Морок над Росією (Чорноморські новини - 2014 рік / № 20 (21491) четвер 13 березня 2014 року)
https://chornomorka.com/archive/21491/a-3636.html
Існують держави, стрижнем яких є певна проста й універсальна ідея. За формою ця ідея може змінюватися, за суттю — ні. Знищити цю ідею — і держава втрачає сенс свого існування. Таких держав у світі небагато, але саме до такого типу держав належить Росія.
У більшості народів світу держава існує для людей. У Росії люди, незалежно від національності, завжди існували для держави. Для більшості народів світу держава існує як гарант свободи її громадян і гарант їхнього добробуту. Росія завжди існувала за рахунок свободи її громадян і за рахунок їхнього добробуту.
З чого починалася п’ятсотлітня російська історія? З простої ідеї: «Москва — це третій Рим». Чому Рим? Тому що Рим був найбільшою і найпотужнішою імперією давнього світу. Чого хотіла Москва? Стати такою ж імперією у новітні часи. І надалі вона суттєво наблизилася до цієї мети. За професором В.О. Ключевським, від 1462 року Московія розширювалася в середньому на 130 км2 щодня протягом 400 років і справді стала найбільшою за площею імперією світу, але лише за площею.
У пізніші часи виникла потреба у доповненні початкової ідеї. Це доповнення мало конкретизувати напрям експансії і готувати для неї ґрунт. Панславізм став цим доповненням. Стати прапором всіх слов’янських народів і, рано чи пізно, залучити їх до своєї імперії. Ця ідея була прикриттям потужної російської експансії на Балкани та захоплення Польщі. Попри те, що сучасні генетичні дослідження не виявили жодних характерних генетичних ознак слов’янськості різних народів, ця ідея певною мірою спрацювала. Серед болгар, сербів, чехів і досі сильні проросійські настрої. Росія є захисником православ’я у всьому світі. Ця ідея вже визначала інший вектор експансії. Крім православних народів, що розмовляли неслов’янськими мовами, до імперії можна було залучити стратегічний центр земної цивілізації — Царгород, він же Константинополь, він же Стамбул.
Донбас сьогодні
Саме для реалізації цієї ідеї Росія вступила в катастрофічну для неї Першу світову війну. Не в останню чергу Хаджибей — сучасна Одеса — розбудовувався як найзручніший трамплін для стрибка Російської імперії у цю стратегічну точку земної кулі. Росія — наш стратегічний союзник, а мусульман потрібно стріляти, — так висловлювався професор Белградського уні-верситету, з яким я познайомився на одній з міжнародних наукових конференцій. Це були часи Балканської кризи, і під мусульманами малися на увазі мешканці Боснії та Герцеговини. Одним реченням він висловив відразу дві обговорювані вище глобальні ідеї. Я не вдався до суперечки, а лише запитав: а чим відрізняються мусульмани Боснії і Герцеговини від православних Сербії, і що ви знаєте про Росію? Якщо так висловлювався професор-серб, то чого можна було очікувати від простих сербів, не переобтяжених освітою?
Але Перша світова війна закінчилася для Росії катастрофічною, на перший погляд, революцією. Можна було б раз і назавжди поховати на смітнику історії Російську імперію і дати можливість всім народам Європи, включно з російським, право на нормальне життя. Але, поховавши дві центральноєвропейські імперії, на Заході знайшлися потужні сили, що відродили вже вщент зруйновану Російську імперію. Відродили ціною свободи двох багатостраждальних народів: українського і білоруського. Всі інші народи Центральної і Східної Європи отримали право на свої власні держави.
Нові часи вимагали нового ідеологічного оформлення із збереженням старої суті. Світова революція, Всесвітній союз радянських соціалістичних республік, зрозуміло, з центром у Москві. Таким став ідеологічний прапор новітньої російської імперії. Така ідея давала можливість долучати до імперії будь-яку країну світу, незалежно від віри, національності і геогра-фічного розташування. Скрізь можна було знайти маргінальний прошарок населення і під гаслом захисту його прав узяти контроль над відповідною державою.
