Павло Макієнко. За що нас нищили?

Павло МАКІЄНКО, голова Асоціації вихідців з України (США, штат Нью-Йорк) Свій виступ на Міжнародній науковій конференції я присвячую моїй родині та мільйонам українцям, які стали жертвами диктатора Сталіна

Геноцид українців ХХ століття Останнім часом часто згадують про масові штучні голоди 1921-1923 рр., 1946-1947 рр. та Голодомор-геноцид українців 1932 – 1933 рр. Сьогодні українська діаспора США добре обізнана, що під час цих злочинів знищено 15,5 млн українців. Однак, на мою думку, це не остаточна чисельність жертв диктатора Сталіна. В архівах Конгресу США, а також в приватних архівах української діаспори, знаходяться документи та свідчення, які розкривають масштаби найтяжчих злочинів світу, вчинених комуністичним режимом. Наприклад, у 1936 році американський психолог Вільям Гантт ( університет Джонса Гопкінса), який очолював медичний відділ американської адміністрації допомоги у 1921–1923 рр. та неодноразово відвідував СРСР, у тому числі в 1933 р., опублікував своє дослідження та повідомив про 15 мільйонів смертей на основі оцінок радянських службовців комісаріату охорони здоров’я . 6 березня 1964 р. доктор Гантт офіційним листом підтвердив, що у 1932-1933 рр. від голоду та епідемій в Україні загинуло 15 мільонів . Українським дослідникам та правникам є над чим працювати. Крім того, рахую, що необхідно також досліджувати теми, так званої, колективізації, яка розпочався в кінці 1929 року. В суспільно-економічному ракурсі, майже нічого не повідомляється про ці злочини Сталіна та масову депортацію українців, а це вислано до 170 тисяч сімей: в округи далекої Півночі вислано 70 тисяч сімей; до Сибіру – 50 тис. сімей; Уралу – 20-25 тис. сімей та Казахстану – 20-25 тис. сімей. Виходячи з того, що більшість тогочасних українських сімей були багатодітними, мова йде про депортацію від 800 тис. до 1 млн українців. Дещо менші цифри мені приводили в Службі Безпеки України за роки президенства Віктора Ющенка. За їх даними, в те роки, від злочинів комуністичного тоталітарного режиму постраждало до 500 тис. українців . Як би не було, йдеться про сотні тисяч жертв, які цілком очевидно підпадають під злочин геноцид, який вчинив Сталін проти української нації. Районами цих висилок були необжиті або малообжиті місцевості, де більшість українців чекала смерть.

На прикладі моєї родини хотів би дещо розповісти про ті люті часи, щоб ніколи таке не могло повторитись на українській землі і ніде більше у світі. Я – українець і батьки мої – українці. Але народився я в 1949 році на півночі Архангельської області РРФСР, далеко від України, у місцях заслання моїх батьків та родичів. Дізнався я про те, що мої батьки були заслані у 1930 році на північ комуністичним режимом з політичних мотивів лише тоді, коли мені вже було 19 років і ми жили в Україні, та й то випадково – настільки були залякані мої рідні. Мої батьки проживали в селі Лехнівка Березанського району Київської області. Мого дідуся звали Павло Олександрович Петренко, він 1895 року народження. Бабуся – Оксана Кузьмівна (у дівоцтві – Діденко). У страшному 1930 р., коли ламали хребет українським хліборобам, моїх дідуся, бабусю, матір Ларису (їй тоді було 9 років), тіток Олю (11 років) і Галю (3 роки) кинули у товарні вагони і повезли на північ росії. Навіть не знаю, скільки часу давали на збори, та й що вони могли узяти цінного ? Тільки трохи харчів та ще теплий одяг, більшість якого тут же, на станції завантаження забрали. Їхали довго, повільно, залишаючи на небагатьох зупинках померлих від холоду, голоду та хвороб. Здебільшого це були діти. Виїхали восени, а приїхали на північ у середині зими, в люті морози. Привезли і вивантажили моїх рідних у Архангельській області, біля села Плесецьк. Напевно всі чули про космодром Плесецьк, найбільший на території російської федерації, але мало хто знає на чиїх кістках він постав. Людей тієї зими загинуло дуже багато. Викинули в глухий ліс, в мороз, у сніг по шию. В цих нелюдських умовах треба було нашвидкуруч збудувати собі таке-сяке помешкання (це були складені з соснових гілляк хижі, щось на кшталт індіанських віґвамів), щоб далі працювати на лісоповалі і спокутувати свою "провину" перед пролетарською державою. А "провинились" ми тільки тим, що хотіли працювати на своїй землі, а не йти в колгоспи, тобто концтабори. На лісоповал щоранку виганяли всіх. На нарах залишалися лише грудні діти та повзунки. Дітей, які падали з нар, поїдали лиси та інші звірі, що вільно заходили до хиж. Не один раз, повернувшись з роботи, нещасні батьки замість дітей знаходили лише невелику купку кісток. На дорослих теж чекала лиха доля. До весни мало хто дожив. Гинули як від тяжкої роботи, так і від холоду, голоду та хвороб. Нелюдські умови та постійний страх впливав не лише на фізичний стан людини. Змінюється і її психологія. Вона стає рабською. Вже після смерті тирана Сталіна було чутно невдоволення місцевих, що мовляв, Микита Хрущов керівник поганий, бо нікого не розстрілює і не саджає до в’язниць, порядку немає. Не як при Сталіну – от тоді був порядок. Так їм хотілось, щоб далі когось розстрілювали. Ось до якої міри деформувалася людська мораль і світосприйняття. Це "великий здобуток" сталінського ладу! Саме на цьому тримається «кремль» та його ідеологічна складова.

