Валентин Андрійович Сминтина

Валентин Андрійович Сминтина

Не стало Валентина. Це величезна втрата не лише для його рідних, а і для всіх, хто його добре знав. Він по праву був прапором нашого курсу, мабуть найпотужнішого курсу фізичного факультету за всі роки існування Одеського університету. Шістдесяті роки двадцятого сторіччя, почались польоти у космос, створення потужної ракетної техніки, ядерної зброї, атомних електростанцій, різноманітних прискорювачів елементарних частинок. Популярність фізики у суспільстві і, особливо, серед молоді зашкалювала. Практично всі успішні учні середніх шкіл мріяли стати фізиками. А тут ще у 1966 році через попередній перехід середньої школи від одинадцятилітньої системи освіти до десятилітньої. наклались випуски десятих і одинадцятих класів. Це практично подвоїло всі конкурси у вузи країни. Як наслідок – на першому курсі фізичного факультету Одеського університету підібрався унікальний за своїм творчим потенціалом колектив молодих хлопців і дівчат. Ми прийшли в університет не лише за дипломами, а в першу чергу за творчими досягненнями. І вони у нас були. 9 докторських і не менше 30 кандидатських дисертацій згодом був у творчому доробку нашого курсу. Вчитись було важко – такий факультет, але цікаво. Вчились сумлінно, мріяли про великі наукові досягнення. І згодом для багатьох вони стали реальністю. Буквально відразу, вже на першому курсі, Валентин привернув до себе увагу однокурсників і своєю зовнішністю, і своєю елегантністю, і старанністю, і результатами своєї праці. Високий стрункий юнак з гарними рисами обличчя. З товаришами тримався рівно і впевнено, схильність до лідерства простежувалась вже тоді. Вчився фактично на відмінно і це на найважчому факультеті університету. Я цю планку подолав лише на третьому курсі, а він вже на першому. Перші три курси ми навчались з Валентином в одній групі, а останні три жили в гуртожитку в одній кімнаті. Так що у роки професійного становлення Валентин був у мене на очах. Достойною він був людиною у всіх сенсах. Це було видно по всьому. І всі його подальші творчі, організаційні і адміністративні досягнення сприймались природньо і як абсолютно заслужені. Ще декілька років після закінчення університету ми жили в одному житловому мікрорайоні і навіть ходили один до одного в гості. А потім його адміністративна кар’єра пішла стрімко вгору. Він переїхав в інший, далекій від мене район Одеси, і ми майже втратили один одного з поля зору. Правда раз на місяць ми зустрічались на засіданнях спеціалізованої вченої ради Одеського університету, до участі в якій з подачі Валентина я був запрошений. Створити наукову школу з 27 докторів наук і 70 кандидатів – чи багато людей в Україні подолали цю наукову планку? І це попри колосальний тягар адміністративної відповідальності за долю великого і видатного в Одесі і Україні викладацького і наукового колективу. Дуже непересічною і просто талановитою людиною був Валентин Андрійович. Світлу пам’ять про нього збережу до кінця своїх днів. Він заслуговує найбільшої шани і від всіх, хто його знав. Пам’ятаймо і пишаймось такою людиною. Це велике подарунок долі, велике щастя, що життя такої видатної людини пройшло поряд з нами, на наших очах. Самим своїм існуванням він позитивно впливав і на наше життя. Професор Швець Валерій Тимофійович