Україна сьогодні
Чи змінилася Росія у своїй суті у наш час, порівняно з часами минулими? Чи є у неї провідна ідея тепер? Така модерна ідея є: це — нова хронологія. Наклад книжок з її викладом уже досяг мільйона примірників. Пік цього книжкового буму припав саме на останнє десятиліття. Цього достатньо, щоби кожен громадянин Росії, який належить до читацької верстви населення, мав у своїй бібліотеці принаймні одну з цих книг. Якщо сфокусувати десятки томів цієї серії в одне речення, то воно виглядатиме так: «Ми вже володіли всім світом». Практично всі подібні книжки видаються у дорогому варіанті, розрахованому на людей заможних, а отже і впливових. До якого висновку підштовхують ці книги? «Нам слід повернути те, що нам уже належало».
Символом радянської епохи, на мою думку, є пам’ятник Леніну, що завжди показував рукою кудись у далечінь. Сотні тисяч пам’ятників вождю світового пролетаріату, розкиданих по всій новітній російській імперії, мали переконувати простих людей у тому, що великий вождь і його наступники точно знають куди вести народи імперії. Попри те, що Леніну належать слова «На Росію мені наплювати — я більшовик», росіяни на широких просторах країн СНД боляче сприймають знесення цих пам’ятників. Вони вибачають Леніну те, що йому було наплювати на російський народ, але ж як розширилися кордони новітньої російської імперії за радянських часів! Під контроль Росії перейшли не тільки країни Східної і частини Центральної Європи, які ніколи не були у складі класичної Російської імперії; під її впливом опинилася величезна кількість країн Азії, Африки і Латинської Америки. А за допомогою потужних комуністичних партій, фінансованих з Москви, можна було ефективно шантажувати і більшість урядів Західної Європи. Й от у 1991 році луснула мильна бульбашка чергової російської імперії. Здавалося б, це дало шанс самим росіянам побудувати, нарешті, нормальну, за міжнародними мірками, заможну, демократичну державу. Ні, не дало. Росіяни знову взялися за відбудову того, що вони лише і вміють робити, і робили останні п’ятсот років, — вони взялися за відбудову чергової імперії.
Донбас сьогодні
Чи потрібні новітнім російським імператорам якісь принципово нові способи відбудови імперії? Думаю, що ні. «Підтримувати державу у стані безупинної війни, щоб загартувати солдатів, а всю націю тримати напоготові до першої команди вирушати в похід». Це заповіт Петра І своїм нащадкам. Чи чинить після 1991 року Росія інакше? Ні, не чинить. Чечня, Придністровська республіка, Абхазія, Осетія, а тепер уже й Україна.
Скільки років тривало в Росії мирне життя за останні десятиліття? Можливо, жодного. Але є ще одна вагома причина постійних військових конфліктів, спровокованих Росією. Нормальна держава під час тривалого миру зміцнюється і розквітає. Державний апарат Росії під час тривалого миру іржавіє і розсипається. Росія в такому вигляді, як вона є, змушена вести нескінченні війни, інакше вона стане чимось іншим, можливо, звичайною, нормальною державою, як і більшість держав світу. Насправді тривала війна завжди вигідна бюрократичному апарату російської держави, збільшуючи його владу і добробут за рахунок зменшення свобод і добробуту простих громадян. Під час великих воєн прості люди тяжко і мовчки працюють майже безкоштовно. Лякаючи простих росіян військовою загрозою, російські можновладці мають можливість безмірно нарощувати військовий бюджет. Військова частина бюджету країни — це та його частина, яку найлегше розкрадати, бо через брак прозорості витрат, вона використовується найнеефективніше.
