю не нарікали — швидше, навпаки. До Німеччини переважно брали на роботу саме українську молодь — 3,7 мільйона осіб. В Липняжці розповідали дивовижну історію. В хаті навпроти комендатури мешкав німецький офіцер. Якось він спитав хазяйку, чого так часто бачить її заплаканою. Вона сказала, що причиною її сліз є дочка, яку німці забрали на роботу в Німеччину. Офіцер пообіцяв написати до своєї родини, щоб дізналися про долю цієї дівчини. Яке ж було загальне здивування, коли з’ясувалося, що дочка потрапила на роботу якраз до його родини, яка мала одноосібне селянське господарство. Додому ця дівчина повернулася з великим, як на ті часи, посагом. Щоправда, заміж, як і багато інших дівчат, вона так і не вийшла — хлопців на всіх просто не вистачало. Після відновлення радянської влади тих дівчат, котрих мали відправити на роботу до Німеччини і котрі вже пройшли медичну комісію, але не виїхали через швидке просування фронту, відправили на шахти Донбасу. З них у село не повернувся ніхто. Копальні були популярним місцем примусового працевлаштування української сільської молоді.

    Вперше за багато років село при німцях не голодувало. За офіційними даними, що стали відомими лише тепер, німці відбирали у села лише половину того, що відбирала радянська влада, а остання відбирала все. Голод знову почав набирати обертів після відновлення радянської влади і досяг чергового апогею у 1947-у, коли, за офіційними даними, в Україні загинуло від нього близько мільйона осіб. І знову це були українські селяни. Після закінчення Балтського педучилища мою матір відправили на роботу в одне із сіл Херсонської області, що було в зоні найбільшого ураження голодом.

Один з українських офіцерів дивізії СС-Галичина

    При відході німці спробували забрати полонених із Новодобрянки з собою. Зібрали всіх і повели у райцентр, куди з навколишніх сіл стягувалися й інші полонені. Один з наших хлопців почав утікати. За ним навздогін кинувся німець. Він був уже в літах і почав відставати від хлопця, що, не зупиняючись, біг через поле до лісу, незважаючи на команду солдата зупинитись. Тоді німець прицілився і вистрелив. Постріл виявився смертельним. Майже на тому самому місці згодом люди з Новодобрянки і поховали хлопця. Певний час полонених тримали в приміщені школи, годували погано, німецька інфраструктура швидко розвалювалася. Проте німці дозволяли місцевим мешканцям приносити полоненим їжу. Кілька разів моя майбутня теща в гурті з іншими молодими хлопцями і дівчатами з Новодобрянки приносили їм харчі. Доля і далі не сприяла полоненим. Невдовзі німці відступили, так і не забравши їх із собою.

    Полонені знову повернулися в село. Звідти за кілька днів їх  відправили на фронт. Багато з цих хлопців обіцяли, що після війни повернуться. Не повернувся ніхто, швидше за все, з тих же причин, що й переважна більшість забраних до війська в 1944 році. Слова головного маршала Радянського Союзу Жукова «Все хохлы — предатели! Чем больше в Днепре утопим, тем меньше после войны придется выселять в Сибирь» були не порожніми словами, а керівництвом до дії. Новобранців без найменшого вишколу відразу відправляли у бій. Інколи навіть не перевдягаючи у військову форму, інколи навіть без зброї в руках, інколи використовували їх для утворення проходів у мінних полях, якими далі просувалися вже кадрові війська.

    Мало не загинув і батько моєї тещі — дід Макар. Все його колгоспне життя пройшло біля коней і на фронті воно продовжувалося у тому ж ключі. Одного разу, відвізши чергову партію снарядів до лінії фронту, на зворотному шляху заблукав і потрапив у розташування німців. Обабіч польової дороги він побачив двох німців, що розмовляли між собою. Німці також його помітили. Один з них підняв гвинтівку і прицілився. Дід Макар замахав руками і почав волати, щоб той не стріляв. Німець, наче зрозумівши насправді не зрозумілу для нього мову, опустив гвинтівку і махнув рукою, ніби сказав: проїжджай.

Перші українські військові формування у складі німецької армії

    У Липняжці один чоловік, який під час війни був ще дитиною, розповідав, що у них у хаті довгий час мешкав німецький офіцер. Коли німці відступали, він залишив матері один із своїх військових мундирів і сказав, щоб вона повісила його на видному місці. Якщо раптом до хати заскочать німецькі солдати з фронтової частини, що відступає, то вигляд німецького офіцерського мундира має їх стримати від нерозважливих дій. Хоча, за свідченням селян,  загалом німці поводилися коректно, проте у 1944-у німецькі солдати вже були далеко не тими, якими вони прийшли в Україну в 1941 році.

    ...Про те, хто підірвав Успенський собор у Києво-Печерський лаврі, я дізнався ще у 1971 році під час моїх відвідин Києва у пошуках місця під сонцем. Тоді це була небезпечна правда. Тепер її знають усі, хто хоче знати. Так, це радянські війська, що замінували собор перед відходом з Києва, а підірвали вже за кілька днів після окупації міста німцями. Неодноразово наші газети писали і про пожежу, від якої вигоріла вся центральна частина Києва. Ситуація тут була абсолютно подібна до випадку з собором. А стосовно того, що німецькі солдати пили кров радянських дітей, то тут уже кожен нехай вирішує для себе сам, де тут правда. В усякому разі, офіційних спростувань не було. І, я думаю, не буде. Недарма нам, нарешті, «повернули правду історії».

    Не справдилися сподівання багатьох українців, що німці визволять нас з-під ярма більшовизму заради нас самих. Тоді доля України в черговий раз була в німецьких руках... Їхні стратегічні плани щодо України — це предмет окремої розмови. А нам слід пам’ятати слова Лесі Українки: «Хто звільниться сам — той вільним буде. Хто звільнить кого — в неволю візьме».

Радянські солдати в окупованому Берліні.

    ...Нарешті настали і для нас часи незалежності. Але доля подальшого поступу нашої держави вже втретє перебуває, значною мірою, у німецьких руках. Чи зробить Німеччина, нарешті, правильний висновок з історії наших стосунків? Вона завжди програвала, коли програвала Україна. Чи засвоїли українці слова своєї геніальної поетеси? Найближче майбутнє дасть нам відповідь. Майбутнє, яке ще не існує, але яке ми маємо створити власними руками.

    В останні мої відвідини музею Великої Вітчизняної війни молода вчителька провела повз мене гурт маленьких школяриків. «Вони грабували і вбивали наших людей», — почув я уривок фрази. Вони — це, мабуть, німці. Все повертається на круги своя. Естафета ненависті передається новому поколінню громадян уже незалежної України. Але чи на ту адресу вона спрямовується?

Валерій ШВЕЦЬ.