У 1957 році ми поверталися в Україну. Їхали так само у товарному вагоні, разом з коровою, але були щасливі. Ми вижили і поверталися ДОДОМУ! Все більше і більше віддаляється від нас ХХ сторіччя — вік, що приніс українському народові найбільші страждання за всю його історію. Все менше залишається живих свідків тих страшних часів. Людська пам'ять також не вічна. Разом з тим, незважаючи на всі старання нинішніх московітів та їх прихильників в Україні сфальсифікувати правдиву історію, збільшується кількість документальних матеріалів про злочини, вчинених диктаторами комуністичного режиму, відкриваються архіви і правда виходить назовні, її не зупинити. Історичні розвідки на тему страшних та жорстоких масових депортацій українців у 1929–1930 рр., які окремі українські науковці цинічно та глумливо називають “розкуркулюванням”– є ганьбою. Вони мабуть до цього часу не зрозуміли, що Сталін використав цей термін для повного фізичного знищення всього прошарку незалежних та заможних українських хліборобів, які складали основу національно-визвольного руху українців та боролися за створення незалежної держави. Тому причина їх винищення була саме в цьому. Диктатор Сталін розумів і боявся, що українці знищать тоталітарний режим. Крім того, українська діаспора добре розуміє, що депортації 1929 -1930 рр. стали підготовкою до масового винищення українців у 1932-1933 рр. , а потім знищення українців у 1946-1947 рр. Мені дуже прикро, що українські історики дуже мало публікують матеріалів з цієї теми та не надали історичну оцінку цим злочинам. Наприкінці 2010 року в США вийшли друком дві історичні монографії авторитетних науковців – професора Єльського університету Тімоті Снайдера “Скривавлені землі: Европа між Гітлером і Сталіним” та професора Стенфордського університету Нормана Наймарка “Сталінські геноциди”, де науково обґрунтовано, на підставі найновіших даних, ці депортації вперше на міжнародному рівні названо геноцидом українського народу. Може російсько-українська війна, на якій віддають життя найкращі сини України допоможе українським науковцям зрозуміти їх обов’язки перед українським народом та написати нову правдиву історію України. Також мені дуже прикро, що українська історіографія до цього часу використовує радянську термінологію та радянські наративи. Українська влада повинна нарешті зрозуміти, що війни виграють на полі бою тоді, коли ми перемагаємо у війні за українську свідомість у школах та університетах. 24 серпня 1991 р. Україна стала незалежною державою з неподільною та недоторканною територією, на якій чинними є тільки власні Конституція, закони та постанови уряду. Однак, лише у 2006 р. прийнято Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні». У статті 1 вказано, що « Голодомор 1932–1933 років в Україні є геноцидом Українського народу». Пройшло вже більше 30 років, як Україна отримала незалежність, а українська влада юридично не надала світовому товариству відповіді на такі питання: за що знищували українців та яку чисельність було знищено диктаторами Леніним та Сталіним? А також чому взагалі не розслідуються злочини комуністичного тоталітарного режиму в Україні?

Після мого ознайомлення з судовими експертизами, які зафіксували, що лише у 1932-1933 рр. Сталін організував та знищив 10,5 млн українців, з них 4 млн дітей, у мене також постало питання: а скільки українців знищено за всі роки комуністичної диктатури? Світ повинен знати правду. Дякую за можливість прийняти участь у заході. Слава та шана українцям, які зі зброєю в руках та ціною своїх життів борються за незалежність України !