Який військовий бюджет Росії сьогодні? Як завжди, у всьому, що стосується Росії, важко отримати точні дані, але нижньою межею для її військового бюджету можна вважати 71 мільярд доларів США. Чисельність збройних сил — 1 мільйон військовослужбовців. Щоправда, у російській пресі можна зустріти і суму 91 мільярд доларів. У перерахунку на душу населення це, щонайменше, становить 5000 доларів.
У бою загинув Герой України Дмитро Коцюбайло
Я звернув увагу на те, що військові витрати Росії вперше зросли в рази саме в той рік, коли Путін, відбувши два президентські терміни, обійняв посаду прем’єр-міністра. Очевидно, при призначенні на цю посаду він і отримав саме такий наказ від військово-промислового комплексу. Це забезпечило йому необхідну підтримку при наступному поверненні на посаду президента Росії.
За військовими витратами Росія посідає третє місце у світі. На першому — Сполучені Штати Америки, на другому, з великим відривом, — Китай, на третьому, з невеликим відривом, — Росія. Маючи удесятеро менше населення, Росія тримає практично паритет у військових витратах з найбільшою за населенням країною світу — Китаєм. Це при тому, що валовий внутрішній продукт (ВВП) Росії у п’ять разів менший, ніж у Китаї. Військові витрати Сполучених Штатів, Західної Європи і світу загалом у 2013-у, порівняно з 2012 роком, суттєво скоротилися. У цей же час військові витрати Китаю і Росії значно зросли. Якщо в Китаї одночасно зростає і ВВП, що дозволяє без особливих втрат фінансувати цивільний сектор економіки, то в Росії ВВП практично не зростає, а оскільки 50% його отримується за рахунок продажу нафти і газу, то при суттєвому падінні цін на ці енергоносії він також може катастрофічно впасти.
Показовим є військовий бюджет Росії на 2014 рік. Прямі військові статті заплановані у фантастичну для Росії суму — 106 мільярдів доларів. При цьому слід мати на увазі, що утаємничені статті російського державного бюджету вперше становлять аж 25%. Вони також переважно спрямовані на військові цілі. Сучасний військовий бюджет Росії — це бюджет воєнного часу. Довго втримати його на такому рівні неможливо. Мета, заради якої це робиться, має бути у часі десь недалеко. Щоб зрозуміти цю мету, досить подивитися, яка ж іще країна такими ж темпами нарощує свій військовий бюджет. За відсутності зростання ВВП Росія може фінансувати свої військові витрати лише за рахунок інших статей бюджету. За планом на 2014-й на 13% скорочуються видатки на освіту, на 8,6% — на охорону здоров’я, на 23,7% — на житлово-комунальний сектор тощо.
1989, 20 лютого в селі Лиса Гора на Миколаївщині народився Максим Сенкевич – старший лейтенант, командир взводу 28 ОМБр, учасник російсько-української війни, нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
У розряд засекречених статей бюджету вперше потрапила і стаття, пов’язана з витратами на житлове будівництво. На мою думку, це означає що житлове бу-дівництво у 2014-у буде переорієнтоване на якесь інше будівництво військового призначення. Висновок: Росія готується до великої війни і ця війна — незабаром. З моєї точки зору, ця війна для Росії неминуча, і вона є платою за імперську маячню росіян протягом століть. Надзавдання для України — не потрапити під колеса цієї війни. А для цього потрібно триматися від Росії як найдалі.
Який стан Збройних сил України? Військовий бюджет в Україні у 2013 році становив ганебну для держави суму — 1,8 мільярда доларів США, тобто у 40—45 разів менше, ніж у Росії, і є найменшим військовим бюджетом у Європі. Чисельний склад наших Збройних сил — 200 тисяч військовослужбовців, що лише вп’ятеро менше, ніж у Росії. Отже, фінансування, що припадає на одного військовослужбовця в Україні приблизно вдесятеро менше, ніж у Росії. Тобто, наших захисників якось годують і вдягають, здалеку показують зброю радянських часів — і на тому все.
Інакше колоніальна адміністрація, що очолювала Україну у попередні роки, чинити і не могла. Розвал Збройних сил був одним з її завдань, і вона з цим завданням успішно впоралася. Маленька нейтральна Швейцарія, на яку ніколи ніхто не нападав, в якій армія, швидше, виконує представницьку функцію, ніж служить якійсь стратегічній меті, витрачає на свої військові сили втричі більше коштів. Тобто з 1917 року ми нічому не навчилися.
Не забудемо, не вибачимо, помстимося
Нинішня агресія Росії проти України висвітила цю вразливу ділянку українського державного організму і нашого національного менталітету. Тепер ситуація із Збройними силами України вимагає термінового і радикального втручання. Косметичні засоби не допоможуть. Я пригадую слова одного із своїх однопартійців, що у часи президентських виборів, які, зрештою, виграв Янукович, зрадив партію і перейшов у його табір: «Янукович — це абсолютне зло. Для того, щоб велика кількість українців прозріла, потрібно, щоб ці українці побачили зло у повній силі». Я думаю, що вони це зло у повній силі і побачили. За чотири роки президентського правління Янукович зібрав статки у 12 мільярдів доларів, що майже вдвічі перевищує військовий бю-джет України за ці ж роки. Це приблизно 2500 доларів, вкрадених у кожного українця — від немовляти і до столітнього старця. Це падіння моралі, це параліч нормальних відносин у суспільстві між людьми.
Чи така вже Росія багата, що може дозволити собі безпрецедентні військові витрати та ще й у нібито мирний час? Я мало довіряю даним з інтернету, що стосуються Росії, тому наведу їх з одного з чисел наукового журналу «Вісник Національної академії наук України» за 2005 рік. Тривалість життя російських чоловіків тоді становила 58 років. Це на рівні середньої африканської країни і найгірший показник у Європі (для Західної Європи він майже на 20 років був більшим). Принагідно зазначу, що і в Україні він був невисоким — 62 роки. Тривалість життя чоловіків — це інтегральний показник, що найкраще свідчить про якість життя у тій чи іншій країні.
Далі процитую деякі дані з прекрасної статі О. Воловича «Агонія імперії», на-друкованої 6 березня в газеті «Чорноморські новини». Росія — на другому місці в Європі за кількістю абортів. У Росії налічується більше 9 мільйонів безробітних, що у відносному вимірі до загальної чисельності працездатного населення дозволяє посісти їй, з великим відривом від решти європейських країн, перше місце. У Росії — понад 4 мільйони безхатченків, що в абсолютному і відносному вимірі знову дає перше місце і не тільки серед європейських країн. У Росії більше двох мільйонів неписьменних дітей шкільного віку, що знову виводить її за цим показником на перше місце у Європі. В Росії найбільше в світі людей, які гинуть від отруєння неякісним алкоголем. У Росії найбільша в світі кількість людей, у відносному вимірі, що страждають від сухот, СНІДу, алкоголізму і наркоманії, одне з перших місць — за кількістю кримінальних убивств тощо. Росія — це країна безпрецедентно великої кількості невирішених соціальних і національних проблем. Для того, щоб відвернути увагу росіян від цих проблем і не витрачати на їх розв’язання грошей з бюджету, Путіну також потрібна невелика, але і не дуже мала, військова перемога. Наведений, далеко не вичерпний, перелік «досягнень» Росії дозволяє стверджувати, що вона є маргінальною країною євроазійського простору, який вона так активно хоче розбудовувати.
Та, попри все, статки нинішнього президента Росії оцінюються різними інтернет-виданнями у 40 мільярдів доларів, що в перерахунку на душу населення країни цілком співставне зі статками Януковича. Але багато росіян уже зморилися від Путіна. Його популярність останніми роками швидко падає, а потреба у диктаторі з наближенням неминучого глобального військового протистояння зростає. Як підняти авторитет лідера? Потрібна маленька переможна війна. Досвід з Грузією показав, що, попри певні міжнародні втрати (а які, власне?), це добре спрацьовує. З будь-яких міркувань, наступним об’єктом могла бути лише Україна.
Поки Янукович разом із своєю колоніальною адміністрацією перманентно нищив Україну духовно і фізично, можна було не поспішати. Але Янукович не встояв. Втікши в Росію, він нібито звернувся до Кремля з проханням щодо введення російських військ в Україну для наведення конституційного порядку. Вся легітимність цього експрезидента полягала в тому, що винятково за рахунок підтримки Москви він і очолив виконавчу владу в Україні. Думаю, що саме в Росії його життя найбільш загрожене, оскільки бажання заволодіти його колосальними статками може спровокувати будь-які дії проти нього, а жодні моральні застереження у цій країні не діють.
Маленька, але й не дуже маленька, переможна війна потрібна Росії і для генеральної репетиції більшої війни. Так було перед початком останньої російсько-німецької війни. Генеральною перевіркою боєготовності Червоної армії стала Фінська війна, спровокована Росією. Півмільйона життів радянських людей (проти п’ятдесяти тисяч життів фінських патріотів) заплатила за цю «репетицію» російська імперія, але отриманий досвід дозволив краще підготуватися до більшої війни.
Найвища нагорода герою
Західний і Південний військові округи РФ, що охоплюють всю європейську територію Росії, напередодні окупації Криму були приведені у бойову готовність. Почалися так звані широкомасштабні військові маневри, а насправді — висунення військових частин на вихідні для атаки позиції, безпрецедентне за весь період після закінчення Другої світової війни. Подібна картина спостерігалася в Радянському Союзі лише один раз — перед початком російсько-німецької війни. Тоді німці просто не стали чекати, поки маневри завершаться, і вдарили першими.
Але щось у Криму пішло не так, щось по всій Україні пішло не так, щось у всьому світі пішло не так для новітньої російської імперії. Російські війська вийшли на вихідні позиції по всьому периметру кордонів України, але поки що там і стоять. Вони розраховували на сприятливішу для них атмосферу в Україні. Спроби дестабілізувати ситуацію у східних і південних регіонах України за допомогою заслання сюди співробітників російського спецназу і кримінальних елементів з території Російської Федерації мали малий ефект. Усі акції непокори, що прокотилися цими регіонами України, свідчили не стільки про їх підтримку місцевим населенням, скільки про слабкість центральної влади у складний перехідний період у цих регіонах. У Криму не вдалося відразу пролити кров «невинних» і викликати тим самим стадну єдність російського народу під гаслом «наших б’ють». Витримка українських військових, дислокованих у Криму, заслуговує найбільшого схвалення. Але будь-яка витримка має розумні межі. Вона не може перетворюватися у демонстрацію слабкості. Росіяни нікому не вибачають слабкості. У самій Росії почалися антивоєнні демонстрації. Весь світ, як одна держава, підтримав Україну.
Що далі? Згадаємо Януковича. Три попередні президенти України просили його зупинитися і виконати вимоги українців. Тоді це було нібито можливе. Але Янукович лише криво посміхався у відповідь. Він уже не міг зупинитися і мав пройти свій шлях до кінця. Чи може Путін зараз відступити? Думаю, що ні. Він також пройде свій шлях до кінця. Відступити — це гірше, ніж не починати. Відступити — це проявити слабкість, яку росіяни нікому не вибачають, а особливо — своїм імператорам. Вони, швидше, вибачають помилку, якщо ця помилка не свідчить про слабкість. Отже, Путін продовжуватиме далі агресію проти України, але значно обережніше, ніж він це планував попередньо.
Референдум, зрозуміло, за таких умов не може бути проведений. Він може бути лише сфальшований. Через півгодини після його закінчення оголосять правильні, з точки зору Росії, результати. Надалі Росія спиратиметься не лише на «легітимну» кримську владу, яка була обрана в оточеному і наповненому ро-сійським спецназом будинку Верховної Ради Криму за зачиненими дверима. Невідомо, чи було там взагалі якесь голосування. Просто на поріг будинку через деякий час вийшла певна людина і сказала, що відтепер вона і є вся повнота влади в Криму. Росія спиратиметься і на «легітимні» результати референдуму.
Загиблі герої Вінничини
Українська влада має відновити контроль над усіма українськими військовими об’єктами Криму і при спробі проникнення на ці об’єкти сторонніх людей має виконувати вимоги військових статутів. Слід пам’ятати, що метою Путіна є не Крим, а вся Україна. Наступним кроком після «референдуму» в Криму буде намагання зірвати президентські вибори в Україні. Путіну не потрібна легітимна влада в нашій державі. Президент України у нього вже є десь у потаємній коморі. Час від часу він вискакуватиме з неї і кукурікатиме написану для нього заздалегідь у Москві промову. Зірвати президентські вибори можна лише подальшою дестабілізацією ситуації в Україні або хоча б у деяких її областях, без яких вибори не можна вважати легітимними.
Контроль над інформаційним простором України з боку Української держави —запорука успішної реалізації всіх урядових і національних проектів. Перо і слово у нинішній надзвичайній ситуації важать не менше, ніж автомат, а, можливо, і більше.
Максимально швидкий темп інтеграції у всі європейські цивільні, економічні і військові структури дає нам шанс вистояти, спираючись на весь цивілізований світ.
Мені здається, що годинниковий механізм, заведений у Москві, запущений. Ми повинні бути готові до тотальної агресії проти нашої країни, якщо не сьогодні, то через день, через тиждень, через місяць. Кожен день, який у нас ще є, ми повинні витрати на якомога ефективнішу підготовку до відсічі агресора. Всі органи державної влади мають працювати у надзвичайному режимі. Все слід робити якомога швидше: кадрові перестановки, підготовку і розгортання мобілізації, необхідне переміщення матеріальних ресурсів, підготовку до введення, в разі агресії, у країні надзвичайного стану, мобілізацію матеріальних і фінансових ресурсів країни, перехід на режим їх суворої економії.
На мою думку, Росії завжди була потрібна українська земля, але без українців. Голодомор 1932—1933 років, і не тільки він, неспростовно це довів. Але сьогодні їм терміново тимчасово потрібні й українці. Для майбутнього військового конфлікту, до якого готується Росія, потрібна не тільки зброя, якої у Росії з кожним роком фантастично більшає, але й багато гарматного м’яса. Українці є гарним гарматним м’ясом. Складаючи лише 25% населення Радянського Союзу, вони становили 33% військовослужбовців під час афганської війни. Вони добре воюють за чужого царя, і їх не шкода. Якщо ми зараз програємо Україну один раз, то незабаром ми програємо її ще раз і вже остаточно, оскільки разом з росіянами перетворимося на купу каміння, брухту і людського попелу. Віддячити нашим ворогам за всі наші кривди — це вижити, а вижити — це перемогти. Перемога можлива, але давайте разом над цим думати і працювати.
Роки, віддані Руху, були найкращими роками мого життя, це були роки відчуття максимальної його повноти. Свій іменний партійний квиток з номером 56, підписаний особисто В’ячеславом Чорноволом, я і досі зберігаю, як найдорожчу згадку про ті часи. Пройшовши кадрову школу Руху і відповідний ідеологічний вишкіл, я, зокрема, зафіксував для себе такі засадничі світоглядні принципи.
...Майбутнє України — це Європа. Але слід пам’ятати слова нашого великого провідника Степана Бандери: «Як визвольна, так і оборонна самостійність України в основі своїй має спиратися на власні українські сили, на власну боротьбу і постійну готовність до самооборони».
Ці слова були епіграфом до газети «Рух», яку я видавав у середині дев’яностих років на Одещині. Вони мають бути епіграфом і для будь-якої політичної програми щодо майбутнього України. Морок над Україною нарешті розвіявся.
Коментарі
Дописати коментар